Постанова Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 906/620/16

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102298024

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 906/620/19

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С., Волковицької Н.О., Дроботової Т.Б., Зуєва В.А., Краснова Є.В., Мачульського Г.М., Могила С.К., Случа О.В., Чумака Ю.Я., Уркевича В.Ю.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" та заступника керівника Житомирської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року (головуючий - Мельник О. В., судді: Розізнана І. В., Грязнов В.В.) і рішення Господарського суду Житомирської області від 05 грудня 2019 року (суддя Кудряшова Ю. В) у справі

за позовом керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: 1. Житомирської обласної державної адміністрації та 2. Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "Укрриба",

про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акта на право постійного користування землею, скасування запису про реєстрацію державного акта на право постійного користування землею та зобов`язання повернути земельну ділянку

(відповідно до статті 216 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 12.04.2021 по 14.06.2021, з 14.06.2021 по 13.09.2021, з 13.09.2021 по 15.11.2021)

(за участю представників: прокуратури - Семенчук  М.А., позивача-1 - Осадчук   К.О., відповідача - Вовченко С.М., Сюйва І.Є.)

Вступ

1.          У 1995 році Житомирське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (Житомиррибгосп), основною господарською діяльністю якого є розведення і вилов риби, отримало на праві постійного користування земельну ділянку площею 51,8 га.

2.          У 1996 році почалася процедура приватизації Житомирибгоспу, за результатами якої в 1999 році була змінена організаційно-правова форма підприємства на відкрите акціонерне товариство, якому передано цілісний майновий комплекс державного підприємства.

3.          Остаточно процедура приватизації була завершена у 2003 році.

4.         У 2019 році прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області до ТДВ "Житомиррибгосп" (далі - відповідач) з вимогами: (1) припинити право постійного користування відповідача спірною земельною ділянкою; (2) скасувати Державний акт про право постійного користування; (3) зобов`язати відповідача повернути спірну земельну ділянку Житомирській обласній державній адміністрації.

5.          Узагальнено підставою позову прокурор визначив те, що відповідач втратив право постійного користування земельною ділянкою одночасно з припиненням діяльності державного підприємства, оскільки право постійного користування в порядку правонаступництва до відповідача не перейшло. Отже, відповідач користується земельною ділянкою без достатніх правових підстав і має повернути її державі.

6.          Суди попередніх інстанцій погодились з доводами прокурора про те, що право постійного користування земельною ділянкою не перейшло до відповідача в порядку правонаступництва, оскільки державне підприємство було припинено шляхом реорганізації у процедурі приватизації. Проте суди дійшли протилежних висновків щодо результату розгляду заявлених позовних вимог:

6.1.       суд першої інстанції з наведених вище підстав позов задовольнив: припинив право постійного користування спірною земельною ділянкою відповідача та зобов`язав останнього повернути земельну ділянку у власність держави,  скасувавши оформлений на державне підприємство державний акт про право постійного користування землею та його реєстрацію;

6.2.          суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду щодо скасування державного акта та його реєстрації, проте відмовив у позові про: (1) визнання припиненим права постійного користування, оскільки це право не перейшло до відповідача від державного підприємства; (2) зобов`язання повернути земельну ділянку, констатувавши правомірність користування відповідачем цією ділянкою внаслідок користування на праві оренди гідротехнічними спорудами.

7.          Ключове питання цього спору сформульовано Верховним Судом так: чи переходить право постійного користування землею в порядку правонаступництва від державного підприємства, яке набуло його на підставі закону, до відповідача,  який не входить в перелік осіб, що на підставі статті 92 Земельного кодексу України можуть отримати земельні ділянки в порядку постійного користування.

Обставини справи

8.          Рішенням Ружинської районної ради народних депутатів від 21.09.1995 в постійне користування Житомиррибгоспу передано земельні ділянки водного фонду, зокрема площею 51,8 га (державний акт на право постійного користування від 24.05.1996 серія ЖТ 05-21 № 000042, який зареєстрований в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за №  42 від 24.05.1996) (далі - спірна земельна ділянка).

