Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771462
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 червня 2021 року
Київ
справа №120/4866/18-а
адміністративне провадження №К/9901/20816/19
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді: Бившева Л. І., Васильєва І. А., Желтобрюх І. Л., Блажівська Н. Є., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Білоус О. В., Пасічник С. С., Юрченко В. П., Гімон М. М., Усенко Є. А., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (суддя - Крапівницька Н. Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2019 року (судді - Кузьменко Л. В., Іваненко Т. В., Шидловський В. Б.) у справі № 120/4866/18-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області (правонаступник - Головне управління ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ДФС) про визнання протиправними та скасування у зв`язку з їх протиправністю та необґрунтованістю податкових повідомлень-рішень від 19 грудня 2018 року: № 0057891305 (яким збільшено на 53 826,31 грн податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та нараховано 26 913,15 грн штрафних санкцій); № 0057901305 (яким донараховано 4485,53 грн зобов`язання зі сплати військового збору та 2242,76 грн штрафних санкцій); № 0057911305 (яким донараховано 165 798,75 грн зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та штрафні санкції); № 0057921305 (яким застосовано штраф у сумі 66 319,50 грн за нереєстрацію податкових накладних).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ФОП відмовлено повністю.
Суди попередніх інстанцій погодилися з висновками податкового органу щодо неправомірного включення позивачем у 2016 році до складу інших витрат сум сплаченого військового збору у розмірі 71 273,11 грн, орендної плати з фізичних осіб за землю комунальної власності у розмірі 107 635,46 грн, земельного податку з фізичних осіб у розмірі 120 126 грн, враховуючи, що чинною на дату виникнення спірних правовідносин редакцією пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат фізичної особи-підприємця сплачені податки і збори (крім суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (підпункт 177.4.3 цього пункту) не відносилися. Таким чином, внаслідок віднесення до інших витрат сум сплаченої позивачем плати за землю та військового збору відбулось заниження чистого оподаткованого доходу за 2016 рік, що, в свою чергу, зумовило донарахування позивачу зобов`язання зі сплати військового збору за цей період.
Стосовно обґрунтованості збільшення позивачу податкових зобов`язань з ПДВ за серпень - вересень 2016 року суди, проаналізувавши умови дистриб`юторського договору, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріглі Україна», та норми податкового законодавства, також погодилися з висновками відповідача, що при виплаті постачальником винагороди у грошовій формі (бонусу) покупцю за досягнення відповідних показників об`єктом оподаткування ПДВ є маркетингові послуги, які надаються покупцем, а винагорода у грошовій формі (бонуси) є компенсацією вартості таких послуг. Таким чином, у покупця (платника ПДВ) при отриманні від продавця (платника ПДВ) винагороди в грошовій формі (бонусу) у зв`язку з досягненням відповідних показників (зокрема, здійснення закупівлі товарів необхідного обсягу у постачальника) виникли податкові зобов`язання з ПДВ на суму отриманої винагороди (бонусу).
Також суди погодилися з правомірністю притягнення позивача до відповідальності за нереєстрацію податкових накладних на надані маркетингові послуги Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріглі Україна».
Не погодившись із судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу мотивовано неправильним тлумаченням судами попередніх інстанцій норм ПК України, зокрема, підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Кодексу щодо визначення маркетингових послуг, вказавши, при цьому, що маркетингові послуги за договором дистриб`юції між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріглі Україна» не надавалися, а сплачений йому постачальником товару за договором бонус це - премія, виплачена йому при припиненні дії договору, яка не є об`єктом оподаткування ПДВ.
Крім цього, позивач вказав на неправильне тлумачення судами приписів статті 177 ПК України, відповідно до яких до інших витрат, безпосередньо пов`язаних із отриманням доходів фізичною особою-підприємцем, на його думку, відносяться витрати на оплату земельного податку та оренди земельних ділянок, які використовувалися ним для здійснення підприємницької діяльності, а також суми сплаченого військового збору з доходів від його підприємницької діяльності.
