flag Судова влада України
| Українська | English |
ВЕРХОВНИЙ СУД

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 908/1166/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/81304520

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/1166/17

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого,

суддів: Берднік І. С., Дроботової Т. Б., Краснова Є. В., Кушніра І. В., Мачульського Г. М., Міщенка І. С., Пількова К. М., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Овчарик В. М.,

за участю представників:

позивача - Ларченка І. О. (голова);

відповідача (у режимі відеоконференції) - Нікогосян Л. В. (представник за довіреністю);

розглянув касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2017 (суддя Смірнов О. Г.) і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2017 (судді: Дучал Н. М. (головуючий), Сгара Е. В., Склярук О. І.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Лучисте-2А"

до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

про визнання договору оренди землі від 27.04.2007 № 28 поновленим, визнання додаткової угоди укладеною.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

  1. У червні 2017 року Фермерське господарство "Лучисте-2А" (далі - ФГ "Лучисте-2А") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди землі від 27.04.2007 № 28 (далі - договір оренди) поновленим на 49 років на тих самих умовах, які були передбачені договором, і визнання укладеною додаткової угоди від 21.09.2016 до договору оренди про його поновлення на 49 років.
  2. Позовні вимоги обґрунтовано положеннями частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" із зазначенням, що після закінчення строку дії договору оренди орендар продовжував користуватися орендованою земельною ділянкою і належним чином виконував свої обов'язки за договором; орендодавець у місячний строк не повідомив орендареві про відмову у поновленні договору оренди на новий строк шляхом прийняття відповідного рішення, тому договір автоматично продовжено на 49 років на тих самих умовах.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

  1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.08.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2017, позов задоволено частково: визнано поновленим на 10 років договір оренди; визнано укладеною додаткову угоду до договору про поновлення договору на тих самих умовах, які передбачено договором оренди, у редакції суду (строком на 10 років); в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
  2. Судові рішення аргументовано тим, що позивач належно виконує обов'язки за договором, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і протягом 1 місяця після закінчення строку договору від орендаря не надходило листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. Відмова в поновленні договору оренди на 49 років мотивована прямою вказівкою закону поновлювати договір оренди земельної ділянки на той самий строк (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Направлення відповідачем позивачеві повідомлення із запереченням до закінчення строку дії договору оренди не прийнято судом в якості доказу наявності заперечень у поновленні договору на новий строк відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Доводи відповідача щодо непогодження сторонами розміру орендної плати відхилено судом через відсутність спорів щодо оплати позивачем орендних платежів у неналежному розмірі, а спори про збільшення розміру орендних платежів вирішуються окремо від спору про поновлення дії договору оренди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

  1. У касаційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
  2. В обґрунтування вимог, викладених у касаційній скарзі, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 33 Закону України "Про оренду землі", і порушення норм процесуального права, наголошує, що орендодавець протягом місяця із дня отримання листа від орендаря про намір поновити договір оренди повідомив його про наявність заперечень і своє рішення, до того ж суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог про поновлення договору оренди на 49 років, поновивши дію договору на 10 років.

Розгляд касаційної скарги

  1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2017 і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у справі № 908/1166/17.
  2. 19.02.2019 ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задоволено клопотання ФГ "Лучисте-2А" про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - судова палата), справу № 908/1166/17 разом із касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2017 і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2017 передано на розгляд судової палати, у зв'язку із необхідністю з'ясування наявності або відсутності підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів із цієї ж палати (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 908/1164/17).
  3. 22.02.2018 судова палата ухвалила прийняла до розгляду справу № 908/1166/17 за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2017 і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2017 та призначила розгляд справи у судовому засіданні на 18.03.2018.

Узагальнені доводи інших учасників справи

  1. ФГ "Лучисте-2А" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

  1. Розпорядженням голови Веселівської районної державної адміністрації (далі - Веселівська РДА) від 02.10.2006 № 218 "Про надання дозволу на підготовку технічної документації із землеустрою та припинення дії договору оренди" ФГ "Лучисте-2А" надано дозвіл на підготовку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку, для передачі її в оренду строком на 10 років із земель реформованого Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка Менчикурівської сільської ради (далі - КСП). Площа ділянки - 40,0 га пасовищ, призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
  2. Розпорядженням Веселівської РДА від 19.03.2007 № 56 затверджено розроблену відповідно до розпоряджень голови Веселівської РДА від 02.10.2006 № 218, від 18.07.2006 № 163 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку:

- для надання в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: ФГ "Лучисте-2А", голова Ларченко І. О., площею 37,3614 га пасовищ, розташованих на землях реформованого КСП (невитрибувані земельні частки (паї); ФГ "Лучисте-2А", голова Ларченко І. О., площею 10,1286 га багаторічних насаджень (горіхоплідні), розташованих на землях державної власності Веселівської селищної ради; ФГ "Лучисте-2А", голова Ларченко І. О., площею 35,2739 га ріллі, розташованих на землях державної власності Веселівської селищної ради;

- для створення громадського пасовища ФГ "Лучисте-2А", голова Ларченко І. О., загальною площею 48,6137 га, у тому числі пасовищ 46,7499 га, під господарськими шляхами та прогонами - 0,2782 га, інші сільськогосподарські землі - 1,5856 га, розташованих на землях державної власності Веселівської селищної ради.

