Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/85241502
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 920/115/18
Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В.
учасники справи:
позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",
представник - адвокат Мицько Р.М. (довіреність №72/18 від 21.12.2018)
відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"
представник - адвокат Дороніна О.М. (довіреність №007.1Др-69-0519 від 14.05.2019)
розглянув касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 12.09.2018
у складі колегії суддів: Білецька А.М. (головуючий), Гребенюк Н.В., Медуниця О.Є.
та рішення Господарського суду Сумської області
від 12.06.2018
у складі судді Котельницької В.Л.
у справі №920/115/18
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"
про стягнення 848 509, 91 грн.
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
1. 15.02.2018 Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулася до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - ПАТ "Сумигаз", відповідач) з позовом про стягнення 848 509, 91 грн., з яких 721 586, 64 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по грудень 2017 року та 126 923, 27 грн. - 3% річних за період з 15.02.2015 по 19.01.2018, нарахованих на суму основного боргу відповідача за договором №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого позивачем природного газу за договором №06/09-49 від 30.01.2009 в період з січня 2009 року по січень 2010 року рішенням суду від 24.06.2010 у господарській справі №18/50-10 стягнено з відповідача на користь позивача 7 821 199, 45 грн. основного боргу, 1 411 590, 61 грн. пені, 595 960, 87 грн. - 3% річних, 2 907 586, 47 грн. інфляційних збитків, 20 365, 18 грн. державного мита та 188, 47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; зазначене рішення суду перебувало на виконанні органу державної виконавчої служби, однак, не виконано відповідачем в повному обсязі; ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10 затверджено укладену між позивачем та відповідачем мирову угоду щодо врегулювання порядку виконання судового рішення в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2 053 086, 98 грн. з урахуванням вимог пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".
1.2. Позивач доводив, що на момент звернення з даним позовом у лютому 2018 року відповідач не виконав в повному обсязі свох зобов`язань щодо сплати основної заборгованості за договором №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009; позивач, аргументуючи тим, що зобов`язання відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем природного газу виникло на підставі договору, а не відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, якою сторони врегулювали порядок виконання рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором, доводив наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати основного боргу за поставлений позивачем природний газ на суму 2 053 086, 98 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача сум інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2. 12.06.2018 рішенням Господарського суду Сумської області у справі №920/115/18 позов задоволено частково, стягнено з ПАТ "Сумигаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 126 923, 27 грн. - 3% річних за період з 15.02.2015 по 19.01.2018 та 633 207, 02 грн. інфляційних збитків за період з березня 2015 року по грудень 2017 року, нарахованих на суму зобов`язань, що виникли на підставі договору від 30.01.2009 №06/09-49, та 11 446, 96 грн. судового збору.
2.1. Розглядаючи позовні вимоги, місцевий суд встановив обставини укладення 30.01.2009 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, договору поставки природного газу №06/09-49, за умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідачу у 2009 році природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору; позивач зобов`язання за договором виконав та поставив відповідачу в період з січня 2009 року по січень 2010 року природний газ, однак, відповідач за поставлений природний газ не розрахувався в повному обсязі, що стало підставою для стягнення з відповідача заборгованості за договором №06/09-49 від 30.01.2009 в судовому порядку.
2.2. Місцевим судом встановлено, що рішенням суду від 24.06.2010 у господарській справі №18/50-10 частково задоволено позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення з ВАТ "Сумигаз" 39 907 365, 95 грн. заборгованості, що виникла у зв`язку з невиконанням договору поставки №06/09-49 природного газу від 30.01.2009, та стягнено з відповідача на користь позивача 7 821 199, 45 грн. основного боргу, 1 411 590, 61 грн. пені, 595 960, 87 грн. - 3% річних, 2 907 586, 47 грн. інфляційних збитків, 20 365, 18 грн. державного мита та 188, 47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Обставини, встановлені рішенням суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10, суд першої інстанції взяв до уваги, як преюдиційні при розгляді позовних вимог у справі №920/115/18, на предмет наявності у відповідача заборгованості перед позивачем з оплати поставленого природного газу за договором №06/09-49 від 30.01.2009.
2.3. Місцевий суд встановив обставини здійснення виконавчого провадження з виконання рішення суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10 на підставі наказу суду від 19.07.2010 та укладення сторонами спору 20.06.2012 мирової угоди на умовах розстрочення сплати відповідачем заборгованості за поставлений природний газ, стягненої за судовим рішенням 24.06.2010, на період з червня 2012 року по травень 2027 року відповідно до погодженого стронами графіку погашення заборгованості.
