Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/93170381
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2020 року
м. Київ
справа №826/3508/17
адміністративне провадження №К/9901/31706/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Бившевої Л.І., Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Васильєвої І.А., Гімона М.М., Гончарової І.А., Гусака М.Б., Желтобрюх І.Л., Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод «Квант» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2016 №009240, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою компанії «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 (судді - Шурко О.І., Василенко Я.М., Ганечко О.М.),
У С Т А Н О В И В :
Відкрите акціонерне товариство «Завод «Квант» (далі - ВАТ «Завод «Квант», Товариство, позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ, відповідач ), в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.09.2016 №009240.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, компанія «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») (далі - Компанія) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати це рішення та прийняти нове про задоволення позову ВАТ «Завод «Квант».
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою компанії «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2019 та ухвалою від 10.09.2019 призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 апеляційне провадження за апеляційною скаргою компанії «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2019 у справі за адміністративним позовом ВАТ «Завод «Квант» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №009240 від 26.09.2016 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України.
Компанія «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що Компанія є акціонером ВАТ «Завод «Квант» (володіє 1902800 акцій, що становить 9,9895% від загальної кількості усіх акцій позивача). Визначення ВАТ «Завод «Квант» суми грошового зобов`язання (накладення штрафу) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 29.09.2016 №009240 створює негативні майнові наслідки для Компанії, завдає шкоди її правам та законним інтересам, оскільки безпосередньо впливає на її доходи як акціонера. Позбавлення апеляційним судом Компанії права на оскарження рішення суду першої інстанції є порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право на мирне володіння майном.
Компанія в касаційній скарзі вказує на порушення судом апеляційної інстанції також норми частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України внаслідок не врахування висновку Верховного Суду в постанові від 19.02.2019 у справі №810/4438/16 про право учасника товариства з обмеженою відповідальністю звернутися з апеляційною скаргою на рішення суду у справі про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення товариству суми грошового зобов`язання.
Цією постановою від 19.02.2019, ухваленою у цій справі, Верховний Суд касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 про задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 та Товариства залишив без змін.
Верховний Суд відхилив доводи Офісу великих платників податків ДФС про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права внаслідок відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , учасника ТОВ «Стейт Оіл», якому належить 100% статутного капіталу. Застосувавши статтю 55 Конституції України, статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтю 1 Протоколу № 1 до цієї Конвенції, частину першу статті 5 КАС України, частину першу статті 10 Закону України «Про господарські товариства», Верховний Суд дійшов висновку, що збільшення грошових зобов`язань платнику податків - господарському товариству - впливає на обсяг корпоративних прав та обов`язків його засновника. Відтак, зазначені обмеження у разі їх протиправності надають засновнику платника податків право на звернення до суду, зокрема з апеляційною скаргою для захисту відповідних прав. Суд на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосував висновок Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Delcourt v. Belgium» щодо доступу до суду як одного із аспектів гарантії справедливого судочинства у відповідності зі статтею 6 Конвенції.
Ухвалою від 28.05.2020 Верховний Суд передав справу №826/3508/17 на розгляд палати, до якої входить колегія, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.02.2019 у справі №810/4438/16 щодо права засновника (акціонера) юридичної особи на оскарження судового рішення, прийнятого за результатами розгляду позовної заяви юридичної особи про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, якщо він не брав участі у справі, та ухвалою від 15.06.2020 призначив до розгляду палатою, до якої входить колегія, що розглядає цю справу, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 26.06.2020.
26.06.2020 судом було оголошено перерву, у зв`язку з тим, що справу не було вирішено в судовому засіданні, призначеному на цю дату.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у цій справі визначено склад колегії суддів: Усенко Є.А. (суддя-доповідач), Бившева Л.І., Васильєва І.А., Блажівська Н.Є., Гусак М.Б., Гончарова І.А., Олендер І.Я., Білоус О.В., Юрченко В.П., Гімон М.М., Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф., Желтобрюх І.Л.
23.11.2020 суд продовжив провадження у цій справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, судова палата вважає, що наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.02.2019, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 року, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС) конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5 , згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Особа, на захист прав , свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі (пункт 8 частини першої статті 4 КАС).
Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами КАС, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб`єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо учасників справи, то їх коло визначено частинами першою та другою статті 42 КАС, якими передбачено, що учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
На відміну від інших учасників адміністративного процесу, учасники справи здійснюють свої процесуальні права та виконують обов`язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, в якому вони зацікавлені. Така зацікавленість обумовлена їх поведінкою як суб`єкта в матеріально-правових відносинах, щодо прав і обов`язків в яких виник спір, вирішення якого з ініціативи одного з цих суб`єктів перенесено в площину процесуального регулювання.
Права учасників справи визначені частиною третьою статті 44 КАС, в тому числі, право оскаржувати судове рішення у визначених законом випадках.
