Постанова Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 910/10245/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100775662

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року

м. Київ

Справа №  910/10245/19

Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (надалі - Судова Палата):

Кондратова І.Д.- головуючий, судді: Баранець О.М., Бакуліна С.В., Вронська Г.О., Губенко Н.М., Кібенко О.Р., Студенець В.І., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,

представників позивача               Вичівської О.Ю. (адвокат),

представника третьої особи 1      Шутова О.О. (самопредставництво),

представника третьої особи 2      Гузієнка Я.М. (самопредставництво),

представника відповідача            Петренко Г.В. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Пукшин Л.Г.)

від 20.11.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Дикунська С.Я., судді - Тищенко О.В., Тарасенко К.В.)

від 23.03.2021

у справі за позовом Державної іпотечної установи

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
2. Національний банк України

про припинення зобов`язання

Питання, що передані на розгляд Судової Палати

1. Відступ від висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах:

1)          щодо застосування норми пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13 травня 2020 року N 590-IX (надалі - Закон щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності), викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20 (щодо відсутності в Законі вказівки про надання йому зворотної дії в часі та неможливості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, які виникли до набрання чинності цим Законом);

2)          щодо застосування норми частини 3 статті 52 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (тут і надалі - Закон про гарантування вкладів, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 910/683/19 (стосовно неможливості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог неплатоспроможного банку щодо процентного доходу, який підлягає виплаті за облігаціями, що передані в заставу НБУ, який має позачергове право на задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок предмета застави (облігацій)).

2. Вирішуючи питання про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, Судова Палата виходить з такого.

Короткий зміст позовних вимог

3. 31 липня 2019 Державна іпотечна установа (надалі - Установа) звернулася до господарського суду з позовом до ПАТ "Дельта Банк" (надалі - Банк), в якому просила визнати припиненим зобов`язання Установи перед Банком щодо сплати відсоткового доходу за одинадцятий відсотковий період за облігаціями серій "В3", "С3" згідно Проспекту емісії облігацій серії "Z2", А3", "В3", "С3", "D3" Державної іпотечної установи 2013 року.
4. Позов мотивовано тим, що Установа звернулася до Банку із заявою про зарахування зустрічних вимог №4857/15/1 від 25.06.2019 на підставі статті 601, частини 4-1 статті 602 ЦК України, пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів. Проте Банк повідомив про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 60 159 773,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. 27.02.2013 між сторонами був укладений договір банківського рахунку №26/995-070 (надалі - договір банківського рахунку), за умовами якого відповідач відкрив позивачу поточний рахунок у національній валюті № 26502000000995 та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами банку на банківські послуги.
6. Відповідно до пункту 3.1 договору банківського рахунку Банк має право здійснювати примусове та договірне списання грошових коштів з рахунку у випадках, передбачених Договором, іншими договорами, укладеними з Банком та чинним законодавством України.
7. Умовами пунктів 5.1-5.3 договору передбачено доручення клієнтом банку здійснювати договірне списання та визначено порядок вчинення означених дій.
8. 26.12.2013 Правління Установи прийняло рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій серії "Z2", "A3", "B3", "C3", "D3".
9. У пункті 4.2 Проспекту емісії облігацій серії "Z2", "A3", "B3", "C3", "D3" Державної іпотечної установи 2013 року (надалі - Проспект емісії облігацій) наведено такі параметри випуску облігацій:

- характеристика облігацій: серія "Z2" - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням; серія "A3" - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням; серія "B3" - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням; серія "C3" - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням; серія "D3" - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням;

- кількість облігацій: 50 000 штук відсоткових іменних облігацій, у тому числі: серія "Z2" - 10 000 штук; серія "A3" - 10 000 штук; серія "B3" - 10 000 штук; серія "C3" - 10 000 штук; серія "D3"  - 10 000 штук;

-  номінальна вартість облігацій (серій "Z2", "A3", "B3", "C3", "D3"): 100 000,00 грн;

-  загальна номінальна вартість випуску облігацій: 5 000 000 000,00 грн, у тому числі: серія "Z2" - 1 000 000 000,00 грн; серія "A3" - 1 000 000 000,00 грн; серія "B3" - 1 000 000 000,00 грн; серія "C3" - 1 000 000 000,00 грн; серія "D3" - 1 000 000 000,00 грн.

