Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/87929471
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 910/10191/17
Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткача І.В. - головуючого, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,
представників учасників справи:
позивача - Тютєрєва В.В.,
відповідача-1 - Тараненко Г.Ю., Максимченко І.В.,
відповідача-2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 (головуючий суддя Дикунська С.Я., судді Жук Г.А., Мальченко А.О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018
(суддя Шкурдова Л.М.)
у справі №910/10191/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київлайн"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"
про стягнення 1 554 618,75 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий виклад позовних вимог
1.1. У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київлайн" (далі - ТОВ "Київлайн") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (далі - ТОВ "Український лізинговий фонд") та Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (далі - ТОВ "УЛФ-Фінанс") про стягнення 1 554 618,75 грн.
1.2. Позивач, посилаючись на ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, стверджував, що відповідачі зобов`язані повернути сплачені лізингові платежі у сумі 1 554 618,75 грн, оскільки лізингодавець вчасно не виконав зобов`язання щодо переоформлення права власності на предмет лізингу.
2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 18.05.2013 між позивачем як лізингоодержувачем та відповідачем-1 як лізингодавцем укладено договір фінансового лізингу №1194/05/13-В, за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння і користування з правом викупу майно, найменування і характеристика якого вказана у специфікації, а лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов договору.
2.2. Загальна сума лізингових платежів становить 1 361 158,55 грн, в тому числі вартість предмета лізингу 646 683,54 грн (в редакції додаткової угоди №1 від 24.05.2013 та додаткової угоди №2 від 09.09.2014).
2.3. 31.05.2013 сторони підписали акт, відповідно до якого було передано позивачу предмет лізингу - автомобіль ВМWХ5, д.р.н. НОМЕР_1 .
2.4. Позивач повністю виконав свої зобов`язання за договором фінансового лізингу, сплатив усі лізингові платежі в сумі 1 554 618,74 грн, що є підставою для отримання у власність предмета лізингу -автомобіля BMW X5.
2.5. 25.08.2016 позивач надіслав лізингодавцю вимогу про передачу предмета лізингу у власність у зв`язку із повною сплатою лізингових платежів. Лізингодавець автомобіль у власність не передав.
2.6. 29.11.2016 автомобіль був викрадений, про що 01.12.2016 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120610006007752.
2.7. Предмет лізингу було застраховано за договором страхування №28-0107-00266/00040 від 24.05.2016, укладеним між ТОВ "Український лізинговий фонд" та ПАТ "СК "Українська страхова компанія".
2.8. 28.02.2017 ПАТ "СК "Українська страхова компанія" виплатила ТОВ "Український лізинговий фонд" страхове відшкодування в сумі 1 060 739,00 грн.
2.9. 20.04.2017 позивач отримав повідомлення від ТОВ "Український лізинговий фонд" про заміну кредитору у зобов`язанні, у зв`язку з укладанням з ТОВ "УЛФ-Фінанс" договору від 17.03.2017 про відступлення права вимоги за договором фінансового лізингу.
2.10. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що в повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором фінансового лізингу, перерахувавши на користь відповідача-1 кошти в сумі 1 554 618,75 грн, однак не отримав у власність предмет лізингу, в зв`язку з чим просив стягнути вказану суму в порядку ст. 693 ЦК України.
