Постанова Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі № 922/1168/23

https://reyestr.court.gov.ua/Review/127743264

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

10 квітня 2025 року

м. Київ

cправа №  922/1168/23

 

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Багай Н. О., Берднік І. С., Волковицька Н. О., Дроботова Т. Б., Зуєв В. А., Мачульський Г. М., Міщенко І. С., Могил С. К., Рогач    Л. І. ,Случ    О. В., Чумак Ю. Я.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Сімаченко А. О.

позивача-1 - не з`явився,

позивача-2 - не з`явився,

відповідача - Корнієнко О. В.,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 (колегія суддів: Сгара    Е. В., Гетьман Р. А., Тихий П. В.) та

рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 (суддя Кухар Н. М.) у справі

за позовом Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі:

1)    Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області;

2)    Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Харківської області

про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом звільнення об`єкта водного фонду,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Чугуївська окружна прокуратура Харківської області (далі - Прокурор) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області (далі - Малинівська селищна рада, Позивач 1) та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області (далі - Чкаловська селищна рада, Позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" (далі - ТОВ "Фіш-Торг", Відповідач, Скаржник), в якій просить відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташоване на території Чугуївського району Харківської області.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Фіш-Торг" неправомірно використовує у своїй господарській діяльності водний об`єкт - Старогниличанське водосховище без правовстановлюючих документів, а отримані підприємством дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. 31.08.2023 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, про задоволення позову.

2.2. Судові рішення мотивовано тим, що у відповідача відсутні правовстановлюючі документи, які б надавали останньому право користування землями водного фонду та визначали правові підстави користування водним об`єктом.

2.3. При цьому суди також зазначили, що Старогниличанське водосховище є водосховищем комплексного призначення (призначене для потреб зрошення та риборозведення), яке відповідно до положень статті 51 Водного кодексу України (далі - ВК України) взагалі не може бути об`єктом оренди.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

3.1. ТОВ "Фіш-Торг" оскаржило судові рішення у цій справі та в касаційній скарзі просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Підставою для касаційного оскарження скаржник визначив пункти 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування загальних положень статей 92- 99 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 51 ВК України в частині оформлення права користування водосховищами комплексного призначення, тобто за наявності заборони на оформлення права оренди водосховища комплексного призначення, загальними нормами створено підстави для оформлення права користування об`єктом водного фонду при тому, що пряма норма закону відсутня, порядок (механізм) надання у користування таких видів водойм також відсутній.

Скаржник також посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень статті 269 ГПК України щодо відмови у задоволенні клопотання про долучення нових доказів.

3.3. Крім цього, ТОВ "Фіш-Торг" подало клопотання, в якому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

3.4. У письмових поясненнях на касаційну скаргу заступник Генерального прокурора просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, наполягаючи на дотриманні господарськими судами норм матеріального права, оскільки їх висновки повністю відповідають сталій правовій позиції Верховного Суду щодо необхідності оформлення права користування водним об`єктом у комплексі із земельною ділянкою під ним у разі здійснення його рибогосподарської експлуатації.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. На території Чугуївського району Харківської області розташоване Старогниличанське водосховище. Згідно з водогосподарським паспортом площа дзеркала при НПР вказаного водного об`єкта становить 95,2 га, об`єм повний при НПР - 2364,0 тис. м3, призначення водосховища - зрошення, риборозведення.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.03.2023 № 10-20-14-1049/0/19-23, за інформацією відділу № 8 Управління надання адміністративних послуг Головного управління (далі - Відділ № 8), зазначена у запиті земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та розташована за межами населених пунктів на території Малинівської селищної територіальної громади (с. Стара Гнилиця) та Чкаловської селищної територіальної громади (с. Ртищевка).

З листа Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області Державного агентства водних ресурсів України (далі - Офіс) від 02.03.2023 № 293/08-14 вбачається, що Старогниличанське водосховище розташоване на території Чкаловської та Малинівської громад (с. Ртищевка) в Чугуївському районі Харківської області.

Згідно з інформацією Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації від 17.03.2023 № 04.01-22/762 та доданих до неї листів Юридичного департаменту та Департаменту аграрного розвитку Харківської обласної військової адміністрації від 14.03.2023 № 04-50/165 та від 01.03.2023 № 08-30/04/435 розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 09.03.2017 № 88 земельна ділянка, яка розташована за межами населених пунктів на території Граківської та Старогнилицької сільських рад (нині Чкаловська та Малинівська селищні ради) Чугуївського району, орієнтовною площею 100,0000 га, включена до Переліку земельних ділянок водного фонду разом з водними об`єктами, право оренди на яку може бути реалізовано на земельних торгах у формі аукціону, та надано дозвіл виконавцю робіт із землеустрою на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду.

4.2. Державним підприємством "Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" розроблено Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, яке розташоване в Чугуївському районі Харківської області (строк дії режиму з 14.07.2017 по 31.12.2027), погоджений Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області 12.06.2017 та Державним агентством рибного господарства України 14.07.2017

4.3. ТОВ "Фіш-Торг" також має дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у Старогниличанському водосховищі для здійснення промислового рибальства (від 21.06.2018 № 30) та дозвіл на любительське і спортивне рибальство у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного лову (від 21.06.2018 № 31).

