Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/80753914
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 906/864/17
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, суддів: Білоуса В.В., Жукова С.В., Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г.,
за участі секретаря судового засідання Співака С.В.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Житомирський комбінат хлібопродуктів",
представник позивач - Дячок І.О. (довіреність від 21.12.2017),
відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Турсервіс",
представник відповідача 1 - Ткаченко Є.А. (довіреність від 06.06.2018),
відповідач 2 - Товарна біржа "Перший Електронний Майданчик",
представник відповідача 2 - не з'явився,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Закрите акціонерне товариство "Торговий дім "Гудвілл" - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гудвілл-Агро" - не з'явився,
Відкрите акціонерне товариство "Андрушівське хлібоприймальне підприємство" - не з'явився,
Публічне акціонерне товариство "Зарудинецьке хлібоприймальне підприємство" - не з'явився,
Публічне акціонерне товариство "Коростишівське хлібоприймальне підприємство" - не з'явився,
ОСОБА_4 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Житомирський комбінат хлібопродуктів"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2018
у складі судді: Суховарова А.В.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2018
у складі колегії суддів: Подобєд І.М. (головуючий), Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.
у справі за позовом
Публічного акціонерного товариства "Житомирський комбінат хлібопродуктів"
до
про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги та визнання недійсним аукціону
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Закрите акціонерне товариство "Торговий дім "Гудвілл",
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гудвілл-Агро",
Відкрите акціонерне товариство "Андрушівське хлібоприймальне підприємство",
Публічне акціонерне товариство "Зарудинецьке хлібоприймальне підприємство",
Публічне акціонерне товариство "Коростишівське хлібоприймальне підприємство",
ОСОБА_4,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариства з обмеженою відповідальністю "Турсервіс" (далі - ТОВ "Турсервіс", відповідач 1),
Товарної біржі "Перший Електронний Майданчик" (далі - Товарна біржа, відповідач 2) і Відкритого акціонерного товариства "Житомирхліб" (далі - ВАТ "Житомирхліб", відповідач 3)
Арбітражного керуючого Шведюк Людмили Петрівни,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Гудвілл",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвілл-Агро",
Відкритого акціонерного товариства "Андрушівське хлібоприймальне підприємство",
Публічного акціонерного товариства "Зарудинецьке хлібоприймальне підприємство",
Публічного акціонерного товариства "Коростишівське хлібоприймальне підприємство" і ОСОБА_4 про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ВАТ "Житомирхліб" по лоту №108679, проведеного у період, з 03.09.2014 по 18.09.2014 Товарною біржею "Перший Електронний Майданчик", переможцем якого визнано ТОВ "Турсервіс" згідно протоколу про результати проведення аукціону/електронних торгів № 108679 від 18.09.2014; визнання недійсним Договору купівлі - продажу права вимоги від 23.09.2014, укладеного між ВАТ "Житомирхліб" і ТОВ "Турсервіс" за результатом проведеного аукціону з придбання лоту №108679.
- за умовами Договору купівлі-продажу права вимоги від 23.09.2014, грошова вимога до боржників відчужується продавцем в обмін на грошові кошти, які покупець зобов'язався сплатити, тобто, за умовами цього договору фактично відбулось фінансування особи іншою за рахунок передачі покупцю грошової вимоги цієї особи до третіх осіб;
- за умовами Договору купівлі-продажу права вимоги від 23.09.2014, що спрямований на отримання фінансової вигоди у розмірі 9 769 377,37 грн. (сума різниці між розміром придбаного грошового зобов'язання та розміром вартості придбаного), що фактично є платою за користування грошовими коштами. Крім того, фактично відчуження права вимоги відбулось з дисконтом, оскільки, право вимоги придбане за менші кошти (563 631,34 грн.) ніж розмір самої вимоги 33 008,71 грн.);
- за умовами договору купівлі-продажу права вимоги від 23.09.2014 р., предметом є грошові вимоги.