9.           15.02.1996 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області прийнято рішення про приватизацію Житомиррибгоспу.

10.       Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області № 70-ВАТ від 30.07.1999 в ході приватизації на базі цілісного майнового комплексу Житомиррибгоспу створено СВАТ   "Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство" (далі - СВАТ "Житомиррибгосп").

11.        СВАТ "Житомиррибгосп" згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань має код 00476843, зареєстровано 30.07.1999 на підставі розпорядження голови Ружинської районної державної адміністрації № 283 від 30.07.1999.

12.          Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Житомиррибгоспу (затверджений наказом РВ ФДМУ по Житомирській області від 30.03.1999) та  планом приватизації останнього (затверджений наказом РВ ФДМУ по Житомирській області від 28.11.1999) до статутного капіталу СВАТ "Житомиррибгосп" не увійшло державне майно - об`єкти, які не підлягають приватизації: ставки та гідротехнічні споруди.

13.          Гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, які в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу СВАТ "Житомиррибгосп", відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

14.          Наказом РВ ФДМУ по Житомирській області від 15.05.2003 № 289 процес приватизації СВАТ "Житомиррибгосп" був завершений.

15.          На виконання спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 гідротехнічні споруди, які не увійшли до статутного капіталу СВАТ "Житомиррибгосп", передано за актом приймання-передачі від 22.08.2003 до ДП "Укрриба".

16.          ДП "Укрриба" вказані гідротехнічні споруди передало в оренду СВАТ   "Житомиррибгосп" на підставі договору оренди від 31.12.2003 зі строком дії до 31.12.2023. Згідно з актом приймання-передачі, який є додатком до вказаного договору, в оренду передано 94 гідротехнічні споруди, що знаходяться у Ружинському, Коростецькому, Овруцькому, Дзержинському, Радомишльському, Попільняньському районах Житомирської області.

17.          СВАТ "Житомиррибгосп" реорганізовано шляхом перетворення в Товариство з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (ТДВ "Житомиррибгосп"), яке зареєстроване 23.01.2012 та відповідно до статуту є правонаступником всіх прав та обов`язків СВАТ "Житомиррибгосп".

18.          СВАТ "Житомиррибгосп", а в подальшому ТДВ "Житомиррибгосп" використовує спірну земельну ділянку водного фонду, яка була надана Житомиррибгоспу на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 24.05.1996 серія ЖТ 05-21 № 000042 (далі - Державний акт). Усі три зазначені юридичні особи мають єдиний код ЄДРПОУ - 00476843.  

19.          Згідно з інформацією Регіонального відділення ФДМУ в Житомирській області від 31.05.2019 № 03/1347 з дати реєстрації СВАТ "Житомиррибгосп" 30.07.1999 Житомиррибгосп припинено.

20.          За інформацією Бердичівського управління ГУ ДФС Житомирській області згідно бази даних за кодом ЄДРПОУ 00476843 обліковується СВАТ "Житомиррибгосп" та його правонаступник ТДВ "Житомиррибгосп".

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

21.          Керівник Бердичівської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА, позивач-1) та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - Держгеокадастр, позивач-2) з позовом до ТДВ   "Житомиррибгосп" про: (1) припинення права постійного користування відповідача спірною земельною ділянкою, (2) скасування Державного акта, виданого Житомиррибгоспу, (3) скасування запису про реєстрацію Державного акта, (4) зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку державі в особі Житомирської ОДА.

22.          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з моменту припинення діяльності державного підприємства припинилось і його право постійного користування земельною ділянкою, а особа, що утворилася після приватизації державного підприємства (правонаступником якої є відповідач), відповідно до приписів земельного законодавства не має права на отримання земельної ділянки в постійне користування, тому така земельна ділянка підлягає поверненню позивачу-1, який здійснює правомочності власника земельної ділянки.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції

23.          Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04 грудня 2019 року позов задоволений: припинено право постійного користування відповідача спірною земельною ділянкою; скасовано Державний акт та запис про його реєстрацію; зобов`язано відповідача повернути Житомирській ОДА спірну земельну ділянку.