4.4. Видами економічної діяльності ТОВ "Фіш-Торг" є: 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура) (основний); 55.30 надання місць кемпінгами та стоянками для житлових автофургонів та причепів; 72.19 дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 93.19 інша діяльність у сфері спорту; 47.23 роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 10.20 перероблення та консервування риби, ракоподібних та молюсків; 03.12 прісноводне рибальство.

4.5. На даний час за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності або оренди у фактичному користуванні ТОВ "Фіш-Торг" перебуває водний об`єкт - Старогниличанське водосховище.

4.6. Вважаючи, що ТОВ "Фіш-Торг" на порушення вимог законодавства неправомірно використовує у своїй господарській діяльності водний об`єкт (Старогниличанське водосховище) без правовстановлюючих документів (державної реєстрації права власності або оренди), а отримані підприємством дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду, Прокурор звернувся до суду з даним позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника ТОВ "Фіш-Торг", дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом розгляду у даній справі є питання щодо наявності/відсутності у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою водного фонду - Старогниличанським водосховищем, що використовується ТОВ "Фіш-Торг" у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації водного об`єкта.

5.3. Задовольняючи позовні вимоги Прокурора, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з того, що режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта не є та не може бути правовстановлюючим документом, яким надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, а саме водосховище відповідно до статті 51 ВК України взагалі не може бути об`єктом оренди, оскільки у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб можуть надаватися водосховища, крім водосховищ комплексного призначення. Як вказано судами попередніх інстанцій, рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України (стаття 14 Закону України "Про аквакультуру").

5.4. Підставою для передачі справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів зазначила необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у справах №    923/213/18, №    914/1326/16 та №    908/2153/20, вказавши, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування. При цьому вимоги щодо такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об`єкта. Отже, у разі встановлення режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, укладання окремого договору оренди такого водного об`єкта не є необхідним.

При обґрунтуванні необхідності відступу від наявних правових висновків колегія суддів також звертає увагу, що, на її думку, позивач перебуває в умовах правової невизначеності, оскільки, з одного боку, відсутній юридичний механізм взяття в оренду Старогниличанського водосховища попри заборону, встановлену статтею 51 ВК України, а з іншого боку, відповідач відмовляє позивачу у реалізації повноважень за статтею 13 Закону України "Про тваринний світ" щодо подання документів для надання у користування рибогосподарського рибного об`єкта позивачу, з урахуванням того, що відсутня інша процедура щодо отримання такого об`єкта у користування.

5.5. Отже, питання, які поставлені перед судовою палатою, з урахуванням доводів касаційної скарги можна сформулювати наступним чином:

1)    чи передбачена законодавством можливість використання водосховищ комплексного призначення для рибогосподарських потреб?

2)    в якому порядку здійснюється користування водосховищами комплексного призначення для рибогосподарських потреб за наявності заборони, передбаченої статтею 51 ВК України щодо передачі їх в оренду?

3)    чи є підстави для відступу від правового висновку, викладеного у справах №    923/213/18, №    914/1326/16 та №    908/2153/20 з метою формування висновку про те, що встановлення режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта виключає необхідність оформлення документів на землекористування, зокрема договору оренди земельної ділянки?

Щодо можливості використання водосховищ комплексного призначення для рибогосподарських потреб

5.6. Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

5.7. При цьому Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

5.8. Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

5.9. Статтею 39 цього ж Закону визначено, що до природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) внутрішні морські води та територіальне море; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; е) лісові ресурси державного значення; є) природні ресурси в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у державній власності, а також об`єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об`єктами загальнодержавного значення; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

5.10. Правові засади регулювання охорони та використання водних ресурсів визначаються у ВК України, в преамбулі якого зазначено, що усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

ВК України в комплексі із заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

5.11. В такий спосіб ВК України по відношенню до системи водного законодавства виступає рамковим та системоутворюючим законом, а його приписи щодо регулювання водних правовідносин у співвідношенні з нормами інших галузей права мають спеціальний характер, що випливає зі змісту його статті 2, відповідно до якої завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об`єктами, регулюються відповідним законодавством України.

5.12. В статті 1 ВК України надано визначення його основних термінів, зокрема:

води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води;

водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт);

водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об`єкт;

водокористування - використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів);

водокористувач - фізична або юридична особа, яка здійснює водокористування;

водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку;

водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних);

рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів;

рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей;

5.12. Води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим (стаття 6 ВК України).

5.13. ВК України передбачено випадки необхідності розробки паспортів водних об`єктів: для визначення цілей та параметрів водосховища комплексного призначення та технологічної водойми (стаття 1 цього Кодексу); паспортизації річок і джерел питного водопостачання (стаття 16 цього Кодексу); надання водних об`єктів у користування на умовах оренди (стаття 51 цього Кодексу); оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (стаття 81 цього Кодексу) тощо.

5.14. Порядок розроблення паспорта водного об`єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99.

Замовником робіт із розроблення паспорта водного об`єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ЗК України (далі - розпорядник земельної ділянки під водою).

