Постанова Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 (провадження №К/9901/30170/21)

ПОСТАНОВА

Іменем України

 27 січня 2022 року   

Київ

справа №160/11673/20

адміністративне провадження №К/9901/30170/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді – Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л.І., Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Васильєвої І.А., Гончарової І.А., Дашутіна І.В.,  Желтобрюх І.Л., Олендера І.Я., Пасічник С.С., Усенко Є.А., Ханової  Р.Ф., Хохуляка В.В., Чумаченко Т.А., Шишова О.О., Юрченко В.П., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №160/11673/20 за позовом (Особа 1) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою (Особа 1) на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2021 року (головуючий суддя – Чередниченко В. Є., судді: Іванов С. М., Панченко О. М.),

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2020 року (Особа 1) (далі – (Особа 1), позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі – ГУ ДПС, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року №00060-1311, №00061-1311, №00062-1311, №00063-1311, №00064-1311.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 27 листопада 2020 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №00062-1311 від 15 лютого 2018 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд після відкриття апеляційного провадження у цій справі ухвалою від 2 червня 2021 року запропонував (Особа 1) протягом десяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку звернення до суду з позовом, вказавши поважні підстави для його поновлення. Ухвала суду вмотивована тим, що у постанові від 26 листопада 2020 року (справа №500/2486/19) Верховний Суд у складі судової палати відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у цій постанові, зазначив, що станом на момент формування та направлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (15 лютого 2018 року), у податкового органу була наявна актуальна податкова адреса позивача: (АДРЕСА), а тому, враховуючи положення статті 42 Податкового кодексу України (далі – ПК України), оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважаються врученими позивачу не пізніше 7 травня 2018 року. В той же час з позовом до суду він звернуся 23 вересня 2020 року. У зв’язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що позивач пропустив встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду 14 червня 2021 року (Особа 1) звернувся до суду з заявою, у якій просив поновити йому строк звернення до суду з цим позовом, оскільки, на його переконання, викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 правова позиція стосується строку звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення у випадку використання платником податків процедури адміністративного оскарження цього рішення. Однак, у цій справі процедуру адміністративного оскарження позивач не використовував, а тому в межах строку у 1095 днів подав цей позов без порушення строку.

8 липня 2021 року Третій апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року, а позов залишив без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Постанова апеляційного суду вмотивована правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19. Суд зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, однак, не надав доказів та не навів обставин, які б підтверджували наявність об`єктивно непереборних, не залежних від волевиявлення особи та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного звернення до суду з позовом, а доводи про те, що процедура адміністративного оскарження по спірним податковим повідомленням-рішенням ним не проводилась не впливають на вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, (Особа 1) подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і направити справу до цього суду для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Верховний Суд у постановах від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 та від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 висловлював позицію щодо застосування скорочених строків звернення до суду з позовом за умови використання досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах. Враховуючи, що у цій справі процедура адміністративного оскарження не проводилася, відсутні підстави і для застосування скорочених строків звернення до суду з позовом. Крім того, зміни в правовому підході у визначенні строку звернення до суду відбулися вже після звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою від 18 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), відповідно до якого підставами для оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції та їх відповідність висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Спірним у цій справі є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень у разі, коли платником податків не проводилася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 вересня 2021 року справу передав на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі статей 346, 347 КАС України у зв’язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а щодо наявності у платника податків права на звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення, зокрема, у випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень без використання досудового порядку вирішення спору.

Ухвалою від 20 жовтня 2021 року Верховний Суд призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 26 жовтня 2021 року. Під час розгляду справи неодноразово оголошувалася перерва: до 23 листопада 2021 року, до 10 грудня 2021 року, до 24 січня 2022 року, до 27 січня 2022 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, судова палата вважає, що наявні підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної в згаданих постановах в зазначеній частині, а касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19.

Ухвалюючи постанову у справі № 500/2486/19, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження – з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті. Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом. Суд дійшов висновку, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду.

