Постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №808/928/16 (адміністративне провадження №№К/9901/11926/18)

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78231539

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2018 року

Київ

справа №808/928/16

адміністративне провадження №К/9901/11926/18

Верховний Суд у складі суддів палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В., Данилевич Н.А., Смоковича М.І., Стрелець Т.Г., Шарапи В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представників відповідача: Сабірова Р.Ф., Прокопович І.С., Кундальського В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національної поліції України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року (судді: Семененко М.О., Батрак І.В., Дуляницька С.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року (судді: Олефіренко Н.А., Шальєва В.А., Білак С.В.) у справі №808/928/16 за позовом ОСОБА_4 до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України (далі - НП України), Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі -ДВБ НП України), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ НП України від 18.02.2016 №110 о/с про звільнення його з посади старшого оперуповноваженого управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області ДВБ НП України, поновити на раніше займаній посаді та стягнути на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ НП України від 18.02.2016 №110 о/с в частині звільнення ОСОБА_4 за підпунктом 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII); поновлено позивача на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області ДВБ НП України з 25 лютого 2016 року; стягнуто з ДВБ НП України України на користь ОСОБА_4 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 25.02.2016 по 23.05.2016 у розмірі 22490,30грн. Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущене до негайного виконання.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 01.08.1995  по 06.11.2015 ОСОБА_4 проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ.

7 листопада 2015 року Наказом НП України №13 о/с «По особовому складу» відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону №580-VIII позивача без проведення конкурсу було призначено на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, з присвоєнням спеціального звання «полковник поліції».

Наказом Національної поліції України від 20 листопада 2015 року №210 о/с «Про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві», вирішено провести атестування поліцейських апарату Національної поліції України, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК), Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві.  

У подальшому позивачем пройдено тестування та атестування, визначені «Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських», затвердженою   наказом Міністерства внутрішніх справ України №1465 від 17.11.2015 (далі - Інструкція).

22 січня 2016 року Центральною атестаційною комісією №2 апарату НП України (далі - ЦАК №2 НП України) за результатами співбесіди з позивачем було прийнято рішення, оформлене протоколом ОП № 15.00002167.0014970, про невідповідність позивача займаній посаді, і рекомендовано звільнити ОСОБА_4 зі служби в поліції через службову невідповідність.

Позивач оскаржив вказаний висновок ЦАК №2 НП України від 22.01.2016, однак 06.02.2016 Центральною апеляційною атестаційною комісією НП України скаргу було відхилено.

Наказом ГУ НП в Київській області від 18.02.2016 №110 о/с ОСОБА_4 було звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII (через службову невідповідність).

Вважаючи своє звільнення незаконним, а оскаржуваний наказ відповідача - таким, що винесений з порушенням процедури, встановленої законодавством, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з порушення відповідачем визначеної чинним законодавством процедури призначення й проведення атестування,  а тому дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 та, як наслідок, наявність підстав до їх задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На думку скаржника, атестування позивача проведене в межах повноважень атестаційної комісії та у спосіб, передбачений Інструкцією, а висновки судів попередніх інстанцій про порушення порядку проведення атестування не спростовують факту неуспішного його проходження.

Серед інших доводів касаційної скарги відповідач окремо вказує на неправильність застосування судами норм матеріального права, - Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Постанова, Порядок №100), оскільки вважає, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає виключно Порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом МВС України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260), як спеціальний нормативно-правовий акт, існування якого виключає можливість застосування загального нормативно-правового акту до спірних правовідносин.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Саме з огляду на різну практику застосування Порядку №100 і Порядку №260 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2018 року вирішено передати зазначену справу на розгляд палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом №580-VIII.

Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у пункті 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII.

Так, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Отже, пунктом 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII не передбачено проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції визначені у   статтях 49, 61 Закону №580-VIII. До таких   вимог належать, зокрема: досягнення 18 років, наявність повної загальної середньої освіти, відповідність рівня фізичної підготовки вимогам, що затверджені Міністерством внутрішніх справ України.

Натомість, завданням атестування, згідно з частиною 1 статті 57 Закону №580-VIII, є оцінка ділових, професійних, особистих якостей поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівні, фізична підготовка на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Частиною другою статті 57 Закону №580-VIII визначений вичерпний перелік підстав для проведення атестування поліцейських, до яких належать: призначення на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Прийняття рішення про проведення атестування поліцейських з інших підстав, ніж зазначені у частині другій статті 57 Закону №580-VIII, суперечить частині другій статті 19 Конституції України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій,  позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 розділу XI   «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №580-VІІІ, шляхом видання наказу про призначення на посаду в органах поліції за його згодою.

