Постанова ОП КГС ВС від 07 квітня 2023 року у справі № 910/5172/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/111443260

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5172/19

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:

Баранця О.  М. (головуючий), Банаська О. О., Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Селіваненка В. П., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Босого В.  П.

від 19.06.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Тарасенко К. В., Іоннікової І. А., Разіної Т. І.

від 03.08.2022

за позовом ОСОБА_1

до Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

про визнання недійсними договорів,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача-1: Булгаков С.В., Клосюк С.Л.,

від відповідача-2: Ананійчук О.А., Тарасенков В.В., Карпінський С.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовами до Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про:

- визнання недійсним кредитного договору №19 від 24.10.2008, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», на виконання постанови Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319;

- визнання недійсним договору поруки №19/П від 27.05.2016, укладеного між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором  №19 від 24.10.2008;

- визнання недійсним кредитного договору № 19 від 03.03.2009, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на виконання постанови Правління Національного банку України від 25.02.2009 № 92/БТ «Про надання кредиту для підтримки ліквідності»;

- визнання недійсним договору поруки № 19-1/П від 27.05.2016, укладеного між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором № 19 від 03.03.2009;

- визнання недійсним кредитного договору № 54 від 02.10.2014, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на виконання постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 562/БТ «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності», зі змінами від 25.09.2014 №  605/БТ, від 02.10.2014 №  618/БТ;

- визнання недійсним договору поруки № 54/П від 27.05.2016, укладеного між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором №  54 від 02.10.2014;

- визнання недійсним кредитного договору № 120 від 05.12.2014, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на виконання постанови Правління Національного банку України від 04.12.2014 № 791/БТ «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності»;

- визнання недійсним договору поруки №120-1/П від 05.08.2016, укладеного між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором №  120 від 05.12.2014;

- визнання недійсним кредитного договору № 10 від 20.02.2015, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на виконання постанови Правління Національного банку України від 19.02.2015 № 119/БТ «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності»;

- визнання недійсним договору поруки №10-1/П від 11.08.2016, укладеного між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором  № 10 від 20.02.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані таким:

1) кредитні договори суперечать  Закону України «Про Національний банк України» та як наслідок частинам першій та другій статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, так як укладені на підставі протиправних постанов Правління Національного банку України, оскільки:

- стабілізаційний кредит є одним із інструментів виконання Національним банком України функцій банківського регулювання та нагляду. Кредитні договори укладались в порядку виконання Національним банком України своїх функцій банківського регулювання;

- відповідно до пункту 1.5 глави 1 розділу ІІІ Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України  від 26.09.2006 № 378, та пункту 1.3 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, рішення про надання чи відмову в наданні стабілізаційного кредиту  приймає Правління Національного банку України;

- члени Правління Національного банку України не мали права приймати будь-яких рішень, оскільки були призначені на посади незаконно, всупереч чинного законодавства;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17 встановлено, що виконувачі обов`язків заступників голови Національного банку України, які входять до складу Правління Національного банку України за посадою, не пройшли процедуру погодження при призначенні на посаду з Радою Національного банку України;

- на засіданнях Правління Національного банку України, на яких вирішувались питання про надання  Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» спірних кредитів, були присутні менше, ніж дві третини членів правління, що свідчить про неправомочність засідань та незаконність ухвалених постанов;

2) договори поруки є недійсними з огляду на недійсність основного зобов`язання;

3) Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» має повернути Національному банку України безпідставно отримані грошові кошти за спірними кредитними договорами в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України;

4) спір випливає з кредитних договорів, укладених між юридичними особами, а право позивача порушене саме у зв`язку з укладенням договорів поруки в забезпечення кредитних договорів, тому спір підвідомчий господарському суду;

5) про незаконність постанов Правління Національного банку України, на виконання яких були укладені спірні кредитні договори, та, відповідно, про незаконність кредитних договорів позивач дізнався лише у березні 2019 року після ознайомлення з інформацією щодо мотивів Великої Палати Верховного Суду при прийнятті постанови від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17 і з цього часу розпочинається перебіг позовної давності.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

24.10.2008 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (позичальник), відповідно до постанови Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319, був укладений кредитний договір №  19. Згідно з умовами п. 1.1 цього договору кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000,00 грн на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - 365.

03.03.2009 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (позичальник) був укладений Кредитний договір №  19. За змістом пункту 1.1 цього договору відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.12.2008 № 459, постанови Правління Національного банку України від 25.02.2009 №92/БТ «Про надання кредиту для підтримки ліквідності» кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - кредит, на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього.

Пунктами 1.2-1.3 вказаного кредитного договору визначено, що у рахунок відкритої кредитної лінії кредитор надає позичальнику кредит на суму 5 000 000 000,00 грн на строк з 03.03.2009 по 03.03.2010 зі сплатою 16,5 відсотків річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - 365 днів. Кредит надається позичальнику для підтримки ліквідності.

02.10.2014 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком  «ПриватБанк» (позичальник) був укладений кредитний договір №  54 на виконання вимог постанови Правління Національного банку України № 562/БТ від 11.09.2014 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності» зі змінами від 25.09.2014 № 605/БТ, від 02.10.2014 № 618/БТ. Відповідно до п. 1.1 цього договору кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 вказаного кредитного договору погоджено надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності, надалі за текстом - кредит, в сумі 1 300 000 000,00 грн строком з 02.10.2014 по 15.08.2016, у тому числі 410 000 000,00 грн надано 02.10.2014, а решта згідно отриманих заявок позичальника.

Процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі півтори облікової ставки Національного банку України, що на момент укладення цього договору становить 18,75  % процентів річних і є незмінною протягом дії цього договору. Облікова ставка Національного банку України на момент укладання цього договору становить 12,5% процентів річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - фактична кількість днів у місяці/році. Строк освоєння кредиту протягом трьох місяців з дати прийняття постанови.

Згідно з п. 1.3 вказаного кредитного договору кредит надається позичальнику для підтримки ліквідності.

05.12.2014 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (позичальник) був укладений кредитний договір № 120 на виконання вимог постанови Правління Національного банку України № 791/БТ від 04.12.2014 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності».

