Постанова Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 910/14827/16

https://reyestr.court.gov.ua/Review/80684968

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/14827/16

Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Жуков С.В., Пєсков В.Г., Погребняк В.Я., Ткаченко Н.Г.

за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.

за участі представників учасників у справі : Боржника -  Петросяна А.С.; ГУ Державної фіскальної служби у Київській області -   Мазніченко О.В., Якимчука О.П.          

учасники справи:

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія"

кредитор - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області

ліквідатор - арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович

розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області  

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 07.05.2018

у складі колегії суддів: Пантелієнко В.О. (головуючий), Верховець А.А., Дідиченко М.А.

та ухвалу Господарського суду міста Києва  

від 22.01.2018

у складі судді Чеберяк П.П.

у справі №910/14827/16

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія"

ВСТАНОВИВ:

1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" в порядку, передбаченому ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
2. Постановою господарського суду м. Києва від 05.09.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Гуцал Тамару Михайлівну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1035 від 03.06.2013).
3. Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2016 задоволено клопотання арбітражного керуючого Гуцал Т.М., припинено її повноваження ліквідатора банкрута та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" арбітражного керуючого Демчана О.І.
4. 12.09.2017 до господарського суду м. Києва надійшла заява Головного управління ДФС у Київській області з кредиторськими вимогами до боржника.

Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанції ухвалених за результатом розгляду заяви Головного управління ДФС у Київській області з кредиторськими вимогами до боржника, яка надійшла до суду першої інстанції 12.09.2017

5. Суди попередніх інстанцій встановили, що заявлені Головним управлінням ДФС у Київській області вимоги складають заборгованість боржника зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в загальному розмірі 8 141 грн. 95 коп., з яких: основний платіж в розмірі 8 044 грн. 07 коп. на підставі поданої декларації з податку на нерухоме майно від 16.02.2016 № 9017462659 та пеня в розмірі 97 грн. 88 коп., а також орендної плати з юридичних осіб в загальному розмірі 210 800 грн. 60 коп., з яких: основний борг в розмірі 206 218 грн. 60 коп. на підставі поданої декларації з плати за землю від 08.02.2016 № 9011533041 та пеня в розмірі 4 582 грн. 00 коп.
6. Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2018 задоволено частково заяву Головного управління ДФС у Київській області про визнання кредиторських вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" та визнано кредиторські вимоги Головного управління ДФС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" на загальну суму 7 879 грн. 88 коп., з яких: на суму 3 200 грн. 00 коп. - перша черга та на суму 4 679 грн. 88 коп. - шоста черга.
7. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 ухвалу господарського суду міста Києва від 22.01.2018 залишено без змін.
8. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані наступним:

8.1. Судами встановлено, що згідно повідомлення ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. про результати розгляду грошових вимог кредитора, ліквідатором, заявлені кредитором вимоги, були визнані частково на суму 4679,88 грн., які складають пеню, нараховану за період з 31.05.2016 по 22.08.2016, тобто до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Торгово-промислова компанія" та включено вказані вимоги до шостої черги реєстру вимог кредиторів боржника. Разом з тим, заявлені кредитором вимоги в розмірі 214262,67 грн. ліквідатором не були визнані, оскільки вказані вимоги нараховані за період з 30.09.2016 по 30.12.2017, тобто після визнання ТОВ "Торгово-промислова компанія" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

8.2. Суд першої та апеляційної інстанцій на підставі приписів п.8 ч.1 ст.38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дійшли до висновку що слід частково задовольнити заяву Головного управління ДФС у Київській області з кредиторськими вимогами до боржника, з урахуванням уточнень, що в свою чергу стало підставою для згоди з рішенням ліквідатора про визнання вимог Головного управління ДФС у Київській області до боржника на суму 4 679 грн. 88 коп. та включення вказаних вимог до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія". Крім того, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими вимоги Головного управління ДФС у Київській області, які складають витрати зі сплати судового збору в сумі 3 200 грн. 00 коп.

8.3. Заявлені Головним управлінням ДФС у Київській області грошові вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія"  в сумі 214 262 грн. 67 коп. суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не визнали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

9. До Верховного Суду від Головного управління ДФС у Київській області (далі в тексті - Скаржник) надійшла касаційна скарга у якій Скаржник просить суд скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 22.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 в частині відмови у визнанні грошових вимог Головного управління ДФС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія"  в сумі 214 262 грн. 67  коп. і ухвалити нове рішення про включення зазначеної суми грошових вимог до реєстру кредиторів боржника.
10. В обґрунтування підстав для скасування ухвали господарського суду міста Києва від 22.01.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 з прийняттям нового рішення про включення грошових вимог Скаржник у касаційній скарзі наводить наступні доводи:

10.1. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки вказана норма не включена до Податкового кодексу України, що на переконання Скаржника, унеможливлює звільнення боржника від сплати податків.

