Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/109209968
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 910/23042/16
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Банаська О.О., Баранця О.М., Кібенко О.Р., Рогач Л.І., Селіваненка В.П., Чумака Ю.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп",
представник позивача - не з`явився,
відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
представник відповідача - Кулініч А.П., адвокат (ордер від 25.01.2023 серія АІ №1339647),
третя особа - державне підприємство "Донецька залізниця",
представник третьої особи - не з`явився,
за участю Прокуратури міста Києва,
представник прокуратури - Єреп В.В (посвідчення від 05.09.2022 №067818)
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 (головуючий Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Руденко М.А.)
у справі № 910/23042/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп" (далі - Товариство)
до акціонерного товариства ?Українська залізниця? (далі - Залізниця)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державне підприємство "Донецька залізниця" (далі - Підприємство),
про стягнення заборгованості,
за участю Прокуратури міста Києва (далі - Прокуратура).
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство ?Перший Український Міжнародний Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства ?Українська залізниця" про стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі 942 885,45 долара США (проценти за користування кредитом і 3 % річних) та 52 621 324,56 грн (пені за порушення строків сплати кредиту та процентів за його користування).
У подальшому найменування публічного акціонерного товариства ?"Перший Український Міжнародний Банк" змінено на акціонерне товариство ?Перший Український Міжнародний Банк" (далі - Банк), а публічного акціонерного товариства ?Українська залізниця" - на акціонерне товариство ?Українська залізниця? (Залізниця).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством умов кредитних договорів від 07.11.2013 № 13.11-555, № 13.11-556 та № 13.11-557, зобов`язання за якими перейшли до Залізниці в порядку правонаступництва.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2021 позов задоволено частково, стягнуто із Залізниці на користь Банку 192 805,68 долара США 3 % річних за несвоєчасне повернення кредитів, 88 725,00 доларів США 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення кредитів, 3 026 758,17 грн пені за порушення строків сплати процентів. У решті позову відмовлено.
Рішення господарського суду мотивоване тим, що:
- строк виконання зобов`язання зі сплати процентів було змінено, у зв`язку з пред`явленням вимоги про дострокове виконання зобов`язання, а тому позов у частині стягнення процентів за користування кредитом після пред`явлення вимоги не підлягає задоволенню;
- неповернення кредиту та процентів, нарахованих до 03.06.2016 (настання строку сплати), є підставою для стягнення 3 % річних за неправомірне користування коштами;
- порушення Підприємством зобов`язань за кредитними договорами із своєчасного повернення кредитів та своєчасної сплати відсотків за користування кредитами є підставою для стягнення пені;
- вимоги щодо стягнення пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитами, визнані обґрунтованими в частині нарахування пені на суми процентів нарахованих до пред`явлення вимоги;
- норма статті 2 Закону України ?Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669-VII (далі - Закон № 1669-VII) не застосовується, оскільки на момент пред`явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредитів та у момент виникнення прострочення стягнення за такими кредитами всі права та обов`язки за кредитними договорами перейшли в порядку універсального правонаступництва до Залізниці, яка зареєстрована в місті Києві, та не провадило свою господарську діяльність на території населених пунктів, віднесених Кабінетом Міністрів України (КМ України) до зони проведення антитерористичної операції (АТО).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 замінено Банк на його правонаступника Товариство.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, замість 88 725,00 доларів США стягнуто 84 472,50 долара США.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, але в частині стягнення 3 % річних за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом, здійснивши власний перерахунок, змінив розмір задоволеної суми.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення статті 2 Закону № 1669-VII не підлягають застосуванню, оскільки Залізниця зареєстрована в місті Києві. Також суд вказав, що наведена норма розповсюджується виключно на основну суму заборгованості за кредитними договорами та договорами позики. Тому указана норма не встановлює заборону кредитора на нарахування пені та/або штрафу за прострочення сплати позичальником процентів за користування кредитними коштами.
Постановою Верховного Суду від 10.08.2022 частково задоволено касаційну скаргу, постанову суду апеляційної інстанції скасовано в частині стягнення пені, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що боржником за кредитними договорами було Підприємство, яке зареєстроване у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, а саме у місті Донецьку.
