Постанова ОП КГС ВС від 21 червня 2019 року у справі № 924/320/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/82639528

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

21 червня 2019 року

м. Київ

 

Справа № 924/320/17

 

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О.М. (головуючий), Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г.,

 

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гудак А.В., Петухов М.Г., Олексюк Г.Є.

від 25.10.2017

 

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

до 1) Державного підприємства "Славутське лісове господарство", 2) Закарпатської митниці Державної фіскальної служби,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Закарпатська обласна державна адміністрація,

про стягнення 561 317,14 грн

 

 

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Державного підприємства "Славутське лісове господарство" про стягнення 561 317,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 як відправник вантажу в міжнародному перевезенні, що переміщувався через митний кордон України та був предметом митного огляду, відповідно до статей 22, 28, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та статті 218 Митного кодексу України має сплатити залізниці нараховані останньою додаткові платежі за час затримки вагонів внаслідок проведення митними органами митного огляду вантажу.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

15.02.2015 між Державним підприємством "Славутське лісове господарство" та Фірмою "Інвест Кошица" був укладений контракт № 70615.

Державне підприємство "Славутське лісове господарство" через Хмельницьку митницю Державної фіскальної служби здійснило митне оформлення вантажу - деревини паливної на міжнародне перевезення в Словаччину. 11.05.2016 та 13.05.2016 на виконання умов зазначеного контракту Державне підприємство "Славутське лісове господарство" відвантажило та відправило зі станції Славута Південно-Західної залізниці до станції Ліскова ЖСР (Словаччина), отримувач - "Монді СЦП" а.с., вантаж - деревину паливну у двох вагонах № 66170564 та № 68746668. На перевезення вантажу були оформлені дві накладні ЦИМ/СМГС, а саме: за № відправки 489245 (вагон ПВ 66170564) та за № відправки 491886 (вагон № ПВ68746668) (пункти 19, 69 накладних). У пункті 29 накладних місцем перевідправки зазначено станцію Чоп.

14.05.2016 та 15.05.2016 вагони із зазначеним вантажем прибули на прикордонну станцію Чоп та були відчеплені від рухомого складу на підставі заявок Закарпатської митниці ДФС № 07-70-61/60/36 від 14.05.2016 та № 07-70-61/60/062 від 15.06.2016 для проведення митного контролю, про що митним органом зроблена відмітка на залізничних накладних у пункті 26.

Вищезазначені вагони з вантажем "деревина паливна" були подані на підкрановий майданчик МЧ Львів для здійснення митного огляду (переогляду). У зв`язку із затриманням вагонів для проведення митного контролю на станцію відправлення були надіслані телеграфні повідомлення для повідомлення вантажовідправника.

Під час здійснення Закарпатською митницею ДФС митного оформлення вантажу, що перевозився у вагонах № 66170564 та № 68746668, позивач на виконання заявок митного органу здійснив переміщення вагонів для митного догляду, вивантажування, завантажування та зважування вантажу.

Закарпатська митниця ДФС листом № 07-70-61/34/2797 від 19.10.2016 повідомила позивача, що відносно вантажу, який переміщувався у залізничних вагонах № 66170564 та № 68746668, були складені протоколи про порушення митних правил за ознаками статті 483 Митного кодексу України, що є підставою для їх вилучення відповідно до статті 511 Митного кодексу України, у зв`язку з чим 29.10.2016 зазначені вагони були відправлені для вивантаження і зберігання вилученого вантажу на ділянку перевантаження - контейнерний майданчик Акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" на станції Чоп.

У зв`язку із затриманням Закарпатською митницею ДФС вагонів Регіональною філією "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" були складені акти загальної форми ГУ-23, а саме:

щодо вагону № 66170564 (№ відправки за накладною ЦИМ/СМГС - 491886)

№ 7557 від 14.05.2016,

№ 39 від 14.05.2016,

№ 193 від 27.08.2016,

№ 197 від 27.08.2016,

№ 245 від 03.10.2016,

№ 255 від 14.10.2016,

№ 7052 від 29.10.2016,

№ 7054 від 02.11.2016;

щодо вагону № 68746668 (№ відправки за накладною ЦИМ/СМГС - 4892245)

№ 7561 від 15.05.2016,

№ 49 від 18.05.2016,

№ 53 від  19.05.2016,

№ 9925 від 15.06.2016,

№ 192 від 24.08.2016,

№ 196 від 26.08.2016,

№ 247 від 04.10.2016,

№ 256 від 17.10.2016,

№ 7051 від 29.10.2016,

№ 7053 від 02.11.2016.