2.4. Місцевим судом встановлено, що Мирову угоду 20.06.2012 затверджено ухвалою місцевого суду 26.07.2012 у справі №18/50-10 та врегульовано її умовами порядок виконання рішення суду 24.06.2010 у справі №18/50-10 в частині основного боргу, який на момент підписання цієї мирової угоди становив 2 053 086, 98 грн., з урахуванням вимог пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (пункт 3 Мирової угоди).
2.5. Місцевий суд встановив, що за умовами пункту 4 Мирової угоди сторони погодили, що боржник зобов`язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану в пункті 2 цієї мирової угоди (2 053 086, 98 грн.), шляхом сплати зобов`язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного в цьому пункті; грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача в сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.
2.6. З`ясовуючи правову природу зобов`язання відповідача перед позивачем, суд першої інстанції зауважив, що мирова угода, затверджена господарським судом на стадії виконання рішення суду, не змінює строку виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором №06/09-49 від 30.01.2009, а лише розстрочує виконання рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ згідно з узгодженим сторонами графіком відповідно до умов мирової угоди; при зверненні з позовом у справі №920/115/18 позивач зазначив як підставу виникнення у відповідача заборгованості зі сплати основного боргу договір поставки природного газу №06/09-49 від 30.01.2009, що було встановлено рішенням суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10; відтак, невиконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого позивачем природного газу є підставою для нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних на суму простроченого основного боргу.
2.7. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що предметом спору у справі №920/115/18 є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих в порядку частини 2 статті 625 ЦК України, на суму простроченого грошового зобов`язання відповідача з розрахунку за поставлений позивачем природний газ саме за договором №06/09-49 від 30.01.2009, а не за рішенням суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10 про стягнення суми боргу за спірним договором чи на підставі мирової угоди від 20.06.2012, укладеної між сторонами спору та затвердженої ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10.
Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з позовом у справі №920/115/18 відповідач не виконав в повному обсязі зобов`язання щодо оплати вартості поставленого позивачем природного газу згідно з договором №06/09-49 від 30.01.2009, тому до нього підлягає застосуванню відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання за спірним договором у вигляді інфляційних втрат за період з 15.02.2015 по 19.01.2018 та 3% річних за період з березня 2015 року по грудень 2017 року, із врахуванням наслідків спливу позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат за лютий 2015 року, про застосування якої заявлено відповідачем.
2.8. Місцевим судом відхилено доводи відповідача про те, що внаслідок укладення мирової угоди у справі №18/50-10 сторони встановили новий строк та порядок сплати заборгованості за договором №06/09-49 від 30.01.2009, так як укладення мирової угоди сторонами спору на стадії виконання судового рішення не мало наслідком новації зобов`язання за спірним договором в порядку статті 604 ЦК України, а зумовило розстрочення виконання рішення суду 24.06.2010 у справі №18/50-10, яким встановлено заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки природного газу №06/09-49 від 30.01.2009, що визнається відповідачем у справі.
Суд першої інстанції зауважив, що правовідносини сторін спору ґрунтуються на договірному зобов`язанні щодо поставки позивачем природного газу та оплати його вартості відповідачем; водночас, факт укладення сторонами мирової угоди на стадії виконання судового рішення щодо стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором не змінило правову природу зобов`язання відповідача перед позивачем як такого, що виникло на підставі договору поставки №06/09-49 від 30.01.2009 та є грошовим, що зумовлює можливість застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 625 ЦК України у разі прострочення відповідача щодо належного виконання грошового зобов`язання з оплати за спірним договором.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3. 12.09.2018 постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №920/115/18 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2018 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, стягнено з позивача на користь відповідача витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на суму 17 102, 93 грн.
3.1. Апеляційний суд встановив, що право вимоги позивача щодо виконання відповідачем грошового зобов`язання ґрунтується на договорі №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009, правомірність якого, як правочину, в розумінні статті 204 ЦК України не було спростовано сторонами під час розгляду даної справи.
3.2. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вирішення спору про стягнення грошових коштів за договором поставки природного газу в судовому порядку не змінює правової природи та підстав виникнення боргу як такого, що ґрунтується на договорі, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у Постанові від 24.04.2018 у справі №904/8731/17.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість кваліфікації місцевим судом укладеної сторонами спору мирової угоди лише як домовленості щодо розстрочення виконання рішення суду, що не має характеру правочину.