10.2. Заборгованість з податку на нерухоме майно, а також заборгованість з орендної плати з юридичних осіб за користування земельною ділянкою самостійно були визначені боржником, що є підтвердженням обґрунтованості грошових вимог Скаржника.

10.3. Суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях неправильно застосували приписи ст. 45 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

11. До Верховного Суду не надходили відзиви на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 відкрито касаційне провадження у справі №910/14827/16 господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та ухвалу господарського суду міста Києва від 22.01.2018; призначено розгляд касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на 28.08.2018 у приміщенні Касаційного господарського суду.
13. У зв'язку з відпусткою судді Білоуса В.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/14827/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк  В.Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2018; ухвалою від 27.08.2018 зазначеною колегією суддів справу №910/14827/16 прийнято до провадження; в судовому засіданні 28.08.2018 оголошено перерву до 30.08.2018.
14. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 колегія суддів Верховного Суду у складі: Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков  В.Г., суддя - Погребняк В.Я. передала справу №910/14827/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" на розгляд Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
15. За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/14827/16 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Жуков С.В., Пєсков В.Г., Погребняк В.Я., Ткаченко Н.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.09.2018.
16. Ухвалою від 01.10.2018 Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Жуков С.В., Пєсков В.Г., Погребняк В.Я., Ткаченко Н.Г. прийняв справу №910/14827/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" із касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та ухвалу господарського суду міста Києва від 22.01.2018 до провадження та ухвалив здійснити перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та ухвали господарського суду міста Києва від 22.01.2018 у справі №910/14827/16 за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області в судовому засіданні 20.11.2018, який ухвалою Верховного Суду від 20.11.2018 відкладено на 15.01.2019.
17. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 відкладено розгляд касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та ухвалу господарського суду міста Києва від 22.01.2018 у справі №910/14827/16 на 12.02.2019 у приміщенні Касаційного господарського суду.
18. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2019 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та ухвалу господарського суду міста Києва від 22.01.2018 у справі №910/14827/16 до 12.03.2019.
19. Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді доповідача та пояснення представників учасників у справі, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, виходячи з наступного.
20. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
21. Щодо доводів касаційної скарги які викладені у підпунктах 10.1., 10.2., 10.3. пункту 10 даної постанови, колегія суддів зазначає наступне.
22. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;

- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

23. Згідно положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
24. Відповідно до положень ч. 1 ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація (відновлення платоспроможності) боржника;

- ліквідація банкрута.

