flag Судова влада України
| Українська | English |
ВЕРХОВНИЙ СУД

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Постанова Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96926745

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11702/18

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, суддів: Багай Н. О., Берднік І. С., Волковицької Н. О. Дроботової Т. Б., Зуєва В. А., Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Міщенка І. С., Могила С. К., Случа О. В., Уркевича В. Ю.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елула" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 (Чорногуз М. Г. - головуючий, судді Агрикова О. В., Євсіков О. О.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елула"

про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

  1. У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Старокиївський Банк" (далі - ПАТ "Старокиївський Банк", Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елула" (далі - ТОВ "Елула") про: 1) витребування у відповідача нерухомого майна (реєстраційний номер 845880000) - нежилого приміщення літ. А з № 1 по № 5 (групи приміщень № 19) загальною площею 65,20 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 7/9; 2) визнання за ПАТ "Старокиївський Банк" права власності на зазначене нерухоме майно.
  2. Позовна заява обґрунтовується тим, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача без встановленої законом правової підстави та поза волею ПАТ "Старокиївський Банк", а також було передано ТОВ "Елула" безоплатно, тому це майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ТОВ "Елула" на користь ПАТ "Старокиївський Банк".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

  1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 (суддя Борисенко І. І.) позовні вимоги задоволено повністю.
  2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Елула" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019.

20.09.2019 до зазначеного апеляційного суду надійшло клопотання представника ПАТ "Старокиївський Банк" про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський центр" (далі - ТОВ "Михайлівський центр", Товариство) як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк".

25.09.2019 представник ТОВ "Михайлівський центр" подав до Північного апеляційного господарського суду заяву про процесуальне правонаступництво.

  1. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 задоволено клопотання ПАТ "Старокиївський Банк" про залучення ТОВ "Михайлівський центр" як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк", а також заяву ТОВ"Михайлівський центр" про процесуальне правонаступництво; залучено ТОВ "Михайлівський центр" до участі у справі як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк".
  2. Зазначена ухвала мотивована тим, що внаслідок укладення договорів купівлі-продажу майнових прав від 19.06.2019 та від 10.09.2019 (далі - договір від 19.06.2019, договір від 10.09.2019 відповідно) правонаступником ПАТ "Старокиївський Банк" у відносинах щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно (тобто тих, щодо яких виник спір) є ТОВ "Михайлівський центр" як остаточний набувач майнових прав на нерухоме майно, стосовно якого виник спір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

  1. Не погоджуючись з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, ТОВ "Елула" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить цю ухвалу скасувати і прийняти нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні клопотання ПАТ "Старокиївський Банк" про залучення ТОВ "Михайлівський центр" як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк" і заяви ТОВ "Михайлівський центр" про процесуальне правонаступництво.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

  1. Підставами для скасування ухвали скаржник вважає неправильне застосування та порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а саме статей 2, 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і частини 1 статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наголошуючи, що: 1) у результаті купівлі-продажу майнових прав не відбулося відчуження речових прав на приміщення, отже, речові права на приміщення, які б могли бути захищені в судовому порядку, до ТОВ "Михайлівський центр" не перейшли, оскільки до суду не було надано доказів обов`язкової реєстрації речових прав на нерухоме майно за ПАТ "Старокиївський Банк", Дейнегою В. П., ТОВ "Михайлівський центр"; 2) за змістом договорів від 19.06.2019 та від 10.09.2019 Банк фактично продав ОСОБА_1 , а останній - Товариству право на звернення до суду з цим позовом; 3) апеляційний суд не врахував наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц правового висновку про те, що з урахуванням норм статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

  1. ТОВ "Михайлівський центр" у відзиві на касаційну скаргу (в редакції доповнення від 30.04.2020 до відзиву) просить відмовити в її задоволенні з тих мотивів, що: 1) наміри сторін (зокрема, здійснення ліквідаційної процедури ПАТ "Старокиївський Банк" та її завершення після продажу майна) свідчать про остаточне відчуження Банком всього його майна та всіх пов`язаних з цим майном прав у тому обсязі, який продавець мав на момент укладення договору купівлі-продажу від 19.06.2019, в тому числі й права вимоги повернення безпідставно набутого майна; 2) Банк вправі розпорядитися своїм майном, в тому числі правами очікування незалежно від факту порушення цього права внаслідок протиправної реєстрації права власності за іншою особою.