Суб'єктний склад Договору купівлі-продажу права вимоги від 23.09.2014 (продавець - ВАТ "Житомирхліб" та покупець - ТОВ "Турсервіс") не відповідає вимогам ч.1 та ч. 3 ст. 1079 ЦК України, оскільки сторони не є фінансовими установами, а отже, такий договір купівлі-продажу права вимоги, в силу положень ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, є недійсним.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.10.2017 припинено провадження у справі № 906/864/17 в частині позовних вимог до відповідача - ВАТ "Житомирхліб", на підставі п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у визначеній редакції, оскільки, за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, юридичну особу ВАТ "Житомирхліб" 29.07.2016 припинено.
Ухвала мотивована тим, що юридична адреса позивача та 2-го відповідача - місто Київ; юридична адреса 1-го відповідача - місто Дніпро; ні позивач, ні 2-й відповідач не зобов'язані за оспорюваними аукціоном та договором вчинити дії на користь сторони, відтак, за висновком суду справа не підсудна Господарському суду міста Києва, підсудна Господарському суду Дніпропетровської області (за місцем знаходження ТОВ "Турсервіс").
4.1. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2017 справу № 906/846/17 прийнято до провадження і призначено до розгляду. Вказаною ухвалою одним із відповідачів було визначено ВАТ "Житомирхліб".
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" з 15.12.2017 починає роботу Верховний Суд.
За п. 9) ч. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відтак, з 15.12.2017, за ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2017, розгляд справи № 906/864/17 здійснювався за приписами Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8.1. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.03.2007 відкрито провадження у справі № 4/41-Б про банкрутство ВАТ "Житомирхліб".
8.2. Постановою господарського суду Житомирської області від 24.10.2008 у справі № 4/41-Б відкрито ліквідаційну процедуру відносно ВАТ "Житомирхліб".
8.3. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22.05.2009 у справі №2-2059/09 за позовом ВАТ "Житомирхліб" до ВАТ "Житомирський комбінат хлібопродуктів", ЗАТ "Торговий дім "Гудвіл", ТОВ "Гудвіл-Агро", ВАТ "Андрушівське хлібоприймальне підприємство", ВАТ "Зарудинецьке приймальне підприємство", ВАТ "Коростишівське хлібоприймальне підприємство" задоволено позов та стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь ВАТ "Житомирхліб" суму 14 614 980,97 грн.
8.4. Організатором аукціону з продажу майна ВАТ "Житомирхліб", який проведено в період з 03.09.2014 по 18.09.2014, є Товарна біржа "Електронні торги України", правонаступником якої є Товарна біржа "Перший Електронний Майданчик".
8.5. Згідно оголошення про проведення електронних торгів ТБ "Електронні торги України" №22/07-14540-ОГ/МЮ/ВГСУ від 22.07.2014, залишок боргу становить суму 10 333 008,71 грн.
8.6. За Повідомленням ТБ "Електронні торги України" №190/2018-АП від 18.09.2014 про результати проведення аукціону, переможцем аукціону з продажу майна ВАТ "Житомирхліб" по лоту № 108679 визнано ТОВ "Турсервіс".
8.7. За результатом проведеного аукціону, 23.09.2014 між ВАТ "Житомирхліб" в особі ліквідатора Швидюк Л.П. (продавець) та ТОВ "Турсервіс" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу права вимоги підприємства-банкрута ВАТ "Житомирхліб", за умовами якого та на підставі протоколу про результати аукціону/електронних торгів №108679 від 18.09.2014, продавець зобов'язується передати покупцю право вимоги боржника (дебіторська заборгованість) до ВАТ "Житомирський комбінат хлібопродуктів", ЗАТ Торговий дім "Гудвілл", ТОВ "Гудвілл-Агро", ВАТ "Андрушівське хлібоприймальне підприємство", ЗАТ "Зарудинецьке хлібоприймальне підприємство", ВАТ "Коростишівське хлібоприймальне підприємство", ОСОБА_4 на користь ВАТ "Житомирхліб" заборгованість у розмірі 10 333 008,71 грн., що належать ВАТ "Житомирхліб" через примусове виконання виконавчих листів № 2-2059/09, виданих 12.10.2009.