На підставі зазначених актів загальної форми Регіональна філія "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" здійснила нарахування належних до сплати платежів за затримку вагонів згідно зі ставками Збірника тарифів № 1 із застосуванням коригувального коефіцієнта 1,290, а саме: платежів за користування вагонами, за зберігання вантажу, за маневреву роботу, за надіслання повідомлень на станцію відправлення про затримку вантажу, за зважування вагонів, за участь комерційного агента при зважуванні, за вивантажувально-завантажувальні роботи та за подачу і забирання вагонів на контейнерний майданчик Акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт", а всього по двом вагонам (по двом накладним) на загальну суму 561    317,14 грн, стягнення яких є предметом спору у цій справі № 924/320/17.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 15.05.2017 залучив до участі у справі в якості відповідача-2 Закарпатську митницю ДФС, а 20.06.2017 залучив до участі у справі Закарпатську обласну державну адміністрацію в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2.

Господарський суд Хмельницької області рішенням від 20.06.2017 позов задовольнив частково. Стягнув з Державного підприємства "Славутське лісове господарство" 559 084,52 грн. У стягненні 2 232,62 грн відмовив, а також відмовив у задоволенні позову до Закарпатської митниці ДФС.

Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до положень чинного законодавства, яке регулює правовідносини у сфері залізничних перевезень, та митного законодавства обов`язок оплати операцій, здійснених залізницею під час митного контролю на залізничному транспорті, покладений на власників товару, а не на митні органи, у зв`язку з чим суд визнав відповідача-2 неналежним відповідачем та відмовив у задоволенні позовних вимог до нього.

У частині задоволених позовних вимог до відповідача-1 суд виходив з того, що позовні вимоги про стягнення нарахованих залізницею платежів за затримку вагонів та додаткові послуги, надані залізницею у зв`язку зі здійсненням митного контролю вантажу, заявлені до відповідача-1, є обґрунтованими, оскільки відповідно до чинного законодавства саме відповідач-1, як відправник вантажу зобов`язаний внести плату за користування вагонам, зберігання вантажу під час затримки вагонів, надіслання повідомлення про затримку вантажу, оплатити залізниці здійснені нею під час митного контролю операції. Факт затримки вагонів та факт здійснення залізницею операцій, необхідних для здійснення митного контролю, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами загальної форми ГУ-23, які за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, та сторонами не заперечується.

Розглянувши заяву відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності, суд дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин, пов`язаних з перевезенням вантажу у прямому міжнародному сполученні, підлягають застосуванню положення міжнародного договору - Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, учасником якої є Україна, а до вимог позивача у цій справі підлягає застосуванню встановлений статтею 31 зазначеної Угоди дев`ятимісячний строк позовної давності. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення плати за користування вагонами заявлені з дотриманням встановленого Угодою дев`ятимісячного строку позовної давності, оскільки зазначені платежі були розраховані за весь період користування (затримки) вагонів та початок перебігу строку позовної давності щодо зазначених вимог розпочався не з моменту початку строку затримки вагонів, що був засвідчений в актах загальної форми № 7557 від 14.05.2016 та № 7561 від 15.05.2016, а з моменту закінчення затримки вагонів, який зафіксований в актах загальної форми за жовтень 2016 року. Інші платежі, розраховані на підставі актів загальної форми за серпень, жовтень та листопад 2016 року, також заявлені до стягнення в межах дев`ятимісячного строку позовної давності. Разом з цим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення збору за часткове відвантаження товару у розмірі 2 232,62 грн, нарахованого на підставі актів загальної форми № 39 від 14.05.2016 та № 53 від 19.05.2016, заявлені з пропуском строку позовної давності, у зв`язку з чим місцевий господарський суд відмовив в цій частині позовних вимог та задовольнив позов частково.

Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 25.10.2017 змінив рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 в частині стягнення платежів, нарахованих за час затримки вагонів та судового збору, у зв`язку з чим виклав частину 2 резолютивної частини рішення в іншій редакції, згідно з якою стягнув з Державного підприємства "Славутське лісове господарство" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" 552 924,14 грн та 8 293,46 грн судового збору. У стягненні 8 393,00 грн платежів відмовив. У частині відмови у позові до Закарпатської митниці ДФС рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з місцевим господарським судом про те, що до спірних правовідносин, пов`язаних з міжнародним перевезенням вантажу залізничним транспортом, підлягає застосуванню Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення, учасником якої є Україна. Змінюючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково застосував статтю 31 "Претензійна і позовна давність" Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення в редакції станом на 01.07.2011, яка передбачає дев`ятимісячну позовну давність, оскільки зазначена редакція Угоди втратила чинність і станом на момент виникнення спірних правовідносин діяла інша редакція Угоди від 16.10.2015, в якій строки позовної давності визначені не у статті 31, а у статті 48 та не встановлені строки давності за позовами, пред`явленими перевізником. Апеляційний суд на підставі статті 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення в редакції від 16.10.2015, зробив висновки, що при відсутності відповідних положень у вказаній угоді застосовується національне законодавство України, зокрема частина п`ята статті 315 Господарського кодексу України та пункт 137 Статуту залізниць України, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності, який за висновком суду слід обраховувати від дати складання актів загальної форми, на підставі яких позивач здійснив нарахування платежів, пред`явлених до стягнення у цій справі. При цьому, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення плати за вивантажувально-завантажувальні роботи в розмірі 8393,00 грн, нарахованої на підставі актів загальної форми № 39 від 14.05.2016, № 53 від 19.05.2016, № 196 від 26.08.2016 та № 197 від 27.08.2016, є такими, що заявлені з пропуском шестимісячного строку позовної давності, у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні вимог в цій частині.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.10.2017, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 залишити в силі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції при визначенні початку перебігу строку позовної давності норм матеріального права, зокрема статей 253, 261 Цивільного кодексу України, статті 315 Господарського кодексу України та пункту 137 Статуту залізниць України. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що початок перебігу строку позовної давності розпочинається від подій, зазначених окремо у кожному акті загальної форми та не врахував, що перебіг позовної давності починається саме з моменту вилучення вантажу митницею, наслідком чого є припинення договірних відносин між залізницею та відповідачем-1, тобто з моменту закінчення затримки вагонів, який зафіксований в актах загальної форми за жовтень 2016 року (з моменту закінчення митницею митних формальностей).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Стратієнко Л.В., Ткач І.В., Студенець В.І. ухвалою від 12.04.2018 поновив Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" строк на касаційне оскарження. Відкрив касаційне провадження та призначив касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 у справі № 924/320/17 до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25.06.2018 передав справу № 924/320/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку про застосування до спірних правовідносин, пов`язаних з перевезенням вантажу відповідача у міжнародному сполученні, статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 щодо строку позовної давності, викладеного в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 911/1560/17, яка розглядалась колегією суддів Касаційного господарського суду, що входить до складу іншої судової палати. За висновком колегії суддів підставою для відступлення від зазначеного висновку є те, що до спірних правовідносин має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами параграфів 1 та 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів, які є додатком B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 09.05.1980, учасником якої є Україна, а не дев`ятимісячна позовна давність, встановлена статтею 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, чинна редакція якої не містить положень щодо строків давності до вимог та позовів залізниць до відправників або вантажоодержувачів про сплату провізних платежів, штрафів, відшкодування збитку.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 13.07.2018 прийняв до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 924/320/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Державного підприємства "Славутське лісове господарство", Закарпатської митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Закарпатська обласна державна адміністрація, про стягнення 561 317,14 грн. Відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця". Призначив касаційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду під час розгляду справи № 924/320/17 дійшов висновку про необхідність звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку по цій справі з метою формування єдності судової практики Верховного Суду щодо застосування до правовідносин, пов`язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, положень Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, яка була підписана та набрала чинності 01.11.1951, до якої Україна приєдналась 05.06.1992, та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 09.05.1980 в редакції Протоколу від 03.06.1999, до якої Україна приєдналась на підставі Закону України № 943-IV від 05.06.2003. У зв`язку з викладеним суддя Касаційного господарського суду - доповідач по справі № 924/320/17 звернувся до Вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді Лобойка Л.М. в порядку частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України з листом про надання наукового висновку у цій справі. Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 27.11.2018 зупинив провадження у справі № 924/320/17 до надходження від Науково-консультативної ради при Верховному Суді наукового висновку у цій справі.

