ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/108603622

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

Cправа № 921/542/20

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В., Жукова С. В., Картере В. І., Огородніка К. М., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

за участю представників:

Державної іпотечної установи: Подольної О. М., Тодосієнка В. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної іпотечної установи

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021

у складі колегії суддів: Гриців В. М. - головуючої, Зварич О. В., Якімець Г. Г.

та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2020

у складі судді Сидорук А. М.

у справі за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Фізична особа (позичальник) за договором кредиту отримала у банку кредит в іноземній валюті, для забезпечення виконання зобов`язань за яким сторони уклали договір іпотеки, згідно з яким позичальник передав у іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру.

2. Надалі банк на підставі договору про відступлення права вимоги передав Державній іпотечній установі (забезпечений кредитор) всі права вимоги до позичальника за договорами кредиту та іпотеки.

3. Позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що зумовило стягнення в судовому порядку за позовом забезпеченого кредитора наявної заборгованості боржника за кредитом, в тому числі відсотків за користування кредитом та пені у гривнях, а згодом мало наслідком звернення позичальника із заявою до суду про його неплатоспроможність в порядку, визначеному Книгою IV Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), із долученням до неї проєкту плану реструктуризації, в якому він зазначив про наявність у нього фінансової можливості погасити вимоги забезпеченого кредитора на умовах пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.

4. Забезпечений кредитор після оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника звернувся до суду із заявою про визнання та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог до боржника, які обґрунтовані наявністю в останнього заборгованості за кредитним договором, до складу якої входять заборгованість, стягнута з боржника згідно з рішенням суду (в тому числі пеня), 3 % річних та інфляційні втрати за період прострочення після прийняття зазначеного рішення.

5. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнав заявлені забезпеченим кредитором грошові вимоги в частині заборгованості, стягнутої з боржника згідно з рішенням суду, за виключенням сплачених ним платежів за цим рішенням та пені, яку суд відхилив з огляду на приписи пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ. Крім того, суд відхилив грошові вимоги забезпеченого кредитора в частині інфляційних втрат та 3 % річних, зауваживши, що втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, а 3 % річних застосовуються у разі, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, тоді як договором встановлено інший розмір процентів (проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту).

6. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство, розглядаючи касаційну скаргу забезпеченого кредитора, має вирішити такі питання:

1) чи поширюються приписи пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ на заборгованість боржника, що виникла з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтверджену судовим рішенням, яким її стягнуто з боржника в гривнях?

2) чи підлягають у разі звернення боржника до суду із заявою про його неплатоспроможність в порядку пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ визнанню грошові вимоги кредитора до боржника щодо пені за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтвердженої судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання?

3) чи підлягають у разі звернення боржника до суду із заявою про його неплатоспроможність в порядку пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ визнанню грошові вимоги кредитора до боржника щодо 3 % річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, заборгованість за яким стягнута з боржника в гривнях?

7. Верховний Суд вважає правомірним відхилення судом першої інстанції вимог заявника в частині пені та помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання грошових вимог в частині 3 % річних й інфляційних втрат з огляду на таке.

Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог та заперечень боржника

8. Господарським судом Тернопільської області здійснюється провадження у справі № 921/542/20 за заявою ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , боржник) про неплатоспроможність відкрите ухвалою від 04.09.2020.

9. 13.10.2020 до Господарського суду Тернопільської області надійшла заява Державної іпотечної установи (далі - Державна іпотечна установа, заявник, забезпечений кредитор, скаржник) від 07.10.2020 № 4284/15 з грошовими вимогами до ОСОБА_1 , в якій заявник просить (з урахуванням заяви про грошові вимоги (уточненої) від 10.11.2020 № 4792/15) визнати та включити до реєстру вимог кредиторів його грошові вимоги до боржника в сумі 627 299,32 грн, з яких:

- 604 416,63 грн - заборгованість згідно з рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21.12.2019 у справі № 607/18855/18 з урахуванням отриманих платежів у розмірі 27 398,67 грн від Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (489 955,32 грн - тіло кредиту, 85 124,13 грн - відсотки, 20 000,00 грн - пеня та 9 337,18 грн - судовий збір);

- 11 311,81 грн - нараховані 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з 21.01.2020 по 01.09.2020;

- 7 366,88 грн - нараховані інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України за період із січня 2020 по серпень 2020 року;

- 4 204,00 грн - судовий збір за подання заяви про грошові вимоги.

10. Заява Державної іпотечної установи мотивована наявністю в ОСОБА_1 підтвердженої рішенням суду від 21.12.2019 у справі № 607/18855/18 заборгованості за кредитом в іноземній валюті, яка виникла через неналежне виконання боржником зобов`язань за укладеним ним з Банком "Фінанси та кредит" (банк) кредитним договором, для забезпечення виконання зобов`язань за яким між цими ж сторонами укладено договір іпотеки, право вимоги до боржника за якими банк на підставі договору про відступлення права вимоги відступив на користь Державної іпотечної установи.

11. ОСОБА_1 у поданих до суду відомостях про результати розгляду вимог кредиторів від 08.10.2020 № 1-20/51 вимог заявника не визнав, зазначивши, зокрема, що розрахунок основної суми боргу та процентів зроблений боржником станом на 07.10.2020, тоді як з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, не нараховуються штрафи, пеня, зупиняється виконання боржником грошових зобов`язань; до розміру грошових вимог забезпеченого кредитора за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, у справі про неплатоспроможність фізичної особи не включаються штрафні санкції та пеня.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

12. Ухвалою від 04.09.2020 Господарський суд Тернопільської області відкрив провадження у справі № 921/542/20 про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1 ; ввів процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначив керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Стрельнікова С. Є.

13. Після оприлюднення 08.09.2020 на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України в мережі "Інтернет" оголошення про відкриття справи № 921/542/20 про неплатоспроможність ОСОБА_1 до суду надійшла заява Державної іпотечної установи про визнання грошових вимог до боржника (вимоги якої уточнено згідно із заявою про грошові вимоги (уточненою) від 10.11.2020 № 4792/15), що є предметом цього судового розгляду.

14. Із досліджених матеріалів заяви Державної іпотечної установи суди попередніх інстанцій встановили таке:

14.1. 22.11.2005 між ОСОБА_1 та Банком "Фінанси та кредит" укладено кредитний договір № 6 Т/1 05/-4.4 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 позику в сумі 29 900,00 доларів США для придбання однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

14.2. 25.05.2007 між сторонами за кредитним договором укладено іпотечний договір (далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку "Фінанси та кредит" однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

14.3. 11.02.2015 між Державною іпотечною установою та Банком "Фінанси та кредит" укладено договір відступлення права вимоги № 17/4-В (далі - договір відступлення права вимоги), відповідно до якого банк передав Державній іпотечній установі всі права вимоги за договором про іпотечний кредит. Договір відступлення права вимоги набрав чинності 17.09.2015.

