Постанова Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 1340/3649/18 (провадження № К/9901/20383/19)

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87478127

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

31 січня 2020 року

м.Київ

справа №1340/3649/18

адміністративне провадження №К/9901/20383/19

 

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Желтобрюх І. Л. (суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Білоуса О. В., Блажівської Н.Є., Васильєвої І. А.,  Гімона М. М., Гончарової І. А., Гусака М. Б., Олендера І. Я., Пасічник С. С., Усенко Є. А., Ханової Р. Ф., Хохуляка В. В., Шипуліної Т. М., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (суддя: Карп'як О.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (судді: Улицький В.З., Кузьмич С.М., Шавель Р.М.) у справі №1340/3649/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

 

В С Т А Н О В И В:

 

Товариство з обмеженою відповідальністю «Верболіз» (далі - ТОВ «Верболіз», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 травня 2018 року №0008531403.

 

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

 

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанов Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 14 вересня 2016 року №386 та від13 грудня 2016 року №410 (далі - Постанови Правління НБУ №386 та №410) не є підставою для зняття експортної операції з контролю, а відтак, - і для переривання строку зарахування валютної виручки, встановленого статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»  від 23.09.1994 №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-ВР).

 

При ухваленні судових рішень суди враховували висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 29.01.2019 року по справі №819/2014/17.

 

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що заборона, яку містять  вищеозначені Постанови Правління НБУ, стосується лише уповноважених банків, водночас законодавство не містить обмежень, які б забороняли контролюючому органу ДФС зняти експортну операцію з контролю на підставі документів про припинення зобов`язань шляхом  зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Крім того, скаржник також наголошує, що нарахування пені порушує його право на свободу договору та підприємницької діяльності.

 

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо заборони проведення зарахування зустрічних однорідних вимог протягом періоду дії Постанов Правління НБУ №386 та №410, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09 жовтня 2019 року справу передав на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі статей 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 29 січня 2019 року (справа № 819/2014/17).

 

Ухвалою головуючої судді Желтобрюх І.Л. від 21 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 31 січня 2019 року.

 

Саме у вказаній постанові Верховний Суд висловив правову позицію, якою керувалися суди попередніх інстанцій при вирішенні даної справи,  про те, що припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від13 грудня 2016 року №410 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю.

 

Таку позицію Суд вмотивував, зокрема, наступним: «Постанови Правління НБУ не регулюють відносини між сторонами контракту та не забороняють проведення розрахунків шляхом заліку, їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Водночас, резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання».

 

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2020 року у цій справі визначено склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Бившева Л. І. ,Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Васильєва І. А., Гімон М. М., Гончарова І. А., Гусак М. Б., Олендер І. Я., Пасічник С. С., Усенко Є. А., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М., Юрченко В. П.

 

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Верболіз» з питань дотримання вимог Закону №185/94-ВР за контрактом від 14 січня 2016 року №14/01/16 з фірмою - нерезидентом «CLEANergy e.K» (Німеччинна), результати якої оформлені актом від 15 травня 2018року за №1196/13-01-14-03/35056429 (далі - акт перевірки).

 

В ході перевірки встановлено, що  14 січня 2016 року ТОВ «Верболіз» укладено договір міжнародної купівлі - продажу товарів №14/01/16 з фірмою «CLEANergy e.K», згідно якого продавець зобов`язується передати Покупцеві у власність, а Покупець зобов`язується прийняти у власність та опдатити на умовах FCA с. Володимирці (згідно з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року) ріпак, в кількості 30000 кг.

 

На виконання вимог вказаного договору ТОВ «Верболіз» було експортовано на користь нерезидента, - «CLEANergy e.K», насіння ріпаку на загальну суму 6160 євро згідно МД № 209040000/2016/014429 від 04 листопада 2016 року. Граничний термін отримання валютної виручки - 04 березня 2017 року.

 

За результатами перевірки повідомлення уповноваженого банку АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 06 квітня 2017 року №145-6/802 встановлено порушення ТОВ «Верболіз» вимог ст. 1 Закону № 185/94-ВР за договором від 14 січня 2016 року №14/01/16, укладеним позивачем з фірмою - нерезидентом «CLEANergy e.K».