2.11. Відповідач-1 проти позову заперечував, посилаючись на:
неналежне виконання лізингоодержувачем зобов`язань у частині своєчасного та повного внесення лізингових платежів з урахуванням "коефіцієнта коригування", в основу якого покладено зміну курсу гривні стосовно долара США відповідно до пункту 2.6 Загальних умов договору;
невідповідність тверджень позивача про існування переплати, оскільки станом на 07.09.2016 (отримання вимоги позивача про передачу у власність предмета лізингу) лізингодавем було нараховані лізингові платежі у розмірі 1 696 593,94 грн (646 683,54 грн - платежі зі плати компенсації вартості предмета лізингу; 1 049 910,40 грн - комісія лізингодавця з урахуванням суми курсової різниці), проте лізингоодержувач станом на 07.09.2016 сплатив платежі лише у сумі 1 424 847,77 грн, з яких 39 395,67 грн зараховано на погашення пені. Отже, станом на 07.09.2016 заборгованість по платежам в частині комісії становила 37 168,23 грн, по платежам, які відшкодовують частину вартості предмету лізингу - 273 946,61 грн;
на момент отримання страхового відшкодування (28.02.2017) у позивача існувала заборгованість у розмірі 1 050 823,15 грн (в тому числі 247 919,37 грн - по платежам, які відшкодовують частину вартості предмету лізингу; 651 747,75 грн - валютне коригування, розраховане відповідно до пункту 2.6 Загальних умов договору). Ця заборгованість була погашена за рахунок страхового відшкодування, отриманого від ПАТ "СК "Українська страхова компанія".
2.12. Відповідач-2 заявив клопотання про закриття провадження у справі у частині вимог щодо нього, оскільки за договором відступлення права вимоги №1 від 17.03.2017, що укладений між відповідачами, право вимоги за договором не було передано, а повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні було направлено позивачу помилково, що підтверджується листом, направленим та підписаним обома відповідачами.
3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
3.2. 29 листопада 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 1 060 739,00 грн суми боргу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3.3. 07 травня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 залишено без змін.
3.4. Судові рішення мотивовані тим, що на виконання договору фінансового лізингу відповідач-1 отримав 2 615 357,75 грн (1 554 618,75 грн лізингових платежів від позивача та 1 060 739,00 грн страхового відшкодування від ПАТ "СК "Українська страхова компанія"), однак не передав у власність позивача предмет лізингу відповідно до його вимоги, а після отримання страхового відшкодування за викрадений автомобіль передав право власності на автомобіль страховій компанії, що унеможливило отримання позивачем предмета лізингу у власність.
3.4.1. З огляду на встановлені обставини (наявність у позивача збитків, протиправність поведінки відповідача-1, яка полягає в неналежному виконанні умов договору щодо своєчасної передачі предмета лізингу у власність позивача) та недоведеність відповідачем-1 обставин відсутності своєї вини, суди попередніх інстанцій, керуючись нормами пункту 4 частини 1 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 22, 611, частини 1 статті 623 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, дійшли висновку, що лізингодавець зобов`язаний відшкодувати лізингоодержувачу збитки у розмірі 1 060 739,00 грн, що дорівнює сумі страхового відшкодування, виплаченого за викрадений автомобіль.
3.4.2. Заперечення відповідача-1 щодо наявності у позивача заборгованості зі сплати лізингових платежів суди відхилили з тих підстав, що пунктом 2.6 Загальних умов договору передбачено, що для застосування коригування курсу валют при визначенні розміру лізингового платежу необхідно, щоб така вказівка містилася у пункті 8.5 договору фінансового лізингу. Суди дійшли висновку, що застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют можливе лише при умові наявності в пункті 8.5 договору прямої вказівки на застосування такої курсової різниці. Водночас обов`язок сплати лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют передбачено у пункті 8.4, а не у пункті 8.5.
3.4.3. Окрім того, суди зауважили, що вимоги відповідача-1 щодо сплати позивачем курсової різниці відповідно до умов договору є безпідставними, оскільки загальна вартість предмета лізингу та всі лізингові платежі відповідно до умов договору та Графіку погашення лізингових платежів визначені у національній валюті України - гривні, еквіваленту в іноземній валюті не містять та, відповідно до пункту 2.1 Загальних умов договору, повинні сплачуватися у гривні; у пункті 8.5 договору визначено фіксований курс гривні до долару США; відповідачем-1 не надано доказів понесення ним витрат за договором в іноземній валюті.
3.4.4. Щодо вимог до відповідача-2, суди зазначили, що оскільки позивач наполягав на порушенні його прав відповідачем-2, то в цій частині правильним є рішення про відмову в задоволенні позову за недоведеністю порушення прав, а не рішення про закриття провадження у справі. При цьому суди вказали, що за Договором відступлення права вимоги №1 від 17.03.2017 між відповідачем-1 та відповідачем-2, право вимоги за Договором не передано, а повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні направлене позивачу помилково, що підтверджується підписаним обома відповідачами листом. Доказів на спростування цього матеріли справи не містять.
