Принцип верховенства права та довіра до судової влади формується крізь призму судових рішень – Алла Олійник

Про це сказала суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Алла Олійник під час лекції «Верховенство права як засада цивільного судочинства». Навчання, організоване Національною школою суддів України  в межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів, відбулося 10 грудня 2021 року.

Лекторка зауважила, що сучасний теоретичний і практичний досвід свідчить про те, що найбільш продуктивним для розуміння верховенства права є тлумачення верховенства права «як певної суми щільно переплетених між собою принципів, котрі разом творять ядро доктрини конституціоналізму, а відтак є необхідним для будь-якого демократичного суспільного устрою».

Так, однією із засад українського конституційного ладу є «верховенство права» (правовладдя), що його виражено через формулу: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Цей принцип, як невідокремлений елемент системи цінностей, які покладено в основу сучасного європейського правопорядку, належить до тріади принципів спільної спадщини європейських народів поряд із такими їх складниками, як правдива демократія та людські права.

Українська формула правовладдя як засади національного конституційного ладу є двоскладовою: відповідно до першого складника «верховенство права в Україні визнається», відповідно до другого – «верховенство права в Україні діє». Що стосується першого – імперативу визнання правовладдя державою, то Україна виконала його як на міжнародному рівні (шляхом приєднання до Статуту Ради Європи та ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), так і на національному (шляхом унормування принципу верховенства права  передусім у розд. I «Загальні засади» Конституції України, завдяки чому він сукупно з іншими принципами цього розділу визначає український конституційний лад, а також шляхом унормування цього принципу у звичайних законах держави як керівного для діяльності різних органів державної влади. Другий складник «верховенства права» висуває імператив його дієвості, тобто ефективності, чим власне і здійснюється забезпечення його значущості. Ідеться насамперед про сукупність механізмів і процедур, що є доконечними для того, щоб особа була спроможною володіти людською гідністю та захистити себе від свавільних дій держави (її органів і посадових осіб).

Також суддя зазначила, що верховенство права характеризує такий стан цивільного судочинства, який залежить як від правової основи процесу, так і від діяльності суб’єктів, насамперед суду. «Принцип верховенства права та довіра до судової влади формується крізь призму судових рішень. Він є неодмінним елементом верховенства демократії правової держави і особливо важливим для судової влади, оскільки саме судова система захищає права і свободи людини і громадянина», – сказала вона.

Під час доповіді Алла Олійник розкрила сучасне розуміння принципу верховенства права через його складові елементи на прикладах рішень ЄСПЛ та постанов ВП ВС і ВС.

Як приклад щодо дотримання впевненості громадян у тому, що їх правове становище залишатиметься стабільним і в майбутньому не погіршуватиметься, вона зупинилася на постанові ВП ВС від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження 14-487цс19).

Позивачі звернулися з проханням визнати за ними право довічного спадкового володіння двома земельними ділянками, що призначалися для ведення селянського (фермерського) господарства, які свого часу на такому праві були виділені їхньому батькові.

Рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено, мотивовано тим, що оформити свої спадкові права в нотаріальній конторі позивачі за первісним та  позивач за зустрічним позовами не можуть через відсутність регламентації процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадкованого володіння землею.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що право довічного успадкованого володіння, яке виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадкованого володіння земельну ділянку, не визначено чинним законодавством України, а тому не входить до складу спадщини, фактично припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. У цій справі Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

«Закон установив відповідний режим права успадкованого володіння щодо земельної ділянки, то громадяни мали очікування, що це право не зникло. Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковане володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадкованого володіння», – пояснила суддя.

Детальніше – у презентації.