ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100856573

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 листопада 2021 року

Київ

справа № 817/1911/17

адміністративне провадження № К/9901/61297/18

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Бучик А.Ю,

суддів: Бевзенка В.М., Берназюка Я.О., Єзерова А.А., Желєзного І.В., Кравчука В.М., Коваленко Н.В., Мороз Л.Л., Рибачука А.І., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Чиркіна С.М., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2018

у справі № 817/1911/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, третя особа - Фермерське господарство "Ровіна", про визнання незаконною відмови, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

I. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,0020 га у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, викладену в листі № Ч-4681/0-6860/0/6-17 від 22.09.2017;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4,0020 га у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, кадастровий номер 5624286900:03:002:0078 та передати її у власність ОСОБА_1 .

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що нею в установленому законом порядку виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ФГ "Ровіна", на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, кадастровий номер 5624286900:03:002:0078. Однак, після надходження проекту землеустрою до ГУ Держгеокадастру на затвердження, їй було відмовлено у такому затвердженні. Вважає, що відповідачем порушено норми статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою не було.

3. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 20.03.2018 позов задовольнив.

4. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 15.08.2018 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

5. Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

6. Касаційна скарга обґрунтована тим, що земельна ділянка площею 45,0000 га не перебуває у власності чи в оренді самого ФГ "Ровіна", а перебуває в постійному користуванні голови ФГ "Ровіна" ОСОБА_2 . Таким чином, дана земельна ділянка не може вважатися землею ФГ "Ровіна", а отже не підлягає передачі у приватну власність членам такого господарства на підставі статті 31 ЗК України.

7. Верховний Суд ухвалою від 10.10.2018 відкрив касаційне провадження.

8. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує, зокрема на те, що відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою відповідач порушив його права та охоронювані законом інтереси щодо отримання у власність земельної ділянки в розмірі безоплатної приватизації, визначеному для членів сільськогосподарських підприємств для ведення фермерського господарства.

9. У відзиві на касаційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, вказує, зокрема на те, що земельна ділянка площею 45,00 га була отримана ОСОБА_2 для створення ФГ "Ровіна", а тому позивач, як член цього фермерського господарства, вправі отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земельної ділянки, що використовує ФГ "Ровіна". При цьому голова ФГ "Ровіна" вказує на те, що при розробленні проекту землеустрою ним, як засновником і керівником зазначеного фермерського господарства, надано нотаріально засвідчену заяву-згоду на виділення землі в розмірі середньої частки паю члену ФГ "Ровіна".

10. Заслухавши суддю - доповідача, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області із заявою від 25.08.2016 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі середньої частки паю для ведення фермерського господарства на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області та про передачу такої земельної ділянки у власність як члену Фермерського господарства "Ровіна" із земельної ділянки прощею 45 га, що надана ОСОБА_2 в постійне користування для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, згідно державного акту серії РВ № 00154 на підставі рішення Острозької районної ради народних депутатів Рівненської області від 23.05.2001 № 146.

12. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Держгеокадастру в Рівненській області винесено наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" від 27.09.2016 № 17-4004/16-16-СГ, яким позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,67 умовних кадастрових гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні голови Фермерського господарства "Ровіна" громадянина ОСОБА_2 на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області.

13. Цим наказом вирішено також погодити та затвердити відповідно до вимог чинного законодавства розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки; Управлінню Держгеокадастру в Острозькому районі Рівненської області при надходженні проекту землеустрою забезпечити в установленому законодавством порядку реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

14. Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ВЧ" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні голови Фермерського господарства "Ровіна" громадянина ОСОБА_2 на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області.

15. Земельну ділянку зареєстровано за кадастровим номером 5624286900:03:002:0075.

16. Експертом державної експертизи Відділу Держгеокадастру у Острозькому районі сформовано Висновок від 13.12.2016 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 13.12.2016 № 52, яким проект землеустрою погоджено.

17. Першим заступником начальника Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області затверджено Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 23.06.2017 № 196, яким визначено, що проект землеустрою в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам та правилам, оцінюється позитивно. У подальшому Проект землеустрою скеровано на затвердження до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області.