8.8 На підставі ухвали Богунського районного суду міста Житомира у справі №295/20064/14-ц від 25.08.2015 Відділом примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснено заміну сторони виконавчого провадження №15781700 - ВАТ "Житомирхліб" (код ЄДРПОУ 00378595) на ТОВ "Турсервіс" (код ЄДРГПОУ 32697699).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
При цьому, суд вказав на те, що провадження у справі підлягає закриттю не лише в частині позовних вимог до ВАТ "Житомирхліб", а й в цілому за обома вимогами позивача, які становлять предмет спору, до решти відповідачів у даній справі.
затверджено звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс ВАТ "Житомирхліб";
ліквідовано юридичну особу - ВАТ "Житомирхліб" за юридичною адресою: 10003, Житомирська область, м. Житомир, вул. Лесі Українки, 33, ідентифікаційний код 00378595;
припинено повноваження ліквідатора ВАТ "Житомирхліб" Шведюк Л.П.;
вимоги кредиторів у справі, які не задоволені за недостатністю майна визнано вважати погашеними;
встановлено, що вимоги кредиторів, які не були заявлені в установлений цим законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнані такими, що не підлягають виконанню.
Провадження у справі припинено.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стан юридичної особи - ВАТ "Житомирхліб" припинено. Дата запису - 29.07.2016, номер запису - 13051170039000716.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Підставою передачі визначено необхідність відступлення від правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 904/8745/15, яка полягає у тому, що відмова у позові, внаслідок неможливості визнання недійсним аукціону поза межами справи про банкрутство, суперечить ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відтак, перешкоджає особі у реалізації права на судовий захист.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника (ПАТ "Житомирський комбінат хлібопродуктів")
Доводи відповідача (ТОВ "Турсервіс")
29.1. оспорюваний договір не є договором факторингу, а тому на правовідносини, які виникли між сторонами у зв'язку з його укладенням, не розповсюджуються норми глави 73 ЦК України та інші спеціальні норми, що регулюють здійснення операції з фінансових послуг;
29.2. укладений між сторонами Договір купівлі-продажу права вимоги від 23.09.2014 за своїм змістом є договором купівлі-продажу, а тому до нього повинні застосовуватися положення ст.ст. 512-519, 656 ЦК України;
29.3. заявлена ПАТ "Житомирський комбінат хлібопродуктів" позовна заява мала розглядатися в межах справи №4/41-Б про банкрутство ВАТ "Житомирхліб", яке завершилося судовим рішенням про припинення провадження у справі про банкрутство, яким ліквідовано і боржника як юридичну особу у зв'язку з визнанням його банкрутом, без правонаступництва.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Предметом розгляду у цій справі, є позовна заява ПАТ "Житомирський комбінат хлібопродуктів" про:
визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ВАТ "Житомирхліб" по лоту № 108679, проведеного у період з 03.09.2014 по 18.09.2014 Товарною біржею "Перший Електронний Майданчик", переможцем якого визнано ТОВ "Турсервіс" згідно протоколу про результати проведення аукціону/електронних торгів № 108679 від 18.09.2014;
визнання недійсним Договору купівлі - продажу права вимоги від 23.09.2014, укладеного між ВАТ "Житомирхліб" і ТОВ "Турсервіс" за результатом проведеного аукціону з придбання лоту № 108679.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, засадам справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
У цій справі, ПАТ "Житомирський комбінат хлібопродуктів" звернулося з позовом про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ВАТ "Житомирхліб", проведеного у період з 03.09.2014 по 18.09.2014 та Договору купівлі - продажу права вимоги від 23.09.2014, укладеного за результатами цього аукціону, до Господарського суду в позовному провадженні, в порядку норм Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, чинній на момент подання даного позову), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Поряд з цим, як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, оскаржений аукціон було проведено у межах справи № 4/41-Б про банкрутство ВАТ "Житомирхліб" (відповідне провадження порушено ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.03.2007).
