ВЕРХОВНИЙ СУД

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77586520

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №148/625/17

адміністративне провадження №К/9901/21919/18

Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Берназюка Я.О., Гриціва М.І., Стародуба О.П., Мороз Л.Л., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 травня 2017 року (головуючий суддя Саламаха О.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року (головуючий суддя Біла Л.М., судді: Граб Л.С., Гонтарук В.М.) у справі №148/625/17 за позовом ОСОБА_1 до Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок і виплату пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії нижче від мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законами України про Державний бюджет;

- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити починаючи з 17 вересня 2015 року з урахуванням проведених виплат пенсію врахувавши, що розмір виплаченої пенсії не може бути нижчим від мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України про Державний бюджет.

Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Зобов'язано Тульчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області перерахувати ОСОБА_1 та виплатити пенсію за період з 06.10.2016 по 06.04.2017 з урахуванням раніше виплачених сум, з подальшою виплатою пенсії у відповідності до прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_1 з 16 липня 2015 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком в розмірі 949,00 грн.

Розмір пенсії позивача обчислений з урахуванням наявного страхового стажу тривалістю 15 років 27 днів та пропорційно наявному трудовому стажу.

14 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про перерахунок і підвищення її пенсії до розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Листом від 20 березня 2017 року №965/13-13/02/1 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку розміру пенсії, оскільки для підвищення пенсійних виплат одержувачам пенсій при неповному стажі немає законних підстав. При цьому ОСОБА_1 роз'яснено, що їй 16.07.2015 призначено пенсію за віком пропорційно наявному страховому стажу, який становить 15 років 27 днів, у розмірі 474,50 грн. Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» за № 265 від 26.03.2008їй виплачується щомісячна державна адресна допомога 474,50 грн., а тому розмір її пенсії за віком становить 949 грн. Зазначено й те, що ОСОБА_1 не позбавлена права на отримання від інших органів соціального захисту населення виплат та допомог для забезпечення підтримання рівня життя особи не нижче від прожиткового мінімуму для відповідної категорії осіб (а.с.8-9).

Суди дійшли висновку про протиправність відмови УПФ у перерахунку пенсії, мотивуючи свої рішення тим, що відповідно до ч. 3ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Положеннями ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Отже, суди дійшли висновку, що пенсія позивача, що є основним джерелом існування, має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний період.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Тульчинське об'єднане УПФ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що дії УПФ відповідають нормам чинного законодавства, оскільки розмір пенсії позивача обчислено у відповідності до ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пропорційно наявному трудовому стажу позивача - 15 років та здійснено доплату щомісячної адресної допомоги у розмірі 474,50грн. відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян". Крім того, відповідач вказує, що позивачем не надано жодних доказів стосовно того, чи зверталась вона до органів соціального захисту населення, чи не отримує вона виплат з інших джерел, тобто не доведено того факту, що пенсія є єдиним основним джерелом існування.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року справу передано на розгляд палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі ч. 1 ст. 346 та ч. 1, 4 ст. 347 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №607/8511/17 (провадження № К/9901/46027/18).

У зв'язку з виникненням питань щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, відповідно до частини 7 статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач звернувся до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку.

До Верховного Суду надійшли наукові висновки ОСОБА_2 (доктор юридичних наук, професор), ОСОБА_3 (кандидат юридичних наук, доцент).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши надіслані наукові висновки, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів судової палати вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №607/8511/17 (провадження № К/9901/46027/18) відсутні, з огляду на таке.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок призначення, нарахування і виплати пенсій.

Частиною першою статті 5 Закону №1058-IV встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 1 Закону №1058-IV надано визначення термінів, які вживаються у цьому Законі, зокрема:

- мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом;

- Накопичувальний пенсійний фонд (далі - Накопичувальний фонд) - цільовий позабюджетний фонд, який створюється відповідно до цього Закону, акумулює страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених цимЗаконом, членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі, передбачені цим Законом;

- пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;

- пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;

- соціальні послуги - послуги, що надаються особам за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, визначених цим Законом;

- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частини першої ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Частиною першою ст. 28 Закону №1058-IV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Частиною другою названої статті передбачено, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об'єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).

Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 ст. 28 Закону № 1058-IV).