Розгляд справи Верховним Судом

  1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Пільков К. М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ ?Елула? на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 910/11702/18 та повідомлено учасників справи про здійснення перегляду цієї ухвали у письмовому провадженні.
  2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 справу № 910/11702/18 разом із касаційною скаргою ТОВ ?Елула? на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
  3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2020 прийнято справу № 910/11702/18 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - судова палата, Суд) та зазначено про здійснення перегляду ухвали Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у цій справі у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Зазначена ухвала мотивована тим, що передача справи № 910/11702/18 на розгляд судової палати зумовлена необхідністю з`ясувати наявність чи, навпаки, відсутність підстав для відступлення від висновків, раніше висловлених Верховним Судом під час розгляду справи № 910/15740/18.

  1. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно розглянути справу та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

  1. За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 17.04.2019 UA-EA-2019-03-27-000196-b, 19.06.2019 між ПАТ "Старокиївський Банк" (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, за яким продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна, яке є предметом спору у цій справі.
  2. У пункті 1.1 договору від 19.06.2019 зазначено про те, що продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна - нежилих приміщень (в літ. А.) з № 1 по № 5 (групи приміщень № 19) загальною площею 65,2 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на нерухоме майно виникло у продавця на підставі свідоцтва про право власності, серія САС № 249852, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.12.2009 на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 04.12.2009 № 983-В. Зазначене нерухоме майно вибуло з володіння продавця на підставі іпотечного договору (без видачі заставної), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4480. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 справі № 910/11702/18 витребувано на користь ПАТ "Старокиївський Банк" з чужого незаконного володіння зазначене нерухоме майно та визнано за ПАТ "Старокиївський Банк" право власності на це нерухоме майно. Враховуючи вищевказані обставини, продавець передає у власність покупцеві майнові права на нерухоме майно, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, а саме: 1) визнання права власності на нерухоме майно; 2) визнання правочину щодо припинення права власності продавця недійсним; 3) припинення дії третіх осіб, яка порушує право власності; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення прав продавця; 5) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 6) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; 7) інші майнові права, які пов`язані із виникненням та припиненням права власності продавця на нерухоме майно, зокрема, але не виключно: витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння; 8)    оскарження у судовому порядку недійсності правочину, за яким продавцем було припинено право власності на нерухоме майно; 9) звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень, на підставі майнових прав, які передбачені законодавством та укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись органів нотаріату, Міністерства юстиції та його територіальних органів, суб`єктів державної реєстрації прав, державних реєстраторів; 10) набуття у власність нерухомого майна, а також інші права, що випливають з майнових прав щодо нерухомого майна, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у зв`язку із встановленням обставин неправомірності припинення права власності продавця на нерухоме майно, або скасуванням рішень судів про недійсність правочинів, на підставі яких продавець набув право власності; 11) отримання грошових коштів/відшкодування вартості нерухомого майна за наслідками недійсності/нікчемності правочинів; 12) інші права, що пов`язані або випливають із правочинів, на підставі яких виникло/існувало право власності продавця на нерухоме майно; 13) пред`явлення позову про визнання права власності покупця, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за покупцем (далі - Майнові права).
  3. За змістом пункту 1.3 договору від 19.06.2019 Майнові права вважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору.
  4. У подальшому за договором купівлі-продажу від 10.09.2019 майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, ОСОБА_1 відчужено набуті за договором від 19.06.2019 Майнові права на користь ТОВ "Михайлівський центр".
  5. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань 25.09.2019 внесено запис про припинення ПАТ "Старокиївський Банк".

Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

  1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Щодо процесуального правонаступництва

  1. На обґрунтування заяви від 24.09.2019 про процесуальне правонаступництво Товариство  посилається на те, що за договором від 10.09.2019 ним набуто майнові права щодо нерухомого майна (нежилі приміщення з № 1 по № 5 (групи приміщень № 19) в літ. А. загальною площею 65,2 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ), які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому.
  2. У свою чергу, відповідач свої заперечення проти зазначеної заяви аргументує тим, що фактично Банк на підставі договору від 19.06.2019 продав своє право на звернення до суду, яке є немайновим і не може бути відчужено шляхом продажу на відкритих торгах (аукціоні), тоді як всі майнові права на вказані нежилі приміщення належать ТОВ "Елула" та за ним зареєстровано.
  3. Верховний Суд у постанові від 12.08.2019 у справі № 910/15740/18 зазначив, що підставою заміни сторони в зобов`язанні у цій справі є договір купівлі-продажу майнових прав від 29.05.2019, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" (далі - ПАТ "Банк "Національні інвестиції") та Товариством з обмеженою відповідальністю  "Фінансова компанія "Фінмарк" (далі - ТОВ "ФК "Фінмарк"), та договір купівлі-продажу майнових прав від 04.06.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Центр Факторингових Послуг" (далі - ТОВ "ФК "Центр Факторингових Послуг") та ТОВ "ФК "Фінмарк". Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та за змістом статті 52 ГПК України здійснюється на будь-якій стадії судового процесу. Оскільки за умовами зазначених договорів купівлі-продажу майнових прав Банк передав у власність ТОВ "ФК "Фінмарк" майнові права, а ТОВ "ФК "Фінмарк", у свою чергу, передало у власність ТОВ "ФК "Центр Факторингових Послуг" майнові права на об`єкти нерухомого майна, які є предметом розгляду у цій справі (застосування наслідків недійсності правочинів, на підставі яких відчужено нерухоме майно, - земельна ділянка та розташований на ній жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами), апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для заміни позивача у справі № 910/15740/18 на його правонаступника - ТОВ "ФК "Центр Факторингових Послуг".

На зазначений висновок Верховного Суду послалося ТОВ "Михайлівський центр" на обґрунтування наявності підстав для задоволення заяви від 24.09.2019 про процесуальне правонаступництво із застосуванням норми процесуального права (статті 52 ГПК України) у подібних правовідносинах.

  1. Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України (в редакції, чинній до 08.02.2020) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
  2. Судова палата погоджується з доводами скаржника щодо помилковості висновку апеляційного суду про наявність підстав для здійснення процесуального правонаступництва ТОВ "Михайлівський центр" стосовно ПАТ "Старокиївський Банк" (позивача у справі), що зумовлює необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 910/15740/18, з огляду на таке.
  3. Питання про заміну сторони її правонаступником вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 52 ГПК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

  1. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.
  2. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Основою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у справі. Виходячи з цього, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

  1. Вирішуючи питання про правонаступництво, суд досліджує обставини передачі прав кредитора новому кредитору та встановлює відповідність їх підставам, визначеним законодавством. У процесі дослідження цих обставин судом може бути встановлено недійсність передання кредитором своїх прав іншій особі (наприклад, нікчемність відповідного договору відступлення права вимоги).  

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

  1. Відповідно до статті 512 ЦК України підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
  2. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

  1. Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (наведений висновок щодо застосування норми права викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17 та у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц).

Щодо розмежування майнових прав та способів захисту цивільних прав

  1. Відповідно до статті 177 та пункту 1 частини 1 статті 181 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
  2. Статтею 190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
  3. Згідно з абзацом 3 частини 2 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
  4. Відповідно до частин 2, 3 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
  5. Законодавство не містить чіткого і повного переліку майнових прав.

