Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/88017551
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 10/5026/995/2012
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, суддів: Банаська О. О., Білоуса В. В., Жукова С. В., Катеринчук Л. Й., Огородніка К. М., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., Ткаченко Н. Г.
за участі секретаря судового засідання Озерчук М. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 (головуючий - Б.М. Грек, судді: С.І. Буравльов, А.А. Верховець)
за заявою Державного підприємства "Рубін"
до Товарної біржі "Універсальна" та до ОСОБА_1
про визнання недійсним аукціону
у справі за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Умані та Уманському районі Черкаської області
до Державного підприємства "Рубін"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник кредитора - не з`явився,
представник боржника - не з`явився,
представник відповідача (ОСОБА_1.) -Усатюк О. В., адвокат,
третя особа - ОСОБА_2 особисто
представник третьої особи ( ОСОБА_2 ) -Музичко Р.В., адвокат,
представник учасника (Фонду Державного майна України) - Хайновський О. О.,
представник учасника (Державного концерну "Укроборонпром") - Гетта Т. М.,
прокурор - Грищенко М. А.
1.1. 04.07.2012 Господарський суд Черкаської області ухвалив порушити провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Рубін" (далі - Боржник) за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Умані та Уманському районі Черкаської області в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 17.05.2012 № 4711-VI).
1.2. 12.02.2015 Господарський суд Черкаської області постановив визнати Боржника банкрутом, відкрити процедуру ліквідації Боржника та призначити ліквідатором арбітражного керуючого Смілянця С. М.
1.3. 15.11.2017 Боржник в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Смілянця С. М. подав позовну заяву про визнання недійсним рішення аукціону від 28.05.2010, оформленого протоколом № 018/а про проведення аукціону на Товарній біржі "Універсальна" (далі - Аукціон) за лотом № 14/а, а саме щодо виробничої будівлі (адміністративно-побутової будівлі) та ганку, літера В6, ІХ, площею 1 803,60 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Об`єкт); а також клопотання про поновлення строку для звернення із цією заявою та визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду за захистом прав і законних інтересів.
1.4. Позовна заява мотивована незаконністю відчуження за результатами проведення оспорюваного аукціону належного Боржнику Об`єкта (який у складі майна державного підприємства належить до об`єктів державної власності) на користь фізичної особи ОСОБА_1 з таких підстав: відчуження проводилося у межах виконання плану досудової санації Боржника, затвердженого 11.11.2009 директором департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України та тимчасово виконуючим обов`язки Міністра оборони України, але не погодженого з Фондом державного майна України, що мав надати дозвіл на відчуження державного майна; проданий на спірних торгах Об`єкт не був включений до основних засобів, відчуження яких було передбачено планом досудової санації Боржника.
Клопотання про поновлення строку звернення до суду мотивовано отриманням арбітражним керуючим Смілянцем С.М. як ліквідатором Боржника відомостей про спірні торги у 2017 році під час листування з Фондом державного майна України - після призначення його 12.02.2015 ліквідатором Боржника у цій справі.
1.5. 25.01.2018 та 05.02.2019 ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин (за вимогами ліквідатора Боржника про визнання недійсними результатів Аукціону) та про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
2.1. 05.03.2019 Господарський суд Черкаської області ухвалив відмовити у задоволенні заяви Боржника до Товарної біржі "Універсальна" та до ОСОБА_1 про визнання недійсним Аукціону.
2.2. Рішення суду мотивоване відсутністю визначених статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) підстав для розгляду в межах цієї справи про банкрутство Боржника заяви ліквідатора про визнання недійсним Аукціону з огляду на те, що спірний аукціон відбувся за 2 роки та 2 місяці, що передували порушенню цієї справи про банкрутство, тобто поза межами строку, передбаченого статтею 20 Закону про банкрутство, норми якої встановлюють підстави для визнання недійсними правочинів, вчинених боржником після порушення справи про банкрутство або протягом року, що передував порушенню цієї справи.