10. Відповідно до пункту 4.8 Проспекту емісії для 11 (одинадцятого) відсоткового періоду емітент встановив такі умови виплати відсоткового доходу:

-          для облігацій серії "В3": для одинадцятого відсоткового періоду датою закінчення виплати відсоткового доходу визначено 25.06.2019, розмір виплати відсоткового доходу на одну облігацію становить 4 736,99 грн;

-          для облігацій серії "С3": для одинадцятого відсоткового періоду датою закінчення виплати відсоткового доходу визначено 25.06.2019, розмір виплати відсоткового доходу на одну облігацію становить 4 736,99 грн.

11. Відповідач є власником цінних паперів, емітованих позивачем, а саме - іменних відсоткових облігацій серії "B3" в кількості 10 000 загальною номінальною вартістю 1000 000 000,00 грн, серії "С3" в кількості 2 700 загальною номінальною вартістю 270 000 000,00 грн.
12. На підставі постанови Правління Національного Банку України (надалі - НБУ) від 02.03.2015 №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк".
13. Відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) прийняла рішення №181 "Про початок здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта Банк".
14. Відповідно до довідки Банку вих. №05-3260387 від 01.04.2016 вимоги позивача акцептовані на загальну суму 3 332 921 190,01 грн та включені до сьомої черги як вимоги юридичної особи.
15. Установа станом на 25.06.2019 мала зобов`язання перед Банком щодо виплати відсоткового доходу за 11 (одинадцятий) відсотковий період за облігаціями серії "B3", "C3" у загальному розмірі 60 159 773,00 грн.
16. Доказів того, що станом на 25.06.2019 власником облігацій був НБУ матеріали справи не містять.
17. 25.06.2019 Установа звернулася до Банку із заявою №4857/15/1 про зарахування зустрічних однорідних вимог по сплаті відсоткового доходу за одинадцятий період за облігаціями серій "B3", "C3" згідно з Проспектом емісії в сумі 60 159 773,00 грн.
18. Відповідач листом №3291 від 24.07.2019 повідомив про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 60 159 773,00 грн, оскільки таке зарахування в період, після затвердження ліквідаційної маси, може призвести до порушення прав інших кредиторів відповідача. Станом на момент звернення позивача з заявою здійснюється задоволення вимог кредиторів третьої черги відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду №4 від 14.01.2016, можливість позачергового задоволення вимог кредиторів за рахунок зарахування зустрічних вимог не передбачена нормою спеціального законодавства.
19. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі №910/6514/17, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 15.01.2020, затверджено мирову угоду від 01.10.2019, укладену між НБУ, ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ АБ "Укргазбанк", рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 про відмову в позові визнано нечинним, а провадження у справі №910/6514/17 закрито.

Короткий зміст судових рішень

20. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020, позов задоволено повністю. Визнано припиненим зобов`язання Установи перед Банком щодо сплати відсоткового доходу за одинадцятий відсотковий період за облігаціями серій "В3", "С3" згідно Проспекту емісії облігацій серії "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3" Державної іпотечної установи 2013 року.
21. Судові рішення мотивовані наявністю умов, за яких можливе зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов`язаннях, стороною яких є банк, щодо якого запроваджено процедуру тимчасової адміністрації чи ліквідації, відповідно до пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішення суду першої інстанції, оскільки:

-          умови договору банківського рахунку надають можливість договірного списання коштів з рахунку (вимоги на суму 3 332 921 190,01 грн акцептовані та включені до реєстру);

-          грошові кошти спрямовувались на погашення зобов`язань позивача за емітованими ним борговими цінними паперами;

-          на дату початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідача з ринку кошти перебували на поточному рахунку позивача;

-          позивач не є особою, пов`язаною з відповідачем.