4. Надходження касаційної скарги на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
4.1. 01.07.2019 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі №910/10191/17 за касаційною скаргою ТОВ "Український лізинговий фонд".
4.2. 11.09.2019 ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справу №910/10191/17 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до приписів частини 2 статті 302 ГПК України.
Зазначена ухвала мотивована необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункту 3 частини другої статті 11, статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 204, 523, 524 Цивільного кодексу України), раніше викладеного у постановах від 25.05.2018 у справі №906/270/16 та від 26.04.2018 у справі №910/10191/17.
4.3. Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2019 справу №910/10191/17 прийнято до розгляду.
4.4. Під час підготовки справи до розгляду об`єднаною палатою встановлено, що у справі №917/1739/17 Верховний Суд вважав за необхідне відступити від висновку щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (у тому випадку, якщо це призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту), що викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №686/18993/17-ц (провадження №61-48870св18), а також подібних висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі №922/210/15, від 18.05.2016 у справі №922/51/15 та від 18.05.2016 у справі №922/228/15.
Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2019 зупинено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 у справі №910/10191/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №917/1739/17.
4.5. 04 грудня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №917/1739/17.
Велика Палата Верховного Суду у справі №917/1739/17 виклала правовий висновок про те, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
4.6. Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2019 поновлено провадження у справі №910/10191/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018. Призначено розгляд касаційної скарги на 07 лютого 2020 року.
5. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
5.1. ТОВ "Український лізинговий фонд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2019, а справу передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
5.2. Скаржник обґрунтовує вимоги касаційної скарги, зокрема, такими доводами.
5.2.1. Суди неправильно застосували норми статей 22, 611 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, оскільки стягнули збитки, не встановивши усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки відповідача, збитків, безпосереднього причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини).
5.2.2. Суди надали неправильну оцінку умов договору фінансового лізингу, незважаючи на пряму вказівку Верховного Суду, надану у постанові від 26.04.2018; порушили норми статей 6, 204, 627 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину та свободи договору.
5.2.3. Також відповідач вважає, що суди порушили норми статті 14, частини 4 статті 46, частини 1 статті 74, частини 1 статті 76 ГПК України, оскільки проігнорували, що позов заявлений без зазначення підстав та надання доказів, які могли б бути підставою для задоволення позову (доказів здійснення лізингових платежів; доказів незгоди з умовами договору щодо порядку коригування лізингових платежів; доказів, які підтверджують узгодження між сторонами дострокове виконання договору; доказів, які підтверджують розмір збитків; доказів наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками), та не надали мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного відовідачем-1, щодо відсутності підстав для задоволення позову.
5.3. ТОВ "Київлайн" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5.4. Відзив мотивовано такими аргументами.
5.4.1. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Позивач зауважує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що умови договору та графік погашення лізингових платежів не містить вимог щодо врахування курсової різниці (валютного корегування) під час здійснення лізингових платежів та на підставі пункту 2.1 Загальних умов договору повинні сплачуватися у гривні.
5.4.2. В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.06.2018 у справі, що розглядається, а також у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №906/270/16.
6. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.1.2. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
6.2. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
6.2.1. Предметом спору є стягнення суми у розмірі 1 554 618,75 грн, яку позивачем сплачено на виконання договору фінансового лізингу.
6.3. Щодо сплати лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют
6.3.1. Суди встановили, що пунктом 2.6 Загальних умов договору передбачено, що в разі вказівки в пункті 8.5 договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ) за відповідною формулою.
Водночас обов`язок сплати лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют передбачено у пункті 8.4, а не у пункті 8.5 договору, оскільки у пункті 8.5 договору визначено фіксований курс гривні до долару США.