3.1. 12.06.2019 Північний апеляційний господарський суд постановив апеляційну скаргу ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Смілянця С. М. задовольнити, ухвалу Господарського суду Черкаської області від 05.03.2019 скасувати, заяву ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Смілянця С. М. задовольнити: визнати недійсними результати Аукціону.
3.2. Рішення суду мотивоване існуванням визначених цивільним законодавством підстав для визнання за заявою ліквідатора Боржника недійсним у межах цієї справи про банкрутство рішення щодо результатів проведення Аукціону з продажу Об`єкту з огляду на відсутність погодження Фондом державного майна України стосовно внесення до плану санації Боржника Об`єкта як державного майна, запланованого для продажу, а також з огляду на недоведення відповідачами існування дозволу з боку Фонду державного майна України на відчуження Об`єкта. Визнаючи поважними причини пропуску позовної давності при зверненні арбітражного керуючого Смілянця С. М. з позовом у цій справі, суд виходив з того, що ліквідатор Боржника про порушення порядку відчуження майна Боржника в досудовій процедурі санації дізнався з моменту його призначення ліквідатором Боржника у цій справі.
4.1. У зв`язку зі значною кредиторською заборгованістю Боржника прийнято рішення про проведення досудової санації, якою передбачено продаж частини нерухомого майна підприємства.
12.11.2009 план санації Боржника затверджений тимчасово виконуючим обов`язки Міністра оборони України і погоджений з департаментом економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України й кредиторами: ОДПІ у м. Умань, ПФУ в м. Умань, ПП "Комунальник", УКП "УТКЕ", ПП Борейко, ТОВ УЦО, КЕЧ, ВАТ "Черкасиобленерго".
У плані досудової санації відображено відомості про фінансово-господарський стан Боржника, а саме:
- за період з 01.01.2008 по 01.09.2009 загальна кредиторська заборгованість Боржника становила 4 533,0 тис. грн, з якої: 317,0 тис. грн - із заробітної плати, 247,0 тис. грн - зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, 2 892,3 тис. грн - до державного та місцевого бюджетів;
- підприємство Боржника стабільно збиткове та перебуває на межі банкрутства;
- складено перелік майна, яке не використовується у виробничій діяльності та пропонується до реалізації для погашення кредиторської заборгованості, згідно з порядком відчуження об`єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803;
- відповідно до пункту 3.9 плану досудової санації термін дії досудової санації становитиме 12 місяців з дня його затвердження, тобто до 12.11.2010.
4.2. 28.05.2010 на відкритих торгах, які були проведені Товарною біржею "Універсальна", продано майно Боржника, а саме виробничу будівлю (адміністративно-побутову будівлю) та ганок, літера В6, ІХ, площею 1 803,60 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з протоколом проведення аукціону від 28.05.2010 переможцем цих торгів став ОСОБА_1 , оскільки він запропонував найвищу ціну - 277 132 грн 55 коп. за лотом № 14/а. Вартість майна під час його продажу визначалася за звітом про незалежну оцінку, який виконано станом на 01.02.2010, продаж відбувався за участі представника Боржника - ОСОБА_4 за довіреністю від 05.05.2010. Претензій та зауважень щодо проведення аукціону учасники не мали, про що свідчать їх підписи: ліцитатора ОСОБА_5 , покупця ОСОБА_1 , представника продавця ОСОБА_6
4.3. Ліквідатор Боржника - арбітражний керуючий Смілянець С. М. під час виконання своїх повноважень встановив, що в результаті досудової санації Боржника шляхом продажу на аукціоні відчужено 21 об`єкт нерухомого майна, проте були реалізовані об`єкти нерухомості були відчужені об`єкти, які не зазначалися у плані досудової санації, у тому числі Об`єкт, придбаний ОСОБА_1 . Це стало підставою для звернення ліквідатора до суду із заявою про визнання продажу майна незаконним.
