ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/112227369

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/10380/20

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Случа О. В. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С., Волковицької Н. О., Дроботової Т. Б., Зуєва В. А. Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Могил С. К., Рогач Л. І., Сухового В.Г., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2022 року (головуючий - Разіна Т. І., судді: Іоннікова І. А., Тарасенко К. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс"

до: (1) Київської міської ради і (2) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" (далі - ТОВ "Контактбудсервіс", Позивач) та Київська міська рада (далі - Київська міськрада, Відповідач-1) 05.09.2005 уклали договір оренди земельної ділянки строком дії до 08.09.2020.
З метою продовження користування орендованою земельною ділянкою Позивач 30.04.2020 направив Відповідачу-1 лист-повідомлення про поновлення договору оренди з необхідними для поновлення договору оренди додатками.
Не отримавши належної реакції на надісланий лист-повідомлення протягом місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", Позивач 14.07.2020 звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі у редакції, наведеній у прохальній частині позову. Вказував на те, що інші умови договору оренди землі, крім строку його дії, залишаються без змін.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив.
Київська міськрада звернулася з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

05.09.2005 Київська міськрада як орендодавець та ТОВ "Контактбудсервіс" як орендар уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений того ж дня державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т. М. (реєстровий № 17-4324) та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міськради (Київської міської державної адміністрації) за № 63-6-00286 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір). Договір укладений на виконання рішення Київської міськради від 14.07.2005 № 774/3349.
У розділі 2 Договору визначено, що предметом (об`єктом) оренди ТОВ "Контактбудсервіс" є земельна ділянка розміром 26,7006 гектарів, кадастровий номер 8000000000:96:001:0009, яка розташована у житловому масиві Осокорки-Центральні (3 мікрорайон) у Дарницькому районі м. Києва. Метою надання земельної ділянки в оренду є її забудова об`єктами житлового і соціально-побутового призначення.
08.09.2005 Київська міськрада передала, а ТОВ "Контактбудсервіс" прийняло у користування об`єкт оренди за Договором. Процедура передачі земельної ділянки оформлена актом приймання-передачі, підписаним сторонами.
Згідно з розділом 3 Договору строк його дії визначено на 15 років (на період будівництва), тобто до 08.09.2020.
Відповідно до пункту 11.7 Договору орендар після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на його поновлення. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
До таких обов`язків згідно з пунктом 8.4 Договору належать:

- використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення;

- завершення забудови земельної ділянки в строки, встановлені проєктною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку;

- своєчасне внесення орендної плати.

30.04.2020 ТОВ "Контактбудсервіс" звернулось до Київської міськради з листом-повідомленням (вих. № 13) про поновлення Договору.
До листа-повідомлення ТОВ "Контактбудсервіс" додало чотири примірники проєкту додаткової угоди про поновлення Договору, підписані та скріплені печаткою орендаря; довідку Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про відсутність заборгованості з орендної плати; документи на підтвердження виконання умов Договору щодо будівництва або які обґрунтовують необхідність поновлення цього Договору для завершення будівництва, в тому числі інформацію про сплату пайової участі на розвиток інфраструктури міста.
Згаданий вище лист-повідомлення Позивача про поновлення Договору та додані документи згідно з переліком направлені Київській міськраді у строк, визначений пунктом 11.7 Договору, що підтверджується накладною Акціонерного товариства "Укрпошта" (далі - АТ "Укрпошта") 01001179633587, фіскальним чеком від 30.04.2020, описом вкладення з відбитком поштового штемпеля про прийняття до пересилання документів, і отримані Київською міськрадою радою 06.05.2020, що підтверджується інформацією із сайту відстежень поштових відправлень АТ "Укрпошта" щодо відповідного поштового відправлення, яка міститься на електронному ресурсі https://track.ukrposhta.ua/tracking UA.html.
Київська міськрада у встановлений місячний строк не повідомила ТОВ "Контактбудсервіс" про своє рішення щодо поновлення Договору.
Разом із цим 19.06.2020 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міськради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земресурсів, Відповідач-2) повідомив Позивача про те, що розгляд питання щодо поновлення Договору буде можливий лише після остаточного розгляду судової справи № 910/1424/19, в якій вирішується питання щодо чинності рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659 "Про розірвання договорів оренди земельних ділянок для забудови об`єктами житлового і соціально-побутового призначення у ж/м Осокорки-Центральні (1, 2, 3, 4, 5, 6 мікрорайони) у Дарницькому районі м. Києва від 08.09.2005 № 63-6-00282, № 63-6-00286, № 63-6-00285, № 63-6-00284, № 63-6-00283" (далі - рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659), згідно з яким Відповідач-1 у зв`язку із систематичним невиконанням ТОВ "Контактбудсервіс" своїх обов`язків щодо сплати орендної плати, зважаючи також на негативне ставлення громадськості до намірів щодо забудови земельних ділянок, вирішив розірвати укладені з Позивачем договори оренди (в тому числі Договір) в односторонньому порядку.
Суд апеляційної інстанції установив, що обґрунтованість вказаних претензій Відповідача-1 та, відповідно, стан виконання Позивачем обов`язків, покладених на нього пунктом 8.4 Договору, були предметом судового дослідження та оцінки у справі № 910/1424/19 за позовом ТОВ "Контактбудсервіс" до Київської міськради про визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659.
Господарський суд міста Києва рішенням від 02.07.2019 у справі № 910/1424/19 вказав на недоведеність дійсного порушення ТОВ "Контактбудсервіс" екологічних вимог, констатував відсутність об`єктивного впливу Позивача на дії державних органів, від яких залежить строк будівництва, а також зазначив відсутність боргу зі сплати орендної плати з боку останнього. Такі обставини стали підставою для задоволення позову ТОВ "Контактбудсервіс" і ухвалення Господарським судом міста Києва рішення про визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659.
07.07.2020 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Київської міськради залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
Апеляційний господарський суд також вказав, що відсутність заборгованості ТОВ "Контактбудсервіс" зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками, в тому числі і тією, що орендується за Договором, підтверджено, зокрема, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 у справі № 640/12591/19. Місцевий адміністративний суд у вказаному рішенні вирішив, що дії Позивача щодо сплати з 2017 року орендної плати у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки були правомірними і не є заниженням орендної плати.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 у справі № 640/12591/19 залишено без змін.