Цим розпорядженням передано в оренду на умовах, зазначених у розпорядженні Веселівської РДА від 02.10.2006 № 218, від 18.07.2006 № 163 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: ФГ "Лучисте-2А", голова Ларченко І. О., площею 37,3614 га пасовищ, розташованих на землях реформованого КСП (невитрибувані земельні частки (паї); ФГ "Лучисте-2А", голова Ларченко І. О., площею 10,1286 га багаторічних насаджень (горіхоплідні), розташованих на землях державної власності Веселівської селищної ради; ФГ "Лучисте-2А", голова Ларченко І. О., площею 35,2739 га ріллі, розташованих на землях державної власності Веселівської селищної ради.

  1. 27.04.2007 між Веселівською РДА (орендодавець) і ФГ "Лучисте-2А" (орендар) укладено договір оренди, за змістом якого:

- орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Менчикурівської сільської ради (пункт 1);

- в оренду передається земельна ділянка загальною площею 37,3614 га, у тому числі ріллі - 0,00 га, пасовища - 37,3614 га (пункт 2);

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 88 827,90 грн (пункт   5);

- договір укладений на 10 років і діє до 01.01.2017. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8);

- зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку (пункт 36).

  1. Договір оренди зареєстровано у Веселівському районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 25.10.2007 № 040726800010.
  2. Земельну ділянку передано ФГ "Лучисте-2А" на підставі акта прийому-передачі земельної ділянки від 25.10.2007.
  3. До закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки на підставі пункту 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" ФГ "Лучисте-2А" звернулося до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із листом-повідомленням від 21.09.2016 № 2, в якому орендар просив продовжити термін дії договору оренди на попередніх умовах, зазначених у договорі оренди, терміном на 49 років. До заяви було додано, зокрема, проект додаткової угоди.
  4. У відповідь на зазначений лист Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області у листі-повідомленні від 25.10.2016 відмовило ФГ "Лучисте-2А" у поновленні договору оренди з тих підстав, що орендар запропонував внести зміни до істотних умов договору, а саме умов щодо строку оренди земельної ділянки (49 років замість 10), з чим орендодавець не погодився. Крім того, додатки до листа-повідомлення від 21.09.2016 № 2 не містили відомостей про належне виконання орендарем своїх обов'язків відповідно до умов договору, що стало ще однією підставою для відмови у поновленні договору оренди.
  5. У подальшому ФГ "Лучисте-2А" звернулося до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із листами-повідомленнями від 31.10.2016 № 2, від 07.11.2016 № 8 і заявою від 07.11.2016 № 9 про виправлення недоліків, зазначених у листі-повідомленні відповідача від 25.10.2016 № 27-8-0.41-7902/2-16, просило продовжити строк дії договору оренди терміном на 10 років на попередніх умовах, визначених у договорі. Крім того, орендар надав довідку Державної фіскальної служби України про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати; відомості про стан та використання земельної ділянки, довідку Менчикурівської сільської ради від 31.10.2016 № 441 про належне виконання обов`язків за договором оренди землі від 27.04.2007 № 28, а також чотири примірники додаткової угоди про продовження строку дії договору на 10 років та інші додатки.
  6. У листі від 15.11.2016 № 27-8-0.41-8433/2-16 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надало відповідь, за змістом якої орендареві запропоновано поновити договір оренди від 27.04.2007 №   28 на умовах 8 % орендної плати від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, терміном оренди - 7 років.

Позиція Верховного Суду

  1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права, судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
  2. За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
  3. Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
  4. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами за умови дотримання порядку, визначеного частинами 1- 5 цієї норми, так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).
  5. Отже, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" містить дві різні правові конструкції, а зміст права, підстави і обставини для захисту переважного права орендаря, яке виникає відповідно до частин 1- 5 зазначеної статті, не є тотожними змісту та підставам захисту його права, яке виникає за частиною 6 цієї норми.
  6. Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).
  7. При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.
  8. У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав і обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.
  9. У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.
  10. При прийнятті цієї постанови судова палата ураховує правові позиції щодо підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки, викладені Верховним Судом України у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.09.2018 № 920/739/17.
  11. Відповідач у порядку, передбаченому частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", повідомлень про заперечення у поновленні спірного договору оренди землі у визначений цим Законом строк не направляв. При цьому обставин продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору, як і факту ненаправлення відповідачем упродовж одного місяця на адресу позивача листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору відповідач не спростував.

