ВЕРХОВНИЙ СУД

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90425201

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року

м. Київ

справа №822/1493/18

адміністративне провадження №К/9901/61973/18

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Рибачука А.І.

судді-доповідача: Стародуба О.П.

суддів: Бевзенка В.М., Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Желєзного І.В., Кравчука В.М., Коваленко Н.В., Стеценка С.Г., Тацій Л.В., Чиркіна С.М., Шарапи В.М., -

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2018р. (судді - Загороднюк А.Г., Полотнянко Ю.П., Драчук Т.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювань у колишнього співробітника органів внутрішніх справ та Національної поліції;

зобов`язати відповідача затвердити висновок про призначення одноразової грошової допомоги за встановленою формою про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі та порядку, передбаченими статтями 97, 99 Закону України «Про Національну поліцію» і Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016р. №4 в сумі 158580 грн;

зобов`язати відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі та порядку, передбаченому статтями 97, 99 Закону України «Про Національну поліцію» і Порядком від 11.01.2016р. №4 в сумі 158580 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до положень статей 97, 99 Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського від 11.01.2016р. №4 у зв`язку із отриманням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції. Проте у виплаті вказаної допомоги йому було відмовлено, оскільки звільнення його зі служби на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону (за власним бажанням) не відповідає вимогам статті 97 Закону для виплати одноразової грошової допомоги. Вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими не у відповідності до вимог закону.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.05.2018р. позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі та порядку передбаченому статтями 97, 99 Закону України «Про Національну поліцію» і Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016р. №4 у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2018р. рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги, посилається на те, що тлумачення пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» так, що одноразова грошова допомога виплачується лише працівникам поліції, які звільнені по хворобі, а інші працівники поліції, які звільнені за власним бажанням і після звільнення отримали інвалідність, пов`язану з проходженням служби в органах поліції, позбавлені на отримання зазначеної грошової допомоги є дискримінацією, наданням переваг одним особам перед іншими та є порушенням норм статті 22 Конституції України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2018р. визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стародуб О.П., судді Анцупова Т.О., Кравчук В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2018р. було відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 18.11.2019р. справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

У зв`язку з обранням судді Верховного Суду Анцупової Т.О. до Великої Палати Верховного Суду (Рішення Зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019р. №13), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2019р. визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стародуб О.П., судді Єзеров А.А., Кравчук В.М.

Ухвалою від 18.05.2020р. в порядку частини 1 статті 346 КАС України справу передано на розгляд Судової палати, до якої входить колегія, що розглядає справу.

Щодо ухвали про передачу справи на розгляд палати висловлено одну окрему думку в порядку частини 5 статті 347 КАС України.

Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а в подальшому в поліції на посаді заступника начальника Теофіпольського відділення поліції Красилівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області.

Відповідно до свідоцтва Військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області» від 26.05.2016р. №112 у позивача встановлено захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Одночасно позивача визнано обмежено придатним до військової служби. (а.с. 13)

Згідно довідки до Акта огляду МСЕК серії АВ №1003667 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах поліції, інвалідність встановлено з 20.09.2017р. довічно. (а.с. 17)

Згідно довідки Хмельницької обласної МСЕК серії АГ №0024240 від 20.09.2017р. про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу встановлено 60% ступінь втрати професійної працездатності. (а.с. 19)

Наказом Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 28.09.2017р. №332 о/с позивача звільнено з посади заступника начальника Теофіпольського відділення поліції Красилівського відділення поліції Красилівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області та зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 30.09.2017р. (а.с. 10)

Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 18 років 5 місяців 16 днів, а з урахуванням пільгової служби - 21 рік 2 місяці 27 днів.

Підставою для звільнення був рапорт позивача про його звільнення зі служби за власним бажанням від 25.09.2017р.