Відповідно до п. 1.1 цього договору кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 вказаного кредитного договору погоджено надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності (кредит) в сумі 3 640 000 000,00 грн до 02.12.2016. Видача кожного траншу кредиту оформляється додатковим договором до цього договору з відповідним графіком погашення кредиту. Кредит надається з освоєнням частинами в сумах, які не перевищують обсяги зменшення коштів фізичних осіб за останні 5 робочих днів до дати звернення позичальника для отримання відповідної частини кредиту. Процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі півтори облікової ставки Національного банку України, що на момент укладення цього договору становить 21,00 % процентів річних і є незмінною протягом дії цього договору. Облікова ставка Національного банку України на момент укладання цього договору становить 14,00 % процентів річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - фактична кількість днів у місяці/році.

За змістом п. 1.3 вказаного кредитного договору кредит надається позичальнику для підтримки ліквідності.

20.02.2015 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (позичальник) був укладений кредитний договір № 10 на виконання вимог постанови Правління Національного банку України № 119/БТ від 19.02.2015 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності». Відповідно до п. 1.1 цього договору кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 вказаного кредитного договору погоджено надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності (кредит) в сумі 2 280 000 000,00 грн строком до 08.02.2017. Процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі облікової ставки Національного банку України плюс півтора проценти річних, що на момент укладення цього договору становить 21,00  % процентів річних і підлягає коригуванню протягом дії цього договору у разі зміни облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка Національного банку України на момент укладання цього договору становить 19,5 % процентів річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - фактична кількість днів у місяці/році.

Згідно з п. 1.3 вказаного кредитного договору кредит надається позичальнику для підтримки ліквідності.

В забезпечення виконання позичальником грошового зобов`язання за Кредитними договорами, між Національним банком України (Банк), ОСОБА_1 (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (позичальник) були укладені наступні договори поруки (надалі разом - «Договори поруки»):

- договір поруки №19/П від 27.05.2016, за яким поручитель зобов`язується перед банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з Кредитного договору №19 від 24.10.2008, укладеного між банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, які укладені, або будуть укладені між банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо) (далі - кредитний договір), а саме зобов`язань щодо: повернення заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 2 990 870 000,00 грн, та у строки, що обумовлені кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором;

- договір поруки №19-1/П від 27.05.2016, за яким поручитель зобов`язується перед банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору №19 від 03.03.2009, укладеного між банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, які укладені, або будуть укладені між банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо) (далі - кредитний договір), а саме зобов`язань щодо: повернення заборгованості за кредитом у сумі, що не перевищує 6 787 000 000,00 грн та у строки, що обумовлені кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором;

- договір поруки № 54/П від 27.05.2016, за яким поручитель зобов`язується перед банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору № 54 від 02.10.2014, укладеного між банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, які укладені, або будуть укладені між банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо) (далі - кредитний договір), а саме зобов`язань щодо: повернення кредитної заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 1 186 944 000,00 грн, та у строки, що обумовлені кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором;

- договір поруки №10-1/П від 11.08.2016, за яким поручитель зобов`язується перед банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору № 10 від 20.02.2015, укладеного між банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, які укладені або будуть укладені між банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо) (далі - кредитний договір), а саме зобов`язань щодо: повернення заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 2 280 000 000,00 грн, та у строки, що обумовлені кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором;

- договір поруки №120-1/П від 05.08.2016, за яким поручитель зобов`язується перед банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору № 120 від 05.12.2014, укладеного між банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, які укладені, або будуть укладені між банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо), а саме зобов`язань щодо: повернення заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 2 784 993 000,00 грн, та у строки, що обумовлені кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2019 об`єднані в одне провадження справи №910/5172/19, №910/5171/19, №910/5170/19, №910/5169/19, №910/5168/19 за позовами ОСОБА_1 до Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитних договорів та передані на розгляд судді Босого В.П., присвоєно об`єднаній справі №  910/5172/19.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.06.2020 у справі №  910/5172/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив повністю.

Визнав недійсними укладені між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» кредитні договори № 54 від 02.10.2014, № 120 від 05.12.2014, № 10 від 20.02.2015, № 19 від 24.10.2008, № 19 від 03.03.2009.

Визнав недійсними укладені між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» договори поруки № 54/П від 27.05.2016, № 120-1/П від 05.08.2016, № 10-1/П від 11.08.2016, № 19/П від 27.05.2016, № 19-1/П від 27.05.2016. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 апеляційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишені без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 у справі № 910/5172/19 залишене без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що укладені між відповідачами кредитні договори суперечать приписам Закону України «Про Національний банк України», а також Положенню про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженому постановою Правління Національного банку України  від 26.09.2006 № 378 та Положенню про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, що відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України  є підставою для визнання кредитних договорів недійсними.

Визнання недійсними кредитних договорів є підставою для визнання недійсними договорів поруки, як правочинів щодо забезпечення таких кредитних договорів.

Підставою для таких висновків суди попередніх інстанцій зазначили те, що представниками Національного банку України  не було надано суду витребувані докази, тобто за висновками судів попередніх інстанцій відповідачем-1 не спростовано твердження позивача про незаконне призначення членів Правління Національного банку України, відсутність кворуму на засіданнях Правління Національного банку України, відсутність права голосу у заступників Голови Національного банку України та неможливість прийняття ними участі в голосуванні на засіданнях Правління Національного банку України, порушення процедури призначення заступників Голови Національного банку України, а відтак суди попередніх інстанцій визнали такі обставини встановленими в межах даної справи.

За відсутності правомірних рішень Правління Національного банку України про надання стабілізаційних кредитів для підтримки ліквідності Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», повноваження у представника Національного банку України  на укладення кредитних договорів також були відсутні.

Щодо наявності порушеного права позивача - суди зазначили, що власник істотної участі в банку мав статус учасника правовідносин щодо отримання рефінансування такого банку в силу свого статусу як власника істотної участі та наявності у нього визначених у законі обов`язків щодо підтримки платоспроможності банку, нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому Національним банком України.