3.3. Апеляційним судом встановлено, що спір щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем у 2009-2010 роках природний газ за договором №06/09-49 від 30.01.2009 вирішено господарським судом прийняттям рішення від 24.06.2010 у справі №18/50-10 та стягнено з відповідача на користь позивача 7 821 199, 45 грн. основного боргу, 1 411 590, 61 грн. пені, 595 960, 87 грн. - 3% річних, 2 907 586, 47 грн. інфляційних збитків, 20 365, 18 грн. державного мита та 188, 47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; мирова угода укладена сторонами спору 20.06.2012 та затверджена ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10 на стадії виконання рішення суду від 24.06.2010, тому не припиняє між сторонами спірних правовідносин як таких, що виникли на підставі договору поставки природного газу №06/09-49 від 30.01.2009.
3.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим судом не взято до уваги обставин укладення сторонами спору мирової угоди 20.06.2012 на підставі пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", яким визначено обов`язковість укладення договору на реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, про що зроблено правовий висновок Верховним Судом України у постановах від 02.07.2013 у справі №3-13гс13 та від 20.05.2014 у справі №3-17гс14.
Приписи пункту 2.6. статті 2 цього Закону застосовувалися до сторін спору у справі №18/50-10 на момент укладення мирової угоди 20.06.2012 в силу норм статті 1 Закону, зважаючи на період формування несплаченої заборгованості до 01.01.2011; водночас, Закон не містив обмежень щодо можливості укладення договору на реструктуризацію заборгованості за умов наявності чинного судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу; укладена сторонами спору у справі №18/50-10 на стадії виконання судового рішення мирова угода в повній мірі відповідає вимогам договору про реструктуризацію, оскільки в частині узгодження уповноваженими представниками сторін (пункт 3 Мирової угоди) забезпечує належне волевиявлення сторін спору, спрямоване на реструктуризацію заборгованості відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", та з урахуванням її затвердження судом на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу забезпечує виконання судового рішення в межах такої реструктуризації; мирова угода не є новацією зобов`язання в розумінні статті 604 ЦК України, однак, з урахуванням реструктуризації заборгованості в порядку пункту 2.6. статті 2 цього Закону має наслідком зміну строку виконання договірного зобов`язання щодо розрахунку за поставлений позивачем природний газ відповідно до статей 651, 654 ЦК України.
3.5. Апеляційний суд, з посиланням на частину 2 статті 19 Конституції України, дійшов висновку, що не вбачалося іншого способу, окрім як укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення, для того, щоб забезпечити боржнику можливість реалізації передбачених пунктом 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" прав на реструктуризацію заборгованості за умов наявності чинного рішення суду, порядок і строки примусового виконання якого визначено Законом України "Про виконавче провадження", що не передбачає можливості позасудового корегування строків примусового виконання грошового зобов`язання, про стягнення якого прийнято рішення суду.
Судом апеляційної інстанції враховано, що за умовами мирової угоди 20.06.2012, затвердженої ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10, сторонами спору реструктуризовано заборгованість відповідача перед позивачем лише в частині сплати основного боргу за рішенням суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10 на суму 2 053 086, 98 грн., що залишився непогашеним відповідачем під час виконання судового рішення; мирова угода в повній мірі відповідає визначенню правочину в розумінні статті 202 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі №917/672/17.
3.6. За встановлених обставин недоведення позивачем належними та допустимими доказами порушення відповідачем змінених умов виконання грошового зобов`язання щодо розрахунку за поставлений позивачем природний газ, встановлених графіком виконання зобов`язання відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність прострочення грошового зобов`язання зі сторони відповідача в розумінні приписів статей 610, 612 ЦК України, а відтак, підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченого частиною 2 статті 625 ЦК України у вигляді нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу за договором поставки природного газу №06/09-49 від 30.01.2009.