Згідно з частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

  1. Частиною 1 статті 424 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом;
  2. Особливістю права вимоги як різновиду майнових прав є його подвійна правова природа: з одного боку, це суб`єктивне право кредитора, яке виникає у зобов`язанні між кредитором і боржником. Це право кредитора вимагати і отримати від боржника виконання обов`язку в межах основного зобов`язання; з іншого боку, це право, яке виступає предметом похідного (вторинного) зобов`язання (щодо переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора) або об`єктом, який передається новому кредитору, що, в свою чергу, супроводжується заміною сторін у зобов`язанні.    
  3. Таким чином, аналіз вищевказаних норм законодавства дає підстави вважати майновими: 1) речові права, в тому числі речові права на чуже майно; 2) майнові права інтелектуальної власності; 3) майнові корпоративні права; 4)    зобов`язальні права (права вимоги майнового характеру); 5) інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).
  4. Як встановлено судом апеляційної інстанції, предметом купівлі-продажу за договорами від 19.06.2019 та від 10.09.2019 визначено майнові права щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема, визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, що власне і є предметом заявлених Банком позовних вимог у цій справі.
  5. Судова палата доходить до висновку, що у даному випадку під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактично має місце продаж права на звернення до суду з цим позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 16 і статтями 387, 392 ЦК України, хоча з урахуванням зазначеного вище застереження щодо змісту або характеру майнових прав, вміщеного у частині 2 статті 656 цього Кодексу, вказані способи судового захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав з огляду на таке.  
  6. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

  1. У свою чергу згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

  1. Витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтями 16, 387 ЦК України саме як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право, яке може відчужуватися в порядку, передбаченому статтею 656 цього Кодексу, на користь інших осіб, оскільки речові права безпосередньо пов`язані з конкретною річчю і переходять у зв`язку з переходом об`єктів нерухомості. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна із чужого незаконного володіння позивач повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Схожий за змістом правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 914/970/18 зі спору, що виник з подібних правовідносин (позивач у цій справі також придбав за договором купівлі-продажу право на витребування майна із чужого незаконного володіння та на визнання права власності на нерухоме майно), від якого (висновку) судова палата не вбачає підстав відступати.

  1. Судова палата зазначає, що у схожих правовідносинах сторони дійсно можуть укладати договори відступлення права вимоги з метою заміни сторони в зобов`язанні і зверненні до суду набувача права вимоги, але зі змісту пункту 1.1 договору від 19.06.2019 вбачається, що відчужені права не є у розумінні статей 512, 514 ЦК України правами вимоги майнового характеру, а сторони у спірних правовідносинах фактично не здійснили операцій з купівлі-продажу права вимоги, оскільки такі права не існували на момент укладення договору від 19.06.2019.

Щодо державної реєстрації майнових прав, безпосередньо пов`язаних з нерухомим майном