Водночас, судова палата дійшла висновку, що пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

З цих підстав суд відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, і сформулював такий правовий висновок.

Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин – оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Отже, не можна не погодитися з доводами заявника касаційної скарги про те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження.

Разом з тим, у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.

Водночас, предмет спору, в межах якого здійснювався касаційний перегляд, не давав можливості у вказаній адміністративній справі здійснити відступлення від існуючого до цього правозастосування щодо тривалості строку звернення до суду у випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень (рішень про застосування штрафних санкцій) без використання досудового порядку вирішення спору, яке продемонстровано у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а, та зводилось до наявності у платника податків права на звернення до суду з таким позовом протягом встановлених пунктом 102.1 статті 102 ПК України 1095 днів з моменту отримання такого рішення.

Вирішуючи це питання, судова палата зазначає, що стаття 122 КАС України встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах. Водночас, вона передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Однак, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, ПК України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).

Судова палата вважає, що у випадку відсутності правового регулювання у спеціальному законодавстві, застосуванню підлягають загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів, які встановлені КАС України.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики під час судового розгляду відповідних спорів у справах, у яких позивачами не використовувалась процедура адміністративного оскарження рішень податкового органу про нарахування грошових зобов’язань, та у розвиток правового підходу, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, судова палата відступає від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України – становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.

З урахуванням викладеного, судова палата вважає, що суд апеляційної інстанції правильно врахував висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України і дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду з цим позовом визначається статтею 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Однак, апеляційний суд не звернув увагу на те, що у постанові від 26 листопада 2020 року судова палата наголошувала на тому, що суди повинні уникати випадків скасування законних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи змінилось юридичне тлумачення відповідної норми права.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Також судова палата акцентувала увагу на тому, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом 23 вересня 2020 року, тобто до зміни судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено 27 листопада 2020 року, тобто на наступний день після розгляду Верховний Судом справи № 500/2486/19, однак, до моменту офіційного оприлюднення постанови від 26 листопада 2020 року, яке відбулося 10 грудня 2020 року, а у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач навів обґрунтовані доводи про неможливість застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19.

Незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції правильно визначився із темпоральними межами процесуального строку, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, скасування ним рішення суду першої інстанції за встановлених у цій справі обставин та із застосуванням нової судової практики через пропуск строку звернення до суду з позовом є проявом надмірного формалізму, що є неприпустимим, оскільки на момент подання позову та відкриття судом першої інстанції провадження у справі сталою була судова практика щодо тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування рішень про визначення грошових зобов’язань у 1095 днів, на врахування якої небезпідставно сподівався позивач і яка була врахована судом першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду – скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Судова палата повторно наголошує на висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, про те, що після ухвалення цієї постанови суди повинні уникати формального підходу при застосуванні її висновків, зокрема не допускати випадків скасування судових рішень з мотивів пропуску строку звернення до суду, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час ухвалення судового рішення змінилось тлумачення Верховним Судом відповідної норми права з цього питання.

Судова палата вважає за необхідне наголосити, що при обчисленні шестимісячного строку звернення до суду у подібних до цієї справах, суди повинні звертати особливу увагу на момент початку перебігу цього строку і в кожній конкретній справі вирішувати питання про наявність/відсутність підстав вважати його пропущеним, а так само наявність/відсутність підстав вважати такий строк пропущеним з поважних причин.

Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов’язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23 вересня 2021 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи № 580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року).

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу (Особа 1) задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2021 року у справі №160/11673/20 – скасувати.

Справу №160/11673/20 направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді              М.М. Гімон

                      Л.І. Бившева
                      О.В. Білоус
                      Н.Є. Блажівська
                      І.А. Васильєва
                      І.А. Гончарова
                      І.В. Дашутін
                      І.Л. Желтобрюх
                      І.Я.Олендер
                      С.С. Пасічник
                      Є.А. Усенко
                      Р.Ф. Ханова
                      В.В. Хохуляк
                      Т.А. Чумаченко
                      О.О. Шишов
                      В.П. Юрченко
                      М.М. Яковенко