4.4. З матеріалів справи не вбачається, а відповідачами не доведена наявність погодження Фонду державного майна України на внесення до проєкту санації Об`єкта, проданого на Аукціоні, та надання дозволу на його відчуження.
5.1. 02.07.2019 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 і залишити в силі ухвалу Господарського суду Черкаської області від 05.03.2019.
6.1. Апеляційний суд всупереч нормам цивільного законодавства неправильно здійснив обчислення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, помилково визначивши початок перебігу позовної давності з моменту призначення ліквідатора Боржника у цій справі, а не з моменту вчинення Боржником - юридичною особою оспорюваного правочину.
7.1. Аргументи у відзиві на касаційну скаргу аналогічні мотивам, викладеним в оскаржуваному судовому рішенні.
8.1. Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019.
8.2. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2019 справу з касаційною скаргою ОСОБА_1 передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство у складі Верховного Суду на підставі частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) через необхідність відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, з огляду на таке.
8.3. У постановах від 26.04.2018 у справі № 38/5005/5752/2012 та від 22.08.2018 у справі № 04/01/5026/1089/2011 (пункт 29) Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені за результатами розгляду в межах справи про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів з продажу майна боржника, дійшов висновку, посилаючись на норми пункту 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів - з моменту порушення справи про банкрутство, перебіг строку позовної давності зупиняється.
9.1. 30.09.2019 Суд ухвалив прийняти справу № 10/5026/995/2012 за касаційною скаргою ОСОБА_1 до розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
9.2. 24.10.2019 Суд ухвалив звернутися до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку у цій справі з метою формування Верховним Судом єдиної судової практики.
9.3. Фахівцям Науково-консультативної ради при Верховному Суді поставлені такі запитання:
9.4. У наукових висновках, що надійшли у справі, надано різні, часом протилежні відповіді на кожне і поставлених запитань. Відзначаючи відсутність доктринальної єдності у вирішенні цих складних питань права, Суд не вважає за можливе покластися у цих питаннях на якийсь один доктринальний підхід, натомість у своїх висновках дотримуватиметься судової практики, яка одержала наукове осмислення.
9.5. 23.01.2020 Суд ухвалив призначити справу до розгляду на 11.02.2020 о 12 год 30 хв.
Щодо підстав для визнання недійсним правочину, вчиненого боржником
10.1. Згідно з частиною четвертою статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Отже, відчуження майна за результатами проведення аукціону є правочином з купівлі-продажу цього майна.
10.2. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
10.3. З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що заперечення результатів проведення аукціону з відчуження майна боржника є запереченням правочину з відчуження цього майна, а порядок та передумови для заявлення цих вимог у справі про банкрутство визначені нормами Закону про банкрутство.
10.4. Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Проте норми цієї статті Закону про банкрутство не визначають та не уточнюють підстав, за яких правочини, укладені боржником, можуть бути визнані недійсними.
Водночас у частині першій статті 20 Закону про банкрутство наведено вичерпний та спеціальний перелік підстав, за яких правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.
Зі змісту статей 10 та 20 цього Закону вбачається, що суб`єктний склад осіб, що можуть звертатися з вимогами про визнання недійсними правочинів боржника, також відрізняється. Статтею 20 Закону про банкрутство до суб`єктів звернення віднесено арбітражного керуючого або конкурсного кредитора, а згідно з частиною четвертою статті 10 цього Закону коло суб`єктів звернення з вимогами про визнання недійсними правочинів боржника не обмежується.
Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що законодавець у частині четвертій статті 10 та в статті 20 Закону про банкрутство розмежував підстави і передумови для вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, а тому угода боржника у справі про банкрутство може бути визнана недійсною не лише за спеціальних підстав для визнання недійсною угоди боржника у справі про банкрутство, передбачених Законом про банкрутство, а й за загальних підстав недійсності правочину, визначених цивільним законодавством України.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 23 постанови від 15.05.2018 у справі № Б-39/64-10.