24.          Суд констатував, що у зв`язку з припиненням діяльності Житомиррибгоспу право постійного користування цього підприємства припиняється і в порядку правонаступництва до нової (новоствореної, реорганізованої) юридичної особи не переходить. Відповідач не є підприємством державної або комунальної власності, тому на нього не поширюється дія статті 92 Земельного кодексу України щодо набуття права постійного користування земельною ділянкою. Спірна земельна ділянка є землею державної форми власності, тому підлягає поверненню позивачу-1. Інші позовні вимоги є похідними, тому також підлягають задоволенню.

Узагальнений зміст та обґрунтування постанови суду апеляційної інстанції

25.          Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про припинення права постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

26.          Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належне державному підприємству речове право на землю не увійшло до переліку майна, що підлягало приватизації відповідно до плану приватизації та не було передано до статутного фонду новоствореного підприємства. Отже, з припиненням діяльності державного підприємства припинилось і належне йому право користування земельною ділянкою, яке до відповідача в порядку правонаступництва не перейшло. Оскільки державний акт був виданий державному підприємству, яке припинило свою діяльність 30.07.1999, то такий акт підлягає скасуванню разом із записом про його державну реєстрацію.

27.          Позовна вимога про припинення права користування земельною ділянкою задоволенню не підлягає, оскільки пред`явлена до ТДВ   "Житомиррибгосп", яке за висновком суду не набувало права постійного користування земельною ділянкою.

28.          Вимога про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку також задоволенню не підлягає, оскільки на підставі відповідного договору оренди відповідач набув право користування розташованими на земельній ділянці гідротехнічними спорудами, у тому числі ставками, які є водними об`єктами і користування якими відповідно до статей 1, 14 Закону України "Про аквакультуру", статей 1, 4, 51 Земельного кодексу України неможливе без використання земельної ділянки.

Касаційні скарги

29.          Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування державного акта на право постійного користування землею та запису про його реєстрацію з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.

30.          Також, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, з касаційною скаргою звернувся прокурор, в якій просить її скасувати в частині відмови в позові про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції у цій частині залишити в силі.

31.          Ухвалами Верховного Суду від 11.01.2021 та від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

32.          Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року касаційні скарги прийняті до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Підставою для передачі справи на розгляд судової палати стало можливе відступлення (уточнення) від висновку про застосування пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, викладеного в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 906/706/19 (з тотожним з даною справою складом сторін, підставами та предметом позову) про те, що набуте Житомиррибгоспом право постійного користування земельною ділянкою не припинилося внаслідок реорганізації останнього та перейшло до його правонаступника.

Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача

33.          Судами не враховані правові висновки Верховного Суду України в постанові від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, Великої Палати Верховного Суду в постановах від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц, Верховного Суду в постановах від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18,  від 19.08.2020 у справі № 904/284/19, від 04.08.2020 у справі № 915/657/18, від 12.02.2020 у справі № 914/748/19, відповідно до яких припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення юридичної особи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення користувачем, який за Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права, а зберігається за таким землекористувачем (у тому числі за його правонаступником) до приведення прав і обов`язків щодо земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства.

Узагальнені доводи касаційної скарги прокурора

34.          Апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що внаслідок укладення договору оренди гідротехнічних споруд відповідач автоматично отримав право користування зайнятою ними земельною ділянкою, оскільки уповноваженими органами жодних рішень про передачу земельної ділянки в користування відповідачу не приймалося, жодних договорів оренди земельної ділянки водного фонду відповідач з відповідним уповноваженим органом не укладав. За висновком Верховного Суду в постанові від 07.02.2018 у справі №925/278/16 положеннями Водного та Земельного кодексів України, якими врегульовано правовий статус земель водного фонду, не передбачено права передачі на умовах оренди земельної ділянки, зайнятої гідротехнічними спорудами. У силу положень статті 51 Водного кодексу України надання земельної ділянки водного фонду в оренду може бути вирішено обласною державною адміністрацією лише в комплексі з водним об`єктом з дотриманням конкурентних засад, проте відповідач з метою отримання відповідного речового права не звертався.

