Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/93263205
УХВАЛА
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 910/15547/19
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2020 (головуючий суддя Ягічева Н.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 (головуючий Козир Т.П., судді: Агрикова О.В. і Коробенко Г.П.)
у справі № 910/15547/19
за позовом приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (далі - Товариство)
до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця)
про стягнення 10 160,73 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Залізниці про стягнення 10 160,73 грн штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Залізниця здійснювала перевезення вантажу у вагоні (цистерні) № 50213727УЗ за маршрутом станція Авдіївка (Україна) - станція Вояни (Словацька Республіка), нормативний термін доставки вантажу становив 10 діб, однак фактично вантаж доставлявся 13 діб, тобто з перевищенням терміну доставки вантажу на 3 доби, тому Товариством нарахований штраф у розмірі 18% провізної плати.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020, позовні вимоги задоволено. Стягнуто із Залізниці на користь Товариства 10 160,73 грн штрафу
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Залізниця звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом ухвалено оскаржувану постанову без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у роз`ясненні президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 47 Угоди про міжнародне вантажне залізничне сполучення (далі - УМВС), просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у роз`ясненні президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" про обов`язкове дотримання процедури досудового урегулювання спору;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 47 УМВС.
Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 15.07.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15547/19 за касаційною скаргою Залізниці та призначено її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 09.09.2020 справу № 910/15547/19 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 910/15547/19 між суддями від 28.09.2020 визначено такий склад колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Селіваненко В.П., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.11.2020 № 29.3-02/3226 у зв`язку з відпусткою судді Селіваненка В.П та виходом з відпустки судді Пількова К.М. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/15547/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.
Перевіривши повноту встановлення апеляційним судом обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій у справі встановлено, що 06.12.2017 Товариством як продавцем та Компанією "Mertrade spol. s r.o." як покупцем, було укладено контракт № 862/17 (далі - Контракт), за умовами якого продавець погоджується поставляти, а покупець погоджується прийняти й оплатити бензол сирий к/у марки БС й марки БС-1, найменування, якість та умови поставки якого визначені в даному контракті та специфікаціях до нього.
19.03.2019 на виконання умов Контракту Товариство здійснило відправлення по залізничній накладній № 48888945 зі станції відправлення "Авдіївка" Донецької залізниці на станцію призначення "Вояни" Словацької республіки вантажу (бензол) у вагоні (цистерні) № 50213727 УЗ.
Відповідно до відмітки у графі 34 накладної "відмітки про слідування пограничних станцій" вагон переданий на станцію Матьовце 31.03.2019 та прибув на станцію призначення Вояни 07672 Словацької республіки, та був переданий ДЕЗА - 01.04.2019, про що в накладній у графі 27 проставлений календарний штемпель станції Вояни про прибуття, тобто, термін доставки вантажу тривав 13 діб.
У графі 38 накладної зазначено відстань перевезення вантажу, яка складає УЗ - 1 591км + ЖСР-10 км = 1 601км.
Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із статтею 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Статтею 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.
Відповідно до частини першої статті 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Згідно з частиною першою статті 313 ГК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
Статтею 920 ЦК України передбачено у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 4 Статуту залізниць України (далі - Статут) перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Згідно із статтею 10 ЦК України встановлено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини є частиною національного законодавства України.
Правовідносини щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються УМВС, до якої Україна приєдналася 05.06.1992. Положення УМВС поширюються на перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні мережею залізниць країн - учасниць.
Параграфом 1 статті 14 УМВС передбачено, що відповідно до договору перевезення перевізник зобов`язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.
Згідно з параграфом 2 статті 24 УМВС термін доставки вантажу визначається, виходячи з наступних норм:
- для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км;
- для інших відправок - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.
Також параграфом 3 вказаної статті передбачено, що доставка вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу.
Відповідно до параграфу 5 статті 24 УМВС перебіг строку доставки вантажу починається з 0.00 год. дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується у момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу вважають за повну.
Згідно з параграфом 7 статті 24 УМВС термін доставки вважається виконаним, якщо вантаж прибув на станцію призначення до закінчення терміну доставки і перевізник повідомив одержувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу у розпорядження одержувача.