Верховний Суд вважає, що в даному випадку помилкове посилання у пункті 2.6 Загальних умов договору на пункт 8.5 договору щодо необхідності застосування лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют замість пункту 8.4 договору не може свідчити про те, що сторонами договору не встановлено необхідності застосування лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют.
6.3.2. Визначивши у пункті 8.4 договору, що сплата лізингових платежів здійснюється у гривні з коригуванням курсу валют за формулою, встановленою пунктом 2.6 Загальних умов договору, сторони тим самим відповідно до вимог частини другої статті 533 ЦК України встановили у зобов`язанні (сплаті лізингових платежів) грошовий еквівалент у іноземній валюті.
При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважує, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Отже, за відсутності обставин визнання недійсним умов договору, які передбачають коригування лізингових платежів відповідно до курсу валют на дату платежу, висновки судів про відсутність підстав для здійснення такого коригування є помилковими.
6.3.3. Відповідно до статей 11, 629 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір, який є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
При цьому стаття Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов`язані з виконанням певного договору.
Зазначені положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
6.3.4. Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17, відступати від яких об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вважає за необхідне.
6.4. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що лізингодавець зобов`язаний відшкодувати лізингоодержувачу збитки у розмірі 1 060 739,00 грн, що дорівнює сумі страхового відшкодування, виплаченого за викрадений автомобіль на підставі пункту 4 частини 1 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 22, 611, частини 1 статті 623 ЦК України, статей 224, 225 ГК України
6.4.1. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Згідно з частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
6.4.2. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Аналогічну по суті позицію було викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у цій справі (№910/10191/17) під час направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
6.4.3. Суди встановили, що звертаючись з позовом позивач посилаючись на ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України (повернення суми попередньої оплати), стверджував, що відповідачі зобов`язані повернути сплачені позивачем лізингові платежі у сумі 1 554 618,75 грн, оскільки лізингодавець вчасно не виконав зобов`язання щодо переоформлення права власності на предмет лізингу.
Підстави позову та предмет позову позивач не змінював.
Водночас господарські суди попередніх інстанцій під час вирішення спору по суті змінили як правові підстави, так і предмет позову, оскільки застосували до спірних правовідносин інші норми права, ніж вказувалися позивачем, та стягнули з відповідача збитки у розмірі 1 060 739,00 грн, що дорівнює сумі страхового відшкодування, виплаченого за викрадений автомобіль, тоді як позивач просив стягнути з відповідача лізингові платежі у сумі 1 554 618,75 грн, які він сплачував на виконання укладеного між сторонами договору.
Отже, враховуючи, що в цьому випадку матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача була сума у розмірі 1 554 618,75 грн, яку позивач сплатив саме на виконання умов договору, а не будь-яка інша сума, господарським судами необхідно було прийняти рішення щодо цієї суми, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та безпідставно вийшли за межі предмета позовних вимог.
6.4.4. Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Пунктом 3 частини другої статті 11 наведеного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, у порядку встановленому договором.
Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні положення містяться в статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Приписами статті 809 Цивільного кодексу України унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено у статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Крім того, суди встановили, що за актом прийому-передачі предмету лізингу відповідачем-1 31.05.2013 було передано позивачу предмет лізингу.
Отже, на момент викрадення автомобіля предмет лізингу знаходився у володінні та користуванні позивача.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Як зазначалося вище, згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
6.4.5. Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У пункті 2.1 Загальних умов сторони погодили, що лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем по факсу та/або на e-mail лізингоодержувача. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу.
Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
6.4.6. Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.
6.4.6. Пунктом 3.7 Загальних умов сторони передбачили, що з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі предмета лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу, ризик допущення помилки при монтажі або експлуатації). Лізингоодержувач несе повну цивільно-правову відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі збитки третім особам, заподіяні внаслідок експлуатації предмета лізингу, в частині, не передбаченій договором (-ами) страхування.
