ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/106051567

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/4831/21

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г., Уркевича В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання -Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Шаталова Наталія Василівна,

представник позивача - Олюха В.Г., адвокат (ордер від 16.02.2022 № 1127443),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт",

представник відповідача - Сірий Є.Г., адвокат (довіреність від 08.12.2021 № 1264/21-ТС),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 (головуючий суддя Назаренко Н.Г.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2021 (головуючий Чередко А.Є., судді: Коваль Л.А. і Мороз В.Ф.)

у справі № 904/4831/21

за позовом фізичної особи-підприємця Шаталової Наталії Василівни (далі - Підприємець)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" (далі - Товариство)

про стягнення 2 814 560,00 грн неустойки за договором оренди приміщення.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємець звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства про стягнення 2 814 560,00 грн неустойки за договором оренди приміщення від 31.08.2015 № 02-О (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на час звернення до суду (травень 2021) орендарем (Товариством) не приведено орендоване приміщення у належний стан і не передано його орендодавцю (Підприємцю) за актом приймання-передачі, у зв`язку з чим нараховано суму неустойки за користування приміщенням за період з 01.01.2019 по 30.04.2021 у розмірі 2 814 560,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2021, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства на користь Підприємця неустойку за Договором у розмірі 2 814 560,00 грн за період з 01.01.2019 по 30.04.2021.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду області від 05.07.2021, встановлені такі факти: невжиття відповідачем належних заходів щодо повернення позивачу об`єкта оренди за наслідком припинення орендних відносин, що полягає у невідповідності стану орендованого приміщення тому стану, у якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу; не підтвердження належними доказами наявності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; відсутності в діях орендаря, спрямованих на передачу приміщення у не зовсім задовільному стані, свідчень про належне виконання обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна;

- перевіривши наданий Підприємцем розрахунок неустойки за період прострочення суди визнали його обґрунтованим та арифметично правильним;

- заява Товариства про застосування до вимог Підприємця спеціальної позовної давності є необґрунтованою.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами оскаржувані рішення прийняті без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваних рішеннях суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 18.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 13.03.2020 у справі № 923/43/19 та постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс-14 щодо застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах.

Підприємець подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2022 справу № 904/4831/21 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку щодо відсутності зобов`язання орендодавця (Підприємця) прийняти приміщення з огляду на невідповідність його тому стану, в якому приміщення передавалося в оренду, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/5649/18.

Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2022 прийнято касаційну скаргу Товариства до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що строк дії договору оренди закінчився. При цьому відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05.12.2019 № 34/19, яка була проведена в межах справи № 904/5649/18, Товариство не виконувало свої зобов`язання щодо запобігання псуванню та пошкодженню орендованого приміщення, не здійснювало поточний ремонт орендованого майна, а при звільненні приміщення, при демонтажу устаткування, допустило пошкодження приміщень. Експертизою підтверджено також необхідність проведення поточного ремонту. Так, відповідно до таблиці 1.4 висновку (механічні пошкодження), у 16-ти із 22-х орендованих приміщеннях виявлено пошкодження стін від демонтажу обладнання, у 3-х - частково відсутній плінтус, у 3-х відсутня розетка, пошкоджена вентиляційна решітка, дверний блок, у 5-ти пошкоджено електроустаткування, зруйновано пластиковий короб. У таблиці 1.5 наведені пошкодження приміщень внаслідок механічного впливу (фізичний знос). У 19-ти приміщеннях часткове відшарування шару штукатурки, фарби, частково видимі плями від вологи та бруду; у 14-ти приміщеннях на поверхні стелі часткова деформація плит "Армстронг".

Судами встановлено, що Товариство погодилось з необхідністю здійснення ремонту, про що свідчить лист від 07.09.2018 № 121 про намір продовжити термін дії договору на період проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні з метою приведення його до визначеного пунктом 3.7 Договору стану і подальшого підписання акта приймання-передачі.

Згідно з пунктом 3.7 Договору приміщення повинно бути повернено орендодавцеві орендарем у такому ж стані, в якому він його отримав, з урахуванням нормального зносу.

Також судами враховано, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2021 про стягнення з Товариства неустойки за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 на суму 301 560,00 грн було встановлено, що:

- саме Товариство не вжило належних заходів щодо повернення Підприємцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин;

- невжиття Товариством належних заходів полягає у невідповідності стану орендованого приміщення тому стану, в якому воно його отримало, з урахуванням його нормального зносу;

- наявність умов, які б перешкоджали орендарю (Товариству) вчасно повернути майно орендодавцю у визначений Договором строк належними доказами не підтверджено;

- дії спрямовані на передачу приміщення у не зовсім задовільному стані не свідчать про належне виконання обов`язку щодо повернення орендодавцю (Підприємцю) об`єкта оренди;

- відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Крім того у даній справі № 904/4831/21 судами становлено, що станом на час розгляду даної справи Товариством ремонтних робіт проведено не було, докази здійснення ним поточного ремонту приміщення для приведення його в належний стан у матеріалах справи відсутні, пропозиція відшкодувати вартість ремонтних робіт відповідачем розглянута не була.

Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній постанові не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 18.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 13.03.2020 у справі № 923/43/19 та постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс-14 щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що у справах:

- № 910/1806/17 предметом позову була вимога про стягнення неустойки на підставі статті 785 ЦК України за користування майном. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовили з підстав їх недоведеності. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що орендар здійснював дії щодо повернення майна та не ухилявся від його повернення, а матеріалами справи підтверджено неналежне виконання дій, пов`язаних саме із прийняттям цілісного майнового комплексу після припинення договору оренди. Верховний Суд підтримав висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав, передбачених статтею 785 ЦК України, для стягнення неустойки;

- № 914/4238/15 предметом позову були вимоги про зобов`язання повернути з оренди майно, сплатити орендну плату з січня 2014 року по серпень 2015 року та неустойку в порядку статті 785 ЦК України за період з січня 2015 року по квітень 2017 року. Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, зазначили, що позивач є власником транспортних засобів, переданих в оренду відповідачу за відповідними договорами оренди. Оскільки строк дії вказаних договорів оренди закінчився, то у відповідача виник обов`язок з повернення об`єктів оренди, який однак відповідачем виконаний не був, у зв`язку з чим встановлено наявність підстав для зобов`язання відповідача повернути спірні об`єкти оренди позивачу та стягнути орендну плату та неустойку у зв`язку з простроченням повернення об`єкту з оренди на підставі статті 785 ЦК України. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що судами не надано оцінки обставинам справи на предмет наявності у відповідача можливості передати позивачу спірні транспортні засоби та умисного невиконання ним цього обов`язку;

- № 910/20370/17 предметом позову було стягнення неустойки за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди. Суди попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення позивачу обладнання (світлодіодних панелей у кількості 33 шт.), що були предметом договору оренди обладнання від 02.03.2011 № 7, укладеного між сторонами спору та розірваного з 31.12.2015 шляхом укладення додаткової угоди від 30.11.2015. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначила, що суди попередніх інстанцій не дослідили чи є факт неповернення відповідачем орендованого майна позивачу у погоджений в договорі оренди строк наслідком його недобросовісної поведінки як контрагента позивача, чи вчинялися відповідачем дії, спрямовані на свідоме уникнення повернення світлодіодного обладнання орендодавцю та чи порушив відповідач-орендар внаслідок неповернення майна право позивача на мирне володіння належним йому майном, зважаючи на те, що спірне обладнання було змонтовано на нежитлових приміщеннях позивача, які орендувалися відповідачем, та експлуатувалося на фасадах належного позивачу нерухомого майна;

- № 923/43/19 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції зазначив, що, спростовуючи висновки місцевого суду про те, що передбачене договором часткове звільнення орендаря від сплати орендної плати обумовлене тим, що орендар проводив ремонтні роботи орендованого приміщення, апеляційний суд правильно зауважив, що умовами укладеного між сторонами договору встановлено розмір орендної плати за об`єкт оренди без посилань на обов`язок орендаря здійснювати ремонт приміщення замість сплати орендної плати, та, відповідно, будь-якої можливості зміни розміру орендної плати у разі не виконання орендарем своїх зобов`язань стосовно здійснення ремонту у приміщенні та підстав виникнення обов`язку сплатити орендну плату за другий, третій та четвертий місяці оренди. Колегія суддів погодилась з оцінкою умов договору, наданою апеляційним судом, та зазначила, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 8 000,00 грн за другий, третій та четвертий місяць оренди нежитлового приміщення. При цьому апеляційним судом слушно зазначено про те, що позивачем не обґрунтовано розмір орендної плати за вказані місяці саме у сумі 8 000,00 грн на місяць, враховуючи, що з п`ятого місяця оренди орендна плата становила 5 000,00 грн. Апеляційним судом враховано, що позивачем під час розгляду даної справи в порушення вимог статей 74-76 ГПК України не надано доказів того, в якому саме стані приміщення передавалось в оренду відповідачу. При цьому апеляційним судом слушно зауважено, що вказівка, яка міститься в акті прийому-передачі об`єкта оренди від 05.05.2015, "приміщення потребує здійснення ремонту" має невизначений характер та не характеризує наявне у ньому обладнання, вікна, двері тощо. Такі відомості є недостатньо інформативними, не дають змоги оцінити в повному обсязі стан приміщення та можливості порівняння стану приміщення на час його повернення з оренди з тим станом, в якому воно передавалось відповідачу, враховуючи також те, що серед матеріалів справи відсутній акт про повернення об`єкту оренди позивачу по закінченню строку дії договору. Для проведення експертизи експертом було враховано докази, які не містять достатньої інформації для підтвердження факту завдання відповідачем позивачу збитків, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відхилення такого доказу (експертизи) як неналежного. Колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновками апеляційного суду, адже матеріалами справи підтверджується, що при проведенні експертизи експертом встановлена сума вартості заміщення ремонтно-відновлювальних робіт без урахування документів, підтверджуючих стан об`єкта до та після його повернення з оренди та без урахування доказів здійсненого орендарем ремонту приміщення. Вартість здійсненого позивачем ремонту після звільнення відповідачем орендованого приміщення не доводить наявності нанесених збитків та їх розміру, адже їх неможливо визначити через відсутність можливості порівняти стан звільненого приміщення із тим станом, в якому воно передавалось в оренду. Сукупність вказаних обставин підтверджує правильність висновку апеляційного суду про неможливість на підставі наявних у справі доказів підтвердження або спростування того факту, що приміщення знаходиться не в гіршому стані, в якому воно передавалось орендарю, дійсний стан якого сторонами належним чином не зафіксовано;