12.01.2018р. позивач звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції відповідно до статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

За результатом розгляду цього рапорту, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області прийняло висновок про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги на підставі статті 97 Закону України «Про Національну поліцію». (а.с. 12)

Листом від 05.02.2018р. № 29/0-21 Головне Управління Національної поліції в Хмельницькій області повідомило позивача про відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», з посиланням вимоги статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки група інвалідності має бути встановлена протягом шести місяців після звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у пунктах цієї статті. (а.с. 11)

В подальшому, протоколом №13 засідання медичної (військово-лікарської) Комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області» від 05.04.2018р. встановлено причинний зв`язок захворювання позивача, як колишнього співробітника Національної поліції України, з проходженням служби в поліції. (а.с. 16)

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті грошової допомоги, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії, а тому з 20.09.2017р. (з дати встановлення втрати працездатності) у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка втратила працездатність у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, проте продовжувала проходити службу в органах Національної поліції, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що позивачу з 20.09.2017р. встановлено ІІ групу інвалідності, його звільнення зі служби в поліції не відбулося внаслідок захворювання, у зв`язку з яким йому призначено інвалідність.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено вичерпний перелік підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що якщо особу не було звільнено відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а саме через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції, а звільнено з інших підстав, передбачених даною статтею (в даному випадку - за власним бажанням), то підстав для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до вказаної норми Закону у відповідача немає.

Передаючи справу на розгляд палати Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду у постанові від 19.09.2018р. 373/1188/16-а про те, що за змістом пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» наведені у ньому причини звільнення є обов?язковою умовою для призначення одноразової грошової допомоги.

При цьому ВС виходив з того, що право на одержання одноразової грошової допомоги залежить виключно від дати встановлення інвалідності, застосування шестимісячного строку призведе до порушення права позивача, як поліцейського, на отримання одноразової грошової допомоги, а вузьке, граматичне (буквальне) тлумачення положень п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» призводить до дискримінаційних наслідків і погіршує становище поліцейських, які отримали інвалідність, але продовжили працювати, порівняно з такими самими поліцейськими, які звільнилися і інвалідність їм було встановлено після припинення служби.

За наслідками розгляду справи Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та відступу від раніше викладених висновків Верховного Суду.

Так, відповідно до пункту четвертого частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Відповідно до статей 97 - 101 Закону України «Про Національну поліцію» та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського наказом Міністерства внутрішніх справ України затверджено від 11.01.2016р. №4 Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі Порядок №4).

Відповідно до пункту 1 Розділу 2 цього Порядку у разі встановлення поліцейському інвалідності днем виникнення права на отримання допомоги є дата з якої встановлено інвалідність.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач після звільнення з органів внутрішніх справ продовжив службу в Національній поліції України, під час служби 20.09.2017р. позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах поліції, а 28.09.2017р. позивач звільнився зі служби за власним бажанням.

При цьому, пов?язане з проходженням служби захворювання було діагностовано у позивача задовго до встановлення йому інвалідності ще 26.05.2016р., однак тоді позивача було визнано лише обмежено придатним до військової служби і наявність такого захворювання не завадило йому продовжити службу в поліції ще протягом більше одного року та чотирьох місяців.

Таким чином після встановлення наявності у позивача захворювання, пов`язаного з проходженням служби, останній продовжив службу в поліції, а після встановлення з тих же підстав інвалідності звільнився зі служби на підставі особисто поданого рапорту за власним бажанням.

За змістом пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VІІІ підстава звільнення поліцейського зі служби в поліції (внаслідок захворювання, поранення, які пов?язані з проходженням служби) є обов`язковою умовою призначення одноразової грошової допомоги. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19.09.2018р. №357/1734/17, 373/1188/16-а.

За правилами пункту 7 частини 2 статті 61 Закону №580-VІІІ наявність у особи певного захворювання може бути перешкодою для проходження служби в поліції, а відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 цього Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Таким чином, встановлення на законодавчому рівні такої обов?язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги, як звільнення з поліції внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, покликане надати гарантовану з боку держави соціальну допомогу саме тим поліцейським, стан здоров`я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено.

Визначення Порядком №4 днем виникнення права на отримання допомоги дати, з якої встановлена інвалідність, не змінює визначених Законом, як актом вищої юридичної сили, обов?язкових умов призначення одноразової грошової допомоги і не може бути безумовною підставою для її виплати без дотримання таких умов.

В свою чергу, отримання поліцейським інвалідності під час проходження служби не суперечить вимозі закону щодо шестимісячного після звільнення строку виникнення інвалідності. Встановлення інвалідності під час служби саме собою не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги за умови дотримання іншої обов?язкової умови - підстави звільнення.

Питання конституційності пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» (яким також як і в пункті 4 право на отримання грошової допомоги поставлено у залежність від підстав звільнення зі служби) було предметом розгляду Конституційним Судом України (КСУ).

