Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220177
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 1-24-7-5/297-06-7817
Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Банаська О.О., Білоуса В.В., Жукова С.В., Огородніка К.М., Пєскова В.Г., Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, до якої приєднався ОСОБА_1
та Відкритого акціонерного товариства "Український інститут кранобудування", до якої приєдналося Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
на ухвалу Господарського суду Одеської області (суддя Р.В. Волков) від 19.08.2020
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від головуючий - А.І. Ярош, судді: Г.І. Діброва, Н.М. Принцевська) 24.11.2020
за заявою
до Відкритого акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Краян"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник скаржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області)- Бикова Ю.А.,
представник скаржника (Приступи Миколи Пилиповича) - ОСОБА_4, адвокат,
представник скаржника (Фонду державного майна України)- Скороход Р.В.,
представник боржника - не з`явився,
за участі прокурора (Офісу Генерального прокурора України) - Штін Д.С.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 09.08.2006 Господарський суд Одеської області ухвалив порушити провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Краян" (далі - Боржник) за загальною процедурою згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991.
25.07.2014 Господарський суд Одеської області постановив визнати Боржника банкрутом, відкрити стосовно нього ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором арбітражного керуючого Фоменко М.С. тощо. Отже, до ліквідаційної процедури ВАТ "ХК "Краян", в тому числі процедури продажу майна банкрута, застосовуються положення Закону про банкрутство зі змінами згідно із Законом України №4212-VІ від 22.12.2011, який набрав чинності 19.01.2013, виходячи з приписів пункту 1-1 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення цього Закону.
1.2. 15.06.2020 Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) подало клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника
1.3. Заява мотивована законодавчою забороною на застосування процедури ліквідації у справі про банкрутство Боржника, як особи частка держави у статутному фонді якого перевищує 50 %, через обмеження, встановлені положеннями пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", що набрав чинності з 20.10.2019 (далі - Закон № 145-ІХ), внаслідок чого наявні підстави для закриття провадження у справі згідно з частиною першою статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства.
2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 (залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020) закрито провадження у справі про банкрутство Боржника.
2.2. Судові рішення мотивовані прямою законодавчою забороною для застосування до Боржника, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 %, процедури ліквідації у справі про банкрутство в силу положень пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.
У цьому висновку суди, відхиляючи протилежні аргументи Фонду державного майна України, врахували, що наведена норма застосовується до боржників, на які ця норма поширюється, незалежно від моменту відкриття ліквідаційної процедури у справі про банкрутство - до чи після набрання чинності наведеними нормами Закону № 145-ІХ, оскільки ці норми не містять відповідного застереження.
Стосовно поданих у справі клопотань та заяв, які перебували на розгляді у межах цієї справи, суди дійшли висновків про пріоритет розгляду клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника, оскільки при позитивному вирішенні цього питання інші клопотання не мають розглядатися господарським судом у межах цього провадження, а особи, які вважають свої права та законні інтереси порушеними, не позбавлені права на звернення до суду в порядку загального позовного провадження.
2.3. Погодившись з наведеними висновками, апеляційний суд додав, що:
- незважаючи на відсутність в нормах пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ прямої вказівки на закриття справ про банкрутство щодо відповідних підприємств, встановлені наведеними нормами Закону № 145-ІХ обмеження є передумовою для застосування судом відповідної процесуальної норми, якою у спірних правовідносинах є пункт 7 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства;
- можливість повернення у справах про банкрутство до іншої процедури у зв`язку із застосуванням пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не передбачена;
- на Боржника не поширюються винятки у застосуванні вказаних положень Закону № 145-ІХ.
3. Встановлені судами обставини
3.1. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Боржник є акціонерним товариством, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків.
