Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/94865168
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/623/20
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Булгакової І. В., Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Львова Б. Ю, Селіваненка В.П., Ткаченко Н. Г., Уркевича В. Ю.,
за участю секретаря Низенко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Пуль О. А., Білоусова Я. О., Тарасова І. В.
від 03.09.2020
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4
до: 1. Харківської міської ради;
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, зобов`язання повернення нежитлових приміщень та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності,
за участю представників:
від прокуратури: Василенко Н. В.
від відповідача-1: Скидан М. А.
від відповідача-2: Романенко Т. М.
від відповідача-3: Шамраєв М. Є.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідач-2) та фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни (далі -відповідач-3), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 76 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 03.08.2018 № 5618-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Нагорною С. М., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрований у реєстрі за № 1183;
- скасувати рішення від 15.11.2018 № 44049651 про державну реєстрацію права власності за Нагорною С. М. на нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 м2, розташовані у житловому будинку літ. «А-16», за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати фізичну особу - підприємця Нагорну С. М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 м2, розташовані у житловому будинку літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради право власності на об`єкт нерухомого майна 1282699163101, загальною площею 61,0 м2, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 м2, розташовані у житловому будинку літ. «А-16» за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 21-А.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статей 1, 2, 4, 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», статей 11, 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Прокурор вважає, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме: Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у випадку продажу шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
З огляду на наведене, прокурор просив задовольнити його позовні вимоги.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною (орендар) укладено договір оренди № 1376 від 30.10.2017 (далі - договір оренди) на нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20 загальною площею 61,0 кв.м., розташованих у житловому будинку літ. «А-16» за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 21-А, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Майно передається в оренду з метою використання під перукарню (пункт 1.2. договору оренди).
Згідно з пунктом 5.2 договору оренди, орендар має право здійснювати ремонт, реконструкцію орендованого майна у встановленому порядку за наявності письмової згоди орендодавця.
Відповідно до пункту 5.3. договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.
Умовами пункту 5.6. договору оренди визначено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його придбання.
Згідно з умовами пункту 10.1 договору оренди, цей договір діє з 30.10.2017 до 30.09.2020.
Фізична особа - підприємець Нагорна С.М. 01.02.2018 звернулась до Управління комунального майна та приватизації (вх. №1515 від 01.02.2018) з проханням дозволити приватизацію вказаних приміщень шляхом викупу.
Рішенням Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Відповідно до пункту 76 додатку до рішення від 21.02.2018 № 1008/18 «Перелік об?єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» нежитлові приміщення підвалу у житловому будинку, що знаходиться за адресою Валентинівська вул., 21-А літ. А-16, загальною площею 61,0 кв.м., визначені до приватизації шляхом викупу фізичною особою - підприємцем Нагорною С.М.
Фізична особа - підприємець Нагорна С.М. звернулась до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом (вх. № 3390 від 29.02.2018), у якому просила оцінку для приватизації вказаного майна провести суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Бєлих Б.М.
Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради звернулося до суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи - підприємця Бєлих Б.М. (лист від 28.02.2018 № 2581) з пропозицією провести оцінку вказаних у переліку нежитлових приміщень з метою визначення їх вартості для приватизації шляхом викупу, для чого укласти договір з фізичною особою - підприємцем Нагорною С.М.
За результатами проведеної оцінки спірного нежитлового приміщення суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем Бєлих Б.М. складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 06.03.2018, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2018 складає 126 270 грн без ПДВ.
03.08.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець) та фізичною особою - підприємцем Нагорною С.М. (покупець) було укладено договір № 5618-В-С купівлі - продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою - підприємцем Нагорною С.М. (далі - договір купівлі - продажу), відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20 загальною площею 61,0 кв.м., розташовані у житловому будинку літ. «А-16» за адресою: АДРЕСА_1 , орендовані фізичною особою - підприємцем Нагорною С. М. згідно з договором оренди № 1376 від 30.10.2017.
Ці нежитлові приміщення належать продавцю на праві власності. Державну реєстрацію права власності за продавцем проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.06.2017 Державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Шеховцовою М.Є. відповідно до закону без видачі документа, що посвідчує таке право, номер запису про право власності: 21056411;
Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1282699163101 (розділ 1 договору).
