ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96342421

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2021 року

м. Київ

справа № 922/698/20

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г., Уркевича В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство "Теплові мережі Роганської селищної ради",

представник позивача - не з`явився,

відповідач-1 - акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз",

представник відповідача-1 - Волощук П.Ю., адвокат (довіреність від 28.01.2021 № Др-14-0121),

відповідач-2 - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник відповідача-2 - Будник К.А., адвокат (довіреність від 07.10.2020 № 14-184),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Харківської області від 07.07.2020 (головуючий суддя Присяжнюк О.О.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 (головуючий Шевель О.В., судді: Крестьянінов О.О. і Фоміна В.О.)

у справі № 922/698/20

за позовом комунального підприємства "Теплові мережі Роганської селищної ради" (далі - Підприємство)

до: 1) акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (далі - Товариство);

2) акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія),

про визнання права.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства та Компанії (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про:

1) визнання за Підприємством права на споживання природного газу у березні 2020 року за договором постачання природного газу від 24.09.2019 № 3058/1920-ТЕ-32 (далі - Договір № 3058/1920-ТЕ-32) у розмірі 535,609 тис.м.куб., за договором постачання природного газу від 24.09.2019 № 3059/1920-БО-32 (далі - Договір № 3059/1920-БО-32) у розмірі 196,295 тис.м.куб., за договором постачання природного газу від 24.09.2019 № 3060/1920-КП-32 (далі - Договір № 3060/1920-КП-32) у розмірі 5,976 тис.м.куб.;

2) зобов`язання Компанії включити Підприємство до реєстру споживачів Компанії;

3) зобов`язання Товариства поновити Підприємству санкціонований відбір природного газу з газорозподільної системи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що обсяги природного газу на спірні періоди за відповідними договорами є узгодженими та підтвердженими, а відтак ненадання номінацій (непідтвердження обсягів природного газу) та виключення Підприємства з реєстру споживачів на березень 2020 року є з боку Компанії неправомірним та безпідставним та не звільняє останню від обов`язку постачати природний газ Підприємству.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.07.2020 (з урахуванням ухвал про виправлення описок від 13.07.2020 та 20.07.2020), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2020, позовні вимоги задоволено частково. Визнано за Підприємством право на споживання природного газу у березні 2020 року за Договором № 3058/1920-ТЕ-32 у розмірі 535,609 тис.м.куб., за Договором № 3059/1920-БО-32 у розмірі 196,295 тис.м.куб., за Договором № 3060/1920-КП-32 у розмірі 5,976 тис.м.куб. Зобов`язано Компанію повернути Підприємство до реєстру споживачів Компанії. В частині позовних вимог до Товариства у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- Підприємством станом на початок опалювального сезону 2019-2020 років дотримано вимоги пункту 11 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 (далі - Положення; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), щодо укладання з Компанією договорів постачання природного газу, а також надання Компанії графіка погашення заборгованості;

- Компанія на підставі законодавчо встановленого обов`язку постачати природний газ Підприємству як споживачу по укладених між ними договорах постачання природного газу зобов`язана була постачати природний газ Підприємству як виробнику теплової енергії для виробництва теплової енергії, у тому числі шляхом своєчасної видачі номінацій, оскільки це є обов`язком Компанії, а не її правом;

- непідтвердження номінацій або виключення Підприємства з реєстру споживачів Компанії унеможливлює безперешкодне отримання Підприємством необхідних обсягів природного газу, оскільки може мати наслідком обмеження або взагалі припинення надання Товариством послуг з розподілу природного газу;

- Підприємство не має правових підстав змінити постачальника природного газу і зобов`язане здійснювати закупівлю природного газу виключно у Компанії;

- судами не встановлено порушення прав Підприємства з боку Товариства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та те, що судами оскаржувані рішення прийняті без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо дотримання виробником теплової енергії пункту 11 Положення не лише станом на початок опалюваного сезону, а й протягом усього періоду постачання природного газу;

- в оскаржуваних рішеннях суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/6914/17 та від 18.04.2018 у справі № 910/6916/17, щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах;

- суди неправильно застосували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 909/953/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 922/698/20 за касаційною скаргою Компанії та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Товариства є законними і обґрунтованими, оскільки спірні правовідносини виникли між Підприємством та Компанією, а не Товариством.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Також від Підприємства надійшла заява, в якій останнє, посилаючись на карантинні обмежувальні заходи, просить розглядити справу без участі його представника.

Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 справу № 922/698/20 передано на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду з підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема належності способу захисту при зверненні з вимогою про визнання права на споживання природного газу у певному періоді, з урахуванням звернення особи з такою вимогою на початку або до початку спірного періоду, у сукупності з вимогою про зобов`язання Компанії повернути Підприємство до реєстру споживачів Компанії, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 922/599/19.

Ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.02.2021 прийнято касаційну скаргу Компанії до розгляду та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Товариства та Компанії, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Компанія у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній постанові не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/6914/17 та від 18.04.2018 у справі № 910/6916/17, щодо застосування статті 16 ЦК України у подібних правовідносинах

Так, у справах № 910/6914/17 та № 910/6916/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем заявлено вимогу визнати за ним право на використання помісячно у конкретному обсязі природного газу, який вже спожито і його не існує в природі, а договором поставки газу передбачено перехід права власності на природний газ до споживача після підписання актів приймання-передачі; така вимога є вимогою про встановлення юридичного факту, а тому не підлягає задоволенню у господарському процесі.