25. Аналіз положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України ч. 1 ст. 7 , ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , дає підстави дійти до висновку, що з моменту визнання боржника у справі про банкрутство банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
26. Положеннями ст. 2 ГПК України визначено основні засади (принципи) господарського судочинства.
27. Відповідно п. 1 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад (принципом) господарського судочинства є верховенство права.
28. У пункті 3.1. Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 у справі № 1-25/2010 зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
29. Системний аналіз положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України та положень ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дає підстави дійти до висновку, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
30. Довід касаційної скарги щодо того, що положення ст.  38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не включені до Податкового кодексу України, що на переконання Скаржника, унеможливлює звільнення боржника від сплати податків, є таким, що прямо суперечить приписам пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України.
31. Відповідно до положень пункту 36.1. статті 36 Податкового Кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
32. Згідно з положеннями підпункту 37.3. статті 37 Податкового Кодексу України, підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.
33. Оскільки у розумінні пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України, вказаний кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також беручи до уваги те, що положеннями статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка встановлює наслідки визнання боржника банкрутом внаслідок відкриття ліквідаційної процедури, що є однією із судових процедур у справі про банкрутство) встановлено, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі підпункту 37.3. статті 37 Податкового Кодексу України, дійшла до висновку, що приписами статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено підставу для припинення податкового обов'язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом.
34. Згідно ч. 3 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитори, у тому числі контролюючі органи, мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.
35. Відповідно до пункту 33.1. статі 33 Податкового Кодексу України, податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.
36. Виникнення у боржника, щодо якого введено ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом, буде нести за собою порушення права такого боржника, яке визначене законодавством, на звільнення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що у свою чергу суперечить принципу правової визначеності, який є одним із елементів верховенства права.
37. За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла до висновку, що в ухвалі господарського суду міста Києва від 22.01.2018 та у постанові Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018, господарські суди вірно застосували положення ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що є свідченням необґрунтованості доводу касаційної скарги, який викладено у підпункті 10.1. пункту 10 даної постанови.
38. В підпункті 14.1.147 ст. 14 Податкового Кодексу України зазначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
39. Як було зазначено, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
40. Приписами ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено виникнення податкового обов'язку у боржника, щодо якого господарським судом відкрито ліквідаційну процедуру, з підстав самостійного визначення таким боржником обов'язку щодо обчислення та декларування плати за землю та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки термін сплати за якими настав після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
41. Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. Беручи до уваги приписи ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також положення підпункту 1.3. ст.1 та підпункту 14.1.147 ст. 14 Податкового Кодексу України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла до висновку, що подання боржником, щодо якого введено ліквідаційну процедуру, декларацій до контролюючого органу не є підставою виникнення у такого боржника зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
43. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що господарський суд, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 23 та ч. 2 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника та власне боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.
44. Також суд касаційної інстанції зазначає, що боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень ст.  38 Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом» має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
45. Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційно норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
46. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
47. Звільнення від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом передбачена законом (ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов'язання.
48. За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції визнає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявлені ГУ ДФС у Київській області вимоги в сумі 214 262 грн. 67 коп. ліквідатором правомірно не визнано, оскільки вказані вимоги нараховані за період з 30.09.2016 по 30.12.2017, тобто після визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
49. Враховуючи наведене, визнається необґрунтованим довід касаційної скарги щодо того, що заборгованість з податку на нерухоме майно, а також заборгованість з орендної плати з юридичних осіб за користування земельною ділянкою самостійно були визначені боржником, що є підтвердженням обґрунтованості грошових вимог Скаржника.
50. Відповідно до положень ч. 1 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.
51. В обґрунтування невірного застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у касаційній скарзі зазначено, що вимоги щодо визнання заборгованості з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та орендна плата з юридичних осіб підлягають визнанню як кредиторські вимоги, оскільки відносяться до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.
52. Відповідно до відомостей ч. 7 ст. 115 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації подається арбітражним керуючим до господарського суду за п'ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.
53. Згідно приписів ч. 3 ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
54. Аналіз положень ч. 3 ст. 95 та ч. 7 ст. 115 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави дійти до висновку, що під час провадження у справі про банкрутство, яка розглядається господарським судом з урахуванням особливостей передбачених ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», порядок розгляду та затвердження судом витрат пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії не є тотожним з порядком розгляду та затвердження господарським судом кредиторських вимог пред'явлених до боржника.
55. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалах встановили, що 12.09.2017 до господарського суду м. Києва надійшла заява Головного управління ДФС у Київській області саме з кредиторськими вимогами до боржника
56. Позиція Скаржника, щодо того що вимоги про визнання заборгованості з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та орендна плата з юридичних осіб підлягають визнанню як кредиторські вимоги, оскільки відносяться до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії є такою, що додатково підтверджує правомірність висновку судів попередніх інстанцій про те, що заявлені ГУ ДФС у Київській області   вимоги в сумі 214 262 грн. 67 коп. ліквідатором правомірно не визнано, оскільки вказані вимоги нараховані за період з 30.09.2016 по 30.12.2017, тобто після визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
57. За таких обставин, беручи до уваги встановлені попередніми судовими інстанціями фактичні обставини справи та положення ч. 3 ст. 95 та ч. 7 ст. 115 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», можна дійти до висновку, що є необґрунтованим довід касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
58. Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
59. Згідно положень ст. 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
60. Колегія суддів суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області  дійшла до висновку, що ухвала господарського суду міста Києва від 22.01.2018 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 у справі № 910/14827/16 ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
61. За таких обставин, касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області підлягає залишенню без задоволення, а ухвала господарського суду міста Києва від 22.01.2018 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 у справі № 910/14827/16 - залишенню без змін.
62. Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги покладаються на Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області.
63. Відповідно до ч. 3 ст. 34 ГПК України, суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
64. Згідно ч. 3 ст. 314 ГПК України, постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 у справі №910/14827/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                      Л. Й. Катеринчук

Судді                                                                                                 В. В. Білоус

                                                                                                          С. В. Жуков

                                                                                                          В. Г. Пєсков

                                                                                                          В. Я. Погребняк

                                                                                                          Н. Г. Ткаченко