Складовою паспорта водного об`єкта є коротка пояснювальна записка, де зазначаються: назва водного об`єкта; назва річки (водотоку), на якій (якому) розташований водний об`єкт, басейн річки; місцезнаходження водного об`єкта; місцезнаходження греблі (у разі наявності), відстань від гирла річки до греблі; призначення водного об`єкта (водосховища, ставка) відповідно до проєкту будівництва; тип водного об`єкта (русловий/нерусловий); вид експлуатації (у каскаді/ізольовано, з можливістю/без можливості регулювання рівня води); вид регулювання стоку (сезонний/річний/багаторічний); наявність правил експлуатації водного об`єкта; власник/балансоутримувач/користувач гідротехнічної споруди.

5.15. Хоча ВК України не дає вичерпного переліку видів цільового призначення водних об`єктів (в т. ч. водосховищ), а їх цільове призначення може визначатися, зокрема, проєктами їх будівництва, однак аналіз його положень дає можливість виокремити серед основних видів їх призначення: задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, рекреаційних, сільськогосподарських (у тому числі зрошення), промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури), протипожежних та інших державних і громадських потреб.

5.16. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з водогосподарським паспортом Старогниличанське водосховище є водосховищем комплексного призначення для зрошення та риборозведення, тобто підпадає під ознаки рибогосподарського водного об`єкта.

Водночас суди, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, з урахуванням предмета позову, зокрема з підстав відсутності у Відповідача будь-яких правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності або оренди на водосховище, врахували приписи частини першої статті 51 ВК України, якою визначено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

При цьому суди встановили, що Відповідачем у водному об`єкті - Старогниличанському водосховищі (за межами населених пунктів на території Малинівської та Чкаловської селищних рад Чугуївського району Харківської області) здійснюється рибогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилов.

5.17. Судова палата зазначає, що оскільки позов Прокурора ґрунтується фактично на неможливості отримання комплексного водосховища в оренду, а отже, безпідставного використання Відповідачем його та відповідної земельної ділянки, яка ним зайнята для рибогосподарських потреб, то Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

5.18. Дійсно, статтею 51 ВК України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що:

використовуються для питних потреб;

розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ЗК України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.

Орендарі водного об`єкта зобов`язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство тощо).

При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку населення на водних об`єктах.

Забезпечення охорони життя та здоров`я громадян у місцях масового відпочинку населення на водних об`єктах покладається на водокористувача, який узяв водний об`єкт у користування на умовах оренди.

У межах населених пунктів забороняється обмеження будь-яких видів загального водокористування, крім випадків, визначених законом.

Заборона загального водокористування водними об`єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди.

Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом затверджується Кабінетом Міністрів України.

Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.

Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

За користування водним об`єктом орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за водний об`єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об`єктом.

У договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Передача орендарем права на оренду водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання забороняється.

Орендарі, яким водний об`єкт надано в користування на умовах оренди, зобов`язані надавати іншим водокористувачам можливість здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом, крім випадків, якщо таке спеціальне водокористування унеможливлює використання орендарем водного об`єкта для потреб, визначених у договорі оренди. Водокористувачі, яким видано дозвіл на спеціальне водокористування, мають право скидати зворотні води в орендовані водні об`єкти за умови, що при цьому не перевищуються нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Користування водними об`єктами, наданими в оренду, здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, ЗК України та інших законодавчих актів України.

Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".

5.19. Тобто цією статтею врегульовано правовідносини саме з оренди водного об`єкта, а її тлумачення є однозначним в тій частині, що водосховища комплексного призначення не можуть бути об`єктом оренди. Зазначене випливає із самого змісту як відносин оренди, за якої відбувається індивідуалізація водного об`єкта із закріпленням його за конкретною особою з відповідним обмеженням прав інших осіб щодо його використання (в тому числі права загального природокористування), так і мети комплексного водосховища відповідно до його паспорта: забезпечення можливості його одночасного використання для декількох видів діяльності різними особами, відповідно їх доступу до таких об`єктів, забезпечення їх використання у встановленому порядку.

Отже, погодившись із висновками судів, зробленими на підставі оцінених ними доказів щодо того, що Відповідачем здійснюється саме рибогосподарська діяльність у водосховищі комплексного призначення судова палата має надати висновок щодо порядку здійснення користування водосховищами комплексного призначення для рибогосподарських потреб за наявності заборони, передбаченої статтею 51 ВК України щодо передачі їх в оренду.

5.20. Суд виходить з того, що спірні правовідносини мають складну юридичну природу та регулюються (залежно від встановлених судами обставин) екологічним (природоохоронним, земельним, водним та фауністичним) та/або аграрним законодавством.

5.21. Статтею 59 ЗК України передбачено, що:

1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

3. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

5.22. Системний аналіз зазначених норм в контексті здійснення рибогосподарської діяльності дозволяє дійти висновку про те, що земельні ділянки водного фонду можуть надаватися та, відповідно, використовуватись для рибогосподарських потреб:

1)    на праві власності громадянами та юридичними особами-власниками переданих їм замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів або створених ними штучних рибогосподарських водойм;

2)    на праві постійного користування державними водогосподарськими організаціями або державними рибогосподарськими підприємствами, установами і організаціями для ведення аквакультури;

3)    на умовах оренди громадянами та юридичними особами земельними ділянками прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озер, водосховищ, інших водойм для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури);

4)    за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами для рибальства громадянами та юридичним особами.

