Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735524
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 924/454/20
Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Берднік І. С., Багай Н. О., Волковицької Н. О., Зуєва В. А., Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Міщенка І. С., Случа О. В., Чумака Ю. Я., Уркевича В. Ю.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
прокурора - Семенчук Ю. В.,
позивача - не з`явилися,
відповідачів - Сергійчук Ю. В.,
третіх осіб - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 (судді: Петухов М. Г. - головуючий, Гудак А. В., Маціщук А. В.) та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.10.2020 (суддя Кочергіна В. О.) у справі
за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Форк",
про витребування земельних ділянок,
ВСТАНОВИВ:
1.1. У квітні 2020 року заступник прокурора Хмельницької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" (далі - ТОВ "Зарус-Інвест") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" (далі - ТОВ "Агро-Еко-Граунд"), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Форк" (далі - ТОВ "Форк" ) про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, загальною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Староушицька селищна рада), в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ.
1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 317, 387, 388 Цивільного кодексу України обґрунтовані такими обставинами.
Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради (далі - спірна земельна ділянка; земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093).
Спірна земельна ділянка згідно з договорами купівлі-продажу від 26.10.2016, від 14.12.2017 відчужувалася ТОВ "Форк" та ТОВ "Зарус-Інвест" з об`єднанням з іншими земельними ділянками та їх поділом, а згідно з договором оренди від 13.03.2018 передана у користування ТОВ "Агро-Еко-Граунд".
Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 19.09.2019 у справі № 676/90/19, яке набрало законної сили, визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ з підстав незаконності отримання ОСОБА_1 земельної ділянки, який вже скористався правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки.
Спірна земельна ділянка вибула із земель державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто вибула поза волею власника земельної ділянки - держави в особі ГУ Держгеокадастру.
Факт об`єднання ТОВ "Форк" спірної земельної ділянки з іншими земельними ділянками та формування земельної ділянки площею 42,0 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0144, а також подальший поділ ТОВ "Зарус-Інвест" цієї земельної ділянки на земельні ділянки, кадастрові номери 6822455800:04:002:0148 та 6822455800:04:002:0149, не перешкоджає витребуванню спірної земельної ділянки в координатах, межах, та конфігурації, що була передана наказом ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ у власність ОСОБА_1 , на користь держави.
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.10.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021, позов прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" задоволено. Витребувано у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ.
Судові рішення аргументовано тим, що у цьому випадку не було волі держави на вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, оскільки таке вибуття відбулося на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ, скасованого у судовому порядку згідно з рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 19.09.2019 №676/90/19 через його незаконність.
Отже, враховуючи обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння спірної земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки від кінцевих набувачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Зарус-Інвест" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.10.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із неврахуванням судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також на порушення судами норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Доводи касаційної скарги відповідача зводяться до таких аргументів.
3.1.1. Скаржник, не погоджуючись з висновками судів про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та наявності законних підстав для представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру, зазначає про неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 05.11.2020 у справі № 910/21377/17.
3.1.2. Суди не врахували висновок Верховного Суду щодо правомірності підписання позовної заяви, викладеного у постановах від 25.09.2019 у справі № 819/198/17, від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, та залишили поза увагою, що у справі, що розглядається, позовна заява підписана заступником прокурора Хмельницької області без долучення до матеріалів справи документів на підтвердження його повноважень, що є порушенням частини 2 статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
3.1.3. Суди попередніх інстанцій не врахували висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, задовольняючи позовні вимоги про витребування земельної ділянки (віндикація) у зв`язку із тим, що на момент звернення до суду із позовом об`єкт - земельна ділянка, щодо повернення якої заявлено вимогу, не існує як об`єкт цивільного права через поділ та/або об`єднання. На момент звернення прокурора до суду з цим позовом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутня інформація щодо спірної земельної ділянки. Станом на дату подання позову земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0093 загальною площею 2,0 га як об`єкт цивільного права припинена, відповідний кадастровий номер скасовано на підставі статті 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр", реєстраційний розділ закрито.
3.1.4. Заявник касаційної скарги наголошує на безпідставності посилання прокурора на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, оскільки судові рішення у цій справі були скасовані з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору.
