Інформація для потерпілого Senkevich Radoslav

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду повідомляє Senkevich Radoslav про прийняте рішення у кримінальній справі № 161/7425/16-к (провадження № 51-2075км18) за касаційною засудженого Вербицького Олександра Олександровича на вирок Рівненського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року стосовно нього,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 161/7425/16-к

провадження № 51-2075км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   Бородія В.М.,

суддів                                             Єремейчука С.В., Чистика А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання   Лисоконь І.В.,

прокурора                                       Костюка О.С.,

захисника                                        Фесенка А.Л.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Рівненського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  громадянина України,  жителя  АДРЕСА_1 ), ранішесудимого, вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2016 року за ч. 1 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі-КК) до покарання у виді громадських робіт на строк 180 годин.

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці.

Також його визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК).

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2016 року з розрахунку один день позбавлення волі відповідає восьми годинам громадських робіт та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці 10 днів.

Строк відбуття покарання зазначено обрахувати з 19 травня 2016 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення в межах цього кримінального провадження, а саме з 19 травня 2016 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судових-товарознавчих експертиз на загальну суму 1 583, 28 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 15 травня 2016 року близько 22:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у парку ім. Лесі Українки. що на вул. Глушець у м. Луцьку, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно викрав у ОСОБА_2 майно, чим завдав останньому матеріальних збитків на загальну суму 17 869, 71 грн.

21 квітня 2016 року близько 22:00, перебуваючи неподалік продуктового магазину «Хрещатик», розташованого на вул. Тарасовій у с. Милуші Луцького району, умисно, повторно, з корисливих мотивів, таємно викрав у ОСОБА_3 майно, чим спричинив їй матеріальну шкоду на загальну суму 2263, 77 грн.

13 травня 2016 року близько 13:00, перебуваючи на території домогосподарства на АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_4 , чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 5833 грн.

Окрім цього, ОСОБА_1 органами досудового розслідування також обвинувачувався в тому, що він 15 березня 2016 року близько 14:30, перебуваючи поблизу кафе «Верес», на вул. Замкова площа, 1, у м. Луцьку, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно відкрито викрав майно потерпілого ОСОБА_5 , зокрема дорожню сумку вартістю 150 грн із речами в ній, які матеріальної цінності для потерпілого не мають (продукти харчування), а також металошукач моделі ФМ-1, вартістю 1500 грн, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1650 грн. Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, тобто за ч. 2 ст. 186 КК. Суд ухвалив рішення про виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки не доведено того, що кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений.

Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 03 травня 2017 року рішення місцевого суду залишив без зміни.

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області  від 13 липня 2017 року засудженого ОСОБА_1 звільнено умовно-достроково від подальшого відбування покарання, призначеного за вироком цього суду від 11 листопада 2016 року на строк 1 рік 1 місяць 2 дні (т. 2, а.с. 102, справа № 161/9099/17) враховуючи, що ОСОБА_1 на час розгляду клопотання начальника слідчого ізолятора відбув 2 роки 1 місяць 8 днів позбавлення волі, становить більше половини призначеного строку покрання.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 21 червня 2018 року скасував ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 03 травня 2017 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 21 березня 2019 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 21 серпня 2019 року вищевказану ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з невиконанням вказівок, викладених у попередній постанові Верховного Суду.

Рівненський апеляційний суд вироком від 28 грудня 2021 року скасував вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року стосовно ОСОБА_1 в частині виправдання останнього за епізодом відкритого викрадення чужого майна ОСОБА_5 , вчиненого повторно.

ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК, за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2016 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 10 днів.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

