ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100214121

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 925/1382/19

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О., Кондратова І.Д., Кролевець О.А., Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А.,

учасника справи - ОСОБА_1 ,

представників учасників справи:

ОСОБА_2 - Стовби А.В. (адвокат), Стовби І.М. (адвокат),

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт" - не з`явився,

Державного реєстратора Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 (суддя Грачов В.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 (колегія суддів: Євсіков О.О., Владимиренко С.В., Попікова О.В.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1) ОСОБА_2 ,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт" (далі - Товариство)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - державного реєстратора Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області

про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії державного реєстратора.

СУТЬ СПОРУ

У 2017 році ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 частку 99% у статутному капіталі Товариства.
У 2019 році ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та Товариства про розірвання договору купівлі-продажу частки, визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства щодо зміни та затвердження нового складу учасників, внесення змін до статуту, скасування відповідної реєстраційної дії.
Позивач стверджує, що ОСОБА_2 порушила істотну умову договору - не оплатила частку у статутному фонді Товариства. Доказів проведення розрахунків між сторонами у готівковій формі у покупця немає. Позивач не отримав грошовий переказ, відправлений покупцем. Вже після звернення з позовом ОСОБА_2 перерахувала кошти на рахунок ОСОБА_1 , але він повернув їх, зазначивши, що втратив інтерес до виконання договору.
Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- чи застосовуються положення статей 651, 694 ЦК до продажу частки у статутному капіталі товариства в кредит, тобто чи є належним способом захисту вимога про розірвання договору і повернення частки у власність продавця (шляхом визнання недійсним рішень загальних зборів та скасування реєстраційної дії) у випадку несплати покупцем вартості частки у статутному капіталі товариства, проданої з відстроченням платежу;

- чи може покупець, який оплатив частку з простроченням, вважатися таким, що істотно порушив умови договору купівлі-продажу, якщо продавець повернув йому суму, сплачену за частку.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини справи, встановлені судами

Товариство зареєстроване 21.09.2016, засновником Товариства і єдиним його учасником був позивач - ОСОБА_1 , статутний фонд Товариства - 10 000 грн.
27.01.2017 позивач як продавець уклав з ОСОБА_2 як покупцем договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства (далі - Договір). Продавець зобов`язався передати у власність (продати), а покупець - прийняти (купити) частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 99% часток статутного капіталу Товариства, на умовах та в порядку, визначеному цим Договором (п.1.1 Договору).
За домовленістю сторін право власності на корпоративні права виникає у покупця з моменту підписання цього договору та державної реєстрації змін до установчих документів (п. 2.4. Договору).
За домовленістю сторін ціна продажу корпоративних прав складає 9 900 (дев`ять тисяч дев`ятсот) гривень 00 копійок (п. 3.1 Договору).
Сторони домовились про наступний порядок проведення розрахунків: покупець зобов`язується перерахувати кошти за корпоративні права протягом 30-ти днів з моменту підписання цього договору, при умові, що такі корпоративні права будуть переоформлені на покупця відповідно до чинного законодавства України (п.3.2 Договору).
Покупець зобов`язується у строки та у порядку, передбачені цим Договором, провести розрахунки з продавцем, та у зв`язку зі зміною учасників провести перереєстрацію установчих документів Товариства (п.5.2 Договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством (п. 6.1 Договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до його виконання сторонами (п.9.1 Договору).
27.01.2017 проведено позачергові загальні збори учасників Товариства, рішенням яких затверджено нову редакцію статуту Товариства, затверджений новий склад його учасників та розмір їх часток у статутному капіталі (фонді) Товариства; встановлено, що загальний статутний капітал Товариства становить 10 000 грн та учасники володіють ним в наступному співвідношенні:

- ОСОБА_2 володіє часткою 99 % у статутному капіталі Товариства на загальну суму 9 900 грн;

- ОСОБА_1 володіє часткою 1 % у статутному капіталі Товариства на загальну суму 100 грн.

