Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96483494
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1818/19
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Білоуса В.В., Васьковського О.В., Жукова С. В., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., Ткаченко Н. Г.
за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.
за участю представників сторін: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Литвина П.В. (довіреність від 22.12.2020 № 14-331), Акціонерного товариства "К.Енерго" - Жукова А.О. (довіреність від 25.09.2020)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020
у справі № 905/1818/19
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "К.Енерго"
про стягнення 4 583 403,32 грн
в межах справи №905/1965/19
за заявою Приватного акціонерного товариства "Науково-виробнича компанія "Гірничі машини"
до Акціонерного товариства "К.Енерго"
про банкрутство,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "К.Енерго" (далі - АТ "К.Енерго", відповідач) про стягнення боргу у загальній сумі 4 583 403,32 грн, з яких: 3 308 618, 67 грн пені, 1 274 784, 65 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору постачання природного газу № 2220/1718-ТЕ-41 від 28.09.2017, прострочивши виконання зобов`язання з оплати за спожитий природній газ.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Між Публічним акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (нова назва - АТ "К.Енерго", споживач, відповідач у справі) укладено договір постачання природного газу №2220/1718-ТЕ-41 від 28.09.2017 (далі - Договір), у відповідності до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач змінив повне та скорочене найменування. За кодом ЄДРОПОУ 00131305 значиться Акціонерне товариство "К.Енерго".
За даними веб-сайту Міністерства юстиції України "Детальна інформація про юридичну особу" встановлено зміну найменування позивача, яким на час розгляду спору по суті є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і вказано організаційно-правову форму "приватне акціонерне товариство".
Згідно з пунктом 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За правилами пункту 2.1 укладеного сторонами правочину продавець передає покупцеві для СВП "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" з 01.10.2017 по 31.03.2018 газ обсягом до 488 560 тис. куб. м.
У відповідності до пункту 3.1 Договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.
Пунктом 3.4 Договору узгоджено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, зазначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Ціна природного газу визначена у пункту 5.2 Договору: ціна за 1000 куб. м. природного газу за цим договором становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.
У пункті 6.1 Договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років (пункт 10.3. договору).
Розділом 12 Договору встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2017 і діє в частині реалізації газу до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач передав у власність ПАТ "Київенерго" природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу:
від 31.10.2017 - на суми 128 382 070,17 грн та 133 039 663,98 грн,
від 30.11.2017 - на суми 238 224 055,32 грн та 190 123 464,55 грн;
від 31.12.2017 - на суми 270 551 579,00 грн та 207 351 614,58 грн;
від 31.01.2018 - на суми 302 898 945,80 грн та 236 403 114,14 грн;
від 28.02.2018 - на суми 272 615 168,44 грн та 215 395 460,88 грн;
від 31.03.2018 - на суми 305 138 164,03 грн та 234 369 603,71 грн;
від 30.04.2018 - на суми 90 664 287,30 грн та 92 699 333,71 грн;
від 31.05.2018 - на суми 73 146 751,54 грн та 80 097 915,71 грн.
Вказані акти підписані сторонами і засвідчені печатками підприємств.
У зв`язку з тим, що відповідач здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно із порушенням визначених Договором строків такої оплати, у Відповідача перед АТ "НАК "Нафтогаз України" станом на дату звернення з позовом до суду (згідно розрахунку) обліковується борг за Договором №2220/1718-ТЕ-41.
Зазначені обставини стали підставою для звернення АТ "НАК "Нафтогаз України" до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 у справі № 905/1818/19 (суддя Зекунов Е.В.) у позові відмовлено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 (колегія суддів: Хачатрян В.С. - головуючий, Гетьман Р.А., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 у справі №905/1818/19 залишено без змін.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217, АТ "К.Енерго" було позбавлене можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
При цьому, апеляційним судом також враховано, що позивачем не надано доказів, які підтверджують перерахування відповідачем коштів з порушенням строків, визначених Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 (далі - Порядок № 217).
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 905/1818/19 скасувати; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень позивач зазначає неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 27.02.2020 у справі № 921/12/19, яка узгоджується з позицією об`єднано палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Крім того, АТ "НАК "Нафтогаз України" посилається на неправильне тлумачення і застосування судами першої та апеляційної інстанцій Порядку № 217, статей 526, 629, 631, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 216-217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 7, 38, 86 ГПК України.