 

В акті перевірки зазначено, що на порушення вищеозначеної статті Закону № 185/94-ВР валютна виручка не надходила на рахунок ТОВ «Верболіз».

 

Між тим, до перевірки позивачем представлено угоду від 17 січня 2017 року № 1/17 про зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ «Верболіз» та компанією «CLEANergy e.K», згідно якої сторони домовилися про припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зі сплати 18480 євро, які виникли у сторін на підставі договору від 14 січня 2016 року № 14.01/16.

 

Вимога резидента до нерезидента, яка виникла згідно Контракту від 14 січня 2016 року №14/01/16, строк виконання якої настав, становить 18480 євро. Вимога компанії «CLEANergy e.K» до ТОВ «Верболіз» про сплату 52900 євро виникла згідно Договору від 15 червня 2013 року №15/6/13, строк виконання якої настав (дане грошове зобов`язання виникло згідно МД від 07.08.2013 № 206060000/2013/004988, якою здійснено імпорт телескопічного колісного навантажувача).

 

Однак,  вказана угода не була врахована податковим органом з посиланням на запровадження Постановами Правління НБУ вимоги щодо обов`язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті з-за кордону, у зв`язку  з чим уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Таким чином, як зазначено в акті перевірки, підстави для зняття експортних операцій з валютного контролю шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог - відсутні.

 

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «С» від 22 травня 2018 року №0008531403, яким позивачу нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 537 637, 26 грн.

 

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою, однак рішенням ДФС України від 30 липня 2018 року №24936/6/99-99-11-01-02-25 податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2018 року №0008531403 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів судової палати вважає, що наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, а касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

 

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

Згідно зі статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

 

Положення статті 42 Конституції України системно пов`язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв`язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.

 

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.

 

Отже, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність,  також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України.

 

Так, Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України (далі -ГК України) визначає її одним із загальних принципів господарювання.

 

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 ГК України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

 

Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб`єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб`єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність " від 16.04.1991 №959-ХІІ (далі - Закон №959-ХІІ, тут і далі - у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

 

Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом №185/94-ВР.

 

Одним з таких обмежень, є закріплення  статтею 1 Закону №185/94-ВР присічних строків розрахунків при експорті товарів/послуг. Згідно з вказаною нормою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

 

Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону №185/94-ВР передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

 

Отже, Закон №185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньо-економічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

 

Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов`язанням і не очікується за припиненим.

 

В такому аспекті слід звернутися до загальних засад зобов`язального права та зауважити, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення, оскільки останнє охоплює всі випадки ліквідації зобов`язально-правового зв`язку, незалежно від виконання раніше досягнутих домовленостей.

 

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

 

Наведені вище норми цивільного законодавства в контексті спірних правовідносин кореспондуються із положеннями частини  4 статті 6 та частини 1 статті 14  спеціального Закону№959-ХІІ, якими передбачено, що суб`єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України. Крім того, всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

 

Так, одним із способів припинення зобов`язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК України).

 

Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

 

 

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов`язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

 

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.

 

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України. Однак, жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньо-економічними операціями законами України не передбачено.

 

Згідно з пунктом 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за № 338/3631 (далі -Інструкція № 136), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

 

Таким чином, спеціальними законами, зокрема, Законом №959-ХІІ, Законом №185/94-ВР, Цивільним та Господарським кодексами України  не заборонено, а окремими з них - навіть прямо передбачено зарахування зустрічних однорідних вимог як вид  припинення зобов`язання за зовнішньоекономічними договорами.

 

Верховний Суд звертає увагу, що чинним законодавством також не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента.

 

При цьому, виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за наявності належним чином оформлених документів є підставою для зняття банком із контролю експортно-імпортної операції, вчинюваної ним відповідно до Інструкції №136.