Клопотання про визнання зазначених норм неконституційними було обґрунтоване тим, що оспорюваними положеннями Закону „конституційне право на соціальний захист, а саме отримання одноразової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності, дискримінаційно поставлене в залежність від факту підстав звільнення". Заявник також посилався на те, що положення пункту 3 частини першої статті 97 Закону є дискримінаційними, оскільки „вказана допомога виплачується лише працівникові поліції, якого звільнено по хворобі".

У своєму рішенні від 22.04.2020р. (справа №3-р(І)/2020) Конституційний Суд України дійшов висновку щодо конституційності пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, КСУ виходив з того, що передбачені частиною першою статті 97 Закону різні підстави та умови для призначення й виплати поліцейському або іншій особі одноразової грошової допомоги в разі смерті (загибелі) поліцейського, встановлення його інвалідності або часткової втрати працездатності не можуть розглядатися у розумінні частин першої, другої статті 24 Конституції України як запровадження дискримінаційних відмінностей у статусі поліцейського, який набуває право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки її розмір обумовлений насамперед ступенем тяжкості негативних для життя і здоров`я поліцейського наслідків.

Також КСУ виходив з того, що право на одноразову грошову допомогу у разі втрати працездатності не є конституційно визначеним правом поліцейського. Саме тому Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні, формуючи законодавчу основу для забезпечення соціального захисту правоохоронців, у тому числі поліцейських, які виконують важливі для держави функції із забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також членів їхніх сімей, має у межах конституційних приписів дискреційні повноваження у частині визначення підстав та умов призначення і виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності вказаним категоріям осіб.

Підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшов висновку про те, що оскільки пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону №580-VІІІ не передбачено можливість виплати допомоги поліцейським, які звільнились зі служби за власним бажанням, навіть за умови, що на час звільнення їм було встановлено інвалідність, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті такої допомоги.

У цій справі, виходячи з предмету доказування пов?язаного із захистом соціальних прав звільненого зі служби поліцейського досліджувались питання законності відмови відповідача у виплаті позивачу соціальної допомоги і не надавалась оцінка законності підстав звільнення позивача з публічної служби та наявності для цього інших підстав, крім звільнення за власним бажанням.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку щодо правомірності відмови відповідача у виплаті позивачу спірної допомоги та прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За наслідками розгляду справи у складі Судової палати Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від раніше викладених Верховним Судом висновків щодо застосування норм пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VІІІ, в т.ч. у постанові від 19.09.2018р. у справі №373/1188/16-а.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2018р. у даній справі - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

В.М. Бевзенко

А.Ю. Бучик

Я.О. Берназюк

А.А. Єзеров

І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук

А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій

С.М. Чиркін

В.М. Шарапа

______________________

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90519524

ОКРЕМА ДУМКА

22 липня 2020 року

м. Київ

справа №822/1493/18

адміністративне провадження №К/9901/61973/18

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії та залишив скаргу без задоволення.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в поліції на посаді заступника начальника Теофіпольського відділення поліції Красилівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області.

2. Відповідно до свідоцтва Військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області» від 26.05.2016. №112 у позивача встановлено захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Одночасно позивача визнано обмежено придатним до військової служби.

3. Згідно довідки до Акта огляду Медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1003667 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах поліції, інвалідність встановлено з 20.09.2017 довічно.

4. Згідно довідки Хмельницької обласної МСЕК серії АГ №0024240 від 20.09.2017 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу встановлено 60% ступінь втрати професійної працездатності.

5. Наказом Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 28.09.2017 №332 о/с, позивача звільнено з посади заступника начальника Теофіпольського відділення поліції Красилівського відділення поліції Красилівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області та зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з 30.09.2017.

6. Вислуга на день звільнення в календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 18 років 5 місяців 16 днів, а з урахуванням пільгової служби - 21 рік 2 місяці 27 днів. Підставою для звільнення є рапорт позивача від 25.09.2017.

7. Згідно Протоколу №13 засідання медичної (військово-лікарської) Комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області» від 05.04.2018. встановлено причинний зв`язок захворювання позивача, як колишнього співробітника Національної поліції України, з проходженням служби в поліції.

8. Згідно з постановою Військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області» з установлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у колишніх працівників органів внутрішніх справ та Національної поліції із числа осіб рядового й начальницького складу захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в поліції.