Суд касаційної інстанції вказав, що для висновку щодо можливості/неможливості застосування статті 2 Закону № 1669-VII судам слід було з`ясувати, чи проводило Підприємство свою господарську діяльність на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, визначених у затвердженому КМ України переліку та, відповідно, з`ясувати, чи не отримав правонаступник - Залізниця більше зобов`язань, ніж мав його правопопередник - Підприємство.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2021 скасовано в частині стягнення пені та відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення суми кредитів та 4 965 173,76 грн пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом. Суд апеляційної інстанції також змінив рішення суду в частині розподілу судових витрат, здійснив частковий поворот виконання рішення та розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що до спірних правовідносин у частині нарахування пені за прострочення сплати тіла кредиту підлягає застосуванню мораторій, встановлений статтею 2 Закону № 1669-VII, оскільки:
- Залізниця є правонаступником Підприємства з 21.10.2015, яке провадило свою діяльність на території Донецької області, на території антитерористичної операції;
- господарська діяльність як правопопередника, так і правонаступника здійснювалися/здійснюються на території проведення антитерористичної операції;
- положеннями Закону № 1669-VII не передбачено обов`язкового постійного здійснення господарської діяльності на території проведення антитерористичної операції, як умови звільнення від нарахування штрафних санкцій, тоді як достатньо факту реєстрації та здійснення господарської діяльності на відповідній території у період з 14.04.2014;
- реєстрація Залізниці в місті Києві не спростовує того, що Підприємство здійснювало господарську діяльність, яка наразі здійснюється Залізницею в особі регіональної філії "Донецька залізниця" на території проведення антитерористичної операції;
- у розумінні положень статті 58 Конституції України приписи статті 2 Закону № 1669-VII щодо заборони нарахування пені з 14.04.2014 мають ретроспективну дію для спірних правовідносин та не містять жодних виключень щодо їх незастосування;
- у частині відмови задоволення вимог про стягнення пені на проценти за користування кредитом апеляційний суд керувався висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1585/15, від 04.09.2018 у справі № 905/2424/17, від 27.08.2019 у справі № 905/2746/16, від 12.11.2019 у справі № 905/86/15, від 24.09.2020 у справі № 905/2852/16, що за своєю правовою природою сплата процентів є складовою основного зобов`язання за кредитним договором, а відтак мораторій на нарахування пені, передбачений Законом № 1669-VII, застосовується і до вимог про стягнення пені, нарахованої на несвоєчасну сплату процентів;
- висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2020 у справі №910/3262/16, не підлягають врахуванню, оскільки, вони суперечать раніше висловленому Верховним Судом висновку, викладеному у зазначених постановах, а ухвалюючи постанову від 10.12.2020 суд касаційної інстанції не відступив від попередніх висновків.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням доповнень до касаційної скарги) посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду, яка прийнята в іншій справі у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні заяви Залізниці про поворот виконання рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга (з урахуванням доповнень до касаційної скарги) мотивована тим, що:
- судом застосовано норми статті 2 Закону № 1669-VII без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 105.3 постанови від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16, в якому зазначено, що мораторій на нарахування пені та штрафів поширюється лише на нарахування штрафних санкцій на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями, а не пені за несвоєчасне повернення процентів а також висновків щодо необхідності враховувати останню позицію суду касаційної інстанції;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах: статті 2 Закону № 1669-VII у системному зв`язку з нормами частини першої статті 93 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", оскільки суд не врахував, що місцезнаходження суб`єкта господарювання (юридичної особи), інформація про яке міститься в ЄДРПОУ, фактично, не є тотожним місцю провадження господарської діяльності; частини п`ятої та шостої статті 333 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки здійснив поворот виконання рішення шляхом стягнення 50 682 908,97 грн за відсутності документів, які підтверджують факт списання відповідних коштів з рахунку боржника та отримання стягувачем. Платіжна вимога про перерахування коштів на рахунок органу ДВС не є доказом виконання вказаної вимоги боржником та отримання їх стягувачем. Окрім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що стягувачу може бути повернута лише різниця між стягнутою сумою за судовим рішенням (включаючи 3 % річних, нарахованих на тіло кредитів та проценти), та скасованою частиною цього рішення, а саме у розмірі 39 797 310,80 грн;
- суд зробив помилковий висновок, що для застосування норми статті 2 Закону № 1669-VII достатнім є факт реєстрації та здійснення господарської діяльності на відповідній території у період з 14.04.2014. Такий висновок суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.07.2018 у справі № 908/981/17, що встановлена законом заборона щодо нарахування штрафів та пені за кредитними зобов`язаннями може мати місце лише за період, коли відповідна особа провадить (провадила) свою господарську діяльність на території населених пунктів, де здійснюється антитерористична операція;
- судом порушено статті 7, 13, 14, 73-76, 86, частину п`яту статті 310 ГПК України, оскільки не виконано вказівки (висновки) Верховного Суду, викладені у постанові від 10.08.2022 у цій справі, і не встановлено на підставі належних та допустимих доказів, чи позичальник - Підприємство здійснювало свою господарську діяльність на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, що впливає на правильність застосування норми статті 2 Закону № 1669-VII;
- суд порушив норми частини другої статті 74, статті 81, частини першої статті 267 ГПК України, оскільки неправомірно відмовив у задоволенні клопотання Товариства про витребування доказів (фінансову звітність Підприємства за 2016 рік, наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України № 512-Ц/од від 30.11.2015 про припинення господарської діяльності Підприємства) з метою з`ясування обставин здійснення господарської діяльності у спірний період.