18. За результатами розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою, відповідачем надана відповідь від 22.09.2017 № Ч-4681/0-6860/0/6-17, якою відмовлено у задоволенні клопотання.

19. Відповідь про відмову у затвердженні проекту землеустрою обґрунтована тим, що згідно поданих документів земельна ділянка площею 45 га, яка передбачена для розподілу між членами Фермерського господарства "Ровіна", перебуває в постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 (державний акт на право постійного користування землею серії РВ № 00154, довідка Управління Держгеокадастру в Острозькому районі про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 23.08.2016 № БП-13/0-12/0/6-16). Відповідач у цій відповіді посилається на норми статей 31, 32 Земельного кодексу України, та зазначає про відмову у задоволенні клопотання про затвердження Проекту землеустрою.

Не погоджуючись з відмовою, позивач звернулася до суду з даним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, як член ФГ "Ровіна" має право на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні голови ФГ "Ровіна" ОСОБА_2 на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, а відмова у затвердженні проекту землеустрою можлива лише у випадку, якщо такий не погоджений в порядку статті 186-1 ЗК України. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

21.Верховний Суд вже розглядав подібні справи і висловлював правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

22. У постановах від 15.04.2020 у справі № 817/72/18 та від 20.05.2020 у справі № 817/69/18, від 15.06.2021 у справі № 817/1909/17 Верховний Суд дійшов висновку, що чинним законодавством не передбачено виділення членам фермерського господарства земельної ділянки у власність із земель, що перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. Члени фермерського господарства наділені правом на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) в загальному порядку, передбаченому ЗК України.

23. Водночас у постановах від 01.10.2020 у справі № 120/4116/19 та від 17.08.2021 у справі № 540/1590/19 Верховний Суд дійшов протилежного висновку та вважає, що земельні ділянки, надані голові фермерського господарства після його створення, перейшли у користування фермерського господарства. Отже, обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не його голова.

Отже, право користування земельними ділянками належить усьому фермерському господарству, тобто усім його членам у рівній мірі.

Правову норму, що міститься у ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство": "Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради" - слід розуміти як таку, що надає членам фермерського господарства право на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування фермерському господарству. При цьому такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, надані голові фермерського господарства для його створення.

Відтак, член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства.

24. Зважаючи, що відсутня усталена практика щодо застосування ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" в контексті, чи має право член фермерського господарства на виділення земельної частки - паю із земель фермерського господарства, судова палата вважає за необхідне зазначити таке.

25. Частиною першою статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

26. Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

27. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

28. Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

29. Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

30. Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

31. Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

32. За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

33. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

34. Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

35. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

36. Слід зазначити також положення щодо можливості передачі земельних ділянок у власність чи користування, закріплене частиною п`ятою статті 116 ЗК України, згідно з яким земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

37. Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

38. Згідно із частиною восьмою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

39. Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

40. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

41. Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.

42. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

43. У постанові від 13 березня 2018 року в справі № 348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

44. У постанові від 1 квітня 2020 року в справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 - 6.25)

45. Згодом цей підхід було використано також у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).

46. Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

47. Відповідно до частин першої та другої ст. 27 Закону № 973-IV трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), законодавством України про працю.

48. Отже, члени фермерського господарства перебувають у трудових відносинах та в результаті їх спільної праці виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

Таким чином, правовий статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із забезпеченням діяльності цього фермерського господарства, а не власних потреб та інтересів.

49. Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

50. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

51. Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство в залежності від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу землі цього фермерського господарства, наділяється різними правомочностями. Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими земельними ділянками, які належить йому на праві власності. Однак, якщо члени фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності, а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то, виходячи із правової природи оренди, такому фермерському господарству також належать лише правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений правом розпоряджатися нею.

52. Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

53. ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.

Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

54. Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

55. Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви «Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств».

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

56. Отже, судова палата дійшла висновку, що, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

57. Так, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав вважає за необхідне відступити від висновків, що сформовані та застосовані у постановах від 01.10.2020 у справі № 120/4116/19-а, від 24.11.2020 у справі № 2240/3066/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі № 560/1282/19, від 17.02.2021 у справі № 811/397/18, від 17.08.2021 у справі № 540/1590/19.

