Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2024 року
м. Київ
справа № 640/31489/21
адміністративне провадження № К/990/21358/23
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді – Юрченко В.П. (суддя-доповідачка),
суддів: Бившевої Л.І., Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Васильєвої І.А., Гімона М.М., Гончарової І.А., Дашутіна І.В., Желтобрюх І.Л., Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., Шишова О.О., Яковенка М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №640/31489/21
за позовом Представництва “Вьорваг фарма Гмбх і Ко.КГ” до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження за якою відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2022 (суддя Іщук І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 (головуючий суддя Беспалов О.О., судді: Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.),
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2021 року Представництво “Вьорваг фарма Гмбх&Ко.КГ” (далі також – позивач, Представництво) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі також – відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.07.2021 №0569090710 та від 30.07.2021 №00574550708.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Представництво зазначило, що висновки контролюючого органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивач послідовно провадив діяльність виключно допоміжного та підготовчого характеру щодо основної діяльності Компанії; твердження ж відповідача щодо тотожності діяльності Представництва із основною діяльністю Компанії жодним чином не умотивовані. Вказує, що для встановлення того, чи діяльність Представництва нерезидента має підготовчий або допоміжний характер для такого нерезидента, їхні види діяльності необхідно порівняти, проте акт перевірки такого порівняння не містить.
Наголошує позивач і на безпідставності визначення контролюючим органом оподатковуваного прибутку як різниці між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7, адже такий коефіцієнт може бути застосований лише тоді, коли неможливо достовірно порахувати і підтвердити доходи та витрати нерезидента у зв’язку з функціонуванням постійного представництва. Натомість, фінансовий результат діяльності Представництва є прозорим, належним чином підтвердженим та не викликав жодних сумнівів з боку представників відповідача під час перевірки.
Необґрунтованим вважає позивач і висновок контролюючого органу про обов’язок віднесення до доходів Представництва коштів від продажу автомобілів, оскільки майно Представництва є майном нерезидента і знаходиться на балансі останнього, на нього нараховується амортизація в бухгалтерському обліку нерезидента в країні його резиденції (Німеччині). Крім того, продаж автомобілів було здійснено безпосередньо нерезидентом, а не Представництвом.
Вказав позивач й на відсутність у нього обов’язку подавати звітність щодо контрольованих операцій, адже Представництво не відповідає ознакам постійного.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.07.2021 №0569090710, від 30.07.2021 №00574550708.
У процесі розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що посадові особи контролюючого органу провели документальну планову виїзну перевірку Представництва “Вьорваг фарма Гмбх&Ко.КГ”, за результатами якої склали акт від 25.06.2021 №49398/Ж5/26-15-07-08-05/26409057, відповідно до якого встановлено порушення:
- п.138.1 ст.138, п.п.141.4.7 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України (далі також - ПК Україні), в результаті чого Представництвом занижено податок на прибуток у загальній сумі 12 361 288,00 грн, у тому числі за 2017 рік у сумі 3 320 538,00 грн, за 2018 рік у сумі 4 668 040,00 грн, за 2019 рік у сумі 4 372 710,00 грн;
- пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п. 51.1 ст. 51, п.п. 176.2 “б” п. 176.2 ст. 176 ПК України, п. 1.2 розділу І, п. 3.1 та п. 3.2 розділу Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, а саме, подання з недостовірними відомостями податкової звітності щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку за I, II, III, IV квартали 2017 року, II, III, IV квартали 2018 року, I, II, III, IV квартали 2019 року, I, II квартали 2020.
Відповідно до п. 52 прим. 1 підрозд. 10 розд.ХХ Податкового кодексу України за порушення пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п. 51.1 ст. 51, пп. 176.2 “б” п. 176.2 ст. 176 тимчасово штрафні санкції не застосовуються за порушення, вчинені у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України корона вірусної хвороби (COVID-19), а саме, за порушення щодо подання з недостовірними даними податкового розрахунку за формою 1-ДФ.
- пп. 4 п. 2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, в результаті чого встановлено несвоєчасне подання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску за травень 2015 року, червень 2015 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року;
- пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України щодо неподання звітів про контрольовані операції за 2018 та 2019 роки.
На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 29.07.2021 № 0569090710, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 528 600,00 грн та від 30.07.2021 № 00574550708, яким позивачу збільшено зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 13 597 417,00 грн, в тому числі за основним платежем 12 361 288,00 грн, штрафні санкції 1 236 129,00 грн.
Представництво скористалося правом адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, однак за результатами розгляду скарги Державна податкова служба Україна рішенням від 30.09.2021 №22206/6/99-00-06-01-01-06 залишила останні без змін, а скаргу позивача – без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, дійшов висновку, що діяльність Представництва “Вьорваг фарма Гмбх&Ко.КГ” не мала ознак постійного представництва, а відтак контролюючий орган безпідставно застосував до позивача положення підпункту 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 ПК України, що надалі призвело до неправомірного донарахування грошових зобов’язань з податку на прибуток.