3.1.5. Скаржник також вважає, що суди при задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15.05.2018 у справі № 335/12096/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 569/4374/16-ц, від 19.06.2019 у справі № 914/1671/17, від 19.11.2919 у справі № 755/9215/15-ц та залишили поза увагою, що згідно з ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.02.2018 у справі № 686/4632/18 накладено арешт на земельні ділянки, які зареєстровані за ТОВ "Зарус-Інвест", зокрема, з кадастровими номерами 6822455800:04:002:0148 площею 40,0 га та 6822455800:04:002:0149 площею 2,0 га, до складу яких увійшла земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі. На час розгляду господарської справи про витребування земельної ділянки кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування, є незавершеним, а арешт є чинним і не скасованим.
3.1.6. Заявник вважає, що суди не врахували висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 522/1029/18 щодо необхідності доведення позивачем свого права власності на майно, що перебуває у володінні відповідача, та не взято до уваги ненадання прокурором та позивачем доказів стосовно того, що спірна земельна ділянка належить до державної власності.
3.1.7. У касаційній скарзі ТОВ "Зарус-Інвест" наголошує на неприпустимості витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки у цьому випадку віндикація (витребування майна із чужого незаконного володіння) не може бути застосована до добросовісних набувачів, якими є ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд", що свідчить про неправильне застосування судами статті 387 Цивільного кодексу України, обрання позивачем неправильного способу захисту та необхідність скасування судових рішень у справі. Позбавлення ТОВ "Зарус-Інвест" права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція відповідно).
3.1.8. Оскаржуючи судові рішення у справі, ТОВ "Зарус-Інвест" також вказувало на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази.
3.1.9. ТОВ "Зарус-Інвест" у касаційній скарзі також зазначило про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справа № 924/454/20 містить виключну правову проблему, пов`язану із: тлумаченням та застосуванням норм Цивільного кодексу України (статті 387), Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (статей 13, 14), Земельного кодексу України (статті 791), Закону України "Про Державний земельний кадастр" (статті 27) щодо правових підстав для застосування способу захисту у формі витребування нерухомого майна - земельної ділянки; норм щодо віндикації, якщо на час звернення до суду із позовом земельна ділянка, яку просять витребувати, не існує як об`єкт цивільного права через її поділ та/або об`єднання; тлумаченням та застосуванням норм Кримінального процесуального кодексу України (статей 170- 174) та Закону Україні "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (статті 26) щодо правових підстав для витребування нерухомого майна, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні.
3.2. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, заперечуючи проти її задоволення, наголосив, зокрема, на правомірності пред`явлення позову на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, звернувши увагу на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 25.07.2018 у справі № 640/8456/16-ц. Належність спірної земельної ділянки до земель державної власності випливає безпосередньо із закону, а наявність (відсутність) арешту не впливає на вирішення питання про витребування майна на користь власника і не скасовує пов`язаних з арештом обмежень щодо земельної ділянки.
Прокурор звернув увагу на те, що арешт на земельні ділянки було накладено судом як захід забезпечення кримінального провадження за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, з метою захисту інтересів держави та запобігання подальшого відчуження таких земельних ділянок. Спосіб, в який спірна у цій справі земельна ділянка вибула із власності держави, та наявність інших проваджень, у тому числі і в господарських судах (продовж 2020 року прокуратурою подано 90 аналогічних позовів про витребування 180,0 га незаконно набутих земель), свідчать про послідовні дії щодо отримання у приватну власність з державної власності земельних ділянок з вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення таких земельних ділянок (об`єднання та поділ земельних ділянок з метою присвоєння нових кадастрових номерів, зміна їх конфігурації).
3.3. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Зарус-Інвест" просить залишити її без задоволення, а судові рішення у справі без змін, вказуючи на те, що, звертаючись до суду у позовній заяві, прокурор належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в цьому випадку, визначивши в чому полягає порушення інтересів держави, та уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах орган, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19, ураховуючи значимість порушення інтересів держави та наявність об`єктивних причин (відсутність коштів для сплати судового збору), що перешкоджали самостійному зверненню ГУ Держгеокадастру до суду.