22. Аргументи Банку щодо скасування судового рішення з підстав застосування норм Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки суд першої інстанції керувався чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, односторонній правочин до суду не оскаржувався, і на момент його вчинення вказані норми Закону не існували.
23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 19.11.2020 постанову суду апеляційної інстанції скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
24. Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішення місцевим господарським судом, не врахував, що 23.05.2020 набрав чинності Закон щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, яким виключено абзаци десятий - тринадцятий частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів (тобто випадки, на які не поширювалась заборона на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов`язаннях, стороною яких є неплатоспроможний банк).
25. Суд касаційної інстанції зазначив, що у пункті 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності визначено, що судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, проте апеляційний господарський суд не врахував цієї норми, тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.
26. Верховний Суд також зробив висновок, що в силу статті 11 ГПК України апеляційний господарський суд повинен був переглядати цю справу відповідно до законів України, зокрема, Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, тому відхиляючи заперечення, мав навести мотиви його незастосування, а не обмежитися посиланням на статтю 277 ГПК України та вказівкою на те, які норми існували на момент ухвалення судового рішення суду першої інстанції.
27. Оскільки суд апеляційної інстанції не надав оцінку спірним правовідносинам з огляду на пункт 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів в редакції цього Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, постанова апеляційного господарського суду була скасована з направленням справи на новий розгляд.  
28. За результатами нового розгляду справи Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 23.03.2021, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
29. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідно до статті 601 ЦК України та пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, в редакції, чинній на дату вчинення одностороннього правочину, зобов`язання позивача перед відповідачем щодо сплати відсоткового доходу за одинадцятий відсотковий період за облігаціями серій "B3", "C3" припинилися зарахуванням.  
30. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважив, що правовідносини сторін щодо зарахування між позивачем та відповідачем зустрічних однорідних вимог за облігаціями серій "B3", "C3" згідно з Проспектом емісії вже були предметом судового розгляду у справах №910/4413/17, №910/1340/18, №910/12608/17, №910/1413/17, № 910/10418/18 та №910/1234/19. Судовими рішеннями у цих справах встановлена правомірність такого зарахування.
31. Суд апеляційної інстанції також враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 29.05.2018 у справі № 910/12608/17 та від 09.04.2019 у справі №910/10418/18, щодо незастосування до спірних правовідносин пунктів 16, 17 розділу VIII Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.08.2017 №3711, оскільки додаткові обмеження щодо можливості зарахування однорідних зустрічних вимог можуть встановлюватися лише законом.
32. Виконуючи вказівки Верховного Суду щодо застосування цієї норми з урахуванням пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимога щодо вирішення, розгляду або перегляду з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, стосується застосування статей 5, 73, 137 та 141 ГПК України, а не норм матеріального права, оскільки загальний принцип права, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
33. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що враховує, що подібна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 910/683/19 та від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстави відкриття касаційного провадження

34. 26.04.2021 Банк звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
35. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції:

-  неправильно застосував норми підпункту 17 пункту 10 розділу І та пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, не виконав обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.11.2020 у справі № 910/10245/19, щодо дії положень частини 6 статті 11 ГПК України, а також неправильно врахував правову позицію у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 910/683/19, у якій взагалі відсутній правовий висновок щодо застосування норм Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності;

-          неправильно застосував норми частини 3 статті 52 Закону про гарантування вкладів, статей 1, 4, 17, 19, 20 Закону України "Про заставу" та не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.12.2020 у справі № 910/683/19 (п. 84), що таке зарахування зустрічних вимог неможливе, оскільки порушує права НБУ на позачергове задоволення своїх кредиторських вимог до Банку за кредитним договором за рахунок предмета застави (облігацій) та суперечить приписам частини 3 статті 52 Закону про гарантування вкладів.

36. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає також пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми - пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності; пункту 4-1 частини 1 статті 602 ЦК України, а також пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів у системному правозастосуванні з положеннями підпункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, а висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах відсутній.
37. Скаржник також звертає увагу на наявність неоднакового застосування Верховним Судом у постановах від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20 та від 19.11.2020 у справі № 910/10245/19 норми статті 11 ГПК України у системному взаємозв`язку з підпунктом 17 пункту 10 розділу І та пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, тому вважає, що ця справа містить виключну правову проблему і має бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм.  
38. Скаржник обґрунтовував касаційну скаргу так:

-           23.05.2020 набрав чинності Закон щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, яким було виключено норми щодо умов, за яких зарахування зустрічних вимог дозволяється (абзаци десятий - тринадцятий частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів);

-          суд апеляційної інстанції помилково застосував норми частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин;

-          відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності суд апеляційної інстанції повинен був переглядати справу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом;

-          висновок суду апеляційної інстанції, що оскаржуваним рішенням не порушено прав НБУ, оскільки зміна власника облігацій після 25.06.2019 не впливає на зобов`язання емітента перед власником облігацій станом на вказану дату, суперечить  вимогам статей 9, 129 Конституції України, статей 11, 18, 284 ГПК України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не була врахована ухвала про затвердження мирової угоди, згідно з якою НБУ перейшло право власності права на облігації;

-          висновок суду апеляційної інстанції щодо непорушення прав НБУ, як заставодержателя, суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01.12.2020 у справі № 910/683/19.

39. У відзиві на касаційну скаргу, який було надіслано до суду 28.07.2021, позивач проти задоволення касаційної скарги заперечував та просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, як такі, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
40. Позивач стверджує, що:

-          відсутня правова проблема щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки це питання вже вирішено Верховним Судом у постанові від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20;

-          Законом щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності визначаються особливості судових проваджень у справах щодо виведення банків з ринку та оскарження відповідних рішень Національного банку, Фонду, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, і цей Закон не стосується порядку розгляду справ, предметом яких є припинення зобов`язань у спірних правовідносинах;

-          односторонній правочин в судовому порядку не оскаржувався, позов ґрунтується на факті, який вже відбувся до прийняття Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності;

-          застосування підпункту 17 пункту 10 розділу І Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, якого не існувало на момент вчинення юридичного факту, суперечить статтям 8, 58, 129 Конституції України.

41. 29.07.2021 НБУ також надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому підтримав доводи касаційної скарги і зауважив, що:

-          положення пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів повинні застосовуватися з урахуванням змін, внесених Законом щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності;

-          положення частини 1 статті 58 Конституції України стосуються фізичних осіб і не поширюються на юридичні особи;

-          ухвалення остаточного рішення у господарському процесі покладено на Верховний Суду;

-          відповідно до попередньої редакції статті 46 Закону про гарантування вкладів зарахування також не могло бути здійснено, оскільки: у договорі банківського рахунку відсутні положення про договірне списання коштів для виплати відсоткового доходу за облігаціями Установи; вимоги сторін не є безспірними.

42. 30.07.2021 Фонд надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому також просив касаційну скаргу задовольнити та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
43. Фонд підтримує доводи скаржника щодо застосування при вирішенні спору Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, а також необхідності врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 910/683/19 (пункт 84), що таке зарахування зустрічних вимог неможливе, оскільки порушує права НБУ на позачергове задоволення своїх кредиторських вимог до Банку за кредитним договором за рахунок предмета застави (облігацій) та суперечить приписам частини 3 статті 52 Закону про гарантування вкладів.
44. Верховний Суд залишив без розгляду відзиви Фонду та НБУ, оскільки відзиви Фонду та НБУ не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до поданої касаційної скарги, однак заявниками не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги (постанова ВС від 04.08.2021 у справі № 922/89/20; постанова від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19; постанова від 03.03.2021 у справі № 906/569/19; постанова від 20.01.2021 у справі № 916/3600/19).
45. 03.08.2021 позивач подав пояснення, в яких висловив заперечення на відзив НБУ та зазначив, що:

-          висновок суду апеляційної інстанції щодо не порушення прав НБУ відповідає частині 1 статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", пункту 4.8 Проспекту емісії облігацій;