Рішення Загальних зборів учасників Товариства оформлене протоколом від 27.01.2017 № 1-01/17.
27.01.2017 о 12.30 Товариство внесло кошти у розмірі 10 000 грн у касу банку; отримувач - Товариство, платник - Товариство з призначенням платежу: "внесення коштів на формування статутного фонду" (у квитанції банку зазначено, що кошти внесені через ОСОБА_1 ) (т.1, а.с.18).
01.02.2017 проведено державну реєстрацію відповідних змін до установчих документів Товариства щодо складу учасників та розміру їх часток.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), станом на 19.11.2019 учасниками Товариства є ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного фонду 100 грн) та ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду 9 900 грн), керівником і підписантом товариства є ОСОБА_3 .
Листом від 19.02.2019, направленим на адресу ОСОБА_2 , позивач вимагав у строк до 20.03.2019 виконати зобов`язання щодо оплати вартості корпоративних прав на його картковий рахунок в АТ КБ "Приватбанк" та попередив, що в разі непроведення розрахунку він звертатиметься до господарського суду з вимогою про розірвання Договору.
11.04.2019 позивач направив ОСОБА_2 повторну письмову вимогу зі строком її виконання до 26.04.2019.
09.09.2019 ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 лист з проханням надати його актуальні банківські реквізити для безготівкового перерахування коштів.
17.09.2019 через сервіс грошових переказів ПАТ "Укрпошта" ОСОБА_2 відправила позивачу на його адресу для листування грошовий переказ в розмірі 9 900 грн з призначенням: "За корпоративні права по договору купівлі продажу частки від 27.01.2017".
08.10.2019 позивач втретє направив ОСОБА_2 письмову вимогу, додавши розрахунок пені, інфляційних збитків, відсотків за користування грошовими коштами, неустойки, моральної шкоди за прострочення грошового зобов`язання та реквізити для перерахування зазначених коштів.
21.10.2019 поштовий переказ від 17.09.2019 № 0087 на суму 9 900 грн, адресований на ім`я ОСОБА_1 , повернутий за зворотною адресою у зв`язку із закінченням терміну зберігання, оскільки за отриманням цього переказу ніхто не звернувся; адресат був повідомлений працівниками відділу поштового зв`язку про надходження переказу.
17.12.2019 ОСОБА_2 перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_1 в АТ КБ "Приватбанк": 9 900 грн в якості оплати частки в статутному капіталі Товариства, 8 257,68 грн пені, 2 614,59 грн інфляційних втрат, 777,08 грн відсотків річних згідно з розрахунком позивача, доданим до письмової вимоги від 08.10.2019.
30.12.2019 позивач грошовим переказом повернув усі кошти, отримані ним 17.12.2019, листом повідомив ОСОБА_2 про повернення коштів і втрату інтересу до цього зобов`язання.

Короткий зміст позовних вимог

20.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 та Товариства про: 1) розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, укладеного 27.01.2017 позивачем і ОСОБА_2 ; 2) визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом від 27.01.2017 №1-01/17 в частині зміни складу учасників Товариства, затвердження нового складу учасників, та внесення змін до статуту Товариства, шляхом викладення його в новій редакції; 3) скасування реєстраційної дії державного реєстратора Кам`янської районної державної адміністрації Черкаської області від 01.02.2017 №10061050001000672.
Позов мотивовано порушенням ОСОБА_2 істотної умови договору щодо оплати фактично переданої частки у статутному капіталі Товариства; вимоги позивача від 19.02.2019, 11.04.2019 і 08.10.2019 про виконання спірного зобов`язання ОСОБА_2 не виконані.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Господарський суд Черкаської області рішенням від 02.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021, у позові відмовив.
Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що:

- дійсною підставою вимоги про розірвання Договору є певні інші мотиви, а не порушення зобов`язання покупцем;

- у діях позивача, який 27.01.2017 уклав Договір, а 20.11.2019 звернувся до суду з позовом про його розірвання із зазначенням викладених підстав і обставин, суд вбачає ознаки суперечливості і недобросовісності, на противагу чому дії відповідача вважає послідовними на досягнення результату, обумовленого Договором;

- положення Договору не визначають конкретного способу сплати за Договором; ОСОБА_2 намагалася використати декілька способів оплати, але через неприйняття виконання позивачем зобов`язання залишилось невиконаним;

- стаття 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право продавця, у разі прострочення оплати товару, вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема - можливості розірвання договору в судовому порядку;

- позивач обрав неналежний спосіб захисту; належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства;

- вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суд має врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішеннями загальних зборів учасників товариства, та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі;

- вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства та скасування реєстраційної дії є похідними від основної вимоги про розірвання договору, а тому також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

22.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи учасників справи

Скаржник у касаційній скарзі посилається на пункти 2, 4 ч.2 ст.287 ГПК та стверджує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми статей 651, 692, 694 ЦК. Скаржник зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18, на які послалися суди, не підлягали застосуванню через неподібність правовідносин у зазначеній справі та справі, що розглядається. У справі №916/667/18 спір стосувався своєчасності оплати за договором купівлі корпоративних прав до укладення договору, а у справі, що розглядається - передбачалася післяоплата такого товару (продаж у кредит), щодо своєчасності якої спір не виник (оскільки ОСОБА_2 визнає її несвоєчасність).
У випадку, якщо Верховний Суд погодиться із висновками судів попередніх інстанцій про доцільність застосування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, скаржник зазначає, що від останніх необхідно відступити, оскільки застосування приписів ст.692 ЦК та незастосування статей 651, 694 ЦК обмежує можливість позивача скористатися усіма наявними способами судового захисту у випадку порушення його прав. Скаржник посилається на правильність висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №922/141/16, у якій зазначено: "судова колегія, досліджуючи зміст зобов`язань за спірним договором, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що останній за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, а тому для врегулювання цих спірних відносин мають бути застосовані саме положення ст.694 ЦК, які передбачають право продавця вимагати повернення неоплаченого покупцем товару".
Також, на думку скаржника, суди порушили норми процесуального права, оскільки взяли до уваги доказ, достовірність якого викликає сумніви, а саме - заяву на прийняття грошового переказу №4/87 від 17.09.2019 (п.4 ч.3 ст.310 ГПК).
В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається також на таке:

- невиконання покупцем договору позбавило позивача того, на що він розраховував при його укладенні; у зв`язку із неналежним виконанням боржником істотних умов договору позивач поніс судові витрати, які більше ніж втричі перевищують розмір заборгованості покупця (31 444 грн за звернення до суду першої інстанції);

- суд першої інстанції помилково вважав, що за рахунок спірних коштів по Договору, отриманих у готівковій формі, позивач сформував статутний капітал Товариства; це твердження спростував суд апеляційної інстанції;

- після отримання 18.10.2019 реквізитів для оплати боргу та до моменту звернення з позовом до суду 20.11.2019, покупець знав, що грошовий переказ повернутий йому, мав банківські реквізити для перерахування коштів, однак не вчинив жодної дії, спрямованої на виконання умов спірного договору;

- після відкриття провадження у справі був проведений розрахунок, однак кошти повернуті покупцеві у зв`язку із втратою інтересу позивача до простроченого грошового зобов`язання; перерахування коштів в рахунок заборгованості після відкриття провадження у справі не відновить порушеного права, оскільки на таке відновлення позивач витратив значно більше коштів;

- позивач не міг врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2020 по справі №916/667/18, оскільки з відповідним позовом звернувся ще 20.11.2019; вказана справа містить інші обставини, правовідносини не є подібними до справи, що розглядається;

- спірний Договір за своєю природою є договором з відстроченням платежу, тобто договором продажу товару в кредит;

- наявність альтернативного способу захисту у вигляді права вимагати оплати товару (ст.692 ЦК) не свідчить про те, що особа як сторона договору не може вимагати захисту свого права на підставі ст.651, ч.4 ст.694 ЦК;

- ефективний спосіб захисту в такому разі позивач визначає сам: або залишитись у правовідносинах за договором, вимагаючи при цьому оплати товару, або відмовитися від договору, вимагаючи його розірвання за наявності відповідних підстав;

- представник ОСОБА_2 додав до свого відзиву в якості доказу завірену підписом адвоката Стовби І.М. копію заяви на приймання переказу AT "Укрпошта" від 17.09.2019 №4/87 з відміткою "внутрішній документ"; посвідчувати справжність копії документа, який в нього відсутній, представник не має права (можливості);

- підпис, який міститься в графі "відправник" на копії заяви на прийняття грошового переказу, суттєво відрізняється від підпису ОСОБА_2 , що проставлений нею у Договорі;

- вказаний розрахунковий документ (заява на прийняття грошового переказу) не відповідає встановленій відповідно до Закону "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" формі та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), оскільки не містить підпису контролера, що проводив операцію;

- суд першої інстанції не розглянув клопотання позивача про покладення судових витрат на відповідача; всі судові витрати поклав на позивача, при цьому не вказав ні конкретний розмір судових витрат, що покладаються на позивача, ні розподіл їх стягнення між відповідачами. Відповідачі не надали суду першої інстанції жодних доказів, що підтверджують понесений ними розмір судових витрат.