Значимість та суспільний інтерес підтверджується, у тому числі, поданням прокуратурою до господарського суду 97 позовів до ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" про витребування земельних ділянок у власність держави на підставі судових рішень Кам`янець-Подільського міськрайонного суду про скасування наказів ГУ Держгеокадастру про передачу цих земельних ділянок у власність громадянам, які вже скористалися правом на безоплатну приватизацію земельних ділянок.
3.3.1. Доводи ТОВ "Зарус-Інвест" про відсутність спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав ГУ Держгеокадастру вважає безпідставними, оскільки ідентифікацію спірної земельної ділянки можливо здійснити згідно з відомостями з Державного земельного кадастру, а саме відомостями про формування цієї земельної ділянки на підставі наказу про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації та раєстрації у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 6822455800:04:002:0093 та відомостями архівного шару даних геодезичної системи, які зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно відповідно до пунктів 114, 135 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
При цьому у пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду чітко вказала, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик, не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
При цьому посилання скаржника на необхідність застосування у цій справі висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, є необґрунтованими, оскільки висновки суду у зазначеній справі ґрунтуються на аналізі спірних правовідносин, які не є подібними з природою правовідносин та з предметом у справі, що розглядається.
3.3.2. Стосовно тверджень заявника касаційної скарги про відсутність у судів підстав для задоволення позову про витребування земельної ділянки до моменту вирішення питання про скасування арешту на земельні ділянки, накладеного у межах кримінального провадження, то ГУ Держгеокадастру також наголошує на безпідставності таких доводів, оскільки накладення арешту у цьому випадку не перешкоджає суду дослідити обставини справи, обґрунтованість позовних вимог та вирішення спору по суті. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував під час розгляду справи висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц та від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11, у той час як правова природа правовідносин, обставини справи та докази у справах № 755/9215/15-ц та № 914/1671/17, на які посилається скаржник, не є подібними.
3.4. ТОВ "Агро-Еко-Граунд" у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, наголошуючи, що спірні земельні ділянки перебували на підставі державного акта на право постійного користування землею у Державного підприємства Радгосп "Староушицьке" та це право користування земельними ділянками не припинялося, земельні ділянки у визначеному законодавством порядку не вилучалися.
Ураховуючи зазначене, прокурор не довів підстави для витребування спірних земельних ділянок саме на користь ГУ Держгеокадастру, адже в останнього були відсутні повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками на час прийняття спірних наказів про передачу земельних ділянок у власність фізичним особам.
3.4.1. Прокурор не підтвердив права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру.
3.4.2. ТОВ "Агро-Еко-Граунд" користується земельними ділянками на підставі договору оренди, а тому у розумінні частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України не є володільцем земельних ділянок і вимога про витребування у нього земельної ділянки є неналежним способом захисту.
3.4.3. ТОВ "Агро-Еко-Граунд" також підтримало клопотання ТОВ "Зарус-Інвест" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказавши, що на цей час відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо витребування нерухомого майна - земельної ділянки (віндикація), якщо на час звернення до суду з позовом об`єкт, який просить витребувати позивач, не існує саме як об`єкт цивільного права через поділ та/або об`єднання земельних ділянок, а також щодо витребування нерухомого майна - земельної ділянки (віндикація), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні.
4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2021 прийнято до провадження касаційну скаргу ТОВ "Зарус-Інвест" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.10.2020 у справі № 924/454/20 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 30.03.2021, в якому оголошувалася перерва до 20.04.2021.
Крім того, згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2021 зупинено виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.10.2020 у справі № 924/454/20.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 справу № 924/454/20 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка ухвалою від 21.04.2021 прийняла до розгляду справу із призначенням розгляду касаційної скарги у судовому засіданні 14.06.2021, в якому було оголошено перерву до 13.09.2021, в подальшому до 15.11.2021 та до 10.12.2021.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.12.2021 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Могил С. К. визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючого, Берднік І. С., Багай Н. О., Волковицька Н. О., Зуєв В. А., Краснов Є. В., Мачульський Г. М., Міщенко І. С., Случ О. В., Чумак Ю. Я., Уркевич В. Ю.