5.23. Оскільки за встановленими обставинами справи ТОВ "Фіш-Торг" не є ані власником земельної ділянки водного фонду, ані державною водогосподарською організацією або державним рибогосподарським підприємством, установою, організацією, то відповідно до положень статті 59 ЗК України використання ним земельної ділянки водного фонду можливе виключно або на умовах оренди водного об`єкта, прибережної захисної смуги тощо для ведення рибництва (аквакультури) або за погодженням власників або користувачів земельних ділянок для здійснення рибальства.

5.24. Таким чином, для правильної кваліфікації підстав використання як водойми, так і земельної ділянки водного фонду судам необхідно встановити правову природу рибогосподарської діяльності: ведення аквакультури або рибальство.

5.25. Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".

5.26. У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

5.26. Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").

5.27. Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (частина перша статті 27 зазначеного Закону).

5.28. За змістом частини першої статті 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) має право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

5.29. Згідно з положеннями частин першої, третьої статті 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

5.30. Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до статті 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

5.31. При цьому гідно зі статтею 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

5.32. Порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 ВК  України).

5.33. Згідно із частиною першою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

5.34. Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.35. У статті 122 ЗК України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п`ята).

5.36. Відповідно до пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом і до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

5.37. З врахуванням обставин цієї справи, а саме встановлення судами попередніх інстанцій здійснення відповідачем саме діяльності з риборозведення (аквакультури) (рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилову), а не промислового рибальства, здійснення відповідачем цієї діяльності на водному об`єкті без отримання в установленому ЗК України або Законом України "Про аквакультуру" порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин які визначаються координатами відведеної акваторії) є незаконною.

При цьому, як вбачається з матеріалів даної справи та не заперечується сторонами, Позивачами 1 та 2 як розпорядниками спірної земельної ділянки водного фонду рішень про передачу ТОВ "Фіш-Торг" у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, не приймалося, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладалося, згоди або погодження щодо користування земельною ділянкою не надавалося.

Також ТОВ "Фіш-Торг" не надано документів, які отримані ним в установленому порядку та підтверджують виникнення в нього права на здійснення промислового рибальства на спірному водному об`єкті. Натомість, за встановленими судами попередніх інстанцій на підставі оцінених ними доказів обставинами справи Відповідач за зовнішніми ознаками здійснює саме діяльність в сфері аквакультури.

5.38. Таким чином, доводи позовної заяви Прокурора про відсутність у ТОВ "Фіш-Торг" передбачених законом підстав для користування земельною ділянкою водного фонду і, як наслідок, необхідність зобов`язання Відповідача звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташоване на території Чугуївського району Харківської області, були підтверджені на підставі наданих сторонами та оцінених судами доказів, що й знайшло відображення в оскаржуваних судових рішеннях.

Отже, в цій частині висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають встановленим ним обставинам справи, положенням земельного та водного законодавства, процитованими Судом, усталеній судовій практиці, а отже, критерію законності та обґрунтованості.

Щодо відступу від правового висновку, викладеного у справах №    923/213/18, №    914/1326/16 та №    908/2153/20.

5.39. Звертаючись із касаційною скаргою, ТОВ "Фіш-Торг" зазначає про відсутність, на його думку, висновку Верховного Суду щодо застосування загальних положень статей 92- 99 ЗК України, статті 51 ВК України в частині оформлення права користування водосховищами комплексного призначення, тобто при наявності заборони на оформлення права оренди водосховища комплексного призначення, загальними нормами створено підстави для оформлення права користування об`єктом водного фонду при тому, що пряма норма закону відсутня, порядок (механізм) надання у користування таких видів водойм також відсутній.

5.40. У свою чергу, колегія суддів в ухвалі від 22.05.2024 про передачу справи №    922/1168/23 на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №    923/213/18, від 06.10.2021 у справі №    914/1326/16, від 05.01.2022 у справі №    908/2153/20 зроблено висновки про те, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому ЗК України або Законом України "Про аквакультуру" порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин, які визначаються координатами відведеної акваторії), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин, які визначаються координатами відведеної акваторії), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Водночас, хоча для суб`єктів рибного господарства взагалі встановлена законодавча заборона на отримання права користування водосховищами комплексного призначення, однак саме на таких водоймах більшою мірою і встановлюються режими рибогосподарської експлуатації та надаються дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів.

У такий спосіб Позивач перебуває в умовах правової невизначеності, оскільки, з одного боку, відсутній юридичний механізм взяття в оренду Старогниличанського водосховища попри заборону, встановлену статтею 51 ВК України, а з іншого боку, відповідач відмовляє позивачу у реалізації повноважень за статтею 13 Закону України "Про тваринний світ" щодо подання документів для надання у користування рибогосподарського рибного об`єкта позивачу, з урахуванням того, що відсутня інша процедура щодо отримання такого об`єкта у користування.

Отже, на думку колегії суддів, законодавство у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення, зокрема в такий спосіб, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування. При цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об`єкта. Отже, у разі встановлення режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, укладання окремого договору оренди такого водного об`єкта не є необхідним.