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

За результатами описаних подій 14.07.2020 до Господарського суду міста Києва було подано позов ТОВ "Контактбудсервіс" до Київської міськради та Департаменту земресурсів про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення Договору, текст якої викладено в прохальній частині позову (на тих самих умовах, на той самий строк).
З посиланням на приписи частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" Позивач стверджував про наявність підстав для визнання за ним як за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі, а саме:

- Позивач як орендар належним чином виконує свої обов`язки за Договором, в тому числі щодо своєчасної сплати орендної плати;

- Позивач належно та своєчасно повідомив Відповідача-1 як орендодавця про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк (поновлення договору оренди землі), додавши необхідний пакет документів;

- відповідачі протягом одного місяця не розглянули звернення ТОВ "Контактбудсервіс" щодо поновлення Договору та не повідомили останнє про наявність заперечень та про своє рішення.

Узагальнений зміст заперечень на позов

Київська міськрада проти задоволення позову заперечила, посилаючись на те, що:

- 31.01.2019 Київська міськрада прийняла рішення № 3/6659 і ця обставина засвідчує те, що питання щодо можливості поновлення дії Договору уже розглянуто Відповідачем-1 у попередньому році;

- орендар не надав належних і допустимих доказів про виконання договірних зобов`язань, а саме пункту 8.4. Договору оренди щодо завершення забудови земельної ділянки, яка є предметом оренди;

- Позивач самостійно зменшив розмір орендної плати та вносив її в меншому розмірі, ніж передбачено приписами чинного законодавства;

- земельна ділянка вільна від капітальних будівель та споруд, будівництво не ведеться та не розпочато, територія ділянки не огороджена, частково заасфальтована, частково вкрита зеленими насадженнями, на ній розмішені індивідуальні металеві збірно-розбірні гаражі та шлагбаум, що дозволяє дійти висновку про те, що орендар земельну ділянку не використовує за цільовим призначенням.