Таким чином, аргументи скаржника про те, що орендодавець протягом місяця із дня отримання листа від орендаря про намір поновити договір оренди повідомив про наявність заперечень і своє рішення, Верховний Суд не може взяти до уваги, оскільки ці заперечення висловлено у порядку, визначеному частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", натомість позовні вимоги заявлено у порядку, передбаченому частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", які, як уже зазначалося, не є тотожними за змістом і підставами захисту, не пов'язані одна з іншою.

  1. Згідно з частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення із позовом у цій справі, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
  2. Частиною 2 статті 46 ГПК України (у чинній редакції) передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
  3. Згідно з частиною 3 цієї статті ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не   пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
  4. Визначені наведеними нормами ГПК України (як у редакції, чинній на час звернення із позовом та ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі - до 15.12.2017, так і в чинній редакції) права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.
  5. Згідно зі статтею 14 ГПК України (у чинній редакції) ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
  6. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
  7. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет і підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

  1. Разом із тим позивач наполягав на існуванні підстав для поновлення договору оренди саме на 49 років та визнання укладеною додаткової угоди про його поновлення на 49 років, що вбачається з листування між сторонами щодо поновлення договору і зі змісту позовної заяви, тобто на інших умовах, ніж визначені договором (10 років).
  2. З урахуванням наведеного, судова палата погоджується з доводами скаржника, викладеними у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", і порушення судом першої інстанції норми процесуального права, а саме частини 2 статті 83 ГПК України у редакції, чинній на дату винесення оспорюваного судового рішення, з огляду на вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки позивач заявив вимогу про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди про поновлення договору на інших умовах ніж ті, що сторони узгодили у договорі оренди, клопотання про зміну позовних вимог щодо поновлення договору оренди на той самий строк (на 10 років) від позивача не надходило.
  3. Судова палата відхиляє заявлені у суді касаційної інстанції твердження позивача про помилковість його вимог про поновлення договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди про його поновлення саме на 49 років, оскільки на прохання суду позивач не зміг довести те, що він звертався до суду першої інстанції зі заявами про помилковість сформульованих ним вимог чи підстав позову. Суд не вважає це проявом зайвого формалізму з урахуванням того, що механізм поновлення договору оренди, визначений частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", створює підстави для правомірних очікувань сторони договору оренди на його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах. Водночас, якщо сторона договору вимагає поновлення договору оренди на інший строк або на інших умовах, це за змістом частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не створює для іншої сторони договору обов'язку прийняти ці умови та укласти відповідну додаткову угоду або запропонувати у відповідь інші умови. Відповідно відмову у задоволенні цієї вимоги або зволікання з її розглядом не можна вважати порушенням прав сторони договору, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
  4. Зважаючи на викладене, оскаржувані судові рішення, якими позовні вимоги задоволено частково, слід скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю, з огляду на заявлення позивачем вимоги про поновлення договору оренди на строк відмінний від узгодженого сторонами у договорі з підстав невідповідності такої вимоги положенням частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

  1. Ураховуючи наведене, колегія суддів судової палати дійшла висновку, що у контексті спірних земельних правовідносин, пов'язаних із поновленням договору оренди землі на тих самих умовах, які були передбачені договором, і визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення, норми статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно розуміти і застосовувати таким чином: "Заявлення орендарем у порядку, передбаченому частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди про поновлення договору на умовах інших ніж ті, які сторони визначили у договорі оренди, не створює для іншої сторони договору обов'язку прийняти ці умови та укласти відповідну додаткову угоду або запропонувати у відповідь інші умови, а отже і унеможливлює задоволення такої вимоги у судовому порядку".
  2. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
  3. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
  4. Відповідно до частин 1 та 3 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
  5. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, судова палата вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, частково підтвердилися під час касаційного провадження і спростовують висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову.
  6. З урахуванням вимог статей 300, 301, 308, 311 ГПК України, судова палата дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами під час вирішення спору допущено неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим, зважаючи на повне та об'єктивне встановлення судами всіх обставин справи, вбачаються достатні правові підстави для задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення і постанови та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.08.2017 і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у справі № 908/1166/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                Ю. Я. Чумак

Судді                                                                                           І. С. Берднік

                                                                                                   Т. Б. Дроботова

                                                                                                    Є. В. Краснов

                                                                                                    І. В. Кушнір

                                                                                                    Г. М. Мачульський

                                                                                                    І. С. Міщенко

                                                                                                    К. М. Пільков

                                                                                                    В. Г. Суховий