4.2. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Зарус-Інвест" слід залишити без задоволення з таких підстав.
4.3. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.4. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:
- згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6822455800:04:002:0093). Змінено вид цільового призначення земельної ділянки з "для ведення фермерського господарства" на "для ведення особистого селянського господарства". Надано у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради (том 1, а. с. 36, 37);
- за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.03.2020 за громадянином ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093. 26.10.2017 до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення права власності громадянина ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093 (том 1, а. с. 26, 27);
- згідно з договором купівлі-продажу від 26.10.2017 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, виникло у ТОВ "Форк", за яким 06.11.2017 (витяг з Державного земельного кадастру) зареєстровано земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:04:002:0144, площею 42,0 га, яку створено шляхом об`єднання земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, із раніше сформованими ділянками, для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, Староушицька селищна рада (том 1, а. с. 39- 41);
- за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.04.2020 за ТОВ "Зарус-Інвест" 07.11.2017 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 площею 42,0 га, набуте на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.12.2017, серія та № 4933 (том 1, а. с. 28, 29);
- згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.04.2020 за ТОВ "Зарус-Інвест" 03.01.2018 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:04:002:0148, площею 40,0 га та на земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:04:002:0149, площею 2,0 га (том 1, а. с. 30- 33). Зазначене також підтверджується витягами з Державного земельного кадастру (том 1, а. с. 42- 49);
- за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.04.2020 за ТОВ "Агро-Еко-Граунд" зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0148, площею 40, 0 га та земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0149, площею 2,0 га у зв`язку із укладенням з ТОВ "Зарус-Інвест" договору оренди землі від 13.03.2018.
Суди попередніх інстанцій також установили, що рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.09.2019 (набрало законної сили 22.10.2019) у справі № 676/90/19 задоволено позов заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1, визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадаcтру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради (том 1, а. с. 24, 25).
4.5. Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 та ТОВ "Форк" про витребування у відповідачів на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, загальною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ, з посиланням на положення статей 317, 387, 388 Цивільного кодексу України у зв`язку із незаконним вибуттям земельної ділянки поза волею власника - держави на підставі наказу позивача, який скасовано згідно з рішенням суду через порушення норм закону та повторного надання земельної ділянки у власність поза межами передбаченої процедури.
4.6. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
4.7. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
4.8. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
4.9. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, установили, що оскільки рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.09.2019 (набрало законної сили 22.10.2019) у справі № 676/90/19 визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадаcтру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, у зв`язку із встановленням факту надання ОСОБА_1 недостовірної інформації про використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, то суди у справі № 924/454/20 дійшли висновку, що земельна ділянка площею 2,0 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, розташована за межами населених пунктів, вибула із земель запасу державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги прокурора, також дійшли висновку про підтвердження ним підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку та доведеність позовних вимог.
4.10. Оскаржуючи судові рішення у справі, ТОВ "Зарус-Інвест", зокрема, не погоджується з висновками судів про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та наявності законних підстав для представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру, а також зазначає про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 05.11.2020 у справі № 910/21377/17.
4.11. Судова палата з приводу зазначених доводів зазначає таке.
4.11.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру".
За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у квітні 2020 року) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
4.11.2. Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку, прокурор з посиланням, зокрема, на постанови Верховного Суду у справах № 806/1000/17, № 910/18283/17, № 812/1689/16, № 687/379/17-ц, № 906/506/18, № 904/583/18, № 914/225/18, № 921/31/18, наголошував, що підставою для представництва у суді інтересів держави стали факти порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1, незаконність якої встановлено рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.09.2019 у справі № 676/90/19.
Отже, оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, з порушенням чинного законодавства, що встановлено у судовому рішенні у справі № 676/90/19, а саме у зв`язку із набуттям земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , який приховав факт попередньої приватизації ним земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, з огляду на те, що право власності на час подання позову зареєстровано за ТОВ "Зарус-Інвест" та передано у користування ТОВ "Агро-Еко-Граунд", а ГУ Держгеокадастру не вживає дій із захисту права державної власності на землю, посилаючись у своїх листах на відсутність в законі чітко визначених повноважень щодо звернення до суду з такої категорії спорів та відсутність коштів для звернення до суду для сплати судового збору, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.