Згідно з розділом 2 цього договору оціночна вартість об?єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об?єкта оцінки станом на 28.02.2018, затверджених Управлінням 06.03.2018 і складає 126 270 грн.
Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості об?єкта приватизації і складає 25 254 грн.
Разом ціна продажу об?єкта приватизації, вказаного в розділі 1 становить 151 524 грн.
Згідно з пунктом 4.1. розділу 4 вищевказаного договору купівлі - продажу, право власності на об?єкт приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об?єкта разом з неустойкою (у разі її нарахування).
Відповідно до пункту 4.2. розділу 4 договору купівлі - продажу, передача нежитлових приміщень продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі.
Рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Прокопенко О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №44049651 від 15.11.2018 зареєстровано право власності за Нагорною Світланою Михайлівною на нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 кв.м, розташовані у житловому будинку літ. «А-16» за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 21-А.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і мотиви їх прийняття.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.06.2020 в позові відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що пункт 76 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18 прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та з порушенням прав інших осіб. Право фізичної особи - підприємця Нагорної С. М. на викуп орендованого майна виникло із договору оренди, положень статті 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити його продаж саме орендарю за умови належного виконання ним своїх обов`язків за договором найму.
Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, місцевий господарський суд зазначив, що сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому договір купівлі продажу від 03.08.2018 № 5618-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Нагорною С. М., у повній мірі відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України.
При цьому, на думку суду першої інстанції, прокурором належними та допустимими доказами не доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірними із наслідком таких порушень, які прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсними, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у його власника.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 30.06.2020 скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано незаконним та скасовано пункт 76 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 03.08.2018 № 5618-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрований у реєстрі за № 1183.
Скасовано рішення від 15.11.2018 № 44049651 про державну реєстрацію права власності за Нагорною Світланою Михайлівною на нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 м2, які розташовані у житловому будинку літ. «А-16», за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов`язано фізичну особу - підприємця Нагорну Світлану Михайлівну повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 м2, які розташовані у житловому будинку літ. «А-16» за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 21-А.
У решті позовних вимог відмовлено.
Постанову мотивовано тим, що пункт 76 додатку 1 до рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки не спрямований на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що так як спірний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 03.08.2018 № 5618-В-С, укладений на підставі, зазначеного вище рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18, яке судом визнано незаконним та скасовано, а також з порушенням вимог статті 181 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, він підлягає визнанню недійсним.
Щодо вимоги позивача про скасування рішення від 15.11.2018 № 44049651 про державну реєстрацію права власності за Нагорною С. М. на спірні нежитлові приміщення та зобов`язання фізичної особи - підприємця Нагорної С. М. повернути їх територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, суд апеляційної інстанції зазначив, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.08.2018 № 5618-В-С, яку задоволено судом, тому вказані вимоги позивача також підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, колегія суддів апеляційного господарського суду виходила із необґрунтованості цих вимог, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин нежитлові приміщення належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, тому враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції незаконність набуття фізичною особою - підприємцем Нагорною С. М. права власності на спірні нежитлові приміщення, фактично право власності на спірний об`єкт нерухомості належить Харківській міській раді. Отже, відсутній спір з цього приводу.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду відповідач-1 зазначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послався на те, що судом апеляційної інстанції порушено положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 162 Закону України «Про приватизацію державного майна» та статтю 10, частини 1, 3 статті 11, частину 1 статті 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм.
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції вимог статті 289 Господарського кодексу України, частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України та статей 3, 11, 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що суд апеляційної інстанції застосував вищезазначені норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 903/206/19 та від 29.10.2019 у справі 905/2236/18.
Фізична особа-підприємець Нагорна С. М. просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою подання касаційної скарги заначено пункти 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а також порушення норм процесуального права.
Зазначає, що: - вона не брала участі у розгляді справи та не була повідомлена про дату, час та місце судового засідання, в якому ухвалена оскаржена постанова;
- судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, щодо застосування положень статті 2, 10, 11, 23 Закону України «Про прокуратуру» та відповідних процесуальних норм, з приводу підписання апеляційної скарги заступником прокурора Харківської області без доказів відсутності на час її підписання та подання прокурора та першого заступника прокурора Харківської області;
- не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, раніше викладені у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07;
- вважає, що судом апеляційної інстанції фактично було застосовано до спірних правовідносин висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, а також від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від якого необхідно відступити;
- безпідставно не застосовано приписи 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а також відповідну практику Європейського суду з прав людини, не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційні скарги відповідачів - 1, 2, 3, у якому позивач просив залишити їх без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 922/623/20 - без змін.
