Постанова ОП КГС ВС від 22 червня 2018 року у справі № 904/7535/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/74842506

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року

м. Київ

Справа №  904/7535/17

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. (головуючого), Баранця О. М., Булгакової І. В., Дроботової Т. Б., Катеринчук Л. Й., Львова Б. Ю., Селіваненка В. П., Ткача І. В., Ткаченко Н. Г.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2017

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2017

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

про стягнення 128 937 грн. 12 коп.

Короткий зміст позовних вимог

1. 22.07.2017 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Позивач) подало позовну заяву про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - Відповідач) 117 716 грн. 04 коп. плати за користування вагонами та 11 221 грн. 08 коп. збору за зберігання вантажу, а разом -128 937 грн. 12 коп.
2. Позовна заява мотивована тим, що спірна сума складає плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, нараховані Позивачем Відповідачу згідно з умовами укладеного ними договору № ПР/М-13-2/11-131387/НЮдч від 28.11.2013 про експлуатацію залізничної під'їзної колії Відповідача (далі - Договір), яка примикає до станції Кривий Ріг, за весь час затримки вагонів з вини Відповідача як одержувача на підходах до станції Кривій Ріг, оскільки вагони було затримано через зайнятість колій станції призначення Кривий Ріг неприйнятими Відповідачем вагонами, що надійшли на його адресу, у зв'язку з несвоєчасним забиранням вантажу одержувачем (Відповідачем) на свою під'їзну колію. При цьому Позивач вказує, що за фактом затримки станціями затримки Батуринська, Мудрьона, Апостолове, Чертомлик складені акти про затримку вагонів та акти загальної форми та представникам одержувача (Відповідача) своєчасно вручені повідомлення про затримку вагонів на підходах до станції призначення з вини Відповідача. Також Позивач зазначає, що ним було повідомлено Відповідачу про нарахування відповідної плати, однак відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки працівниками Відповідача були підписані із запереченнями: "Не згодні з нарахованою сумою. Колії для прийому були вільні ", що не спростовується доказами, однак акти загальної форми ГУ-23, які є підставою для матеріальної відповідальності, підписані відповідальним працівником Відповідача без заперечень, чим і підтверджується вина Відповідача в затримці вагонів. Неможливість або несвоєчасне забирання вагонів не звільняє Відповідача від плати за користування вагонами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 10.10.2017 Господарський суд Дніпропетровської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2017) позов задовольнити: стягнути з Відповідача на користь Позивача плату за користування вагонами в сумі 117 716 грн. 04 коп. та збір за зберігання вантажу в сумі 11 221 грн. 08 коп. Рішення судів мотивовані тим, що Позивачем надані докази на підтвердження того, що затримка вагонів на станціях підходу до станції призначення відбулась через неможливість приймання їх станцією призначення з причин скупчення на ній вагонів, що прибули на адресу Відповідача, а причиною скупчення вагонів стало неприйняття вагонів одержувачем - Відповідачем, і несвоєчасне вивільнення колій від вантажу, що прибув на його адресу. Через викладене та виходячи з норм законодавства та умов пункту 15 Договору, суд дійшов висновку про наявність вини Відповідача та обґрунтованість нарахування йому Позивачем плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу. При цьому суди вказали, що плата за користування вагонами не є мірою відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини у сторони зобов'язання. Також суди зазначили, що порушення Відповідачем пункту 8 Договору про експлуатацію під'їзної колії Відповідача та недотримання вимог Інструкції "Про порядок користування пристроями маршрутно-релейної централізації станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці" унеможливило здійснення подачі вагонів зі станції Кривий Ріг на станцію Допоміжна та викликало скупчення вагонів на станції призначення Кривий Ріг. Крім цього суди вказують на те, що незважаючи на надання Відповідачем довідки про наявність вільних колій на станції Допоміжна на підтвердження можливості прийняти вагони зі станції Кривий Ріг, Відповідачем не надано доказів на підтвердження факту прийняття ним заходів з реагування на повідомлення Позивача про подавання вагонів, у тому числі доказів повідомлення Позивача про готовність вагонів до збирання, а відповідно і виконання вимог Інструкції "Про порядок користування пристроями маршрутно-релейної централізації станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці". На підставі цього суди дійшли висновку про те, що за відсутності згоди Відповідача прийняти вагони на свою