58. За наслідками розгляду цієї справи, Верховний Суд вважає за доцільне сформувати такі правові висновки.

59. У члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.

60. Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

61. Чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

62. На підставі викладеного, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для затвердження позивачу проекту землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки. Відтак, рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано протиправними дії відповідача у цій справі не гуртуються на правильному розумінні закону.

63. Відповідно до частин першої статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, проте неправильно розтлумачили положення ЗК України, їхні рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 345, 346, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2018 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Бучик А.Ю.

Судді Бевзенко В.М.

Берназюк Я.О.

Єзеров А.А.

Желєзний І.В.

Кравчук В.М.

Коваленко Н.В.

Мороз Л.Л.

Рибачук А.І.

Стрелець Т.Г.

Тацій Л.В.

Чиркін С.М.

Шарапа В.М.

____________________

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100973148

ОКРЕМА ДУМКА

судді Кравчука В.М.

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа №817/1911/17

адміністративне провадження №К/9901/61297/18

1. 03.11.2021 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 817/1911/17 за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2018 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, третя особа - Фермерське господарство "Ровіна", про визнання незаконною відмови, зобов`язання вчинити певні дії.

2. Ключовим правовим питанням у справі є застосування ст. 32 Земельного кодексу України, ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV в контексті чи має право член фермерського господарства на виділення земельної частки - паю, із земель фермерського господарства.

3. Справа розглядалася палатою у зв`язку із наміром колегії суддів відступити від правових висновків, що висловлені у постановах від 01.10.2020 у справі № 120/4116/19 та від 17.08.2021 у справі № 540/1590/19.

4. У цих справах Верховний Суд дійшов висновку, що земельні ділянки, надані голові фермерського господарства після його створення, перейшли у користування фермерського господарства. Отже, обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не його голова. Право користування земельними ділянками належить усьому фермерському господарству, тобто усім його членам у рівній мірі.

5. Більшість суддів висловилася за відступ від цього висновку та сформулювала нові правові висновки:

« 59. У члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.

6. З думкою більшості не згідний з таких мотивів.

(а) щодо підстав позову, доводів касаційної скарги та мотивів постанови

7. Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області із заявою від 25.08.2016 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі середньої частки паю для ведення фермерського господарства на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області та про передачу такої земельної ділянки у власність як члену Фермерського господарства "Ровіна" із земельної ділянки прощею 45 га, що надана ОСОБА_2 в постійне користування для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, згідно державного акту серії РВ № 00154 на підставі рішення Острозької районної ради народних депутатів Рівненської області від 23.05.2001 № 146.

8. Позивачеві відмовлено у затвердженні проекту землеустрою.

9. Як зазначено у листі від 22.09.2017 № Ч-4681/0-6860/0/6-17, відмову у затвердженні проекту землеустрою обґрунтовано тим, що згідно поданих документів земельна ділянка площею 45 га, яка передбачена для розподілу між членами Фермерського господарства "Ровіна", перебуває в постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 - голови ФГ «Ровіна».

10. В суді першої інстанції представник відповідача зазначав, що земельна ділянка площею 45 га, яка передбачена для розподілу між членами фермерського господарства "Ровіна", не перебуває у власності чи користуванні самого фермерського господарства, тому вона не може вважатися землею фермерського господарства, а тому не підлягає передачі у приватну власність членам такого господарства на підставі ст. 31 Земельного кодексу України.

11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як член ФГ "Ровіна" має право на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні голови ФГ "Ровіна" ОСОБА_2 .

12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що земельна ділянка площею 45,0000 га не перебуває у власності чи в оренді самого ФГ "Ровіна", а перебуває в постійному користуванні голови ФГ "Ровіна" ОСОБА_2 . Таким чином, дана земельна ділянка не може вважатися землею ФГ "Ровіна", а отже не підлягає передачі у приватну власність членам такого господарства на підставі статті 31 ЗК України.

13. З наведеного вбачається, що причиною спору стало віднесення/невіднесення земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні голови ФГ «Ровіна» до земель фермерського господарства, що підлягають передачі у приватну власність членам такого господарства на підставі статті 31 ЗК України.

