ВЕРХОВНИЙ СУД

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85521093

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №2340/4157/18

адміністративне провадження №К/9901/14992/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф., Желтобрюх І.Л., Блажівської Н.Є., Гусака М.Б., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Білоуса О.В., Пасічник С.С., Юрченко В.П., Гімона М.М., Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 (суддя Тимошенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 (суддя-доповідач Кузьменко В.В., судді Василенко Я.М., Шурко О.І.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.08.2018 №0096781309,

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - ПАТ "Черкасиобленерго", позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення від 07.08.2018 №0096781309 про застосування штрафних санкцій в розмірі 189`428,29 грн та нарахування пені в розмірі 45`641,64 грн за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за лютий - червень, вересень - грудень 2017 року, січень, лютий 2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Черкасиобленерго» посилалось на те, що рішення від 07.08.2018 №0096781309 про застосування штрафних санкцій за невиконання обов`язку щодо своєчасної сплати ЄСВ прийнято відповідачем після відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення. З-поміж іншого позивач посилався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у адміністративній справі №823/2240/17 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 22.09.2017 № 0017921300, правовідносини в якій подібні з правовідносинами, стосовно прав і обов`язків сторін в яких виник спір.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 17.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 22.04.2019, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДФС від 07.08.2018 №0096781309.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність рішення від 07.08.2018 №0096781309 вмотивований тим, що ПАТ "Черкасиобленерго" перебуває у судовій процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі №01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Застосувавши норми частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 №2342-ХІІ в редакції, яка діяла до 19.01.2013 (далі - Закон №2343-ХІІ), пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 №4212-VI (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02.10.2012 №5405-VI), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що протягом дії мораторію застосування всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), безвідносно до часу настання зобов`язання, заборонено Законом №2343-ХІІ. Відтак, штрафні санкції та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за лютий - червень, вересень - грудень 2017 року, січень, лютий 2018 року до позивача застосовані (нараховані) неправомірно.

ГУ ДФС подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, яка діяла до 19.01.2013), статті 19 цього Закону в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"" від 22.12.2011 №4212-VI (набрав чинності 19.01.2013; далі - Закон №4212-VI), та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Доводи відповідача обґрунтовані посиланням на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при визначенні, в якій редакції Закону №2343-ХІІ слід застосовувати його норми до спірних правовідносин, не враховано, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється лише на ті правовідносини, які виникли після набуття ним чинності. На момент виникнення спірних правовідносин Закон №2343-ХІІ діяв в редакції Закону №4212-VI, стаття 19 якого встановлює заборону щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення тільки вимог, на які поширюється мораторій. Оскільки зобов`язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яких стосується спір, виникли у позивача в 2017 - 2018 році і на них мораторій не поширюється, штрафні санкції та пеня за їх невиконання контролюючим органом застосовані (нараховані) правомірно.

Позивач, заперечуючи у відзиві на касаційну скаргу викладені в ній доводи, просить відмовити в задоволенні скарги.

Верховний Суд ухвалою від 03.06.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою ГУ ДФС на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 та ухвалою від 27.06.2019 призначив справу за позовом ПАТ "Черкасиобленерго" до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування рішення до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 03.07.2019 Верховний Суд передав цю справу на розгляд палати, до якої входить колегія, з огляду на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права в аналогічних справах.

Так, Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами, а саме: справу №823/2240/17 за позовом ПАТ "Черкасиобленерго" до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 22.09.2017 №0017921300, справу №2340/4250/18 за позовом ПАТ "Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.08.2018 №0096511309.

Постановами від 18.09.2018 та від 14.05.2019, ухваленими у цих справах відповідно, Верховний Суд касаційні скарги ГУ ДФС у Черкаській області залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 у справі №823/2240/17 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 у справі №2340/4250/18, якими залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, залишив без змін.