3.2. На час розгляду клопотання про закриття провадження у справі нерозглянутими по справі залишились такі клопотання:
- 01.09.2017 ліквідатор банкрута - арбітражний керуючий Фоменко М.С. звернулася до Господарського суду Одеської області із клопотанням про зобов`язання ВАТ "Український інститут кранобудування" здійснити перевірку оформлення акцій документарної форми у бездокументарну відповідно до вимог пункту 2 статті 20 розділу IV Закону України "Про акціонерні товариства", передання Фонду державного майна України державного пакету акцій ВАТ "Український інститут кранобудування" у розмірі 30% після переведення акцій ВАТ "Український інститут кранобудування" у бездокументарну форму;
- 01.09.2017 ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Фоменко М.С. подала до Господарського суду Одеської області клопотання про визнання неправомірними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області щодо відмови у схваленні поданого йому звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, що були додані до листа від 27.03.2017 №02-13/27/03-01/17 арбітражного керуючого - ліквідатора Боржника;
- 07.12.2017 Коченко О.Є. звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою про визнання кредитором Боржника за правилами статті 25 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) з грошовими вимогами в сумі 109 653 грн 15 коп.;
- 06.03.2018 ТОВ "Юг-Сервіс-06" звернулося до Господарського суду Одеської області із клопотанням про винесення ухвали про затвердження звіту ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Фоменко М.С., винесення ухвали про ліквідацію юридичної особи банкрута Боржника;
- 07.03.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до Господарського суду Одеської області зі скаргами на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого;
- 07.03.2018 ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про зобов`язання ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Фоменко М.С., вчинити певні дії;
- 07.03.2018 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області звернулося до Господарського суду Одеської області із клопотанням про заміну кредиторів та об`єднання їх вимог;
- 27.04.2018 ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою, вхідний №3-404/18, про зобов`язання ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Фоменко М.С. перерахувати внески в Пенсійний фонд на його ім`я;
- 02.01.2019 до Господарського суду Одеської області надійшла заява, вхідний №3-3/19, Товариства з обмеженою відповідальністю "Краянліфт" про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна Боржника, оформленого протоколом про проведення аукціону від 04.01.2016 № 200945, складеного Товарною біржею "Електронні торги України", про визнання недійсним договору від 10.02.2016 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу банкрута на аукціоні, укладеного між Закритим акціонерним товариством "UAB NASTER" та Боржником;
- 25.02.2019 до Господарського суду Одеської області надійшла заява, вхідний № 3836/19 про видачу наказу на примусове виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 13.09.2017 щодо зобов`язання ОМР прийняти на баланс захисні споруди цивільного захисту, що перебувають на балансі Боржника та розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2;
- 24.09.2019 до Господарського суду Одеської області від Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшло клопотання, вхідний № 3-771/19, про заміну сторони у справі - Малиновського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України у місті Одесі на Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Також, до суду надійшло клопотання щодо заміни учасника у справі про банкрутство від 11.06.2020, вхідний № 3-397/20.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 16.12.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало касаційну скаргу, до якої приєднався ОСОБА_1 , у якій, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 і направити справу для розгляду до суду першої інстанції.
4.2. 16.12.2020 Відкрите акціонерне товариства "Український інститут кранобудування" також подало касаційну скаргу, до якої приєдналося Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, у якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
5. Доводи осіб, які подали касаційні скарги
5.1. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в касаційній скарзі вказало, що:
5.1.1. Суди неправильно застосували у спірних правовідносинах положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ, з огляду на те, що:
- ці норми не місять вказівки на закриття провадження у справах про банкрутство боржників, на яких поширюється дія Закону № 145-ІХ;
- суди помилково поширили дію Закону № 145-ІХ на всі підприємства - боржники, що є державними підприємствами та підприємствами, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 %, оскільки Законом № 145-ІХ проголошено про втрату чинності єдиного закону, що затверджував перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, до якого підприємство Боржника включено не було;
- суди не врахували тимчасовий характер обмежень, що містить пункт 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ, чим порушується принцип юридичної визначеності, що є складовою верховенства права.
5.1.2. Суди не надали оцінку тому, що заява про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника не була направлена на адресу скаржника - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, через що суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, врахували аргументи лише одного учасника справи, що не відповідає принципам верховенства права, змагальності сторін тощо.
5.2. Відкрите акціонерне товариства "Український інститут кранобудування" в касаційній скарзі вказало, що:
5.2.1. Положення Закону № 145-ІХ, який набрав чинності з 20.10.2019, не мають зворотної дії та не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки процедура ліквідації була застосована до Боржника до набрання чинності наведеним Законом № 145-ІХ.
5.2.2. Визначені пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ заборони мають застосовуватись з врахуванням частини третьої розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, частини третьої статті 214 Господарського кодексу України та статті 96 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до яких вимога про незастосування процедур санації та ліквідації до боржників у справах про банкрутство встановлена лише до підприємств, що не підлягають приватизації, яким Боржник не є і щодо якого не ухвалювалось рішення про приватизацію.