4.11.3. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, надсилання прокурором повідомлення на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).
4.11.4. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилався як суд апеляційної інстанції, так і скаржник у касаційній скарзі, наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів щодо порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
4.11.5. Як свідчать матеріали справи, 24.01.2020 прокурор звернувся до ГУ Держгеокадастру з листом № 05/1-115вих-20, в якому з посиланням на виявлення численних фактів неправомірного вибуття з державної власності земельних ділянок, у тому числі спірної земельної ділянки, та скасування судовими рішеннями відповідних наказів ГУ Держгеокадастру про передачу у приватну власність земельних ділянок, зазначив, що у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію окремих земельних ділянок, які підлягають поверненню державі внаслідок їх поділу чи об`єднання з іншими ділянками (у тому числі спірної земельної ділянки), скасовано. Так, прокурор в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" просив надати інформацію щодо кожної такої земельної ділянки (у тому числі спірної земельної ділянки), а саме: підстави, дата проведення відповідних реєстраційних дій у Державному земельному кадастрі (реквізити відповідних заяв, рішень реєстратора); дані щодо земельних ділянок, до складу яких ці земельні ділянки чи їх частини увійшли за результатами поділу/об`єднання; дані щодо земельної ділянки/ділянок, до складу якої/яких ці земельні ділянки чи їх частини входять. Прокурор зазначав про необхідність ГУ Держгеокадастру повідомити про заходи, які вжито з метою повернення вказаних у листі земельних ділянок (у тому числі спірної земельної ділянки) із незаконного володіння до державної власності (том 1, а. с. 52).
У відповідь на лист прокурора від 24.01.2020 № 05/1-115вих-20 ГУ Держгеокадастру (лист від 29.01.2020 № 0-22-0.171-31/119-20) надало пояснення щодо кожної земельної ділянки, у тому числі спірної (кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, площею 2,0 га), а саме щодо її реєстрації 06.11.2017 ТОВ "Форк" шляхом об`єднання з раніше сформованими земельними ділянками з присвоєнням кадастрового номера 6822455800:04:002:0144 площею 42,0 га. В подальшому земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:04:002:0144, переведена в архівний шар на підставі заяв про державну реєстрацію земельної ділянки шляхом її поділу, внаслідок чого утворені земельні ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0148, площею 40,0 га та кадастровий номер 6822455800:04:002:0149, площею 2,0 га, зареєстровані за ТОВ "Зарус-Інвест", користувач ТОВ "Агро-Еко-Граунд" (том 1, а. с. 53).
Матеріали справи також свідчать, що 24.01.2020 прокурор звернувся до ГУ Держгеокадастру з листом № 05/1-116вих-20, в якому з посиланням на виявлення численних фактів неправомірного вибуття з державної власності земельних ділянок, у тому числі спірної земельної ділянки, та скасування судовими рішеннями відповідних наказів ГУ Держгеокадастру про передачу у приватну власність земельних ділянок, в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зазначав про необхідність ГУ Держгеокадастру надати інформацію щодо пред`явлення позовів про витребування незаконно та поза волею держави переданих у приватну власність земельних ділянок (том 1, а. с. 50).
У відповідь на лист прокурора від 24.01.2020 № 05/1-116вих-20 ГУ Держгеокадастру (лист від 29.01.2020 № 10-22-0.6-520/2-20) повідомив, що ним подано чотири позовні заяви про витребування земельних ділянок (справи № 924/55/19, № 924/943/19, № 924/944/19, № 924/945/19), однак, оскільки основна частина коштів, виділених на сплату судового збору витрачаються на погашення виплат у справах, в яких ГУ Держгеокадастру є відповідачем, з іншими позовними заявами з вимогами про витребування земельних ділянок ГУ Держгеокадастру не зверталося (том 1, а. с. 51).
Прокурор 13.04.2020 направив ГУ Держгеокадастру лист № 05/1-399вих-20 в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про намір звернутися до суду про витребування земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, площею 2,0 га (том 1, а. с. 55).