35.          У цьому контексті судом не враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Верховного Суду України у постановах від 11.02.2015 у справі №6-2цс15, від 12.10.2016 у справі №6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі №6-253цс16, відповідно до яких встановлений статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України механізм переходу речового права на землю застосовується лише у разі набуття особою права власності на будівлю, споруду, розташовану на земельній ділянці, а не у разі набуття права оренди нерухомості, що має місце у спірних правовідносинах.

36.          За усталеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (постанови від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц; від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Позиція прокурора у відзиві на касаційну скаргу відповідача

37.          Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про припинення права користування спірною земельною ділянкою з підстав припинення державного підприємства, а відповідач став правонаступником державного підприємства тільки в частині майна та майнових прав, які зазначені в плані приватизації, до якого не увійшли земельні ділянки.

Заяви з процесуальних питань

38.          Прокурором подано до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України для формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з відсутністю усталеної судової практики Верховного Суду щодо застосування положень статей 92, 141 Земельного кодексу України при вирішенні подібних спорів, які стосуються переходу права постійного користування земельною ділянкою в порядку правонаступництва до особи, яка на момент такого переходу вже не може набути таке право в силу закону.

39.          Відповідно до положень наведеної норми процесуального права суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

40.          Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

41.          Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі №906/677/19).

42.          Однак заявлене прокурором клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

43.          З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені в касаційних скаргах та клопотанні прокурора питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи судовою палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до його повноважень у залежності від установлених обставин справи.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо переходу права постійного користування земельної ділянки в порядку правонаступництва

44.          Верховний Суд констатує, що не заперечуючи сам факт правонаступництва, прокурор і суди попередніх інстанцій заперечують набуття відповідачем права землекористування на підставі виданого державному підприємству Державного акта, мотивуючи свою позицію змістом статті 37 Цивільного кодексу УРСР (в редакції станом на 1999 рік), згідно з якою реорганізація юридичної особи є формою припинення цієї юридичної особи та статті 27 Земельного кодексу України (у аналогічній редакції) відповідно до якої право користування земельною ділянкою припиняється внаслідок припинення діяльності підприємства.

45.          Іншим аргументом судів також було те, що земельні ділянки не включено до переліку майна, яке підлягало приватизації у складі цілісного майнового комплексу Житомиррибгоспу згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 30.03.1999 та планом приватизації Житомиррибгоспу.

46.          Верховний Суд не погоджується з такими аргументами та вважає, що набуте Житомиррибгоспом право постійного користування земельною ділянкою не припинилося внаслідок перетворення останнього в акціонерне товариство за результатами приватизації та перейшло до його правонаступника - відповідача.

47.          З огляду на це Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги відповідача. В обґрунтування своєї позиції Верховний Суд зазначає таке.

48.          Частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видачі та реєстрації Державного акта) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

49.          Статтею 92 Земельного кодексу України (в чинній редакції, далі - ЗК України) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

50.          Отже, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України. Як статтею 27 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент створення СВАТ "Житомиррибгосп", так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема припинення діяльності підприємства.

51.          Приписи наведених у підпункті 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції станом на 1999 рік) та підпункті «в» частини 1 статті 141 ЗК України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

52.          Тобто, наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

53.          Подібний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від  27.01.2021 у справі №   906/706/19. Верховний Суд у складі суддів судової палати погоджується з таким висновком та зазначає, що набуте  Житомиррибгоспом право постійного користування земельною ділянкою не припинилось, а перейшло до його правонаступника ТДВ "Житомиррибгосп", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.

Щодо недоведення прокурором факту припинення підприємства

54.          Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Житомиррибгоспу) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання. (частина 1). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина 2).

55.          Одночасно стаття 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

56.          Зі змісту статті 8 Закону України "Про підприємництво" (в аналогічній редакції) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з  державного реєстру.