12 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», що набрав чинності у зазначену вище дату.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, який обґрунтував доводами, аналогічними до висновків судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, та просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Спірними питаннями у цій справі є, зокрема: правомірність віднесення до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, сплаченого підприємцем земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; оподаткування ПДВ суми отриманої від постачальника товарів винагороди (суми бонусів).
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2020 року справу в частині зазначених спірних питань на підставі статей 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передала на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Судова палата), до якої входить колегія суддів, з огляду на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права у подібних правовідносинах, а також необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у періоді, який перевірявся податковим органом, ФОП здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування та був платником ПДВ.
Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності ФОП з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.
За результатами перевірки 3 грудня 2018 року складено акт № 5957/13/ НОМЕР_1 .
На підставі вказаного акта перевірки 19 грудня 2018 року відповідачем винесено спірні податкові повідомлення-рішення: № 0057911305, яким позивачу донараховано грошове зобов`язання з ПДВ за серпень - вересень 2016 року на загальну суму 165 798,75 грн (де 132 639,00 грн -податкове зобов`язання, а 33 159, 75 грн - штрафні санкції); № 005792130, яким до позивача застосовано штраф у сумі 66 319,5 грн за нереєстрацію податкових накладних на надані послуги Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріглі Україна»; № 0057891305, яким позивачу збільшено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2016 рік на 53 826, 31 грн та нараховано штрафні санкції у сумі 26 913,15 грн; № 0057901305, яким позивачу донараховано зобов`язання зі сплати військового збору за 2016 рік на суму 4 485,53 грн та 2 242,76 грн - штрафних санкцій.
Склад податкового правопорушення, наслідком виявлення якого стало винесення, зокрема, податкового повідомлення-рішення № 0057891305, за висновком податкового органу полягав у включенні позивачем у 2016 році до складу інших витрат сум сплаченого військового збору у сумі 71273,11 грн, орендної плати з фізичних осіб за земельні ділянки комунальної власності, які він орендував для цілей здійснення господарської діяльності, у сумі 107635,46 грн та земельного податку з фізичних осіб за земельні ділянки, належні йому на праві власності, на яких були розміщені будівлі, що використовувалися ним в господарській діяльності, у сумі 120126 грн, що, на думку відповідача, є порушенням пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України.
Склад податкового правопорушення, наслідком виявлення якого стало винесення, зокрема, податкового повідомлення-рішення № 0057911305, за висновком податкового органу полягав у ненарахуванні і несплаті позивачем ПДВ з отриманої винагороди у грошовій формі (бонусу) як компенсації вартості маркетингових послуг.
Так, між ФОП (дистриб`ютор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріглі Україна» (постачальник) було укладено дистриб`юторський договір від 1 жовтня 2015 року № 8. Згідно з договором від 9 березня 2016 року про внесення змін до договору дистриб`юції № 3 позивач в серпні, червні, вересні 2016 року отримав на розрахунковий рахунок від постачальника суму премії (бонусу) у загальному розмірі 663 193,00 грн без ПДВ.
Зі змісту зазначеного договору про внесення змін до договору дистриб`юції від 1 жовтня 2015 року № 8 (пункт 3.1.3) вбачається, що з урахуванням пункту 4.6.6 дистриб`юторського договору та діяльності дистриб`ютора щодо організації на території, на якій він здійснював продаж продукції постачальника, системи роздрібних і оптових продаж продукції протягом строку дії Дистриб`юторської угоди, та за умови виконання дистриб`ютором своїх зобов`язань за цим договором, постачальник виплачує йому премію (бонус), розмір і строки виплати якої мали бути окремо погоджені сторонами до 31 липня 2016 року в додатковій угоді до цього договору.
