Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
РІШЕННЯ
Іменем України
05 березня 2024 року
м. Київ
справа №440/14216/23
адміністративне провадження № Пз/990/7/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П. ,
судді - Єзеров А.А., Коваленко Н.В., Берназюк Я.О., Кравчук В.М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження зразкову справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії № НОМЕР_1 позивач є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Позивачу призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що підтверджується протоколом за пенсійною справою №1601013881 (Міноборони) від 13.04.2018.
В серпні 2023 року відповідач виплатив позивачу разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік в розмірі 2900,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754.
Не погодившись із тим, що відповідач не виплатив таку допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, 08.08.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році, з урахуванням раніше виплаченого.
Листом від 23.08.2023 відповідач повідомив позивача про те, що виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України проведена у розмірах, передбачених чинним законодавством в серпні поточного року.
Не погодившись із вказаною відмовою відповідача щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з позовом до Полтавського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/14216/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
До Верховного Суду надійшло подання судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд адміністративної справи №440/14216/23 як зразкової.
ДОВОДИ СТОРІН
Доводи позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та має право на пільги, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У серпні 2023 відповідач виплатив йому разову грошову допомогу до Дня Незалежності у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754, а саме - 2900,00 грн. Водночас, на переконання позивача, така допомога мала бути виплачена йому у розмірі, визначеному ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " (в редакції Закону від 25.12.1998 №367-ХІV), тобто, не менше восьми мінімальних пенсій за віком.
Також позивач покликається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Також позивач покликається на те, що Верховний Суд у рішенні від 29.09.2020 у справі №440/2722/20 дійшов висновку про те, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998.
Доводи відповідача.
В обґрунтування відзиву відповідач покликається на те, що позивачу, як отримувачу пенсії по інвалідності ІІ групи, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" нараховано та виплачено 2900,00 грн грошової допомоги до Дня Незалежності у 2023 році відповідно до чинного законодавства України.
Також відповідач покликається на те, що у 2023 році виплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України має здійснюватися у розмірах, визначених в Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754.
Також покликається на те, що зазначений Порядок, затверджено у відповідності до абзацу третього підпункту 2 пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відповідно до якого в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.
Покликається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.12.2022 у справі №580/2869/22.
Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Запровадження спірної допомоги
Відповідно до Преамбули Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (Закон №3551-XII) цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 1 Закону №3551-XII визначено основні завдання цього Закону.
Так, відповідно до зазначеної статті цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття;
організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.
Відповідно до статті 2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни передбачені статтею 13 Закону №3551-XII.
Зокрема, частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII передбачено виплату особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням статті 13 частиною четвертою наступного змісту:
"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Хронологія змін до законодавства та рішення Конституційного та Верховного судів України
Зокрема, такі зміни вносились законами про Державний бюджет на 2006-2007 роки, якими обмежувався розмір грошової допомоги інвалідам війни.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, зокрема статтю 29 розділу IV Закону України від 19.12.2006 №489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнано такою, що не відповідає Конституції України з мотивів того, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Надалі, Законом України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (Закон №107-VI) положення статті 13 Закону №3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції:
"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 зазначені положення Закону №107-VI щодо внесення змін до статті 13 Закону №3551-ХІІ визнані неконституційними з мотивів того, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
Надалі, Законом України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Внаслідок таких змін, протягом 2014-2022 років Кабінетом Міністрів України приймались постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема інвалідам війни, які були меншими ніж визначені у статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №367-XIV.
Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах №640/9677/20 та №440/4157/21 були визнані протиправними та нечинними.
Крім того, розглядаючи справу №1-6/2018(2791/15) Конституційний Суд України у своєму рішенні від 18.12.2018 №12-р/2018 (справа про соціальний захист ветеранів війни та членів їхніх сімей) дійшов таких висновків:
«У Законі № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16), постраждалим учасникам Революції Гідності (стаття 16-1).
Встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.»
Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачало, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
У цьому рішенні Конституційний Суд України виснував наступне:
«…за юридичною позицією Конституційного Суду України "встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 № 12-р/2018);
…забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.»
Застосовуючи такі висновки Конституційного Суду України Верховний Суд, розглядаючи зразкову справу №440/2722/20 (рішення від 29.09.2020) дійшов висновку, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України стаття 13 Закону №3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) діяла та мала застосовуватись у редакції Закону №367-XIV: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Також, після запровадження в Україні воєнного стану Конституційний Суд України ухвалив рішення від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та від 12.10.2022 №7-р(II)/2022 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
У цих рішеннях Конституційний Суд України також вказав на необхідність з боку Держави посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також на неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.
У рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) Конституційний Суд України дійшов наступних висновків:
«Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є „найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу" (частина перша статті 17 Основного Закону України).
В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.»
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 №7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) виснував наступне:
«…зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
…встановлений частиною п`ятою статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.»
Таким чином, вже у період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України у правовідносинах щодо соціального захисту сформував та розвинув юридичну позицію, суть якої зводиться до того, що Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації в односторонньому порядку безвідносно до її фінансових можливостей не може відмовитися від зобов`язання щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
Розглядаючи справу №560/8064/22 щодо виплати в період воєнного стану грошової допомоги інвалідам війни Верховний Суд у постанові від 13.06.2023 в складі судової палати дійшов насупних висновків:
«Усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов`язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров`я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов`язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади.
Аналіз зазначених нормативних актів та судової практики вказує на те, що протягом усього часу дії положень статті 13 Закону №3551-XII, якими передбачено розміри грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, спостерігались тенденції до зменшення її розміру шляхом передачі повноважень з визначення її розміру Кабінету Міністрів України
Попри це, внаслідок прийняття рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 до 14.04.2023 продовжувала діяти частина 5 статті 13 Закону №3551-XII, якою було передбачено:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.»
Виходячи із законодавчо встановленого розміру мінімальної пенсії станом на початок 2023 року розмір щорічної допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни становив, зокрема особам з інвалідністю II групи - 16744,00 грн.
Чинна редакція Закону №3551-XII в частині спірної допомоги
1.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 №2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 (Закон №2983-IX), частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції наступного змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.»
Відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України, частини п`ятої статей 12-15, частини першої статті 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частини третьої статей 6-1-6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" Кабінет Міністрів України 21.07.2023 прийняв постанову №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Цією постановою, серед іншого, затверджено «Порядок використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Також цією постановою затверджено «Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Порядок №754).
Відповідно до пункту 3 цього Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року в такому розмірі:
1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
I групи - 3100 гривень;
II групи - 2900 гривень;
III групи - 2700 гривень;
Порівняння зазначених редакцій частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та Порядку №754 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX та Порядком №754, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували особи з інвалідністю внаслідок війни до внесення змін до Закону.
Так, у ситуації позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи, внаслідок внесених Законом №2983-IX змін до частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та передачі повноважень з визначення роміру допомоги Кабінету Міністрів України, щорічну разову грошову допомогу в розмірі 16744,00 грн. замінено на щорічну разову грошову допомогу в розмірі 2900,00 грн.
При цьому, виходячи зі змісту пояснювальної записки до проекту Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати грошової винагороди ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" законодавець не пов`язував зменшення розміру допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни із запровадженням воєнного стану, фінансовими можливостями чи іншими винятковими обставинами.
Покликання відповідача в обґрунтування відзиву на позовну заяву в цій частині на те, що Порядок №754 затверджено на виконання абзацу третього підпункту 2 пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у зв?язку із запровадженням воєнного стану є безпідставним, оскільки преамбула цього Порядку не містить покликання, що він прийнятий на виконання абзацу третього підпункту 2 пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України.
Натомість, переслідуючи мету підняття патріотичного духу Закон №2983-IX скасував раніше визначені на законодавчому рівні розміри допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, а уряд встановив їх розмір на рівні значно нижчому того, що раніше передбачав Закон (у випадку позивача 16700,00 грн. проти 2900,00 грн.), що очевидно не сприятиме досягненню мети прийняття цього Закону.
До того ж, за змістом статті 13 Закону №3551-XII як до внесення змін Законом №2983-IX, так і після, спірна допомога визначена законодавцем саме як «грошова», відтак розмір такої допомоги є ключовим параметром для її адресатів.
Також безпідставним є покликання відповідача на висновки Верховного Суду у постанові від 01.12.2022 у справі №580/2869/22, оскільки у постанові від 13.06.2023 №560/8064/22 Верховний Суд відступив від таких висновків.
2.
Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення.
З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов`язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п`ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).
Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає стаття 2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також статтям 17, 22 Конституції України.
3.
Юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із:
1) засад конституційного ладу в Україні;
2) компетенції та територіальної юрисдикції суб`єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом;
3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.