5.2.3. Суди не врахували неузгодженність між нормами Закону № 145-ІХ та нормами Кодексу України з процедур банкрутства, який має застосовуватись у спірних правовідносинах з огляду на введення його в дію 21.10.2019, тобто пізніше за Закон.
5.2.4. Суди не врахували, що закриття провадження у цій справі через тимчасовий характер обмежень, що містить пункт 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ, має наслідком поновлення відповідних процедур щодо Боржника, що водночас призведе до позбавлення сторін та інших учасників у цій справі поновити свою участь у цій справі, що позбавляє їх права на захист порушених прав.
5.2.5. Апеляційний суд, зробивши висновок про можливість розгляду спорів та клопотань в позовному провадженні, не вирішених у цій справі, провадження у якій закрито, не врахував законодавчі обмеження на повторний розгляд тотожних спорів між тими ж сторонами, чим порушуються права учасників тих спорів, що лишилися невирішеними.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Аргументи Заступника прокурора Одеської обласної прокуратури в поясненнях на касаційні скарги загалом аналогічні аргументам в касаційних скаргах.
6.2. Аргументи кредитора - фірми у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Краянліфт", у відзиві на касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області по суті оскаржуваних судових рішень загалом аналогічні аргументам в касаційній скарзі, а заперечення аргументів касаційних скарг стосуються процесуальних питань: зводяться до відсутності у учасника обов`язку направляти копію клопотання про закриття провадження у справі іншим учасникам справи та помилкове поширення скаржником на це клопотання норм частини п`ятої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, тоді як належним було б застосування положень частини другої статті 170 цього Кодексу.
7. Обґрунтування передання справи на розгляд палати
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2021 справу з касаційними скаргами: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, до якої приєднався ОСОБА_1 , та Відкритого акціонерного товариства "Український інститут кранобудування", до якої приєдналося Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо подальшого провадження у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків (далі - Державні підприємства), та з огляду на необхідність:
- вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду, сформульованої у складі іншої колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № Б-7732/2-25 щодо застосування положень пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ для закриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства, щодо якого процедуру санації застосовано до набрання чинності цим Законом з 20.10.2019;
- уточнення питання щодо дії положень Закону № 145-ІХ в часі та, як наслідок - щодо поширення його положень, зокрема пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення", на Державні підприємства, щодо яких процедуру санації або ліквідації застосовано до набрання чинності з 20.10.2019 цим Законом;
- уточнення питання щодо поширення приписів пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ на Державні підприємства, які не були включені до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, і щодо яких не ухвалювалось рішення про приватизацію, відповідно до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", який був визнаний таким, що втратив чинність згідно з положеннями наведеного Закону.
8. Розгляд справи судовою палатою
8.1. 20.05.2021 Суд ухвалив звернутися до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку у цій справі з метою формування Верховним Судом єдиної судової практики.
8.2. Фахівцям Науково-консультативної ради при Верховному Суді поставлені запитання:
- щодо кола суб`єктів для застосування норми Закону № 145-ІХ, який прийнятий на скасування іншого, що мав обмежену дію його застосування за колом суб`єктів;
- щодо дії Закону № 145-ІХ в часі:
- щодо правових наслідків застосування положень пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ до Державних підприємств.
8.3. У науковому висновку, що надійшов у справі, надано відповіді на кожне із поставлених запитань. Суд, ухвалюючи судове рішення у цій справі та формулюючи відповідну правову позицію, загалом покладається на доктринальний підхід, застосований фахівцями у висновку у вирішенні поставлених Судом питань.
9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо законодавчих обмежень на застосування процедур санації та ліквідації у справі про банкрутство державних підприємств
9.1. Суди встановили, що у справі про банкрутство Боржника, який з 25.07.2014 перебуває в процедурі ліквідації у справі про банкрутство, подано клопотання про закриття провадження у цій справі з підстав заборони на застосування процедури ліквідації у справі про банкрутство Боржника, як державного підприємства (частка держави у статутному фонді перевищує 50 %) через запроваджені з 20.10.2019 пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ відповідні законодавчі обмеження.