14.4. 21.12.2019 Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалив рішення у справі № 607/18855/18, яким частково задовольнив позов Державної іпотечної установи та стягнув з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором від 22.11.2005 № 6 Т/І 05-4.4 у розмірі 622 478,12 грн, з яких: 489 955,32 грн - основний борг, 112 522,80 грн - нараховані відсотки за користування кредитом, 20 000,00 грн - пеня. У решті вимог позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи 9 337,18 грн сплаченого судового збору. Рішення набрало законної сили 21.01.2020.

14.5. 19.03.2020 державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - ДВС) за заявою Державної іпотечної установи винесено постанову, якою відкрито виконавче провадження № 61588349 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 622 478,12 грн та судового збору в сумі 9 337,18 грн.

14.6. За період з 08.05.2020 по 11.09.2020 державний виконавець відділу ДВС стягнув з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи 27 398,67 грн.

14.7. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником однокімнатної квартири 34,1 кв. м загальної площі та 16,4 кв. м - житлової за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про те, що у боржника є інше місце проживання, у матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

15. 11.11.2020 Господарський суд Тернопільської області постановив ухвалу у справі № 921/542/20, якою, зокрема, визнав вимоги Державної іпотечної установи, що підлягають внесенню керуючим реструктуризацією до реєстру вимог кредиторів боржника - фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 584 416,63 грн. Черговість задоволення грошових вимог кредитора: 4 204,00 грн - судовий збір за подання заяви про визнання кредитором відшкодовується у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, 584 416,63 грн - вимоги кредиторів за зобов`язаннями боржника, забезпеченими заставою майна фізичної особи, задовольняються за рахунок такого майна. У разі реалізації в процедурі реструктуризації боргів майна боржника, яке є предметом забезпечення, план реструктуризації боргів має передбачати позачергове задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які таке майно забезпечує.

16. Суд першої інстанції визнав грошові вимоги забезпеченого кредитора в сумі 584 416,63 грн, стягнутій з боржника згідно з рішенням суду від 21.12.2019 у справі № 607/18855/18, за виключенням сплачених боржником платежів за рішенням суду в розмірі 27 398,67 грн та 20 000,00 грн пені, яку відхилив з огляду на приписи пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.

17. Крім того, місцевий господарський суд відхилив грошові вимоги Державної іпотечної установи в частині нарахованих 3 % річних в сумі 11 311,81 грн з тих підстав, що 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, тоді як кредитним договором встановлено інший розмір процентів, а саме: відповідно до розділу 4 кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 12,00 % річних.

18. Також суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення вимог кредитора в частині інфляційних втрат в сумі 7 366,88 грн, оскільки норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Водночас у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

19. З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку про віднесення вимог Державної іпотечної установи в розмірі 584 416,63 грн до вимог, що забезпечені іпотекою ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

20. Західний апеляційний господарський суд постановою від 30.11.2021 ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2020 у справі № 921/542/20 залишив без змін.

21. Апеляційний господарський суд визнав правомірними та погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання грошових вимог Державної іпотечної установи в розмірі 584 416,63 грн, які забезпечені переданою ним в іпотеку квартирою, і відхилення вимог забезпеченого кредитора в частині 20 000,00 грн пені, 11 311,81 грн нарахованих 3 % річних за період з 21.01.2020 по 01.09.2020, 7 366,88 грн нарахованих інфляційних втрат за період із січня 2020 року по серпень 2020 року.

Надходження касаційної скарги та її рух у Верховному Суді

22. 11.08.2022 Державна іпотечна установа звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2020 у справі № 921/542/20.

23. 01.09.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою визнав неповажними причини пропуску строку на касаційне оскарження Державною іпотечною установою судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, а касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишив без руху, надавши скаржнику строк на усунення недоліків касаційної скарги.

24. Ухвалою від 27.09.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання та поновив Державній іпотечній установі пропущений строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 921/542/20 за касаційною скаргою Державної іпотечної установи та призначив її розгляд на 20.10.2022; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.10.2022.

25. Ухвалою від 20.10.2022 Верховний Суд відклав розгляд справи до 03.11.2022.

Передача справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство

26. 03.11.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою передав справу № 921/542/20 за касаційною скаргою Державної іпотечної установи на оскаржені судові рішення на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

27. Підставою для передачі зазначено наявність різних підходів у межах судової палати для розгляду справ про банкрутство та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ стосовно визнання/відхилення грошових вимог кредитора щодо пені за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтвердженої судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 1291 Конституції України.

28. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 921/542/20 визначено суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В., Жукова С. В., Картере В. І., Огородніка К. М., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2022.

29. Ухвалою від 11.11.2022 судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла до провадження справу № 921/542/20 за касаційною скаргою Державної іпотечної установи та призначила її до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2022.

30. 25.11.2022 суддя-доповідач у справі на підставі частини сьомої статті 303 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) направив на адресу Науково-консультативної ради при Верховному Суді лист з проханням підготувати науковий висновок щодо застосування абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ стосовно визнання/відхилення грошових вимог кредитора щодо пені за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтвердженої судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 1291 Конституції України.

31. На запит судді-доповідача від 25.11.2022 до Верховного Суду в період з 02.12.2022 по 05.12.2022 надійшли наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді Беляневича В. Е., Беляневич О. А. та Мици Ю. В .

32. У судове засідання 08.12.2022 з`явилися представники Державної іпотечної установи, які надали пояснення у справі.

Розгляд клопотання про відкладення розгляду справи

33. 08.12.2022 на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Півторака В. М. від 08.12.2022 б/н про відкладення розгляду справи на іншу дату.

34. Клопотання представника боржника - адвоката Півторака В. М. мотивовано неможливістю забезпечити свою явку в судове засідання у справі, призначене на 08.12.2022, про яке, як він стверджує, йому стало відомо 07.12.2022 з Єдиного державного реєстру судових рішень, необхідністю часу для ознайомлення й надання пояснень на додаткові пояснення кредитора, які надійшли на його електронну адресу 07.12.2022.

35. Розглянувши наведене клопотання представника боржника, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки заявником не надано жодних доказів, які б підтверджували обставини його обізнаності про дату та час слухання справи у переддень судового засідання, а не раніше зазначеної ним дати.

36. Водночас, як свідчать матеріали справи, адвокат Півторак В. М. брав участь як представник ОСОБА_1 протягом усього розгляду справи Верховним Судом, в тому числі у судовому засіданні, що відбулося 03.11.2022, в якому суд постановив ухвалу про передачу справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка ухвалою від 11.11.2022 прийняла справу до провадження та призначила її розгляд на 08.12.2022.

37. Ухвала суду від 11.11.2022, як і інші судові рішення касаційного суду у справі № 921/542/20, надіслана на адресу учасників справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення та оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

38. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Верховного Суду від 11.11.2022, якою призначено справу до розгляду на 08.12.2022, надіслана судом до Реєстру 14.11.2022, зареєстрована 17.11.2022, оприлюднена 17.11.2022.