14. Спірним було віднесення земель, виділених голові фермерського господарства до земель самого цього фермерського господарства. Водночас відповідач не заперечував права членів фермерського господарства отримати у власність ділянку із земель, наданих у користування фермерському господарству.

15. Отож, суди вирішували питання про те, чи належить земельна ділянка площею 45 га, що перебуває в постійному користуванні голови ФГ "Ровіна" ОСОБА_2 до земель фермерського господарства.

16. Судова палата вийшла за межі цього питання і зосередилася на тому, чи може член фермерського господарства отримати у власність земельну ділянку, яка перебуває у користуванні не у нього, а у фермерського господарства.

17. Відповідно до ч. 1 ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Вважаю, що судова палата не повинна була виходити за межі мотивів відмови у задоволення клопотання, наведених у листі відповідача від 22.09.2017, за межі підстав позову, меж судового розгляду та доводів касаційної скарги. Суди першої та апеляційної інстанцій не розглядали справу з такими підставами і, відповідно, не застосовували правових норм, не наводили мотивів, що були б доречними, якщо б про такі підстави позову йшлося у позовній заяві.

19. Сторони теж не змогли надати суду пояснення щодо правових питань, які постали в суді касаційної інстанції. Їх думку не враховано.

20. Отже, суд з власної ініціативи звернув увагу на питання, що раніше не було предметом обговорення ні сторонами, ні судами.

21. Гадаю, судова палата мала б обмежитися перевіркою правильності застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.

22. Відповідь на правове питання, що стало причиною спору, було надано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 в справі № 348/992/16-ц: після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

23. Згодом цей підхід було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 в справі № 320/5724/ та від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

24. Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

25. Якщо б судова палата перевірила правильність застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, то могла б, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, констатувати, що земельна ділянка площею 45 га, що перебуває в постійному користуванні голови ФГ "Ровіна" ОСОБА_2 , належить до земель цього фермерського господарства. Це відкрило б шлях для вирішення справи у межах доводів касаційної скарги, ймовірно, залишення попередніх судових рішень без змін.

(б) щодо висновку по суті

26. З висновками по суті застосування ст. 32 Земельного кодексу України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» частково не згоден.

27. Погоджуюся з висновком, наведеним у п. 59 постанови:

28. Водночас не погоджуюся з висновками, наведеними у п. 60, 61 постанови:

Щодо п. 60 постанови

29. У ст. 32 Земельного кодексу України передбачено:

« 1. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).»

30. У ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено:

«Стаття 13. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств

1. Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

2. Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю)».

31. Ці правові норми прямо передбачають право члена фермерського господарства на отримання безоплатно у власність земельної ділянки із раніше наданих їм у користування. Займенник «їм» вказує на особу, якій земельна ділянка раніше була надана в користування. Граматичний аналіз дозволяє припустити два варіанти: цією особою може бути або (1) фермерське господарство, або (2) члени фермерських господарств.

32. Якщо припустити, що йдеться про членів фермерських господарств, то норма набуде такого змісту:

« 2. Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих членам фермерських господарств у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства».

33. Іншими словами, член фермерського господарства може приватизувати ту ділянку, яку раніше було надано йому у користування (тобто «свою» ділянку).

34. По-перше, звернемо увагу на нелогічність такої конструкції - земельне законодавство не передбачає надання у користування земельних ділянок «членам» фермерських господарств. Отже, на практиці не може бути ділянок, наданих саме «членам» фермерських господарств. Для отримання земельної ділянки закон не вимагає від заявника доведення статусу члена фермерського господарства.

35. Можна припустити, що йдеться про осіб, які спочатку отримали ділянку у користування, а потім стали членами фермерського господарства. Але тоді умовою приватизації стає членство у фермерському господарстві.

Виходить, що особі, яка користується землею, потрібно ставати членом якогось фермерського господарства, щоб приватизувати «свою» землю. На мій погляд, така вимога законодавця не виглядала б логічно і не мала б видимого сенсу. Навіщо ставити таку умову? Хіба не логічніше визнати право на приватизацію землі за особою, яка нею користується? Незалежно від її членства у фермерському господарстві.