Постанови Верховного Суду від 18.09.2018 та від 14.05.2019 вмотивовані висновком, що нормою частини 4 статті 12 Закону №2343-ХІІ в редакції, яка діяла до 19.01.2013, встановлена абсолютна заборона щодо застосування під час мораторію на задоволення вимог кредиторів всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Зміст цієї заборони не пов`язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов`язань не застосовуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу виникнення зобов`язань.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.10.2019 у цій справі визначено склад колегії суддів: Усенко Є.А. (головуючий суддя), Бившева Л.І., Васильєва І.А., Ханова Р.Ф., Желтобрюх І.Л., Блажівська Н.Є., Гончарова І.А., Олендер І.Я., Білоус О.В., Пасічник С.С., Юрченко В.П., Гімон М.М., Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В., Гусак М.Б.

Верховний Суд, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з підстав, які наводяться нижче.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішення від 07.08.2018 №0096781309 про застосування до ПАТ "Черкасиобленерго" штрафних санкцій у розмірі 189' 428,29 грн та нарахування пені у розмірі 45' 641,64 грн прийняте на підставі даних інформаційної системи ДФС, згідно з якими позивач у період з 21.03.2017 до 29.03.2018 (за лютий - червень, вересень - грудень 2017 року, січень, лютий 2018 року) несвоєчасно перераховував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Обставини щодо несвоєчасного перерахування єдиного внеску, так само як і розмір застосованих штрафних санкцій та нарахованої пені, позивачем не заперечувалися під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій. ПАТ "Черкасиобленерго" перебуває у процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі №01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

19.01.2013 набрав чинності Закон №4212-VI, яким Закон №2343-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI доповнено згідно із Законом від 02.10.2012 №5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Такий зміст пункту 1-1, однак, не означає, що він поширює дію тільки на справи, які розглядаються господарськими судами. Інше суперечило б суті закону як нормативно-правового акта, який обов`язковий для всіх учасників суспільних відносин, поведінку кого від регулює, а також для всіх суб`єктів правозастосування. З врахуванням зазначеного суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі дійшли правильного висновку, що спірні правовідносини регулююються нормами Закону №2343-ХІІ в редакції, чинній до 19.01.2013, оскільки провадження у справі про визнання ПАТ "Черкасиобленерго" банкрутом порушено 14.05.2004.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі №2343-ХІІ в редакції, чинній до 19.01.2013, регулювалися нормами статей 1, 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Не змінилося правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом №2343-ХІІ в редакції Закону №4212-VI, чинній з 19.01.2013.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 19 Закону №2343-ХІІ (в редакції Закону №4212-VI) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Абзацами третім, четвертим частини третьої цієї статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Окремо в частині п`ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом №4212-VI не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п`ятого частини першої статті 38 Закону №2343-ХІІ в редакції Закону №4212-VI (абзац четвертий частини першої статті 23 Закону №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013).

Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21.10.2019 втратив чинність Закон №2343-ХІІ, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343-ХІІ.

Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Так само норма абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) була застосована Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України до подібних правовідносин, зокрема в постанові від 02.12.2014 у справі №21-543а14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області про скасування рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 за заявою Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" до Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" про визнання банкрутом щодо застосування норм абзацу двадцять четвертого статті 1, частини четвертої статті 12 Закону №2343-XII (в редакції, чинній до 19.01.2013) не відступила від цієї правової позиції, вказавши, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Підстав для відступу від цієї правової позиції Верховний Суд не знаходить.

Відповідно до положень частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права, як встановлено частиною третьою цієї статті, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для відшкодування судових витрат особі, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа, є задоволення позову судом.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста цієї статті).

Отже, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 скасувати.

В позові Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Є.А. Усенко ...........................

Л.І. Бившева ...........................

І.А. Васильєва ...........................

Р.Ф. Ханова ...........................

І.Л. Желтобрюх ...........................

Н.Є. Блажівська ...........................

М.Б. Гусак ...........................

І.А. Гончарова ...........................

І.Я.Олендер ...........................

О.В. Білоус ...........................

С.С. Пасічник ...........................

В.П. Юрченко ...........................

М.М. Гімон ...........................

Т.М. Шипуліна ...........................

В.В. Хохуляк , ...........................

Судді Верховного Суду

Постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18 (адміністративне провадження № К/9901/14992/19)