В іншій частині судове рішення залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції  за ч. 2 ст. 186 КК та закрити кримінальне провадження.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону на думку засудженого є те, що апеляційний суд ухвалюючи обвинувальний вирок не дотримався вимог ст. 23  КПК щодо безпосереднього дослідження доказів у справі. Докази, якими суд обґрунтовує його винуватість у вчиненні, кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, є недопустимими відповідно до ст. 86 КПК. Зокрема на його переконання апеляційний суд безпідставно оголосив показання   свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які не могли бути прийняті судом оскільки вони на його думку є суперечливими, а встановлені суперечності суд не усунув шляхом безпосереднього їх допиту. Допитаний повторно потерпілий ОСОБА_5 не підтвердив, що саме ОСОБА_1 викрав сумку. Апеляційний суд в порушення норм КПК дав іншу оцінку доказам його винуватості ніж ту, яку дав суд першої інстанції. Вважає, що апеляційний суд безпідставно провів повторний допит потерпілого оскільки під час розгляду не було встановлено суттєвих обставин, які не були відомі під час минулих судових засідань. Протокол огляду місця події, яким суд обґрунтовує його винуватість, не був безпосередньо досліджений в судовому засіданні.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Фесенко А.Л. підтримав касаційну скаргу підзахисного і просив її задовольнити. У своїх поясненнях зокрема зауважив, що в порушення норм КПК апеляційний суд при наявності суперечливих показань потерпілого, засудженого та свідків щодо відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_5 відмовився допитувати свідків цього кримінального  правопорушення і тим самим недотримався вказівок викладених в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Вказане порушення на його думку є істотним і таким, що дає підстави для закриття кримінального провадження в цій частині стосовно підзахисного у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Крім цього вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не зарахував строк попереднього ув`язнення у строк покарання відповідно до ст. 72 КК, чим допустив неправильне застосування  закону України про кримінальну відповідальність.      

Прокурор Костюк О.С., не підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її відхилити. В свою чергу просив суд змінити вирок Рівненського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_1 в порядку ч. 2 ст. 433 КПК. Призначити засудженому покарання на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів оскільки суд апеляційної інстанції скасовуючи вирок місцевого та призначаючи покарання безпідставно не застосував вказану норму кримінального закону, оскільки засуджений також за вироком місцевого суду був визнаний винуватим та засуджений за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. Остаточне покарання ОСОБА_1 визначити на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків з урахуванням вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2016 року, а саме у виді позбавлення волі на строк 4 роки 10 днів. В іншій частині судове рішення залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, думку прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в  касаційній скарзі засудженого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, однак вирок апеляційного суду підлягає зміні в порядку ч. 2 ст. 433 КК на таких підставах.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За визначенням ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 22 КПК передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК. Водночас положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК.

Як убачається з матеріалів справи, вказаних вимог процесуального закону апеляційний суд дотримався.

Відповідно до вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року в цьому кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції мав проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими доказами всі доводи апеляційної скарги і надати на кожен із них вичерпну відповідь із посиланням на відповідну норму права, а також, враховуючи наявність клопотання прокурора, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження. Суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 439 КПК і виконав вказівки, викладені у вищевказаному рішенні суду касаційної інстанції.  

Переглянувши вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 в частині виправдання останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК, за апеляційною скаргою прокурора, перевіривши згідно з вимогами ст. 404 КПК в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, зокрема повторно допитавши потерпілого ОСОБА_5 , дослідивши показання свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та матеріали кримінального провадження, апеляційний суд оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору взаємозв`язку й достатності для прийняття відповідного процесуального рішення на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_5 , повторно, тобто скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Такий висновок апеляційного суду достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду з дотриманням вимог статей 23, 94 КПК.

Обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 , апеляційний суд у вироку послався на показання потерпілого ОСОБА_5 . Останній повідомив, що 15 березня 2016 року  відпочивав  у барі «Верес» та вживав алкогольні напої разом із ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_6 після того як всі вийшли на вулицю, обвинувачений запропонував ОСОБА_5 піднести його дорожню сумку, на що потерпілий погодився. Однак, ОСОБА_1 , взявши сумку, почав утікати, і наздогнати його не вдалося. Також указав, що йому не відомо, чи передавав ОСОБА_1 сумку ОСОБА_8 після скоєного злочину. Аналогічні показання потерпілий надавав і в суді першої інстанції.

Дослідивши показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , дані ними в суді першої інстанції (свідки не змогли з`явитись до апеляційного суду, оскільки свідок ОСОБА_6 помер, а свідок ОСОБА_7 тяжко хворий), суд установив, що ці особи підтвердили показання потерпілого про те, що ОСОБА_1 ніс сумку потерпілого і в певний час він разом із ОСОБА_8 із сумкою зникли. Достовірності оголошених апеляційним судом показань свідків не заперечували ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту. Іншої оцінки, ніж суд першої інстанції, апеляційний суд показанням цих свідків не дав.

Крім того, суд узяв до уваги фактичні дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 15 березня 2016 року, згідно з якими ОСОБА_1 добровільно видав для вилучення працівникам поліції предмет злочину - сумку з продуктами харчування та металошукачем.