 

Аналізуючи обставини, що склалися у даній справі, колегія суддів констатує, що  зі змісту імпортного та експортного контрактів, наявних первинних документів, а також з Угоди про зарахування вбачається, що між двома суб`єктами господарювання виникли зустрічні вимоги, які є грошовими, тобто однорідними, між сторонами відсутній спір щодо характеру зобов`язань, їх змісту, умов виконання, а умови проведення розрахунків за експортним та імпортним контрактами, вони відповідають критеріям, зазначеним, зокрема, у п.1.11Інструкція № 136, дотримання яких є передумовою для визнання зарахування зустрічних однорідних вимог та зняття цих розрахунків банком з валютного контролю.

 

З урахуванням наведеного сторони зовнішньоекономічних операцій, здійснюючи експортно-імпортні операції, обґрунтовано виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування (залік) зустрічних однорідних (грошових) вимог та обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

 

В свою чергу, податковий орган приймаючи оскаржуване рішення про нарахування позивачу пені за порушення строків розрахунків за договором від 14 січня 2016 року №14/01/16, укладеним позивачем з фірмою - нерезидентом «CLEANergy e.K» та констатуючи порушення ТОВ «Верболіз» вимог ст. 1 Закону № 185/94-ВР, не врахував, що наведена норма Закону регламентує строки зарахування валютної виручки резидентів на їх рахунки в уповноважених банках за результатами безпосередньо виконання зовнішньо-економічних контрактів, чого  в даному випадку не відбулось.

 

Так, законодавство України не дає правового визначення терміну "валютна виручка", проте, виходячи із рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»» від 17 грудня 2004 року №04-5/3360 під валютною виручкою слід розуміти суму грошових коштів, яка підлягала отриманню на рахунок за фактично реалізовану суб`єктом господарювання - резидентом продукцію (роботи, послуги).

 

Моментом же одержання виручки у іноземній валюті за експортовану продукцію  вважається дата надходження коштів на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку України (абз. 2 п.5 Інструкції про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок, затвердженої Наказом Національного  банку України від 14 червня 1994 року N 85).

 

Однак, у справі, що розглядається, припинення відповідних зобов`язань відбулось не у грошовій формі, тобто без зарахування валютної виручки на рахунок резидента в уповноваженому банку.

 

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

 

В даному випадку, податковим органом не доведено наявності підстав, з яким Закон № 185/94-ВР  пов`язує застосування штрафних санкцій (пені), передбачених  статтею 4  такого Закону.

 

На доповнення, щодо обмежень, запроваджених Постановами Правління НБУ №386 та №410, , Верховний Суд зазначає наступне.

 

Практика обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті вперше була запроваджена Постановою Правління НБУ від 20.08.2014 №515 «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України».

 

Метою такого обмеження було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України та контролю валютних операцій. Їх норми адресовані уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Саме у контексті мети введено в дію обов`язковий продаж на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень у визначеному розмірі.

 

В подальшому, дія таких обмежень пролонгувалась Правлінням НБУ шляхом прийняття типових постанов, в т. ч. і постанов Правління НБУ №386 та №410, у пунктах 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції).

 

Водночас, вказані обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені Постановами Правління НБУ №386 та №410, адресовані виключно уповноваженим банкам.  Обов`язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

 

Крім того, вказані положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.

 

З урахуванням наведеного судова палата в цій справі вирішила відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 року по справі №819/2014/17, що припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанов Правління НБУ, зокрема,  від 14 вересня 2016 року №386 та від13 грудня 2016 року №410, не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю, з визнанням правомірним наслідком такого контролю застосування санкцій, передбачених Законом № 185/94-ВР, та сформувати нову правову позицію, відповідно до якої визначити, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону № 185/94-ВР. Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

 

Враховуючи обставини, що мають місце у даній справі, а саме: виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних вимог за наявності належним чином оформлених документів, судова палата не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та вважає, що податковим органом не було доведено наявність підстав для нарахування позивачу пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, з огляду на що податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2018 року №0008531403 є протиправним та підлягає скасуванню.

 

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

 

За таких обставин Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, у зв`язку з чим оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

 

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у у виді судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

 

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                    

 

п о с т а н о в и в :

 

 

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» задовольнити.

 

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року скасувати.

 

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

 

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 22.05.2018 року №0008531403.