Департамент земресурсів також заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що:

- чинність рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659 на час надходження звернення Позивача від 30.04.2020 про поновлення Договору виключала можливість будь-якого поновлення такого Договору в силу його припинення та звільняла від необхідності надання відповіді на це звернення;

- Позивач з 01.07.2017 порушував умови Договору щодо сплати орендної плати, адже на підставі рішення Київської міськради від 28.03.2013 № 89/9146 орендна плата збільшилась з 1,5 % до 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок і така зміна розміру орендної плати була акцептована Позивачем, про що свідчать його дії зі сплати орендної плати у збільшеному розмірі;

- ТОВ "Контакбудсервіс" не виконало обов`язки, передбачені пунктом 8.4 Договору щодо забудови земельної ділянки, більше того, спірна ділянка ним взагалі не використовується.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд зазначив, що переважне право Позивача як орендаря на поновлення Договору оренди згідно із частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Станом на день звернення до суду Київська міськрада не порушила та не могла порушити відповідне право позивача на поновлення Договору оренди земельної ділянки, оскільки термін дії відповідного Договору не сплив.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 рішення місцевого господарського суду скасоване та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано укладеною ТОВ "Контактбудсервіс" та Київської міськрадою додаткову угоду про поновлення Договору в редакції, що викладена в резолютивній частині постанови (запропонована Позивачем).
На думку апеляційного суду, за наявності підстав, передбачених частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на час звернення з відповідним листом-пропозицією і виникнення спірних правовідносин), частиною другою статті 144 Конституції України та відсутності законодавчих обмежень стосовно розгляду листа-повідомлення Позивача, право останнього було порушеним, що спричинило звернення з позовом, а суд першої інстанції цього не врахував.
Під час вирішення спору апеляційний суд керувався положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час укладення Договору.
При цьому, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції зазначив про врахування ним в порядку частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висновків про застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі", наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 159/5756/18, в якій також міститься відсилка на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц), та 313/350/16-ц, а також у пунктах 33- 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 № 903/1030/19 (див. аркуші 13- 17 постанови суду апеляційної інстанції).
Відповідно до висновків про застосування норми права, наведених у цих постановах касаційної інстанції, апеляційний суд з`ясовував такі обставини, необхідні для оформлення продовження орендних відносин у відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі": чи дотримані вимоги про своєчасне та належне повідомлення орендарем орендодавця про намір поновити договірні відносини на новий строк; чи належно виконує орендар обов`язки за договором; чи продовжує орендар користуватися виділеною земельною ділянкою; чи повідомив орендодавець письмово протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди землі орендаря про заперечення у поновленні цього договору.
Постанова апеляційної інстанції мотивована такими аргументами і обставинами:

- ТОВ "Контактбудсервіс" належним чином повідомило орендодавця в установлені строки про намір скористатись переважним правом на укладення Договору на новий строк із наданням відповідного проєкту додаткової угоди;

- Київська міськрада та Департамент земресурсів не надали заперечень протягом одного місяця на таке поновлення;

- не є таким запереченням проти поновлення рішення Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659, яким було розірвано договори оренди земельних ділянок для забудови об`єктами житлового і соціально-побутового призначення у ж/м Осокорки-Центральні (1, 2, 3, 4, 5, 6 мікрорайони) у Дарницькому районі м. Києва, і, зокрема, від 08.09.2005 № 63-6-00286, ураховуючи те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 у справі № 910/1424/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020, задоволено позов ТОВ "Контактбудсервіс" та рішення про розірвання договорів оренди земельних ділянок визнано незаконним (недійсним) і скасовано. До того ж в силу частини другої статті 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду;

- в цій частині суд також установив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 у справі № 910/2902/18 про банкрутство ТОВ "Контактбудсервіс" було вжито заходи до забезпечення вимог кредиторів, а саме заборонено Київській міськраді вчиняти будь-які дії щодо припинення права користування (оренди, найму) ТОВ "Контактбудсервіс" спірними земельними ділянками, заборонено Київській міськраді вчиняти дії щодо дострокового розірвання, припинення договорів оренди, укладених сторонами;

- Позивач належно виконував умови Договору щодо сплати орендної плати, зокрема, за змістом судових рішень у справі № 910/1424/19 згідно з листом Головного управління ДФС у м. Києві від 05.10.2018 № 76965/10/26-15-51-07-19 у Позивача заборгованість з орендної плати за землю відсутня, що спростовує розрахунок Департаменту земресурсів щодо наявності заборгованості. Обставини щодо належних до сплати орендних платежів були предметом дослідження у справі № 640/12591/19 і рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 у цій справі, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, задоволено позов ТОВ "Контактбудсервіс" та визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.02.2019 № 0045140305, прийняте з вказаного питання. Відомостей про скасування у встановленому порядку вказаних судових рішень до матеріалів справи не додано;

- Договір оренди не визначає строк, відповідно до якого ТОВ "Контактбудсервіс" повинно побудувати об`єкт, тому доводи про те, що ТОВ "Контактбудсервіс" не виконані зобов`язання, визначені у пункті 8.4 Договору оренди, в тому числі щодо дотримання строків забудови, є необґрунтованими. У справі № 910/1424/19, суди встановили, що термін забудови спірної земельної ділянки Позивач не порушив. Ці обставини відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не доказуються при розгляді цієї справи, в якій беруть участь ті ж самі учасники справи;