Вказані положення є достатньо чітко та передбачено сформульовані з позицій забезпечення прав особи та дозволяють їй зробити розумне припущення про наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення, що визначає якість правового регулювання.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, загальний стаж позивача становить 15 років 27 днів, що є меншим за необхідні 30 років для отримання мінімального розміру пенсії у розмірі прожиткового мінімуму. Відповідно, розрахунок пенсії відповідачем було зроблено пропорційно наявному страховому стажу, а тому розмір безпосередньо пенсійної виплати є нижчим за прожитковий мінімум.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», у редакції, чинній до 24 квітня 2014 року, передбачалася виплата щомісячної державної адресної допомоги, у разі, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат не досягав прожиткового мінімуму. І така щомісячна адресна допомога виплачувалася у сумі, що не вистачає саме до прожиткового мінімуму.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 року №112 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року №265, та встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім інвалідів I та II груп (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

Такі зміни набрали чинності 24 квітня 2014 року.

Як вже зазначалося, у період з 6 жовтня 2016 року (період, задоволений судом першої інстанції) та на час вирішення судом першої інстанції спору, позивач отримує пенсійну виплату у вигляді пенсії, розрахованої пропорційно наявному страховому стажу, та відповідну доплату у вигляді щомісячної державної адресної допомоги у розмірі, що не вистачає до 949 грн. і, відповідно, отримує 949 гривень.

З наведеного вбачається, що відповідачем позивачу призначена та виплачується пенсія за віком в порядку та у розмірі, що передбачений Законом №1058-IV, а також з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року №265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» щомісячна державна адресна допомога.

Щодо посилання позивача, які визнані слушними судами попередніх інстанцій, на порушення відповідачем ст.46 Конституції України слід зазначити наступне.

Відповідно до названої статті Основного закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.6 Закону №1058-IV, непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

При цьому, види виплат, які виплачуються за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначені ст.9 Закону і такими виплатами є: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника (ч.1 ст.9). За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата (ч.2 ст.9). У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера (ч.3 ст.9).

Отже, за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, одноразова виплата (ст.56 Закону) та допомога на поховання.

З огляду на вищенаведені норми Закону №1058-IV та постанови КМУ №265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз. 2 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (надалі - Закон № 1058- IV)), що базується на принципах, закріплених у ст. 7 Закону №1058- IV, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI), та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Вказане положення повторюється у ч. 2 ст. 7 Закону №1058-IV.

Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов'язань перед особою.

Таким чином, законодавством розмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМУ №265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» тощо.

Отже, колегія суддів судової палати дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч.3 ст.46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя ОСОБА_1 не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.

Відповідно, підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову, в межах розгляду даної справи, відсутні.

Таким чином, колегія суддів судової палати у цій справі не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №607/8511/17 (провадження №К/9901/46027/18), відповідно до якого наявність страхового стажу меншої тривалості (у чоловіків менше 35 років, а у жінок менше 30 років) тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу , виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 ст. 28 Закону № 1058-IV). Вказаний підхід відображає справедливий розподіл спільного фонду коштів соціального страхування, залежно від рівня участі у його наповненні. Це визначає якість правового регулювання: розуміння наслідків відсутності необхідного страхового стажу при подальшому рівні пенсійного забезпечення особи.

У цих правовідносинах на органи Пенсійного фонду покладено функцію здійснення пенсійних виплат за рахунок коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду та щомісячної державної адресної допомоги, джерелом якої є кошти Державного бюджету України, у зв'язку з чим перекладення обов'язку держави щодо забезпечення усім особам, які досягли пенсійного віку, рівня життя не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, на солідарно-накопичувальну систему ПФУ суперечить принципам загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та основам соціального захисту.

Відповідно до статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У цій справі, Верховний Суд також вбачає порушення судом першої інстанції норм статті 100 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Так, дійшовши висновку, про пропуск позивачем строків звернення до суду в частині позовних вимог за період з 17 вересня 2015 року до 6 жовтня 2016 року, суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих позовних вимог.

Натомість, відповідно до статті 100 КАС України, в редакції чинній до 15 грудня 2017 року, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Таким чином, правовим наслідком пропуску строків звернення до суду є залишення позову без розгляду, а не відмова у його задоволенні.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області задовольнити.

Постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 31 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року у справі №148/625/17 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій та зобов'язання Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області здійснити перерахунок та виплату пенсії за період з 17 вересня 2015 року по 5 жовтня 2016 року, включно, залишити без розгляду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Я.О. Берназюк

М.І. Грицiв

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду

Постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №148/625/17 (адміністративне провадження №К/9901/21919/18)