Підстави для передання справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26.10.2020 відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи - підприємця Нагорної Світлани Михайлівни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 922/623/20 та призначив її до розгляду у судовому засіданні.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 справу № 922/623/20 разом із касаційними скаргами Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи - підприємця Нагорної Світлани Михайлівни передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
В обґрунтування підстав зазначено, що Верховний Суд постановою від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 за позовом керівника Слов`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Слов`янської міської ради Донецької області; 2) Управління комунальної власності Слов`янської міської ради до фізичної особи - підприємця Богданець Тетяни Вікторівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення залишив без змін ухвалені у справі судові рішення про відмову у задоволенні позову.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що здійснюючи приватизаційну політику щодо підприємця, Рада та Виконавчий комітет Слов`янської міської ради діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями. Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Ради та Виконавчого комітету Слов`янської міської ради щодо приватизації ними майна.
Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Верховний Суд погодився із застосуванням судами положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
У постанові від 24.09.2020 у справі № 922/3272/18 за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області до: 1. Харківської міської ради; 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; 3. ТОВ «Український зодчій», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні третього відповідача - обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Терра Вілла» про визнання незаконним та скасування рішення, Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про відмову в позові та задоволено позов прокурора, та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 922/3272/18 скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2019, якою позов було задоволено, вказав, що суду апеляційної інстанції необхідно з врахуванням фактичних обставин справи, дослідити порушення, на які відповідачі посилаються як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та достеменно встановити чи не пов?язані вони із винною або протиправною поведінкою самого набувача майна.
У цій справі, виходячи із встановлених судами обставин про те, що відповідно до пункту 5.6 додаткової угоди № 1 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, Верховний Суд вважав за можливе застосування до спірних правовідносин положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, на що посилалися відповідачі.
У справі № 922/64/20 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 до Харківської міської ради; Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи - підприємця Романця Євгена Ласловича, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, зобов`язання повернути нежитлові приміщення та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності колегія Касаційного господарського суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі на підставі статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
У зазначеній справі суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про відмову в позові та задовольнив позов прокурора. Визнав незаконним та скасував пункт 38 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017; визнав недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 28.11.2017; зобов`язав фізичну особу - підприємця Романця Є. Л. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 0-31, 0-33, 0-33а, 0-61, 0-62 загальною площею 50,6 м2, що розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Героїв Праці, 32, літ. А-9; скасував запис від 15.01.2018 про проведену державну реєстрацію права власності за Романцем Є. Л. на зазначені нежитлові приміщення.
Верховний Суд в ухвалі від 06.10.2020 зазначив, що висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19 (якими ці справи були направлені на новий розгляд), що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 922/64/20 за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 у цій справі, відкритого з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на велику кількість справ з подібними предметами спору та підставами позовів, а також на різну практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення формування за наведених вище обставин єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передати справу № 922/623/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
При цьому колегія судів у даній справі вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 905/2236/18.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 02.12.2020 прийняв касаційні скарги Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 922/623/20 до розгляду.
Склад об?єднаної палати визначався відповідно до витягів з протоколів автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.11.2020, 02.12.2020, 15.12.2020, 17.12.2020, які знаходяться в матеріалах справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що підстави для задоволення касаційних скарг та скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні, а також про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 905/2236/18 від 29.10.2019.
Щодо суті спору
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання незаконним та скасування пункту 76 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 03.08.2018 №5618-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Нагорною С.М., скасування рішення про державну реєстрацію права власності за фізичною особою - підприємцем Нагорною С.М. на спірне нежитлове приміщення, зобов`язання повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірне нежитлове приміщення, визнання за територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міської ради права власності на спірний об`єкт нерухомості.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
В оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 зазначено, що його прийнято на підставі Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про особливості приватизації об?єктів незавершеного будівництва», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 р.р., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.
Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
У Програмі визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 р.р.
Відповідно до пункту 3.1 Програми приватизації ініціатива щодо приватизації об?єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.
Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
Приватизація об?єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою (пункт 3.3).
Пункт 3.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об?єктів здійснюється: шляхом викупу, продажу об?єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу об?єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об?єктів окремих галузей.
Викуп застосовується щодо об?єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об?єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Згідно з пунктом 3.7 Програми приватизації Управлінням готується проект рішення Харківської міської ради з переліками об?єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.
Рішення про затвердження переліків об?єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління (пункт 3.8).
Відповідно до пункту 7.1 Програми приватизації відчуження об?єктів комунальної власності здійснюється із врахуванням вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також інших законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері.
Умови та порядок відчуження комунального майна вносяться на розгляд сесії для кожного об?єкта окремим рішенням (пункт 7.2)
За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об?єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.
Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі Порядок № 439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
Виходячи з аналізу наведених вище норм Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду доходить висновку, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об?єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб?єктом оціночної діяльності - суб?єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - фізичною особою - підприємцем Нагорною С.М. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди № 1376 від 30.10.2017, а тому правильно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що Рада як орган місцевого самоврядування має право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.
Також судом апеляційної інстанції правильно зазначено про помилковість здійснених судом першої інстанції, на підтвердження свого висновку про право Ради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації, посилань на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 «Черемшина» щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Правильними є і висновки суду апеляційної інстанції, що посилання відповідачів на пункт 5.6 договору оренди нежитлового приміщення від 30.10.2017 №1376, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, є безпідставними, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що пункт 76 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади» прийнято з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання 21.16.2017 №691/17, а відтак є незаконним.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду погоджується з доводами касаційних скарг відповідача-2 та відповідача-3, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою - підприємцем Нагорною С.М. № 5618-В-С від 03.08.2018, укладеного на підставі пункту 76 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади», має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання» у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Також судами встановлено, що здійснюючи приватизаційну політику щодо Підприємця, Рада та Виконавчий комітет Слов`янської міської ради діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями.
Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Ради та Виконавчого комітету Слов`янської міської ради щодо приватизації ними майна.
Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
Формуючи правову позицію у справі №905/2236/18 судами встановлено, що підприємцем було надано докази виконання капітального ремонту орендованого приміщення у листопаді 2016 року, а саме аудиторський висновок про фінансування невід`ємних поліпшень орендованого майна на суму більше 25% ринкової вартості об`єкта, який зроблений 25.01.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗовнішІнформАудіт Л», в якому встановлено, що загальна сума понесених орендарем витрат на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна склала 37 896,00 грн, що складає 32,72 % від ринкової вартості майна станом на 31.05.2013.
Незважаючи на те, що підприємець звернувся 20.09.2016 до Управління комунальної власності Слов?янської міської ради із заявою про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації від 19.09.2016 об`єкта приватизації - нежитлового приміщення (112,1 кв.м.) за адресою: Донецька область, м.Слов`янськ, вул. Батюка, будинок 21/83, приміщення 2 з метою приватизації шляхом викупу за грошові кошти під майстерню для пошиву одягу, тобто до проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна, рішення про приватизацію орендованого майна міською радою прийнято 15.02.2017, а договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 06.04.2017. Тобто на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу та укладення договору купівлі-продажу орендарем було здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.
У той час як у справі № 922/623/20 судом судами попередніх інстанцій встановлено, що орендар звернувся з листом до органу місцевого самоврядування 01.02.2018, у якому просив дозволити приватизацію орендованого нежитлового приміщення.
На підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування своїм рішенням від 21.02.2018 вирішив провести відчуження такого об?єкта комунальної власності територіальної громади.
Після цього орендарем було подано заяву від 28.02.2018 про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.08.2018 №5618-В-С. При цьому доказів проведення невід?ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано та судами під час розгляду справи № 922/623/20 не встановлено.
Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід?ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Тобто у справі № 922/623/20 судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв?язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об?єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об?єкта комунальної власності.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.