-          матеріали справи не містять доказів того, що виплати відсоткового доходу за облігаціями знаходились у заставі НБУ;

-          твердження про відсутність у договорі банківського рахунку положень про договірне списання суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справі № 910/4413/17 від 31.05.2018; у справі № 910/12608/17 від 29.05.2018; у справі № 910/1340/18 від 10.04.2019; у справі № 910/10418/17 від 09.04.2019; у справі № 910/1592/20 від 11.02.2021, в яких вирішувалось питання про можливість здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати відсоткового доходу за облігаціями за попередні відсоткові періоди;

-          Закон щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності не стосується порядку розгляду справ, предметом яких є припинення зобов`язань;

-          взаємні вимоги сторін є безспірними.

Позиція учасників справи щодо питань, які передані на розгляд Палати

46. Позивач подав пояснення, в яких зазначає, що:

1)          відсутні підстави для висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20, оскільки:

-          Закон не включено до частини 1 статті 3 ГПК України;

-          пункт 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення " Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності не може тлумачитися таким чином, що охоплює собою застосування всіх норм, і стосується лише розгляду справ, пов`язаних із оскарженням рішень у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/банку;

-          цим Законом не передбачено надання зворотної дії в часі положенням Закону про гарантування вкладів фізичних осіб;

2)          наявні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 910/683/19, оскільки:

-          норма частини 3 статті 52 Закону про гарантування вкладів жодним чином не передбачає заборону боржнику заставодавця-банка, що ліквідується, до виконання заставодавцем зобов`язання, забезпеченого заставою, припинити свої зобов`язання перед заставодавцем-банком;

-          сплата відсоткового доходу не є предметом договору застави облігацій;

-          сума відсоткового доходу підлягала сплаті виключно Банку, як власнику облігацій, а не НБУ, як заставодержателю, тому його права не порушені.

47. Фонд подав пояснення, в яких зазначив, що:

1)          наявні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20, щодо застосування пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, оскільки: враховуючи мету запропонованих змін (удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності), законодавцем за темпоральним критерієм було визначено пряму дію норм цього Закону та пріоритетності їх застосування; суд помилково посилався на висновок у справі № 910/683/19, в якій пояснення Банку щодо необхідності застосування Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності були залишені без розгляду;

2)          відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20, оскільки положеннями Закону про гарантування вкладів унормовано імперативний припис щодо заборони погашення інших кредиторський вимог за рахунок заставного майна, що відповідає основному змісту інституту забезпечення договірного зобов`язання.

48. НБУ також подав пояснення, в яких зазначив, що:

1)          наявні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20, оскільки Верховний Суд ухвалює остаточне рішення у справі, тому має керуватися пунктом 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, в редакції Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності;

2)          відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 910/683/19, оскільки, по-перше: правовідносини не є подібними (в межах цієї справи розглядався також зустрічний позов і облігації знаходяться в заставі НБУ); по-друге: судом правильно застосовані положення Закону про гарантування вкладів. НБУ буде позбавлено права на позачергове задоволення за рахунок предмета застави (облігацій) у разі здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позиція Верховного Суду

Щодо застосування норми пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності.

49. Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, у редакції, чинній згідно із Законом України від 16 липня 2015 року N 629-VIII, з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

-          за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

-          кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов`язаними з банком особами.

50. 23.05.2020 набрав чинності Закон щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, яким виключено абзаци десятий - тринадцятий частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів (тобто випадки, на які не поширювалась заборона на зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов`язаннях, стороною яких є неплатоспроможний банк).
51. Судова Палата вважає, що внесення зазначених змін не впливає на результат вирішення спору, оскільки до спірних правовідносин, що виникли до набрання чинності  Законом щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, слід застосовувати норму пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, у редакції Закону України від 16 липня 2015 року N 629-VIII.
52. Судова Палата не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20, що застосування норм права, виходячи з наступного.
53. У пункті 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності зазначено, що судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
54. Судова Палата, з`ясовуючи зміст цього положення в аспекті питань, що розглядаються у справі, виходить передусім з конституційних принципів верховенства права та незворотності дії законів у часі.      
55. У Рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/1999 Конституційний Суд України наголосив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший та другий пункту 2 мотивувальної частини).

56. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997).
57. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
58. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року1-рп/1999).

59. Судова Палата виходить з того, що Закон щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності не має зворотної дії в часі щодо спірних правовідносин, оскільки у ньому відсутня пряма вказівка щодо поширення його дії, зокрема, на заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, що були здійснені відповідно до пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
60. Сама по собі зміна закону шляхом виключення норми Закону про гарантування вкладів, що визначала можливість здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у певних випадках, не означає, що Закон щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності автоматично визначає певні особливості розгляду і для цієї категорії спорів.      
61. Будь-які зміни у регулюванні цивільних правовідносин, що тягнуть за собою зміни у порядку вирішення судових спорів, що розпочаті до прийняття відповідного закону, мають відбуватися з одночасним внесенням змін до ГПК України. Саме такі зміни й обумовлюють особливості вирішення, розгляд або перегляд  справ, що і визначено у пункті 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності.
62. Виходячи із системного тлумачення положень розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, Судова Палата зазначає про наявність зв`язку між змістом пункту 5 цього розділу, в якому закріплено загальне правило щодо розгляду судових проваджень з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, та пунктами 6-8 цього розділу, в яких прямо обумовлено та конкретизовано в чому полягає цей особливий розгляд судових справ, а саме: в адміністративних справах (пункт 6), в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта (пункт 7), а також всіх судових спорів щодо визначення розміру шкоди, завданої у результаті виведення банків з ринку на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів (пункт 8).
63. Отже норма, що закріплена у пункті 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, є загальною для норм, що закріплені у пунктах 6-8 цього розділу.
64. Зважаючи на те, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності, утвердження держави як правової, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 8 Конституції України), і лише у виняткових та прямо обумовлених випадках допускається надання закону зворотної дії в часі, Судова Палата вважає, що розширювальне тлумачення змісту пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, за яким всі норми відповідного Закону мають зворотню дію, не допускається.
65. Окрім того, Судова Палата також враховує, що після прийняття Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності до пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів були внесені зміни двічі:

1)       Законом України від 19 червня 2020 N 738-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів" (зміни набрали чинності 16 серпня 2020 року);

2)      Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30 червня 2021 року N 1588-IX, що набрав чинності 05.08.2021.

66. Після внесення цих змін пункт 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів викладено у новій редакції і визначено нові правила зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується.
67. Отже, на час розгляду справи Верховним Судом пункт 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів вже не діє в редакції  Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, що взагалі виключає можливість для застосування до спірних правовідносин пунктів 2 та 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
68. Виходячи з наведеного, Судова Палата вважає, що пункт 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності в аспекті порушених питань слід розуміти так, що відповідне правило стосується прямо обумовлених у Законі процесуальних особливостей вирішення, розгляду або перегляду судових справ, і не стосується спорів щодо зарахування зустрічних вимог, що вже мало місце шляхом вчинення одностороннього правочину на момент набрання чинності цим Законом.
69. Зважаючи на те, що інше прямо не зазначається законодавцем, до спірних правовідносин застосовується загальне правило, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.
70. Закон щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності у частині виключення абзаців пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності і не має зворотної дії.      
71. З урахуванням викладеного, Судова Палата вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20.
72. Доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми підпункту 17 пункту 10 розділу І та пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності, не виконав обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.11.2020 у справі № 910/10245/19, що переглядається, є необґрунтованими.
73. Судова Палата виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 316 ГПК України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
74. У постанові від 19.11.2020 у справі № 910/10245/19 Верховний Суд не формулював остаточний висновок щодо правильного застосування підпункту 17 пункту 10 розділу І та пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності у подібних правовідносинах, а передав справу на новий розгляд з вказівкою оцінити відповідні аргументи, викладені в апеляційній скарзі, та навести мотиви незастосування Закону, зважаючи на положення частини 6 статті 11 ГПК України.
75. У постанові від 23.03.2021 суд апеляційної інстанції виконав обов`язкові вказівки та мотивував незастосування Закону від 13 травня 2020 року N 590-IX, правильно врахувавши висновок Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20.
76. Щодо порушення норми частини 6 статті 11 ГПК України, то Судова Палата виходить з того, що у цій справі суд не застосовує Закон від 13 травня 2020 року N 590-IX не з підстав його неконституційності, а з тих підстав, що цей Закон не регулює спірні правовідносини, оскільки ним не визначено жодних особливостей вирішення, розгляду або перегляду судових проваджень в господарських справах про припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується.