5.41. У контексті як зазначених доводів касаційної скарги, так і доводів щодо необхідності відступу від правових позицій судова палата дійшла таких висновків.

5.42. Судами встановлено, що Державним підприємством "Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" розроблено Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, яке розташоване в Чугуївському районі Харківської області (строк дії режиму з 14.07.2017 по 31.12.2027), погоджений Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області 12.06.2017 та Державним агентством рибного господарства України 14.07.2017. Крім того, ТОВ "Фіш-Торг" також має дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у Старогниличанському водосховищі для здійснення промислового рибальства (від 21.06.2018 №    30) та дозвіл на любительське і спортивне рибальство у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного лову (від 21.06.2018 №    31).

Скаржник вважає, що зазначені документи надають йому право здійснювати рибогосподарську діяльність у Старогниличанському водосховищі (комплексного призначення), а законодавча заборона щодо передачі таких водосховищ в оренду створює йому перешкоди в здійсненні його діяльності.

5.43. Судова палата знову звертає увагу на те, що для правильної кваліфікації підстав використання як водойми, так і земельної ділянки водного фонду судам необхідно встановити правову природу рибогосподарської діяльності: ведення аквакультури або рибальство.

5.44. Аналізуючи доводи Скаржника щодо наявності в нього дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у Старогниличанському водосховищі для здійснення промислового рибальства (від 21.06.2018 №    30) судова палата звертається до Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" в редакції, чинній станом на дату його видачі.

Так, за змістом статті 23 цього Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає, зокрема, такий документ дозвільного характеру, як дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

Статтею 24 цього ж Закону передбачено, що дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, крім видів водних біоресурсів, занесених до Червоної книги України.

Строк дії дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) становить п`ять років.

Підставою для відмови у видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) є: подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу згідно з установленим Кабінетом Міністрів України переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей; відсутність науково обґрунтованої інформації щодо спеціального використання водних біоресурсів (рішень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства); відсутність частки нерозподіленого ліміту водних біоресурсів; систематичні (три і більше) грубі порушення протягом року законодавства з охорони, використання та відтворення водних біоресурсів; несплата на час розгляду питання про видачу дозволу штрафних санкцій або наявність невідшкодованої шкоди, завданої рибному господарству; наявність простроченої заборгованості перед державним або місцевим бюджетом; використання виділеної кількості водних біоресурсів менш як на 75 відсотків протягом попередніх чотирьох років.

5.45. Водночас в статті 27 цього Закону розкривається поняття спеціального використання водних біоресурсів:

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає:

промислове рибальство;

вилов водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також з метою з`ясування їх санітарно-епідеміологічного стану (далі  -  дослідний вилов);

контрольний вилов водних біоресурсів для визначення їх стану та запасів;

меліоративний вилов водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу;

вилов водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури;

любительське і спортивне рибальство у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Законодавством можуть визначатися й інші види спеціального використання водних біоресурсів…

Використання водних біоресурсів, які перебувають у межах ізольованих природних або штучно створених водних об`єктів, наданих у користування для потреб аквакультури, не належить до спеціального використання і здійснюється в порядку, визначеному власниками цих водних біоресурсів.

5.46. Статтею 30 цього Закону передбачено розподіл лімітів на квоти спеціального використання водних біоресурсів та прогнозів допустимого вилову. Зокрема, у ній визначено, що після затвердження у встановленому порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, лімітів або прогнозів допустимого вилову центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, укладає договори на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) з користувачами строком на п`ять років. Квоти розраховуються пропорційно до даних державної статистики за останні чотири роки, що передують розрахунковому, про обсяг добутих (виловлених) кожним користувачем водних біоресурсів у середньому за рік. Відповідно до заявки користувача за ним може закріплюватися квота менша, ніж розрахована до принципів, визначених у цій статті.

Договори на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) можуть укладатися за результатами аукціонів, що проводяться для реалізації квот або прогнозів допустимого вилову, що вивільняються внаслідок припинення права користувачів на спеціальне використання водних біоресурсів, або з резерву.

Типовий договір на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) встановлює Кабінет Міністрів України.

Організатором аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства.

Порядок проведення аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) встановлює Кабінет Міністрів України.

5.47. В такий спосіб для здійснення спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) крім дозволу законом визначено й необхідність укладення відповідного договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

Разом з тим Відповідачем було надано суду лише дозвіл без підтвердження укладення відповідного договору.

5.48. Більше того, статтею 31 зазначеного Закону передбачено, що правила промислового рибальства розробляються на основі наукових обґрунтувань за басейновим принципом та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості.

Правилами промислового рибальства визначаються райони, способи і строки вилучення (вилову, добування, збирання) водних біоресурсів, типи, розміри та кількість рибопромислових суден, знаряддя вилову, їх кількість, допустимі до вилову розміри об`єктів промислу, вимоги щодо їх охорони, а також умови користування промисловими ділянками рибогосподарських водних об`єктів (їх частинами), навантаження на кожний водний об`єкт за кількістю та потужністю плавзасобів.

З метою забезпечення охорони, раціонального використання окремих видів водних біоресурсів, а також для доповнення, уточнення або зміни зазначених правил можуть розроблятися режими для окремих рибогосподарських водних об`єктів (їх частин). Режими затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості.