Рух касаційної скарги

Верховний Суд ухвалою від 10.06.2021 відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 14.07.2021 передав справу на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Мотивував необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм статей 651, 692, 694 ЦК, викладеного у постановах Верховного Суду (колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів) від 12.11.2020 у справі №902/66/20, від 16.12.2020 у справі №916/2475/19, від 06.04.2021 у справі №910/14092/19, від 01.06.2021 у справі №911/796/20.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо належного способу захисту (права продавця вимагати розірвання договору та повернення частки)

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, зазначив, що у силу положень ст.692 ЦК позивач обрав неналежний спосіб захисту.
Суд зазначив, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на положення ст.651 ЦК без урахування висновку щодо застосування законодавства у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, а саме:

" 7.40. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.

7.41. Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

7.42. Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.

7.43. Натомість у цій справі покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів".

Суд апеляційної інстанції з посиланням на зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, звернувшись до суду з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі Товариства від 27.01.2017, оскільки покупець отримав товар (частку у статутному капіталі) за договором. А тому згідно з ч.3 ст.692 ЦК позивач має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (які вже й так були сплачені ОСОБА_2 ), а не заявляти вимогу про розірвання договору купівлі-продажу.
Скаржник, у свою чергу, стверджує, що наявність способу захисту у вигляді права вимагати оплати товару (ст.692 ЦК) не свідчить про те, що, враховуючи правову природу Договору з відстроченням платежу, особа як його сторона не може вимагати захисту свого права на підставі ст.651, ч.4 ст.694 ЦК; ефективний спосіб захисту в такому разі позивач визначає сам.
Верховний Суд погоджується із цим доводом скаржника, виходячи з таких міркувань.
Статтею 651 ЦК встановлені підстави для зміни або розірвання договору. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке зумовлює для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
При цьому ч.2 ст.651 ЦК не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин.
Загальне правило про наслідки прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар дійсно встановлюється ч.3 ст.692 ЦК.
Водночас відповідно до ст.694 ЦК договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч.4 ст.694 ЦК).
Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст.536 ЦК від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (ч.5 ст.694 ЦК).
З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар (ч.6 ст.694 ЦК).
Умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб`єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу. Обмеження на встановлення умови про відстрочення або розстрочення платежу може встановлюватися тільки законом (аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/23976/16).
Відстрочення - це встановлення більш пізнього строку оплати товару, ніж це передбачено ч.1 ст.692 ЦК.
Розстрочення - це встановлення обов`язку покупця оплатити товар частинами в більш пізні строки, ніж це передбачено ч.1 ст.692 ЦК.
Норми частин 2-6 ст.694 ЦК, зокрема і щодо прострочення покупцем оплати товару, проданого в кредит, поширюються на продаж товарів у кредит як з відстроченням, так і розстроченням оплати (аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16.0.10.2018 у справі №910/23976/16).
Загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар установлюється ч.3 ст.692 ЦК. При продажу товарів у кредит наслідки по відношенню до покупця полягають у тому, що продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару, що не виключає пред`явлення замість цієї вимоги вимог, передбачених ч.3 ст.692 ЦК з урахуванням ч.5 ст.694 ЦК.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №906/655/18. Зокрема, суд зазначив:

"З огляду на те, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 10.02.2015 передбачає відстрочення платежу, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, що вказаний договір є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 694 ЦК України.

Загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар встановлюється частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України при продажу товарів у кредит продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару, якщо покупець прострочив оплату товару.

Водночас, частиною 6 статті 694 Цивільного кодексу України унормовано, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" від 10.02.2015 є розірваним та судом встановлено факт несплати вартості такої частки, а продавець має право вимагати повернення йому його частки у статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер" на підставі ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України, яка була ним передана у власність покупцю, то виникає питання яким чином можливо реалізувати передбачені законом наслідки несплати вартості товару (частки)".