01.03.2018 до Касаційного господарського суду надійшов науковий висновок члена Науково-консультативної ради при Верховному Суду Поєдинок О.Р. від 28.02.2019.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідачі та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали.

17.04.2019 до касаційного господарського суду від позивача - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" надійшла заява про надіслання позивачу копії наукового висновку зі справи № 924/320/17.

Розглянувши зазначені заяву, Касаційний господарський суд у складі суддів об`єднаної палати не вбачає підстав для її задоволення, оскільки норми процесуального права не зобов`язують суд касаційної інстанції надсилати учасникам справи копії документів, що містяться в матеріалах справи, а відповідно до прав та обов`язків учасників справ, закріплених у статті 42 Господарського процесуального кодексу України, позивач має право на ознайомлення з матеріалами справи, має право роботи з них витяги, копії.

7. Позиція Верховного Суду

Касаційний господарський суд у складі суддів об`єднаної палати, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій та повноту їх встановлення, з`ясувавши правову природу спірних правовідносин, дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є правовідносинами з перевезення залізничним транспортом у міжнародному сполученні вантажу, відправником якого є відповідач-1.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють зокрема вантажний залізничний транспорт. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України (частини 1 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт").

Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначені Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, (далі по тексту - Статут, Статут залізниць). Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Відповідно до частини 1 статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Отже, спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються як законами та підзаконними актами України, так і міжнародними договорами, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, які є частиною національного цивільного законодавства України.

На даний час на території країн, які складають євроазійську транспорту систему, застосовуються дві самостійні системи міжнародного транспортного права, які регулюють діяльність у сфері перевезення вантажів залізничним транспортом:

- перша - заснована на Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі по тексту - УМВС, СМГС, Угода), яка була підписана та набрала чинності 01.11.1951, до якої Україна приєдналась 05.06.1992;

- друга - на Єдиних правилах до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (далі по тексту - ЦІМ), які є Додатком В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі по тексту - КОТІФ, Конвенція). Україна приєдналась до Конвенції в редакції Протоколу від 03.06.1999, яким були внесені зміни до Конвенції, на підставі Закону України № 943-ІV від 05.06.2003.

Отже, Україна є учасницею двох міжнародних угод, які регулюють діяльність у сфері перевезення вантажів залізничним транспортом. Зазначені міжнародні договори поширюють свою дію на різні ділянки української залізниці, у зв`язку з чим слід розмежовувати сферу їх застосування. У вирішенні зазначеного питання слід виходити з такого.

Відповідно до статті 1 Розділу І "Загальні положення" Угоди Угодою встановлюється пряме міжнародне сполучення для перевезення вантажів по залізницям країн-учасниць Угоди.

Згідно зі статтею 3 Угоди ця Угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні та в прямому міжнародному залізнично-паромному сполученні (§ 1). Перевезення вантажів в прямому міжнародному сполученні відбуваються між станціями, які відкриті для виконання вантажних операцій відповідно до національного законодавства Сторін цієї Угоди, а в прямому міжнародному залізнично-паромному сполученні - за участю водної ділянки шляху, об`явленого Сторонами для таких перевезень (§ 2). Якщо Сторони є одночасно учасниками інших міжнародних угод, які встановлюють правові норми про договір перевезення вантажів залізничним транспортом, то перевезення між станціями залізниць цих Сторін можуть здійснюватися на умовах цих угод (§ 3).

Отже, аналіз статей 1 та 3 Розділу І "Загальні положення" Угоди свідчить про те, що до сфери застосування Угоди входять усі перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між вказаними у другому параграфі статті 3 Угоди станціями, за накладними СМГС та лише по мережі залізниць - країн-учасниць Угоди.

Щодо сфери застосування КОТІФу на ділянки української залізниці слід зазначити наступне.

Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) об`єднує в собі:

- Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ, Додаток А до Конвенції)

та

- Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ Додаток В до Конвенції).