Водночас у даній справі № 922/698/20 судами встановлено, що Підприємство, отримавши від відповідачів повідомлення від 27.02.2020 про припинення (обмеження) газопостачання з 01.03.2020, звернулося з позовною заявою до суду 06.03.2020, тобто на початку спірного періоду, яким є у даній справі березень 2020 року.

Таким чином, у кожній із зазначених справ, на підставі поданих сторонами доказів, судами встановлені різні за змістом обставин та прийняті відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду враховує правові висновки, викладені в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Отже, подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Крім того, судами попередніх інстанції у даній справі (№ 922/698/20) оскаржувані рішення ухваленні з дотриманням правового висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 21.02.2020 у справі № 922/599/19.

Що ж до посилань Компанії у касаційній скарзі на те, що суди неправильно застосували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 909/953/18, то Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду звертає увагу на те, що частиною другою статті 287 ГПК України не передбачено такої підстави касаційного оскарження, як неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, який викладений у постанові Верховного Суду, оскільки вказаною процесуальною нормою передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Тобто посилання скаржника на неправильне застосування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, не є тотожним застосуванню судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, що відповідно до положень ГПК України є підставою для оскарження судових рішень.

Крім того, у справі № 909/953/18, на яку посилається скаржник, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суди обох інстанцій, дійшовши правильного висновку про те, що відповідач-1 зобов`язаний був постачати природний газ позивачу як виробнику теплової енергії для виробництва теплової енергії, у тому числі шляхом своєчасної видачі номінацій в жовтні 2016 року та в березні 2017 року, оскільки це є обов`язком відповідача-1, а не його правом, проте неправильно застосували положення статті 16 ЦК України та дійшли помилкового висновку про можливість задоволення такої вимоги, як визнання права на споживання природного газу у періоді, який на час звернення до суду з позовом минув.

Також Компанія у касаційній скарзі посилалась на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо дотримання виробником теплової енергії пункту 11 Положення не лише станом на початок опалюваного сезону, а й протягом усього періоду постачання природного газу.

При цьому у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 922/599/19, на яку у відзиві посилається Товариство, зазначено, що, як вбачається з матеріалів вказаної справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем станом на початок опалювального сезону 2018/19 дотримано вимоги пункту 11 Положення щодо укладання з НАК "Нафтогаз України" договорів постачання природного газу, а також надання НАК "Нафтогаз України" графіка погашення заборгованості.

Таким чином, вказані обставини свідчать про виникнення у ПАТ НАК "Нафтогаз України" законодавчо встановленого обов`язку постачати природний газ позивачу як споживачу по укладених між ними договорах постачання природного газу. При цьому планові обсяги постачання природного газу були визначені сторонами в договорах, які в силу статті 629 ЦК України є обов`язковими до виконання.

Відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що на підставі укладених між позивачем - КП "ОІТЦ" та ПАТ НАК "Нафтогаз України" договорів на постачання природного газу та спеціальних підзаконних нормативних актів, якими є вищеназвані Положення, Правила та Розпорядження, ПАТ НАК "Нафтогаз України" зобов`язане було постачати природний газ позивачу як виробнику теплової енергії для виробництва теплової енергії, у тому числі шляхом своєчасної видачі номінацій, оскільки це є обов`язком ПАТ НАК "Нафтогаз України", а не його правом.

Тобто Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування пункту 11 Положення у подібних правовідносинах.

При цьому підставою передачі даної справи № 922/698/20 на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду визначено необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема належності способу захисту при зверненні з вимогою про визнання права на споживання природного газу у певному періоді, з урахуванням звернення особи з такою вимогою на початку або до початку спірного періоду, у сукупності з вимогою про зобов`язання Компанії повернути Підприємство до реєстру споживачів Компанії, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 922/599/19.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що у даному випадку вимога про визнання права на споживання природного газу у певному періоді, з урахуванням звернення особи з такою вимогою на початку або до початку спірного періоду, є належним способом захисту у розумінні пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частини другої статті 20 Господарського кодексу України. Що ж до вимоги про зобов`язання Компанії повернути Підприємство до реєстру споживачів Компанії, то така вимога у даному випадку є обґрунтованою та правомірною, тому що Компанія на підставі законодавчо встановленого обов`язку постачати природний газ Підприємству як споживачу по укладених між ними договорах постачання природного газу зобов`язана була постачати природний газ Підприємству як виробнику теплової енергії для виробництва теплової енергії, у тому числі шляхом своєчасної видачі номінацій, оскільки це є обов`язком Компанії, а не її правом. Непідтвердження номінацій або виключення Підприємства з реєстру споживачів Компанії унеможливлює безперешкодне отримання Підприємством необхідних обсягів природного газу, оскільки може мати наслідком обмеження або взагалі припинення надання Товариством послуг з розподілу природного газу.

Водночас Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 922/599/19 щодо питання застосування пункту 11 Положення та належності способу захисту при зверненні з вимогою про визнання права на споживання природного газу у певному періоді, з урахуванням звернення особи з такою вимогою на початку або до початку спірного періоду, а суди попередніх інстанції у даній справі (№ 922/698/20) оскаржувані рішення ухвалили з дотриманням вказаного правового висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 07.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 922/698/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Булгакова

Судді О. Баранець

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

Б. Львов

В. Селіваненко

Н. Ткаченко

В. Уркевич

Постанова ОП КГС ВС від 19 березня 2021 року у справі № 922/698/20