Згідно з пунктом 5.2 Загальних умов витрати на страхування, понесені лізингодавцем, компенсуються лізингоодержувачем в межах лізингових платежів, передбачених Графіком платежів, або підлягають компенсації лізингоодержувачем протягом 10 банківських днів з моменту висування лізингодавцем письмової вимоги та надання копії страхових полісів (договорів), що підтверджують такі витрати. У разі настання з предметом лізингу страхового випадку лізингоодержувач зобов`язаний негайно вжити всіх заходів щодо належного оформлення такого страхового випадку (у тому числі, але не обмежуючись, повідомити страхову компанію про страховий випадок в строки, передбачені договором страхування), які не відшкодовані лізингодавцю згідно з договором страхування. Лізингоодержувач покриває всі витрати та збитки лізингодавця, не покриті договором страхування (пункт 5.6 Загальних умов).
Відповідно до пункту 8.1 Загальних умов протягом всього терміну дії цього договору предмет лізингу є власністю лізингодавця, а перехід права власності на об`єкт лізингу передбачався у разі здійснення лізингоодержувачем всіх платежів за договором (пункт 8.4 Загальних умов).
Пунктом 11.9 Загальних умов у разі вилучення предмета лізингу, розірвання договору з причин, зазначених у договорі та/або законодавстві України, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування предметом лізингу.
Враховуючи наведені вимоги законодавства та умови укладеного сторонами договору, заявлена до стягнення сума у розмірі 1 554 618,75 грн, яка включає в себе покупну вартість об`єкта лізингу та інші платежі, передбачені умовами договору, то господарські суди дійшли помилкового висновку про те, що ця сума є збитками позивача відповідно до вимог статей 22, 610, 611 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України.
6.4.7. Оскільки права та обов`язки сторін виникли з договору, який в силу приписів статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання, ризик знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу перейшло до позивача відповідно до умов договору та в силу статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" та статті 809 ЦК України, то в даному випадку сплачені позивачем на виконання умов договору лізингові платежі не є збитками і не підлягають стягненню з відповідача-1 на користь позивача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги до відповідача-1 задоволенню не підлягають.
Відтак, висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявлена до стягнення сума є збитками і підлягає стягненню з відповідача-1, є помилковим та прийнятим з неправильним застосуванням статей 22, 610, 611 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України та не врахуванням вимог статей 628, 629, 809 Цивільного кодексу України, статей 11, 13, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".
6.4.8. Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками обох судових інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача-2, оскільки суди встановили, що за Договором відступлення права вимоги №1 від 17.03.2017, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, право вимоги за Договором не передано, а повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні направлене позивачу помилково, що підтверджується підписаним обома відповідачами листом.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Відповідно до частин 1 та 3 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
7.2. З огляду на зазначене вище у розділі 6 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про порушення норм процесуального та матеріального права під час ухвалення судових рішень, що оскаржуються, а відтак і наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги відповідача-1.
8. Судові витрати
8.1. Відповідно до статті 315 ГПК у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 2 частини 1, пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними у статті 129 ГПК України, зважаючи на те, що суд касаційної інстанції задовольняє частково касаційну скаргу відповідача-1 шляхом прийняття у відповідній частині позовних вимог нового рішення у справі, судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги під час попереднього розгляду справи у розмірі 25 651,21 грн, апеляційної скарги під час нового розгляду справи у розмірі 23 866,62 грн та касаційної скарги у розмірі 31 822,16 грн, покладається на позивача.
9. Висновки Верховного Суду щодо застосування норми права
9.1. Положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
9.2. На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
9.3. Лізингові платежі включать в себе покупну вартість об`єкта лізингу та плату за володіння і користування предметом лізингу.
Права та обов`язки сторін виникли з договору, який в силу приписів статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання. Ризик знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу перейшов до позивача відповідно до умов договору та в силу статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" та статті 809 ЦК України.
В даному випадку в контексті встановлених судами фактичних обставин у цій справі сплачені позивачем на виконання умов договору лізингові платежі не є збитками і не підлягають стягненню з лізингодавця на користь лізингоодержувача.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Ткач
Судді О. Баранець
І. Булгакова
Т. Дроботова
Л. Катеринчук
Б. Львов
К. Пільков
В. Селіваненко
Н. Ткаченко
_03_03.png)