Отже, матеріали справи свідчать, що листування прокурора з ГУ Держгеокадастру з приводу, зокрема спірної земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, площею 2,0 га, тривало із січня 2020 року, однак ГУ Держгеокадастру не вживало дій щодо витребування земельної ділянки.
4.11.6. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, з огляду на встановлені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з ГУ Держгеокадастру, а тому, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.
Зазначене спростовує доводи заявника касаційної скарги щодо застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, і такі доводи у цьому випадку зводяться до незгоди з висновками судів.
4.12. Щодо доводів ТОВ "Зарус-Інвест" про неврахування судами висновку Верховного Суду про правомірність підписання позовної заяви, викладеного у постановах від 25.09.2019 у справі № 819/198/17, від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, та залишення поза увагою того, що у справі, що розглядається, позовна заява підписана заступником прокурора Хмельницької області без долучення до матеріалів справи документів на підтвердження його повноважень, що є порушенням частини 2 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, то судова палата зазначає таке.
4.12.1. У справі № 819/198/17 за позовом прокуратури Тернопільської області до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання Департаменту від 02.02.2017 у виконавчому провадженні № 52876084, якою на боржника у виконавчому провадженні - прокуратуру за повторне невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк судового рішення накладено штраф, Верховний Суд (постанова від 25.09.2019) зазначив, що закріплені частиною 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" повноваження щодо підписання заступником керівника регіональної прокуратури, у тому числі позовної заяви, повинні реалізуватись у чітко визначених законодавством випадках, а саме, у разі здійснення таким органом прокуратури представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Натомість позовна заява в межах справи № 819/198/17 була подана на захист прав, свобод та інтересів прокуратури як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокуратурою функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді у порядку, передбаченому статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому частина 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" у відповідній редакції не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
4.12.2. У справі № 819/478/17, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, за позовом прокурора Тернопільської області звернулася до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка проявилась у незакінченні виконавчого провадження № 52876084 та зобов`язання відповідача закінчити вказане виконавче провадження, Верховний Суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у справі № 819/198/17, виходив з того, що Законом України "Про прокуратуру" не передбачено можливості керівника регіональної органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва регіональної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків, передбачених частиною 3 статті 11 цього Закону. Тому сама лише наявність відповідних повноважень заступника керівника у регламенті прокуратури Тернопільської області, затвердженого наказом прокурора Тернопільської області від 12.02.2014 № 61, не є самостійною підставою для підписання ним позовної заяви від імені регіональної прокуратури, оскільки суперечить нормам статті 11 Закону України "Про прокуратуру".
4.12.3. Водночас судова палата звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 915/1237/18 зазначено таке: "40. Щодо повноважень прокурора на підписання позовної заяви, то висновки у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції у справах № 819/478/17, № 819/198/17 щодо представлення інтересів прокуратури (пункт 17 постанови) стосуються позовної заяви, поданої на захист прав, свобод та інтересів прокуратури як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокурором функції щодо представництва інтересів держави в суді.
4.12.4. Отже, така підстава для касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, а саме відсутність у прокурора повноважень на підписання позовної заяви у справі та неврахування судами правових позицій Верховного Суду в адміністративних справах № 819/198/17 та № 819/478/17 також не підтвердилася.
4.13. ТОВ "Зарус-Інвест", оскаржуючи судові рішення у справі, також посилається на неврахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, оскільки на час звернення прокурора до суду з вимогами про витребування земельної ділянки (віндикація) земельна ділянка, щодо повернення якої заявлено вимогу, не існує як об`єкт цивільного права через поділ та/або об`єднання.
4.13.1. У справі № 522/1029/18, на яку посилається скаржник, предметом позову була вимога ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробуд ЛТД", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, визнання за позивачем права власності на квартири, витребування із чужого незаконного володіння на користь позивача квартири, зобов`язання відповідачів не чинити позивачеві перешкоди у користуванні квартирами та виселення відповідачів з квартир.