Тобто кредитні договори безпосередньо стосуються прав та законних інтересів позивача, що надавало йому право вимагати дотримання закону при їх укладенні або ставити питання про визнання їх недійсними при виявленні порушень закону, допущених в процесі їх укладання.

Щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності  - суди попередніх інстанцій погодились з доводами позивача, що його перебіг пов`язується з моментом, коли позивач дізнався про незаконність постанов Правління Національного банку України, на виконання яких були укладені спірні кредитні договори та договори поруки, та який розпочався в березні 2019 року, після ознайомлення позивача з інформацією щодо мотивів Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 05.02.2019 у справі №  826/2184/17. Тобто з моменту прийняття вказаної постанови виникли обставини, які свідчать про порушення прав позивача внаслідок укладення кредитних договорів та договорів поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Національний банк України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у  справі № 910/5172/19, у якій просив скасувати зазначені рішення та прийняти нове про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначив, що судові рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без врахування висновків Верховного Суду щодо:

- застосування положень статей 73, 74, 76, 77  Господарського процесуального кодексу України, які викладені у постановах від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц;

- застосування положень статей 3, 203, 214, 215, 241 Цивільного кодексу України, які викладені у постановах від 04.12.2018 у справі № 904/9059/17, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 3-84гс16.

А також вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме:

- положень частини десятої статті 81 Господарського процесуального кодексу України в контексті відсутності (існування) у сторони доказів, які витребовуються судом, внаслідок чого судом визнаються обставини справи встановленими;

- положень статей 256, 261 Цивільного кодексу України в контексті посилання суду на судове рішення у іншій справі, зміст якого відсутній як в матеріалах справи так і в Єдиному державному реєстрі судових рішень при вирішенні питання, зокрема, про застосування строку позовної давності  за спірними правовідносинами;

- положень пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості даного спору господарській юрисдикції.

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у  справі №  910/5172/19, в якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1 та 4 частини другої статті 287, пунктом 1 частини третьої статті 310  Господарського процесуального кодексу України.

Зазначив, що судові рішення судів попередніх інстанцій прийняті без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- Верховного Суду України: від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, від 06.07.2016 у справі № 3-576гс16, від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 (3-449гс16), Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №  910/23396/16 щодо відсутності порушеного права позивача як самостійної підстави для відмови в позові (статті 3, 15, 16 Цивільного кодексу України);

- від 10.04.2019 у справі № 906/348/18, від 11.12.2018 у справі № 910/22627/17 та від 20.06.2018 у справі № 910/15832/17 щодо застосування до спірних правовідносин статті 241 Цивільного кодексу України;

- від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо застосування стандартів доказування (статті 80, 81 Господарського процесуального кодексу України);

- від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/2969/18, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі №910/2967/18, від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17 щодо застосування строків позовної давності  та порядку їх обчислення (статті 257, 261 Цивільного кодексу України).  

Також зазначив про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач правом подати відзиви на касаційні скарги, у встановлений судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження строк, не скористався, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Позивачем 27.03.2023 подані пояснення на касаційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк».

Розгляд клопотань.

До Верховного Суду 07.04.2023 від представників позивача через засоби електронного зв`язку надійшли заяви про відкладення розгляду справи №  910/5172/19 через хворобу: адвоката Нижника О.М. (гостра респіраторно-вірусна інфекція, довідка КНП «Центр ЕМД та МК» від 06.04.2023), адвоката Вінниченко О.О. (гостра респіраторна інфекційна хвороба SARS-CoV-2, результати досліджень від 06.04.2023, Медична лабораторія CSD).

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для задоволення клопотання представників позивача про відкладення розгляду справи № 910/5172/19.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи.

Судом враховано, що матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, участь представників сторін у судовому засіданні у суді касаційної інстанції обов`язковою не визнавалась.

Крім того слід зазначити, що відповідно до положень статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.

Отже, у разі хвороби представника, позивач не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні особисто чи призначити іншого представника.

Також статтею 197 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи гарантоване право брати участь в судовому процесі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Проте правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів позивач також не скористався.

Національним банком України до Верховного Суду подано клопотання про передачу справи № 910/5172/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 302 Господарського  процесуального кодексу України. У клопотанні зазначено, що  позивач мав право звернутися з цим позовом за правилами цивільного судочинства, оскільки матеріали справи не містять доказів, що позивач є фізичною особою-підприємцем.

Розглянувши зазначене клопотання, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що заявлене відповідачем-1 клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Відповідач-1, вказуючи, що розгляд цієї справи  здійснено судами попередніх інстанцій з порушенням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, доказів того, що він заявляв про це під час розгляду справи в судах першої чи апеляційної інстанцій не надав,  в матеріалах справи таких доказів не виявлено.

Також відповідачем-1, на виконання пункту 2 частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, не наведено судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що справа № 910/5172/19 не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 26.09.2022 поновив Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» строк подання касаційної скарги. Відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі №  910/5172/19. Призначив розгляд касаційних скарг у відкритому судовому засіданні Касаційного господарського суду на 25 жовтня 2022 року о 10:45 год. у приміщенні суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25.10.2022 задовольнив заяву Національного банку України про відвід судді Верховного Суду Булгакової І.  В. Відвів суддю Верховного Суду Булгакову І. В. від участі в розгляді справи № 910/5172/19. Справу №  910/5172/19 передав на повторний автоматизований розподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 27.10.2022 склад колегії суддів для розгляду справи № 910/5172/19 визначено: Краснов Є. В. - головуючий суддя, Мачульський Г. М., Могил С. К.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Краснова  Є.  В. - головуючий, Мачульського Г. М., Могил С. К., ухвалою від 07.11.2022 задовольнив заяву суддів Краснова Є. В., Мачульського Г. М. та Могил  С. К. про самовідвід у справі № 910/5172/19. Вирішив справу № 910/5172/19 передати раніше визначеному складу суду.