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.07.2016 у справі № 4/41-Б, серед іншого, затверджено звіт ліквідатора Шведюк Л.П. та ліквідаційний баланс ВАТ "Житомирхліб";
ліквідовано юридичну особу - ВАТ "Житомирхліб";
припинено повноваження ліквідатора ВАТ "Житомирхліб" Шведюк Л.П.;
провадження у справі припинено.
Пунктом 1-1 Розділу X "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Положення Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.
В частині визнання результатів аукціону недійсними застосуванню підлягають норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI.
Згідно з преамбулою до Закону № 4212-VI, він встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Введення передбаченого цим Законом особливого порядку, спрямованого на відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, та застосування ліквідаційної процедури має на меті задоволення вимог кредиторів (повне або часткове). При цьому, наслідки порушення провадження у справі про банкрутство впливають на права та обов'язки усіх кредиторів боржника.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Протягом розгляду господарським судом справи про банкрутство може змінюватися кількість та склад учасників процесу, їх статус, встановлюється особливий порядок представництва і волевиявлення осіб у судовому процесі, а прийняті під час процедур банкрутства судові акти вирішують не лише питання руху судової справи, а в багатьох випадках є остаточними судовими рішеннями з питань, віднесених до компетенції господарського суду під час процедур банкрутства, або з визначення судом строку виконання тієї чи іншої дії сторонами, іншими учасниками провадження у праві про банкрутство.
Функції господарського суду в процедурах банкрутства реалізуються через здійснення процесуальних дій з підстав, у формі та межах, визначених процесуальним законом. Так, господарський суд вирішує питання про прийняття чи відмову в прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, про розгляд вимог кредиторів, про перехід до наступної судової процедури банкрутства, про закриття провадження у справі про банкрутство, розглядає скарги на дії (бездіяльність) учасників провадження та приймає за результатами розгляду відповідні судові акти у формі ухвал та постанови про визнання боржника банкрутом.
Для регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.
Перш за все, наведений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.
На більш ефективну реалізацію вказаного принципу, направлені й приписи процесуального Закону, зокрема ст.ст. 12, 16 ГПК України (в редакції Кодексу №1798-ХІІ від 06.11.1991), ст.ст. 20, 30 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017).
Означений принцип та механізм його застосування також відстежується у приписах Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI (ст. 10).
Провадження у справах про банкрутство складається з процедур (ч.1 ст.7 Закону про банкрутство) та послідовності і сукупності процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження в межах визначеної процедури.
Останніми етапами ліквідаційної процедури є задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майнових активів банкрута, і затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу.
Усі зазначені процедури складають цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 635/6730/15-ц).
Ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, із метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Процедура ліквідації має такі основні етапи:
1) введення процедури;
2) виявлення та оцінка ліквідаційної маси;
3) реалізація майна банкрута;
4) задоволення вимог кредиторів;
5) затвердження звіту ліквідатора.
За приписами ч. 1 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, крім грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку умовного зберігання (ескроу) банкрута, об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, у комунальну власність відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
До складу ліквідаційної маси банкрута належить не тільки майно, а й майнові права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
За приписами ст. 68 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", при зарахуванні права вимоги, що продається на аукціоні, після отримання боржником відповідно до вимог цього Закону повідомлення про проведення аукціону, заява про зарахування повинна бути зроблена організатору аукціону. Така заява підлягає негайному оприлюдненню в оголошенні про проведення аукціону на веб-сайті.
У разі якщо до початку аукціону зобов'язання було частково виконане, початкова ціна права вимоги пропорційно зменшується, про що організатором аукціону складається акт. Якщо заборгованість погашена повністю, право знімається з аукціону.
Умови договору купівлі-продажу права вимоги боржника повинні передбачати, що перехід права вимоги здійснюється тільки після його повної оплати.
Продаж майнового права здійснюється на відкритих торгах, якщо інше не передбачено комітетом кредиторів. Продане майнове право (право вимоги) оформлюється договором цесії (уступки права вимоги), а покупцеві передаються всі документи, що посвідчують майнове право.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах (аукціоні), яка складається з підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна), продажу майна (забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - учасника прилюдних торгів (аукціону)), та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів (аукціонів), складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, аукціон є правочином.