Згідно із статтями 4, 5 дистриб`юторського договору постачальником дистриб`ютору надаються знижки-бонуси за різні види послуг щодо забезпечення ефективного просування продукції на ринку збуту, зокрема, належну організацію роботи торгової команди, просування представленості продукції під товарними знаками постачальника, за виконання плану за обсягом закупівлі дистриб`ютора, збереження та збільшення обсягів реалізації продукції тощо.
Відповідно до пункту 4.6.6 статті 4 дистриб`юторського договору у випадку, якщо постачальник приймає рішення про надання дистриб`ютору знижок-бонусів, знижок-компенсацій та інше, але не надасть їх до припинення цього договору, постачальник виплачує еквівалентну суму у гривнях шляхом безготівкового перерахування на рахунок дистриб`ютора. (Судами не встановлено надання позивачеві знижок).
Отриманий дохід, на думку податкового органу, створив податкові зобов`язання позивача з ПДВ.
Не погодившись з висновками податкового органу та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Судова палата враховує таке.
Щодо правомірності віднесення до витрат безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, сплаченої підприємцем плати за землю треба зазначити таке.
Зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року (справа № 820/4398/18), від 22 березня 2018 року (справа № 820/3255/17) Верховний Суд висловив правову позицію, що відповідно до приписів підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин (до 1 січня 2017 року)) до витрат фізичної особи-підприємця, пов`язаних зі здійсненням ним господарської діяльності, відносяться витрати на сплату орендної плати за землю та земельного податку. Верховний Суд виходив із того, що перелік інших витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої особи, зазначених в підпункті 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, не є вичерпним.
Вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом також у справі № 821/274/17. Спірні правовідносини, які були предметом розгляду в цій справі, мали місце, зокрема, у 2015 році (спірні правовідносини у справі, що розглядається - у 2016 році), проте, правове регулювання таких правовідносин у цих роках не змінилось. З огляду на зазначене, застосування Верховним Судом підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України у справі № 821/274/17 також може бути піддано правовій оцінці Судовою палатою під час розгляду даної справи.
Водночас, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 809/674/17 Верховним Судом було висловлено протилежну правову позицію, а саме: Верховний Суд дійшов висновку про вичерпність наданого у пункті 177.4 статті 177 ПК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин (до 1 січня 2017 року)) переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якого не входять сплачені суми обов`язкових платежів за користування наданими в оренду земельними ділянками державної і комунальної власності.
Судова палата, вирішуючи питання правильного застосування вказаної норми права, виходить із системного аналізу норм статті 177 ПК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин (до 1 січня 2017 року)).
Так, відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Пунктом 177.4 цієї статті встановлено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, а саме:
підпункт 177.4.1: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;
підпункт 177.4.2: витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;
підпункт 177.4.3: суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
підпункт 177.4.4: інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відсутність у наведених підпунктах пункту 177.4 статті 177 ПК України (у редакції до 1 січня 2017 року) орендної плати та земельного податку не свідчить про те, що такі не відносяться до витрат ФОПа за змістом пункту 177.2 статті 177 ПК України.
Вони пов`язані з господарською діяльністю ФОПа та документально задекларовані.
Наведене тлумачення стосується змісту регулювання до 1 січня 2017 року. Так Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» (набув чинності 1 січня 2017 року) до статті 177 ПК України внесені зміни, зокрема, підпункт 177.4.3 пункту 177.4 викладено в такій редакції: (до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, відносяться) «суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця».
При цьому, незважаючи на те, що вказаними законодавчими змінами було розширено перелік податків та зборів, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця та відносяться до її витрат, з цього переліку законодавцем прямо виключено податок на майно, до складу якого відповідно до статті 265 ПК України входить, зокрема, плата за землю, яка, в свою чергу, може бути у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Таким чином, з урахуванням наведеного Судова палата вважає за потрібне правовий висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року (справа № 820/4398/18), від 22 березня 2018 року (справа № 820/3255/17), від 27 лютого 2018 року (справа № 821/274/17) про застосування норми права у подібних правовідносинах, відповідно до якого до витрат фізичної особи-підприємця, пов`язаних зі здійсненням ним господарської діяльності, на час виникнення спірних правовідносин відносилися витрати на сплату орендної плати за землю державної і комунальної власності та/або земельного податку, підтримати та відступити від правового висновку щодо невключення плати за землю до переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, відповідно до приписів ПК України в редакції, чинній до 1 січня 2017 року, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 809/647/17.