3.7. Доводи позивача про підставність застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання щодо сплати основного боргу за договором поставки природного газу з посилання на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 24.04.2018 у справі №904/8731/17, від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/17 та від 20.06.2018 у справі №913/869/14, апеляційний суд відхилив, як необґрунтовані, оскільки судові рішення у зазначених справах прийнято за встановлення судами інших фактичних обставин, ніж обставини, встановлені апеляційним судом у справі №920/115/18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
4. Не погоджуючись з прийнятою апеляційним судом постановою від 12.09.2018 та рішенням місцевого суду від 12.06.2018 в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 88 379, 62 грн. інфляційних втрат за лютий 2015 року, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою з наведенням доводів про неправильне застосування судами приписів статті 19 Конституції України, статей 12, 204, 257, 261, 267, 610, 612, 625, 629, 651, 654 ЦК України, пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" та статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції до 15.12.2017 при вирішенні спору щодо підставності застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання за договором поставки природного газу, сплату якого було розстрочено на підставі укладеної між сторонами спору мирової угоди на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором.
Скаржник з посиланням на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) доводив, що мирова угода не є договором в цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано приписами ГПК України; мирова угода має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом; мирова угода впливає лише на порядок примусового виконання судового рішення та є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення, про що зазначив Верховний Суд у постановах від 24.04.2018 у справі №904/8731/17 та від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7.
Скаржник зауважив, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України; відтак, порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів на суму основного боргу, про що зроблено висновок Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі №913/869/14.
Скаржник доводив, що укладення сторонами спору мирової угоди не мало наслідком внесення змін до спірного договору поставки природного газу щодо строку та порядку оплати; умовами мирової угоди сторони вирішили питання щодо погашення боржником суми боргу, стягненої на підставі рішення суду, тому відповідач-боржник не звільняється від відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання (сплати основного боргу) в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.
5. Позивач доводив помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що затверджена судом ухвалою 26.07.2012 у справі №18/50-10 мирова угода в порядку статті 121 ГПК України в редакції до 15.12.2017 з метою визначення порядку виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу, з урахуванням приписів статті 202 ЦК України, є правочином у цивільно-правовому розумінні; позивач зауважив, що на відміну від договору, який вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, мирова угода набирає чинності з моменту набрання законної сили ухвалою суду про її затвердження; водночас, лише шляхом вчинення правочину або на підставі рішення суду у випадках, прямо встановлених законом, можуть бути внесені зміни до договору №06/09-49 від 30.01.2009 щодо строку виконання грошового зобов`язання відповідача з розрахунку за поставлений позивачем природний газ; апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин приписи статей 651, 654 ЦК України, що визначають порядок внесення змін до договору, та дійшов помилкового висновку про те, що мирова угода з урахуванням реструктуризації заборгованості в порядку пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" мала своїм наслідком зміну строку виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі договору поставки природного газу.
6. Позивач доводив помилковість висновків апеляційного суду про те, що затверджена ухвалою суду мирова угода, укладена між сторонами спору на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу на підставі статті 121 ГПК України в редакції до 15.12.2017, є правочином в розумінні статті 202 ЦК України з посиланням на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 24.04.2018 у справі №904/8731/17; позивач зауважив, що у зазначеній постанові Верховним Судом не було здійснено правового аналізу застосування приписів статті 121 ГПК України (в зазначеній редакції), що визначає порядок укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення, а зроблено правовий висновок щодо застосування норм статті 78 ГПК України (в зазначеній редакції), якою передбачено процесуальну можливість укладення сторонами спору мирової угоди до прийняття судом рішення по суті спору. Отже, правовідносини у справі №920/115/18 та у справі №904/8731/17 не є подібними.
Позивач заперечував посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки Верховного Суду України у постанові від 04.07.2011 у справі №3-65гс11 при наданні оцінки правовій природі укладеної між сторонами спору мирової угоди як зобов`язання в цивільно-правовому розумінні, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд України не зробив жодного висновку щодо правової природи мирової угоди як такої, що є новою підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, та чи має вона ознаки зобов`язання у цивільно-правовому розумінні.
7. Скаржник доводив помилковість висновків апеляційного суду про те, що правовою підставою для укладення мирової угоди щодо розстрочення сплати основного боргу за договором поставки природного газу, стягненого за рішенням суду, сторонами спору визначено пункт 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", який згідно з висновками Верховного Суду України у постановах від 02.07.2013 у справі №3-13гс13 та від 20.05.2014 у справі №3-17гс14, передбачає обов`язковість укладення договору на реструктуризацію заборгованості за природний газ; судом апеляційної інстанції не враховано, що саме лише посилання сторін спору в тексті мирової угоди на пункт 2.6. статті 2 цього Закону не є реалізацією даної норми права, оскільки суб`єкти господарювання, визначені у статті 1 Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ, яка утворилася станом на 01.01.2011 і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, шляхом укладення договору на реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ на підставі статей 641-644, 646 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зауважив, що 20.06.2012 на стадії виконавчого провадження сторонами спору укладено мирову угоду, якою змінено порядок сплати основного боргу за договором поставки природного газу, стягненого за судовим рішенням, та розстрочено його сплату з червня 2012 року по травень 2027 року відповідно до погодженого сторонами графіку погашення за умовами мирової угоди, яку сторонами спору укладено на виконання вимог пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12.05.2011 №3319-VI та затверджено ухвалою суду від 26.07.2012 у господарській справі №18/50-10.