- те, що позивач не передбачив у проєкті будівництва забезпечення такого параметра будівництва, як належна кількість машино-місць згідно з пунктом 4.6 Загальних положень ДБН В.2.3- 15:2007 "Автостоянки та гаражі для легкових автомобілів", виходячи із загальної площі будівництва, свідчить про допущені порушення приписів Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", оскільки вказані доводи стосуються відповідності проєктної документації певним законодавчо визначеним нормативам щодо забудови, що не входить до предмета дослідження в контексті спірних правовідносин;

- крім того, ні Позивач, ні відповідачі не позбавлені права ініціювати внесення відповідних змін до проєктної документації з огляду на встановлені нормативи щодо забудови. Акт обстеження земельних ділянок від 05.12.2019 № 19-0826-06 (на наявність якого посилається Відповідач-1 на підтвердження неналежного виконання договірних зобов`язань, в матеріалах справи відсутній, і про наявність такого доказу саме з визначеними реквізитами Відповідачі не заявляли ні суду першої інстанції, у встановленому процесуальним законом порядку (статті 80 ГПК України), ні суду апеляційної інстанції (статті 269 цього ж Кодексу);

- акти обстеження земельної ділянки від 20.12.2018 № 18-1574-02 та від 03.03.2020 № 20-0172-02, складені Департаментом земресурсів жодним чином не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, як не є і доказами недотримання Позивачем умов Договору;

- тож ТОВ "Контактбудсервіс" належним чином виконувало свої обов`язки за Договором, повідомило орендодавця в установлені строки про намір скористатись переважним правом на укладення Договору на новий строк із наданням відповідного проєкту додаткової угоди, а Київська міськрада та Департамент земресурсів в свою чергу не надали заперечень протягом одного місяця на таке поновлення, що є порушенням вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" та підставою для захисту порушеного права Позивача.

Касаційна скарга

Не примирившись із прийнятою постановою апеляційного господарського суду, Київська міськрада подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