З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.09.2021 у справі №640/10685/20, відповідно до яких, під час вирішення спору щодо характеру діяльності представництва важливо врахувати:
а) наявність постійного місця діяльності нерезидента в Україні або наявність в Україні особи, яка має і зазвичай використовує повноваження щодо укладання контрактів від імені нерезидента;
б) наявність у нерезидента ділової мети, що полягає в утриманні відповідного місця діяльності;
в) функціонал представництва, на підставі якого має бути визначено характер взаємовідносин між представництвом і підприємством з погляду принципу окремої податкової правосуб`єктності;
г) оцінку того, наскільки виконувані представництвом функції становлять суттєву або істотну частину діяльності нерезидента;
ґ) визначення того, чи виконує представництво функції виключно відносно підприємства (нерезидента), чи також стосовно інших осіб.
Найважливішим критерієм, яким характеризується діяльність постійного представництва, є комерційна мета діяльності.
На переконання контролюючого органу, вищевказані обставини не мають належного відображення та аналізу в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не надали оцінки правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.07.2021 №0569090710 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 528600,00грн.
Також відповідач зазначає, що під час вирішення цього спору суди як першої, так і апеляційної інстанцій покликалися на нечинну норму ПК України, а саме статтю 160 ПК України.
Окрім того, контролюючий орган наголошує, що Представництво не є окремим правосуб’єктом в розумінні Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і майно та Податкового кодексу України, оскільки воно не є резидентом ані Німеччини, ані України.
Відповідно до доводів, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд ухвалою від 22.06.2023 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Представництво у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини у справі, а також правильно застосували норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Окрім того, в додаткових письмових поясненнях позивача, поданих до суду касаційної інстанції, зазначено про те, що у період перевірки директором Представництва була Тарабанова Вікторія Йосипівна, яка діяла, зокрема, на підставі довіреності від 18.11.2019. Відповідно до п.2 довіреності директор представництва має право представляти інтереси Компанії та/або Представництва у судах України, зокрема, в адміністративних справах, з усіма правами позивача. Згідно з п.10 довіреності директор Представництва має право підписувати від імені Компанії будь-які договори. Так, з метою захисту прав та законних інтересів клієнта щодо оскарження незаконних результатів податкової перевірки та скасування ППР, між Адвокатським об’єднанням “ОМП” та Компанією в особі Представництва, за підписом директора Тарабанової Вікторії Йосипівни, укладено договір про надання правової допомоги №21/10-25 від 25.10.2021, яким визначено повноваження адвокатів подавати позов від імені довірителя.
Під час розгляду справи Верховний Суд встановив, що першочерговим питанням у цій справі є наявність/відсутність у Представництва “Вьорваг фарма Гмбх і Ко.КГ” статусу резиденства України з огляду на те, що воно не має статусу юридичної особи, та відповідно наявність адміністративної процесуальної правосуб’єктності (право- і дієздатності) і, як наслідок, можливості самостійної реалізації останнім своїх процесуальних прав та обов’язків в суді.
Відповідно до частини другої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України (частина сьома статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 43 КАС України визначено поняття адміністративної процесуальної правосуб`єктності.
Відповідно до частини 1 вказаної статті здатність мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
Частиною 3 статті 43 КАС України передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Зважаючи на визначену статтею 43 КАС України адміністративну процесуальну правосуб`єктність, для реалізації своїх прав та обов`язків як учасника справи, визначених статтею 44 КАС України, юридична особа повинна мати правоздатність та дієздатність, які виникають з моменту створення юридичної особи та припиняються з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Адміністративна правосуб’єктність є основним, базовим елементом адміністративно-правового статусу особи й саме вона зумовлює можливість юридичної особи бути учасником адміністративних правовідносин та визначає обсяг її прав та обов’язків.
Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Судова палата зауважує, що закріплене у зазначеній статті поняття юридичної особи вимагає звернення до цивільно-правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб. Розгляд поняття юридичної особи неможливий без визначення ознак юридичної особи, що дають змогу відрізнити юридичну особу від будь-яких інших формувань, об’єднань, філій і представництв, які не можуть визнаватися суб’єктами цивільного права.
До основних ознак юридичної особи належать: державна реєстрація факту створення юридичної особи, наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов’язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем у суді.
Всі зазначені вище ознаки мають бути наявними в сукупності і відсутність хоча б однієї з них не дає можливості виокремити самостійну юридичну особу.
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 статті 89 Цивільного кодексу України).
Значення державної реєстрації юридичних осіб, організація цієї реєстрації, повнота єдиного реєстру юридичних осіб, достовірність відомостей, які вносяться в державний реєстр, полягає в тому, що така реєстрація забезпечує можливість отримання необхідної інформації господарюючими суб’єктами. Така інформація важлива для розв’язання питань про укладення договорів, формування господарських зв’язків, ведення господарських операцій. Вона сприяє формулюванню усталеності економічного обороту. Юридична особа вважається створеною з моменту реєстрації в єдиному державному реєстрі і з цього моменту набуває правоздатності. Реєстрації підлягають і подальші зміни правового статусу юридичної особи.
Згідно з частиною 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного реєстру запису про її припинення (частина 4 статті 91 ЦК України).
