flag Судова влада України
| Українська | English |
ВЕРХОВНИЙ СУД

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Постанова Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 922/2155/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/90154778

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2155/18

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, суддів: Берднік І.С., Багай Н.О., Волковицької Н.О., Дроботової Т.Б., Краснова Є.В., Кушніра І.В., Мачульського Г.М., Міщенка І.С., Могила С.К., Пількова К.М., Случа О.В., Чумака Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 (головуючий суддя Гетьман Р.А., судді Россолов В.В., Тихий П.В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2018 (суддя Светлічний Ю.В.) у справі № 922/2155/18

за позовом Першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

до Фермерського господарства "Салій І.А."

про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

  1. У серпні 2018 року Перший заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - позивач) із позовною заявою до Фермерського господарства "Салій І.А." (далі - відповідач), в якій заявлено вимоги визнати відсутнім у відповідача права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення розміром 121,24 га відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ХР-22-00-00-1224, розташованою на території Одрадівської сільської ради Первомайського району Харківської області.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані прокурором тими обставинами, що до складу спадщини право постійного користування земельною ділянкою, підтверджене державним актом на землю від 19.04.1994 ХР-22-00-0001224 не включене, та власнику фермерського господарства, яким після ОСОБА_1 став ОСОБА_2 , земельна ділянка передана згідно зазначеного державного акта, не належить.

Прокурор посилається на те, що ФГ "Салій І.А." з 21.11.2015 продовжує використовувати спірну земельну ділянку на праві постійного користування без належних для цього підстав, що підтверджується листом Лозівської ОДПІ (Первомайське відділення) ГУ ДФС у Харківській області та податковою декларацією, в якій у відомостях про наявність земельних ділянок фермерського господарства вказано номер Державного акта на право постійного користування ХР-22-00-001224 від 19.04.1994, виданого громадянину ОСОБА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних рішень

  1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.10.2018, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у задоволенні позову відмовлено.

2.1. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд, посилаючись на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України вказав, що спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання відсутнім у відповідача права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення розміром 121,24 га відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ХР-22-00-00-1224, розташованою на території Одрадівської сільської ради Первомайського району Харківської області, обраний прокурором, не відповідає встановленим способам захисту права, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити з цих підстав. Суд також послався на те, що аналогічної позиції у розгляді справ із обранням тотожного способу захисту, а саме: "відсутність права" притримується і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 21.08.2018 у справі №910/14144/17.  

2.2. Суд апеляційної інстанції погодився з підставами відмови у задоволенні позову, викладеним судом першої інстанції, посилаючись на статті 15, 16 Цивільного кодексу України і статтю 20 Господарського кодексу України, вказував на те, що позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. В той же час, вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою не може бути предметом позову, оскільки не приведе до відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. В даному випадку, внаслідок задоволення позовних вимог не відбудеться нівелювання негативних наслідків і не відновиться користування конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою. Апеляційний суд вказав, що заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (визнання відсутнім права користування) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивачів, які вже захищені законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

  1. Не погоджуючись з рішеннями господарських судів, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

  1. На думку прокурора, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права (статті 15-16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України) та процесуального права (статті 76-79, 236 ГПК України), а також неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

4.1. Прокурор зазначає, що судами не надано оцінки його доводам щодо наявності порушень статей 407, 1216, 1218 ЦК України під час використання земельної ділянки фермерським господарством після смерті його засновника - громадянина ОСОБА_1

4.2. Судом не наведено жодної правової норми щодо відсутності підстав для захисту порушеного права, а застосовані положення ЦК України (статті 15-16) та ГК України (ст. 20) не спростовують доводів прокурора. При цьому, обрання способу захисту у кожному конкретному випадку та з огляду на особливості певних правовідносин є законним правом позивача або прокурора. Неправильне тлумачення судом статті 16 ЦК України суперечить положенням законодавства і призвело до неправомірної відмови прокурору у реалізації права на судовий захист.

Таким чином, прокурор вважає висновки судів про те, що прокурором обрано невірний спосіб захисту права такими, що не відповідають наведеним нормам матеріального права та не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 12.06.2013 у справі №6-32цс13.

4.3. Також посилаючись на положення статей 13, 14 Конституції України, статей 125, 152 Земельного кодексу України, прокурор зазначає, що у відповідача відсутнє право користування спірною земельною ділянкою, а наведені відповідачем доводи не дають правових підстав вважати законним його знаходження на спірній земельній ділянці, зазначаючи про те, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/2652/17 (головуючий Мачульський Г.М., судді Кушнір І.В., Краснов Є.В.).