Відповідач зазначив, що укладення сторонами спору за взаємною згодою мирової угоди мало наслідком зміну строку виконання грошового зобов`язання шляхом встановлення сторонами розміру щомісячного платежу, що сплачується впродовж погодженого періоду часу, а також відповідальності за його порушення у вигляді відшкодування позивачу збитків у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленого мировою угодою; укладення сторонами спору 20.06.2012 мирової угоди не є новацією зобов`язання, однак, з урахуванням реструктуризації заборгованості в порядку пункту 2.6. статті 2 зазначеного Закону, змінило строк виконання відповідачем обов`язку щодо погашення заборгованості за поставлений позивачем природний газ шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до графіка, погодженого умовами мирової угоди; за обставин недоведення позивачем порушення відповідачем змінених умов виконання грошового зобов`язання апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для нарахування відповідачу за період після укладення мирової угоди встановленого частиною 2 статті 625 ЦК України індексу інфляції та 3% річних на прострочену суму основного боргу за розрахунками за поставлений природний газ, з чим погоджується відповідач.
Відповідач зіслався на правову позицію Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №908/251/18, від 11.06.2019 у справі №904/8731/17 та від 26.06.2019 у справі №914/1111/18 у подібних правовідносинах щодо врегулювання порядку виконання рішення суду про стягнення основного боргу за поставлений природний газ шляхом укладення мирової угоди зі зміною строків виконання грошового зобов`язання.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
9. Цивільний кодекс України
Частина 2 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 цієї статті).
Частина 3 статті 11 - цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 14 - цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частина 1 статті 202 - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина 2 статті 509 - зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1 статті 526 - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 530 - якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 2 статті 625 - боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 626 - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина 1 статті 627 - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 651 - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 654 - зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
10. Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319-VI від 12.05.2011 в редакції, чинній на момент укладення сторонами спору мирової угоди 20.06.2012
Стаття 1 - дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".
Пункт 2.6. статті 2 - суб`єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.
Пункт 1 статті 3 - цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та діє до 30 червня 2012 року.
11. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на момент укладення сторонами 20.06.2012 та затвердження господарським судом 26.07.2012 мирової угоди у справі №18/50-10
Частина 4 статті 121 - мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.
12. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній з 15.12.2017
Частина 1 статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частина 4 статті 75 - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частини 1, 5 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
13. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу позивача щодо доводів про неправильне застосування апеляційним судом приписів статей 11, 509, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 651, 654 ЦК України, пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", статті 121 ГПК України в редакції до 15.12.2017 та статей 2, 3, 7, 11, 13, 236 ГПК України в редакції з 15.12.2017.
А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій
14. Спір у справі №920/115/18 виник між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (позивач) та ПАТ "Сумигаз" (відповідач) щодо правомірності нарахування позивачем 721 586, 64 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по грудень 2017 року та 126 923, 27 грн. - 3% річних за період з 15.02.2015 по 19.01.2018 на суму основного боргу відповідача-покупця за договором поставки природного газу на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Позивач обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009 щодо розрахунку за поставлений позивачем природний газ за умов наявності рішення суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10 про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором, повністю виконаного в частині стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат, 3% річних та судових витрат, та залишком непогашеного основного боргу на суму 2 053 086, 98 грн., щодо розстрочення сплати якого 20.06.2012 сторонами спору укладено мирову угоду, що затверджена ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10 на стадії виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором.
15. За змістом частин 2, 3 статті 11, частини 1 статті 14 та статті 509 ЦК України вбачається, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства та виконуються особою в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319-VI від 12.05.2011, який набрав чинності 04.06.2011 та діяв до 30.06.2012 включно, його дію було поширено на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, зокрема, на Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України".