39. Тож, будучи обізнаним про розгляд справи судом касаційної інстанції та передачу її на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, адвокат Півторак В. М. як представник боржника мав вжити заходів, щоб дізнатися про стан провадження за касаційною скаргою Державної іпотечної установи, дату та час призначення її до розгляду в судовому засіданні тощо, чого не здійснив.

40. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії").

42. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Німеччини").

43. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ від 01.04.2008 щодо прийнятності у справі "Гуржий проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), рішення ЄСПЛ від 17.07.2012 у справі "Мускат проти Мальти" (Muscat v. Malta)).

44. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

45. Участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 11.11.2022 на 08.12.2022, обов`язковою не визнавалася. До того ж у пункті 3 резолютивної частини ухвали суду від 11.11.2022 безпосередньо доводилося до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

46. Так само не є підставою для відкладення розгляду справи аргументи скаржника щодо необхідності часу для ознайомлення й надання пояснень на додаткові пояснення кредитора, що надійшли на його електронну адресу 07.12.2022, подати які за частиною п`ятою статті 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи щодо окремого питання, якщо визнає це необхідним, однак необхідності в цьому в розглядуваній справі немає.

47. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. mutatis mutandis рішення від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України").

48. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Півторака В. М. від 08.12.2022 б/н про відкладення розгляду справи на іншу дату.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження судових рішень та узагальнені доводи Державної іпотечної установи

49. Державна іпотечна установа в касаційній скарзі просить оскаржену постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2020 в частині відмови у задоволенні вимог кредитора щодо пені в розмірі 20 000,00 грн та нарахувань, здійснених на підставі статті 625 ЦК України (11 311,81 грн нарахованих 3 % річних від простроченої суми за період з 21.01.2020 по 01.09.2020 та 7 366,88 грн нарахованих інфляційних втрат за період із січня 2020 року по серпень 2020 року), скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати грошові вимоги Державної іпотечної установи.

50. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржником визначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі № 523/8133/16-ц, тобто приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

51. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Державна іпотечна установа зазначає, зокрема, таке:

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 546, 549, 611, 625, 626, 638 ЦК України;

- суди попередніх інстанцій не дослідили розміру заборгованості боржника, встановленого рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.12.2019 у справі № 607/18855/18, зменшивши його на 20 000,00 грн пені;

- суди попередніх інстанцій не врахували судової практики щодо обов`язковості виконання рішення суду, яке набрало законної сили;

- суди не звернули уваги, що провадження у справі про неплатоспроможність боржника було відкрито з порушенням статей 115, 116 КУзПБ;

- суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки праву скаржника на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, не повно з`ясували обставини справи, не застосували правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України в аналогічних справах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи Генсьорського С. Є.

52. Генсьорський С. Є. у відзиві на касаційну скаргу заперечує щодо доводів скарги Державної іпотечної установи та просить суд відмовити у її задоволенні в повному обсязі й залишити оскаржені судові рішення без змін, зазначаючи, зокрема, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо визнання грошових вимог забезпеченого кредитора - Державної іпотечної установи в розмірі 584 416,63 грн, які забезпечені переданою в іпотеку належною на праві власності квартирою боржника.

Доводи керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Стрельнікова В. В.

53. Керуючий реструктуризацією боргів Генсьорського С. Є. - арбітражний керуючий Стрельніков В. В. у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу просить суд залишити скаргу Державної іпотечної установи без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, зазначаючи про вчинені ним заходи під час виконання повноважень керуючого реструктуризації боргів боржника, в тому числі щодо направлення на адресу скаржника для погодження плану реструктуризації боргів боржника, відповіді на що ним не отримано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

54. Вирішуючи наведені в пункті 6 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, особливості обставин цієї справи, виходить з такого.

Щодо поширення приписів пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ на заборгованість боржника, що виникла з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтверджену судовим рішенням, яким її стягнуто з боржника в гривнях

55. Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

56. Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

57. Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

58. Особливості відновлення платоспроможності боржника, який є фізичною особою, визначено Книгою четвертою КУзПБ.

59. За частиною другою статті 6 КУзПБ щодо боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури: реструктуризація боргів боржника; погашення боргів боржника.

60. Регулювання процедури реструктуризації боргів боржника - фізичної особи (фізичної особи - підприємця) наведено в розділі ІІІ "Реструктуризація боргів боржника" Книги четвертої "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ (статті 124 - 129 Кодексу).

61. Стаття 124 КУзПБ встановлює загальні вимоги до плану реструктуризації боргів боржника, серед яких є вимоги до умов, що мають бути зазначені у цьому плані (частина друга), а частиною четвертою цієї статті також визначені загальні вимоги до виконання плану реструктуризації боргів боржника.

62. Тобто Книгою четвертою КУзПБ урегульовано умови й порядок здійснення провадження у справі про неплатоспроможність боржників (фізичних осіб) та реструктуризації заборгованості без розмежування її природи, підстав виникнення, складу заборгованості, суб`єктного та кількісного складу кредиторів тощо.

63. Водночас у пункті 5 КУзПБ розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ законодавець визначив особливості реструктуризації заборгованості фізичних осіб за кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою квартири/житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника.

64. Згідно з абзацом першим пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ протягом п`яти років з дня введення в дію цього Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня введення в дію цього Кодексу, за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, реструктуризується за процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.

65. У разі якщо єдиним кредитором у процедурі неплатоспроможності фізичної особи є забезпечений кредитор, а боржник володіє на праві власності одним об`єктом нерухомості (квартирою, житловим будинком), що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника і перебуває в іпотеці забезпеченого кредитора, такий боржник має право подати заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відповідно до статті 116 цього Кодексу, але без визначення особи арбітражного керуючого та без надання доказів авансування винагороди керуючому реструктуризацією, передбачених пунктом 12 частини третьої статті 116 цього Кодексу, до якої додається проект плану реструктуризації, що відповідає умовам реструктуризації, визначеним цим пунктом (абзац другий пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ у редакції на момент постановлення рішення судом апеляційної інстанції, яка є чинною наразі).

66. Отже, звернення боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність з урахуванням положень визначених пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ передбачає умовою їх застосування дотримання характерних лише для такої процедури вимог, закріплених в наведеній нормі для її запровадження щодо боржника, а саме наявність:

(І) одночасної сукупності таких юридичних фактів, що закріплені в абзаці першому пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ:

1) заборгованість фізичної особи виникла до дня введення в дію цього Кодексу;

2) зазначена заборгованість фізичної особи виникла за кредитом в іноземній валюті;

3) такий кредит забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку;

4) предмет іпотеки (квартира або житловий будинок) є єдиним місцем проживання сім`ї боржника;

(ІІ) додаткової кваліфікуючої передумови для застосування абзацу другого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ:

1) володіння боржником на праві власності лише одним об`єктом нерухомості (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).

67. Тож однією з умов реструктуризації заборгованості боржника - фізичної особи з урахуванням положень пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ є наявність в нього заборгованості, що виникла до дня введення в дію цього Кодексу, за кредитом в іноземній валюті.