Зазначив, що оскільки ця справа вже перебувала у провадженні колегії суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б., якою за результатом розгляду касаційної скарги Компанії «Тровелко Холдінгз Лімітед» прийнято рішення про скасування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 про повернення апеляційної скарги з  направленням справи на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду, то з урахуванням вищенаведеного справа має бути розподілена шляхом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, а саме: Малашенковій Т. М. - головуючий, Булгаковій І. В., Колос  І.  Б.

Згідно з протоколами передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 10.11.2022  справу № 910/5172/19 передано для розгляду складу суду: Малашенкова Т. М. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б. Підстави передачі зазначені у протоколах: відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Водночас згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.11.2022 №29.3-02/1927 обґрунтуванням призначення проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи Господарського суду міста Києва № 910/5172/19, вказано: «на виконання вимог ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу № 910/5172/19 передати раніше визначеному складу суду».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М. (головуючий), Булгакової І. В., Колос І. Б., вирішуючи заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Малашенкової Т. М., Булгакової І. В., Колос І. Б. від розгляду справи №  910/5172/19, дійшов висновку про наявність підстав для передачі її на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм права (частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, а також інших зазначених в цій ухвалі нормативно-правових актів) у подібних правовідносинах (в аналогічній ситуації у справі №  910/5172/19), викладеного в ухвалі від 07.11.2022 у справі № 910/5172/19, (2) з метою забезпечення єдності судової практики (однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права) та (3) дотримання принципу процесуальної економії.

Ухвала суду від 30.11.2022 про передачу справи №910/5172/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду обґрунтована таким:

- склад суду, зокрема суддя-доповідач, визначається автоматично відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Тимчасових засад та рішення зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2022 №3, що унеможливлює визначення складу суду ухвалою суду;

- склад суду для розгляду справи визначається за допомогою автоматизованого розподілу справи відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Тимчасових засад та рішення зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що унеможливлює визначення складу суду ухвалою суду, в тому числі, судді, якій вже задоволено заяву про відвід у цій же справі, або судді-доповідачу, яка в момент надходження скарги перебувала у відпустці понад 14 днів, або судді, яка у наступних автоматизованих розподілах для розгляду документів, які надходили до Верховного Суду в період з 19.04.2022 (включно) - дата початку неможливості здійснення розподілу документів у справі №910/5172/19 на раніше визначеного суддю-доповідача з урахуванням відповідної кількості днів до її початку, в які не здійснюється розподіл згідно з пунктом 2.3.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та дати подання заяви і підписання наказу про відпустку (19.04.2022), а також відсутністю Колос І.  Б. у складі жодної із колегій, які їх розглядали;

- у даному випадку, враховуючи задоволення заяви про самовідвід колегії суддів: Краснова Є. В. (головуючий), Мачульського Г. М., Могил С. К. у здійсненні касаційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі №  910/5172/19, ця справа підлягала передачі виключно на повторний автоматизований розподіл у загальному порядку;

- колегією суддів (яка була визначена 27.10.2022) у цій справі задоволено заяву про самовідвід і постановлено, що справу № 910/5172/19 передати раніше визначеному складу суду, відтак відповідно, викладено протилежний висновок щодо можливості визначення складу суду ухвалою суду та передачі справи у такий спосіб.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 11.01.2023 прийняв до розгляду Верховним Судом в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справу № 910/5172/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсними договорів для вирішення питання щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного в ухвалі від 07.11.2022. Призначив розгляд питання щодо відступлення від висновку, викладеного в ухвалі від 07.11.2022 у справі № 910/5172/19, у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Під час розгляду цього питання Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі № 910/5172/19 підлягають перегляду у касаційному порядку за касаційними скаргами Національного банку України та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в межах викладених в них доводів та вимог об`єднаною палатою Касаційного господарського суду.

Таке рішення обґрунтовано тим, що з аналізу частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України слідує, що об`єднана палата розглядає передану їй справу в касаційному порядку в повному обсязі, а не лише в тій частині, яка стала підставою для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо переданого на розгляд об`єднаної палати питання про відступлення від висновку, викладеного в ухвалі від 07.11.2022 у справі №  910/5172/19.

Частинами першою, другою, третьою  статті 6 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).

Відповідно до підпункту 17.4 пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи такі дії вчиняються в такому порядку: визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється:

- до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, але не довше, ніж три місяці з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу, - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;

- після приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, встановленими цією редакцією Кодексу.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 13 статті 32 Господарського процесуального кодексу України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач.

Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

Справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 1.1.1. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим  рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями) правове регулювання відносин, пов`язаних із функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду, здійснюється цим Положенням відповідно до Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про доступ до судових рішень», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про захист персональних даних» та інших нормативно-правових актів.

Підпунктом 2.3.1. цього Положення визначено, що розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою шляхом:

- автоматизованого розподілу судових справ під час реєстрації відповідної судової справи;

- пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації певної кількості судових справ;

- розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді;

- визначення складу суду з метою заміни судді (суддів);

- повторного автоматизованого розподілу судових справ.

Збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у випадках, прямо передбачених цим Положенням (підпункт 2.3.2. Положення).

Автоматизований розподіл судових справ здійснюється в автоматизованій системі за такими правилами:

- із загального списку суддів визначаються судді, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу;

- для суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу, здійснюється розрахунок коефіцієнтів навантаження;

- із числа суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу з урахуванням визначених автоматизованою системою коефіцієнтів навантаження здійснюється визначення судді для розгляду конкретної судової справи за принципом випадковості (підпункт 2.3.4. цього Положення).

Визначення суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу, здійснюється згідно з вимогами підпункту 2.3.3 пункту 2.3 цього Положення, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, а також з урахуванням дотримання правил поєднання судових справ (підпункт 2.3.5. цього Положення).

Пунктом 2.3.13. цього Положення передбачено, що збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості здійснення автоматизованого розподілу судових справ, зокрема, у випадках повернення до суду вищої інстанції судової справи, в якій судові рішення скасовувались з передачею судової справи на новий розгляд до суду нижчої інстанції (крім справ, у яких наявні обставини, що виключають повторну участь суддів у розгляді справи, в тому числі перегляд справи за нововиявленими обставинами та ін.).