Отже, спеціальні норми зазначеного Закону регулювали правовідносини, що виникли між НАК "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами ДК "Газ України", як суб`єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, та покупцями (споживачами) природного газу з питань узгодження порядку сплати заборгованості за природний газ, що обліковувалася на 01.01.2010 та не сплачена станом на 04.06.2011.
Зважаючи на суб`єктний склад сторін у справі №920/115/18 - Дочірню компанію "Газ України" НАК "Нафтогаз України", як позивача-постачальника, та ПАТ "Сумигаз", як відповідача-покупця, до правовідносин сторін щодо розрахунків за поставлений позивачем природний газ у 2009-2010 роках застосовуються приписи Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".
За змістом пункту 2.6. статті 2 цього Закону вбачається, що суб`єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ, яка утворилася станом на 01.01.2011 та не сплачена на дату набрання чинності цим Законом 04.06.2011, відповідно до чинного законодавства.
Отже, в період з 04.06.2011 по 30.06.2012 включно постачальники природного газу на виконання вимог пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" здійснювали реструктуризацію заборгованості покупців щодо оплати вартості поставленого газу шляхом погодження в договірному порядку виконання грошового зобов`язання з розрахунку за поставлений природний газ на інших умовах, ніж було визначено сторонами в договорі поставки природного газу.
Законодавцем у статті 627 ЦК України визначено принцип свободи цивільного договору, що передбачає право сторін договору врегулювати свої правовідносини на власний розсуд та надає сторонам можливість вільного визначення умов договору з урахуванням вимог ЦК України та актів цивільного законодавства.
Приписами статей 651, 654 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, та вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
За змістом пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" вбачається, що реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що утворилася станом на 01.01.2011 та не сплачена на дату набрання чинності цим Законом 04.06.2011, здійснюється відповідно до чинного законодавства. Водночас, законодавцем не встановлено конкретних вимог щодо змісту та форми правочину, на підставі якого здійснюється реструктуризація. Отже, по даному предмету правового регулювання законодавець визначив обов`язкові умови щодо реструктуризації заборгованості, частково обмеживши свободу сторін договору.
Відтак, позивач та відповідач, як сторони договору №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009, реструктуризували заборгованість відповідача з оплати поставленого йому позивачем в період 2009-2010 років природного газу, яка підтверджена рішенням суду та непогашена відповідачем в частині основного боргу 2 053 086, 98 грн., на стадії виконавчого провадження шляхом укладення мирової угоди на умовах розстрочення сплати зазначеної суми боргу.
16. Судами встановлено, що правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009, зобов`язання за яким щодо поставки природного газу у 2009-2010 роках позивач виконав в повному обсязі, тоді як відповідач не провів розрахунку з позивачем, що стало підставою для стягнення з відповідача основного боргу з оплати за природний газ та нарахованих на нього сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, а також судових витрат позивача відповідно до рішення суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10.
Зазначене судове рішення набрало законної сили та в період з липня 2010 року по червень 2012 року перебувало на виконанні органу державної виконавчої служби, внаслідок чого відповідачем погашено в повному обсязі стягнені за судовим рішенням суми пені, інфляційних втрат, 3% річних та судові витрати, а також частково сплачено основний борг за поставлений позивачем природний газ за цим договором.
Судами встановлено обставини укладення 20.06.2012 між сторонами спору Мирової угоди у справі №18/50-10, за умовами якої враховуючи вимоги пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" сторони дійшли згоди врегулювати порядок виконання рішення суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10 в частині суми основного боргу, що на момент підписання цієї Мирової угоди становить 2 053 086, 98 грн. (пункт 3 Мирової угоди). Зазначену Мирову угоду на погоджених сторонами умовах затверджено ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10, яка набрала законної сили (том 1, а.с. 31-34).
Пунктом 4 Мирової угоди сторони спору погодили зобов`язання боржника (відповідача) сплатити у повному обсязі суму основного боргу, стягнену за судовим рішенням, за зобов`язальними правовідносинами за договором №06/09-49 шляхом сплати зобов`язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (далі - графік); грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача у сумі, визначеній цим графіком не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.
Судами встановлено, що період сплати відповідачем заборгованості за поставлений позивачем природний газ за договором №06/09-49 від 30.01.2009 відповідно до графіка погашення визначено з червня 2012 року по травень 2027 року .
Отже, шляхом укладення Мирової угоди на стадії виконання судового рішення від 24.06.2010 у справі №18/50-10 сторони спору змінили строк виконання грошового зобов`язання відповідача з оплати поставленого позивачем природного газу на підставі договору №06/09-49 від 30.01.2009 та визначили його проміжком часу у 15 років, протягом якого відповідач зобов`язаний вносити на рахунок позивача-стягувача щомісячні платежі в сумі, визначеній графіком погашення, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.