68. У понятійному апараті КУзПБ немає визначення поняття "заборгованість за кредитом в іноземній валюті".

69. Відсутність у КУзПБ такого визначення на практиці може зумовлювати питання щодо характеру заборгованості боржника - фізичної особи, яка може бути реструктуризована на умовах пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, з урахуванням чого суд зазначає таке.

70. Тлумачення абзацу першого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ свідчить, що, визначаючи кваліфікуючою ознакою "заборгованість фізичної особи за кредитом в іноземній валюті" як умову застосування щодо боржника процедури реструктуризації за правилами, закріпленими в цій нормі, законодавець не пов`язує наявність такої заборгованості ані з необхідністю її підтвердження судовим рішенням у справі, ані із заходами її стягнення з боржника в примусовому порядку.

71. Визначальною ознакою кваліфікації такої заборгованості фізичної особи за умовами абзацу першого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ є саме природа її утворення: виникнення заборгованості у боржника за кредитом згідно з договором, укладеним сторонами в іноземній валюті.

72. Ураховуючи наведене, суд висновує, що вирішення судом спору та ухвалення рішення про стягнення заборгованості в гривнях за валютним кредитом не змінює підстав виникнення і природи відповідного боргу: виникнення його за договором кредиту в іноземній валюті.

73. У справі, яка переглядається, банк відповідно до умов укладеного з боржником кредитного договору від 22.11.2005 надав ОСОБА_1 для придбання квартири позику в сумі 29 900,00 доларів США, для забезпечення виконання зобов`язань за яким укладено договір іпотеки квартири боржника, що є єдиним місцем проживання його сім`ї.

74. Тобто заборгованість виникла у боржника за укладеним ним із банком договором кредиту в іноземній валюті, який укладено до введення в дію КУзПБ.

75. Натомість рішення про стягнення такої заборгованості з боржника, з урахуванням пред`явлення забезпеченим кредитором позовної вимоги щодо стягнення наведеної заборгованості в національній валюті, суд ухвалив у гривнях.

76. Проте, з урахуванням наведених вище висновків, ухвалення судом рішення про стягнення наведеної заборгованості з боржника в гривнях за валютним кредитом не змінює підстав виникнення і природи такої заборгованості за договором кредиту в іноземній валюті.

77. З огляду на викладене, суд вважає правомірним розгляд судами попередніх інстанцій грошових вимог Державної іпотечної установи з урахуванням положень, визначених пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.

Щодо наявності/відсутності підстав для визнання грошових вимог кредитора до боржника, який звернувся до суду із заявою про його неплатоспроможність в порядку пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, стосовно пені за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтвердженої судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання

78. Грошові вимоги Державної іпотечної установи в цій частині ґрунтуються на наявності у боржника невиконаного грошового зобов`язання за договором кредиту в іноземній валюті, підтвердженого рішенням суду, яким стягнуто з ОСОБА_1 , окрім заборгованості за кредитом, також пеню, та яке є обов`язковим до виконання відповідно до положень статті 1291 Конституції України.

79. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, відхилив вимоги скаржника в наведеній частині з посиланням на приписи пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.

80. Державна іпотечна установа в поданій до суду касаційній скарзі не погоджується з висновками судів щодо відхилення її грошових вимог в частині пені, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували, що кредиторські вимоги в частині пені підлягають виконанню на підставі рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

81. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вважає наведені доводи скаржника безпідставними, зважаючи на таке.

82. Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

83. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 120 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом.

84. Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника (абзац одинадцятий статті 1 КУзПБ).

85. За частиною першою статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

86. Системне тлумачення статті 113, пункту 1 частини першої статті 120, частини першої статті 122 КУзПБ свідчить, що подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд судом здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).

87. Частиною першою статті 45 КУзПБ визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

88. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (абзац другий - п`ятий частини шостої статті 45 КУзПБ).

89. За абзацом другим пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ (у редакції на момент подання заяви боржником, який є тотожним за змістом абзацу шостому цього ж пункту в чинній редакції) склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. До розміру вимог такого забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня.

90. Аналіз змісту абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ свідчить, що законодавець при конструюванні диспозиції цієї норми визначення складу і розміру грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника пов`язує з:

- наявністю у боржника зобов`язань перед кредитором, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника (речення перше цього абзацу);

- неможливістю включення до розміру таких вимог штрафних санкцій та пені (речення друге цього абзацу).

91. Тобто наведена норма пов`язує грошові вимоги забезпеченого кредитора із зобов`язаннями боржника, які виникли з кредиту в іноземній валюті, та неможливістю включення до них пені та штрафних санкцій.

92. КУзПБ не розкриває визначення поняття "зобов`язання, які виникли з кредиту в іноземній валюті", яке використовується для цілей цієї норми (зокрема, що означає таке зобов`язання, його сутність, наявність/відсутність необхідності його підтвердження судовим рішенням, вплив судового рішення на визначення розміру вимог забезпеченого кредитора тощо).

93. Така недостатня чіткість визначення в КУзПБ поняття "зобов`язання, які виникли з кредиту в іноземній валюті", з якого необхідно виходити під час застосування норм абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, на практиці зумовила різне правозастосування щодо визначення розміру грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника, підтверджених судовим рішенням, яким стягнуто з боржника на користь кредитора, окрім заборгованості, пеню та штрафні санкції.

94. Наразі у правозастосовчій практиці сформовані два підходи до визначення розміру вимог забезпеченого кредитора, підтверджених рішенням суду, яким стягнуто з боржника на користь кредитора пеню:

І підхід - грошові вимоги забезпеченого кредитора в частині пені визнаються судом як такі, що стягнуті на підставі рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 1291 Конституції України (див., зокрема, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 910/16926/19, від 11.05.2021 у справі № 927/844/20, від 02.06.2022 у справі № 926/2987-б/20);

ІІ підхід - грошові вимоги забезпеченого кредитора в частині пені, яка стягнута з боржника на користь кредитора за рішенням суду відхиляються судом, оскільки встановлені пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ особливості визначення складу грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника - фізичної особи, із забороною включення до цих вимог штрафних санкцій та пені мають самостійний характер застосування у межах цих відносин (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 915/864/20).

95. Суд зауважує, що принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Він гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.

96. Принцип правової визначеності має широке застосування у практиці ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначено, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

97. Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine)).

98. Тож у справі, що переглядається, перед судом касаційної інстанції постало питання про формування єдиного підходу до застосування абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ під час розгляду грошових вимог забезпеченого кредитора в частині пені, підтвердженої рішенням суду, яким її стягнуто з боржника на користь кредитора.

99. ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (див. mutatis mutandis рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").

100. Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини").

101. Одним із завдань Верховного Суду є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.

102. Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд, керуючись загальними принципами права та засадами господарського судочинства, здійснює оцінку абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ із застосуванням комплексного підходу тлумачення норми (від лат. соmplexus - поєднання, зв`язок), сутність якого полягає в одночасному пізнанні в процесі тлумачення "букви" та "духу закону".