9.2. Пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ, який набрав чинності з 20.10.2019, установлено, що у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, не застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
9.3. Через заперечення учасниками цієї справи вказаного клопотання про закриття провадження у справі та оскарження судових рішень про його задоволення, порушено питання щодо порядку застосування положень пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ щодо обмежень у застосуванні процедури санації та ліквідації у справах про банкрутство Державних підприємств, у яких відповідні судові процедури застосовані та тривають на момент набрання чинності цим Законом за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що втратив чинність з 21.10.2019 з введенням в дію з цієї дати Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ).
Щодо застосування норм за суб`єктною ознакою
9.4. З прийняттям Закону № 145-ІХ втратив чинність Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", положення якого поширювались на певне коло суб`єктів, що прямо визначені в цьому законі, а саме на юридичних осіб - об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а також на юридичних осіб - об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, та були включені у відповідний перелік за цим законом.
При цьому, щодо заборон на застосування процедур банкрутства щодо окремих суб`єктів, то положення Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (в період його чинності) узгоджувались з нормами Господарського Кодексу України, а саме з положеннями частини третьої статті 214 (у редакції цієї статті станом до втрати чинності Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"): процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені цим Кодексом, не застосовуються до казенних підприємств; до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об`єктів, що не підлягають приватизації.
Водночас, норми пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не містять винятків, окрім тих, що прямо визначені в цій нормі, щодо кола суб`єктів - Державних підприємств, на яких за цими нормами не поширюються відповідні заборони у застосуванні процедур санації та ліквідації у справі про банкрутство.
9.5. А тому відсутність в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ прямої вказівки на збереження в ньому тих обмежень у застосуванні за колом суб`єктів, що були встановлені Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", виключає звуження кола суб`єктів - Державних підприємств, на яких поширюють свою дію положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.
Отже, не допускається звуження кола Державних підприємств, на яких поширюються визначені цими положення обмеження у застосуванні процедур санації та ліквідації, окрім тих винятків, які прямо визначені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.
Тобто положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ - заборона у застосуванні процедури санації, не поширюється на Державні підприємства, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки; а заборона у застосуванні процедури ліквідації не поширюється на Державні підприємства, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
9.6. Враховуючи викладене, а також той факт, що суди не встановили обставин належності Боржника до Державних підприємств, щодо яких пункт 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ встановлює винятки у застосуванні за суб`єктним складом, Суд доходить висновку, що обмеження у застосуванні цих положень Закону - щодо заборони у застосуванні процедури ліквідації у справі про банкрутство, за суб`єктною ознакою не поширюються на Боржника, а тому Суд відхиляє протилежні аргументи скаржників (пункти 5.1.1, 5.2.2) в тій їх частині, в якій скаржники стверджують, що положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за суб`єктним складом не поширюються на підприємство Боржника.
9.7. Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.2.2) в тій їх частині, в якій цей скаржник стверджує, що визначені пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ обмеження мають застосовуватись з врахуванням частини третьої розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, частини третьої статті 214 Господарського кодексу України та статті 96 КУзПБ, відповідно до яких вимога про незастосування процедур санації та ліквідації до боржників у справах про банкрутство встановлена лише до підприємств, що не підлягають приватизації, яким Боржник не є і щодо якого не ухвалювалось рішення про приватизацію, у зв`язку із чим Суд зазначає про таке.
По-перше, норми частини третьої розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ, на відміну від його пункту 2 розділу ІІІ (що регулює правовідносини у справі про банкрутство) регулюють правовідносини, що виникають у виконавчому провадженні.
По-друге, положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ є спеціальними стосовно положень статті 96 КУзПБ, які є загальними.
По-третє, відповідні заборони у застосуванні процедури ліквідації, згідно із Законом № 145-ІХ, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, не поширюються лише на Державні підприємства, що ліквідуються за рішенням власника.
А тому норми пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ уточнюють правила застосування статті 96 КУзПБ до Державних підприємств, у тому числі тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, як це визначено пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.
Аналогічного висновку Суд доходить і стосовно застосування статті 214 Господарського кодексу України, оскільки норми цієї статті застосовуються як загальні стосовно спеціальних норм пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.