Залізниця подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження на підставі пункту шостого частини першої статті 231 ГПК України, оскільки 03.10.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про припинення юридичної особи - Товариства. Що ж до суті касаційної скарги, то Залізниця просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 справу № 910/23042/16 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від одного з висновків Верховного Суду, викладеного у пункті 105.3 постанови від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16, згідно з яким дія вказаного Закону № 1669-VII не поширюється на стягнення пені за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом, а поширюється лише на нарахування штрафних санкцій на основну суму заборгованості (тіло кредиту) за кредитними зобов`язаннями.
Ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.01.2023 касаційну скаргу Товариства прийнято до розгляду та призначено її розгляд у судовому засіданні.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанцій під час нового розгляду (з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 10.08.2022, якою було скасовано постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені і в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції) встановлено, що позичальником за кредитними договорами від 07.11.2013 № 13.11-555, № 13.11-556 та № 13.11-557 була юридична особа - Підприємство, яка зареєстрована у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, а саме у місті Донецьку.
Згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та статутом, затвердженим постановою КМ України від 02.09.2015 № 735, Залізниця є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких Підприємство.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 зробила висновок, що у процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття відбулось універсальне правонаступництво, а все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, у тому числі Підприємства, переходять до правонаступника - Залізниці у порядку універсального правонаступництва.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Залізниця є правонаступником Підприємства з дати державної реєстрації Залізниці - з 21.10.2015.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Залізницею, з метою виконання покладених на неї завдань та функцій, задля забезпечення здійснення своєї господарської діяльності на всій території України було створено ряд відокремлених підрозділів, серед яких, зокрема, регіональна філія ?Донецька залізниця? акціонерного товариства "Українська залізниця" з місцезнаходженням Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, що наразі залишається територією проведення антитерористичної операції.
Отже, Залізниця є правонаступником Підприємства, яке проводило свою діяльність на території Донецької області, тобто на території проведення антитерористичної операції.
Враховуючи те, що на час кредитування та до 21.10.2015 зобов`язаною особою за кредитними договорами було Підприємство, яке здійснювало свою діяльність у пільговій для нарахування штрафних санкцій зоні, та було звільнено від сплати цих санкцій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність покладання на правонаступника зобов`язання, від яких звільнений правопопередник, оскільки за змістом статті 107 ЦК України правонаступник позичальника за кредитними договорами не може отримати більше зобов`язань, ніж мав його попередник.
Також апеляційний суд зазначив, що правонаступництво зумовлює перехід прав та обов`язків від однієї юридичної особи до іншої, при цьому не змінює того, що господарська діяльність як попередника, так і правонаступника здійснювалися/здійснюються на території проведення антитерористичної операції.
При цьому, відмовляючи у застосуванні до спірних правовідносин положень статті 2 Закону № 1669-VII місцевий господарський суд вказував на те, що Залізниця зареєстрована у м. Києві, яке не віднесено до переліку населених пунктів, визначених КМ України, де проводилася антитерористична організація, а виконання кредитного договору не потребує вчинення дій відповідачем у зоні проведення антитерористичної операції.