103. Зазначений підхід включає в себе інтерпретацію норми із застосуванням поєднання буквально-логічного, телеологічного та системного способів її тлумачення.

104. Саме такий підхід дасть змогу врахувати мету та особливості інституту неплатоспроможності, в тому числі процедури реструктуризації заборгованості фізичної особи за кредитом в іноземній валюті згідно з умовами пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, з урахуванням чого надає можливість встановити наявність/відсутність підстав для визнання грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника, щодо якого здійснюється процедура реструктуризації боргів на умовах зазначеної норми.

105. Тлумачення змісту абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ із застосуванням буквально-логічного способу інтерпретації приводить до висновку, що законодавець у наведеній нормі підставою для визнання грошових вимог забезпеченого кредитора визначає їх виникнення за зобов`язанням боржника з кредиту в іноземній валюті та не встановлює умов щодо необхідності їх підтвердження рішенням суду про стягнення такої заборгованості з боржника в судовому порядку.

106. Згідно з абзацом п`ятим статті 1 КУзПБ грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

107. Тобто грошовим зобов`язанням в абзаці п`ятому статті 1 КУзПБ законодавець визначає зобов`язання, змістом якого є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов`язок боржника зі сплати коштів, що виникло відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших передбачених чинним законодавством України підставах (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

108. За своєю економічною природою сутність боргу як певної грошової суми, яка на законних підставах має бути сплачена іншій особі, залишається незмінною на будь-яких етапах існування зобов`язання та не залежить (як і право вимоги кредитора) від того, чи зобов`язання виконується відповідно до умов договору, чи мали місце обставини неналежного виконання зобов`язання.

109. Для цілей правового регулювання зобов`язальних відносин та відповідальності за порушення зобов`язань, а також правовідносин банкрутства/неплатоспроможності юридичне значення має саме момент виконання такого обов`язку боржником.

110. КУзПБ не виокремлює серед усіх боргових зобов`язань такі, що підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної сили та не містить норм щодо необхідності підтвердження вимоги кредитора чи зобов`язання боржника рішенням суду про стягнення відповідної заборгованості з боржника.

111. Ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів за договором лише підтверджує дійсне існування обов`язку боржника зі сплати боргу кредитору, його безспірність та надає цьому обов`язку безпосередньо примусового характеру. Однак судове рішення не створює того матеріально-правового обов`язку, зміст якого становитиме таке виконання.

112. Таке розуміння природи зобов`язання як підстави виникнення грошового зобов`язання у боржника перед кредитором та права вимоги у кредитора до боржника за цим зобов`язанням відповідає положенням статті 11 ЦК України щодо підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

113. Частина друга статті 11 ЦК України визначає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

114. Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі.

115. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

116. Наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов`язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов`язку боржника сплатити відповідну заборгованість.

117. Проте судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов`язання, оскільки характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов`язання продовжує існувати.

118. Законна сила судового рішення - це правова дія судового рішення, сутність якої полягає в його незмінності і виключності. Якісна характеристика судового рішення, яке набрало законної сили, виявляється в наслідках, які воно викликає. Такими наслідками є: здійсненність, преюдиціальність, обов`язковість.

119. Отже, тлумачення абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ із застосуванням буквально-логічного та системного способу інтерпретації свідчить, що визнання грошових вимог забезпеченого кредитора за умовами цієї норми не перебуває у зв`язку з необхідністю їх підтвердження судовим рішенням про стягнення такої заборгованості з боржника в судовому порядку, оскільки судове рішення не змінює природи виникнення зобов`язання, а лише підтверджує дійсне існування цього зобов`язання, його безспірність та надає зобов`язанню безпосередньо примусового характеру.

120. Зазначене тлумачення норми цілком узгоджується та не суперечить визначеній пунктом 9 частини другої статті 129 та частиною першою статті 1291 Конституції України конституційній засаді обов`язковості судового рішення, яка пов`язується саме з властивістю виконуваності (здійсненності, реалізовуваності) як наслідку набрання судовим рішення законної сили. Така ж норма покладена в основу виконавчого провадження, яке визначається як сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (див. рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

121. Виконавче провадження за усталеною в доктрині і в судовій практиці позицією є завершальною стадією судового провадження, яка невідривно поєднана зі стадією вирішення спору.

122. Однак судові процедури у справі про банкрутство/неплатоспроможність не стосуються виконання судового рішення як завершальної стадії цивільного/господарського процесу, оскільки мета і завдання виконавчого провадження і провадження у справі про банкрутство/неплатоспроможність не збігаються і навіть протиставляються одне одному.

123. Тому за цих умов для з`ясування дійсного змісту абзацу шостого статті 5 "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ щодо визнання грошових вимог забезпеченого кредитора, які підтверджені рішенням суду (зокрема в частині пені), є не менш важливим та не може залишатися поза увагою телеологічне тлумачення цієї норми.

124. Такий спосіб тлумачення передбачає, зокрема, з`ясування мети (цілі), яку хотів досягти законодавець, запроваджуючи відповідну норму. Для цього досліджується нормативний акт, яким вона була запроваджена, пояснювальна записка до нього тощо.

125. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним з елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (див. mutatis mutandis рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

126. Верховний Суд враховує, що КУзПБ є спеціальним нормативно-правовим актом, покликаним забезпечити регулювання відносин неплатоспроможності фізичних осіб, своєю преамбулою визначає метою провадження у справі про неплатоспроможність відновлення платоспроможності боржника.

127. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність фізичної особи, має своїм завданням поетапно створити для боржника найбільш сприятливі умови погашення боргів, шляхи їх реструктуризації, а в разі нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.

128. Кожна судова процедура у справі про неплатоспроможність має свої цілі та завдання, реалізація яких не є можливою без урахування особливостей застосування такої судової процедури щодо боржника.

129. Реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов`язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника (абзац дев`ятнадцятий статті 1 КУзПБ).

130. Тобто реструктуризація заборгованості за своєю суттю є процедурою, яка передбачає комплекс заходів щодо боржника, який наразі неспроможний погасити наявну заборгованість перед кредитором, створення сприятливих умов шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов`язань для погашення ним такої заборгованості перед кредитором.

131. Концепція інституту неплатоспроможності фізичних осіб та аналіз положень КУзПБ, які регламентують судову процедуру реструктуризації боргів боржника, свідчить, що запорукою досягнення мети цієї процедури є компроміс між кредиторами і боржником щодо зміни способу та порядку виконання його грошових зобов`язань з урахуванням майнового стану та об`єктивних можливостей боржника (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 903/806/20).

132. Тож застосування щодо боржника - фізичної особи судових процедур, визначених КУзПБ, є можливим за умови урахування балансу інтересів як кредиторів, так і боржника, який є наскрізним принципом конкурсного права.

133. Реструктуризація заборгованості фізичних осіб за кредитом в іноземній валюті на умовах, визначених пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, як один із засобів відновлення платоспроможності боржника в цьому разі не є винятком, а навпаки передбачає окрему більш спрощену процедуру для боржників.