За приписами ч. 8 ст. 44, ч. 3 ст. 55 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними в межах провадження у справі про банкрутство.
Визнання результатів аукціону недійсними тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу.
Частинку 3 ст. 55 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" необхідно застосовувати у системному зв'язку з іншими положеннями Закону, зокрема тими, якими передбачено, що усі майнові спори з вимогами до боржника, спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником вирішує господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ст. 10 Закону про банкрутство).
В силу Закону про банкрутство (ст.ст. 10, 44, 55 Закону про банкрутство), спори, що виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство.
Господарський суд вирішує у межах провадження у справі про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника. Положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" врегульовують, у тому числі, питання правовідносин, що виникають під час продажу майна боржника під час провадження по справі про банкрутство, а також підстави для визнання угод, укладених боржником, недійсними, порядок розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації майна.
Порядок продажу майна боржника, розподіл коштів, врегульований Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відтак спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в цій справі розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство за правилами господарського процесу.
Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 635/6730/15-ц.
Спір, що стосується наслідків реалізації майна боржника, не підлягає вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен розглядатись в межах справи про банкрутство, з метою реалізації принципу судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства за для більш ефективного захисту прав та законних інтересів кредиторів. Така ж правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі №908/4057/14.
Тобто, приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо розгляду заяв про визнання результатів аукціону недійсними лише в межах справи про банкрутство є імперативними.
Принцип судового контролю втілюється під час розгляду скарг на дії ліквідатора (п. 11 ст. 41 Закону про банкрутство), заяв про визнання результатів аукціону недійсними (ч.3 ст. 55 Закону про банкрутство), затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (ст. 46 Закону про банкрутство).
Провадження у справі № 4/41-Б відбувалося за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ, зі змінами та доповненнями, що діяли до 19.01.2013, окрім процедури продажу майна в провадженні у справі про банкрутство, як про це вже було позначено вище.
У ст. 40 Закону про банкрутство, у визначеній редакції, наведені випадки припинення провадження у справі про банкрутство.
Так, відповідно до ч.1 наведеної статті, господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;
4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;
5) затверджено мирову угоду;
6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону;
7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;
8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
Наведені випадки здебільшого передбачають припинення провадження у справі про банкрутство зі збереженням боржника як юридичної особи, а також випадки без збереження боржника, зокрема п. 6 наведеної норми.
Законом про банкрутство передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що саме після завершення всіх, передбачених Законом про банкрутство дій щодо здійснення ліквідаційної процедури, а також після розгляду усіх скарг та майнових спорів, зокрема і спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, суд переходить до розгляду звіту та ліквідаційного балансу. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 у справі № 915/112/15.
Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їх процесуальних прав під час розгляду їх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, доведення неможливості задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів за наслідками ліквідації боржника), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Разом з тим, ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу є судовим актом, який не тільки встановлює обставини відсутності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, дає оцінку повноті дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, але також підсумовує хід процедури банкрутства та припиняє провадження у справі про банкрутство. В зв'язку з цим, у підсумковому засіданні суду необхідно дати оцінку в цілому здійсненій процедурі банкрутства.
Так, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.07.2016 у справі № 4/41-Б про банкрутство ВАТ "Житомирхліб", серед іншого, затверджено звіт ліквідатора Шведюк Л.П. та ліквідаційний баланс ВАТ "Житомирхліб"; ліквідовано юридичну особу - ВАТ "Житомирхліб"; припинено повноваження ліквідатора ВАТ "Житомирхліб" Шведюк Л.П.; провадження у справі припинено.
Під час прийняття ухвали 19.07.2016, судом першої інстанції на підставі матеріалів справи було встановлено повноту дій, вчинених ліквідатором в ході ліквідаційної процедури, зокрема, й під час проведення аукціону з продажу майна боржника (ВАТ "Житомирхліб") - Лот №108679 (дебіторська заборгованість).