Щодо застосування норм за темпоральною ознакою
9.8. Поряд з цим Суд зазначає, що у цій справі потребує дослідженню та визначенню порядок застосування у справах про банкрутство пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за темпоральною ознакою - беручи до уваги дату запровадження судової процедури, у якій перебував боржник на момент набрання чинності цим Законом.
У цьому Суд виходить з тих обставин, що судові рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника та про застосування до нього процедури ліквідації за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (пункт 1.1) ухвалені як до введення в дію з 21.10.2019 КУзПБ, так і до набрання чинності Законом № 145-ІХ з 20.10.2019.
Також Суд враховує питання, що порушені у цій справі ухвалою від 30.03.2021 при передачі справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (пункт 7.1).
9.9. Положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не містять прямої вказівки на закриття провадження у справах про банкрутство.
Водночас ці положення допускають закриття провадження у такій справі на стадії судової процедури розпорядження майном із застосуванням наведених положень, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.
9.10. Суд, перш за все, звертається до визначених КУзПБ правил застосування норм цього Кодексу у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито до введення його в дію.
Положеннями частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ запроваджений порядок подальшого здійснення провадження у справах про банкрутство за правилами КУзПБ незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Водночас, відповідно до статті 6 цього Кодексу законодавець не передбачив застосування у справі про банкрутство будь-яких інших процедур, окрім процедур розпорядження майном, санації боржника та ліквідації, на відміну від Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що передбачав окрім наведених процедур також і процедуру (можливість) укладення мирової угоди.
9.11. Щодо передбачених КУзПБ процедур, то відповідно до його преамбули цим нормативним актом встановлюються умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Такий порядок забезпечується, зокрема, застосуванням у справі про банкрутство окремих, однак послідовних та пов`язаних між собою судових процедур (стаття 6 КУзПБ).
Судова процедура розпорядження майном боржника, згідно із положеннями КУзПБ, повинна забезпечити збереження активів, ефективне їх використання, аналіз фінансового стану боржника та прийняття рішення про щодо наступної процедури - санації або ліквідації (частина перша статті 44).
Відповідно до частини першої статті 49 цього Кодексу у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі.
Частиною третьою цієї статті КУзПБ визначено, що у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює, зокрема, рішення про закриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 90 КУзПБ, господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, окрім наведених у цій статті, і в інших випадках, передбачених законом.
9.12. У зв`язку з викладеним Суд доходить висновку, що:
- факт перебування боржника-Державного підприємства у справі про банкрутство в процедурі розпорядження майном, незалежно від того за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або КУзПБ було застосовано цю процедуру;
- обставини неможливості завершення цієї справи про банкрутство на стадії розпорядження майном із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство (у разі їх встановлення);
- заборона на застосування судових процедур санації чи ліквідації;
в сукупності вказують на існування передбаченої пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ підстави для закриття провадження у цій справі про банкрутство - через законодавчі обмеження щодо застосування подальших - після розпорядження майном (стаття 49 КУзПБ) процедур санації та ліквідації до Державних підприємств (крім тих, для яких пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ встановлені винятки у забороні щодо застосування цих процедур).
9.13. Отже, хоча норми пункту 9 частини першої статті 90 КУзПБ та пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України і не містять прямої вказівки на закриття провадження у справі про банкрутство з підстав обмеження у застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) процедур санації/ліквідації, проте застосування цих норм як підстав для закриття провадження у справі про банкрутство узгоджується із передбаченою законодавцем в частині першій статті 49 КУзПБ можливістю закрити провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном через встановлені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ обмеження у застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) судових процедур (стаття 49 КУзПБ).
Аналогічної правової позиції, щодо можливості закриття судами провадження у справах про банкрутство боржників - Державних підприємств, наведена у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15 з посиланням на висновки в постанові Верховного Суду, ухваленій у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15.
У цьому висновку Суд також враховує сталу судову практику з відповідними висновками та правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 05.11.2019 у справі № 910/3704/13, від 12.12.2019 у справі № 923/382/14, від 19.12.2019 у справі № 50/155, від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15, від якої Суд не вбачає підстав відступати.
Дійшовши наведеного висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти 5.1.1, 5.2.3).