9. 12.01.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату йому одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності у зв`язку із отриманням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції відповідно до статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

10. За результатом розгляду поданого позивачем рапорту, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області прийнято Висновок про призначення йому одноразової грошової допомоги на підставі статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» у розмірі 0 грн.

11. Листом від 05.02.2018 № 29/0-21 Головне Управління Національної поліції в Хмельницькій області повідомило позивача про відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки дата одержання позивачем інвалідності 20.09.2017 передує даті звільнення з поліції 30.09.2017. Такий факт не відповідає вимогам статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», а саме - в частині, що група інвалідності має бути одержана протягом шести місяців після звільнення з поліції внаслідок причин зазначених у пунктах цієї статті.

12. Позивач з відмовою не погодився і звернувся до суду. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до положень статей 97, 99 Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського від 11.01.2016 №4 у зв`язку із отриманням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, у розмірі 158580 грн. Проте у виплаті зазначеної допомоги відмовлено, оскільки звільнення його на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону (за власним бажанням) не відповідає вимогам статті 97 Закону. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають вимогам Закону.

ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії, а тому з 20.09.2017 (з дати встановлення втрати працездатності) у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

14. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка втратила працездатність у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, проте продовжувала проходити службу в органах Національної поліції, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

15. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що позивачу з 20.09.2017р. встановлено другу групу інвалідності, його звільнення зі служби в поліції не відбулося внаслідок захворювання, у зв`язку з яким йому призначено інвалідність.

16. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено вичерпний перелік підстав призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Отже, якщо особу не було звільнено відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а саме через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції, а звільнено з інших підстав передбачених даною статтею (в даному випадку за власним бажанням), то підстав для виплати одноразової грошової допомоги у відповідача немає.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

17. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що тлумачення пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» так, що одноразова грошова допомога виплачується лише працівникам поліції, які звільнені по хворобі, а інші працівники поліції, які звільнені за власним бажанням і після звільнення отримали інвалідність, пов`язану з проходженням служби в органах поліції, позбавлені на отримання зазначеної грошової допомоги є дискримінацією, надання переваг одним особам перед іншими та є порушенням норм статті 22 Конституції України.

18. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

ІV. СУТЬ ПРАВОВОЇ ПРОБЛЕМИ

19. Ключовим правовим питанням у справі є право на одноразову грошову допомогу поліцейського, який отримав інвалідність у зв`язку та під час проходження служби та згодом був звільнений зі служби за власним бажанням, а не за хворобою.

20. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: … визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

21. У постанові від 19.09.2018 у справі № 373/1188/16-а Верховний Суд сформулював правовий висновок, за яким зазначене положення Закону застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1) інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3) причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

22. Зазначений висновок було підтримало в 16-ти інших справах, що мали подібні фактичні обставини. У всіх цих справах, хоч підстави звільнення і відрізнялися, але спільною була одна обставина: інвалідність працівнику поліції було встановлено після звільнення з поліції.

23. Суттєва обставина у справі, що розглядається, у тому, що позивач отримав інвалідність 20.09.2017, під час проходження служби в поліції, а звільнено його було 28.09.2017, тобто після встановлення інвалідності.

24. Цей аспект застосування п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» під час її тлумачення та визначення умов отримання одноразової грошової допомоги у постанові від 19.09.2018 у справі № 373/1188/16-а не враховано. З цих підстав справу було передано на розгляд судової палати.

V. ВИСНОВКИ СУДОВОЇ ПАЛАТИ

25. Судова палата звернула увагу, що пов`язане з проходженням служби захворювання було діагностовано у позивача задовго до встановлення йому інвалідності ще 26.05.2016. Однак тоді позивача було визнано лише обмежено придатним до військової служби і наявність такого захворювання не завадило йому продовжити службу в поліції ще протягом більше одного року та чотирьох місяців. Після встановлення у позивача захворювання він продовжив службу в поліції, а після встановлення з тих же підстав інвалідності звільнився зі служби за власним бажанням.

26. Судова палата дійшла висновку, що встановлення на законодавчому рівні такої обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги, як звільнення з поліції внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, покликане надати гарантовану з боку держави соціальну допомогу саме тим поліцейським, стан здоров`я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено.