під'їзну колію, невключення "зеленого" вхідного сигналу світлофора, який дозволяє залізниці своїм локомотивом доставити запитувані вагони на приймально-здавальні колії станції Допоміжна, залізниця позбавлена можливості виконати покладені на неї зобов'язання за Договором. Суд вирішив відмовити у задоволені клопотання про витребування доказів (графіків руху поїздів, журналів форми ДУ-3, графіків маневрової роботи диспетчера) та призначення судової експертизи, оскільки вирішення відповідного кола питань належить до внутрішньої технології роботи залізниці і не може бути вирішено експертним шляхом, а складення положення зайнятості колії та обов'язок залізниці враховувати наявність чи відсутність проміжків часу, протягом яких ті чи інші колії ставали вільними, та визначення часу знаходження вагонів під технологічними операціями вагонів при видачі наказу про затримку не передбачено жодним нормативним актом. Доводи Відповідача про неправильне нарахування плати за користування вагонами відхилені через те, що вказана плата обчислюється за загальний час, який включає час затримки та час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
4. Апеляційний суд додав, що визначення наявності або відсутності технічної можливості у залізниці доставити вагони, затримані на підходах, стосується технології роботи залізниці, для чого необхідні спеціальні знання диспетчера з руху поїздів, а системний аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що станціями підходу є станції, які знаходяться на шляху прямування до станції призначення. Також апеляційний суд зазначив, що Відповідач не надав доказів на підтвердження повідомлення залізниці прямим телефонним зв'язком відповідно до умов Договору або іншим чином щодо готовності забрати на свою під'їзну колію вагони та доказів на підтвердження вжиття заходів до залізниці з приводу порушення нею умов Договору в частині дотримання строку здачі вагонів на під'їзну колію вантажовласника (Відповідача). За висновком апеляційного суду, зробленим з посиланням на норми законодавства, якщо хоча б одна колія на станції призначення зайнята з вини Відповідача, обставини наявності вільних колій під час видачі наказів про затримку вагонів, а також через відсутність обов'язку залізниці здійснювати відправлення поїзда, затриманого на підході до станції призначення в період часу з моменту вивільнення раніш зайнятих колій, спростовують доводи Відповідача про готовність прийняти спірні вагоні на свою під'їзну колію та відсутність вини Відповідача у затримці вагонів, а тому вказують на порушення з боку Відповідача зобов'язань, передбачених пунктом 46 Статут залізниць та пункту 5 Договору. Апеляційний суд відхилив доводи Відповідача про незаконність одночасного стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу через те, що порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізною плати мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має права щодо залізниці, зокрема вимагати відшкодування збитків у разі втрати частини вагонів з групи, оформленої одним проїзним документом тощо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 07.12.2017 Відповідач подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Суди неправомірно встановили наявність вини Відповідача у затримці вагонів, оскільки у цьому винним є Позивач, причини затримки вагонів, викладені Позивачем в актах загальної форми ГУ-23 не відповідають дійсності і документально не підтверджені, а Позивачем не надано жодних пояснень, з яких причин вагони не направлялись на станцію призначення та знаходились на станції затримки до вказівки затримати вагони та оформлення відповідних наказів.
7. Вирішення питання щодо наявності або відсутності у Позивача можливості доставити вагони на станцію призначення з урахуванням ситуації, що склалася на станції призначення в момент затримки вагонів на станціях підходу, потребує спеціальних знань, у зв'язку з чим суд безпідставно відхилив клопотання Відповідача про призначення у справі судової експертизи.
8. Акти затримки вагонів, що прямували на адресу Відповідача, були складені на станціях Мудрьона, Чортомлик, Батурінська, Апостолове, які не є станцією призначення та не є станціями підходу до станції призначення, а тому Позивач неправомірно затримав вагони за наказами та неправомірно нарахував збір за зберігання вантажу та плату за користування вагонами, які згідно із статтею 119 Статуту залізниць України нараховуються лише у разі затримки вагонів з причин, що залежать, зокрема від вантажоодержувача, на станціях призначення і на підходах до них.
9. Одночасне стягнення збору за зберігання вантажу та плати за користування вагонами не може збігатися у часі, і одне виключає інше, а тому є незаконним. Надання апеляційним судом категорії "вантаж" іншого значення суперечить Статуту залізниць України, який підлягає застосуванню як акт, який має вищу юридичну силу.

Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

10. Наявність вини Відповідача у затримці вагонів доведена належними доказами у справі та встановлена судами, а твердження Відповідача про його готовність прийняти спірні вагони на свою під'їзну колію та відсутність його вини у їх затримці спростовується з підстав, що є аналогічними мотивам, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях.
11. Підходами до станції призначення є будь-яка залізнична станція на шляху прямування до станції призначення.
12. Об'єднання вимог про стягнення одночасно збору за зберігання вантажу та плати за користування вагонами ґрунтується на документальних підставах для цих вимог - актах форми Гу-23, які були досліджено та оцінено, а скаржник намагається схилити Верховний Суд до переоцінки доказів, на що касаційна інстанція відповідно до процесуальних норм не має права.
13. Проведення експертизи є недоцільним та призведе до затягування розгляду справи, оскільки визначення можливості або неможливості доставити на станцію призначення затримані вагони і певний інтервал часу стосується технології роботи залізниці, для чого необхідні знання диспетчера руху поїздів, який є посадовою особою та несе відповідальність за безпеку руху поїздів на ділянці та має спеціальні знання.

Позиція Верховного Суду

14. Згідно з частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Частинами першою та другою статті 8 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджений Статут залізниць України (далі - Статут), який згідно з пунктом 2 визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

За приписами пункту 64 Статуту для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування призначено під'їзні колії.

Пунктом 71 Статуту встановлено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Відповідно до пункту 46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.

Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно з пунктом 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянам - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50% зазначених розмірів плати.

Порядок користування вагонами визначається Правилами користування вагонами і контейнерами, пунктами 3, 6, 8 - 10, 12 яких передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).

Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці.

Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (що не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість (пункт 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085).

Суди в оскаржуваних судових рішеннях встановили, що прийняті до перевезення Позивачем спірні вагони були затримані на шляху прямування на станціях за Наказами через скупчення на станції призначення вагонів, які прибули на адресу Відповідача, у зв'язку з неприйняттям вагонів вантажовласником (Відповідачем) і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на його адресу, тобто з вини Відповідача

Суди попередніх інстанцій також встановили, що наявними у справі актами форми ГУ-23а, ГУ-23, підтверджується, що вагони були затримані на шляху прямування з вини Відповідача через скупчення на станції призначення вагонів і несвоєчасне вивільнення Відповідачем колій від вантажу, який прибув на його адресу, що є порушенням статей 46, 47 Статуту.

Зайнятість приймально-відправних колій на станції призначення згідно з технологічним процесом роботи станції планує поїзний диспетчер залізниці з урахуванням підводу під навантаження порожніх вагонів парку Укрзалізниці і власних вагонів з вантажем на адресу підприємства, маневрової роботи, необхідності приймання навантажених маршрутів з Відповідачем, обгону локомотивів, для чого необхідна наявність вільних колій станції.

Підпунктом 14.2.1 пункту 14.2 Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 31.08.2005 № 507, визначено, що приймання поїздів на станцію має проводитись тільки на вільні колії, які призначені для цього технічно- розпорядчим актом станції.

Наявність тимчасово вільних колій на станції - це звичайний виробничий процес роботи станції, передбачений нормами Статуту.

Отже, на станції призначення, крім зайняття колій під технологічними операціями з вагонами, має бути забезпечено і наявність вільних колій для своєчасного приймання поїздів (також і поїздів Відповідача).

Наявність вільних під'їзних колій на станції Допоміжна, з урахуванням неподання Відповідачем суду доказів на підтвердження вжиття ним передбачених Договором заходів до забирання вагонів зі станції призначення, що прибули на його адресу, є свідченням саме вини останнього у такому скупченні, - внаслідок допущеної бездіяльності у забиранні вагонів зі станції призначення за наявності вільних під'їзних колій.

Суд також зауважує, що аргументи Відповідача щодо відсутності його вини у затримці вагонів викладені без врахування меж розгляду справи судом касаційної інстанції згідно зі статтею 300 ГПК України.