9.14. Між тим, на відміну від справ про банкрутство Державних підприємств, що перебували в процедурі розпорядження майном, у учасників проваджень у справах про банкрутство Державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом, виникає неоднозначне розуміння щодо застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону № 145-ІХ, оскільки у цьому пункті відсутнє окреме застереження щодо правил його застосування за темпоральною ознакою - у справах про банкрутство, у яких на час набрання Законом № 145-ІХ вже були застосовані процедури санації та ліквідації.
Так, незважаючи на можливість закриття провадження у справі у судовій процедурі розпорядження майном із застосуванням пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ (пункти 9.12, 9.13) ці норми, між тим, не містять ні прямої вказівки, ні передбачають можливості (як для процедури розпорядження майном у сукупності із застосуванням інших норм: статті 90, 96 КУзПБ, стаття 231 ГПК України тощо) закрити провадження у справах про банкрутство Державних підприємств, у яких, на момент набрання чинності Законом № 145-ІХ, тривають вже запроваджені судові процедури санації чи ліквідації.
А тому в питанні тлумачення та застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону у справах про банкрутство Державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом № 145-ІХ, Суд виходить з такого.
9.15. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини одинадцятої статті 11 ГПК України забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Консультативна рада європейських судів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень наголосила на тому, що судді повинні послідовно застосовувати закон.
На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).
Отже, зміст пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ потребує тлумачення у справах про банкрутство Державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом, таким чином, щоб результат застосування вказаних норм відповідав засадам розумності та справедливості та узгоджувався з принципом верховенства права з урахуванням всіх його складників.
9.16. Для досягнення такого тлумачення Суд, передусім, покладається на визначений у КУзПБ порядок запровадження кожної із передбачених у справі про банкрутство процедур, їх зміст та мету, а також правила переходу від однієї процедури до наступної.
Так, відповідно до КУзПБ кожна судова процедура у справі про банкрутство містить правовий інструментарій (юридично значимі дії, рішення, правочини тощо), за допомогою якого досягається мета відповідної процедури.
Зокрема, процедура судової санації запроваджується для превенції банкрутства та ліквідації боржника, його фінансового оздоровлення, а також задоволення вимог кредиторів шляхом додаткових заходів (реструктуризація боргів, реорганізація юридичної особи тощо) (частина перша статті 50 КУзПБ).
Ліквідаційна процедура спрямована, в першу чергу, на задоволення вимог кредиторів та виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.
Судові процедури застосовуються у справах про банкрутство шляхом прийняття судових рішень, з моменту набрання чинності яких, законодавець надає учасникам справи комплекс прав і обов`язків та запроваджує відповідні наслідки.
При цьому, якщо КУзПБ допускає перехід від однієї до іншої (наступної за цим Кодексом) процедури (від процедури розпорядження майном до санації та/або ліквідації, від санації до ліквідації, статті 49, 57 КУзПБ тощо), то можливість повернення до попередньої процедури банкрутства, окрім як шляхом скасування у встановленому законом (ГПК України) порядку судового рішення про відкриття відповідної судової процедури у справі про банкрутство, правила КУзПБ не містить.
9.17. Щодо судового рішення про застосування судової процедури у справі про банкрутство, що набрало чинності, в контексті застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ Суд зазначає про таке.
За правилами частини третьої статті 3 ГПК України, статті 58 Конституції України не допускається зворотна дія закону в часі
Це правило застосовується із врахуванням принципу правової визначеності, який закріплений також і в статті 18 ГПК України, відповідно до частини першої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Принцип правової визначеності, серед іншого (пункт 9.15) передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).
В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися; та який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.
Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), тобто поваги до остаточного рішення суду.
Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
9.18. Таким чином, вжиту законодавцем в нормі пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ лінгвістичну конструкцію "не застосовуються" щодо судових процедур санації та ліквідації, що передбачає обмеження на їх застосування у подальшому (тобто, коли їх ще не було застосовано), між тим не можна ототожнювати з "закриттям провадження", а відповідно не можна і розуміти як вказівку на припинення чинних процедур санації та ліквідації і з закриттям провадження у тих справах про банкрутство Державних підприємствах, щодо яких відповідні процедури вже були застосовані (відкриті) на час набрання чинності цим Законом.