Відповідно до § 6 статті 1 Розділу І Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ - Додаток В до Конвенції) кожна держава, що підписала Конвенцію про транзитні міжнародні перевезення вантажів, згідно із цими Єдиними правилами, може при поданні заяви про приєднання до Конвенції заявити, що вона буде застосовувати ці Єдині правила лише до перевезень, що здійснюються на частині залізничної інфраструктури розміщеної на її території. Ця частина залізничної інфраструктури повинна бути точно визначена і бути пов`язана із залізничною інфраструктурою держави-члена. Якщо держава-член робить вказану вище заяву, то ці Єдині правила застосовуються лише за умови:

a) якщо в договорі перевезення передбачені місце прийому вантажу або місце його видачі, а також маршрут перевезення, включені до визначеної інфраструктури або,

b) якщо визначена інфраструктура пов`язує інфраструктуру двох держав-членів і була передбачена в договорі перевезення як маршрут для транзитного перевезення.

У статті 24 "Списки ліній" Розділу ІІІ Конвенції передбачено таке:

§ 2. Залізничні лінії держави-члена, що висловила застереження згідно зі статтею 1, § 6 Єдиних правил ЦІВ або згідно зі статтею 1, § 6 Єдиних правил ЦІМ, вказуються згідно з цим застереженням у двох списках:

a) перелік залізничних ліній ЦІВ,

b) перелік залізничних ліній ЦІМ.

§ 3. Держави-члени надсилають Генеральному секретареві свої заяви стосовно внесення або вилучення ліній, передбачених в § 1 і 2.

§ 4. Генеральний секретар повідомляє всім державам-членам про внесення або вилучення якої-небудь лінії.

§ 5. Перевезення зазначеними в § 2 залізничними лініями підпадають під дію Конвенції після закінчення одного місяця з дня повідомлення Генеральним секретарем про внесення її до переліку. Така лінія припиняє підпадати під дію Конвенції після закінчення трьох місяців з дня повідомлення і Генеральним секретарем про її вилучення зі списку, за винятком для вже розпочатих перевезень, які повинні бути завершені.

Відповідно до § 1 статті 42 Конвенції кожна з держав-членів може заявити в будь-який момент, що вона не буде застосовувати повністю деякі Додатки до Конвенції. Застереження і заяви про незастосування окремих положень самої Конвенції або її Додатків допускаються лише у тому випадку, коли такі застереження і заяви явним чином передбачені самими положеннями.

Інформація, розміщена на офіційному сайті Міжурядової організації з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), яка утворена державами-членами Конвенції на підставі КОТІФ, (www.otif.org), свідчить про те, що перелік ділянок залізниці України, на які розповсюджується сфера застосування КОТІФ, зокрема Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ), що є додатком В до КОТІФ, був визначений Україною рядом заяв, зроблених на підставі § 6 статті 1 ЦІМ та § 3 статті 24 КОТІФ. Зазначене також підтверджується Науковим висновком члена Науково-консультаційної ради при Верховному Суді Поєдинок О.Р. (пункт 2 Наукового висновку).

Отже, відповідно до інформації, що міститься на офіційному сайті Міжурядової організації з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), щодо списку залізничних ліній України (List of railway lines Ukraine) з урахуванням останніх змін станом на 12.12.2017, під дію правових положень КОТІФ підпорядковуються транзитні лінії залізниці з шириною колії (далі по тексту - ш.к.) 1435 мм та 1520 мм, розміщені на території України, а саме на ділянках:

- державний кордон з Румунією: ст. Халмеу (Румунія)/Дякове - Батьове - державний кордон зі Словаччиною: Чоп/Чиерна над Тисоу (Словаччина) (ш.к. - 1435 мм), державний кордон з Венгрією: Чоп/Захонь (Венгрія) (ш.к. - 1435 мм);

- державний кордон зі Словаччиною: Матовце (Словаччина)/Ужгород (ш.к. - 1520 мм);

- державний кордон з Румунією: Халмеу (Румунія) - Дякове (ш.к. - 1520 мм);

- державний кордон з Румунією: Дорнешть (Румунія)/Вадул-Сірет (ш.к. - 1435 мм);

- державний кордон з Румунією: Дорнешть (Румунія)/Вадул-Сірет (ш.к. - 1520 мм);

- державний кордон з Угорщиною: ст. Епережке (Угорщина)/Батьове - Мукачеве (ш.к. - 1435 мм);

- державний кордон з Польщею: Медика (Польща)/Мостиська ІІ - Мостиська І (ш.к. - 1435 мм);

- державний кордон з Польщею: Дорогуськ (Польща)/Ягодин - Ковель (ш.к. - 1435 мм).