Таким чином доводи касаційних скарг відповідача-2 та відповідача-3 про неврахування апеляційним господарським судом під час ухвалення спірної постанови правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, є помилковими, з огляду на різні фактичні обставини встановлені у справі № 905/2236/18 та у справі № 922/623/20, тобто висновок у справі №905/2236/18 не є релевантним до спірних правовідносин. Підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, об?єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не знаходить.
У зв?язку з викладеним вище, касаційне провадження, відкрите за касаційними скаргами відповідача-2 та відповідача-3 з підстав передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв?язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови висновків викладених у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо доводів касаційної скарги відповідача-2 про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №903/206/19, то вони є помилковими, оскільки висновки викладені в пункті 7.14 зазначеної постанови, які наводяться скаржником, нерозривно пов?язані з висновками суду, які викладені у пунктах 7.12, 7.13 цієї постанови щодо відсутності судового дослідження та висновків судів попередніх інстанцій щодо доводів відповідача-2 про те, що вона здійснила поліпшення спірного майна не менше ніж 25 відсотків його ринкової вартості. Оскільки у справі № 903/206/19 доводи відповідача-2 про наявність у неї переважного права викупу спірного приміщення, відповідно до умов пункту 6.4 договору оренди №109 від 18.08.2014, обґрунтовувались саме проведенням нею поліпшення орендованого майна не менше ніж на 25 відсотків його ринкової вартості.
Отже фактичні обставини встановлені у справі № 903/206/19 та у справі №922/623/20 не є подібними, у зв?язку з чим касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою відповідача-2 з підстав передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України у зв?язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови висновків викладених у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №903/206/19 підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Водночас не має підстав вважати підтвердженими посилання відповідача-2 у касаційній скарзі на порушення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у суді, оскільки, відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції установив відповідність поданої прокурором заяви вимогам Господарського процесуального кодексу України; зазначив, що підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі немає. Тобто жодних недоліків цієї заяви, зокрема і в частині представництва прокурором інтересів держави в суді, суд першої інстанції не встановив. Крім того, відсутності чи необґрунтування підстав звернення прокурором в інтересах держави з відповідним позовом до суду не було встановлено і судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.
Щодо касаційної скарги Харківської міської ради, то підставою її подання визначено пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» та статтю 10, частини 1, 3 статті 11, частину 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Верховний Суд в ухвалі від 06.10.2020 у справі № 922/64/20 встановив, що висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, відповідно до якого, зважаючи на положення законодавства, зокрема, статей 5-1, 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна», статей 3, 8, 11, 10, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (чинних на час виникнення спірних правовідносин), орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
При цьому Верховний Суд врахував, що предметом позову у зазначених справах є вимоги, зокрема, про визнання частково незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким ухвалено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, зобов`язання повернути власникові нерухоме майно. Підставою позову прокурором визначено порушення порядку приватизації нерухомого майна шляхом викупу, оскільки до об`єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем невід`ємних поліпшень майна в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Тобто предмет і підстави позовів у цій справі, що розглядається, та у зазначених справах, а також правове регулювання спірних правовідносин свідчать про їх подібність.
Верховний Суд в ухвалі від 06.10.2020 зазначив, що оскільки, висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, це у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 922/64/20 за касаційними скаргами Харківської міської ради та управління комунального майна та приватизації на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 у цій справі, відкритого з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, наведені Харківською міською радою у касаційній скарзі підстави для відкриття касаційного провадження не підтвердились, тому касаційне провадження у справі № 922/623/20 за її касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 має бути закрите відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо викладених у касаційній скарзі фізичної особи - підприємця Нагорної С.М. доводів про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права з огляду на неповідомлення її про дату, час та місце судового засідання, в якому ухвалена оскаржена постанова, то вони свого підтвердження не знайшли. Матеріалами справи підтверджено, що поштова кореспонденція судом апеляційної інстанції надсилалась за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 319-А, кв. 100 та була повернута оператором поштового зв?язку у зв?язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Доказів того, що відповідач-3 на виконання вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України повідомляв суд про зміну адреси місцезнаходження, скаржником не надано. Крім того, саме ця адреса зазначена відповідачем-3 в усіх документах, які ним подаються до суду.