5.49. Правила промислового рибальства в рибогосподарських водних об`єктах України були затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 18.03.99 №    33 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 10.04.2023 №    785).

Пунктами 5.1, 5.2 було передбачено, що промисел водних живих ресурсів здійснюється користувачами за плату в межах виділених їм у встановленому порядку квот за дозволами та талонами встановленого зразка, виданими їм державними органами рибоохорони.

З метою створення оптимальних умов відтворення, штучного розведення, вирощування водних живих ресурсів та їх використання і охорони, до цих Правил можуть розроблятись режими, які уточнюють і доповнюють вимоги щодо здійснення спеціального використання водних живих ресурсів у окремих рибогосподарських водних об`єктах.

Рибалкам, які відповідають за вилучення водних живих ресурсів у виробничих підрозділах користувачів (ланки, судна, дільниці, бригади тощо), державними органами рибоохорони видаються промислові квитки та талони; іншим рибалкам, які здійснюють вилучення водних живих ресурсів у зазначених підрозділах, користувачі зобов`язані видати посвідчення рибалки.

При цьому підпунктом 9.14.9 Правил користувачам водних живих ресурсів заборонялося проводити на рибогосподарських водних об`єктах та їхніх ділянках роботи з розведення та вирощування водних живих ресурсів.

5.50. Інструкція про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах була затверджена наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 №    4 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 09.07.2024 №    2012).

Цією Інструкцією було передбачено, що режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта (далі - Режим) - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення ВЖР за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання туводних видів, виконання якого забезпечує раціональне використання ВЖР рибогосподарського водного об`єкта або його ділянки.

При цьому було передбачено, що для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання користувач подає до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України у тому числі заяву (додаток 1), погоджену з територіальним органом рибоохорони, у зоні контролю якого перебуває рибогосподарський водний об`єкт (його ділянка) та Режим (додаток 2), погоджений з територіальним органом рибоохорони та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у зоні діяльності яких є рибогосподарський водний об`єкт, який розробляється на підставі науково-біологічного обґрунтування.

У пункті 2.3 Інструкції також зазначено, що Режим погоджується територіальним органом рибоохорони, у зоні якого здійснюватимуть діяльність, та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України протягом місяця з дня його отримання. Якщо Режим не погоджується, то в місячний термін він надсилається користувачу з мотивованим повідомленням та відправляється на доопрацювання.

5.51. Суди встановили, що Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, яке розташоване в Чугуївському районі Харківської області (строк дії режиму з 14.07.2017 по 31.12.2027), розроблений Державним підприємством "Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" та погоджений Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області 12.06.2017 та Державним агентством рибного господарства України 14.07.2017.

В той же час сама лише наявність такого Режиму не надає правових підстав для здійснення спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у Старогниличанському водосховищі для здійснення промислового рибальства.

5.52. Додатково судова палата вважає за необхідне звернути увагу й на те, що відносини щодо рибальства регулюються й законодавством України про тваринний світ (фауністичним законодавством).

5.53. Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об`єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Конституцією України, Законом України "Про тваринний світ", законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про мисливське господарство та полювання" та іншими нормативно-правовими актами.

5.54. До об`єктів тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" є, в тому числі, дикі тварини -  хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі (стаття 3 Закону України "Про тваринний світ").

5.55. Стаття 17 Закону України "Про тваринний світ" визначає умови спеціального використання об`єктів тваринного світу. Так, до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об`єкти тваринного світу.

5.56. Рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин, є одним з видів використання об`єктів тваринного світу, який може здійснюватися за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 20 Закону України "Про тваринний світ").

5.57. Рибальством вважається добування риби та водних безхребетних.

На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.

Правила рибальства, об`єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водних об`єктів, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються у порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 25 Закону України "Про тваринний світ").

5.58. Статтею 26 цього ж Закону врегульовано засади здійснення промислового рибальства.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України.

До рибогосподарських водних об`єктів належать усі поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об`єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а також виключна (морська) економічна зона та акваторія у межах континентального шельфу України.

Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації і громадяни, яким надано в користування рибогосподарські водні об`єкти (їх частини) для ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних, зобов`язані дотримуватися вимог, передбачених статтею 34 цього Закону, а також здійснювати інші заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об`єктів і умов відтворення рибних запасів, та утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях здійснення промислового рибальства.

5.59. В такий спосіб норми законодавства про тваринний світ встановлюють особливості використання об`єктів тваринного світу для здійснення рибальства, водночас за змістом їх правових приписів вони не регулюють порядку надання водних об`єктів та/або земельних ділянок, на яких вони розташовані, у користування.

5.60. Подібна правова конструкція має місце, зокрема, в законодавстві України про тваринний світ щодо порядку здійснення мисливського господарства та полювання. Так, статтею 14 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено перелік документів на право полювання (для громадян України): посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка, дозвіл на діагностичний та селекційний відстріл тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю у разі її використання; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів у разі їх використання під час полювання.

Зазначені документи мисливець зобов`язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред`являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання.