Норма частини першої статті 293 КАС розширює коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, порівняно з учасниками справи, лише на перший погляд, оскільки особи, про які йдеться в цій нормі, є суб`єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не приймали участь у справі, була обумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Спірним у цій справі є питання щодо підстав вважати Компанію «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD»), яка не брала участь у справі, такою, відносно якої судом першої інстанції вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Висновок суду апеляційної інстанції щодо підстави закриття апеляційного провадження вмотивований тим, що особа має право на апеляційне оскарження виключно у випадку, якщо така особа була учасником справи або суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Застосувавши норми частини першої статті 5 та частини першої статті 293 КАС, суд апеляційної інстанції вказав, що, оскільки, мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції не містять висновку про права та обов`язки Компанії, а доводи Компанії, що рішення суду безпосередньо вплинуло на її інтереси як акціонера ВАТ "Завод "Квант", необґрунтовані, закрив апеляційне провадження.
Предметом позову у цій справі є податкове повідомлення-рішення від 29.09.2016 №009240 про визначення суми грошового зобов`язання (накладення штрафу) ВАТ "Завод "Квант".
Податкове повідомлення - рішення є актом індивідуальної дії. За визначенням в пункті 19 частини першої статті 4 КАС індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Податкове повідомлення-рішення - суть визначення зобов`язання платника податку сплатити встановлений законом податок. Податковий обов`язок виникає в силу норми закону, має персоніфікований характер, щодо нього заборонена будь-яка уступка третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов`язання є інші особи у відповідності з нормами Податкового кодексу України (пункт 87.7 статті 87 зазначеного Кодексу).
Одним із прав платника податків, закріплених в статті 17 Податкового кодексу України, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, зокрема рішення контролюючих органів (їх посадових осіб). Із наведеної норми презюмується, що платник податків у разі незгоди з рішенням контролюючого органу про обов`язок сплатити суму грошового зобов`язання має право оскаржити це рішення, в тому числі і в судовому порядку.
У широкому розумінні будь-яке рішення, яке прийняте щодо юридичної особи, стосується інтересу засновника юридичної особи, а також може мати безпосередній вплив на права засновника. Зокрема, в разі визначення платнику податків - юридичній особі суми податкового зобов`язання згідно з податковим повідомленням-рішенням це вплине на розмір прибутку, який може бути джерелом доходу засновника. Разом з тим, не кожний інтерес засновника має вагу охоронюваного інтересу.
Даючи відповідь на питання щодо співвідношення охоронюваних законом інтересів акціонера та акціонерного товариства, Конституційний Суд України в рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)вказав, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
Це може стосуватися й учасників інших, крім акціонерного, господарських товариств, враховуючи їх спільну правову природу, як юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які створюються іншою особою (особами) (засновниками).
Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Рішення суду, яким вирішено спір щодо податкового обов`язку платника податків - господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов`язок засновника (засновників) товариства, з огляду на визначений Конституцією України (стаття 67) та Податковим кодексом України (статті 36,38, пункт 87.7 статті 87) персоніфікованих характер податкового обов`язку, якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблено такий висновок.
Оскільки компанія «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») (акціонер ВАТ «Завод «Квант») не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо збільшення суми грошового зобов`язання згідно з оскаржуваним ВАТ "Завод "Квант" податковим повідомленням-рішенням, а прийняте за наслідками його перегляду в судовому порядку рішення суду першої інстанції не містить прямого висновку про права (та/або обов`язки) Компанії, Компанія не має права на апеляційне оскарження зазначеного рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2019 у справі №916/2084/17 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії, про визнання договорів недійсними, спір в якій стосується корпоративних прав учасника господарського товариства, посилалась на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20.05.1998; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява №70297/01 від 18.10.2005; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05 від 21.12.2017). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява №42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21.12.2017).
З урахуванням наведеного судова палата дійшла такого висновку щодо застосування норми частини першої статті 293 КАС: акціонер (учасник) господарського товариства, який не був учасником справи, предметом спору в якій є правомірність податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошових (податкових) зобов`язань господарському товариству, не має права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого у цій справі, якщо тільки в рішенні суд не зробив прямого висновку про його права, інтереси та обов`язки.
Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою Компанії відповідає правильному застосуванню норми частини першої статті 293 КАС з огляду на відсутність вирішення судом першої інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, оскільки вона не є суб`єктом оскарження в розумінні цієї норми. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою компанії «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ (08.02.2020), відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу компанії «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») залишити без задоволення.
Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є.А. Усенко
Л.І. Бившева
О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська
І.А. Васильєва
М.М. Гімон
І.А. Гончарова
М.Б. Гусак
І.Л. Желтобрюх
І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова
В.В. Хохуляк
В.П. Юрченко
_03_03.png)