Щодо наведених у касаційній скарзі фізичної особи - підприємця Нагорної С.М. підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у зв?язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 27.05.2020 у справі №819/478/17, щодо застосування положень статті 2, 10, 11, 23 Закону України «Про прокуратуру» та відповідних процесуальних норм, з приводу підписання апеляційної скарги заступником прокурора Харківської області без доказів відсутності на час її підписання та подання прокурора та першого заступника прокурора Харківської області, то касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Проаналізувавши висновок, що викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №819/478/17, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що він стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.
У постанові від 27.05.2020 у справі №819/478/17 спір стосувався наявності у заступника прокурора Тернопільської області Галицького О.В. повноважень підписувати позовну заяву від імені Прокуратури з підстав, передбачених пунктом 1.13 Регламенту прокуратури Тернопільської області, затвердженого наказом прокурора Тернопільської області від 12 лютого 2014 року № 61.
У той час як у справі № 922/623/20 до господарського суду з позовом звернувся керівник Харківської місцевої прокуратури №4 В.Купріянов.
Апеляційну скаргу на постановлене у справі № 922/623/20 рішення Господарського суду Харківської області від 30.06.2020 подано за підписом заступника прокурора Харківської області С. Муратова, тобто подано прокурором вищого рівня.
Відповідно до частини 5 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону від 19.09.2019 № 113-IX чинній на час звернення з апеляційною скаргою) право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом на судове рішення у кримінальній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, крім випадків, коли йдеться про рішення у кримінальних провадженнях, розслідування в яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України, - у таких випадках відповідне право надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи: керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його першому заступнику та заступнику.
Висновків щодо застосування положень частини 5 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» постанова Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 не містить.
Щодо наведених у касаційній скарзі відповідача-3 підстав для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду у справі № 922/623/20, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то Верховний Суд у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідач-3 зазначає, що судом апеляційної інстанції фактично було застосовано до спірних правовідносин висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №922/1969/19, а також від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від якого необхідно відступити.
Свої доводи обґрунтовує тим, що із аналізу норм частини 1 статті 193, частини 6 статті 283 Господарського кодексу України, частини 2 статті 759 Цивільного кодексу України слідує те, що під час дії договору оренди та у разі продажу речі, переданої в оренду, орендар має переважне право перед іншими особами на придбання (викуп) об`єкта оренди за наявності умов, передбачених як частиною 4 статті 777 Цивільного кодексу України, так і частиною 1 статті 289 Господарського кодексу України, а саме, належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди та наявності у договорі оренди такого права (придбання (викупу) об`єкта оренди) орендаря.
У той час як висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, а також від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19 про те, що «Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна» зроблено без урахування умов укладеного між сторонами договору оренди.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що наведені відповідачем-3 у касаційній скарзі доводи не є підставою для відступу від зазначеного вище висновку.
Наведені скаржником положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об`єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Відповідачем-3 не надано доказів, що вона відповідає вимогам які ставляться до орендаря спірного приміщення, яке перебуває у нього в оренді, та забезпечує йому право на приватизацію цього об?єкта, шляхом викупу, відповідно вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Викладені в додаткових поясненнях від 05.11.2020 фізичної особи-підприємця Нагорної С.М. вимоги про вихід за межі доводів касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин норм матеріального права з врахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 747/830/16-ц Верховний Суд не враховує.
Пояснення відповідача-3 фактично є доповненнями касаційної скарги, які подані скаржником поза межами строку встановленого статтею 298 Господарського процесуального кодексу України, без клопотання про його поновлення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі відповідача-3, немає.
Водночас, як уже зазначалося раніше, оскільки наведені у касаційних скаргах Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни підстави для касаційного оскарження, передбачені у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо неврахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, у постанові від 24.06.2020 у справі № 903/206/19, у постанові від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, об?єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу у цій частині.
Також, враховуючи, що наведені Харківською міською радою у касаційній скарзі підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердились, об?єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційне провадження за цією касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 922/623/20 має бути закрите відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо судових витрат
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги відповідача-3 та залишає без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а щодо інших касаційних скарг касаційні провадження закриті, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.
Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Гоcподарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Головуючий суддя О. Баранець
Судді І. Булгакова
О. Васьковський
Т. Дроботова
О. Кібенко
Б. Львов
В. Селіваненко
Н. Ткаченко
В. Уркевич
_03_03.png)