  1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказав про її необґрунтованість та просив залишити оскаржувані рішення без змін. Відповідач наголошував на тому, що оскільки земельна ділянка загальною площею 121,24 га, надана свого часу у постійне користування для створення фермерського господарства у 2005 році, у добровільному порядку, за заявою членів фермерського господарства була розподілена у кількості 73,6679 га (ріллі) між ними безоплатно у приватну власність, а залишки земель с/г призначення у кількості 24,09 га (ріллі), виділених у постійне користування для створення фермерського господарства були повернуті у землі державного запасу та за наказами позивача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області були надані у 2016 році громадянам у приватну власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, тобто, на дату звернення до суду змінився статус спірної земельної ділянки, а відтак, припинилося право постійного користування земельною ділянкою державної форми власності (землі запасу), відсутні правові підстави звернення до суду, на які посилається позивач, тобто, відсутній спір про право.
  2. Позивачем відзиву на касаційну скаргу не подано, що, у відповідності до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Розгляд справи Верховним Судом

  1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 (головуючий - Суховий В.Г., судді: Берднік І.С., Міщенко І.С.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2018 у справі №922/2155/18.

7.1. Розгляд справи неодноразово відкладався, в тому числі з урахуванням карантину, запровадженого згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".

7.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 справу № 922/2155/18 передано на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі ч. 1 ст. 302 ГПК України з метою відступу від висновку щодо застосування норм статті 20 Господарського кодексу України при вирішенні спорів у земельних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №922/2652/17.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020 прийнято до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №922/2155/18 за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2018 у вказаній справі та призначено її розгляд на 15.06.2020.

7.4. В судовому засіданні 15.06.2020 оголошено перерву до 22.06.2020.

З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

  1. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія ХР-22-00-001224, виданого на підставі рішення Первомайської районної ради народних депутатів Первомайського району Харківської області від 28.01.1998, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 121,24 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №35 від 26.02.1998.
  2. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фермерське господарство "Салій І.А." зареєстровано 15.05.1990.
  3. Відповідно до Статуту фермерського господарства "Салій І.А." в редакції 2004 року, засновником і власником господарства був громадянин України ОСОБА_1 .
  4. Пунктом 6 Статуту визначено, що для забезпечення виробничої діяльності у постійному користуванні засновника господарства знаходиться земельна ділянка розміром 121,24 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 118,32 га, з них ріллі 99,85 га, кормових угідь 18,47 га, під будівлями, лісами та іншими угіддями 2,92 га. Земельна ділянка розташована в територіальних межах Одрадівської сільської ради Первомайського району Харківської області та була передана на підставі рішення Первомайської районної ради від 28.01.1998 для створення та ведення фермерського господарства, що посвідчено Державним актом на право постійного користування землею, серія ХР-22-00-001224.
  5. Згідно актового запису про смерть №712 від 24.11.2015, ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13 . 07.07.2016 приватним нотаріусом Лозівського міською нотаріального округу Харківської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого ОСОБА_2 отримав спадщину після смерті батька ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на яку видане свідоцтво, складається з частки в статутному фонді майна Фермерського господарства "Салій І.А." в розмірі 550 000 гривень, що складає 100 відсотків розміру статутного фонду і належала померлому ОСОБА_1 .

ПОЗИЦІЯ  ВЕРХОВНОГО  СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

  1. Предметом заявленого прокурором позову є вимога визнати відсутнім у Фермерського господарства "Салій І.А." права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення розміром 121,24 га відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-22-00-00-1224.
  2. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
  3. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
  4. Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, даний спір щодо права користування земельною ділянкою виник саме із земельних правовідносин, які згідно із статтею 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
  5. Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Зазначений у частині 3 статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.

  1. Відповідно до статті 5 ГПК України, який встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.    

Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у статті 152 Земельного кодексу України, способами захисту виходячи із їх ефективності.    