Отже, провадження у справі № 4/41-Б про банкрутство ВАТ "Житомирхліб" припинено у зв'язку з повним завершенням процедур як відновлення платоспроможності боржника, так і його ліквідації як юридичної особи.
За приписами п.6) ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо припинено юридичну особу, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництво.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав закриття провадження у даній справі (№ 906/864/17) за п. 6) ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Оскільки, по-перше, дана підстава закриття провадження у справі поширюється лише на одного з відповідачів - ВАТ "Житомирхліб" (банкрут), якого було ліквідовано як юридичну особу без можливості правонаступництва.
По-друге, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.10.2017 вже припинено провадження у справі № 906/864/17 в частині позовних вимог до відповідача - ВАТ "Житомирхліб", на підставі п.1 ст. 80 ГПК України у редакції , що діяла на момент прийняття такої ухвали, оскільки, за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, юридичну особу ВАТ "Житомирхліб" 29.07.2016 припинено.
При цьому, позивачем в якості відповідачів, окрім ВАТ "Житомирхліб", визначено Товарну біржу "Перший Електронний Майданчик" та ТОВ "Турсервіс", відтак підстави закриття провадження у справі визначені судом апеляційної інстанції не розповсюджуються на весь склад відповідачів у справі.
З цього приводу, колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.
Як вже було вказано, підставою для передачі справи № 906/864/17 Господарського суду Дніпропетровської області на розгляд Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги ПАТ "Житомирський комбінат хлібопродуктів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 визначено необхідність відступлення від правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду у складі Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.10.2018 по справі № 904/8745/15, яка полягає у тому, що відмова у позові, внаслідок неможливості визнання недійсним аукціону поза межами справи про банкрутство, суперечить ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відтак, перешкоджає особі у реалізації права на судовий захист.
У цій справі про банкрутство ВАТ "Житомирхліб" провадження припинено (ухвала Господарського суду Житомирської області) на підставі п. 6 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з припиненням боржника як юридичної особи.
Відтак, правові висновки, наведені Верховним Судом у постанові від 17.10.2018 у справі № 904/8745/15 не впливають на вирішення спору у даній справі (№906/864/17), а висновки у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.10.2018 у справі № 904/8745/15, оскільки зроблені за різних встановлених фактичних обставин та їх правової кваліфікації.
Поряд з цим, у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду знаходилась справа № 922/3040/17 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до арбітражного керуючого Саутенка Сергія Олеговича, Товарної біржі "Ресурс-Інформ" про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута - ФОП ОСОБА_11
У постанові від 05.07.2018 у справі №922/3040/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для припинення провадження у справі відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2018), за відсутністю предмету спору, з огляду на припинення провадження у справі № 5023/7111/11 про банкрутство ФОП ОСОБА_11, в межах якої було проведено спірний аукціон.
Колегія суддів у справі № 922/3040/17 вказала на обов'язковість розгляду заявленого позову виключно у межах справи про банкрутство, виходячи з норм ст. 12 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 20 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) та підтримала висновки суду апеляційної інстанції про те, що аукціон безпосередньо пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, тому його оспорювання можливе тільки за умови існування процедури банкрутства, в якій його проведено, оскільки встановивши незаконність аукціону щодо порушення порядку його організації та проведення, в подальшому слідує необхідність повторного проведення аукціону у справі про банкрутство з метою реалізації майна боржника.
Водночас, як вбачається з постанови Харківського апеляційного господарського суду у справі № 922/3040/17 (залишеної без змін постановою Верховного Суду від 05.07.2018), апеляційний суд, виходячи із положень загальних норм ст. ст. 41, 44, 45 Закону про банкрутство, вказав на те, що законодавець прямо пов'язує законність проведення аукціону із законністю правочинів, укладених з метою його реалізації: договорів, а також інших юридично значимих дій, пов'язаних з оформленням права власності на майно. При цьому, суд вказав, що сам по собі аукціон та його результат не є підставою для відчуження майна боржника, а є лише передумовою для укладення між переможцем та боржником відповідного правочину - договору купівлі-продажу майна та подальшого оформлення правовстановлюючих документів про право власності на придбане майно. Тобто, аукціон є лише засобом досягнення результату у вигляді відчуження майна боржника.