Щодо повернення неоплаченого товару Верховний Суд справі №906/655/18 зазначив, що у такому випадку позивач має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційної дії.
Верховний Суд погоджується з цією позицією та уточнює, що повернення частки як товару може здійснюватися також шляхом заявлення вимоги про витребування частки у покупця.
У ст. 653 ЦК передбачені правові наслідки розірвання договору. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч.4 ст.694 ЦК), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення. З урахуванням особливостей, встановлених Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у такому випадку позивач має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників / витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційної дії.
Верховний Суд у постановах від 12.11.2020 у справі №902/66/20, від 16.12.2020 у справі №916/2475/19, від 06.04.2021 у справі №910/14092/19, від 01.06.2021 у справі №911/796/20, як на один із аргументів послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18.
Однак, у справі №916/667/18 спір виник щодо договору купівлі-продажу корпоративних прав, яким було передбачено, що розрахунки між сторонами були проведені до укладення договору, тобто до правовідносин підлягала застосуванню ст.692 ЦК, а не ст.694 ЦК, тоді як у справах №№902/66/20, 916/2475/19, 910/14092/19, 911/796/20 та справі, що розглядається - у договорі передбачалася післяоплата, відстрочення платежу (тобто продаж відбувався у кредит, а відповідно застосуванню підлягала не тільки ст.692, але й ст.694 ЦК як спеціальна норма).
Велика Палата Верховного Суду від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №906/655/18 щодо застосування ст.694 ЦК у спорі про розірвання договору купівлі-продажу частки статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю не відступала.
Отже, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду доходить висновку, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 про безальтернативність вимог про оплату товару та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами як способу захисту порушеного права продавця, який не отримав/не повністю отримав оплату за частку, не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у кредит (з відстроченням або розстроченням платежу).