Згідно з підпунктом 2.3.23 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду якщо судова справа підлягає розгляду (перегляду) колегією суддів, при автоматизованому розподілі судових справ автоматизованою системою в місцевому суді визначається головуючий суддя, а в судах апеляційної та касаційної інстанцій - суддя-доповідач із числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності). Після визначення судді-доповідача (головуючого судді) автоматизованою системою визначається склад колегії суддів із числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності) та з урахуванням складу судових палат (за їх наявності). Якщо збори суддів визначили склади постійно-діючих колегій, то автоматизована система визначає склад колегії з числа суддів основного складу. У разі неможливості визначити необхідну кількість суддів з числа суддів основного складу, автоматизована система визначає суддів, яких не вистачає, з числа резервних суддів даної колегії. У разі неможливості визначити склад колегії з числа суддів основного складу та резервних суддів, автоматизована система визначає суддів, яких не вистачає, з числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності) та з урахуванням складу судових палат (за їх наявності). Результатом автоматичного визначення складу колегії суддів є протокол автоматичного визначення складу колегії суддів, що автоматично створюється автоматизованою системою.

Рішенням Ради суддів України від 02.03.2018 № 17, в редакції рішення Ради суддів № 16 від 12.04.2018, внесено зміни до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами), та викладено його у новій редакції.

Встановлено, що Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 02.03.2018 року набирає чинності у наступному порядку:

« 2.1. пункт 21 Розділу VIII «Автоматизований розподіл судових справ між суддями», Розділ Х «Протоколи» (крім пунктів 12, 15), пункти 3 - 6 Розділу VII «Повноваження зборів суддів щодо здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями» - з 15 березня 2018 року;

2.2. Для судів, підключених до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов`язковим для його роботи: - Розділи VIII «Автоматизований розподіл судових справ між суддями», IХ «Автоматичне визначення присяжних», Розділ Х «Протоколи» (у повному обсязі) - з наступного дня після такого підключення;

2.3. Норми Положення, не зазначені у п. п. 2.1, 2.2. цього Рішення, набирають чинності та можуть використовуватись у тестовому режимі виключно для судів та органів системи правосуддя, визначених пілотними згідно з відповідним наказом Державної судової адміністрації України.

3. До підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов`язковим для його роботи:

3.1. в судах застосовуються норми Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 15.09.2016 року, та Засади використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду;

3.2. повністю зберігаються повноваження зборів суддів щодо здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями, у тому числі щодо в частині затвердження засад використання автоматизованої системи документообігу суду.

4. З 15 березня 2018 року втрачають чинність п. п. 2.3.43 - 2.3.46, додатки № 1-6, №  8-13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 15.09.2016 року».

Відповідно до пункту 21 Розділу VIII «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» Положення про автоматизовану систему документообігу суду, в редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 02.03.2018 № 17,  передача судової справи (матеріалів кримінального провадження) раніше визначеному судді, колегії суддів, палаті або об`єднаній палаті проводиться модулем автоматизованого розподілу, зокрема, щодо апеляційних та касаційних скарг, що надійшли до суду апеляційної чи касаційної інстанцій після визначення судді-доповідача у цій судовій справі.

Результатом розподілу судової справи шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді, відповідно до підпункту 2.3.48. Положення, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами),  є протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду (додаток 6), що створюється в автоматизованій системі уповноваженою особою апарату суду.

У цій справі встановлено, що з початку розгляду позову ОСОБА_1 до Національного банку України та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними договорів, учасниками справи неодноразово оскаржувались постановлені у цій справі процесуальні рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

Вперше, у зв`язку з надходженням касаційної скарги   Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва про застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу від 24.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 у справі № 910/5172/19 здійснено автоматизований розподіл судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями  та згідно з протоколом від 04.09.2019 визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Огороднік К.М.

Усі наступні касаційні скарги на судові рішення у цій справі, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду розподілялись шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі складу суду згідно з протоколами про передачу судової справи раніше визначеному складу суду.

Відповідно до рішення зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2022 № 3 раніше визначеному для розгляду конкретної справи складу суду (судді-доповідачу, колегії суддів) передаються касаційні скарги, що надійшли до Касаційного господарського суду після визначення судді-доповідача у цій справі, крім випадків надходження судової справи після нового її розгляду судом нижчої інстанції, після її розгляду палатою, об`єднаною палатою та Великою Палатою. У разі неможливості розподілити документи на раніше визначеного суддю доповідача у випадках запланованої відпустки, відпустки, відрядження тимчасової непрацездатності тощо, зокрема більше 14 календарних днів - реєструється в автоматизованій системі документообігу суду в день надходження та розподіляються між усіма суддями Касаційного господарського суду з урахуванням спеціалізації в загальному порядку, передбаченому Положенням та Тимчасовими засадами.

На підставі наказу голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.04.2022 № 31-кв головуючий суддя у судовій справі, а саме суддя - доповідач Малашенкова Т. М. перебувала у відпустці у період з 25.04.2022 до 13.05.2022 (більше 14 календарних днів).

У зв`язку з цим після надходження до Касаційного господарського суду  10.05.2022 касаційної скарги Акціонерного товариства «Проектно - пошуковий інститут «Південмедбіосинтез» (як особа, яка не брала участі у справі та яка зверталася з апеляційною скаргою) на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 (про повернення апеляційної скарги) у справі №  910/5172/19 її розподіл був здійснений між усіма суддями Касаційного господарського суду з урахуванням спеціалізації в загальному порядку, передбаченому Положенням та Тимчасовими засадами.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2022 її передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Булгакової І. В. - головуючого, Львова Б. Ю. та Селіваненка В. П.

24 травня 2022 року вказана колегія суддів постановила ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інституту на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 у цій справі.

Після надходження до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційний скарг Національного банку України 07.09.2022 та Акціонерного товариство комерційний банк «ПриватБанк» 19.09.2022  у справі № 910/5172/19 її розподіл відбувся відповідно до вимог пункту 21 Розділу VIII «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» Положення про автоматизовану систему документообігу суду, в редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 02.03.2018 № 17, в редакції Рішення Ради суддів № 16 від 12.04.2018.