З урахуванням таких властивостей формується наступна ієрархія нормативно-правових актів:
1) Конституція України в системі нормативно-правових актів України має найвищу юридичну силу і є обов`язковою до виконання на території України;
2) чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, укладаються відповідно до Конституції України та мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, і є обов`язковими до виконання на території України;
3) закони приймаються на основі Конституції України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, прийняті на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України;
4) постанови Верховної Ради України, укази Президента України приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, прийняті Кабінетом Міністрів України на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, постанов Верховної Ради України та указів Президента України;
5) постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Національного банку України приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, постанов Верховної Ради України та указів Президента України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж інші нормативно-правові акти, і є обов`язковими до виконання на території України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) роз`яснюючи зміст поняття «звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» зробив такі висновки:
«Згідно зі статтею 22 Конституції України 254к/96-ВР конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.»
У питанні делегування законодавчої функції Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 зробив наступні висновки:
«Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що "права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України). До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 9 жовтня 2008 року № 22-рп/2008, від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009" (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 травня 2010 року № 14-рп/2010).
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення частини двадцятої статті 86 Закону суперечить статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.»
З цього ж питання у рішенні від 23.12.2022 №3-р/2022 Конституційний Суд України зазначив наступне:
«Гарантоване статтею 46 Основного Закону України право на соціальний захист ґрунтується на тому, що розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають бути визначені з урахуванням потреб людини, людської гідності та інших конституційних цінностей, а також на тому, що за наявності економічних та інших передумов розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги мають бути своєчасно індексовані та/або перераховані.
Посутній аналіз приписів статей 3, 8, 24, 46, 92 Основного Закону України дає підстави для висновку, що юридичний механізм індексації та перерахунку розмірів пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги є однією з конституційних гарантій дієвості права на соціальний захист. Тому на виконання Конституції України Верховна Рада України має забезпечити розвиток, конкретизацію та деталізацію низки конституційних норм і принципів, визначивши в законах підстави, порядок, умови індексації та перерахунку розмірів пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги для всіх груп пенсіонерів та одержувачів таких виплат та допомоги.»
Оцінюючи запроваджені Законом №2983-IX зміни, вбачається, що законодавець фактично напряму передав Кабінету Міністрів України абсолютні повноваження визначати порядок виплати спірної допомоги, жодним чином не встановивши на рівні закону базові критерії і принципи, матеріальні норми, опираючись на які Кабінет Міністрів України мав би встановлювати такий підзаконний порядок.
Крім того, вирішуючи питання конституційності закону, яким скасовано визначення на законодавчому рівні розмірів мінімальних пенсій та делегування відповідних повноважень Уряду, Конституційний Суд України у рішенні від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 у справі №3-333/2018(4498/18) дійшов наступних висновків:
«Здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причиновий зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.
Конституційний Суд України виходить із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.»
Спірна у справі, яка розглядається, допомога не належить до тих прав, які відповідно до статті 92 Конституції України можуть визначатись виключно законами.
Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України.
Водночас, закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері.
Відтак, скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України також не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить також про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України.
За таких обставин позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Враховуючи зазначені вище висновки Конституційного та Верховного судів України у питаннях визначення розміру грошової допомоги ветеранам війни, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 2 частини першої Закону №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, не підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України.
Натомість, застосовуючи положення статті 22 Конституції України як норми прямої дії в сукупності з наведеними рішеннями Конституційного Суду України, з урахуванням положень статті 2 Закону №3551-XII, суд дійшов висновку, що спірну допомогу слід продовжувати виплачувати в розмірі, який було передбачено до прийняття Закону №2983-IX.
Зважаючи на такі висновки, суд звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 2 частини першої Закону №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції.
Ознаки типових справ та обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.
Це рішення суду є зразковим для типових справ, предметом спору у яких є оскарження дій пенсійних органів щодо виплати особам з інвалідністю внаслідок війни (ветеранам війни) передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі меншому ніж для: інвалідів I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює спірні правовідносини, а також рішення Конституційного Суду України щодо конституційності пункту 2 частини першої Закону №2983-IX.
Керуючись ст. 241-246, 250, 255, 266, 295 КАС України,-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи за 2023 рік відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Судді:
О. П. Стародуб
А. А. Єзеров
Н. В. Коваленко
Я. О. Берназюк
В. М. Кравчук
_03_03.png)