10.5. З огляду на встановлені апеляційним судом обставини заперечення Боржником в особі ліквідатора правочину з відчуження Об`єкта за результатами проведення Аукціону за загальних підстав недійсності правочину (однак не з підстав, передбачених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство) Суд погоджується з висновками апеляційного суду про незаконність рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог Боржника в особі ліквідатора у спірних правовідносинах з підстав недотримання ліквідатором при зверненні з вимогами у цій справі передбаченого статтею 20 Закону про банкрутство строку звернення з вимогами про визнання недійсним правочину з відчуження Об`єкта за результатами проведеного Аукціону.
Щодо наслідків відчуження державного майна без згоди Фонду державного майна України
10.6. Порядок та умови відчуження об`єктів нерухомого майна державної форми власності були визначені чинними на дату відчуження Об`єкта за результатами проведення Аукціону нормами, зокрема Господарського кодексу України в редакції, чинній станом на 28.05.2010 (далі - ГК України) та Закону України "Про управління об`єктами державної власності" в редакції, чинній станом на 28.05.2010.
Норми частини п`ятої статті 75 ГК України встановлювали загальне правило щодо порядку відчуження нерухомого майна (основних фондів), що належить державному підприємству: відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
Статтею 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" було передбачено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Розмежовуючи повноваження названих суб`єктів управління об`єктами державної власності згідно із цим Законом, Суд зазначає, що:
- Кабінет Міністрів України: визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності, встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом, і визначає порядок відчуження та списання об`єктів державної власності (пункти 1, 2, підпункт "и" пункту 18 частини другої статті 5);
- Фонд державного майна України: щодо державних підприємств, установ і організації - забезпечує розроблення умов реструктуризації та санації підприємств, що перебувають у його управлінні, та їх погодження щодо господарських організацій, у статутних фондах яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 7); щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна - дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством (підпункт "и" пункту 2 частини першої статті 7).
Наведені норми були частково відтворені, зокрема в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України Порядку відчуження об`єктів державної власності, від 06.06.2007 № 803 (в редакції, чинній на час відчуження Об`єкта, далі - Порядок), яким Кабінет Міністрів України відповідно до власних повноважень, передбачених наведеними нормами Закону України "Про управління об`єктами державної власності", визначив механізм та способи відчуження об`єктів державної власності.
Згідно з пунктом 6 Порядку відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.
Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.
У пункті 8 Порядку законодавець зазначив, що рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб`єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що чинне на момент відчуження Об`єкта законодавство вимагало безумовної згоди (дозволу) Фонду державного майна на відчуження об`єктів нерухомого майна державного підприємства.
При цьому Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 914/2002/13 та в постанові Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 910/4715/16.
10.7. Окрім викладеного Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Суди встановили, що відчуження Об`єкта відбулося у досудовій процедурі санації, що була застосована до Боржника, у межах реалізації плану досудової санації (пункти 4.1, 4.2).
Суд у цьому спорі не оцінює проведення досудової процедури санації стосовно Боржника відповідно до плану досудової санації, окремі положення цього плану, зокрема ті, що стосуються майна Боржника, яке було включено до переліку майна, що підлягає продажу згідно з планом досудової санації, оскільки ні факт застосування щодо Боржника досудової санації, ні план санації в цілому, ні окремі його положення не заперечувалися, не були предметом оскарження у цьому спорі, а відповідні вимоги не були предметом судового розгляду.
Водночас, оскільки, як встановили суди, заперечуване ліквідатором Боржника відчуження Об`єкта за результатами проведення Аукціону відбулося у досудовій процедурі санації, Суд зазначає про таке.
Законодавством, чинним на час відчуження Об`єкта, були визначені особливості відчуження об`єктів нерухомого майна державної власності у процедурі досудової санації державного підприємства, у зв`язку з чим слід звернутися до законодавчого врегулювання процедури досудової санації державного підприємства.