 

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (ЄДРПОУ 39462700, адреса: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» (ЄДРПОУ 35056429, адреса: 81784, Львівська обл., Жидачівський р-н, с. Володимирці, вул. Шкільна, 1 А) 36 290 (тридцять шість тисяч двісті дев`яносто) гривень 54 копійки судового збору.

 

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

 

Головуюча  суддя:                                                                                            І.Л. Желтобрюх

 

Судді:                                                                                                                   Л. І. Бившева

 

                                                                                                                             О. В. Білоус

 

                                                                                                                             Н.Є. Блажівська

 

                                                                                                                             І. А. Васильєва

 

                                                                                                                             М.М. Гімон

 

                                                                                                                             І. А. Гончарова

 

                                                                                                                             М. Б. Гусак

 

                                                                                                                             І. Я. Олендер

 

                                                                                                                             С. С. Пасічник

 

                                                                                                                             Є. А. Усенко

 

                                                                                                                             Р. Ф. Ханова

 

                                                                                                                             В. В. Хохуляк

 

                                                                                                                             Т. М. Шипуліна

 

                                                                                                                             В. П. Юрченко

_____________________________________________________________________________________________

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87929573

 

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гончарової І. А., Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.

 

Київ

02 березня 2020 року

справа №1340/3649/18

адміністративне провадження №К/9901/20383/19

 

1.          Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 31.01.2020 ухвалила постанову, якою касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» задовольнила, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року скасувала, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Верболіз» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнила, визнала протиправним та скасувала податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 22.05.2018 року №0008531403.

 

2.          В цій справі Суд сформував правову позицію, відповідно до якої резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону № 185/94-ВР. Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

 

3.          У зв`язку із незгодою з результатом розгляду касаційної скарги висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому.

 

4.          Зі змісту ухваленої постанови вбачається, що її основна теза полягає у неможливості обмеження підзаконними нормативно-правовими актами права сторін зовнішньоекономічного контракту  припиняти грошові зобов`язання за ним зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

 

5.          Така теза є очевидною та ніким фактично не оспорюється.

 

6.          Правовий висновок Верховного Суду, від якого Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду (надалі - Палата) вирішила відступити, містив зовсім інше твердження. У ньому йшлося про правові наслідки проведеного заліку однорідних зустрічних вимог за зовнішньоекономічним контрактом при здійсненні валютного контролю за експортними операціями резидента України.

 

7.          Вказаний правовий висновок перш за все ґрунтується на передбаченому частиною 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод праві держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

 

8.          До таких законів відносився Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", статтею 1 якого визначений строк, у який виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки. У зв`язку з цим обмеженням резидент при укладенні зовнішньоекономічного контракту мав відповідним чином визначати строки розрахунків або вчиняти передбачені законом заходи, за умови яких відповідальність за порушення цих строків не застосовується. Обмеження граничних строків стимулює прискорення надходження валютної виручки до України - чим менший цей строк, тим скоріше іноземна валюта надійде до України.

 

9.          Крім того, до законів, що обмежують користування майном, належить Господарський кодекс України, стаття 387 якого передбачає можливість примусового (обов`язкового) продажу надходжень в іноземній валюті. За допомогою визначення відсотка надходжень, який підлягає такому продажу, регулюється кількість іноземної валюти, яка буде продана на міжбанківському валютному ринку.

 

10.          Перелічені закони функціонували одночасно та були пов`язані спільною метою - забезпеченням можливості Національного банку України впливати на курс національної валюти України.

 

11.          Такий вплив, поряд із відповідною девізійною валютною політикою здійснюється шляхом регулювання попиту на національну валюту України (стаття 46 Закону України "Про Національний банк України").

 

12.           За відсутності надходження валютної виручки, яка підлягає обов`язковому продажу на міжбанківському валютному ринку, посилюється попит на іноземну валюту, що негативно впливає на курс національної валюти України та за певних обставин може не відповідати економічним інтересам як Держави так і суспільства.

 

13.           З урахуванням необхідності забезпечення Національного банку України дієвими механізмами підтримання стабільності курсу національної валюти, пунктом 14 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" і були передбачені його повноваження з встановлення певних заходів валютного регулювання.

