flag Судова влада України
| Українська | English |
ВЕРХОВНИЙ СУД

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Постанова Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 913/169/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/87891187

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 913/169/18

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, суддів: Багай Н. О., Берднік І. С., Дроботової Т. Б., Зуєва В. А., Краснова Є. В., Кушніра І. В., Мачульського Г. М., Міщенка І. С., Могила С. К., Пількова К. М., Случа О. В., Сухового В. Г.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 (Медуниця О. Є. - головуючий, судді Барбашова С. В., Попков Д.О.) у справі

за позовом Керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Сєвєродонецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер"

про стягнення 465116,69 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

  1. У квітні 2018 року керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Сєвєродонецької міської ради (далі - Міськрада) звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер" (далі - ТОВ "Боремер", Товариство) про стягнення 465116,69 грн безпідставно збережених коштів за період з 08.06.2016 по 31.03.2018 у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться набуте відповідачем у власність нерухоме майно.
  2. Позовна заява обґрунтовується тим, що після набуття права власності на корпус №1 (механічний цех, камера - тупік фарбувальний, камера - тупік сушильний), розташований за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 2-н, ТОВ "Боремер" всупереч вимогам чинного законодавства користується земельною ділянкою, розташованою на території Міськради, без оформлення належним чином права користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, не сплачуючи при цьому орендну плату за землю, що призводить до неповного надходження плати за землю до місцевого бюджету м. Сєвєродонецька. З огляду на викладене Міськрада на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з 08.06.2016 по 31.03.2018 нарахувала до стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою на суму 465116,69 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

  1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.07.2018 (суддя Косенко Т. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
  2. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, посилаючись на положення статей 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і статей 334, 377, 1212 ЦК України, зазначив, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 1212 ЦК України, які регулюють зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, оскільки за договором оренди землі, укладеним позивачем з попереднім землекористувачем, відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме, орендаря: з Товариства з обмеженою відповідальністю "РБФ "РЕМ" (далі - ТОВ "РБФ "РЕМ") на ТОВ "Боремер" (відповідача), а тому відповідач користується земельною ділянкою за наявності правових підстав.
  3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 07.02.2019 скасував рішення Господарського суду Луганської області від 30.07.2018 та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги повністю.
  4. Зазначена постанова мотивована посиланнями на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/2976/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, а також на положення статей 120, 125 ЗК України та статей 377, 1212 ЦК України, з урахуванням змісту яких апеляційний суд зазначив про наявність у спірних правовідносинах умов для повернення відповідачем позивачеві спірної суми грошових коштів як безпідставно збереженого майна, оскільки внаслідок несплати відповідачем у спірному періоді орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, яку ТОВ "Боремер" як власник нерухомого майна, розташованого на цій ділянці, відповідно до законодавства, має сплачувати позивачу з моменту набуття цього майна у власність, відбулося збереження цих коштів за рахунок неотримання їх позивачем, при цьому правові підстави для такого збереження коштів відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

  1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2019, ТОВ "Боремер" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить цю постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

  1. Підставами для скасування постанови скаржник вважає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме статті 120 ЗК України, статей 796, 1212 ЦК України, наголошуючи на тому, що: 1) цивільно-правовою підставою, яка породжує зобов`язання відповідача, пов`язані з використанням ним земельної ділянки, кадастровий номер 4412900000:07:001:0034, є частина 2 статті 120 ЗК України та умови, визначені у договорі оренди землі, укладеному ТОВ "РБФ "РЕМ" з Міськрадою 17.02.2014, згідно з яким відбулася заміна сторони у зобов`язанні; 2) відсутність державної реєстрації права користування земельною ділянкою за наявності передбачених законом підстав такого користування не може спричинити тих правових наслідків, які становлять предмет позову у справі, що визнав у мотивувальній частині рішення і сам апеляційний суд, який звертає увагу на невиконання відповідачем зобов`язання зі сплати саме орендної плати, яке (це зобов`язання) є не кондикційним, а суто договірним; 3) посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 25.05.2018 у справі № 922/2976/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18 та від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, є помилковим, оскільки правовідносини, з яких виник спір у цій справі, не є тотожними правовідносинам у зазначених справах.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

  1. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з тих мотивів, що: 1) зазначена постанова є законною та обґрунтованою, прийнятою із повним та всебічним дослідженням обставин справи, з урахуванням правових позицій, викладених Великою Палатою Верховного Суду, тому підстав для її скасування немає; 2) до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Розгляд справи Верховним Судом

  1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді: Дроботова Т. Б., Пільков К. М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Боремер" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 у справі № 913/169/18 та зазначено про здійснення перегляду постанови без повідомлення учасників справи.
  2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2019 провадження за касаційною скаргою ТОВ "Боремер" зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі № 587/430/16-ц.
  3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 провадження у справі № 913/169/18 поновлено у зв`язку з офіційним оприлюдненням 30.09.2019 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
  4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 справу № 913/169/18 передано на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
  5. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.10.2019 №29.3-02/2727 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 913/169/18 у зв`язку з відпусткою суддів Сухового В. Г., Міщенка І. С., Берднік І. С. та перебуванням судді Волковицької Н. О. на лікарняному.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.10.2019 для розгляду справи № 913/169/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді: Багай Н. О., Дроботова Т. Б., Зуєв В. А., Краснов Є. В., Кушнір І. В., Мачульський Г. М., Могил С. К., Пільков К. М., Случ О. В.