27. Визначення Порядком № 4 днем виникнення права на отримання допомоги дати, з якої встановлена інвалідність, не змінює визначених Законом, як актом вищої юридичної сили, обов`язкових умов призначення одноразової грошової допомоги і не може бути безумовною підставою для її виплати без дотримання таких умов.

28. В свою чергу, отримання поліцейським інвалідності під час проходження служби не суперечить вимозі закону щодо шестимісячного після звільнення строку виникнення інвалідності. Встановлення інвалідності під час служби саме собою не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги за умови дотримання іншої обов`язкової умови - підстави звільнення.

29. Судова палата взяла до уваги, що питання конституційності пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» (яким також як і в пункті 4 право на отримання грошової допомоги поставлено у залежність від підстав звільнення зі служби) було предметом розгляду Конституційним Судом України.

У рішенні від 22.04.2020 (справа №3-р(І)/2020) Конституційний Суд України дійшов висновку щодо конституційності пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

30. Підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшов висновку про те, що пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону №580-VІІІ не передбачено можливість виплати допомоги поліцейським, які звільнились зі служби за власним бажанням, навіть за умови, що на час звільнення їм було встановлено інвалідність. Тому відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті такої допомоги.

VІ. МОТИВИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

31. З думкою більшості не погоджуюсь з таких підстав:

(а) щодо правової природи одноразової грошової допомоги

32. Важливим для вирішення цієї справи видається розуміння природи одноразової грошової допомоги. З чим пов`язана допомога: з інвалідністю, пов`язаною зі службою, чи з неможливістю продовжувати службу через таку інвалідність?

33. У ч. 1 ст. 97 Закону «Про Національну поліцію» зазначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:

1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;

2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;

3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;

6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.

34. Судова палата дійшла висновку, що одноразова грошова допомога є соціальною допомогою саме тим поліцейським, стан здоров`я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено. За такого підходу допомога, умовно, є компенсацією за втрату роботи через інвалідність.

35. На мою думку, виходячи з положень статті 17 та 46 Конституції України допомога є формою соціального захисту працівників поліції (членів їх сімей) на випадок смерті або завдання суттєвої шкоди здоров`ю, та як наслідок втрати працездатності, у зв`язку із проходженням служби. Допомога, умовно, компенсує втрату здоров`я та працездатності під час служби.

36. На користь цього свідчить те, що спільним для усіх випадків, коли призначається допомога, є завдання суттєвої шкоди здоров`ю (смерть). Натомість звільнення, як умова призначення допомоги, згадується лише у пунктах 3 і 4. Отже, в інших випадках (пункти 5 і 6) допомога виплачується особам незалежно від звільнення. Очевидно, що природа допомоги є єдиною і не може залежати від того, за яким пунктом вона виплачується. Тому допомога пов`язана не з припиненням служби через інвалідність, а з втратою здоров`я та працездатності.

(б) щодо часу виникнення права на одноразову грошову допомогу

37. Час виникнення у поліцейського права на одноразову грошову допомогу законом не визначений. Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 97 Закону «Про Національну поліцію» Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

38. Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 163/28293) (далі - Порядок № 4).

39. Відповідно до ч. 2 п. 1 розділу ІІ «Умови виплати ОГД» Порядку (у редакції, що діяла на час виникнення спору) днем виникнення права на отримання ОГД у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

40. Позивачу встановлено інвалідність (ІІ групу) з 20.09.2017. Отже саме з цього дня у нього виникло право на одержання одноразової грошової допомоги. Ні Закон, ні підзаконні нормативні акти не передбачають жодних інших умов для виплати одноразової грошової допомоги. Звісно, це не виключає дотримання процедури реалізації цього права, як от подання заяви та необхідних документів, однак у справі, що розглядається, ці питання не є спірними.

41. Отже, право на одержання одноразової грошової допомоги залежить виключно від дати встановлення інвалідності і не пов`язане із звільненням поліцейського з посади. Це право не залежить від того, продовжує він працювати чи звільняється. Подібного висновку Верховний Суд дійшов у справі № 826/2761/18 (постанова від 30 березня 2020 року).

42. Цей висновок узгоджується з Переліком документів, необхідних для призначення одноразової грошової допомоги, визначено у п. 5 розділу IIІ Порядку № 4. У цьому переліку немає документів, які б підтверджували дату та/чи причину звільнення. Відтак, у заявника немає обов`язку подавати такі документи.