134. Установивши у другому реченні абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ умову про те, що до розміру вимог забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня, законодавець обмежив відповідальність боржника за невиконання грошового зобов`язання перед кредитором за кредитом в іноземній валюті.

135. Такі обмеження узгоджуються з метою процедури реструктуризації заборгованості фізичної особи за кредитом в іноземній валюті, закріплення законодавцем якої в КУзПБ має своїм завданням впровадження пільгового механізму реструктуризації заборгованості, який дав би змогу боржнику - фізичній особі сплатити наявну заборгованість за кредитом та відновити його платоспроможність, а кредитору, який втрачає нарахування за штрафними санкціями - отримати можливість повернути задавнену заборгованість за кредитом.

136. На підтвердження наведеного розуміння законодавчого регулювання вказує також пояснювальна записка до проєкту КУзПБ, за якою прийняття цього законопроєкту покликано, зокрема, врегулювати відносини щодо відновлення платоспроможності фізичних осіб, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку Держави. Незважаючи на те, що за загальним уявленням від розв`язання проблем фізичних осіб - позичальників шляхом поступок можуть постраждати кредитні установи, насправді, як свідчить практика застосування таких юридичних процедур у розвинутих країнах, банки хоча і можуть щось втрачати у разі їх погодження на списання частини боргу, однак в цілому вони виграють за рахунок очищення їх балансів від "мертвих" боргів та збереження їх клієнтів серед активних учасників споживчого кредитування, а за таким токсичним кредитом отримають більше, ніж отримали б через стягнення у виконавчому провадженні. Такі можливості надає застосування інституту розстрочення, яке передбачається в плані відновлення платоспроможності боржника (URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63518 (дата звернення: 08.12.2022)).

137. Отже, застосування абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ під час розгляду грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника не може бути реалізовано на практиці безвідносно та без урахування мети і цілей, закладених законодавцем в основу такої процедури, яка передбачає встановлення певного балансу інтересів сторін, який не може порушуватися ані на користь боржника (який і так має сплати суму боргу та процентів), ані на користь кредитора (який втрачає нарахування за санкціями).

138. Суд враховує, що інститут банкрутства/неплатоспроможності боржника визначає особливості задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника, серед яких правило про те, що всі кредитори в цілому й кожен з них окремо не завжди може отримати все, що йому належить, а закріплення кредиторських вимог рішенням суду про стягнення певних сум з боржника не надає кредитору жодних привілеїв порівняно з іншими на задоволення таких вимог боржником, адже зафіксовані судовим рішенням вимоги кредитора так само можуть бути повністю чи частково припинені за недостатністю майна боржника, внаслідок прощення за мировою угодою тощо.

139. Тому навіть і закріплений рішенням суду в безспірній та безпосередньо примусовій якості певний цивільний обов`язок боржника цілком може в подальшому зазнати змін свого обсягу чи змісту або навіть взагалі припинитися в порядку та з підстав, визначених договором або законом.

140. Такою спеціальною підставою зміни відповідного правовідношення шляхом, по суті, погашення (не відразу та опосередковано - шляхом недопущення їх заявлення) певних кредиторських вимог до боржника - фізичної особи є приписи абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.

141. Відхилення у цьому випадку кредиторських вимог забезпеченого кредитора в частині пені та штрафних санкцій, які підтверджені рішенням суду, жодним чином не суперечить принципу обов`язковості виконання судового рішення, яким вони стягнуті з боржника, адже застосування реструктуризації заборгованості боржника за кредитом в іноземній валюті за правилами абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ змінює відповідне матеріальне правовідношення, так само, як змінює його, зокрема, прощення частини боргу за мировою угодою чи списання залишку заборгованості за правилами абзацу сьомого цього пункту.

142. Отже, в аспекті вирішення питання щодо визнання/відхилення грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника щодо якого здійснюється процедура реструктуризації боргу на умовах цієї норми відсутній будь-який правовий зв`язок чи співвідношення між абзацом шостим пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ та частиною першою статті 1291 Конституції України.

143. Інтерпретація зазначеної норми за такого підходу враховує сутність та природу зобов`язання, яке є підставою виникнення грошового зобов`язання в боржника перед кредитором та права вимоги у кредитора до боржника, мету та цілі застосування щодо боржника такої процедури реструктуризації заборгованості за кредитом в іноземній валюті, забезпечує дотримання розумного (пропорційного) балансу між інтересами кредитора та боржника і не утворює, з урахуванням особливостей провадження у справі про неплатоспроможність та, відповідно, судових процедур, які застосовуються щодо боржника - фізичної особи, будь-якого конфлікту з приписами щодо обов`язкового виконання судового рішення.

144. Інше тлумачення абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, за яким норма речення другого цього абзацу щодо неможливості включення до розміру вимог забезпеченого кредитора штрафних санкцій та пені не застосовується у випадку, коли сума боргу підтверджена судовим рішенням, практично в цілому нівелює застосування такої процедури щодо боржника - фізичної особи, адже фактично не враховує мети, закладеної законодавцем в основу цілей застосування щодо боржника процедури реструктуризації заборгованості за кредитом в іноземній валюті на умовах цього пункту, сутнісний зміст якої полягає у досягненні компромісу між кредитором і боржником щодо зміни способу та порядку виконання його грошових зобов`язань, що забезпечується встановленням балансу інтересів кожного із цих учасників такої процедури, який дає змогу боржнику сплатити наявну заборгованість (чого за звичайних умов він був позбавлений можливості) та відновити його платоспроможність, а кредитору - отримати погашення боргу зі сторони боржника.

145. До того ж наведене зумовлює обмежувальне тлумачення зазначеної норми, яке не може бути застосоване судом під час інтерпретації абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, оскільки обмежувальному тлумаченню не підлягають, зокрема, норми права, які скасовують або пом`якшують юридичну відповідальність.

146. З огляду на викладене, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку, що підтверджені судовим рішенням грошові вимоги забезпеченого кредитора стосовно пені за зобов`язаннями боржника - фізичної особи, щодо якого здійснюється провадження у справі про неплатоспроможність з урахуванням положень пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, які виникли з кредиту в іноземній валюті, не можуть бути визнані судом та підлягають відхиленню, оскільки реченням другим абзацу шостого цього пункту визначено імперативну умову щодо неможливості включення штрафних санкцій та пені до грошових вимог забезпеченого кредитора, яка не містить будь-якого конфлікту та правового зв`язку, зокрема з конституційними приписами щодо обов`язковості виконання судового рішення і не підлягає обмежувальному тлумаченню.

147. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, відхилив вимоги скаржника в частині пені підтвердженої рішенням суду з посиланням на приписи пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ щодо неможливості включення до розміру вимог забезпеченого кредитора пені.

148. Ураховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими доводи Державної іпотечної установи про неврахування судами судової практики та норм щодо обов`язковості виконання судового рішення й безпідставного відхилення вимог в частині пені підтвердженої рішенням суду і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання вимог скаржника стосовно пені з огляду на приписи абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.

Щодо правомірності заявлених скаржником грошових вимог до боржника, який звернувся до суду із заявою про його неплатоспроможність в порядку пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, в частині 3 % річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, заборгованість за яким стягнута з боржника в гривнях

149. Грошові вимоги Державної іпотечної установи в цій частині ґрунтуються на наявності у боржника невиконаного й підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання за договором кредиту в іноземній валюті, заборгованість за яким стягнута згідно рішення суду в гривнях та простроченого по оплаті після прийняття такого рішення.

150. Суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний господарський суд, відхилив наведені вимоги скаржника з посиланням на те, що 3 % річних застосовуються у разі, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, тоді як договором встановлено інший розмір процентів, а втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

151. Державна іпотечна установа в поданій до суду касаційній скарзі не погоджується з висновками судів щодо відхилення її грошових вимог в частині 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за валютним кредитом в гривнях надає кредитору право на стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

152. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірності заявлених скаржником вимог в частині 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на таке.

153. За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

154. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

155. Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

156. Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

157. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

158. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

159. За частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

160. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

161. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

162. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, а тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Щодо заявлених вимог в частині 3 % річних

163. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

164. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц).

165. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов`язання до моменту його фактичного виконання.

166. Боржник, як свідчать встановлені обставини справи, взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів за договором не виконав.

167. Утім, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, наведені обставини та зазначені вище положення законодавства щодо права кредитора на отримання та нарахування 3 % річних, визначених частиною другою статті 625 ЦК України, залишив поза увагою. Натомість суд помилково ототожнив заявлені скаржником вимоги в цій частині з процентами за кредитним договором, право на нарахування яких урегульовано приписами статей 1048, 10561 ЦК України, в той час як право на отримання кредитором 3 % річних за весь час прострочення грошового зобов`язання до моменту його фактично виконання визначено частиною другою статті 625 ЦК України.

168. За наведеного суд погоджується з доводами скаржника щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у нього підстав для заявлення грошових вимог до боржника в частині 3 % річних.

Щодо заявлених вимог в частині інфляційних втрат

169. Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій також щодо відсутності підстав для визнання грошових вимог скаржника в частині інфляційних втрат.

170. Згідно із частиною першою статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Однак Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

171. Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

172. Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю, тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

173. Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання, однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті.

174. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

175. За статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом

176. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

177. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

178. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (див. висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

179. За статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

180. Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні.

181. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

182. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20.

183. Отже, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов`язання, визначеного в іноземній валюті.

184. У справі, що розглядається, боржником отримано кредит за договором в іноземній валюті - доларах США.

185. Тобто предметом укладеного між сторонами договору кредиту є іноземна валюта, яку боржник зобов`язався повернути банку.

186. Водночас заборгованість за договором кредиту на підставі рішення суду від 21.12.2019 у справі № 607/18855/18, ухваленого за позовом забезпеченого кредитора, який пред`явив позов про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у гривнях, стягнута з боржника в гривнях без застосування валютної прив`язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті.

187. Зазначене рішення суду набрало законної сили і на його виконання про стягнення боргу в гривнях суд видав відповідний виконавчий документ - виконавчий лист.

188. ЄСПЛ у рішенні від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" звертав увагу, що одним з найважливіших є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів.

189. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

190. Отже, кредитор, користуючись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання, пред`явив позов про стягнення заборгованості за договором з боржника у гривнях, з урахуванням чого валютою такого зобов`язання з цієї дати стала національна валюта - гривня.

191. Як свідчать встановлені судами обставини справи та надані учасниками справи пояснення в суді касаційної інстанції, у гривнях відбулося також часткове стягнення державним виконавцем відділу ДВС заборгованості з боржника за наведеним вище рішенням суду.

192. Так само у національній валюті Банк "Фінанси та кредит" відступив на користь Державної іпотечної установи право вимоги до боржника за договором відступлення права вимоги від 11.02.2015 № 17/4-В і останній обліковує зазначену заборгованість саме в гривнях, а не в іноземній валюті.

193. Ураховуючи наведене, кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

194. Близького за змістом висновку щодо права кредитора на нарахування індексу інфляції у разі визначення ним зобов`язання в національній валюті - гривні дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 340/385/17.

195. Такий висновок не суперечить та узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду щодо права кредитора на нарахування інфляційних втрат, які полягають у тому, що норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного в національній валюті - гривні, оскільки відповідні висновки сформовані за інших фактичних обставин, ніж обставини справи, що переглядається, в якій незважаючи на укладення договору кредиту в іноземній валюті мало місце відступлення права вимоги до боржника за договором кредиту, стягнення з боржника за позовом кредитора заборгованості за кредитом та згодом часткове примусове виконання рішення суду відділом ДВС в національній валюті - гривні. Тому кредитор має право на нарахування індексу інфляції на зазначену прострочену заборгованість боржника.

196. Однак суд першої інстанції, висновки якого апеляційний господарський суд визнав правильними, викладених обставин не врахував та відмовив у визнанні заявлених забезпеченим кредитором нарахованих інфляційних втрат.

197. З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, щодо відхилення заявлених забезпеченим кредитором кредиторських вимог до боржника в частині нарахованих інфляційних втрат є помилковим, таким, що не відповідає обставинам справи та нормам частини другої статті 625 ЦК України щодо права кредитора на нарахування інфляційних втрат за весь час прострочення виконання боржником грошового зобов`язання.

Щодо обґрунтованості розміру 3 % річних та інфляційних втрат

198. Зміст доводів касаційної скарги Державної іпотечної установи щодо 3 % річних та інфляційних втрат зводиться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо відхилення заявлених ним грошових вимог до боржника в цій частині.

199. Суд першої інстанції, судове рішення якого апеляційний господарський суд залишив без змін в цій частині, відхилив грошові вимоги Державної іпотечної установи в частині 3 % річних та інфляційних втрат з мотивів відсутності у скаржника права на здійснення таких нарахувань на суму невиконаного боржником грошового зобов`язання.

200. Водночас Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду наведені висновки суду першої інстанції в частині відхилення 3 % річних та інфляційних втрат визнав помилковими.

201. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду звертає увагу, що, визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений кредитором розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (див. подібний висновок щодо обов`язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

202. Господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем/заявником періоду часу, протягом якого, на його думку, мало місце невиконання такого зобов`язання. Якщо з поданого розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача/заявника подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача (боржника) здійснити і подати суду контррозрахунок.

203. Суди попередніх інстанцій, враховуючи відхилення грошових вимог забезпеченого кредитора щодо 3 % річних та інфляційних втрат з мотивів їх безпідставного заявлення скаржником та часткове погашення заборгованості боржником під час виконання рішення суду, не надали належної оцінки розрахунку заявлених сум грошових вимог в цій частині, взагалі не перевірили періодів, за які вони нараховані, та не встановили, чи відповідають періоди й суми (з урахуванням часткового погашення заборгованості боржником) тим, які визначені скаржником.