Справу, згідно з протоколами передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 07.09.2022 та 19.09.2022, передано для розгляду раніше визначеному складу суду, а саме: Булгаковій  І. В. - головуючий, Львову Б. Ю.,  Селіваненку В. П.

Оскільки раніше визначеним складом суду у цій справі є колегія суддів у складі Булгакової  І. В. - головуючий, Львова Б. Ю., Селіваненка В. П., а не будь-яка інша колегія яка була визначена раніше, та яка в подальшому була замінена шляхом проведення автоматизованого розподілу, який був здійснений між усіма суддями Касаційного господарського суду з урахуванням спеціалізації в загальному порядку, передбаченому Положенням та Тимчасовими засадами, викладені в ухвалі від 07.11.2022 висновки що у справі № 910/5172/19 раніше визначеним складом суду є колегія суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б. є помилковими.

Крім того, в ухвалі від 07.11.2022 підстави для самовідводу колегії суддів у справі №  910/5172/19 обґрунтовані тим, що ця справа вже перебувала у провадженні колегії суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючого, Булгакової І. В., Колос  І. Б. Саме цією колегією за результатом розгляду касаційної скарги Компанії скасовано ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 про повернення апеляційної скарги, а тому вона має бути розподілена шляхом передачі судової справи раніше визначеному складу суду. Однак, зазначаючи такі підстави для самовідводу, колегія суддів не врахувала, що ухвалою від 25 жовтня 2022 року було задоволено заяву Національного банку України про відвід судді Булгакової І. В., суддю Булгакову І. В. відведено від участі у розгляді цієї справи, справу передано на повторний автоматизований розподіл, що відповідає вимогам статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Підпунктом 2.3.49. пункту 2.3. Положення, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами), визначено, що повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями застосовується у випадках визначених законом, а також з метою заміни одного, декількох суддів, всього складу суду, збільшення складу суду в порядку, визначеному підпунктами 2.3.4, 2.3.23 цього Положення.

У разі задоволення відводу або самовідводу заміна судді здійснюється автоматизованою системою на підставі рішення про відвід (самовідвід) у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.23 пункту 2.3 цього Положення (абзац 5 підпункту 2.3.25 пункту 2.3 Положення).

Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затвердженими постановою Пленуму Верховного Суду від 14.12.2017 № 8, також передбачено, що повторний автоматизований розподіл судових справ (заміна судді-доповідача та суддів, які не є доповідачами у справі) здійснюється на будь-якій стадії судового процесу в порядку, передбаченому Положенням та цими Засадами (пункт 3.1).

У випадках, передбачених процесуальним законом, що унеможливлюють участь судді-доповідача та суддів, які не є суддями-доповідачами, у справі (самовідвід, відвід), повторний автоматизований розподіл здійснюється на підставі відповідної ухвали суду за розпорядженням керівника апарату чи заступника керівника апарату в загальному порядку, передбаченому Положенням та цими Засадами (пункт 3.2.).

Згідно з пунктом 2.1. цих Засад автоматизований розподіл здійснюється АСДС за такими правилами:

- із загального списку суддів відповідного касаційного суду, Великої Палати визначаються судді, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу;

- для суддів, які мають повноваження щодо розгляду судових справ на момент автоматизованого розподілу, здійснюється розрахунок коефіцієнтів навантаження;

- із числа суддів, які мають повноваження щодо розгляду судових справ на момент автоматизованого розподілу, з урахуванням визначених АСДС коефіцієнтів навантаження здійснюється визначення складу суду для розгляду конкретної судової справи за принципом випадковості, рівномірного навантаження для кожного судді та хронологічного порядку надходження судових справ.

Оскільки суддя Булгакова  І. В. була відведена від участі в розгляді цієї справи ухвалою  Верховного Суду від 25.10.2022, це унеможливлює її подальшу участь  у розгляді цієї справи, відповідно повторний автоматизований розподіл здійснюється на підставі відповідної ухвали суду за розпорядженням керівника апарату чи заступника керівника апарату в загальному порядку, передбаченому Положенням та Засадами.

Крім того, відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 15 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному процесуальним законом.

За змістом частини шістнадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.

Із наведеного вище вбачається, що судді не мають будь-яких нормативно встановлених механізмів формування складу суду для розгляду конкретної справи, що спрямовано на забезпечення реалізації учасниками справи права на судовий захист незалежним та безстороннім судом, встановленим законом, як складової права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У випадках, передбачених процесуальним законом, що унеможливлюють участь судді-доповідача та суддів, які не є суддями-доповідачами, у справі (самовідвід, відвід), повторний автоматизований розподіл здійснюється на підставі відповідної ухвали суду за розпорядженням керівника апарату чи заступника керівника апарату в загальному порядку, передбаченому Положенням та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

У даному випадку, враховуючи задоволення заяви про самовідвід колегії суддів: Краснова Є. В. (головуючий), Мачульського Г. М., Могил С. К. у здійсненні касаційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі № 910/5172/19, ця справа підлягала передачі виключно на повторний автоматизований розподіл у загальному порядку.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду не погоджується з висновками, викладеними в ухвалі від 07.11.2022 щодо можливості визначення складу суду ухвалою суду та передачі справи після задоволення заяви про самовідвід колегії суддів у такій спосіб, та вважає за необхідне відступити від нього.

Щодо суті спору

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога заінтересованої особи, яка не є стороною спірних договорів, про визнання недійсними укладених між відповідачами кредитних договорів, а також укладених між цією особою та відповідачами договорів поруки, спрямованих на забезпечення виконання спірних кредитних договорів.

Щодо права позивача на звернення з даним позовом.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами вирішення відповідного спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого вона звернулася до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 (пункт 6.3) зокрема зазначено, що «… оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права».

Предметом розгляду у справі № 910/5172/19 є вимоги про визнання недійсними укладених між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» кредитних договорів №  54 від 02.10.2014, № 120 від 05.12.2014, № 10 від 20.02.2015, № 19 від 24.10.2008, № 19 від 03.03.2009 та укладених на забезпечення їх виконання між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» договорів поруки №  54/П від 27.05.2016, № 120-1/П від 05.08.2016, № 10-1/П від 11.08.2016, № 19/П від 27.05.2016, № 19-1/П від 27.05.2016.