Посвідчення мисливця та щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання, родоводи і паспорти на собак мисливських порід, які можуть використовуватися в полюванні, паспорти на інших ловчих звірів і птахів видаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Разом з тим статтею 29 цього ж Закону передбачено порядок надання у користування мисливських угідь. За змістом цієї статті мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.

При цьому статтею 24 Закону визначено, що користування мисливськими угіддями є платним.

Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя.

Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.

5.61. Схожа модель правового регулювання міститься і в законодавстві України про надра. Так, статтею 16 Кодексу України про надра передбачено особливості отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Разом з тим порядок надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами передбачено статтею 18 цього ж Кодексу, в якій наголошено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

5.62. Крім рибальства, зокрема промислового рибальства, іншим різновидом здійснення рибогосподарської діяльності є рибництво (аквакультура).

5.63. 18.09.2012 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про аквакультуру", який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.

5.64. За змістом цього Закону аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

5.65. Водночас цей закон також визначає необхідність отримання права на користування водоймою (її частиною) та земельною ділянкою. Так статтею 14 Закону України "Про аквакультуру" передбачено, що:

1. Рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України.

Частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до ЗК України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються.

2. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до ЗК України, за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.

При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми.

Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту (?) рибогосподарської технологічної водойми.

Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.

3. Об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі.

Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

4. Надання в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, визначення їх меж (координат) для цілей аквакультури (марикультури) здійснюється Кабінетом Міністрів України.

При наданні Кабінетом Міністрів України юридичній чи фізичній особі в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також виключної (морської) економічної зони України органи, що відповідно до ЗК України здійснюють розпорядження земельними ділянками, можуть надавати юридичній чи фізичній особі в користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення.

При наданні Кабінетом Міністрів України в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також виключної (морської) економічної зони України відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюється.

5. Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.

6. Договір оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, що визначаються за згодою сторін, є:

об`єкт оренди;

строк дії договору;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України;

умови і строки передачі об`єкта оренди суб`єкту аквакультури;

умови збереження стану об`єкта оренди;

умови повернення суб`єктом аквакультури об`єкта оренди;

встановлені обмеження (обтяження) щодо використання об`єкта оренди;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін.

За згодою сторін у договорі оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України можуть конкретизуватися його умови.

7. Передача орендарем права на оренду частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України іншим суб`єктам господарювання забороняється.

8. У договорі оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України визначаються зобов`язання орендаря щодо здійснення ним заходів з охорони та недопущення погіршення екологічного стану рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, проведення меліоративних робіт тощо.

9. Державна реєстрація права оренди здійснюється відповідно до закону.

5.66. Частиною першою статті 15 Закону України "Про аквакультуру" "Рибальство для цілей аквакультури" визначено, що добування (вилов) водних біоресурсів для цілей аквакультури здійснюється упродовж визначеного законодавством промислового періоду, а також, у разі потреби, в період нересту відповідно до законодавства.

5.67. При цьому Суд звертає увагу, що правова позиція щодо застосування Закону України "Про аквакультуру" в контексті використання водних об`єктів та необхідності укладення договору оренди вже висловлювалась у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 12.05.2024 у справі №    916/1719/22.

5.68. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій із посиланням саме на приписи Закону України "Про аквакультуру" встановили, що Відповідачем здійснюється діяльність, яка підпадає під ознаки рибництва (аквакультури) - рибогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилов.

Додатково суд першої інстанції послався на висновок, викладений у п. 5.15 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.09.2021 у справі № 922/3092/20 за позовом Харківської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок до ТОВ "Фіш-Торг" про усунення перешкод у праві користування позивачем -  Старогниличанським водосховищем щодо здійснення мисливського господарства, здійснення спортивної та любительської риболовлі, проведення полювання шляхом зобов`язання ТОВ "Фіш-Торг" здійснити демонтаж огорожі та забороняючих знаків, встановлених вздовж берега Старогниличанського водосховища, та заборони чинити перешкоди у реалізації вказаних прав позивача іншим чином. В цій справі також було встановлено, що у відповідача відсутні правовстановлюючі документи, які б надавали останньому право користування землями водного фонду та визначали правові підстави користування водним об`єктом.

5.69. У такий спосіб судами було зроблено обґрунтований висновок про те, що відповідно до встановлених обставин справи та фактичних дій Відповідача ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів від 21.06.2018 № 30 та № 31, не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами, зокрема права користування ТОВ "Фіш-Торг" водосховищем комплексного призначення для цілей аквакультури.

5.70. Судова палата погоджується з такими висновками та додатково зазначає, що посилання Скаржника на те, що він займається виключно рибальством, а не діяльністю в сфері аквакультури (не здійснюється штучне розведення та вирощування водних біоресурсів) суперечить його ж доводам та правовій позиції у цій справі.

Так, при зверненні з касаційною скаргою ТОВ "Фіш-Торг" було подано клопотання про зупинення дії виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, яке мотивоване, зокрема, тим що ним відповідно до актів про виконання робіт із вселення водних біоресурсів було вселено велику кількість риби (товстолоб, білий амур, короп) на значні суми коштів (за 2017- 2020 роки вселено 99 300 екземплярів риб на загальну суму 263 500,00 грн). При цьому строк росту цих риб в залежності від виду може становити від 1 до 6 років, а Скаржник планував отримати дохід від цієї діяльності у 2023- 2025 роках, а у разі виконання рішень судів попередніх інстанцій ТОВ "Фіш-Торг" буде змушене звільнити водосховище, залишивши у ньому десятки тисяч водних біоресурсів, які є активом підприємства, його власністю; більше того, такий актив може забрати собі інше підприємство, яке отримає право користування даним водосховищем.