Відповідно до частини 2 вказаної статті суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, встановлення на підставі доказів у справі обставин на підтвердження наявності або відсутності вини Відповідача у затримці вагонів на станції підходу до станції призначення, а відповідно і визначення підстав для нарахування плати за користування спірними вагонами та збору за зберігання вантажу за весь час затримки вагонів з вини Відповідача, нарахованих Позивачем Відповідачу згідно з умовами Договору, за весь час затримки вагонів, не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У зв'язку із викладеним Суд відхиляє аргументи Відповідача (пункти 6, 8) щодо відсутності його вини у затримці вагонів, через що була нарахована спірна сума  з огляду на таке. Суд погоджується з правильним висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог і доведеність наявності у Відповідача обов'язку сплатити збір за зберігання вантажів та плату за користування вагонами.

Доводи Відповідача про те, що господарськими судами було порушено пункти 2, 8, 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами, пункти 119, 121 Статуту, є безпідставними, оскільки господарські суди правильно застосували вказані норми до даних правовідносин.

15. Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо незаконності одночасного стягнення збору за зберігання вантажу та плати за користування вагонами, які не можуть збігатися у часі (пункт 9), оскільки вказане твердження скаржника спростовується з'ясованим попередніми інстанціями змістом пункту 15 Договору, яким передбачено, що власник колії сплачує залізниці плату, у тому числі за користування вагонами та плату за зберігання вантажів у вагонах - у разі їх затримки з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї), згідно з Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та Правилами зберігання вантажів.

Порядок нарахування збору за зберігання вантажу визначений в пунктах 8, 9 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087, за якими збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) сплачується після закінчення терміну безоплатного зберігання. Збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом, визначеним у Тарифному керівництві № 1, затвердженому наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №   340/16356. У пункті 2.1 пункту 2 "Збір за зберігання вантажів на місцях загального користування" розділу ІІІ Тарифного керівництва № 1 визначено, що такий вид збору за зберігання вантажу як збір за зберігання рухомого складу на своїх осях (з одиниці) справляється в розмірі 5,90 грн. на добу. Відтак порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою перевізної плати, є для цілей сплати збору за зберігання вантажу вантажем. Залізниця зобов'язана доставити їх на станцію призначення цілими та справними і видати одержувачу, зазначеному в накладній.

16. Суд відхиляє доводи скаржника (пункт 7) щодо незаконної відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання Відповідача про проведення у справі судової експертизи, оскільки Відповідачем не обґрунтовано порушення господарськими судами статей 41, 43 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, а судами згідно з вимогами статті 43 ГПК України були ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного рішення.

Розгляд та вирішення питань щодо наявності вільних колій, можливості вільного руху поїздів здійснюється на підставі доказів у справі з урахуванням вимог Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язків України від 31.08.2005 № 507), норми якої були застосовані судами при винесенні оскаржуваних судових рішень. При цьому судами також правомірно були враховані вимоги Правил технічної експлуатації (затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 № 411), та вимоги Інструкції "Про Порядок користування пристроями маршрутно-релейної централізації станції Кривий Ріг", яка є Додатком № 3 до технічно-розпорядчого акта, що регламентує безпечне та безперешкодне приймання, відправлення та проходження поїздів через станцію, безпеку внутрішньостанційної маневрової роботи й дотримання техніки безпеки.

17. Таким чином доводи скаржника не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
18. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про існування підстав для задоволення вимог про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема, статті 307 Господарського кодексу України, статей 1, 8 Закону України "Про залізничний транспорт", пунктів 2, 46, 47, 64, 71 119 Статуту залізниць України, та відповідно до встановлених на підставі доказів обставин справи.
19. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені в цілому з додержанням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права. Водночас Суд не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду: у складі колегії суддів Чумака Ю.Я., Дроботової Т.Б., Пількова К.М. у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 904/12334/16, а також у складі колегії суддів Селіваненка В.П., Булгакової І.В., Львова Б.Ю. у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 904/11914/16.
20. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі №  904/7535/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                                      К. М. Пільков

Судді                                                                                           О. М. Баранець

                                                                                                    І. В. Булгакова

                                                                                                    Т. Б. Дроботова

                                                                                                    Л. Й. Катеринчук

                                                                                                    Б. Ю. Львов

                                                                                                    В. П. Селіваненко

                                                                                                    І. В. Ткач

                                                                                                    Н. Г. Ткаченко