Позиція інших учасників справи
АТ "К.Енерго" подало відзив на касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України", в якому просить відмовити у задоволенні останньої.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/1818/19 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Білоус В.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 09.12.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2020 касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 23.12.2020 скаржником усунуто недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 905/1818/19; призначено скаргу до розгляду на 03.03.2021 о 11:00 год.
06.01.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання АТ "НАК "Нафтогаз України" про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки, на думку скаржника, колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що спір у цій справі розглядався в межах справи про банкрутство відповідача, а з моменту прийняття матеріалів конкретної справи ухвалою місцевого господарського суду в межах справи про банкрутство, спір між позивачем і відповідачем набуває характеру майнового спору у процедурі банкрутства, відтак розмір судового збору за подання касаційної скарги на судові рішення, прийняті за результатом розгляду такого майнового збору, підлягає визначенню з урахуванням положень Закону України "Про судовий збір" щодо розміру судового збору у процедурах банкрутства. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 6/6 та за подібних правовідносин в ухвалах Верховного Суду від 12.10.2020 у справі № 905/1965/19 (905/1856/19), від 01.12.2020 у справі № 905/2068/19.
Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2021 справу № 905/1818/19 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Підставою передачі справи на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство касаційного суду визначено необхідність відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.02.2018 у справі №6/6 щодо визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнового спору, який розглядається у позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника. При цьому, подане скаржником клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхилено, оскільки колегія суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновків колегії суддів цієї ж палати касаційного суду, про що роз`яснено представнику скаржника у судовому засіданні.
Згідно ухвали Верховного Суду від 03.03.2021, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/1818/19 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Погребняк В.Я., Пєсков В.Г., Жуков С.В., Білоус В.В., Банасько О.О., Васьковський О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.03.2021.
У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/1818/19 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Погребняк В.Я., Жуков С.В., Білоус В.В., Банасько О.О., Васьковський О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.03.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2021 справу № 905/1818/19 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" прийнято до провадження судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; розгляд касаційної скарги призначено на 14.04.2021 о 15:00 год.
У зв`язку з виходом з відпустки судді Пєскова В.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/1818/19 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Погребняк В.Я., Пєсков В.Г., Жуков С.В., Білоус В.В., Банасько О.О., Васьковський О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.04.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2021 справу № 905/1818/19 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" прийнято до провадження судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; ухвалено розглянути касаційну скаргу у судовому засіданні, що призначено на 14.04.2021 о 15:00 год.
Судове засідання 14.04.2021 відбулось за участі представників АТ "НАК "Нафтогаз України" (позивача) та АТ "К.Енерго" (відповідача), які надали пояснення у справі.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Предметом касаційного розгляду є правомірність відмови судами попередніх інстанцій у застосуванні до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу за Договором №2220/1718-ТЕ-41 від 28.09.2017 з підстав того, що при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Порядку №217, відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність цих розрахунків.
Суди в оскаржуваних рішеннях встановили, що порушення відповідачем (споживачем) умов договору постачання природного газу щодо своєчасної оплати за поставлений товар (природний газ) стало підставою для звернення позивача (постачальника) з позовом про стягнення з відповідача договірної пені та 3% річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Верховний Суд зауважує, що правовідносини за договором поставки природного газу теплогенеруючій та теплопостачальній організації, зокрема щодо порядку виникнення та припинення зобов`язань у сторін цієї угоди, а також порядку виконання цих зобов`язань сторонами, врегульовані як загальними нормами ЦК України та ГК України, якими визначений загальний порядок виконання цивільно/господарсько-правового зобов`язання, так і нормами спеціального законодавства, що регулюють ринок природного газу та відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, зокрема це Закон України "Про ринок природного газу", Закон України "Про теплопостачання", інші нормативно-правові акти.
Так, положеннями статей 11, 629 ЦК України визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 526 ЦК України, положенням якої кореспондує зміст статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Схоже за змістом визначення поняття договору поставки передбачено частиною першою статті 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Згідно з вимогами частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Як зазначалось, вимога позивача про стягнення з відповідача договірної пені та 3% річних обґрунтована порушенням відповідачем (споживачем) умов договору постачання природного газу щодо своєчасної оплати.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина третя статті 12 цього Закону).
Частиною другою статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 цього Закону).
Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов`язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов`язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави для висновку, що виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб`єктом господарювання.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.
Отже, враховуючи господарську діяльність відповідача щодо виробництва і постачання теплової енергії, оплата вартості поставленого природного газу здійснюється з урахуванням вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання".
Згідно з частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Відповідно до частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
На виконання вимог статті 19-1 вказаного Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (як зазначалось вище Порядок № 217).
У пункті 1 Порядку № 217 визначено, що він визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Також, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Як встановлено судами попередніх інстанцій з наявної в матеріалах справи довідки за операціями ПАТ "Київенерго", розрахунки між сторонами Договору здійснювались за рахунок коштів, які перераховувались ПАТ "Київенерго" на користь позивача виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання, тобто шляхом розподілу коштів відповідно до Порядку № 217.
Вказані обставини стали підставою для висновку судів першої та апеляційної інстанції про те, що при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Порядку № 217, відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Щодо цього судами враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 24.07.2019 у справі №918/553/18, від 17.12.2019 у справі №922/932/19, від 03.03.2020 у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 у справі №917/530/19, від 27.05.2020 у справі №914/1029/19.
Однак, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду не може погодитися з такими висновками з огляду на те, що існує інша правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 217 у питанні врегулювання спорів щодо стягнення заборгованості як відповідальності за порушення грошового зобов`язання за договором щодо поставки/розподілу природного газу, розрахунки за яким здійснювалися із застосуванням спецрахунків на підставі цього Порядку.
Судова палата звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, на яку позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
У зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 колегія суддів дійшла висновку про те, що положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та Оператора ГРМ за Договором розподілу природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати послуг з розподілу природного газу (пункт 8.2 Договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.
Також, у питанні застосування положень Порядку № 217 у подібних правовідносинах судова палата звертається до правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, та зазначає наступне.
Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору, у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 79, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як приватним акціонерним товариством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19 підтримала правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, натомість відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
При цьому слід зауважити, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
З урахуванням наведеного, палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у даній справі враховуються висновки щодо застосування положень Порядку № 217 саме об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19.
Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в стягненні з відповідача договірної пені та 3% річних з огляду на те, що розрахунки між сторонами Договору здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217, не врахували висновку Верховного Суду про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача (споживача) відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Відтак, доводи скаржника, зазначені у описовій частині даної постанови, суд вважає частково обґрунтованими.
Разом з тим, без належної правової оцінки судів попередніх інстанцій залишились обставини того, що у пункті 6.3 Договору сторони обумовили, що в будь-якому випадку споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природнього газу (підпункт 2 пункту 6.3).
Слід також зазначити, що суди не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені та 3 % річних на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі належних доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, достовірно встановлених судом, тобто з`ясованих шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи неповноту дослідження місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами норм спеціального законодавства, яке визначає порядок розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з АТ "К.Енерго" пені та 3% річних у даній справі.
Для визначення періодів прострочення, сум пені та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань необхідним є надання оцінки розрахунку цих вимог, доказів, які їх обґрунтовують, а це, з огляду на положення статті 300 ГПК України, не входить до повноважень касаційного суду.
Ураховуючи відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки доказів у справі відповідно до статті 300 ГПК України, судова палата вважає правильним скасувати прийняті місцевим та апеляційним судами рішення по суті спору та направити справу № 903/918/19 на новий розгляд до суду першої інстанції для виправлення процесуальних порушень щодо повноти встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування норм матеріального права.
Щодо визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнового спору у позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника
На розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено питання процесуального характеру щодо визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнового спору у позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника.
Як зазначалось, передача справи на розгляд судової палати зумовлена необхідністю відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати, викладених у постанові від 27.02.2018 у справі №6/6.
Так, у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №6/6 викладено правовий висновок щодо того, що з моменту прийняття матеріалів справи № 920/52/17 ухвалою місцевого господарського суду від 11.05.2017 для розгляду по суті в межах справи №6/6 про банкрутство відповідача, спір між позивачем та відповідачем набув характеру майнового спору в процедурі банкрутства щодо стягнення інфляційних та річних, як поточної заборгованості боржника у процедурі банкрутства, що зумовлює застосування господарським судом під час його розгляду спеціальних норм законодавства про банкрутство та визначення розміру ставки судового збору, що підлягає до сплати при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду такого майнового спору, з урахуванням положень Закону України "Про судовий збір" щодо розміру судового збору у процедурах банкрутства.