Відповідно до частини четвертої статті Закону про банкрутство (в редакції, чинній на час проведення стосовно Боржника досудової санації - до набрання з 19.01.2013 змін і доповнень в цей Закон) досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України.
Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, уповноваженим управляти майном боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства.
У пункті 9 Порядку проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 № 515, поряд з вимогою про необхідність затвердження плану досудової санації державного підприємства уповноваженим органом цього підприємства міститься вимога про погодження в установленому законом порядку з Фондом державного майна заходів, пов`язаних з відчуженням основних засобів, передачею структурних підрозділів підприємств та нерухомого майна в оренду.
10.8. Підсумовуючи викладене та враховуючи встановлені апеляційним судом обставини відсутності згоди (дозволу) Фонду державного майна України (або листа зі згодою на продаж Об`єкта, або погодження плану досудової санації Боржника) на відчуження Об`єкта, у тому числі за правочином за результатами проведення Аукціону, Суд погоджується з висновками апеляційного суду про порушене у спірних правовідносинах право Боржника - державного підприємства на Об`єкт як нерухоме майно державного підприємства через відчуження Об`єкта за результатами проведення Аукціону на користь приватної особи - Відповідача-1 всупереч передбаченому законом порядку - без згоди (дозволу) Фонду державного майна України.
Щодо позовної давності у справі про банкрутство
10.9. Поряд з висновком про порушене право Боржника на Об`єкт та обґрунтованість вимог у цій частині, наведеним у пункті 10.8 цієї постанови, Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимоги Боржника в особі ліквідатора, в оскаржуваній постанові також дійшов висновку про пропуск ліквідатором Боржника позовної давності у спірних правовідносинах, однак за наявності поважних причин пропуску цього строку - про існування підстав для захисту порушеного права.
Проте Суд не погоджується з висновками апеляційного суду в цій частині, зважаючи на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права У зв`язку із цим, не обмежуючись доводами та вимогами касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України), Суд зазначає про таке.
10.10. Щодо перебігу позовної давності у справі про банкрутство
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:
1) має юридичний склад;
2) позначає сплив строку;
3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову);
4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;
5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;
6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09.
Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:
1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;
2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;
3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме:
- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04);
- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08);
- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).
Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18 та у постанові від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15 з посиланням на позицію Верховного Суду України в постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 6-2469цс16).
Згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
10.11. Суд зазначає, що і разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів Боржника.
Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14.
10.12. У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме Боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись Боржник в особі уповноваженого органу.
10.13. Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися Боржник в особі уповноваженого органу.
При вирішенні судами спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, є недопустимим відхід від встановленого ЦК України порядку перебігу позовної давності зі зміною наведеного порядку визначення початку перебігу позовної давності з урахуванням виду позовних вимог у спірних правовідносинах.
10.14. Правильність наведеної позиції стосовно правил перебігу позовної давності у справах про банкрутство також підтверджується, якщо звернутися до конструкції частини першої статті 261 ЦК України, в основу якої покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено.
Аналіз норм права, якими врегульовані питання позовної давності дає підстави для висновку, що у разі, коли законодавець вживає вислови "свої цивільні права", "цивільні права особи", "здійснення права", він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми.
Тож при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов`язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора.
При цьому і в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.
Відповідно до частини восьмої статті 261 ЦК України винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Відхід від наведеної позиції щодо правил визначення початку перебігу позовної давності у спорах у справах про банкрутство при зверненні боржника/арбітражного керуючого до суду з вимогами про захист цивільного права або інтересу боржника означав би не передбачене законом, а тому безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням одночасно боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб`єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим.
Поряд з цим пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами №№ 22083/93, 22095/93; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" за заявою № 14902/04).