Зазначений наказ не містить жодних застережень про тимчасовість призначення позивача на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

На вказаній вище посаді позивач пропрацював менше одного року, питання про призначення його на вищу посаду, переведення на нижчу посаду або притягнення до відповідальності в межах дисциплінарної процедури відповідачем не вирішувалось.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що призначення атестації позивача одразу ж після прийняття його на роботу (службу в поліції) безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення позивача на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження є незаконним.

Стосовно висновків атестаційної комісії та посилань скаржника на невідповідність позивача займаній посаді, суд зауважує наступне.

Для висновку про службову невідповідність поліцейського повинні бути об'єктивно встановлені факти, що свідчать про неналежне виконання ним своїх службових обов'язків, систематичне порушення дисципліни, вчинення ганебних вчинків, злочинів, корупційних правопорушень, порушення присяги, критично низький рівень теоретичних знань чи професійних навичок, тощо.

Натомість, атестаційний лист позивача не містить негативної інформації стосовно нього, безпосередній керівник характеризує його позитивно, в тому числі за його ділові та особисті риси.

Результати тестування позивача в атестаційному листі визначені як 37 балів за підсумками тестування на загальні здібності та навички, та 25 балів - тестування на професійні знання з 60 можливих. Тобто, позивач під час проходження тестування подолав встановлений мінімальний рівень.

Також, судами з протоколу засідання атестаційної комісії встановлено, що атестаційна комісія діяла з порушенням вимог статті 57 Закону України № 580-VIII та пункту 16 розділу IV Інструкції № 1465, а саме: не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноти виконання ним функціональних обов'язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних навичок, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень, тощо.

Так, під час атестації позивача члени атестаційної комісії досліджували лише стандартний пакет документів, найменування яких містить перелік, наведений у формі бланку (декларацію про доходи; послужний список; інформаційну довідку; висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII, інформацію з відкритих джерел).

При цьому, суди правильно зазначили, що рішення атестаційної комісії не містить висновків щодо обставин, передбачених пунктом 16 розділу ІV Інструкції, та факту невідповідності позивача вимогам, що пред'являються до нього як до особи, яка перебуває на відповідній посаді.

Так само протокол засідання атестаційної комісії та висновок (рішення) не містять жодних мотивів чи обґрунтувань, які покладено в основу твердження комісії про службову невідповідність позивача.

Негативна оцінка ділових, професійних, особистих рис поліцейського, його освітнього та кваліфікаційного рівнів, що надана атестаційною комісією, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку щодо цього ж поліцейського, оскільки висновки атестаційної комісії спростовуються самим фактом прийняття позивача на службу до поліції в порядку переатестування з присвоєнням спеціального звання, матеріалами його особової справи та відомостями, що викладені в атестаційному листі позивача.

Верховний Суд зауважує, що оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його документального закріплення (протокол, окремий акт), повинно бути вмотивованим, деталізованим і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Проте в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, яким саме критеріям не відповідав позивач та які обставини в їх сукупності призвели до прийняття оскаржуваного рішення про службову невідповідність.

При цьому суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог законодавства передумовою винесення наказу про призначення особи на посаду поліцейського є вирішення питання його відповідності вимогам, які передбачені Законом України №580-VІІІ.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що саме під час вирішення питання про прийняття позивача на службу до поліції відповідач мав право провести конкурс, під час якого оцінити ділові, професійні, особисті якості, освітній та кваліфікаційній рівень, фізичну підготовку та прийняти рішення про прийняття його на роботу або відмову у прийняття на роботу. Однак, після зарахування на посаду та допуску до фактичного виконання службових (посадових) обовґязків, відповідач має право звільняти працівника лише у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків (стаття 58 Закону № 580-VІІІ). Отже, з'ясування відповідності особи вимогам до поліцейського, визначеним у   статтях 49, 61 Закону №580-VIII  повинно відбуватися до прийняття такої особи на службу, а не після.