Верховний Суд (постанова від 18.12.2019) з посиланням на положення статті 387 Цивільного кодексу України, зокрема зазначив, що об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень Цивільного кодексу України. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень частини 1 статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції про відмову у позові, зокрема в частині вимог про витребування з чужого незаконного володіння майна, виходив з того, що індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером № 176 , яка зазначена в оспорюваному договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, не відповідають індивідуальним ознакам, притаманним квартирам із будівельним номером 176/1 (нині квартира 237/1 ) та будівельним номером 175/1 (нині квартира 237 ).
4.13.2. У справі № 653/1096/16-ц, на неврахування якої також посилається заявник касаційної скарги, предметом позову була вимога Генічеської міської ради Херсонської області до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі АДРЕСА_5, виселення їх без надання іншого житлового приміщення, зобов`язання відповідачів знятися з реєстраційного обліку.
Верховний Суд (постанова від 04.07.2018), зокрема зазначив, що, враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.
4.13.3. Так, ТОВ "Зарус-Інвест", оскаржуючи судові рішення з підстав неврахування судами правових висновків, викладених у зазначених вище справах, зазначає, що у зв`язку із поділом/об`єднанням земельних ділянок на час звернення прокурора до суду з цим позовом у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно та Реєстрі власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутня інформація щодо спірної земельної ділянки. Отже, станом на дату подання позову земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, загальною площею 2,0 га як об`єкт цивільного права припинена, відповідний кадастровий номер скасовано на підставі статті 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр", реєстраційний розділ закрито.
4.13.4. Водночас суд апеляційної інстанції установив, що спосіб, в який земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, вибула із власності держави, та наявність інших проваджень, у тому числі в господарських судах, свідчать про низку послідовних дій щодо отримання в приватну власність з державної власності земельних ділянок з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення таких земельних ділянок (об`єднання та поділ земельних ділянок з метою присвоєння нових кадастрових номерів, зміна їх конфігурації).
4.13.5. У пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
4.13.6. Судова палата не бере до уваги доводи заявника касаційної скарги про безпідставність посилання прокурора на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, оскільки судові рішення у цій справі були скасовані з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору, оскільки Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі скасувала судові рішення із прийняттям нового рішення в частині позовних вимог про витребування земельних ділянок, зазначивши саме про помилковість висновків судів щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані.
4.13.7. З посиланням на пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц висновок стосовно того, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17.
4.13.8. Судова палата також вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц зазначено таке:
"95. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
14.13.9. У пунктах 10.6.- 10.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 зазначено таке:
"10.6. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
10.7. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.
10.8. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.
10.9. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
10.10. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17".
14.13.10. При цьому у пунктах 83- 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) викладено такі висновки:
"83. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.
14.13.11. Ураховуючи викладене, судова палата вважає, що в цьому випадку суди попередніх інстанцій з огляду на положення статей 387 та 388 Цивільного кодексу України дійшли правильного висновку щодо можливості витребування власником (державою) земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, а формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
4.14. ТОВ "Зарус-Інвест" у касаційній скарзі також зазначає про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15.05.2018 у справі № 335/12096/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 569/4374/16-ц, від 19.06.2019 у справі № 914/1671/17, від 19.11.2919 у справі № 755/9215/15-ц, та залишення поза увагою того, що згідно з ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.02.2018 у справі № 686/4632/18 накладено арешт на земельні ділянки, які зареєстровані за ТОВ "Зарус-Інвест", зокрема, з кадастровими номерами 6822455800:04:002:0148 площею 40,0 га та 6822455800:04:002:0149 площею 2,0 га, до складу яких увійшла земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі. На час розгляду господарської справи про витребування земельної ділянки кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування, є незавершеним, а арешт є чинним і не скасованим.
4.14.1. Судова палата з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що у справі № 914/1671/17 Верховний Суд виходив з того, що чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості скасування арештів на майно, накладених в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки скасування арешту майна, яке застосовано в межах кримінального провадження, здійснюється лише в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.
Так, за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
4.14.2. У справах № 335/12096/15-ц та № 569/4374/16-ц Верховний Суд також зробив висновок щодо процесуального порядку розгляду вимог про зняття арешту, накладеного в межах кримінального провадження.