36. По-друге, таке тлумачення дисонує з ч. 1 ст. 13 Закону № 973-IV, яка передбачає право членів фермерського господарства на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Звернемо увагу, що право на приватизацію не залежить від того чи було надано ці ділянки членам фермерського господарства у користування. Не містить такої вимоги і Земельний кодекс.

37. На мою думку, ч. 1 ч. 2 ст. 13 Закону № 973-IV повинні тлумачитися системно: ч. 1 встановлює право членів фермерських господарств на приватизацію землі і її розмір, а ч. 2 передбачає землі, за рахунок яких таке право може бути реалізовано - землі фермерських господарств і конкретизує розмір.

38. По-третє, відповідно до п. а) ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

39. Розмір ділянки, яку член фермерського господарства може приватизувати відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 973-IV, відповідає розміру земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради, що узгоджується також з розміром ділянки, що може бути приватизована для фермерства, зазначеним у ч. 1 ст. 121 ЗК України.

40. На мою думку, у ч. 2 ст. 13 Закону № 973-IV, коли застосовано займенник «їм», йдеться саме про фермерське господарство.

41. За такого підходу правова норма набуде такого вигляду:

« 2. Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих фермерським господарствам у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства».

42. При цьому, як було зазначено вище, такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, надані голові фермерського господарства для його створення. З огляду на це, член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства.

43. Таке тлумачення у повній мірі враховує особливий статус фермерського господарства як форми спільної праці на землі членів однієї родини. Попри родинну близькість, стосунки між людьми можуть змінюватися під впливом життєвих обставин. Кожен може прагнути виділення з окремою ділянкою, зі складу тих, що були у постійному користуванні фермерського господарства і оброблялися спільно.

44. Це, загалом правомірне прагнення (законний інтерес), повинно мати реальний механізм реалізації. Член фермерського господарства, який не має права виділитися із землею, перетворюється на кріпака, прив`язаного до землі фермерського господарства (пана Голови), членом якого він не хоче бути. Він може вийти. Але без землі.

45. Ймовірно, це захистить фермерські господарства від роздроблення і в цьому теж є сенс. Та не впевнений, що це відповідає інтересам людей, які працюють на землі і живуть з неї.

46. Підхід, застосований у постанові судової палати, де-факто встановлює заборону на приватизацію землі фермерського господарства, наданої йому (а так само голові) у користування. Це може призвести до анулювання прав членів фермерського господарства, передбачених у ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону «Про фермерське господарство».

47. Окрім того, закладається суперечність між цими статтями (в інтерпретації суду) та п. а) ч. 1 ст. 121 ЗК України. Адже, з одного боку, кожен громадянин (безвідносно до того чи є він членом фермерського господарства - В.К.) має право на безоплатну передачу йому земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства (тобто будь-якої ділянки - В.К.) - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство (п. а) ч. 1 ст. 121 ЗК), а з другого боку, така ж особа, яка є членом фермерського господарства, не має права на приватизацію земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства і на якій вона працює.

48. Якщо спростити, то виходить, що можна приватизувати для фермерства будь-яку ділянку, але не ту, на якій працюєш. Це, на мою думку, не має сенсу. Мало б бути навпаки: громадянин може отримати ділянку у власність для фермерства будь-де, а той, що є членом фермерського господарства - насамперед, з земель, які перебувають у фермерського господарства в користуванні. В обох випадках розмір ділянки, що приватизується, повинен відповідати розміру земельної частки (паю).

Щодо п. 61 постанови

49. Звертаю увагу, що Земельний кодекс України та Закон України «Про фермерське господарство» не ставлять право члена фермерського господарства на отримання ділянки у власність у залежність від того, чи зареєстровано право на землю (право постійного користування) за фермерським господарством. Отже, висновок, наведений у п. 61 постанови, не має матеріально-правового підґрунтя.

50. Рішення Верховного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Судова практика змінилася. Проте, сподіваюсь, у судової палати, до якої маю честь належати, буде нагода повернутися до головного «фермерського» питання - права на землю і переглянути підхід, який не вважаю правильним.

Суддя Кравчук В.М.

Постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 (адміністративне провадження № К/9901/61297/18)