Щодо прав заставодержателя облігацій на відсоткові доходи у разі включення облігацій, що є предметом застави, до ліквідаційного майна банку.

77. У пункті 41 та 5 частини 1 статті 602 ЦК України вказано, що не допускається зарахування зустрічних вимог за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
78. Судова Палата вважає, що суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відповідно до статті 601 ЦК України та пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, в редакції, чинній на дату вчинення одностороннього правочину, зобов`язання позивача перед відповідачем щодо сплати відсоткового доходу за одинадцятий відсотковий період за облігаціями серій "B3", "C3" припинилися зарахуванням, та враховував те, що правовідносини сторін щодо зарахування між позивачем та відповідачем зустрічних однорідних вимог за облігаціями серій "B3", "C3" згідно з Проспекту емісії вже були предметом судового розгляду у справах № 910/4413/17, №910/1340/18, №910/12608/17, №910/1413/17, № 910/10418/18 та №910/1234/19. Судовими рішеннями у цих справах встановлено наявність всіх умов та правомірність такого зарахування.
79. У постанові від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20 Верховний Суд, вирішуючи питання застосування норми пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів у подібних правовідносинах (щодо сплати частини відсоткового доходу за дванадцятий відсотковий період за облігаціями серій "В3", "С3"), дійшов висновку, що наявні підстави для проведення зарахування щодо частини облігацій, які залишились у власності Банку.
80. У постанові від 01.12.2020 у справі № 910/683/19 Верховний Суд, вирішуючи питання застосування пункту 8 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів у подібних правовідносинах (щодо сплати частини відсоткового доходу за десятий відсотковий період за облігаціями серій "В3", "С3"), виходив з того, таке зарахування порушує право НБУ, суперечить приписам частини 3 статті 52 Закону про гарантування вкладів, що є підставою для визнання його недійсним, оскільки при зарахуванні Установою зустрічних однорідних вимог за облігаціями, які є предметом застави, НБУ буде позбавлено права на позачергове задоволення своїх кредиторських вимог до Банку за кредитним договором.
81. Вирішуючи питання щодо прав НБУ, як заставодержателя облігацій, на відсоткові доходи, та порушення його прав у разі здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах, Судова Палата виходить з такого.
82. Відповідно до частини 1 статті 197 ЦК України до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).
83. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-ІУ "Про цінні папери та фондовий ринок", у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов`язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію цінних паперів (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію цінних паперів (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).
84. Отже, облігація є цінним папером, що посвічує внесення коштів його першим власником, визначає відносини позики між власником облігацій та емітентом та підтверджує зобов`язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію.
85. Отже, за загальним правилом виплата відсоткового доходу здійснюється на користь власника облігацій.
86. Суди встановили, що матеріали справи не містять доказів того, що станом на 25.06.2016 власником облігацій був НБУ, а отже відсоткові виплати за облігаціями мають здійснюватися на користь власника облігації - Банку.
87. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про заставу" застава цінних паперів може здійснюватися шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку.
88. Спеціальна норма, що регулює поняття предмету договору застави цінних паперів, закріплена у статті 54 цього Закону.
89. Згідно з цією статтею, якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов`язання.
90. Договором застави облігації від 12.09.2014 не визначено, що його предметом є також відсоткові доходи за облігаціями. Отже, у даному випадку предметом застави є облігації, а не права за облігаціями щодо отримання виплат з відсоткового доходу.
91. Відповідно до частини 3 статті 52 Закону про гарантування вкладів, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин,  майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.
92. Зважаючи на те, що у договорі застави прямо не обумовлено, що відсоткові доходи є предметом застави, і в законі не передбачено інше, то у такому разі майно банку (належні до виплати відсотки за облігаціями) не є предметом застави, а відповідно заставодержатель не має першочергового права на задоволення своїх вимог за рахунок відсоткового доходу.
93. Це означає, що якщо строк виплати відсоткового доходу настав, і заставодержатель облігацій на цей момент не реалізував своє право на звернення, то у такому разі відсотки включаються до ліквідаційної маси без обтяжень заставою, а відповідно права заставодержателя не порушуються.              
94. Права на отримання відсотків у заставодержателя виникає лише після переходу прав до нього прав власника облігації внаслідок звернення стягнення на предмет застави, що й було реалізовано НБУ. Застава облігацій не є безумовною підставою для отримання відсоткового доходу, оскільки права на цінні папери (речові права) та права за цінними паперами (зобов`язальні права) не є тотожними. Закон не визначає заборону на отримання власником відсоткового доходу за облігаціями, що є предметом застави.
95. У законі відсутня пряма заборона щодо здійснення зустрічних однорідних вимог щодо зобов`язання з виплати відсоткового доходу за облігаціями, що є предметом застави, за наявності умов, визначених у пункті 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів.
96. Посилання скаржника на ухвалу про затвердження мирової угоди, за якою до НБУ перейшло право власності на облігації, Судова Палата відхиляє, оскільки таке право перейшло 21.11.2019, тобто після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до заяви позивача від 25.06.2019.
97. Таким чином, Судова Палата дійшла висновку, що та обставина, що облігації, емітовані Установою, є предметом застави за договором з НБУ, не є перешкодою для здійснення зарахування зустрічних вимог, зокрема, щодо виплати відсоткового доходу за відповідний період за облігаціями відповідно до статті 601 ЦК України та пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, у редакції, чинній на дату вчинення одностороннього правочину.
98. У зв`язку з цим, Судова Палата відступає від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.12.2020 у справі № 910/683/19, щодо застосування норми частини 3 статті 52 Закону про гарантування вкладів у подібних правовідносинах.