При цьому, апеляційний господарський суд врахував практику суду касаційної інстанції наведену у постанові Вищого господарського суду України від 10.01.2017 у справі № 918/716/15, де було зазначено про те, що після припинення провадження у справі про банкрутство можуть мати місце лише спори стосовно правочинів , які є підставою для відчуження майна за результатами аукціону, а не самого аукціону як підстави для укладення таких правочинів - у зв'язку з чим провадження у справі за позовом про визнання аукціону недійсним, поданим після припинення провадження у справі про банкрутство, підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, згідно з яким господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Колегія суддів Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, за результатами касаційного розгляду справи № 906/864/17 підтримує правову позицію Верховного Суду щодо можливості оспорювання аукціону (проведеного в межах провадження у справі про банкрутство), а також договору укладеного за його результатами, в межах справи та за умови існування процедури банкрутства.
Висновки Суду за результатами касаційного розгляду
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо:
1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства;
2) відсутній предмет спору;
3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу;
4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.
Закриття (припинення) провадження у справі - це форма завершення справи, зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.
Так, господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Як про це вже зазначалося вище, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
У цій справі предметом позову є аукціон з продажу майна ВАТ "Житомирхліб" по лоту №108679, проведений у період з 03.09.2014 по 18.09.2014 Товарною біржею "Перший Електронний Майданчик" (переможець ТОВ "Турсервіс") та, відповідно, Договір купівлі - продажу права вимоги від 23.09.2014, укладений між ВАТ "Житомирхліб" і ТОВ "Турсервіс" за результатом проведеного аукціону з придбання лоту №108679.
Оскаржений аукціон був проведений на виконання приписів і в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у межах справи № 4/41-Б про банкрутство ВАТ "Житомирхліб".
Провадження у справі № 906/864/17 припинене повним завершенням процедур банкрутства та ліквідацією боржника як юридичної особи.
У разі припинення провадження у справі про банкрутство повним завершенням усіх процедур, затвердженням звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, та припиненням боржника як юридичної особи (суб'єкта господарювання), всі процедурні інструменти, можливість застосування яких передбачена Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", є вичерпаними, а боржник має вважатися таким, грошові та інші зобов'язання якого врегульовані.
Підсумовуючи наведене вище, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі № 906/864/17 на підставі п. 2) ч. 1 ст. 231 ГПК України, за відсутності предмету спору.
Щодо способу захисту
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Так, у справі "Sunday Times v. United Kingdom" ЄСПЛ суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom"). Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні (наведена правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №910/4647/18).
Право на справедливий розгляд судом, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який серед іншого вимагає того, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилося під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру. Така процедура сама по собі не суперечить принципу юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (Рішення ЄСПЛ 09.06.2011 у справі "Желтяков проти України").
Підсумовуючи наведене вище, а також позицію Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій справі, слід дійти висновку, що належним способом захисту прав та законних інтересів особи, яка не була учасником провадження у справі про банкрутство але вважає, що їх було порушено під час провадження у справі про банкрутство, у разі її припинення за результатами завершення повного циклу процедур, є апеляційне, касаційне оскарження або перегляд за нововиявленими обставинами процесуального рішення з затвердження ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу банкрута та, як наслідок, припинення боржника та провадження у справі.
Доводи скаржника, наведені у п. 28 цієї Постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, направлені на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених ст. 300 ГПК України.
Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
За приписами ст. 311 ГПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги Державної іпотечної установи.
Водночас, за результатами касаційного перегляду постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2018, колегія суддів Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність зміни постанови апеляційного суду, шляхом доповнення її мотивувальної частини посиланням на підстави закриття провадження у справі, передбачені п. 2) ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору).
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Житомирський комбінат хлібопродуктів" та залишенням без змін оскарженого судового акту, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на заявника касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Я. Погребняк
Судді В. В. Білоус
С. В. Жуков
Л. Й. Катеринчук
В. Г. Пєсков
Н. Г. Ткаченко
_03_03.png)