10.15. Правильність зазначеної позиції щодо правил визначення початку перебігу позовної давності у спорах у справах про банкрутство при зверненні з вимогами боржника/арбітражного керуючого також узгоджується із позицією законодавця щодо розмежування в частині четвертій статті 10 та в статті 20 Закону про банкрутство передумов та підстав, зокрема, для вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником (пункт 10.4 цієї постанови).
Так, закріплюючи в нормах частини четвертої статті 10 Закону про банкрутство правило щодо можливості визнання недійсною угоди боржника у справі про банкрутство за загальних підстав недійсності правочину, які визначені цивільним законодавством України (пункт 10.4), законодавець тим самим поширив на вимоги, що заявлені в порядку частини четвертої статті 10 Закону про банкрутство, загальні умови щодо звернення за захистом порушеного права, передбачені цивільним законодавством, - у межах позовної давності.
Водночас у статті 20 Закону про банкрутство законодавець врегулював особливості заперечення правочинів і майнових дій боржника, визначивши спеціальні (відмінні) підстави, умови та порядок заперечення правочинів та майнових дій боржника: обмежив коло осіб, що можуть заперечувати правочин, вчинений боржником, та спростовувати майнові дії боржника; навів вичерпний перелік підстав для цих вимог; встановив граничний (преклюзивний) строк (що є іншим, ніж позовна давність) для звернення з вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, або про спростування майнових дій.
Норми частини четвертої статті 10 Закону про банкрутство не містять подібних особливостей та обмежень.
Тому визначення початку перебігу строку позовної давності з дня, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорюваний правочин, не відповідає наведеним правилам застосування норми матеріального права.
10.16. Тлумачення частини п`ятої статті 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог.
Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
Отже, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.
Суд звертається до правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, у пункті 6.25 постанови від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17, в постановах від 28.05.2019 у справі 5015/118/11 та від 22.10.2019 у справі № 910/15453/17.
10.17. Щодо зупинення позовної давності на період дії мораторію
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом.
Виняток з передбачених ЦК України правил перебігу позовної давності у спорах, стороною яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, становлять особливості перебігу позовної давності у спорах щодо вимог кредиторів, які визначені в частині третій статті 19 Закону про банкрутство, відповідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію.
Мораторій (від лат. Moratorius) у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов`язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
Категорія мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з нормами статті 19 Закону про банкрутство передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Водночас наведене в пункті 2 частини першої статті 263 ЦК України правило щодо зупинення позовної давності не поширюється на вимоги та правовідносини, що не пов`язані з грошовими вимогами кредиторів у справі про банкрутство, а тому закріплене в частині третій статті 19 Закону про банкрутство правило щодо зупинення позовної давності не може застосовуватися як передбачена законом підстава у межах загального правила щодо зупинення позовної давності відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України, а саме до всіх інших правовідносин та спорів, що виникають у справі про банкрутство, і не пов`язані зі спором про грошові вимоги кредиторів.
Наведений підхід узгоджується із висновками наведеними в пунктах 10.11-10.15 цієї постанови, та є виправданим з урахуванням необхідності дотримання балансу між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідносин у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд.
Відхід від цієї позиції означав би можливість втручання боржника або іншого суб`єкта звернення з вимогами у спорі у межах справи про банкрутство у будь-які правовідносини, учасником яких був боржник, незалежно від часу, що минув на момент звернення з вимогами у спорі у межах справи про банкрутство; або можливість втручання у правовідносини, предметом яких було (або стало) майно (активи, права тощо), що за задавненими правовідносинами вибуло з власності (іншого права) боржника, однак без можливості настання для суб`єкта звернення будь-яких передбачених законом негативних наслідків, зокрема у вигляді застосування наслідків спливу позовної давності.
Крім того, поширення на всі спори, що вирішуються у справі про банкрутство, норми частини третьої статті 19 Закону про банкрутство, якою передбачено зупинення перебігу позовної давності на період дії мораторію, створювало б можливість для недобросовісного використання процедури банкрутства з метою втручання носія права (боржника тощо) за вимогами у спорі у справі про банкрутство у задавнені правовідносини і порушувало б стабільність та визначеність економічних відносин між суб`єктами господарювання.