Судами попередніх інстанцій із залізничної накладної № 48888945 встановлено, що відстань відправки становить 1 601 км, а термін доставки вантажу визначається виходячи з норм 1 доба на кожні розпочаті 200 км, тобто 9 діб + 1 доба (на операції пов`язані з відправленням вантажу).
Таким чином, термін доставки вантажу за вказаною накладною мав складати 10 діб, проте він склав 13 діб, тобто з перевищенням терміну доставки на 3 доби.
Параграфами 1, 2 статті 45 УМВС передбачено, що якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 "Строк доставки вантажу", перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки. Розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення - терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме:
- 6% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад однієї десятої загального терміну доставки;
- 18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше однієї десятої, але не більше трьох десятих загального терміну доставки;
- 30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.
Суди перевіривши наведений Товариством у позові розрахунок неустойки визнали його обґрунтованим і арифметично вірним.
Також судами встановлено, що відповідно до параграфу 1 статті 47 УМВС позов може бути пред`явлено тільки після пред`явлення претензії.
Матеріалами справи (копія претензії) підтверджується, що Товариство на виконання вимог УМВС з метою досудового врегулювання спору із Залізницею належним чином звернувся до нього з претензією про стягнення неустойки за порушення терміну доставки вантажу за залізничною накладною № 48888945.
Згідно з параграфом 5 статті 46 УМВС до претензії долучаються документи передбачені Правилами перевезення вантажу.
Товариством до претензії було додано документи передбачені у Додатку № 1 УМВС "Правила перевезення вантажів", а саме: оригінал накладної та лист повідомлення про прибуття вантажу.
Параграфом 6 статті 46 УМВС передбачено, якщо претензія оформлена з порушенням дописів параграфів 3, 5 цієї статті, вона повертається в строк не пізніше 15 днів з дня її надходження з значенням причин її повернення, і інших підстав для повернення претензії УМВС не передбачає.
Судами встановлено, що при пред`явленні претензії Товариством було дотримано вимоги параграфів 3 та 5 статті 46 УМВС, а тому підстав для повернення претензії Товариства без розгляду у Залізниці не було.
Відповідно до параграфу 7 статті 46 УМВС претензійні вимоги, що випливають із договору міжнародного залізничного вантажного перевезення розглядаються перевізником протягом 180 днів з дня її отримання.
Отже, враховуючи встановлений УМВС строк на розгляд претензії (180 днів), а також день отримання Залізницею претензії - 14.05.2019, у даному випадку останній день строку розгляду даної претензії становив 10.11.2019.
Водночас Товариство направило позовну заяву у даній справі до суду 01.11.2019, яка отримана судом 05.11.2019, а 06.11.2019 прийнята до розгляду та відкрито провадження у даній справі, про що судом була постановлена відповідна ухвала від 06.11.2019, що свідчить про те, що станом на час подання позову встановлений параграфом 7 статті 46 УМВС, 180-ти денний строк на розгляд претензії не закінчився, проте станом на момент розгляду справи по суті такий строк сплив, а в матеріалах справи відсутня відповідь на претензію, та за твердженням Товариства на його адресу вона також не надходила.
Крім того, Залізниця, подаючи відзив на позовну заяву 22.11.2019, тобто вже через 12 днів після дати, коли останній повинен був розглянути претензію Товариства, також не надала відповіді на претензію, та при цьому будь-яких інших обґрунтувань щодо своїх заперечень по суті позовної заяви Товариства крім посилань на подання позову до закінчення 180-ти денного строку на розгляд претензії Залізниця не надала.
Тобто судами встановлено, що як на час розгляду справи по суті так і на час ухвалення рішення встановлений параграфом 7 статті 46 УМВС, 180-ти денний строк на розгляд претензії закінчився, а тому визнали порушеним право Товариства у правовідносинах із Залізницею, які виникли на підставі перевезення вантажу за залізничною накладною № 48888945.