  1. Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також частини 1 та 2 статті 5 ГПК України.
  2. З аналізу наведених норм частини 2 статті 5 ГПК України слід дійти висновку, що порушення прав на земельну ділянку чи законного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, хоча й не передбачений законом, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.  
  3. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Така позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.
  4. У даній справі прокурор звертається за захистом інтересів держави щодо користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, посилаючись на те, що відповідач займає її без належних правових підстав. Проте, заявлена ним одна позовна вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, у разі її задоволення, не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів держави та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, не відбудеться нівелювання негативних наслідків і у позивача не відновиться користування чи розпорядження конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою. Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (визнання відсутнім права користування) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача.
  5. Визнання відсутнім у відповідача права користування земельною ділянкою, у даному випадку, є, по суті, встановленням обставин, які у подальшому можуть бути зазначені у якості підстав позову про захист свого порушеного права, що також свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту, оскільки не відновлює порушеного права, а вимагає пред`явлення у подальшому іншого позову.    
  6. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права спростовуються викладеним вище.
  7. Щодо посилань прокурора на постанову Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №922/2652/17, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про належність обраного прокурором способу захисту із посиланням на норми статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України у спорі із земельних правовідносин, слід зазначити таке.  
  8. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у іншій справі №922/2652/17 за позовом Першого заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрбор-Агро" про визнання відсутнім права користування земельною ділянкою та звільнення земельної ділянки, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погодилася з підставами для відмови у задоволенні позовних вимог, викладених судом апеляційної інстанції, яку мотивовано тим, що позовні вимоги не відповідають способу захисту, передбаченого статтею 16 Цивільного Кодексу України, оскільки прокурором обрано спосіб захисту, який не передбачений законом.

При цьому, суд касаційної інстанції з посиланням на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України вказав, що наведена норма передбачає такий спосіб захисту як пред`явлення позову про визнання відсутнім права та зазначив, що висновки апеляційного суду про те, що прокурором невірно обрано спосіб захисту права, є такими, що не відповідають наведеним нормам матеріального права та не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 12.06.2013 у справі № 6-32цс13.

  1. Однак, слід звернути увагу на те, що у справі №922/2652/17 вимога про визнання відсутнім права не є єдиною вимогою, а була заявлена поряд з вимогою про звільнення земельної ділянки, яка забезпечила ефективність обраного способу захисту права позивача.
  2. Як вже було зазначено, визначення способів захисту прав на землю врегульовано спеціальними нормами статті 152 Земельного кодексу України, а також положеннями частин 1 та 2 статті 5 ГПК України, а тому не потребує застосування інших кодексів України.
  3. Враховуючи наведене, а також з огляду на наявність у справі №922/2652/17 іншої позовної вимоги (про звільнення земельної ділянки), яка забезпечила ефективність обраного способу захисту, судова палата не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо належності обраного прокурором способу захисту із застосуванням норм статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України при вирішенні спорів у земельних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №922/2652/17. Проте, з урахуванням наведеного вище та характеру спірних земельних правовідносин у справі, що розглядається, судова палата вважає за необхідне уточнити цей висновок, виклавши його без посилання на норми інших кодексів України у такій редакції:
  4. З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.
  5. Аргументи прокурора про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 12.06.2013 у справі №6-32цс13, не можна вважати обґрунтованими, оскільки висновок, викладений судом апеляційної інстанції у даній справі щодо неефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права, навпаки, узгоджується з позицією Верховного Суду України щодо ефективності обраного позивачем способу захисту.  
  6. З огляду на викладене, судова палата не вбачає порушень, про які зазначено в касаційній скарзі, та визнає достатніми наведені господарськими судами мотиви відхилення зазначених прокурором доводів, та наявність підстав для відмови в позові.
  7. Щодо посилання судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях на норми статей 15 та 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України у визначенні неефективності способу захисту, то слід зазначити, що таке посилання, за наявності спеціальних норм статті 152 Земельного кодексу України, а також статті 5 ГПК України, є зайвим, але не призвело до прийняття неправильного рішення, а тому рішення і постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
  8. Враховуючи наведене, не заслуговують на увагу доводи прокурора щодо неправильного застосування судами норм статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.  

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

  1. Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
  2. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на що оскаржувані рішення слід залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.    

Щодо судових витрат

  1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції до 08.02.2020), суд

ПОСТАНОВИВ:

  1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
  2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2018 у справі № 922/2155/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                          Суховий В.Г.

Судді                              Берднік І.С.                                                    Багай Н.О.

                                      Волковицька Н.О.                                           Дроботова Т.Б.

                                      Краснов Є.В.                                                   Кушнір І.В.

                                      Мачульський Г.М.                                            Міщенко І.С.

                                      Могил С.К.                                                       Пільков К.М.

                                      Случ О.В.                                                         Чумак Ю.Я.