  1. У поданій касаційній скарзі відповідач стверджує про те, що у результаті купівлі-продажу майнових прав не відбувалося відчуження речових прав на нежилі приміщення, оскільки з матеріалів справи вбачається і Товариством не заперечується той факт, що відчужені за вказаними договорами майнові права на нерухоме майно не було зареєстровано у встановленому порядку за їх покупцями - ОСОБА_1 і ТОВ "Михайлівський центр".
  2. Скаржник також наголошує, що оскільки за правилами статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару, то, не зареєструвавши у встановленому порядку придбані майнові права щодо нерухомого майна, ОСОБА_1 не міг у подальшому на законних підставах відчужити такі права на користь ТОВ "Михайлівський центр". Відповідно, речові права на приміщення, які могли би бути захищені в судовому порядку, до ТОВ "Михайлівський центр" не перейшли, оскільки до суду не було надано доказів на підтвердження здійснення обов`язкової державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за ПАТ "Старокиївський Банк", ОСОБА_1, ТОВ "Михайлівський центр".
  3. Безвідносно до вищенаведених висновків Суду щодо продажу Банком за договором від 19.06.2019 права на звернення до суду з цим позовом, Верховний Суд  у порядку obiter dictum звертає увагу на необхідність послідовної державної реєстрації майнових прав, пов`язаних з нерухомим майном, ураховуючи таке.
  4. Згідно з частинами 1, 4 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
  5. Частиною 4 статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
  6. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язань); інші речові права відповідно до закону.
  7. Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
  8. Таким чином, за змістом норм статті 334 ЦК України і статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" похідні від права власності речові права на нерухоме майно у їх набувача виникають з моменту державної реєстрації таких прав.
  9. Отже, з урахуванням змісту наведених положень чинного законодавства судова палата вважає, що як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов`язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації.
  10. Суд зазначає, що протилежне тлумачення норм права щодо обов`язкової реєстрації речових прав на нерухоме майно призведе до ризиків хаотичної та неконтрольованої купівлі-продажу майнових прав щодо об`єктів нерухомого майна без реальної можливості добросовісних учасників цивільного обороту мати необхідну інформацію з реєстрів щодо таких об`єктів нерухомості, що, в свою чергу, матиме негативні наслідки для всього цивільного обороту та прямо суперечитиме принципу реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно.  Адже купівля-продаж майнових прав на нерухоме майно без відповідної державної реєстрації речових прав може бути здійснена як без необхідності перевірки обтяжень або арештів на таке майно, а також, зокрема, і без попередніх дозволів органів опіки та піклування, без згоди подружжя на такі відчуження. Більш того, таке відчуження майнових прав без державної реєстрації речових прав може мати наслідком подвійний продаж майнових прав на нерухоме майно.

Щодо розмежування майнових прав, відчужених за договорами від 19.06.2019 і від 10.09.2019, та "права очікування"

  1. Суд не бере до уваги викладене у відзиві на касаційну скаргу твердження ТОВ "Михайлівський центр" про наявність у Банку права розпорядитися своїм майном, в тому числі правами очікування незалежно від факту порушення цього права внаслідок протиправної реєстрації права власності за іншою особою, оскільки зазначені доводи Товариства ґрунтуються на безпідставному ототожненні майнових прав, перерахованих у пунктах 1.1 договорів від 19.06.2019 і від 10.09.2019, з "правом очікування".
  2. Адже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами щодо майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому, які виникають тоді, коли настали певні, але не всі юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права (схожий правовий висновок наведено у пунктах 36, 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 761/5156/13-ц).
  3. Судова палата також враховує викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 295/3022/16-ц правовий висновок про те, що майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.
  4. Водночас матеріали справи не містять, суди не встановили, Товариство не надало доказів на підтвердження того, що предметом купівлі-продажу за договорами від 19.06.2019 і від 10.09.2019 були такі види "права очікування" як майнове право на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), або ж на об`єкт незавершеного будівництва.

Щодо інших аргументів учасників справи

  1. Судова палата відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц правового висновку про те, що з урахуванням норм статей    387, 388 ЦК України однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи    перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким, оскільки вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду має застосовуватися саме під час розгляду віндикаційного позову по суті, тоді як наразі предметом касаційного оскарження є ухвала про процесуальне правонаступництво.
  2. Водночас Суд не бере до уваги посилання ТОВ "Михайлівський центр" на обґрунтування наявності підстав для задоволення заяви про процесуальне правонаступництво від 24.09.2019 на висновок Верховного Суду у питанні про застосування норми процесуального права (статті 52 ГПК України) у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 12.08.2019 у справі № 910/15740/18, оскільки судова палата вважає за необхідне відступити від зазначеного правового висновку.
  3. У зв`язку з наведеним вище судова палата вважає необґрунтованими викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи ТОВ "Михайлівський центр" про те, що наміри сторін (зокрема, здійснення ліквідаційної процедури ПАТ "Старокиївський Банк" та її завершення після продажу майна) свідчать про остаточне відчуження Банком всього його майна та всіх пов`язаних з цим майном прав у тому обсязі, який продавець мав на момент укладення договору купівлі-продажу від 19.06.2019, в тому числі й права вимоги повернення безпідставно набутого майна.
  4. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення клопотання ПАТ "Старокиївський Банк" про залучення ТОВ "Михайлівський центр" як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк", а також заяви ТОВ "Михайлівський центр" про процесуальне правонаступництво, є таким, що не ґрунтується на положеннях законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи, тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні зазначених клопотання та заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