 

14.           Під час кризових явищ у фінансовій сфері 2014-2015 років Постановою Правління Національного банку України від 20.08.2014  № 515 "Про врегулювання ситуації на валютному ринку України" був запроваджений обов`язковий продаж 75 відсотків валютної виручки резидентів.

 

15.          З метою прискорення надходження валюти на міжбанківський валютний ринок, вказаною вище Постановою також був зменшений строк розрахунків у валюті за експортними контрактами до 90 календарних днів.

 

16.          Таким чином, як вже зазначалося, Національний банк України в загальних інтересах суспільства стимулював попит на національну валюту, для чого потрібно було забезпечити надходження іноземної валюти до України.

 

17.          Водночас, проведення заліків зустрічних однорідних вимог між резидентами та нерезидентами при виконанні зовнішньоекономічних контрактів виключало надходження валютної виручки та її наступний продаж на міжбанківському валютному ринку. Це могло суттєво знизити ефективність заходів, які Національний банк України вчиняв для стабілізації курсу національної валюти.

 

18.          Тому пунктом 4 згаданої Постанови Правління Національного банку України було заборонено знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

 

19.          Слід зауважити, що у наведеному пункті прямо зазначено про введення цієї заборони у зв`язку із запровадженням вимоги щодо обов`язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону.

 

20.          Застосування телеологічного методу тлумачення нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку про належність зазначеної вище заборони до заходів забезпечення обов`язкового продажу валютної виручки. Адже без запровадження такої заборони існувала вірогідність ненадходження валюти до України, що виключає можливість її обов`язкового продажу.

 

21.          Такий захід валютного регулювання, як обов`язковий продаж частини валютних надходжень, передбачений законами України, відповідає 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод праві. Тому пункт 4 Постанови також повинен оцінюватися судами як такий, що відповідає принципу верховенства права та не порушує встановленої ієрархії нормативно-правових актів.

 

22.          Аналогічні обмеження були запроваджені Постановами Правління Національного банку України від 14.09.2016  № 386 та 13.12.2016  № 410. Наведені вище висновки у повній мірі можуть бути застосовані до цих постанов.

 

23.          Вважаємо за необхідне підкреслити, що заборону знімати з валютного контролю експортні операції на підставі документів про залік не можна вважати прямою забороною сторонам зовнішньоекономічного контракту проводити залік однорідних зустрічних вимог.

 

24.          Принципи регулювання приватноправових відносин відрізняються від принципів, які застосовуються у публічних відносинах. Якщо у цивільних відносинах діє принцип "дозволено все, що не заборонено", то у відносинах з органами державної влади можливість альтернативної поведінки без прямого дозволу у законі заборонена.

 

25.          Крім того, відповідно до частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

 

26.          З урахуванням цього необхідно розмежовувати обмеження, які можуть існувати у цивільному законодавстві для резидента як сторони у договорі від обмежень, які запроваджуються у адміністративних відносинах за його участю. До останніх належать правовідносини між резидентом та контролюючими органами, що виникають під час здійснення валютного контролю.

 

27.          Як вже зазначалося, стаття 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" спонукала резидента забезпечити зарахування виручки у іноземній валюті від експорту продукції на його валютний рахунок у певний строк. Для уникнення негативних наслідків недодержання такого строку чи відступлення від нього резидент мав отримати висновок органу виконавчої  влади,  що реалізує  державну політику  у  сфері  економічного  розвитку, або вчинити інші чітко визначені законом заходи, перелік яких є виключним (врегулювання Експортно-кредитним агентством, звернення до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської  арбітражної   комісії  при Торгово-промисловій  палаті  України).

 

28.          Можливість іншої поведінки резидента, за якої санкції у вигляді пені за порушення строків зарахування валютної виручки до нього не застосовувалися, законом прямо не передбачена.

 

29.          Тому при укладенні зовнішньоекономічного контракту резидент навіть за відсутності обмежень у цивільному законодавстві, мав виявити певну обачливість та з урахуванням вимог публічного права врегулювати відносини із своїм контрагентом або бути готовим до вчинення передбачених законом дій задля уникнення застосування до нього відповідальності (отримання висновку, звернення до суду, тощо).