  1. Ухвалою Верховного Суду від 03.10.2019 прийнято до розгляду палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - судова палата) справу №913/169/18 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
  2. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.02.2020 № 29.3-02/326 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 913/169/18 у зв`язку з виходом з відпустки суддів Берднік І. С., Міщенка І. С., Сухового В. Г.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 25.02.2020 для розгляду справи № 913/169/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді: Багай Н. О., Берднік І. С., Дроботова Т. Б., Зуєв В. А., Краснов Є. В., Кушнір І. В., Мачульський Г. М., Міщенко І. С., Могил С. К., Пільков К. М., Случ О. В., Суховий В. Г.

З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

  1. 17.02.2014 між Міськрадою (орендодавець) і ТОВ "РБФ "РЕМ" (орендар) укладено договір оренди землі № 4412900000070010034, за умовами пунктів 1, 5, 8, 20 якого орендодавець на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради від 26.12.2013 № 3364 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі промисловості (під корпус №1 (механічний цех, камера - тупік фарбувальний, камера - тупік сушильний)), розташовану за адресою: вул.Новікова, 2-н, м. Сєвєродонецьк (далі - спірна земельна ділянка). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий № 4412900000:07:001:0034) становить 7642455,41 грн. Договір укладено на 25 років, строком по 25.12.2038 включно. Після припинення дії договору (розірвання) орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку згідно з додатковою угодою до договору оренди землі протягом трьох днів у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану та несвоєчасного звільнення земельної ділянки, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується в судовому порядку.
  2. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, договір оренди землі від 17.02.2014 № 4412900000070010034 (далі - договір оренди від 17.02.2014) зареєстровано 08.04.2014 (запис № 5278749).
  3. Спірну земельну ділянку було передано ТОВ "РБФ "РЕМ" у користування за актом передачі-прийняття земельної ділянки в натурі, який 17.02.2014 підписано сторонами. Площа земельної ділянки та розмір її нормативної грошової оцінки у спірний період підтверджуються наявними у матеріалах справи витягами із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 15.02.2018 № 382/0/195-18 і від 12.03.2018 № 458/0/195-18, наданими Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області.
  4. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, з 21.03.2014 власником об`єкта нерухомого майна - корпус №1 (механічний цех, камера - тупік фарбувальний, камера - тупік сушильний), об`єкт житлової нерухомості), розташованого за адресою: вул. Новікова, 2-н, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, на земельній ділянці кадастровий номер № 4412900000:07:001:003, є відповідач (ТОВ "Боремер") на підставі укладеного з ТОВ "РБФ "РЕМ" договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.03.2014 № 336 (далі - договір купівлі-продажу від 21.03.2014), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
  5. Таким чином, зазначене нерухоме майно, яке набуте відповідачем у власність на підставі вказаного договору купівлі-продажу, розташовано на спірній земельній ділянці, переданій у користування попередньому власнику - ТОВ "РБФ "РЕМ" за договором оренди від 17.02.2014.
  6. Відповідно до інформації Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області (далі - ГУ ДФС України у Луганській області) від 14.02.2018 № 995/5/12-32-12-03-02 ТОВ "Боремер" не перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС України у Луганській області. Інформації від Міськради щодо укладених договорів оренди немає.

Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

  1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
  2. Відповідно до статті 177 та пункту 1 частини 1 статті 181 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
  3. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час придбання Товариством нерухомого майна) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
  4. Частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній з 01.01.2010) передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
  5. Відтак за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України і частині 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди.
  6. Водночас у статті 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
  7. Частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
  8. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 01.01.2014 до 01.01.2016) обов`язковій державній реєстрації підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
  9. Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
  10. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на безпідставне збереження грошових коштів відповідачем у зв`язку з використанням спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
  11. У свою чергу, відповідач свої заперечення проти задоволення позову обґрунтовує тим, що до нього на підставі статті 120 ЗК України перейшло право оренди спірної земельної ділянки від попереднього землекористувача, у якого Товариство 21.03.2014 придбало будівлю, за договором оренди від 17.02.2014.
  12. Проте судами попередніх інстанцій не встановлено і матеріали справи не містять доказів державної реєстрації права оренди як речового права (стаття 126 ЗК України, частина 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі") на спірну земельну ділянку попереднім землекористувачем - ТОВ "РБФ "РЕМ" (продавцем будівлі) саме на момент укладення договору купівлі-продажу від 21.03.2014 (схожу правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).
  13. З огляду на положення частини 4 статті 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, та зважаючи на зазначені вище правові позиції Верховного Суду і встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, судова палата вважає, що апеляційний суд передчасно послався на норми статей 120, 141 ЗК України та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" в обґрунтування висновку про перехід до ТОВ "Боремер", як нового власника будівель, від ТОВ "РБФ "РЕМ" (орендаря земельної ділянки за договором оренди від 17.02.2014) права користування земельною ділянкою під цими будівлями та обумовлене цим припинення зазначеного договору оренди стосовно відчужувача (колишнього власника), оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель (станом на 21.03.2014) право оренди земельної ділянки у продавця ще не виникло (стаття 125 ЗК України), а тому не могло перейти до покупця - ТОВ "Боремер".
  14. Тобто, в силу імперативних вимог статті 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди.
  15. За таких обставин не відповідає імперативним вимогам статті 125 ЗК України висновок суду апеляційної інстанції про набуття Товариством права оренди земельної ділянки з моменту набуття права власності на розміщену на ній будівлю та автоматичне виникнення у нового власника (ТОВ "Боремер") зобов`язання зі сплати орендної плати з моменту укладення договору купівлі-продажу від 21.03.2014.
  16. У зв`язку з наведеним, судова палата також вважає помилковим висновок апеляційного суду про використання відповідачем спірної земельної ділянки за наявності правової підстави (відповідно до права користування попереднього землекористувача, яке з огляду на норми статті 120 ЗК України перейшло до Товариства з моменту придбання у власність нерухомого майна, розміщеного на цій ділянці), а також висновок суду першої інстанції про наявність договірних правовідносин між сторонами спору.
  17. Предметом позову у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Міськради про стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати у сумі 465116,69 грн за період з 08.06.2016 по 31.03.2018 на підставі статті 1212 ЦК України за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщено, без оформлення відповідного права на цю земельну ділянку.
  18. Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
  19. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
  20. За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
  21. Відповідач у поданій касаційній скарзі наполягає, що він є законним користувачем земельної ділянки, кадастровий № 4412900000:07:001:0034, на умовах і в обсягах, визначених у договорі оренди землі, укладеному 17.02.2014 між ТОВ "РБФ "РЕМ" і Міськрадою, у якому відбулася заміна сторони у зобов`язанні, а тому застосування у цьому випадку положень статті 1212 ЦК України є необґрунтованим. Крім того, на думку скаржника, відсутність державної реєстрації права користування земельною ділянкою за наявності передбачених законом підстав такого користування не може призвести до тих правових наслідків, які становлять предмет позову у справі, що визнав у мотивувальній частині рішення і сам апеляційний суд, який звернув увагу на невиконання відповідачем зобов`язання зі сплати саме орендної плати, яке (це зобов`язання) є не кондикційним, а суто договірним.
  22. Разом з тим, відхиляючи такі твердження скаржника як безпідставні, судова палата виходить з того, що відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права оренди до покупця будівлі (відповідача) за правилами частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", так і заміну сторони у зобов`язанні.
  23. Відповідно до частини 1 статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.
  24. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (наведену правову позицію викладено у пункті 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).
  25. Отже, прокурор правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період безпідставного користування відповідачем спірною земельною ділянкою у порядку статті 1212 ЦК України.
  26. У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).
  27. З огляду на викладене ТОВ "Боремер" як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період (з 08.06.2016 по 31.03.2018) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
  28. Перевіривши розрахунок розміру безпідставно збережених коштів, дослідивши витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 15.02.2018 № 382/0/195-18 та від 12.03.2018 № 458/0/195-18, надані Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області, та інші наявні у справі докази в їх сукупності, а також зважаючи на ненадання відповідачем контррозрахунку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
  29. З огляду на викладене, наведені у касаційній скарзі доводи Товариства, зазначені у пункті 8 цієї постанови, Верховний Суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на обставинах справи та нормах чинного законодавства.
  30. Разом з тим судова палата частково погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами прокурора з урахуванням наведених раніше висновків суду касаційної інстанції.
  31. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі є таким, що ґрунтується на положеннях законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи, однак, зважаючи на зазначену вище помилковість висновків апеляційного суду, викладених у мотивувальній частині постанови від 07.02.2019, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

  1. Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
  2. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
  3. Згідно з частиною 4 статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
  4. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, проте оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
  5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, судова палата вважає, що хоча доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, і не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог, проте наразі наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

  1. За змістом положень пункту 1 частини 4 і частини 14 статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції і залишення без змін її резолютивної частини, якою скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 у справі № 913/169/18 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині зазначену постанову залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                        Ю. Я. Чумак

Судді                                                                                                   Н. О. Багай

                                                                                                            І. С. Берднік

                                                                                                            Т. Б. Дроботова

                                                                                                            В. А. Зуєв

                                                                                                            Є. В. Краснов

                                                                                                            І. В. Кушнір

                                                                                                            Г. М. Мачульський

                                                                                                            І. С. Міщенко

                                                                                                            С. К.Могил

                                                                                                            К. М. Пільков

                                                                                                            О. В. Случ

                                                                                                            В. Г. Суховий