Однак суд апеляційної інстанції не погодився з даними висновками суду першої інстанції, оскільки положення статті 2 Закону № 1669-VII передбачають, що однією з обов`язкових умов застосування зазначеного мораторію на нарахування пені та штрафних санкцій є те, що юридична особа проводить (проводила) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому КМ України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Тобто, положеннями Закону № 1669-VII не передбачено обов`язкового постійного здійснення господарської діяльності на території проведення антитерористичної операції, як умови звільнення він нарахування штрафних санкцій, тоді як достатньо реєстрації та здійснення господарської діяльності на відповідній території у період з 14.04.2014.
Апеляційним судом встановлено, що Підприємство до 21.10.2015 знаходилось та проводило господарську діяльність у м. Донецьк. З 21.10.2015 господарську діяльність щодо перевезення вантажів та пасажирів у визначеному регіоні здійснює Залізниця.
Відповідно до чинного законодавства м. Донецьк включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Враховуючи викладене, та зважаючи на те, що заборгованість щодо спірної пені виникла після 14.04.2014, місцем проведення господарської діяльності Підприємства була територія проведення антитерористичної операції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Підприємство набуло права бути звільненим від нарахування пені та штрафних санкцій за заборгованістю із зобов`язань за кредитними договорами з 14.04.2014. Оскільки Підприємство на момент проведення реорганізації та настання універсального правонаступництва Залізниці мало право бути звільненим від нарахування пені та штрафних санкцій за кредитними договорами, то відповідно, до вимог цивільного законодавства таке право перейшло до правонаступника при передачі всієї сукупності прав та обов`язків Підприємства. При цьому, реєстрація Залізниці у м. Києві, не спростовує того, що Підприємство здійснювало господарську діяльність (яка наразі здіснюється Залізницею в особі регіональна філія ?Донецька залізниця?) на території проведення антитерористичної операції.
Також апеляційним судом встановлено, що листом від 27.10.2014 № 18-112/64138 Національний банк України повідомив усім банкам про необхідність суворого і безумовного дотримання вимог Закону № 1669-VII та вказав на те, що невиконання законних вимог є підставою для застосування до порушників адекватних заходів впливу.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та Законами України.
Статтею 2 Закону №1669-VII передбачено, що право суб`єкта господарювання не може бути ілюзорним та носити декларативний характер.
Апеляційним судом зазначено, що у розумінні положень статті 58 Конституції України приписи статті 2 Закону № 1669-VII відносно заборони нарахування пені з 14.04.2014 мають ретроспективну дію для розглядуваних правовідносин та не містять жодних виключень щодо їх незастосування.
Отже, з урахуванням визначеної компетентним органом території проведення антитерористичної операції та терміну її проведення, апеляційний суд дійшов висновку, що положення статті 2 Закону № 1669-VII щодо введення мораторію на нарахування пені та штрафу підлягають застосуванню до спірних правовідносин. А відтак, у Банка були відсутні підстави для нарахування та включення до складу заборгованості позичальника у цій справі пені за прострочення строків повернення кредитних коштів у розмірі 47 656 150,80 грн за період з 13.06.2016 по 06.10.2016, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені за порушення строку повернення кредитів за період з 13.06.2016 по 06.10.2016 у розмірі 47 656 150,80 грн.
Крім того, виходячи із загальних засад статті 1054 ЦК України, якою передбачено, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальнику, а останній зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, апеляційний суд зазначив, що за своєю правовою природою сплата процентів є складовою основного зобов`язання за кредитним договором, а відтак мораторій на нарахування пені, передбачений Законом № 1669-VII, застосовується і до вимог про стягнення пені нарахованої на несвоєчасну сплату процентів. (Правова позиція щодо розповсюдження дії Закону № 1669-VII, як до пені нарахованої за прострочку сплати основної суми кредиту так і до пені за прострочку сплати процентів, наведена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1585/15, від 04.09.2018 у справі № 905/2424/17, від 27.08.2019 у справі № 905/2746/16, від 12.11.2019 у справі № 905/86/15, від 24.09.2020 у справі № 905/2852/16).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що нарахування Банком пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитами у сумі 4 965 173,76 грн за період з 13.06.2016 по 06.10.2016, суперечить приписам статті 2 Закону № 1669-VII, у зв`язку з чим дана вимога також не підлягає задоволенню.