57.          Прокурором не надано належних та допустимих доказів внесення до державного реєстру запису про припинення Житомиррибгоспу шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення 30.07.1999 реєстрації  СВАТ "Житомиррибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ, який зберігся і за відповідачем. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.

58.          Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - СВАТ   "Житомиррибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

59.          Натомість положення підпункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України у редакції станом на момент приватизації Житомиррибгоспу та підпункту "в" частини 1 статті 141 ЗК України пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.

60.          За викладеного відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин встановлених наведеними нормами земельного законодавства правових наслідків у вигляді припинення правомірно набутого відповідачем (в порядку правонаступництва в результаті приватизації) права постійного користування земельною ділянкою.

61.          У зв`язку з такими висновками, враховуючи встановлені судами обставини набуття Житомиррибгоспом права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акта, подальшого правонаступництва відповідача після Житомиррибгоспу, яке відбулось внаслідок реорганізації (перереєстрації) цієї особи, без ліквідації юридичної особи Житомиррибгоспу та набуття відповідачем за наслідками приватизаційної процедури всіх прав та обов`язків Житомиррибгоспу, Верховний Суд резюмує, що відсутні підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою на визначених прокурором в цьому позові підставах.

62.          З огляду на наведене помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не набув право користування земельною ділянкою при приватизації цілісного майнового комплексу Житомиррибгоспу фактично тільки тому, що майнове право на землю не було зазначено в переліку майна державного підприємства, яке підлягало приватизації. До вказаного переліку цілком логічно було включено тільки те майно, яке підлягало приватизації в розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції станом на початок процедури приватизації) та, відповідно, набувалось відповідачем у власність. Натомість право користування земельною ділянкою слідувало за приватизованим відповідачем майном в силу законодавчо визначених особливостей приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства.  

63.          Інше тлумачення прокурором результатів приватизації об`єкта, господарська діяльність якого полягає в риборозведенні, яке, по суті, зводиться до позбавлення особи основної складової частини цілісного майнового комплексу - земельної ділянки водного фонду (якою відповідач користується правомірно), без якого всі обслуговуючі споруди втрачають економічну цінність, призводить до перегляду результатів приватизації через 20 років після її проведення у спосіб, що не встановлений законом.

Щодо підстав заявленого позову, висновків апеляційного суду та доводів касаційної скарги прокурора

64.           Верховний Суд зазначає, що принцип диспозитивності, сутність якого викладено в статті 14 ГПК України, визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

65.          Пункт 5 частини 3 статті 162 ГПК України покладає на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, які підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість при розгляді справи, повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у конкретному випадку з урахуванням принципів господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України, зокрема, диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

66.           Так, основним істотним аргументом, яким мотивований позов прокурора у даній справі, є обставина припинення права постійного користування земельною ділянкою державного підприємства одночасно з припиненням його діяльності в результаті приватизації. Саме на цій обставині була побудована позиція прокурора щодо незаконності використання відповідачем земельної ділянки, речове право на яку не перейшло до останнього в порядку правонаступництва.

67.           Саме цей істотний аргумент та відповідні обставини справи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, які погодились з доводами прокурора про те, що право постійного користування земельною ділянкою до відповідача в порядку правонаступництва не перейшло.

68.          Однак, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність користування відповідачем земельною ділянкою, надавши оцінку укладеному між відповідачем та ДП "Укрриба" договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2003. Суд установив, що за умовами вказаного договору, який є чинним на момент вирішення даного спору, відповідачу передано в користування гідротехнічні споруди та ставки, використання яких неможливе без використання земельної ділянки, з якою вони нерозривно пов`язані.  

69.           На запереченні цих висновків апеляційного суду щодо правомірності користування відповідачем земельною ділянкою побудовані доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі (пункти 34-36 Постанови). Сутність заперечень прокурора полягає в тому, що відповідач не набув право користування земельною ділянкою разом з укладенням договору оренди гідротехнічних споруд, оскільки речове право на землю підлягає оформленню окремо від права користування гідротехнічними спорудами.