 

30.          Тобто встановлення обмежень у строках зарахування валютної виручки безпосередньо не впливає на дієздатність резидента у приватноправових зовнішньоекономічних відносинах, стимулює його дотримуватися цих строків, але не забороняє встановити їх на свій розсуд.

 

31.          За цією логікою висновок Суду про обмеження свободи підприємництва, заборону проведення заліку у розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами є також помилковим.

 

32.          Право резидента припинити зобов`язання за контрактом шляхом заліку беззаперечно  передбачено нормами цивільного права. Так само, як і, наприклад, шляхом прощення боргу (стаття 605 Цивільного кодексу України). У цивільних правовідносинах воно вочевидь не підлягає обмеженню постановами Правління НБУ.

 

33.          Проте, як у разі заліку, так і у разі, наприклад, прощення боргу, припинення зобов`язань не означає припинення валютного контролю за експортними операціями резидента. Такі підстави для припинення нарахування пені не передбачені Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", який підлягає пріоритетному застосуванню в силу належності до спеціальних за предметом та суб`єктами правового регулювання.

 

34.          Приклад з прощенням боргу наводиться виключно для підкреслення неможливості безумовного застосування норм цивільного права у відносинах з суб`єктами владних повноважень. Адже припинення зобов`язань шляхом прощення боргу прямо передбачено цивільним законодавством, не заборонено постановами Правління НБУ, однак вочевидь не може бути підставою для припинення валютного контролю та умовою не нарахування пені, передбаченої Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

 

35.          Суд у постанові помилково вважає валютний контроль діяльністю, що має юридичне значення лише для уповноважених банків. Припинення (зняття з) валютного контролю означає припинення заходів, що спрямовані на забезпечення додержання резидентами законодавства України при проведенні валютних операцій.

 

36.          У відносинах, що базуються на владному підпорядкуванні, таке припинення означає визнання уповноваженими органами валютних операцій такими, що відповідають законодавству України. Відповідно, у випадку зняття валютної операції з контролю, санкції за порушення законодавства не застосовуються. Це має безпосереднє юридичне значення для резидента, який у цьому разі вважається вільним від можливого нарахування пені за несвоєчасне зарахування валютної виручки.

 

37.          Що стосується посилання у постанові суду на статтю 44 Господарського кодексу України та підкреслення гарантування нею права на самостійне здійснення підприємницької діяльності та використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд, воно також є недоречним.

 

38.          Згадана самостійність у контексті спірних правовідносин означає відсутність посередників для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, автономність у цій діяльності. Самостійний статус не впливає на форми та умови розрахунків за контрактами. Стосовно гарантованого вільного використання валютної виручки, статтею 387 ГК України прямо передбачена можливість запровадження її попереднього обов`язкового продажу, і вже після цього - використання. Наведені положення не впливають на правове регулювання наслідків проведення заліку при здійсненні валютного контролю.

 

39.          Також помилковими є висновки щодо положень частини 4 статті 6 та частини 1 статті 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", згідно з якими суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України; всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам. У спірних правовідносинах не є спірним право резидента укладати угоду про залік чи визначати форму розрахунків у контракті.

 

40.          Спірним є питання, чи передбачено законами України припинення обрахування строків повернення валютної виручки у разі припинення зобов`язань за зовнішньоекономічним контрактом, зокрема, шляхом заліку однорідних зустрічних вимог. Постанова обходить увагою це питання, зазначаючи, що "надходження валютної виручки можливо лише за дійсним зобов`язанням і не очікується за припиненим". Проте, Закон України "Про порядок розрахунків в іноземній валюті" не містить таких положень. У ньому імперативною нормою визначений строк, у який резидент зобов`язаний забезпечити надходження валюти до України та виключний перелік підстав незастосування санкцій за його порушення.

 

41.          Тому доводи на користь того, що припинення зобов`язань за контрактом припиняє нарахування пені не відповідають змісту Закону України "Про порядок розрахунків в іноземній валюті" та частині 2 статті 1 Цивільного кодексу України.

 

42.          Відтак неможливо погодитися з правовим висновком зазначеним у постанові Верховного Суду від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18.

 

Судді                                                                                І. А. Гончарова

 

                                                                                        І. Я. Олендер

 

                                                                                        Р. Ф. Ханова