Таким чином, суди дійшли висновку, що протиправна поведінка Залізниці, яка порушила вимоги чинного законодавства (перевищила термін доставки вантажу та не надала відповідь на претензію Товариства), не може звільняти її від відповідальності лише тому, що позовна заява була направлена до суду 01.11.2019, тобто на 10 днів раніше закінчення 180-ти денного строку на розгляд претензії, за умови відсутності відповіді на претензію на протязі 170-ти днів.
Враховуючи, що факт прострочення Залізницею строків доставки вантажу за спірною накладною належним чином доведений і документально підтверджений, а розрахунок штрафу є арифметично вірним, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати зазначає, що підставою для передачі даної справи на розгляд об`єднаної палати було те, що колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19, посилаючись на те, що УМВС встановлено обов`язковий порядок досудового врегулювання спору, що здійснюється шляхом направлення претензії відповідному перевізнику, а право на пред`явлення позову виникає у випадку не розгляду претензії перевізником у 180 - денний строк, а також при повному чи частковому її відхиленні протягом цього строку.
Як встановили суди попередніх інстанцій у даній справі № 910/15547/19, претензія була отримана Товариством 14.05.2019, а 180 - денний строк її розгляду встановлений параграфом 3 статті 47 УМВС закінчився 10.11.2019.
При цьому суди зазначили, що доказів повного або часткового відхилення Залізницею претензії в межах зазначеного строку матеріали справи не містять.
Таким чином, з урахуванням вимог про дотримання обов`язкового досудового порядку врегулювання господарського спору у цій справі, Суд вважає, що позов міг бути пред`явлений Позивачем не раніше 11.11.2019, проте такий позов було подано Позивачем передчасно без дотримання встановленого УМВС обов`язкового порядку досудового врегулювання спору, яка є чинним міжнародним договором України, укладеним у встановленому законом порядку.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до статей 46, 47 УМВС, з урахуванням положень статті 124 Конституції України, не заборонено звертатися з позовом до суду за захистом порушених, не визнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у разі порушення договірних зобов`язань до моменту отримання від перевізника відповіді на претензію до закінчення терміну її надання.
Колегія суддів Касаційного господарського суду звернула увагу на те, що зазначений висновок Верховного Суду у справі № 910/5561/19 зроблений без урахування того, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII стаття 124 Конституції України передбачає обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору у визначених Законом випадках.
Як у справі № 910/5561/19, так і у справі № 910/15547/19, досудове врегулювання спору передбачено УМВС, яка встановлює обов`язкове пред`явлення претензії, заснованої на договорі перевезення. Інших альтернативних дій, окрім пред`явлення претензії, у зазначеній УМВС не передбачено.
Таким чином, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у справі № 910/15547/19 Товариством не була дотримана обов`язкова процедура досудового врегулювання спору встановлена міжнародним договором України (УМВС), а позов до Залізниці про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вагонів у справі № 910/15547/19 є передчасним, тому вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19.
Водночас Касаційний господарський суд у складі колегії суддів іншої палати, ухвалюючи постанову від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з висновком судів виходячи з того, що згідно із статтею 46 УМВС право пред`явлення претензії до перевізника належить відправнику і одержувачу. Право пред`явлення претензій про повернення перебору провізних платежів на підставі параграфу 4 статті 31 "Сплата провізних платежів і неустойок" УМВС належить також особі, яка оплатила ці провізні платежі відповідно до параграфу 2 статті 31 "Сплата провізних платежів і неустойок" УМВС.
Параграфом 7 статті 46 УМВС передбачено, що перевізник зобов`язаний в 180-денний строк з дня отримання претензії розглянути її, дати відповідь і при повному або частковому визнанні претензії сплатити належну суму.
Відповідно до параграфів 1-3 статті 47 УМВС позов може бути пред`явлений тільки після пред`явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред`явлена претензія. Право пред`явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред`явити претензію до перевізника.
Право пред`явлення претензії і позову про повернення переборів провізних платежів виникає з дня сплати провізних платежів.
Позов може бути пред`явлено:
1) якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії;
2) якщо протягом терміну на розгляд претензії перевізник повідомив особі, яка подала претензію, про відхилення претензії повністю або частково.