70.          Реагуючи на викладені в касаційній скарзі доводи прокурора, Верховний Суд зазначає, що Суд вже надав вичерпну відповідь на доводи, які стосуються суті спірних правовідносин та були визначені прокурором підставами заявленого у цій справі позову. Відповідно до викладених вище висновків Верховного Суду право постійного користування земельною ділянкою перейшло до відповідача в порядку правонаступництва.

71.           Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи правомірність користування відповідачем спірною земельною ділянкою, помилково вдався до аналізу правового режиму орендованих відповідачем гідротехнічних споруд з посиланням на положення Водного кодексу України у редакції, яка не була чинною на момент приватизації Житомиррибгоспу та Закону України "Про аквакультуру", якого на цей момент взагалі не існувало. Питання щодо правового режиму розташованих на спірній земельній ділянці гідротехнічних споруд та правових підстав користування ними відповідачем не входять до предмету доказування при вирішенні даного спору, який стосується виключно питання переходу в порядку правонаступництва права користування земельною ділянкою за наслідками приватизації Житомиррибгоспу, що відбулося до укладення договору оренди від 31.12.2003. З огляду на наведене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги прокурора щодо неможливості переходу до відповідача права постійного користування землею під гідроспорудами як такі, що не були визначені прокурором як підстави заявленого позову.

Щодо посвідчення права постійного користування відповідача

72.          Частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (в редакції на момент видачі та реєстрації Державного акта) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

73.          Відповідно до статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

74.          Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

75.          Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

76.          У частині 3 статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

77.          Суди встановили, що Державний акт виданий Житомиррибгопу відповідно до законодавства, що діяло на момент його видачі.

78.          Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

79.          Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

80.          Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

81.          При цьому Конституційний Суд України вказав на наступне:

-          пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні  права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що  є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

-          Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян  переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України.

-          у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

-          громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

82.          Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

83.          При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

84.          Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

85.          У зв`язку із викладеним Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача (пункт 29 Постанови) та доходить висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

86.          Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 10.10.2018 у справі №   907/916/17, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6.

87.          Звідси, Верховний Суд також дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності   ЗК України   - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

88.          З огляду на наведене виданий Житомиррибгоспу Державний акт є чинним і посвідчує набуте відповідачем право постійного користування земельною ділянкою до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

89.          Оскільки суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку щодо того, що відповідач не набув права постійного користування земельною ділянкою, що не виправив суд апеляційної інстанції, Верховний Суд, керуючись повноваженнями, наданими статтею 311 ГПК України, вважає за необхідне оскаржувані судові рішення скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову прокурора повністю.

90.          У зв`язку з чим касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

91.          Водночас доводи касаційної скарги прокурора не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, тому його касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

92.          З огляду на висновки Верховного Суду по суті касаційної скарги відповідача відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги (у задоволеній апеляційним судом частині позовних вимог прокурора) та касаційної скарги покладаються на позивача-1.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12   жовтня 2020 року і рішення Господарського суду Житомирської області від 05 грудня 2019 року у справі № 906/620/19 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Житомирської обласної державної адміністрації (10014, м. Житомир, майдан С.П. Корольова, 1; ідентифікаційний код 00022489) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (13600, Житомирська область, Ружинський район, смт. Ружин, вул. Київська, 60; ідентифікаційний код 00476843) 5 763 грн. за подання апеляційної скарги та 7 684 грн. за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Житомирської області видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                      І. С. Міщенко

Судді:                                                                                  Н. О. Багай  

                                                                                             І. С. Берднік

                                                                                             Н. О. Волковицька

                                                                                             Т. Б. Дроботова          

                                                                                             В. А. Зуєв

                                                                                             Є. В. Краснов

                                                                                             Г. М. Мачульський

                                                                                             С. К. Могил

                                                                                             О. В. Случ

                                                                                             Ю. Я. Чумак

                                                                                             В. Ю. Уркевич