- № 3-85гс14 було заявлено позов про стягнення плати за час фактичного користування майном після припинення договору оренди, відсотків річних за час прострочення зобов`язання та неустойки. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем було неналежно виконано зобов`язання за договором оренди нерухомого майна стосовно сплати орендної плати за фактичне користування майном і вчасного повернення майна з оренди після закінчення строку дії договору. Судами обох інстанцій позовні вимоги задоволені повністю. Разом з тим, Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд в частині стягнення неустойки, дійшов висновку, що судами не надано належної оцінки листу позивача, в якому містилася не тільки вимога звільнити орендоване приміщення, а і його пропозиція укласти новий договір оренди на той самий об`єкт оренди із встановленням строків його погодження, висунення пропозицій і зауважень зі сторони відповідача, подальше їх узгодження і підписання сторонами нового договору, початок строку дії якого визначено 01.11.2012, тобто наступним днем після закінчення строку попереднього договору.

Крім того, у справах №№ 914/4238/15, 910/20370/17, 3-85гс14 судові рішення були скасовані з направленням справ на новий розгляд, при цьому направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у справі. Вказаного висновку Верховний Суд дійшов з огляду на те, що за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине або може вплинути на правові висновки у справі.

Враховуючи, що у зазначених справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Наведені у касаційній скарзі Товариством доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи, яка розглядається, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Водночас підставою передачі справи даної справи № 904/4831/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду було визначено необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/5649/18 щодо відсутності зобов`язання орендодавця (Підприємця) прийняти приміщення з огляду на невідповідність його тому стану, в якому приміщення передавалося в оренду.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 904/5649/18, оскільки з аналізу постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/5649/18 вбачається, що Верховним Судом у вказаній справі не робився висновок щодо ?відсутності зобов`язання орендодавця (Підприємця) прийняти приміщення з огляду на невідповідність його тому стану, в якому приміщення передавалося в оренду?, а лише вказано про існування правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, де зазначено таке.

"Відповідно до статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина перша статті 785 ЦК України). Таким чином, повернення майна наймодавцеві є обов`язком наймача. Певному обов`язку завжди кореспондує відповідне право іншої сторони, а не її обов`язок.

По суті, предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі є (а) зверненням за захистом не права, а обов`язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов`язком.

Крім того, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 ЦК України.

Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що при ухваленні судових рішень у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права щодо встановлення ефективним способом відновлення порушеного права позивача зобов`язати відповідача прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили є помилковими з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів."

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд, наведеного вище не врахував. Таким чином, суд відмовив позивачу по суті спору, в той час як обрання неналежного способу захисту є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, що водночас не призвело на неправильність прийняття судом рішення.?

Тобто у справі № 904/5649/18 Верховний Суд зазначив про неврахування апеляційним судом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 щодо неправильного обрання способу захисту (стаття 16 ЦК України) при зверненні з відповідним позовом, а не висловив правову позицію щодо застосування статті 785 ЦК України, оскільки посилання на статтю 785 ЦК України у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/5649/18 міститься лише в частині опису мотивів, за яких було ухвалено рішення суду апеляційної інстанції.

При цьому враховуючи, що суди встановили невжиття саме Товариством належних заходів щодо повернення Підприємцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин; невжиття Товариством належних заходів полягає у невідповідності стану орендованого приміщення тому стану, в якому воно його отримало, з урахуванням його нормального зносу; наявність умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений Договором строк належними доказами не підтверджено; дії, спрямовані на передачу приміщення у не зовсім задовільному стані, не свідчать про належне виконання обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна, та те, що законодавством передбачено обов`язок наймача повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2021 у справі № 904/4831/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Булгакова

Судді О. Баранець

О. Васьковський

Т. Дроботова

Б. Львов

В. Селіваненко

Н. Ткаченко

В. Уркевич

Постанова ОП КГС ВС від 19 серпня 2022 року у справі №904/4831/21