17. Апеляційним судом встановлено, що в період після затвердження господарським судом ухвалою 26.07.2012 у справі №18/50-10 Мирової угоди відповідач частково сплатив суму основного боргу за спірним договором поставки, а його залишок станом на 19.01.2018 складає 1 268 328, 65 грн. (том 1, а.с. 6-8, 57-123, том 2, а.с. 159).
Судами не встановлено обставин порушення відповідачем графіку розрахунків згідно пунктів 3, 4 Мирової угоди 20.06.2012.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України суми інфляційних втрат та 3% річних нараховуються лише на суму простроченого боржником грошового зобов`язання, в той час, як позивачем не доведено належними і достатніми доказами порушення відповідачем змінених умов щодо строків виконання грошового зобов`язання за договором №06/09-49 від 30.01.2009, встановлених узгодженим сторонами спору та затвердженим судом графіком виконання зобов`язання відповідно до умов Мирової угоди, яку затверджено ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10 на стадії виконання судового рішення з урахуванням приписів пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".
18. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання та нарахування відповідачу в період з лютого 2015 року по січень 2018 року інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини виконання відповідачем договірних зобов`язань з розрахунку за поставлений природний газ на змінених умовах щодо строку виконання грошового зобов`язання згідно з пунктами 3, 4 Мирової угоди 20.06.2012, укладеної сторонами в порядку пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.11.2018 у справі №908/251/18, від 11.06.2019 у справі №904/8731/17 та від 26.06.2019 у справі №914/1111/18 у подібних правовідносинах, від якої колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи №920/115/18 не вважає за необхідне відступати.
19. Доводи позивача про невідповідність висновків апеляційного суду про те, що укладена сторонами спору мирова угода у справі №18/15-10 є правочином про зміну строку виконання договірного зобов`язання щодо розрахунку відповідача за поставлений природний газ та правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) щодо відсутності в мирової угоди ознак договору в цивільно-правовому розумінні, Верховний Суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки у даній постанові Верховним Судом України не зроблено висновків щодо правової природи мирової угоди, про які зазначив позивач у касаційній скарзі.
Водночас, Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) зазначив, що погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сторони не вносили до спірного договору поставки змін щодо терміну та порядку оплати, а лише вирішили питання про погашення боржником суми заборгованості за поставлений природний газ, стягненої на підставі рішення суду. Отже, висновок апеляційного суду у справі №920/115/18 про зміну сторонами спору строку виконання зобов`язання за договором поставки природного газу шляхом укладення мирової угоди на стадії виконання рішення суду про стягнення заборгованості за природний газ не суперечить правовій позиції Верховного Суду України у постанові 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) та зроблений за встановлення інших обставин, оскільки у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) не мало місця укладення мирової угоди на умовах розстрочення сплати основного боргу.
20. Посилання позивача в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7, є безпідставним, оскільки такі висновки зроблено за інших фактичних обставин виконання сторонами спору умов мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за природний газ, ніж обставини, що були встановлені судами у справі №920/115/18. Так, у справі №921/412/17-г/7 суди встановили наявність у відповідача-боржника визначеного умовами мирової угоди обов`язку сплачувати інфляційні нарахування, виходячи з погодженої з позивачем-стягувачем в мировій угоді суми основного боргу, який виник внаслідок невиконання відповідачем договірного зобов`язання щодо розрахунків за поставлений позивачем природний газ і розстрочення платежу за мировою угодою не передбачалося. Однак, відповідач у справі №920/115/18 за умовами мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за природний газ, зобов`язався сплачувати позивачу щомісячні платежі за відповідним графіком на погашення лише основного боргу, що існував на момент укладення мирової угоди, що має наслідком розстрочення платежів, зміну порядку та строків виконання окремих частин зобов`язання сторін договору у відповідності до їх взаємного волевиявлення.