Щодо порушення покупцем договору

Відповідно до ст.526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК).
Стаття 530 ЦК передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 610, 611, 612 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ст.651 ЦК).
Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для розірвання договору є не лише порушення стороною договору, а й наявність шкоди, завданої таким порушенням іншій стороні. Тобто вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, необхідно встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Водночас у наведеній правовій нормі йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Відповідно до умов Договору строк оплати встановлений протягом 30-ти днів з моменту його підписання, при умові, що такі корпоративні права будуть переоформлені на покупця відповідно до чинного законодавства України.
27.01.2017 відбулося підписання Договору та загальні збори учасників Товариства, якими прийнято рішення про перерозподіл часток у його статутному капіталі; 01.02.2017 проведено державну реєстрацію відповідних змін, що свідчить про початок перебігу 30-ти денного строку на оплату за Договором.
Прострочення оплати, а разом із ним, порушення покупцем зобов`язання за Договором є очевидним та сторонами не оспорюється (про це свідчить, зокрема, лист покупця адресований продавцю із проханням надати актуальні банківські реквізити для розрахунку, датований 09.09.2019).
Однак, Верховний Суд зазначає, що, незважаючи на несвоєчасне виконання зобов`язання із оплати вартості частки у статутному капіталі, сторони не відмовилися від договору, про що свідчать неодноразові спроби продавця вже у 2019 році отримати оплату, а покупця - здійснити оплату.
Верховний Суд погоджується із твердженнями апеляційного суду про те, що положення Договору не визначають конкретного способу оплати; ОСОБА_2 намагалася здійснити оплату декількома способами, проте не здійснила її.
Проведення оплати у готівковій формі, яке вважав доведеним суд першої інстанції, спростував суд апеляційної інстанції, посилаючись на відсутність підтверджень такої у матеріалах справи.
Водночас Верховний Суд звертає увагу, що позивач завернувся до ОСОБА_2 з вимогою про оплату частки лише у лютому 2019 року, тобто через два роки з дати відчуження ним частки, а до суду з позовом - лише у грудні 2019 році, тобто майже через три роки з дати відчуження частки, що як пояснює відповідач було спричинене конфліктом між учасниками Товариства та припиненням трудових відносин позивача з Товариством, а не порушенням його прав за договором купівлі-продажу частки.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 17.09.2019 ОСОБА_2 намагалася розрахуватись із позивачем за Договором, направивши йому грошовий переказ через сервіс грошових переказів ПАТ "Укрпошта"; 17.12.2019 ОСОБА_2 перерахувала на картковий рахунок позивача 9 900 грн оплати частки в статутному капіталі Товариства, 8 257,68 грн пені, 2 614,59 грн інфляційних втрат, 777,08 грн відсотків річних згідно з розрахунком позивача, доданим до письмової вимоги від 18.10.2019.
Позивач зазначений грошовий переказ відмовився отримати, а перераховані на картковий рахунок кошти повернув відправнику.
Так, 08.10.2019 позивач ще направляв ОСОБА_2 письмову вимогу з реквізитами для перерахування коштів, а вже 30.12.2019 перераховані кошти повернув та долучив повідомлення про втрату інтересу до грошового зобов`язання.
Втрату інтересу за цей проміжок часу позивач обґрунтовує понесеними витратами, пов`язаними зі зверненням до суду з позовом.
Таке обґрунтування Верховний Суд оцінює критично і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії ОСОБА_2 є послідовними та спрямованими на досягнення обумовленого договором результату, у той час як дії позивача є суперечливими, а їх добросовісність - сумнівною.
Справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства (ст.3 ЦК). Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.3 ст.509 ЦК).
Покупець за Договором не виконав своїх грошових зобов`язань. Однак, із урахуванням обставин, за яких таке невиконання відбулося (через неприйняття покупцем виконання), зазначене порушення істотним вважати не можна; колегія суддів відхиляє доводи скаржника про втрату інтересу до простроченого грошового зобов`язання, позбавлення його того, на що він розраховував при укладенні оспорюваного договору.
Окрім цього, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у цьому випадку вимога про розірвання договору по суті спрямована не на захист порушених прав позивача, а на невиправдане збагачення, що є неприпустимим.
Продавець звернувся до суду з позовом майже через три роки після продажу частки. Відповідачі стверджують, що ринкова ціна на частку 99% у статутному капіталі Товариства суттєво виросла із моменту укладення оспорюваного Договору і значно відрізняється від її номінальної вартості у 9900 грн, за якою частка була відчужена на початку 2017 року. Відповідач ОСОБА_2 пояснює, що на момент продажу частки Товариство взагалі не мало активів, не вело діяльності і частка була продана за її номінальною вартістю, тоді як на момент розгляду справи у суді Товариство є крупною агрофірмою, має значні активи та доходи, які зумовлюють високу ринкову вартість частки, що й зумовлює намір продавця повернути цю частку у власність, рівно як і його незгода зі звільненням з Товариства. Суди попередніх інстанцій ці додаткові обставини не встановлювали, оскільки рішення про розірвання договору не ухвалювали і питання про компенсацію збитків покупцем не ставилося, але це не впливає на правильність зроблених ними висновків. Позивач твердження відповідача про наявність конфлікту з відповідачем, спричиненого його звільненням, та суттєве збільшення ринкової вартості частки у статутному капіталі Товариства не заперечував.
Наявність вищезазначених обставин виключає можливість розірвання Договору в порядку, передбаченому ст.651 ЦК, а тому у задоволенні відповідної позовної вимоги з цих підстав необхідно відмовити.
Таким чином, суди попередніх інстанцій хоча й дійшли частково помилкових висновків щодо неналежності обраного позивачем способу захисту його порушеного права чи інтересу, однак, зазначені висновки не вплинули на правильність рішень про відмову у задоволенні позову; дійсні мотиви відмови в позові викладені у мотивувальній частині цієї постанови.

ВИСНОВКИ ЩОДО ПРАВИЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМИ ПРАВА

Якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 ЦК України.
Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч.4 ст.694 ЦК), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана в кредит та не була оплачена покупцем, має право вимагати розірвання договору та повернення частки. З урахуванням особливостей, встановлених Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у такому випадку позивач має заявляти позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників або витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційних дій (записів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у справі №925/1382/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді О. Баранець

Г. Вронська

І. Кондратова

О. Кролевець

О. Мамалуй

Л. Стратієнко

В. Студенець

Постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 925/1382/19