Підставою передачі даної справи № 910/23042/16 на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду визначено необхідність відступлення від висновку, викладеного у пункті 105.3 постанови від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16, згідно з яким дія вказаного Закону № 1669-VII не поширюється на стягнення пені за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом, а поширюється лише на нарахування штрафних санкцій на основну суму заборгованості (тіло кредиту) за кредитними зобов`язаннями.
Так, колегією суддів було зазначено, що Верховний Суд у постановах від 04.06.2018 у справі № 905/2424/17 від 27.08.2019 у справі № 905/2749/16 погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування відповідачу та стягнення з нього пені на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, оскільки місцезнаходженням відповідача є територія проведення антитерористичної операції, а Законом № 1669-VII встановлено мораторій щодо нарахування юридичним особам, які зареєстровані на території населених пунктів, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції, пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики. Суди відмовили у стягненні пені за прострочку сплати основної суми кредиту та за прострочку сплати процентів, керуючись нормою статті 2 Закону № 1669-VII.
Також Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій у справі № 905/86/15 (постанова від 12.11.2019) у частині відмови у стягненні пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, враховуючи норми статті 2 Закону № 1669-VII.
Водночас у пункті 105.3 постанови Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16 викладено протилежний висновок, що дія Закону № 1669-VII поширювалась лише на нарахування штрафних санкцій на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями.
Не погоджуючись з таким висновком колегія суддів заначила, що положення про кредит урегульовано § 2 Глави 71 ЦК України.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Отже, за кредитним договором у позичальника виникає зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Цьому зобов`язанню позичальника відповідає право кредитодавця вимагати повернення кредиту та сплати процентів.
З огляду на приписи частини другої статті 10561 ЦК України в кредитному договорі як істотні умови мають бути визначені розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок сплати процентів.
Конституційний Суд України у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства ?Державний ощадний банк України? щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України у рішенні від 22.06.2022 № 3-188/2020(455/20) вказав, що проценти за користування кредитом - це певна грошова сума, яку позичальник має сплатити кредитодавцеві за умовами кредитного договору, а кредитодавець відповідно має право вимагати сплати йому такої суми грошових коштів (процентів). Це право вимоги на отримання процентів за користування кредитом належить до майнових прав і підлягає вираженню в грошовому еквіваленті (абзац сьомий підпункту 6.2 пункту 6 мотивувальної частини рішення).
Крім того, Конституційний Суд України у абзаці п`ятому пункту 7 рішення також зробив висновок, що проценти, про які йдеться в приписах статті 1048 Кодексу, є складовим елементом плати за надану позику/кредит, що разом з основною сумою позики/кредиту становить загальну суму боргу, яку боржник повинен сплатити через визначений час після отримання позики/кредиту.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1669-VII забороняється нарахування пені на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами.
До зобов`язання за кредитним договором, зокрема, відноситься і зобов`язання зі сплати процентів, що прямо слідує з положень частини першої статті 1048, частини першої статті 1054 та статті 10561 ЦК України.
Враховуючи викладене та те, що проценти за користування кредитом є зобов`язанням за кредитним договором та є складовим елементом плати за наданий кредит, що разом із тілом кредиту становлять загальну суму боргу і охоплюються поняттям "основна сума заборгованості із зобов`язань за кредитом", визначеним частиною першою статті 2 Закону №1669-VII, тому підстави для нарахування пені на прострочену заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом відсутні, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у пункті 105.3 постанови від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16, згідно з яким дія вказаного Закону № 1669-VII не поширюється на стягнення пені за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом, а поширюється лише на нарахування штрафних санкцій на основну суму заборгованості (тіло кредиту) за кредитними зобов`язаннями.
За підстав відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом у пункті 105.3 постанови від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16, Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду відхиляються доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 2 Закону № 1669-VII у подібних правовідносинах, та про те, що судом застосовано норми статті 2 Закону № 1669-VII без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 105.3 постанови від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16, в якому зазначено, що мораторій на нарахування пені та штрафів поширюється лише на нарахування штрафних санкцій на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями, а не пені за несвоєчасне повернення процентів а також висновків щодо необхідності враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.