5.71. Судова палата також зазначає, що, виходячи із системного аналізу норм ВК України та ЗК України, законів України "Про тваринний світ", "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", "Про аквакультуру" ще однією відмінністю рибальства від рибництва (аквакультури) є характер здійснення цієї діяльності в межах рибогосподарського об`єкта: рибальство має тимчасовий характер, протягом визначеного періоду, в той час, коли здійснення рибництва (аквакультури) передбачає постійне перебування користувача на водному об`єкті.

При цьому факт здійснення ТОВ "Фіш-Торг" своєї рибогосподарської діяльності саме на постійній основі, з обмеженням прав, зокрема, права загального природокористування інших користувачів, встановлення огорожі та забороняючих знаків тощо були встановлені у справі № 922/3092/20, на яку посилався господарський суд першої інстанції.

Крім того, надання рекреаційних послуг в межах спірного об`єкта також відповідає складовим саме діяльності в сфері аквакультури, а не рибальства.

5.72. Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

5.73. Отже, суди попередніх інстанцій виходили з установлених у справі фактичних обставин неправомірного використання Відповідачем водного об`єкта та земельних ділянок під ним та доведеності факту порушення прав Малинівської та Чкаловської селищних рад Чугуївського району Харківської області, в інтересах яких з позовом звернувся Прокурор.

5.74. Таким чином, доводи Скаржника про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав касаційного оскарження не знайшли підтвердження, оскільки приписи законодавства, на які послалися суди з урахуванням встановлених ними обставин справи щодо характеру діяльності Відповідача, є чіткими та зрозумілими, відповідні правові висновки неодноразово наводились Верховним Судом, у тому числі у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20 (про необхідність відступу від яких зазначала колегія суддів), від 08.09.2021 у справі № 922/3092/20, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 12.05.2024 у справі №    916/1719/22 тощо.

При цьому зазначені доводи фактично спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин справи, а також на спонукання суду на здійснення тлумачення законодавства у спосіб, який прямо суперечить приписам законодавства. Водночас Суд не вправі тлумачити цілком очевидні чіткі вимоги та заборони законодавства занадто розширено, з міркувань доцільності, чим фактично змінювати зміст правової норми, перебираючи на себе функції законодавчого органу.

5.75. Щодо посилань ТОВ "Фіш-Торг" на порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального права, що виразилось у неприйнятті наданих доказів як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає наступне.

5.76. Відповідно до частини третьої статті 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

5.77. Частина друга статті 118 ГПК України застерігає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

5.78. Згідно із частиною третьою статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

5.79. Скаржник як на поважні причини ненадання цих документів суду першої інстанції посилався на їх відсутність на час розгляду справи (ухвала Другого адміністративного суду від 29.12.2023, заява від 04.01.2024, протокол №    13 від 28.12.2023, заява від 12.01.2024). При цьому зазначав, що можливість надати ці документи з`явилась у нього після їх створення вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

5.80. За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції по суті спору, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, основними елементами якого є однозначність та передбачуваність.

5.81. Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду, визнає його обґрунтованим та таким, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 19.10.2021 у справі №    903/533/21, від 21.08.2023 у справі №552/7368/21 та, як наслідок, відхиляє вищевказані доводи касаційної скарги у цій частині.

5.82. Щодо клопотання Скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Суд виходить з того, що відповідно до частин третьої та п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, або якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.83. За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути, з урахуванням: правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявних обставин, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, порушені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; того, як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.84. Водночас Скаржником не наведено підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частинами третьою та п`ятою статті 302 ГПК України, а також не обґрунтовано наявність ні кількісного, ні якісного критеріїв виключної правової проблеми, оскільки відсутні протилежні висновки судів касаційної інстанції з питань правозастосування вказаних скаржниками норм, а також не виявлено глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Ураховуючи викладене, Суд не вбачається підстав для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5.85. Отже, здійснивши розгляд доводів касаційної скарги судова палата зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

5.86. За наведених обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а підстави для скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 відсутні.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Згідно із частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на Скаржника.

 

Керуючись статтями 129, 300, 301, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1.    Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" залишити без задоволення.

2.    Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 залишити без змін.

3.    Поновити виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                              Є. Краснов

 

Судді                                                                                          Н. Багай

 

                                                                                                    І. Берднік

 

                                                                                                    Н. Волковицька

 

                                                                                                    Т. Дроботова

 

                                                                                                    В. Зуєв

 

                                                                                                    Г. Мачульський

 

                                                                                                    І. Міщенко

 

                                                                                                    С. Могил

 

                                                                                                    Л. Рогач

 

                                                                                                    О. Случ

 

                                                                                                    Ю. Чумак

 

 

З окремими думками суддів Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Рогач Л. І.

 

Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанову оформив суддя Зуєв В. А.