З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку, що сфера дії Конвенції та, зокрема Єдиних правил ЦІМ, до перевезень вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між державами учасницями Конвенції за накладними ЦІМ, є обмеженою лініями залізниць України, включених у перелік залізничних ліній ЦІМ, та регулюється параграфом 6 статті 1 Єдиних правил ЦІМ. Відповідно сфера застосування Конвенції розповсюджується не на всю залізничну інфраструктуру України, а лише на чітко визначені межі ліній залізниці.

Отже, в якості загального висновку щодо сфер дії та застосування зазначених міжнародних договорів: Угоди та Конвенції слід зазначити, що дія Угоди поширюється на більшу кількість ділянок української залізниці (майже на всі лінії залізниці України), а дія Конвенції з урахуванням міжнародних заяв - на меншу, лише на певні чітко визначені прикордонні ділянки залізниці на заході країни, переважно на ділянки, що мають вузьку ширину колії 1435 мм, а також на ділянки з шириною колії 1520 мм на державному кордоні з Румунією зі станцій Дякове та Вадул-Сірет в Україні та на державному кордоні зі Словаччиною зі станції Ужгород.

Відповідно, лінія залізниці на кордоні зі Словаччиною в місті Чопі підпадає під регулювання КОТІФ саме на ділянці Чоп (Україна) - Чиерна над Тисоу (Словаччина ) , яка має вузьку ширину колії 1435 мм.

Як встановили суди попередніх інстанцій, у спірних правовідносинах у цій справі вагони із вантажем, які були оформлені як міжнародне перевезення та слідували з України в Словаччину, прибули на прикордонну станцію Чоп, де були відчеплені від рухомого складу на підставі заявок Закарпатської митниці для проведення митного контролю. При цьому, доказів того, що вагони з вантажем у спірному міжнародному перевезенні були затримані на прикордонній станції Чоп в Україні саме на ділянці залізниці з вузькою шириною колії, яка підпадає під сферу дії КОТІФ, матеріали справи не містять.  

Крім того, відповідно до визначення термінів, що містяться у статті 2 Угоди, під перевезенням вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні розуміється перевезення залізничним транспортом по території двох чи більше держав вантажів за єдиним документом (накладною), оформленим на весь маршрут слідування.

Згідно з параграфами 1, 3 статті 14 Розділу ІІ "Договір перевезення" Угоди відповідно до договору перевезення перевізник зобов`язується за плату перевезти ввірений йому відправником вантаж до станції призначення по маршруту, узгодженому відправником і договірним перевізником, і видати його отримувачу. Укладення договору перевезення підтверджується накладною.

Згідно з підпунктом 7.1. пункту 7 Розділу ІІ "Накладна" Правил перевезення вантажів, що є Додатком 1 до Угоди, перевезення вантажу оформлюється накладною СМГС єдиного зразка за формою, наведеною в Додатку 1 до цих Правил.

Відповідно до параграфів 1, 2 статті 6 Розділу ІІ Єдиних правил ЦІМ, що є Додатком В до Конвенції, згідно з договором перевезення перевізник зобов`язується перевезти вантаж за плату до місця призначення і видати його одержувачу. Договір перевезення повинен бути підтверджений накладною, складеною згідно з єдиним зразком.

Вимоги до змісту накладної містяться в статті 7 Єдиних правил ЦІМ.

Згідно з параграфом 1 статті 12 Єдиних правил ЦІМ накладна є доказом укладення і умов договору перевезення, а також приймання вантажу перевізником, доки не доведено протилежне.

Отже, за загальним правилом перевезення вантажу по залізницях країн-учасниць Угоди оформлюється накладною СМГС, а по залізницях країн-учасниць Конвенції - накладною ЦІМ.