Підстави подання касаційної скарги Київська міськрада визначила у відповідності до випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Зазначила, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, частини першу-шосту статті 33 Закону України "Про оренду землі", адже: на момент звернення до суду право позивача на поновлення Договору оренди в силу частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" порушено не було. Саме факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі"; до кола обставин, які підлягають встановленню у цій справі, входить належне користування позивачем орендованою земельною ділянкою з урахуванням вимог статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції з огляду на приписи статті 75 ГПК України не взяв до уваги доводи скаржника щодо неповноти сплати орендних платежів за Договором, вважаючи, що такі обставини спростовуються постановою Північного апеляційного суду від 02.07.2020 у справі № 910/1424/19 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі № 640/12591/19. Водночас Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.05.2021 скасував судові рішення у справі 640/12591/19 та відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ "Контактбудсервіс" про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, визнавши законним застосування у спірних відносинах розміру орендної плати 3%, встановленого рішенням Київської міськради від 28.02.2013 № 89/9146.
При цьому суд не урахував висновків про застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 щодо встановлення та оцінки наявності юридичних фактів, які є необхідними для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі", та щодо відсутності порушеного права Позивача на час звернення до суду з позовом; у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 640/4550/19 щодо належності та допустимості як доказу акта, складеного за результатами перевірки контролюючим органом; у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18, від 09.04.2019 у справі № 908/21/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18 щодо врахування добросовісності поведінки орендаря при поновленні договору оренди в силу закону.
Касаційна скарга також обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду про застосування у спірних правовідносинах частини п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону від 05.12.2019 № 340-ІХ, чинній на час звернення Позивача з даним позовом до суду).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Контактбудсервіс" вказує, що з обставин цієї справи чітко вбачається, що воно належно виконувало умови Договору, направило лист-повідомлення про намір укласти Договір оренди на новий строк у встановлений Договором і Законом України "Про оренду землі" строк, а Київська міськрада не прийняла жодного рішення щодо вказаного звернення Позивача, а також не висловила заперечень щодо продовження користування Позивачем земельною ділянкою.
Позивач зазначає також, що апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що факт порушення орендарем строків забудови земельної ділянки відповідачами не доведений.
Крім цього, ТОВ "Контактбудсервіс" підкреслює, що усі постанови Верховного Суду, на неврахуванні висновків з яких наполягає скаржник, прийняті судом касаційної інстанції у неподібних до цієї справи правовідносинах, а тому розгляд доводів касаційної скарги, які спираються на такі висновки виключається.
Позивач окремо наголошує, що Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду вже розглядалися подібні цій справі спори у справах № 910/10388/20 і № 910/10351/20 і суд касаційної інстанції у них вже підтвердив необґрунтованість аналогічних доводів касаційних скарг Київської міськради.
Зважаючи на викладене, Позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Відповідача-1, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міськради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2022 і від 13.12.2022 у судових засіданнях з розгляду касаційної скарги оголошувались перерви.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2022 повідомлено учасників цієї справи про, те, що розгляд касаційної скарги Київської міськради відбудеться 22.12.2022.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду установила, що у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вже перебували спори між тими ж учасниками (позивач - ТОВ "Контактбудсервіс", відповідачі - Київська міськрадаі Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міськради (Київської міської державної адміністрації)), і правовідносини в яких були подібними, доводи касаційних скарг однаковими (неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі"), а встановлені фактичні обставини практично аналогічними тим, що склалися у справі № 910/10380/20 (йдеться про поновлення договорів оренди сусідніх земельних ділянок).
Так, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/10381/20 (на яку у судовому засіданні посилався представник Київської міськради) було частково задоволено касаційну скаргу Київської міськради. Оскаржувані постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 (рішеннями судів позовні вимоги було задоволено) скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
В свою чергу постановами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10351/20 та від 22.12.2021 у справі № 910/10388/20 касаційні провадження за касаційними скаргами Київської міськради в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрито. Касаційні скарги Київської міськради в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої ГПК України, залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення, якими позовні вимоги було задоволено, залишено без змін.
Результати описаних вище касаційних проваджень, а також детальний аналіз прийнятих у цих провадженнях судових рішень дає колегії суддів, яка у касаційному порядку переглядає справу № 910/10380/20, підстави для висновку про те, що наразі підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду до застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах за практично ідентичних фактичних обставин справ та доводів касаційних скарг є неоднозначним, що, на думку колегії суддів, є неприпустимим.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 задля забезпечення єдності судової практики та стабільності правозастосування, а також з метою з`ясування необхідності відступу від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/10381/20 або від 21.12.2021 у справі № 910/10351/20 і від 22.12.2021 у справі № 910/10388/20, справу № 910/10380/20 за касаційною скаргою Відповідача-1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.01.2023 справу № 910/10380/20 за касаційною скаргою Київської міськради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 прийнято до розгляду палатою.
Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 09.02.2023 у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Київської міськради оголошено перерву до 16.03.2023.

Позиція Верховного Суду

За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження

Як вже зазначалось, касаційну скаргу Київська міськрада аргументувала пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вважаючи, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків про застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Аналізуючи критерії визначення подібності правовідносин для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункти 24- 26, 30- 32 постанови) звертала увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 70)). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини)".
У справі № 910/10380/20 спір виник щодо змісту та порядку реалізації прав орендаря земельної ділянки на оформлення продовження орендних відносин у відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 аналізувала підстави для поновлення договорів оренди землі, передбачені у статті 33 Закону України "Про оренду землі". Вказувала про те, що для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно із частинами 2- 5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Тобто необхідна наявність, зокрема, такого юридичного факту, як належність виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
Зокрема, у постанові від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 зазначено: "Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша-п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").
У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").
При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини на певних умовах. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". І саме в такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором".
Про необхідність врахування в порядку частини четвертої статті 236 ГПК України висновків щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, вказував Північний апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові.
Слід також зазначити, що такий самий підхід до застосування приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" (з посиланням на постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18) послідовно викладався Великою Палатою Верховного Суду і в інших, більш пізніх постановах, про які також йдеться у постанові апеляційної інстанції, хоч на них скаржник і не посилається.
З викладеного вбачається, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо редакції статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка підлягає застосуванню

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Відповідно за змістом статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
На час звернення позивача з позовом до суду (14.07.2020) діяв Закон України "Про оренду землі" в редакції до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству".
Тому під час вирішення спору апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", тож його положення при вирішенні цього спору не підлягають застосуванню.

