Постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 (адміністративне провадження № К/9901/15971/20)

 

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95946021

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 240/12017/19

адміністративне провадження № К/9901/15971/20

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних  Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Рибачука А.І.,

суддів: Берназюка Я.О.,  Шарапи В.М.,  Стеценка С.Г.,  Чиркіна С.М.,  Стародуба О.П.,  Мороз Л.Л.,  Коваленко Н.В.,  Кравчука В.М.,  Бучик А.Ю.,  Стрелець Т.Г.,  Єзерова А.А.,  Желєзного І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмовому провадженні) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами справу        № 240/12017/19

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28.01.2020, постановлену у складі судді Шуляк Л.А. та

постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Іваненко Т.В., суддів Граб Л.С., Сторчака В.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 29.11.2019   ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, у якій просив:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати йому заборгованості з державної пенсії у розмірі 10 (десяти) мінімальних пенсій за віком та додаткової  пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно із статтями 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ);

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому заборгованості з державної пенсії у розмірі 10 (десяти) мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно із статтями  50, 54 Закону № 796-XII.

2. Суддя Житомирського окружного адміністративного суд ухвалою від 27.12.2019 прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрив провадження у справі за його позовом.

3. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.01.2020, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020, на підставі статті 123 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) залишив без розгляду вказану позовну заяву.

4. 26.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування  судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Верховний Суд ухвалою від 09.07.2020 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

6. 29.07.2020 від відповідача до суду касаційної інстанції надійшов відзив на зазначену вище касаційну скаргу, у якому ГУ ПФУ просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення - без змін.

7. Здійснюючи попередній розгляд у касаційній інстанції адміністративної справи        № 240/12017/19 колегія суддів  дійшла  висновку про необхідність відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі     №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах та наявність підстав для передачі її  на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи І групи, перебуває на обліку в ГУ ПФУ  та отримує пенсію по інвалідності, обчислену за нормами Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

18.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за період з 01.01.2014  по 02.08.2014 відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), за результатами розгляду якої, листом від 08.11.2019 № О-4860 позивача повідомлено про відсутність підстав для перерахунку його пенсії за період з 01.01.2014  по 02.08.2014, з огляду на те, що виплата його пенсії проводилася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 1210).

Не погоджуючись із зазначеною вище відмовою, ОСОБА_1  29.11.2019 звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновком якого погодився й  суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду і не заявив клопотання про його поновлення. Так, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відхилив доводи позивача про те, що строк звернення до суду ним не пропущено з посиланням на положення статті 87 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та статті 46 Закону № 1058-IV, оскільки вказані норми права стосуються лише нарахованих пенсій. Натомість позивач у цій справі оспорює дії відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії у відповідному розмірі.

При цьому, суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про те, що про факт нездійснення перерахунку його пенсії він дізнався з листа відповідача від 08.11.2019, оскільки такий факт не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а зазначена позивачем дата свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

10. Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтував тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 87 Закону № 1788-ХІІ, оскільки суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

11. У відзиві на касаційну скаргу позивача ГУ ПФУ вказало на обґрунтованість та законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вимоги ОСОБА_1 заявлені поза межами строку звернення до суду, визначеного частиною першою статті 122 КАС України.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав виходить із такого.

13.  Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

14. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

15. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

16.  Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

17. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України  позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

18. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

19. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

20. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

21. Відтак, на думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, для  визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час,  триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

22. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі      «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

23. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

24. Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

25. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

26. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

27. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

28. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначає, що  загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв  визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005  № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

29. Так, згідно із статтями 42, 44, 45  Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.

30. Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

31. У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).

32. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

33. Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених  її прав, свобод та інтересів.  

34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі                            № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

35. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

36. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

37. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.  

38. До того ж, як свідчать матеріали справи, звертаючись 18.10.2019 до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови № 1210.

39. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні  права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками  узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

40. Щодо посилання позивача в позовній заяві на положення статті 87 Закону             № 1788-ХІІ та статті 46 Закону № 1058-IV, то таке є безпідставним, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

41. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі         № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та  статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

42. З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

43. З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав вважає за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18)  щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі                      № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для  визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час,  триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює  момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання  інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

44. Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює  момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.

45. До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу  юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

46. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

47. За таких обставин Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

48. Так, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

49. До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

50. Застосовуючи зазначені вище правові висновки до обставин справи, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак і про залишення без розгляду даного  позову.

51. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з їх висновками.

51. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020 у справі №240/12017/19 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

 

 

СуддіА.І. Рибачук Я.О. Берназюк   В.М. Шарапа   С.Г. Стеценко   С.М. Чиркін   О.П. Стародуб   Л.Л. Мороз   Н.В. Коваленко   В.М. Кравчук   А.Ю. Бучик   Т.Г. Стрелець   А.А. Єзеров   І.В. Желєзний

 

___________________________

 

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96146133

 

ОКРЕМА ДУМКА

 

09 квітня 2021 року

 

Київ

справа № 240/12017/19

провадження № К/9901/15971/20

 

ОКРЕМА ДУМКА (спільна)

 

суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду                Коваленко Н.В. та Желєзного І.В.

 

за наслідками розгляду адміністративної справи № 240/12017/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

 

29 листопада 2019        року         ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, у якій просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати йому заборгованості з державної пенсії у розмірі 10 (десяти) мінімальних пенсій за віком та додаткової         пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року згідно із статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому заборгованості з державної пенсії у розмірі 10 (десяти) мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року згідно із статтями         50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від  21 травня 2020 року, на підставі статті 123 Кодексу адміністративного суду України вказану позовну заяву залишено без розгляду.

 

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постановою від 31 березня 2021 року залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року - без змін.

 

З постановою Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у цій справі та її мотивами ми не погоджуємося, та вважаємо за необхідне викласти свою окрему думку.

 

Залишаючи касаційну скаргу без задоволення, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

 

Суд визнав посилання позивача на положення статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» безпідставним, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

 

З такими висновками Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав        Касаційного адміністративного суду не погоджуємося.

 

Статтею 46 Конституції України установлено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

 

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

 

Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника (параграфи 52, 56).

 

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

 

Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, що сталися з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, ПФУ), можуть бути віднесені до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

 

З визначення поняття «пенсія» слідує, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу.

 

Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

 

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

 

Отже, в даному випадку особа має передбачене законом право на «автоматичний» перерахунок пенсії без власних зустрічних дій, і це право є абсолютним.

 

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист.

 

Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, зокрема, органом ПФУ, за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати.

 

У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде способом реалізації права на судовий захист.

 

Оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення, а тому протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, що сталися з вини держави в особі її компетентних органів, можуть бути віднесені до триваючих правопорушень.

 

У справі, що розглядалась, встановлено, що державним органом порушено права громадянина та зобов`язано орган здійснити перерахунок та виплату заборгованості, але не за весь час протягом якого громадянин недоотримував пенсію, а тільки за 6 місяців. Але якщо б розглядалась справа про обов`язок громадянина, наприклад, у формі майнового зобов`язання перед державою, то відповідно до статей 256 та 257 Цивільного кодексу України право держави підлягало  б судовому захисту протягом 3 років.

 

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень від особи заяви, до якої додано пакет необхідних документів. Відлік строків для звернення до суду  розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Тому аргумент про те, що пенсія є періодичним платежем, може бути застосовано для розрахунку строку звернення до суду, але не для строку в межах якого держава, визнаючи свою помилку у нарахуванні пенсії при призначенні, зобов`язана «повернути» позивачеві суму недоотриманої соціальної виплати.

 

Не можна погодитися з висновком колегії суддів про те, що положення статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» регулює виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, оскільки зміст частини другої наведеної норми не ставить можливість звернення до суду за недоотриманою з вини пенсійного органу пенсією у залежність від форми бухгалтерського обліку спірних сум (нарахування/ненарахування).

 

Нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган ПФУ, відповідно у протилежному випадку даний орган буде діяти не на підставі і не в межах повноважень і не згідно чинного законодавства. Такі дії визнаються протиправними та вчиняються з вини органу - суб`єкта владних повноважень.

 

Принцип «належного урядування» є дотичним і до пенсійних спорів. Вочевидь, що таке сталося з неналежного виконання службовими особами держави своїх посадових обов`язків і тому зоною відповідальності саме держави є те, що сума пенсії при призначені, є протиправно недорахована або несвоєчасно перерахована. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок «неналежного урядування». Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і органи ПФУ, зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді невиплати всієї суми недоотриманої пенсії, призначеної у неправильному розмірі або перераховану несвоєчасно, в тому числі застосовуючи обмежений строк звернення за захистом своїх порушених прав, та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

 

Ураховуючи наведене, вважаємо, що касаційну скаргу слід було задовольнити, ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.

 

Суддя                                                                                           Н.В.   Коваленко

 

Суддя                                                                                           І.В. Желєзний