204. Водночас, зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведений Державною іпотечною установою розрахунок заявлених кредиторських вимог в частині 3 % річних, інфляційних втрат та встановити його обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій (аналогічної позиції щодо неможливості перевірки судом касаційної інстанції розрахунку заявлених вимог дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Щодо доводів про безпідставність відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника

205. Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи скаржника щодо залишення судами попередніх інстанцій поза увагою обставин відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника з порушенням статей 115, 116 КУзПБ, оскільки оцінка відповідних обставин не входила до предмета дослідження під час розгляду заяви скаржника з грошовим вимогами до боржника.

206. До того ж правомірність відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника була предметом оцінки суду апеляційної інстанції під час перегляду ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 04.09.2020, яку апеляційний господарський суд постановою від 11.02.2021 у цій справі залишив без змін.

Щодо відступу від висновку стосовно застосування абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство

207. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство, зазначив про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ стосовно визнання/відхилення грошових вимог кредитора щодо пені за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтвердженої судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 1291 Конституції України.

208. Консультативна рада європейських суддів у пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зауважила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

209. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France), від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine)).

210. З огляду на наведені у цій постанові висновки щодо відсутності будь-якого правового зв`язку чи співвідношення між абзацом шостим пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ та частиною першою статті 1291 Конституції України, а отже і підстав для визнання підтверджених судовим рішенням грошових вимог забезпеченого кредитора стосовно пені за зобов`язаннями боржника - фізичної особи, щодо якого здійснюється провадження у справі про неплатоспроможність з урахуванням положень пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду відступає від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.04.2021 у справі № 910/16926/19, від 11.05.2021 у справі № 927/844/20, від 02.06.2022 у справі № 926/2987-б/20 про те, що грошові вимоги забезпеченого кредитора в частині пені визнаються судом як такі, що стягнуті на підставі рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 1291 Конституції України.

211. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зауважує, що він відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права судова палата відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц.

212. Крім того, судова палата відповідно до приписів частини другої статті 315, частини першої статті 316 ГПК України, частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" звертає увагу на необхідність надалі враховувати судами під час розгляду справ сформованих у цій постанові висновків щодо застосування абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

213. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

214. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

215. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

216. Ураховуючи наведене Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги Державної іпотечної установи та скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні вимог Державної іпотечної установи до Генсьорського С. Є. щодо 3 % річних від простроченої суми в розмірі 11 311,81 грн та інфляційних втрат в розмірі 7 366,88 грн з направленням справи на новий розгляд у зазначеній частині до суду першої інстанції. В іншій частині оскаржені судові рішення слід залишити без змін.

217. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги висновки, викладені в цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема надати оцінку розміру грошових вимог Державної іпотечної установи до фізичної особи - Генсьорського С. Є. в частині 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням здійснених боржником погашень заборгованості за договором та визначених скаржником періодів нарахування таких вимог (перевіривши періоди й суми, з урахуванням часткового погашення заборгованості боржником, на їх відповідність тим, які визначені скаржником, а в разі наявності помилок - визначити правильність періодів та розміру вимог скаржника в цій частині, які підлягають визнанню до боржника).

Щодо судових витрат

218. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

219. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Висновки щодо застосування норм права

220. Відповідно до частини другої статті 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

221. На підставі викладеного Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висловлює такий висновок про застосування норм права.

Щодо поширення приписів пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ на заборгованість боржника, що виникла з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтверджену судовим рішенням, яким її стягнуто з боржника в гривнях

222. Тлумачення абзацу першого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ свідчить, що, визначаючи кваліфікуючою ознакою "заборгованість фізичної особи за кредитом в іноземній валюті" як умову застосування щодо боржника процедури реструктуризації за правилами, закріпленими в цій нормі, законодавець не пов`язує наявність такої заборгованості ані з необхідністю її підтвердження судовим рішенням у справі, ані із заходами її стягнення з боржника в примусовому порядку.

223. Для цілей реструктуризації заборгованості фізичної особи на умовах, встановлених пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, визначальною ознакою кваліфікації такої заборгованості фізичної особи є природа її утворення: виникнення заборгованості у боржника за кредитом згідно з договором, укладеним сторонами в іноземній валюті.

224. Вирішення судом спору та ухвалення рішення про стягнення заборгованості в гривнях за валютним кредитом, не змінює підстав виникнення і природи відповідного боргу: виникнення його за договором кредиту в іноземній валюті.

Щодо наявності/відсутності підстав для визнання грошових вимог кредитора до боржника стосовно пені за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, підтвердженої судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання

225. Тлумачення абзацу шостого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ із застосуванням буквально-логічного та системного способу інтерпретації свідчить, що визнання грошових вимог забезпеченого кредитора за умовами цієї норми не перебуває у зв`язку з необхідністю їх підтвердження судовим рішенням про стягнення такої заборгованості з боржника в судовому порядку, оскільки судове рішення не змінює природи виникнення зобов`язання, а лише підтверджує дійсне існування цього зобов`язання, його безспірність та надає зобов`язанню безпосередньо примусового характеру.

226. Підтверджені судовим рішенням грошові вимоги забезпеченого кредитора стосовно пені за зобов`язаннями боржника - фізичної особи, щодо якого здійснюється провадження у справі про неплатоспроможність з урахуванням положень пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, які виникли з кредиту в іноземній валюті, не можуть бути визнані судом та підлягають відхиленню, оскільки реченням другим абзацу шостого цього пункту визначено імперативну умову щодо неможливості включення штрафних санкцій та пені до грошових вимог забезпеченого кредитора, яка не містить будь-якого конфлікту та правового зв`язку, зокрема з конституційними приписами щодо обов`язковості виконання судового рішення і не підлягає обмежувальному тлумаченню.

Щодо визнання 3 % річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, забезпеченого іпотекою квартири або житлового будинку, заборгованість за яким стягнута з боржника в гривнях

227. Ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, з урахуванням чого у кредитора наявне передбачене частиною другою статті 625 України право на нарахування 3 % річних за весь час прострочення зобов`язання до моменту його фактичного виконання.

228. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

229. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

230. Кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування 3 % річних та індексу інфляції на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2020 у справі № 921/542/20 в частині відмови в задоволенні вимог Державної іпотечної установи до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 щодо 3 % річних від простроченої суми в розмірі 11 311,81 грн та інфляційних втрат в розмірі 7 366,88 грн скасувати.

3. Справу № 921/542/20 в частині розгляду вимог Державної іпотечної установи до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 щодо 3 % річних від простроченої суми в розмірі 11 311,81 грн та інфляційних втрат в розмірі 7 366,88 грн направити на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

4. В іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2020 у справі № 921/542/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. В. Білоус

О. В. Васьковський

С. В. Жуков

В. І. Картере

К. М. Огороднік

В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк

Постанова Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20