  1. Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
  2. Відповідно до частини 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
  3. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
  4. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, судова палата вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, отримали підтвердження під час касаційного провадження, а висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення клопотання ПАТ "Старокиївський Банк" про залучення ТОВ "Михайлівський центр" як правонаступника ПАТ "Старокиївський Банк", а також заяви ТОВ "Михайлівський центр" про процесуальне правонаступництво є таким, що не відповідає вимогам статей 52, 234, 236 ГПК України і свідчить про необхідність скасування оскаржуваної ухвали як прийнятої з порушенням норм процесуального закону, та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні зазначених клопотання і заяви.

Висновки про застосування норм права

  1. Відповідно до частини 2 статті 315 ГПК України в постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
  2. Враховуючи наведене, судова палата дійшла висновку про необхідність відступити від правового висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 910/15740/18, та вважає, що у контексті спірних правовідносин положення статей 16, 387, 392 ЦК України та статей 4, 52 ГПК України необхідно застосовувати таким чином:

"Витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтями 16, 387 ЦК України саме як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право, яке може відчужуватися в порядку передбаченому статтею 656 цього Кодексу, на користь інших осіб, оскільки речові права безпосередньо пов`язані з конкретною річчю і переходять у зв`язку з переходом об`єктів нерухомості. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна із чужого незаконного володіння позивач повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно, проте до таких доказів не належить договір купівлі-продажу майнових прав, предметом відчуження за яким є такі способи судового захисту цивільних прав, як визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння".

Суд також у порядку obiter dictum, зазначає, що  положення статей 177, 190, частини 4 статті 334, статті 656 ЦК України, частини 2 статті 3, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" необхідно застосовувати таким чином:

"Виходячи із системного аналізу змісту положень статей 177, 190, 656 ЦК України, статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно (за винятком права очікування на отримання у майбутньому права власності на нерухоме майно), є правами, нерозривно пов`язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації. Натомість нездійснення послідовної державної реєстрації майнових (речових) прав на нерухоме майно за їх покупцями свідчить про відсутність переходу прав та обов`язків позивача до правонаступника, як наслідок, виключає підстави для заміни сторони її процесуальним правонаступником".

Розподіл судових витрат

  1. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат скаржника у вигляді сплаченого ним судового збору у загальній сумі 2102 грн, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом стягнення цих витрат з ТОВ "Михайлівський центр", оскільки іншого заявника (ПАТ "Старокиївський Банк") 25.09.2019 припинено як юридичну особу без визначення його правонаступників.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елула" задовольнити.

Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 910/11702/18 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський центр" як правонаступника Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк", а також заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський центр" про процесуальне правонаступництво.

Справу передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський центр" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21/13, ідентифікаційний код 37264723) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елула" (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-А, ідентифікаційний код 39396235) 2102 (дві тисячі сто дві) грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Наказ доручити видати Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                Ю. Я. Чумак

Судді:                                                                                          Н. О. Багай

                                                                                                    І. С. Берднік

                                                                                                    Н. О. Волковицька

                                                                                                    Т. Б. Дроботова

                                                                                                    В. А. Зуєв    

                                                                                                    Є. В. Краснов

                                                                                                    Г. М. Мачульський

                                                                                                    І. С. Міщенко      

                                                                                                    С. К.Могил

                                                                                                    О. В. Случ

                                                                                                    В. Ю. Уркевич