Щодо суті спору

Позивач у цій справі стверджував у позові, що має право на поновлення Договору на тих самих умовах та на той самий строк, адже належним чином виконував свої обов`язки за Договором, повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатись переважним правом на укладення Договору на новий строк із наданням відповідного проєкту додаткової угоди, а Київська міськрада та Департамент земресурсів в свою чергу не надали заперечень на таке поновлення протягом одного місяця після отримання повідомлення.
Суд апеляційної інстанції з доводами позивача погодився, зокрема, з тих підстав, що орендодавець не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі.
За змістом статей 1, 2 Закону України "Про оренду землі" (тут і надалі - в редакції станом на 14.07.2020) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству".
Частиною третьою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України "Про оренду землі" врегульовані відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у відповідній редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").
Частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
За приписами частини восьмої цієї статті додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини 11 цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
У пункті 38 постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

38.1. "За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону України "Про оренду землі", орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

38.2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону України "Про оренду землі", розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення".

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій-восьмій, одинадцятій статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.
Тож статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.32), статтею 33 Закону України "Про оренду землі" визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди.
У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.
Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що стаття ЗЗ Закону України "Про оренду землі" визначає алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та певні правові запобіжники для захисту орендаря як більш уразливої сторони в цих правовідносинах від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.
Щодо прав орендаря на продовження орендних правовідносин судовий захист законодавчо передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором.
Отже, у вирішенні питання щодо продовження користування земельною ділянкою слід виходити з того, що користування має бути належним з точки зору положень статті 3 ЦК України, а не будь-яким.
Незважаючи на те, що упродовж розгляду цієї справи відповідачі послідовно наголошували на неналежному виконанні позивачем своїх обов`язків за Договором (зокрема, в частині сплати орендних платежів у відповідному розмірі), а також на судові провадження, пов`язані з продовженням користування позивачем земельною ділянкою за спірним Договором, суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на встановлення у межах справи № 910/1424/19 та справи № 640/125/91/19 обставин щодо належного виконання орендарем умов договору оренди землі та відсутності заборгованості з орендної плати, не дослідив обставин щодо наявності заборгованості з орендної плати, які входять в предмет доказування у спірних правовідносинах.
Водночас судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі № 640/12591/19 були скасовані постановою Верховного Суду від 27.05.2021, якою у задоволенні позову ТОВ "Контактбудсервіс" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.02.2019 № 0045140305 було відмовлено.
Ці обставини існували на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції та ухвалення постанови у цій справі, однак судом при з`ясуванні обставин справи враховані не були, незважаючи на умови та порядок доступу до судових рішень, передбачені Законом України "Про доступ до судових рішень".
Імперативними положеннями процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76- 79, 86 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
З огляду на наведене, до кола обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі, також входить встановлення факту належного користування позивачем орендованою земельною ділянкою з урахуванням вимог статті 3 ЦК України, проте наведені відповідачами заперечення та докази на їх обґрунтування судом не були досліджені та їм не була надана правова оцінка.
Посилаючись на приписи частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо строків та порядку повідомлення орендодавцем орендаря, суд також не зважив на те, чи може бути застосована процедура позасудового врегулювання поновлення договору за принципом "мовчазної згоди" до випадків наявної судової суперечки щодо поновлення цього ж договору.
У касаційній скарзі Київська міськрада також вказує на відсутність висновку Верховного Суду про застосування у спірних правовідносинах частини п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону від 05.12.2019 № 340-ІХ, чинній на час звернення Позивача з даним позовом до суду). Однак приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Тобто у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Разом з тим, як вже зазначалося, на момент звернення до суду з позовом зазначена відповідачем редакція не діяла і у спірних відносинах не застосовувалась, що виключає можливість надати висновок про застосування цієї норми права.
За таких обставин здійснене Київською міськрадою посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду у цій справі судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вважає формальним і таким, що не дає підстав для перегляду оскаржуваної постанови по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
У зв`язку з наведеним рішення та постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, які входять до предмета доказування у спорі про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, невірно застосували положення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, без урахуванням висновків щодо застосування цих норм права, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, тому ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.
Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова у цій справі - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку Верховний Суд не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2022 року у справі № 910/10380/20 скасувати.
Справу № 910/10380/20 направити на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О. В.

Судді Багай Н. О.

Берднік І. С.

Волковицька Н. О.

Дроботова Т. Б.

Зуєв В. А.

Краснов Є. В.

Мачульський Г. М.

Могил С. К.

Рогач Л. І.

Суховий В. Г.

Чумак Ю. Я.

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформила суддя Рогач Л. І.

Постанова Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 910/10380/20