При цьому, ухвалюючи оскаржувану постанову у даній справі № 910/23042/16 судом апеляційної інстанції було застосовано положення статті 2 Закону № 1669-VII у відповідності до правової позиції, яка викладена у даній постанові, що дає підстави залишити її без змін.
Що ж до доводів касаційної скарги про те, що порушення основного зобов`язання допустила Залізниця, а не її правопопередник - Підприємство, а також, що Залізниця не отримала від Підприємства права на застосування мораторію, то такі доводи спростовуються матеріалами справи, а саме встановленими апеляційним судом обставинами про те, що на час кредитування та до 21.10.2015 зобов`язаною особою за кредитними договорами було Підприємство, яке здійснювало свою діяльність у пільговій для нарахування штрафних санкцій зоні, та було звільнено від сплати цих санкцій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність покладання на правонаступника зобов`язання, від яких звільнений правопопередник, оскільки за змістом статті 107 ЦК України правонаступник позичальника за кредитними договорами не може отримати більше зобов`язань, ніж мав його попередник. Крім того апеляційний суд зазначив, що правонаступництво зумовлює перехід прав та обов`язків від однієї юридичної особи до іншої, при цьому не змінює того, що господарська діяльність як попередника, так і правонаступника здійснювалися/здійснюються на території проведення антитерористичної операції.
Вказане також спростовує доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.08.2022 у даній справі, якою справу було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, та в якій було зазначено, що для висновку про можливість/неможливість застосування статті 2 Закону України ?Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції? суд має з`ясувати чи проводило Державне підприємство "Донецька залізниця" свою господарську діяльність на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку.
Суд відхиляє посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання Товариства про витребування доказів, оскільки апеляційний суд залишаючи без розгляду клопотання Товариства зазначив, що Товариством не доведено причин, які об`єктивно не залежали від нього та позбавили його можливості дотриматись строків, передбачених процесуальним законодавством, з огляду на порушення Товариством вимог частини другої статті 80, частини першої статті 81, частини третьої статті 169 ГПК України. Наведені Товариством обставини не є винятковим випадком та не доводять суду наявності причин, що об`єктивно не залежали від волі Товариства подати вказане клопотання у передбачені процесуальним законом строки.
Враховуючи, що Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від висновку, викладеного Верховним Судом у пункті 105.3 постанови від 10.12.2020 у справі № 910/3262/16, та дійшов висновку, що, ухвалюючи оскаржувану постанову у даній справі № 910/23042/16 судом апеляційної інстанції було застосовано положення статті 2 Закону № 1669-VII у відповідності до правової позиції, яка викладена у даній постанові, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, безпідставними є посилання скаржника про порушення судом апеляційної інстанції частин п`ятої та шостої статті 333 ГПК України та відсутність висновку щодо застосування вказаної норми права, оскільки відповідно до частини першої статті 333 ГПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Крім того апеляційним судом встановлено, що 21.02.2022 Залізниця надала акціонерному товариству ?Ощадбанк? платіжну вимогу № 68709373/1 на переказ 55 922 129,22 грн на рахунок Міністерства юстиції України, призначення платежу: стягнення коштів на користь Товариства згідно з наказом господарського суд міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16; виконавчий збір; витрати виконавчого провадження. Акціонерним товариством ?Ощадбанк? 22.02.2022 виконано/проведено платіжну вимогу від 21.02.2022 № 68709373/1 шляхом списання 55 922 129,22 грн з рахунку UA943004650000000260323011661, що належить Залізниці.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Залізниці пені у розмірі 50 682 908,97 грн, та враховуючи, що наданими Залізницею документами (платіжна вимога №68709373/1 від 21.02.2022, яка виконана банком 22.02.2022) підтверджується стягнення із Залізниці на користь Товариства вказаної суми та беручи до уваги, що поворот виконання рішення є гарантією відновлення прав учасників процесу, апеляційний господарський суд визнав обґрунтованою заяву Залізниці про поворот виконання рішення у розмірі 50 682 908,97 грн та здійснив поворот виконання наказу господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі №910/23042/16 у частині скасованих апеляційним судом позовних вимог.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції було ухвалено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалену постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 910/23042/16 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Булгакова
Судді О. Банасько
О. Баранець
О. Кібенко
Л. Рогач
В. Селіваненко
Ю. Чумак
_03_03.png)