Зазначене вище обмеження введене законодавцем, насамперед, з метою захисту особи від незаконного звільнення, гарантованогостаттею 43 Конституції України. Оскільки у разі відмови у прийнятті на роботу особа не позбавлена можливості вжити заходів щодо усунення недоліків та/або перешкод з метою повторного працевлаштування на бажаній посаді. В той же час обставина звільнення особи з посади через службову невідповідність істотно порушує її права, оскільки така підстава звільнення дискредитує працівника та перешкоджає подальшому працевлаштуванню.

Доводи касаційної скарги щодо неприпустимості втручання суду у дискреційні повноваження атестаційної комісії як колегіального органу колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки пункт 3 частини 3   статті 2 КАС України   (в редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачав, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто суди в наведеній категорії справ мають право і зобов'язані перевіряти обґрунтованість оскаржуваного рішення (висновку) атестаційної комісії.

Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті. За загальним правилом, суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору, що має місце в даному випадку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність звільнення позивача зі служби в поліції, необхідність поновлення його на відповідній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання про порядок нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»  виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Такий «Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» було затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799.

Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинностіЗаконом України «Про Національну поліцію».

Уперше Закон № 580-VIII був опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06.08.2015 (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення закону, окремі положення закону набрали чинності 07.08.2015, а закон в цілому - 07.11.2015.

Відповідно до частини 7 статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Порядок №260 був  опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27.05.2016 (Офіційний вісник України від № 39).

Водночас, у справі, що розглядається, період вимушеного прогулу позивача тривав з 25.02.2016 по 23.05.2016.

Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права в частині незастосування до спірних правовідносин Порядку №260 як спеціального нормативно-правового акта та застосування натомість Постанови КМУ № 100, - Верховний Суд ураховує приписи статті 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Таким чином, навіть за умови надання в самому тексті Наказу МВС ретроспективної дії затвердженому ним Порядку № 260, - таке не узгоджується з наведеними приписами Конституції України як норм прямої дії. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (ст. 7 ч. 3 КАС України).

Поряд з тим, залишається чинним загальний нормативно-правовий акт, що регулює однорідні правовідносини, - постанова Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», дія якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності (п. 2 Постанови), а затверджений нею порядок застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (ст. 1 Порядку).

Ураховуючи, що чинність нормативно-правового акта - це юридична передумова його дії та застосування, що надає йому нормативної обов'язковості в системі законодавства та юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів, а також беручи до уваги наведені приписи чинного законодавства, судова палата дійшла висновку про неможливість застосування Порядку №260 до спірних правовідносин та застосовність Порядку № 100.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо правильності обчислення суми, що підлягає стягненню, Суд керується положеннями п.5 розділу IV Порядку №100, відповідно якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Однак, суди попередніх інстанцій при нарахуванні загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислили її шляхом множення середньоденної заробітної плати на число календарних, а не робочих днів, що суперечить змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування.

Так, відповідно до довідки про доходи позивача від 12.04.2016 №158  середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 7834 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 373,05 грн.

Період вимушеного прогулу становить з 25.02.2016 по 23.05.2016, з яких  робочих днів - 59. Отже, втрачений заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 22009,95 грн., а не 22490,30 грн., як про це зазначив суд першої інстанції.

Таким чином, у справі зібрані усі необхідні докази і вони не потребують додаткової перевірки, обставини справи з'ясовані повно та правильно, а рішення є помилковим тільки в частині обсягу задоволених позовних вимог, - що можна виправити шляхом зміни резолютивної частини рішення суду і не потребує зміни мотивів його прийняття.

Апеляційний суд під час перегляду справи зазначеної помилки суду першої інстанції не виправив, залишивши рішення суду без змін. Означене є підставою до скасування судового рішення апеляційної інстанції в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги та вважає за необхідне змінити постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасувати в цій частині ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року, якою рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін. В решті рішення судів попередніх інстанцій слід залишити в силі як законні й обґрунтовані.

Керуючись статтями 343, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Національної поліції України задовольнити частково.

Змінити постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, виклавши четвертий абзац її резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 лютого 2016 року по 23 травня 2016 року у розмірі 22009  (двадцять дві тисячі дев'ять) гривень 95 копійок.»

В цій частині також скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року  залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча  суддя:                                                               І.Л. Желтобрюх

Судді:                                                                                 В.М. Бевзенко

                                                                                          О.В. Білоус  

                                                                                          Н.А. Данилевич

                                                                                          М.І. Смокович

                                                                                          Т.Г.Стрелець

                                                                                          В.М. Шарапа

Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2018 року.