Аналогічної позиції дотримувався Верховний Суд в ухвалах про залишення касаційних скарг без руху від 12.10.2020 у справі № 905/1965/19 (905/1856/19) та від 01.12.2020 у справі № 905/2068/19, якими надано скаржнику строк на усунення недоліків щодо форми поданої ним касаційної скарги, зокрема сплати судового збору за подання касаційних скарг на судові рішення, прийняті за результатом розгляду спорів за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до АТ "К.Енерго" про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій (пені), у сумі 7 684 грн (1 921 * 2 * 200%), тобто з розрахунку 200% від 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до вимог підпунктів 5, 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
У своїх поясненнях скаржник посилався на те, що колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки у справі, що розглядається, предметом розгляду також є позовна вимога АТ "НАК "Нафтогаз України" до АТ "К.Енерго" про стягнення 3% річних та штрафних санкцій (пені) (тобто спір між тими ж сторонами та за аналогічного предмета позову).
Дослідивши обставини цієї справи на предмет відповідності вказаним правовим позиціям щодо застосування норм Закону України "Про судовий збір" під час визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнового спору у позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника, палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 вказаного Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
21.10.2019 вступив в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). З огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм цього Кодексу та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
З огляду на положення КУзПБ, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 у справі № 50/311-б).
Водночас, КУзПБ, на відміну від Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкретизовано порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (пункти 100-102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.
Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).
Відповідно такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру до боржника у відповідності до положень підпунктів відповідно 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Судова палата звертає увагу, що у цій справі № 905/1818/19 у касаційному порядку оскаржуються судові рішення, прийняті за результатом розгляду майнового спору за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до АТ "К.Енерго" про стягнення 3% річних та штрафних санкцій (пені), який розглянуто в позовному провадженні в межах справи про банкрутство АТ "К.Енерго".
Відтак, з урахуванням вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду, цей спір не стосується непозовного провадження в основній процедурі банкрутства цього боржника, яке врегульоване КУзПБ.
Таким чином, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що за розгляд у позовному провадженні, з урахуванням частини другої статті 7 КУзПБ в межах справи про банкрутство боржника, майнового (як у даній справі) чи немайнового спору, стороною якого є цей боржник, господарському суду необхідно обраховувати ставку судового збору, що підлягає сплаті за подання такої заяви, у відповідності до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
При цьому, судова палата зазначає про відсутність правових підстав для відступу від правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.02.2018 у справі №6/6 щодо визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті за розгляд майнового спору, який розглядається у позовному провадженні в межах справи про банкрутство боржника, оскільки розгляд вимог до боржника у справі № 6/6 здійснювався відповідно до положень Закону про банкрутство, натомість процедура розгляду позовних вимог до боржника у даній справі № 905/1818/19 відбувається за правилами КУзПБ, яку, як зазначено вище, конкретизовано положеннями статті 7 цього Кодексу.
Висновки про застосування норми права
За результатом розгляду цієї справи палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо правозастосування положень Закону України "Про судовий збір" з визначення ставок судового збору у процедурах банкрутства.
Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч в межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.
За розгляд у позовному провадженні у межах справи про банкрутство, провадження у якій регулюється нормами КУзПБ, майнового чи немайнового спору господарському суду необхідно обраховувати розмір судового збору виходячи із ставки, що підлягає сплаті за подання позовної заяви відповідно майнового чи немайнового характеру (підпункти 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Водночас ставки судового збору за подання заяв в основній процедурі банкрутства передбачені підпунктами 8- 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду не вважає за необхідне відступати від правової позиції, викладеної в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №6/6 щодо визначення ставки судового збору, з огляду на різне правове регулювання порядку розгляду спорів у процедурах банкрутства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не було враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, щодо застосування Порядку № 217, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судова палата, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України", скасування рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі №905/1818/19 та направлення матеріалів цієї справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладене, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 (з урахуванням висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19), вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-
ПОСТАНОВИВ :
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді О. О. Банасько
В. В. Білоус
О. В. Васьковський
С. В. Жуков
В. Г. Пєсков
В. Я. Погребняк
Н. Г. Ткаченко
_03_03.png)