43. За таких умов факт звільнення з поліції незалежно від причини (за власним бажанням чи за хворобою), що відбулося після встановлення інвалідності, не має правового значення для виплати одноразової грошової допомоги поліцейському.

44. Вузьке тлумачення п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» призводить до погіршення становища поліцейських, які отримали інвалідність, але продовжили працювати, порівняно з такими самими поліцейськими, які звільнилися, та з поліцейськими, яким інвалідність було встановлено після припинення служби.

45. Окрім того, застосування шестимісячного строку саме після звільнення, протягом якого має бути встановлено інвалідність, як умови призначення одноразової грошової допомоги, позбавляє цієї допомоги поліцейських, як отримали цю інвалідність під час служби (до звільнення).

46. Отже, граматичне (буквальне) тлумачення призводить до дискримінаційних наслідків, а тому не повинно застосовуватися судом.

47. На мою думку, тлумачення, запропоноване судовою палатою, призвело до порушення права позивача, як поліцейського, на отримання одноразової грошової допомоги.

(в) щодо розмежування причин і підстав звільнення

48. У касаційній скарзі позивач звертав увагу на те, що звільнення з поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону «Про Національну поліцію», а саме за власним бажанням, жодним чином не свідчить про те, що причиною звільнення не було встановлення інвалідності. У п. 4 ч. 1 ст. 97 цього Закону зазначена не «підстава звільнення», передбачена у ч. 1 ст. 77, а вказано про «причини звільнення».

49. У постанові суду немає відповіді на цей аргумент.

50. Ці доводи загострюють проблему якості закону та множинності його тлумачення.

51. Дійсно, у п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону йдеться про звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Поняття «причини» звільнення» і «підстави» звільнення не співпадають не лише текстуально. Запропоноване позивачем тлумачення не позбавлене сенсу. У разі встановлення інвалідності під час служби ініціатива про звільнення може йти як від Управління поліції, так і від поліцейського, хоча причина одна й та сама: втрата здоров`я, що перешкоджає продовженню служби. Така підстава звільнення як «за власним бажанням» розкриває лише ініціатора звільнення, але не причину.

52. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

53. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

54. Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

55. Судова палата могла б застосувати такий підхід до справи, що розглядається, і надати таке тлумачення «підстав» та «причин» звільнення, яке б не позбавило особу права на отримання допомоги.

(г) щодо строку встановлення інвалідності

56. Вимога про встановлення інвалідності протягом шести місяців після звільнення має на меті обмежити час, протягом якого інвалідність може бути пов`язана з обставинами проходження служби. Строк забезпечує механізм причинно-наслідкового зв`язку між службою та інвалідністю. У звільненого поліцейського можуть розвинутися або виникнути нові хвороби, які призведуть до інвалідності. Вони навіть можуть бути пов`язані з проходженням служби. Але через шість місяців вони вже не дадуть права на отримання одноразової грошової допомоги.

57. Зверну увагу на те, що шестимісячний строк обчислюється з дня звільнення з поліції. Якщо застосовувати його буквально, то інвалідність, встановлена ДО звільнення, значення не має. В ситуації позивача, для виконання цієї вимоги йому треба було б проходити повторний медичний огляд після звільнення та підтверджувати інвалідність, встановлену декількома днями раніше. Це не узгоджується ні з довічністю призначеної позивачу інвалідності, ні з здоровим глуздом.

58. Судова палата, розуміючи нелогічність такого тлумачення, взагалі фактично скасувала цю умову, коли зауважила, що встановлення інвалідності під час служби саме собою не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги за умови дотримання іншої обов`язкової умови - підстави звільнення.

59. Іншими словами, немає значення коли встановлена інвалідність, якщо звільнення було «по хворобі».

60. Видається, такий висновок не узгоджується з текстом правової норми, за якою інвалідність повинна бути встановлено саме ПІСЛЯ звільнення. Норма повинна тлумачитися в цілому.

61. На мою думку, правильно було б застосовувати умову про шестимісячний строк (як і умову про причину звільнення) лише до тих осіб, хто звільняється зі служби в поліції через хворобу і протягом шести місяців встановлює інвалідність. Натомість для тих поліцейських, яким інвалідність встановлено під час служби, причина звільнення не має значення так само як і строк встановлення інвалідності після звільнення. Неможливість застосування умови в частині строку (з чим погодилася і судова палата), свідчить про неможливість застосування умови в частині підстави звільнення.