Як встановили суди попередніх інстанцій у вказаній справі № 910/5561/19, претензію позивача стосовно повернення переплати провізного тарифу відповідач отримав 12.02.2019, а позовну заяву подано 15.05.2019 (згідно з поштовим штемпелем).
Згідно з пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Також колегія суддів Касаційного господарського суду звернула увагу на те, що рішення судом першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог було ухвалено 21.10.2019, тобто на час спливу строку наданого перевізнику для відповіді на претензію.
Таким чином, колегія суддів погодилась з висновком судів попередніх інстанцій, що згідно з чинним законодавством України, а також відповідно до УМВС не заборонено звертатися з позовом до суду за захистом порушених, не визнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у разі порушення договірних зобов`язань до моменту отримання від перевізника відповіді на претензію до закінчення терміну її надання.
Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати, проаналізувавши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанції у справах № 910/5561/19, № 910/15547/19, звертає увагу на те, що у вказаних справах судами застосовувалось законодавство, у тому числі положення УМВС у частині врегулювання досудового порядку вирішення спорів (претензійний порядок), та встановлено, що позивачі подали позовні заяви у таких справах до закінчення 180-ти денного строку на розгляд претензії, встановленого параграфом 7 статті 46 УМВС, проте станом на момент розгляду справи по суті та ухвалення відповідних рішень такий строк сплинув. При цьому перевізником до закінчення вказаного строку не надано відповіді на претензії.
Крім того, перевізник заперечуючи проти позовних вимог у вказаних справах посилався як на підставу відмови у позові лише на подання позивачами позову до закінчення 180-ти денного строку на розгляд перевізником претензії.
Тобто судами встановлено дотримання позивачами обов`язкового претензійного порядку, оскільки як на час розгляду справи по суті так і на час ухвалення рішення встановлений параграфом 7 статті 46 УМВС, 180-ти денний строк на розгляд претензії закінчився, а тому визнали порушеними права позивачів у правовідносинах з перевізником.
Також, суди виходили з того, що протиправна поведінка перевізника, який порушив вимоги чинного законодавства (перевищення терміну доставки вантажу та не надання відповіді на претензію), не може звільняти його від відповідальності лише тому, що позовна заява була направлена до суду до закінчення 180-ти денного строку на розгляд претензії, за умови, що розгляд справи по суті та ухвалення відповідних судових рішень відбувалось за межами строку встановленого на надання відповіді на претензію.
Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19, оскільки у вказаній справі суди фактично дійшли висновку, з яким погодилась колегія суддів Касаційного господарського суд, про необхідність дотримання претензійного порядку передбаченого положеннями УМВС та дотримання його позивачем з урахуванням встановлених судами обставин.
Тобто у справах № 910/5561/19 та № 910/15547/19 судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справ, які є суб`єктами таких відносин, а саме звернення до суду до закінчення 180-ти денного строку на розгляд претензії і закінчення такого строку на момент розгляду справ по суті та ухвалення відповідних судових рішень, тому судами правомірно застосовано положення статей 46, 47 УМВС, оскільки для їх застосування необхідним є встановлення обставин дотримання претензійного порядку та наявності порушеного права позивача як на момент звернення до суду з відповідним позовом, а у разі порушення провадження у справі, так і на час розгляду справи по суті та ухвалення відповідного рішення.
Що ж до доводів Залізниці у касаційній скарзі про те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у роз`ясненні президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" про обов`язкове дотримання процедури досудового урегулювання спору, то такі доводи не приймаються Касаційним господарським судом у складі об`єднаної палати, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не в роз`ясненні президії Вищого господарського суду України, на які посилається скаржник і які не відносяться до судового рішення.
Залізниця у касаційній скарзі також посилалась на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 47 УМВС, однак, як вбачається з мотивувальної частини даної постанови, у подібних правовідносинах вже викладено правовий висновок, а саме у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19 щодо застосування положень статті 47 УМВС.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати дійшов висновку про закриття касаційного провадження.
Керуючись статтею 234, 235, та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Касаційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 у справі № 910/15547/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя І. Булгакова
Судді О. Баранець
Т. Дроботова
Л. Катеринчук
Б. Львов
К. Пільков
І. Ткач
Н. Ткаченко
_03_03.png)