Постанова Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 (адміністративне провадження № К/990/45865/24)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року

м. Київ

справа № 460/21394/23

адміністративне провадження № К/990/45865/24

Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О., Желєзного І.В., Загороднюка А.Г., Кашпур О.В., Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Радишевської О.Р., Смоковича М.І., Соколова В.М., Уханенка С.А. (далі - Судова палата),

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №460/21394/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, провадження у якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року (суддя-доповідач Обрізко І.М., судді - Іщук Л.П., Шинкар Т.І.),

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. 11 вересня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати з 01 лютого 2020 року по 31 грудня 2020 року основних видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2020 року;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01 лютого 2020 року по 31 грудня 2020 року перерахунок і виплату грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2020 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року основних видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2021 року;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року перерахунок і виплату грошового забезпечення, відповідно до Постанови №704, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2021 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року основних видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2022 року;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року перерахунок і виплату грошового забезпечення, відповідно до Постанови №704, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2022 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати з 01 січня 2023 року по 30 березня 2023 року основних видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2023 року;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01 січня 2023 року по 30 березня 2023 року перерахунок і виплату грошового забезпечення, відповідно до Постанови №704, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2023 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату, отриманих у 2020-2022 роках, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

2. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено повністю.
3. Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
5. Апеляційний суд зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
6. За змістом статті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
7. Суд апеляційної інстанції установив, що позовні вимоги ОСОБА_1 полягають у неправильному нарахуванні та виплаті останньому грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року.
8. З`ясував, що ОСОБА_1 звільнений зі служби та виключений з усіх видів грошового забезпечення 30 березня 2023 року, а в суд з позовом звернувся лише 11 вересня 2023 року.
9. Апеляційний суд зазначив, що, на час звільнення позивача, стаття 233 КЗпП Українидіяла у редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто строк звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати обмежувався трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
10. Суд апеляційної інстанції вирішив, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 30 березня 2023 року, тобто з дня вручення позивачу грошового атестату, і мав би закінчитися 30 червня 2023 року.
11. Апеляційний суд відхилив посилання позивача на те, що строк звернення до суду необхідно обраховувати з часу отримання довідки про грошове забезпечення, оскільки вважав, що указана обставина не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.
12. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вирішив, що адміністративний позов подано з пропуском установленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки.
13. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення постанови про залишення позовної заяви без розгляду.

ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

14. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
15. Обґрунтовуючи необхідність скасування оскаржуваного судового рішення, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом, долучене позивачем до позовної заяви.
16. Указує, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, а саме: у зв`язку із виконанням ОСОБА_1 бойових/спеціальних завдань.
17. На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач надав до суду першої інстанції довідку з військової частини НОМЕР_2 від 31 серпня 2023 року №385, яка підтверджує виконання ним бойових/спеціальних завдань та відсутність можливості своєчасно звернутися до суду за захистом його прав.
18. 19 грудня 2024 року від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

ІІІ. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

19. 28 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2024 року для розгляду справи №460/21394/23визначено колегію суддів у складі: головуючого - Жука А.В., суддів -Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
21. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №460/21394/23.
22. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року справу №460/21394/23 призначенодо розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
23. Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року справу №460/21394/23 передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
24. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №460/21394/23 визначено колегію суддів у складі: головуючого - Жука А.В., суддів - Білак М.В., Загороднюка А.Г., Смоковича М.І., Мартинюк Н.М., Кашпур О.В., Желєзного І.В., Радишевської О.Р., Уханенка С.А., Єресько Л.О., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.
25. Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року справу №460/21394/23 призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
26. Позиція Верховного Суду
27. За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
28. У межах цього касаційного провадження необхідно вирішити питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року.
29. Підставою для залишення позову без розгляду слугував висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дати звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
30. Апеляційний суд зазначив, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 30 березня 2023 року і мав би закінчитися 30 червня 2023 року.
31. Отже, звернувшись до суду з позовом лише 11 вересня 2023 року, ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
32. Відповідаючи на питання, які порушені у касаційній скарзі, у зіставленні з нормативно-правовим регулюванням цих відносин, перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Судова палата виходить із такого.
33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП Україниє нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
34. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України(у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
35. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП Українивикладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

35. Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення заперіод, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
36. Тож для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП Українизастосовувати до спірних правовідносин, необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
37. Частиною першою статті 58 Конституції Українипередбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
38. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності;дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
39. У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону Україниновий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
40. Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
41. Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
42. Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»[19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
43. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 33 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до  19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України(у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
44. Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
45. Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що вимоги, зокрема: про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року на підставі частини другої статті 235 КЗпП України; про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року на підставі статті 236 КЗпП України; про стягнення відповідних сум, є спором щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, а тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.
46. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 рокузастосовується частина друга статті    233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з  19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року  застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
47. Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП Українипід час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
48. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
49. Отже, у зв`язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, що, у деяких випадках, зокрема, у постанові Верховноо Суду від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, тлумачиться як закінчення одночасно із завершенням карантину строків звернення до суду, які почались під час дії такого карантину.
50. Однак, на переконання Судової палати, таке тлумачення статті 233 КЗпП України, у взаємозв`язку з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, суперечить принципу юридичної визначеності.
51. Так, Конституційний Суд України у абзаці першому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 31 березня 2015 року №1-рп/2015, надаючи тлумачення принципу юридичної визначеності, зазначив, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
52. Також Конституційний Суд України у підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Великої Палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018зазначив, що особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

Конституційний Суд України наголосив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.

53. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, п.50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
54. Так само ЄСПЛ інтерпретував «якість закону» і в рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява №77703/01, п.115) у якому зазначив, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
55. Також у рішенні від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (заява №20372/11, п.52) ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації, - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія.
56. Судова палата ураховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня     2020 року,КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
57. У тексті Пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»(доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, указано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.
58. На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП Українипередбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] - у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
59. Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв`язку із поширенням коронавірусу      COVID-19, та забезпечити суб`єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами(у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
60. Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП Українидіяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
61. Судова палата зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» №130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
62. На переконання Судової палати, правова позиція, згідно з якою строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови №651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.
63. З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
64. Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від    20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:

65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до  19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

66. Зважаючи на наведене, Судова палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:

- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від  20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;

- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.

67. Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено в указаних постановах, Судова палата зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
69. Отже, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати на усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
70. Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, Судова палата зазначає таке.
71. Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року.
72. Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції керувавсячастиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, та зазначив, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався  30 березня 2023 року і мав би закінчитися 30 червня 2023 року.
73. Отже, звернувшись до суду з позовом лише 11 вересня 2023 року, ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
74. Судова палата зазначає, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року] умовно варто поділити на дві частини: донабрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.
75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 рокурегулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 рокурегулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
77. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
78. Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.
79. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП Українита не суперечить принципу юридичної визначеності.
80. Проте Судова палата зауважує, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.
81. Позовну заяву ОСОБА_1 зареєстровано у суді першої інстанції 11 вересня 2023 року, а тому строк на звернення до суду з цим позовом, у тому числі в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року, позивач не пропустив.
82. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

83. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
84. Відповідно до частини першої статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
85. У цій справі суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
86. За таких обставин, з огляду на заявлені до суду касаційної інстанції вимоги, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню, із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
87. Висновок щодо розподілу судових витрат
88. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №460/21394/23 скасувати.
3. Справу №460/21394/23 направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Постанова ухвалена з окремою думкою.

Суддя-доповідач А.В. Жук Судді М.В. Білак Л.О. Єресько І.В. Желєзний А.Г. Загороднюк О.В. Кашпур Н.М. Мартинюк  В.Е. Мацедонська  Ж.М. Мельник-Томенко  О.Р. Радишевська  М.І. Смокович В.М. Соколов С.А. Уханенко