Висновок щодо застосування норм права

99. Норма пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності не містить вказівку щодо зворотної (ретроактивної) дії положень цього Закону до правовідносин, що виникли відповідно до пункту 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів, у редакції, чинній згідно із Законом України від 16 липня 2015 року N 629-VIII.  
100. Пункт 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності в аспекті порушених питань слід розуміти так, що відповідне правило стосується прямо обумовлених у Законі процесуальних особливостей вирішення, розгляду або перегляду судових справ, і не стосується спорів щодо зарахування зустрічних вимог, що вже мало місце шляхом вчинення одностороннього правочину на момент набрання чинності цим Законом.
101. Згідно зі статтею 54 Закону України "Про заставу", частиною 3 статті 52  Закону про гарантування вкладів заставодержатель облігацій має першочергове право на задоволення своїх вимог за рахунок належних до виплати відсотків за облігаціями лише у разі, якщо відсотковий дохід є предметом застави, про що прямо обумовлено у договорі.
102. У законі відсутня пряма заборона щодо здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог щодо зобов`язання  з виплати відсоткового доходу за облігаціями, що є предметом застави, за наявності умов, визначених у пункті 8 частини 2 статті 46 Закону про гарантування вкладів. Заставодержатель облігацій не може посилатися на порушення своїх прав, якщо відсотковий дохід за облігаціями не є предметом договору застави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

103. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
104. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
105. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі вимог та доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування, тому касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

106. З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 910/10245/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий     І. Кондратова

Судді        О. Баранець   С. Бакуліна   Г. Вронська   Н. Губенко   О. Кібенко   Л. Стратієнко   В. Студенець