У відповідності до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 статті 83 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Згідно з частиною 4 статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” від 15 травня 2003 року № 755-IV, встановлено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців – це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об’єднання, професійної спілки, її організації або об’єднання, політичної партії, організації роботодавців, об’єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом (п.4 ч.1 ст. 1).
Відповідно до статті 26 Закону України “Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005 № 2709-IV (далі також – Закон № 2709-IV) цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи, з огляду на вимоги статті 25 цього Закону вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
Статтею 27 Закону №2709-IV передбачено, що особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.
З огляду на вимоги частин другої та третьої статті 95 ЦК України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (частина четверта статті 95 Цивільного кодексу України).
Згідно зі змістом цих правових норм, представництва утворюються для виконання допоміжних операцій поза місцем знаходження самої юридичної особи в тих місцях, де знаходження такого представництва забезпечить зручність налагодження зв’язків, виконання певних дій, на які воно уповноважене юридичною особою, в тому числі виконання юридичних дій. На відміну від філій представництва не виконують фактичних дій, компетенція їх обмежена виконанням юридичних дій від імені юридичної особи. Представництва не визнаються суб’єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи. Відповідальність за дії представництв і їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці представництва.
Таким чином, представництва, хоча й є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи й власною юридичною правосуб’єктністю вони не наділені.
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів судової палати зазначає, що адміністративна процесуальна правосуб’єктність – це можливість особи бути носієм певних процесуальних суб’єктивних прав і обов’язків, у тому числі процесуальних суб’єктивних прав та обов’язків сторони справи, а відтак, особи, які є сторонами адміністративної справи, обов’язково повинні відповідати всім вимогам адміністративної процесуальної правосуб’єктності. Представництва, які не мають статусу юридичної особи, не наділені адміністративною правосуб’єктністю.
Так, згідно з відомостями Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України за запитом по Коду ЄДРПОУ 26409057 інформації не знайдено. Тобто, Представництво “Вьорваг фарма Гмбх&Ко.КГ” не зареєстровано ні як юридична особа, ні як відокремлений підрозділ юридичної особи зі статусом юридичної особи.
Відповідно до пункту 1.1. Положення про представництво “Вьорваг фарма Гмбх і Ко.КГ” (далі також – Положення) в Україні останнє є представництвом компанії “ВЬОРВАГ ФАРМА ГМБХ & КО.КГ” в м.Київ, Україна, та не є юридичною особою і не займається комерційною діяльністю. Представництво у всіх випадках діє від імені і за дорученням компанії “ВЬОРВАГ ФАРМА ГМБХ & КО.КГ” і виконує свої функції згідно з чинним законодавством України.
З огляду на викладене, Представництво “Вьорваг фарма Гмбх і Ко.КГ”, яке звернулося до суду з цим позовом, не є юридичною особою, а відтак не має адміністративної процесуальної правосуб’єктності (право- і дієздатності), що, у свою чергу, позбавляє його права на звернення до суду з позовною заявою.
Щодо довіреності, виданої Тарабановій В.Й., відповідно до якої Компанія уповноважує її здійснювати надалі представництво Компанії в Україні, в тому числі в судах України, а також самостійно продовжувати керувати цим Представництвом, то вказане підтверджує той факт, що саме материнська компанія (нерезидент України) може бути належним позивачем у справі. При цьому, за змістом довіреності можна дійти висновку про відсутність права у Тарабанової В.Й. здійснювати передоручення представництва.
Пунктом 3 частини 4 статті 169 КАС України, встановлено, що у разі подання позову особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви, а якщо провадження у справі було відкрито – ухвалу про залишення позову без розгляду (п.1 частини 1 статті 240 КАС України).
Судова палата, враховуючи вищенаведені норми законодавства у взаємозв’язку з встановленими обставинами відсутності у представництва статусу юридичної особи, наголошує, що представництво, яке не є юридичною особою, не має адміністративної процесуальної правосуб’єктності (право- і дієздатності), а відтак позбавлене права на звернення до суду з позовною заявою.
Відсутність адміністративної процесуальної дієздатності у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України має наслідком залишення позову без розгляду.
Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково розглядали цей спір по суті.
За правилами пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Механізм застосування такого повноваження конкретизовано у статті 354 КАС України, частина перша якої визначає, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Ураховуючи наведене, зважаючи на надані статтею 341 КАС України повноваження, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а позовну заяву залишити без розгляду.
Водночас, Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював позицію, що з метою додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, (яка в даному випадку відбулась в бік тлумачення норм права щодо неможливості звернення до суду осіб, які не мають адміністративної процесуальної правосуб’єктності), може розглядатись судами як поважна причина при вирішенні питання про поновлення строків звернення до суду належним правосуб’єктом.
Керуючись статтями 240, 341, 345, 349, 351, 354, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2023 року у справі №640/31489/21 - скасувати.
Позовну заяву Представництва "Вьорваг фарма Гмбх і Ко.КГ" до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Судді:
В.П. Юрченко
Л.І. Бившева
О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська
І.А. Васильєва
М.М. Гімон
І.А. Гончарова
І.В. Дашутін
І.Л. Желтобрюх
І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова
В.В. Хохуляк
О.О. Шишов
М.М. Яковенко
_03_03.png)