В обґрунтування порушення права та законного інтересу позивач посилається на те, що правовідносини, які виникли при укладенні та виконанні спірних договорів за своїм змістом, складом учасників та заінтересованих осіб не обмежуються загальними положеннями про банківський кредит та договір позики, які визначені статями 1046 - 1065 Цивільного кодексу України.

Спірні кредитні договори укладалися на виконання Національним банком України своїх функцій центрального банку України, які визначені законом. Відповідно до приписів статті 7 Закону України «Про Національний банк України», в редакції, що була чинна на час укладення спірних кредитних договорів, Національний банк виступає  кредитором  останньої  інстанції  для  банків  і організує систему рефінансування.

Механізм рефінансування складається не лише з укладення кредитного договору  рефінансування, а включає в себе єдиний ланцюг послідовних дій, рішень та правочинів, які повинні бути вчинені регулятором, боржником (банком), та власником істотної участі у банку-боржнику.

Однак, позивачем не враховано, що сторонами спірних кредитних договорів є тільки Національний банк України і Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Спірні кредитні договори встановлюють права та обов`язки тільки цих сторін договору та не встановлюють прав та обов`язків позивача. Тому укладення цих договорів навіть за відсутності, як стверджує позивач, постанови Національного банку України, яка наділяла би посадових осіб банку повноваженнями на їх укладення, не може порушувати прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

Те, що механізм рефінансування складається не лише з укладення кредитного договору рефінансування, а включає в себе єдиний ланцюг послідовних дій, рішень та правочинів, які мали бути вчинені Національним банком України, боржником (банком), та власником істотної участі у банку-боржнику, не свідчить про порушення прав позивача саме укладенням кредитних договорів.

Права позивача як поручителя чи заставодавця могли б бути порушені укладенням саме договорів поруки або застави, а не укладенням кредитних договорів. При цьому прийняття або не прийняття відповідної постанови Національного банку України не зобов`язує ані банк укладати кредитні договори, ані поручителя (заставодавця) укладати договори поруки (застави).

Відповідно доводи касаційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо відсутності порушеного права позивача, внаслідок укладення спірних кредитних договорів, є обґрунтованими.

Щодо  вимог про визнання недійсними договорів поруки

Доводи позивача в цій частині зводяться до того, що договори поруки є недійсними з огляду на недійсність основного зобов`язання. Водночас доводи позивача про наявність підстав недійсності кредитних договорів фактично стосуються також і наявності підстав недійсності договорів поруки, тому Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне розглянути ці доводи.

Зазначені доводи позивача полягають у такому. Члени Правління Національного

банку України не мали права приймати будь-яких рішень, оскільки були призначені

на посади незаконно. Тому спірні договори укладені на підставі протиправних

постанов Правління Національного банку України. Відповідно у посадових осіб Національного банку України, які уклали договори (зокрема договори поруки), не було повноважень на їх укладення.

Водночас відповідно до частини третьої статті 92 Цивільного кодексу  України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Зазначена норма спрямована на захист прав як юридичної особи, так і третіх осіб.

З одного боку, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала, що орган або

особа, яка виступала від її імені, не мала таких повноважень, то ця обставина може бути протиставлена юридичною особою у спорі такій третій особі. Якщо ж ця

обставина не доведена, тобто третя особа добросовісно покладалася на наявність

у органу або особи повноважень виступати від імені юридичної особи, то обмеження таких повноважень не має юридичної сили.

Отже, якщо орган або особа, яка виступала від імені юридичної особи, не мала повноважень на це, то таке може свідчити про порушення прав та інтересів лише самої юридичної особи, а не прав та інтересів третьої особи.

Частину третю статті 92 ЦК України слід розуміти так: по-перше, питання про

юридичну силу обмежень повноважень органу або особи, яка виступала від імені

юридичної особи, слід вирішувати залежно від обізнаності третьої особи про це саме на час укладення договору (або вчинення інших юридично значимих дій); по-друге, посилатись на таке обмеження повноважень може лише юридична особа, а не третя особа, оскільки дії органу або відповідної особи за межами їх повноважень можуть порушити права лише юридичної особи. При цьому відсутність повноважень органу або особи, яка виступає від імені юридичної особи, є різновидом (граничним випадком) обмеження повноважень.

За обставинами цієї справи спірні договори поруки № 19/П від 27.05.2016, № 19-1/П від 27.05.2016, № 54/П від 27.05.2016, № 10-1/П від 11.08.2016, № 120-1/П від 05.08.2016 зі сторони Національного банку України підписано головою  Національного банку України Гонтарєвою В.О., зі сторони Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Дубілетом О.В., крім договору поруки № 10-1/П від 11.08.2016, який зі сторони  Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» підписано першим заступником голови правління Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Яценком В.А., а також безпосередньо ОСОБА_1 .

Стверджуване перевищення посадовими особами Національного банку України меж своїх повноважень могло порушити лише права Національного банку України, а не позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

Натомість у цій справі встановлено послідовне укладення Національним банком України з Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» кредитних договорів, договорів на їх забезпечення, зокрема договорів поруки, за якими поручителем виступив позивач, а також цілого ряду додаткових угод до спірних кредитних договорів, якими змінювались загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо, що свідчить про схвалення цих правочинів їх учасниками. Також на виконання цих кредитних договорів Національним банком України були надані Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» кредитні кошти, які останнім повернуті у повному обсязі під час розгляду цієї справи, тобто фактично оспорювані кредитні договори виконані їх сторонами у повному обсязі.

Щодо доводів касаційних скарг про необхідність попереднього оскарження постанов Правління Національного банку України

У постанові від 22.09.2020 у справі №  910/3009/18 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо обрання ефективного способу захисту прав, дійшла висновку, що скасування постанови Правління Національного банку України не відповідає ефективному способу захисту. У пункті 68 зазначеної постанови вказано: «… правова оцінка судом постанови Правління НБУ як неправомірної може бути однією з підстав обґрунтування судового рішення про задоволення позовної вимоги, яка відповідає належному способу захисту (зокрема, про стягнення цінних паперів), але не може відображатися в резолютивній частині судового рішення як висновок про задоволення вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту».