9.19. Зважаючи на викладене, Суд, формулюючи правову позицію щодо застосування нечітких та неоднозначних для їх застосування положень пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за темпоральною ознакою, доходить висновку, що на боржників - Державних підприємств, до яких процедури санації/ліквідації у справах про банкрутство застосовані до набрання чинності Законом № 145-ІХ, положення його пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" не поширюються та не застосовуються як підстава для закриття провадження у відповідній справі про банкрутство, а провадження продовжується відповідно до застосованої у відповідній справі процедури, з урахуванням пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ.
9.20. Правильність цих висновків підтверджується наступним.
Застосування норм як нових (через зміни у законодавстві, які відбулись з прийняттям Закону № 145-ІХ - його положень в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення"), що не містять окремої вказівки щодо їх зворотної дії в часі, призведе до не передбаченого законом та не врегульованого ним втручання в ті правовідносини між їх учасниками (у спірних правовідносинах - між визнаними кредиторами та банкрутом на стадії ліквідації у справі про банкрутство, зокрема щодо задоволення вимог кредиторів за правилами спеціального закону про банкрутство), які виникли до цих змін - згідно з судовим рішенням (постановою про визнання банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури), яке не скасоване, набрало законної сили, є обов`язковим до виконання (стаття 18 ГПК України).
При цьому, закриттям провадження у справі про банкрутство посеред триваючої процедури санації/ліквідації відбудеться втручання у наведені правовідносини тією мірою, що ці правовідносини залишаться без їх вирішення, що, в свою чергу, обумовить виникнення нових спорів, однак за відсутності їх правового врегулювання. Тобто закриття судової процедури банкрутства без її завершення та/або без переходу до іншої (передбаченої законом) судової процедури не вирішує, а ускладнює, передусім становище кредиторів боржника.
А тому наведений підхід у застосуванні пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ створює умови для порушення у відповідних правовідносинах у цих справах принципу правової визначеності (певності).
9.21. Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1.1, 5.1.2, 5.2.4).
9.22. Натомість, суди першої і апеляційної інстанцій наведеного не врахували, неправомірно поширили на Боржника у цій справі, що перебуває у процедурі ліквідації, застосованої до набуття чинності Законом № 145-ІХ, положення його пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення", а тому дійшли неправильних висновків в оскаржуваних рішеннях про задоволення клопотання Міністерства юстиції України (пункт 1.2) та закриття провадження у справі про банкрутство Боржника з урахуванням наведених положень Закону № 145-ІХ, неправомірно поширивши обмеження щодо застосування процедури ліквідації у справі про банкрутство як підставу для закриття провадження у справі про банкрутство Боржника.
Отже, враховуючи обставини поданого у цій справі звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Боржника (пункт 3.2), судам належало продовжити провадження у цій справі, яка має завершуватись, з урахуванням частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ, за правилами цього Кодексу у межах процедури ліквідації.
9.23. У зв`язку з наведеними висновками Суд вбачає підстави для відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.10.2020 у справі № 916/61/13-г, відповідно до якої Суд підтримав висновок суду першої інстанції - щодо наявності підстав для закриття (відповідно до пункту 7 частини 1 статті 90 КУзПБ із застосуванням положення пункту 2 Розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ) провадження у справі про банкрутство боржника, процедуру ліквідації щодо якого у справі про банкрутство застосовано до набрання чинності вказаним Законом.
9.24. Водночас, Суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 09.12.2020 у справі № Б-7732/2-25, оскільки у цій справі Суд, погоджуючись із судовим рішенням про закриття провадження у справі про банкрутство, керувався тим, що відповідні мотиви судів полягали у встановленому законодавчому обмеженні в застосуванні процедури ліквідації державного підприємства, виходячи з тих обставин, що строк процедури санації та строк реалізації плану санації боржника закінчився, проект змін до плану санації Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, як органом уповноваженим управляти майном боржника, погоджено не було, заходів до укладення мирової угоди та закриття провадження у зв`язку з цим, сторонами не вчинено, а подальше провадження у справі про банкрутство № Б-7732/2-25 втрачає юридичну доцільність та унеможливлює досягнення мети банкрутства-відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
9.25. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.26. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
9.27. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, частини шостої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
10.1. Дійшовши висновку про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, судові витрати у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції не розподіляються
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Васьковський
Судді О. О. Банасько
В. В. Білоус
С. В. Жуков
К. М. Огороднік
В. Г. Пєсков
В. Я. Погребняк
Н. Г. Ткаченко
_03_03.png)