У справі № 755/9215/15-ц предметом позову була вимога ОСОБА_9 про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_10, видане 13 серпня 2013 року та зареєстроване у Реєстрі нотаріальних дій за № 7228 приватним нотаріусом, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_10, визнання за ОСОБА_9 права власності на спірну земельну ділянку з посиланням на наявність у позивача договору дарування земельної ділянки.
4.14.3. Верховний Суд у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 13.11.2019) зазначив, що у цьому випадку реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. Так, на час реєстрації ОСОБА_9 права власності на земельну ділянку у квітні 2013 року вже існував акт опису й арешту майна, складений державним виконавцем державної виконавчої служби, відповідно до якого на спірну земельну ділянку було накладено арешт. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна. Отже, під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу державної виконавчої служби не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії державної виконавчої служби чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.
4.14.4. Як убачається з матеріалів справи та установив суд апеляційної інстанції, спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц) або Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
При цьому матеріали справи не містять доказів про накладення арешту на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093.
4.15. Стосовно доводів ТОВ "Зарус-Інвест", наведених у касаційній скарзі, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 522/1029/18 про необхідність доведення позивачем свого права власності на майно, яке перебуває у володінні відповідача, та залишення поза увагою ненадання прокурором та позивачем доказів стосовно того, що спірна земельна ділянка належить до державної власності, судова палата зазначає таке.
4.15.1. У справі № 522/1029/18 (постанова від 18.01.2019), як вже зазначалося вище, були вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробуд ЛТД", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, визнання за позивачем права власності на квартири, витребування із чужого незаконного володіння на користь позивача квартири, зобов`язання відповідачів не чинити позивачеві перешкоди у користуванні квартирами та виселення відповідачів з квартир.
Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що, укладаючи оспорюваний у справі договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, позивач отримала обмежене речове право, за яким вона як власник цього права наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Верховний Суд виходив з того, що, беручи до уваги те, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірні квартири у встановленому законом та договором порядку не набуте, вимоги ОСОБА_2 щодо визнання її власником квартир не ґрунтуються на законі. Крім того, зазначено, що має місце пред`явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.
4.15.2. Водночас за змістом частин 1, 2 статті 18 та пункту "а" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
Суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (стаття 80 Земельного кодексу України).
Згідно з підпунктом "г" пункту 4 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.
4.15.3. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, наказом ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ (який було в подальшому скасовано судом) було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі - сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6822455800:04:002:0093). Змінено вид цільового призначення земельної ділянки з "для ведення фермерського господарства" на "для ведення особистого селянського господарства". Надано у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0093) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради.
4.15.4. Отже, доводи ТОВ "Зарус-Інвест" щодо недоведеності прокурором приналежності спірної земельної ділянки до земель державної власності визнаються безпідставними та необґрунтованими, а посилання на неврахування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 522/1029/18, не беруться до уваги з підстав відмінності предмета, підстав та нормативно-правового регулювання правовідносин сторін у зазначеній справі та у справі, що розглядається.
4.16. Посилання ТОВ "Зарус-Інвест" на неприпустимість витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення ТОВ "Зарус-Інвест" права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції також не беруться до уваги судовою палатою з огляду на таке.
4.16.1. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18) зазначено таке.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Зарус-Інвест" з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
4.17. З урахуванням зазначеного, встановлених судами обставин справи, а також положень статті 302 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, судова палата не вбачає підстав для задоволення клопотання ТОВ "Зарус-Інвест" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду через відсутність будь-якого обґрунтування щодо наявності виключної правової проблеми, у зв`язку з чим така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Статтею 311 зазначеного Кодексу передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених скаржником, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів в частині задоволення судами попередніх інстанцій позову прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест" на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельної ділянки загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20678-СГ, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних у справі судових рішень у касаційного суду немає.
6.1. Оскільки підстав для скасування судових рішень, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді І. С. Берднік
Н. О. Багай
Н. О. Волковицька
В. А. Зуєв
Є. В. Краснов
Г. М. Мачульський
І. С. Міщенко
О. В. Случ
Ю. Я. Чумак
В. Ю. Уркевич
_03_03.png)