Щодо питання правомірності оподаткування ПДВ суми отриманої від постачальника товарів винагороди (бонусів) треба зазначити таке.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.
Постачання послуг згідно з підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
За підпунктом 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Судова палата погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що одним із методів, які використовуються постачальниками для просування товарів на ринку, є сплата мотиваційних та стимулюючих виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари, у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб`ютори); такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб`юторами) у межах своєї основної діяльності та сприяють пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулюють просування товарів у каналах дистрибуції.
Факт того, що бонусні виплати позивачу є винагородою за його послуги з ефективного збуту товарів (маркетингові послуги) підтверджується зазначеними вище положеннями договору між позивачем та постачальником, в якому сторони договору чітко узгодили правову природу таких виплат та умови їх отримання позивачем.
З урахуванням викладеного Судова палата вважає за потрібне викласти правовий висновок щодо віднесення мотиваційних (бонусних) виплат, отриманих за дистриб`юторським договором, до винагороди за надання маркетингових послуг, які є об`єктом оподаткування ПДВ у розумінні пункту 185.1. статті 185 ПК України.
Аналогічну правову позицію було висловлено у наукових висновках, отриманих на запити щодо проблемних питань, які виникли в процесі розгляду адміністративної справи. Так, старшим науковим співробітником відділу правового забезпечення ринкової економіки Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України ОСОБА_3 зроблено висновок про те, що дистриб`юторські послуги завжди включають в себе маркетингові, а директором Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку НАПрН України ОСОБА_4 надіслано науковий висновок завідувача наукового відділу ОСОБА_5 , старшого наукового співробітника ОСОБА_6 , наукового співробітника ОСОБА_7 про те, що сума коштів, отриманих за дистриб`юторським договором як мотиваційна виплата - бонусна винагорода є об`єктом оподаткування ПДВ у розумінні пункту 185.1. статті 185 ПК України.
Беручи до уваги похідний характер правовідносин щодо обов`язку реєструвати податкові накладні від обов`язку нараховувати ПДВ, у задоволенні касаційної скарги щодо скасування судових рішень у частині податкового повідомлення-рішення № 0057921305 слід також відмовити.
Крім того, спірним питанням у цій справі є питання правомірності віднесення до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, сплаченого підприємцем військового збору.
Судова палата, враховуючи зазначене вище тлумачення змісту пункту 174.4 статті 177 ПК України, не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у правовідносинах, які існували до 1 січня 2017 року, сплачений фізичною особою-підприємцем військовий збір не міг бути віднесений до складу витрат такої особи, з огляду на невичерпність наданого у пункті 177.4 статті 177 ПК України (в редакції до 1 січня 2017 року) переліку таких витрат.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 346, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Судова палата
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 грудня 2018 року №№ 0057891305, 0057901305 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 грудня 2018 року №№ 0057891305, 0057901305.
4. В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2019 року - залишити без змін.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3936,06 грн (три тисячі дев`ятсот тридцять шість гривень шість копійок) судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
........................... М. Б. Гусак
........................... Л. І. Бившева
........................... О. В. Білоус
.......................... Н. Є. Блажівська
........................... І. А. Васильєва
........................... І. А. Гончарова
........................... М. М. Гімон
........................... І. Л. Желтобрюх
........................... І. Я. Олендер
........................... С. С. Пасічник
........................... Є. А. Усенко
........................... Р. Ф. Ханова
........................... В. В. Хохуляк
........................... В. П. Юрченко
_03_03.png)