З огляду на викладене та урахування висновків, наведених в пунктах 10.11- 10.15 цієї постанови, Суд дійшов висновку, що зазначена норма частини третьої статті 19 Закону про банкрутство не поширює свою дію на будь-які інші спори, стороною яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, та не застосовується при вирішенні цих спорів як передбачена законом відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України підстава для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.
Дійшовши цього висновку, Суд вважає за необхідне відступити від протилежної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної в постановах від 26.04.2018 у справі № 38/5005/5752/2012 та від 22.08.2018 у справі № 04/01/5026/1089/2011 (пункт 29), відповідно до якої при вирішенні спорів про визнання недійсними правочинів з продажу майна боржника, з урахуванням норми пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України, перебіг строку позовної давності зупиняється під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів - з моменту порушення справи про банкрутство.
10.18. Щодо поважних причин пропуску позовної давності
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Суд звертається до правової позиції, що послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.
Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та в пунктах 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).
10.19. Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:
- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);
- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 9.23 постанови від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.
10.20. Підсумовуючи викладене, Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16.
10.21. Водночас, попри наведений висновок та сталу практику Верховного Суду в питанні повноважень касаційного суду щодо оцінки поважності причин пропуску позовної давності слід звернути увагу, що закон (норми ЦК України, спеціальні норми Закону про банкрутство тощо) не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності.
А тому, задля подальшого уникнення судових помилок чи зловживань Верховний Суд як "суд права, а не факту" зазначає про виняткову необхідність надати висновок у питанні поважності причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, здійснивши правову кваліфікацію обставин порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого як самостійних причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, не вдаючись до оцінки цих обставин у цій справі.
У справах про банкрутство ці обставини мають місце на підставі рішення суду в силу закону (Закону про банкрутство тощо) та настають з ухваленням рішення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Тому Суд, зважаючи на висновки в пунктах 10.11-10.15 цієї постанови, дійшов висновку, що у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.
10.22. Проте місцевий суд, відмовляючи ліквідатору Боржника у задоволенні вимог без застосування до спірних правовідносин позовної давності, а апеляційний суд, ухвалюючи про поважність причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, наведеного не врахували, допустивши порушення норм матеріального права та процесуальні порушення, які полягають у не дослідженні зібраних у справі доказів:
- заяви ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Смілянця С. М. про визнання недійсним рішення Аукціону з вимогою про поновлення пропущеного строку для звернення до суду,
- клопотання про поновлення строку звернення до суду з вимогою визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду за захистом прав та законних інтересів та визначених в ньому обставин,
- а також не взяли до уваги факт участі арбітражного керуючого Смілянця С. М. у цій справі з 2014 року як керуючого санацією Боржника (ухвала від 09.09.2014). Це унеможливило встановлення з урахуванням вимог чинного на час виникнення спірних відносин законодавства фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення питання про існування у Боржника в особі ліквідатора права на судовий захист у спірних правовідносинах, а саме: щодо наявності поважних (у розумінні наведених норм закону та відповідно до викладених в цій постанові висновків) причин пропуску ним позовної давності у спірних правовідносинах.
10.23. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
10.24. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
10.25. Ураховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та положення пунктів 2 частини першої статті 308, пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду і скасована нею ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з направленням справи в частині вимог Боржника в особі ліквідатора про визнання недійсним рішення Аукціону до суду першої інстанції на новий розгляд.
10.26. Повний текст постанови виготовлений з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.02.2020.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді О. О. Банасько
В. В. Білоус
С. В. Жуков
Л. Й. Катеринчук
К. М. Огороднік
В. Г. Пєсков
В. Я. Погребняк
Н. Г. Ткаченко
_03_03.png)