Так, апеляційний суд критично сприйняв показання свідка ОСОБА_8 , на які місцевий суд зважив виправдовуючи ОСОБА_1 , оскільки вказаний свідок раніше судимий, у тому числі й за вчинення аналогічного злочину - грабежу, скоєного в той самий день 15 березня 2016 року стосовно ОСОБА_6 , і на той час намагався взяти на себе відповідальність за нібито вчинений ним ще один злочин стосовно потерпілого ОСОБА_5 ,  зазначаючи в суді першої інстанції про те, що сумку викрав він, однак викрадену сумку ОСОБА_5 орган досудового розслідування вилучив саме у ОСОБА_1 .

Також суд апеляційної інстанції критично поставився до показань самого ОСОБА_1 , який стверджував, що сумку він особисто не викрадав, а її через годину після викрадення йому привіз ОСОБА_8 . На переконання суду, у цих показаннях містяться певні суперечності, які не узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_5 та свідків.

Врахувавши зазначені докази, надавши їм належну оцінку в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку  про  доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у скоєнні відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_5 , вчиненого повторно, та відповідно до вимог ст. 94 КПК, оцінивши сукупність досліджених доказів, належним чином обґрунтував, чому показання потерпілого вважає достовірними.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, суд касаційної інстанції не встановив. Підстави для закриття кримінального провадження відсутні.Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 без задоволення.

Однак згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів установила, що  засудженому ОСОБА_1 покарання призначено без урахування вимог ч. 1 ст.70 КК.

Так, 28 грудня 2021 року апеляційний суд скасував вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року в частині виправдання ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК та ухвалив свій вирок. Суд визнав ОСОБА_1 винуватим і засудив за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ч. 1 ст. 71 цього Кодексу  за сукупністю вироків частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2016 року й остаточно призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 10 днів. В іншій частині судове рішення залишено без зміни.

Однак апеляційний суд, ухвалюючи вирок не врахував, що за вироком місцевого суду від 11 листопада 2016 року ОСОБА_1 був визнаний винуватим та засуджений за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКпривести вирок апеляційного суду у відповідність до вимог закону та прийнятого рішення місцевим судом шляхом зміни вироку апеляційного суду від 28 грудня 2021 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, яке необхідно призначити за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, що не буде погіршувати становище засудженого.

Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення  зміни  до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання» зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, обчислюється з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У строк попереднього ув`язнення, зокрема, включається строк перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув`язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження. Зазначена редакція ч. 5 ст. 72 діяла до 20 червня 2017 року і змінена на підставі Закону України № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» від 18 травня 2017 року, який набрав чинності з 21 червня 2017 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 вчинив інкриміновані злочини протягом 2016 року. 19 травня вказаного року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (т. 1, а.с. 90). Протягом судового розгляду до набрання вироком законної сили 03 травня 2017 року він перебував під вартою. Зарахування йому цього строку згідно із ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України № 838-VIII підлягає здійсненню з розрахунку один день перебування під вартою за два дні позбавлення волі. Далі ОСОБА_1 відбував покарання в Луцькому слідчому ізоляторі до моменту вирішення питання про його умовно-дострокове звільнення, що підтверджується ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2017 року (справа №161/9099/17, т. 2, а.с. 102) про звільнення засудженого ОСОБА_1 умовно-достроково від подальшого відбування призначеного покарання на 1 рік 1 місяць 2 дні.

З огляду на вищевикладене ОСОБА_1 підлягає зарахуванню за правилами ч.5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII у строк покарання строк його попереднього ув`язнення, а саме з 19 травня 2016 року по 03 травня 2017 року включно, тобто до набрання вироку щодо нього законної сили (з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі), що становить 1 рік 10 місяців 28 днів. Крім цього, підлягає зарахуванню у строк покарання з розрахунку один день за один день відбування ОСОБА_1 покарання в Луцькому слідчому ізоляторі, а саме із 04 травня по 13 липня 2017 року включно, що становить 2 місяці 11 днів.

Таким чином, у строк відбування покарання підлягають зарахуванню періоди попереднього ув`язнення з 16 травня 2016 року по 03 травня 2017 року та відбування покарання з 04 травня по 13 липня 2017 року включно, які становлять 2 роки 1 місяць 8 днів.  

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишитибез задоволення.

Вирок Рівненського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_1 в порядку ч. 2 ст. 433 КПК змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці; за ч. 2 ст. 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначити ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2016 року та остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 10 днів.

Початок строку відбування покарання рахувати з дати затримання ОСОБА_1 - з 22 лютого 2022 року.

Зарахувати засудженому ОСОБА_1 у строк відбування покарання 2 роки 1 місяць 8 днів.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

В. М. Бородій                      С. В. Єремейчук                  А. О. Чистик