Отже, щодо позивача зазначені умови не можуть і не повинні застосовуватися.

(д) щодо рішення Конституційного Суду України

62. Найважливішим аргументом для більшості стала позиція Конституційного Суду України, висловлена у рішенні від 22.04.2020 (справа №3-р(І)/2020) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

63. Незважаючи на те, що справа стосувалася іншої підстави призначення одноразової грошової допомоги (пункту 3), висновки Конституційного Суду України є релевантними до справи, що розглядається.

64. Конституційний Суд України зауважив, що зі змісту пункту 3 частини першої статті 97 Закону призначення та виплата одноразової грошової допомоги поліцейському законодавчо гарантовані лише за наявності трьох обов`язкових умов, а саме:

1) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;

2) визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після його звільнення з поліції;

3) звільнення поліцейського з поліції з причин поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманих під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Отже, лише за наявності цих трьох обставин, тобто тільки дотримавшись усіх зазначених умов, особа, звільнена з поліції, набуває право на отримання одноразової грошової допомоги й може претендувати на її призначення та виплату згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 97 Закону.

65. Конституційний Суд України дійшов висновку, що передбачена положеннями пункту 3 частини першої статті 97 Закону одноразова грошова допомога є гарантованою соціальною виплатою, призначається поліцейському після звільнення зі служби в поліції у разі встановлення інвалідності через поранення (контузію, травму або каліцтво), отримане під час виконання службових обов`язків. За обставин, коли поліцейський зазнав поранення (контузії, травми або каліцтва), що не зумовлює його звільнення зі служби в поліції через хворобу та встановлення в подальшому поліцейському інвалідності, у частині першій статті 97 Закону передбачено й інші підстави, за яких особа може скористатися правом на отримання одноразової грошової допомоги, розмір якої, зокрема, передбачений пунктами 5, 6 статті 99 Закону, а не пунктом 3 статті 99 Закону.

Підстави та умови виплати поліцейським одноразової грошової допомоги внаслідок часткової втрати працездатності без визначення інвалідності та без звільнення передбачені положеннями пункту 5 частини першої статті 97 Закону. За положеннями частини першої статті 77 Закону настання хвороби, несумісної з проходженням служби в поліції, є підставою для звільнення особи зі служби в поліції, зокрема відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону. Водночас пункт 5 частини першої статті 97 Закону не передбачає звільнення поліцейського зі служби в поліції з визначенням йому інвалідності як умову для виплати йому одноразової грошової допомоги згідно з цим пунктом.

66. Іншими словами, Конституційний Суд України висловив думку, що автору конституційної скарги слід звертатися за допомогою не за пунктом 3, а за пунктом 5 ч. 1 ст. 97 Закону.

67. В ситуації позивача, аналогічним до взаємозв`язку пункту 3-5 (вони стосуються поранення, отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції), є зв`язок пункту 4-6 частини 1 цієї статті.

68. Відповідно до п. 6 підставою для отримання одноразової грошової допомоги є отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.

69. Звертаю увагу, що цей пункт передбачає допомогу внаслідок часткової втрати працездатності без визначення інвалідності та без звільнення. Натомість позивач отримав інвалідність (а не часткову втрату працездатності) та звільнився. Тому ця підстава для отримання одноразової грошової допомоги не може бути застосована до нього. Інших підстав для призначення допомоги у ситуації, в якій опинився позивач, ст. 97 Закону не передбачає.

70. Тлумачення, яке застосувала судова палата, фактично призвело до того, що поліцейський, який частково втратив працездатність і продовжив працювати, має право на отримання одноразової грошової допомоги, а поліцейський, що отримав інвалідність, тобто стан, що безумовно свідчить про суттєву втрату працездатності, і продовжив працювати, такого права не має.

71. Виглядає не логічним, щоб поліцейський, який зазнав більшої шкоди не мав гарантій, які має його колега, що зазнав меншої шкоди. Я не бачу жодних логічних, моральних та правових підстав для такої нерівності.

72. З рішенням судової палати не погоджуюсь. Вважаю, що касаційну скаргу слід було задовольнити.

Суддя В.М. Кравчук

Постанова Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 822/1493/18 (адміністративне провадження № К/9901/61973/18)