Разом з тим, з огляду на висновки, зроблені вище, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду не розглядає питання правомірності постанов Правління Національного банку України, оскільки такий розгляд не є потрібним для вирішення спору.

Щодо доводів касаційних скарг відповідачів про те, що  поведінка позивача є суперечливою і має ознаки зловживання правом.

Так відповідач-2 зазначає, що позивач станом на час укладення кожного з опорюваних кредитних договорів був одним із трьох членів Наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»; особисто на засіданнях загальних зборів акціонерів затверджував фінансову та  річну звітність відповідача-2, в якій відображалися кредитні зобов`язання перед Національним банком України; позивач особисто на засіданнях Наглядової ради голосував за продовження строків кредитних договорів та погодження предметів забезпечення кредитних договорів.

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20).

Відповідно до частини  3 статті  13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також статтю   13 Цивільного кодексу України про заборону зловживання правами.

Позивач, будучи власником істотної участі в банку, брав безпосередню участь у правовідносинах  між Національним банком України та Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» щодо видачі стабілізаційних кредитів, надавав відповідне забезпечення цих договорів, а також як член Наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» голосував за продовження строків цих договорів, у зв`язку з чим подальше заперечення ним дійсності кредитних договорів та договорів поруки є зловживанням своїм правом, яке спрямоване на завдання шкоди відповідачам.

Суд вважає, що єдиним мотивом заперечення дійсності цих правочинів було небажання позивача нести відповідальність за зобов`язаннями відповідача-2, на підставі договорів поруки, оскільки повне виконання відповідачем-2 своїх зобов`язань за спірними кредитними договорами відбулося вже під час розгляду цієї справи у суді.

Щодо доводів касаційної скарги Національного банку України про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини десятої статті 81 Господарського процесуального кодексу України в контексті відсутності (існування) у сторони доказів, які витребовуються судом, внаслідок чого судом  визнаються обставини справи встановленими.

З огляду на висновки, зроблені вище, у Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду підстави для формування такого висновку відсутні, оскільки встановлення обставин прийняття Правлінням Національного банку України постанов, спрямованих на рефінансування відповідача-2, та їх правомірності, не є необхідними для вирішення цього спору.

Загальний висновок щодо застосування положень частини десятої статті 81 Господарського процесуального кодексу України міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Щодо доводів касаційних скаргах про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що початок перебігу строку позовної давності для позивача у цьому спорі розпочинається з дати прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17, яка в матеріалах справи відсутня.  

Відповідач-1 також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 256, 261 Цивільного кодексу України  в контексті посилань на судове рішення у іншій справі, зміст якого відсутній як в матеріалах справи, так і в Єдиному державному реєстрі судових рішень при вирішенні  питання, зокрема, про застосування строку позовної давності за спірними правовідносинами.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що підстави для застосування строків позовної давності та формування висновку щодо початку перебігу строку позовної давності, з наведених у касаційній скарзі відповідача-1 питань, у Верховного Суду відсутні в силу того, що позовні вимоги визнано необґрунтованими.

Щодо  юрисдикції спору.

Національний банк України у касаційній скарзі вказує, що суди попередніх інстанції помилково розглянули справу в порядку господарського судочинства. За доводами скаржника позивач має право звернутися з позовом за правилами цивільного судочинства, оскільки, матеріали справи не містять доказів, що позивач є фізичною особою- підприємцем.

Вказує на  відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості даного спору господарській юрисдикції.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Статтею 21 цього Кодексу визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Предметом оскарження у цій справі є кредитні договори, укладені між відповідачами, які є юридичними особами. Серед сторін цих правочинів фізичні особи відсутні. Відповідно розгляд цього спору, має здійснюватися за правилами господарського судочинства згідно з пунктом 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Та обставина що позивачем є фізична особа не є підставою для іншого висновку, оскільки  за приписами частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України фізичні особи, які не є підприємцями мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Щодо укладених між позивачем та відповідачами на  забезпечення виконання цих кредитних договорів - договорів поруки, то Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновок щодо юрисдикції таких спорів.

Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду 31.10.2018 у справі №  753/12916/15-ц зазначено: «ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).

18. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання».

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 752/17300/14-ц, від 14.04.2020 у справі № 295/5047/18.

Отже, оскільки у даній справі об`єднано позовні вимоги про визнання недійсними кредитних договорів, укладених виключно між юридичними особами, та укладених на їх забезпечення договорів поруки, спір, враховуючи склад сторін основного зобов`язання, належить до  юрисдикції господарських судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право  скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та  постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, тому підлягають скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Щодо судових витрат

З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює нове рішення, ним здійснюється розподіл судових витрат за правилами визначеними статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Понесені відповідачами судові витрати по сплаті судового збору у судах апеляційної та касаційної інстанцій покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Гоcподарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва  від 19.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі №  910/5172/19 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення. В позові відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Національного банку України (вул. Інститутська, 9, м.Київ, 01601, ЄДРПОУ 00032106) судові витрати у розмірі 28 815,00 грн (Двадцять вісім тисяч вісімсот п`ятнадцять грн 00 коп) судового збору за подання апеляційної скарги, 38 420 грн (Тридцять вісім тисяч чотириста двадцять грн 00 коп)  за подання касаційної скарги.
5. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 28 815,00 грн (Двадцять вісім тисяч вісімсот п`ятнадцять грн 00 коп) судового збору за подання апеляційної скарги, 38 420 грн (Тридцять вісім тисяч чотириста двадцять грн 00 коп) за подання касаційної скарги.
6. Видачу наказів у справі № 910/5172/19 доручити Господарському суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                                            О. Баранець

Судді                                                                                                  О. Банасько

                                                                                                           О. Васьковський

                                                                                                           Т.  Дроботова

                                                                                                           О. Кібенко

                                                                                                           Л. Рогач

                                                                                                           В. Селіваненко

                                                                                                           Ю. Чумак