21. У постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №904/8731/17, на яку зіслався позивач в касаційній скарзі на підтвердження доводів про те, що факт укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення впливає лише на порядок виконання рішення суду та не змінює суті договірного зобов`язання, на підставі якого виникла заборгованість, що є предметом стягнення за судовим рішенням, касаційний суд зазначив про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення сплати відповідачем стягненої за рішення суду суми основного боргу, нарахованих за період з дня набрання судовим рішенням законної сили і до дня погашення заборгованості, з огляду на неповноту з`ясування судами обставин справи на предмет того, чи внаслідок укладення мирової угоди фактично змінився порядок розрахунків за договором поставки природного газу та чи поставлено в залежність зобов`язання відповідача зі сплати нарахувань за неналежне виконання умов договору з умовами мирової угоди, затвердженої судом. Зазначене стало підставою для скасування постановою Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №904/8731/17 прийнятих по суті спору судових рішень з переданням справи на новий розгляд, за наслідком якого судами першої та апеляційної інстанцій прийнято рішення про відмову в позові про застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання в порядку частини 2 статті 625 ЦК України; зазначені судові рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/8731/17, в якій Суд дійшов висновку, що після затвердження господарським судом мирової угоди, в якій сторони досягли згоди щодо фактичного розстрочення сплати відповідачем суми основного боргу за договором поставки природного газу, відсутні правові підстави для нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних за умов належного виконання основного зобов`язання на змінених мировою угодою умовах. Водночас, правовідносини у справі №904/8731/17 та у справі №920/115/18 є подібними, а висновки апеляційного суду про відмову в позові за змістом оскаржуваної постанови у справі №920/115/18 узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 11.06.2019 у справі №904/8731/17.
22. Доводи позивача за змістом касаційної скарги про те, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати природного газу є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів на суму основного боргу, в тому числі за наявності рішення суду про стягнення основного боргу, яке не виконано відповідачем, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №913/869/14, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, оскільки за встановлених судом апеляційної інстанції обставин вбачається укладення сторонами спору мирової угоди у справі №920/115/18 на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за природний газ за договором №06/09-49 від 30.01.2009, за умовами якої сторони за взаємною згодою визначили інші строки сплати основного боргу, ніж було погоджено позивачем та відповідачем договором №06/09-49 на момент його укладення, що не спростовує фактичних обставин зміни такого порядку сплати заборгованості сторонами за взаємною згодою та на умовах оскаржуваної мирової угоди; позивачем не доведено обставин порушення відповідачем визначеного сторонами в мировій угоді порядку розрахунків за природний газ, як підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.
23. Доводи позивача про те, що зміни до договору №06/09-49 від 30.01.2009 щодо строку проведення розрахунків за поставлений природний газ на стадії виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором можуть бути внесені лише шляхом вчинення правочину або на підставі рішення суду у випадках, прямо встановлених законом, Верховний Суд відхиляє, як необґрунтовані. Суд зазначає, що спеціальними нормами Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (пункт 2.6 статті 2), які передбачали здійснення реструктуризації заборгованості за природний газ, що утворилася на 01.01.2011 та яку не було погашено станом на 04.06.2011, не встановлено обмеження на вчинення постачальником та покупцем природного газу дій щодо реструктуризації заборгованості за природний газ шляхом укладення мирової угоди на стадії виконання рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем природний газ, що виникла станом на 01.01.2011, з визначенням іншого строку сплати основного боргу, ніж було погоджено сторонами в договорі поставки природного газу і сторони скористалися таким правом, на власний розсуд уклавши мирову угоду.
24. В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Колегія суддів Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що апеляційний суд належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятої ним постанови від 12.09.2018 у справі №920/115/18 та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за договором поставки природного газу в період після укладення сторонами та затвердження судом ухвалою від 26.07.2012 у справі №18/50-10 мирової угоди щодо зміни строків проведення розрахунків за договором поставки, порушення яких відповідачем не доведено з боку позивача належними та достатніми доказами у даній справі.
А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги
25. Доводи скаржника відповідно до пунктів 4-7 описової частини даної постанови Суд вважає необґрунтованими як такі, що спростовуються висновками пунктів 15-24 мотивувальної частини цієї постанови. Підстав для відступу від правової позиції у зазначених скаржником постановах Верховного Суду колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає також з огляду на відсутність подібних правовідносин, щодо яких застосовувалися приписи статті 625 ЦК України
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
26. З огляду на зазначене, Верховний Суд, розглянувши справу у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги позивача та залишення без змін постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі №920/115/18 як такої, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В. Судові витрати
27. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі №920/115/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді О.М. Баранець
І.В. Булгакова
Т.Б. Дроботова
Б.Ю. Львов
К.М. Пільков
В.П. Селіваненко
І.В. Ткач
_03_03.png)