У випадках, якщо перевезення вантажу здійснюється залізницями як країн-учасниць УМВС, які одночасно є учасниками інших міжнародних Угод, зокрема КОТІФ, так і країн, які не є учасниками Угоди, а є учасниками інших міжнародних Угод, оформлення міжнародних вантажних перевезень між країнами, які належать до двох різних правових систем може здійснюватися двома способами: шляхом переоформлення перевізних документів (накладних) на прикордонних станціях з СГМС на ЦІМ або шляхом створення єдиного документу, визнаного обома правовими системами.

Можливість здійснення перевезення вантажів із застосуванням уніфікованої накладної ЦІМ/СМГС передбачено в статті 13 Угоди. Зазначеною статтею передбачено, що зразок накладної ЦІМ/СМГС, а також правила її заповнення та застосування містяться в Посібнику по накладній ЦІМ/СМГС, що є додатком 6 до Угоди.

Слід зазначити, що складання накладної ЦІМ/СМГС на перевезення вантажу в міжнародному сполученні, порядок її заповнення передбачено лише Угодою. КОТІФ (Конвенція) не містить положень щодо зазначеної накладної.

Відповідно до визначень, що містяться в пункті 2 Розділу "А" Посібника, накладна ЦІМ/СМГС є підтвердженням укладення договорів перевезення по ЦІМ та СМГС у сполученнях між країнами, які застосовують ЦІМ та СМГС; згідно з визначеннями під місцем перевідправлення розуміється місце зміни режиму правового регулювання перевезення по ЦІМ та СМГС. Зазначене місце перевідправлення одночасно є також:

- у сполучення ЦІМ-СМГС: місцем доставки згідно з ЦІМ та станцією відправлення згідно з СМГС,

- у сполучення СМГС-ЦІМ: станцією призначення згідно з СМГС та місцем приймання вантажу згідно з ЦІМ.

Пунктом 6 Розділу "Б" Посібника встановлені Умови застосування накладної ЦІМ/СМСГ, якими передбачено, що з урахуванням положень цього Посібника накладна ЦІМ/СМГС у сфері дії ЦІМ застосовується як накладна ЦІМ, а в сфері дії СМГС - як накладна СМГС. Це правило діє аналогічно і для застосування накладної ЦІМ/СМГС в якості митного документа.

Як встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, перевезення вантажу у спірних правовідносинах здійснювалось з місця приймання вантажу на станції Славута Південно-Західної залізниці до місця доставки - залізничної станції Ліскова в Словаччині. Міжнародне перевезення вантажу у спірних правовідносинах у цій справі було оформлене двома уніфікованими накладними ЦІМ/СМГС.

Відповідно до підпункту 10.2. пункту 10 Розділу "Б" Посібника відправник за накладною є відправником по договору перевезення СМГС та одночасно отримувачем по договору перевезення СМГС та відправником по договору перевезення ЦІМ.

Отже, у випадках, якщо перевезення вантажу здійснюється залізницями як країн-учасниць Угоди, які одночасно є учасниками інших міжнародних Угод, зокрема Конвенції, до країн, які не є учасниками Угоди, а є учасниками інших міжнародних угод, то перевезення вантажу підлягає правовому регулюванню наступним чином: перевезення вантажу по мережі залізниць країни-учасниці Угоди до станції призначення по СМГС здійснюється за положеннями Угоди, а після здійснення перевідправлення (перевантаження в інші вагони, зміни колісних пар) в місці приймання вантажу згідно з ЦІМ на ділянці залізниці, що віднесена до списку ліній ЦІМ, - за положеннями ЦІМ КОТІФ.

Як встановили суди попередніх інстанцій, у пункті 1 накладних ЦІМ/СМГС за   №№ відправки 489245 та 491886, що підтверджують перевезення вантажу у спірних правовідносин, відправником є Державне підприємство "Славутський лісгосп". У пункті 29 накладних ЦІМ/СМГС місцем перевідправлення зазначено станцію Чоп (експ. ЖСР).

Однак, вантаж після прибуття на станцію Чоп був затриманий Закарпатською митницею ДФС та не був випущений митними органами із зони митного контролю.

Тобто фактично вантаж не був переданий для перевідправлення до місця приймання вантажу згідно з ЦІМ, про що свідчить відсутність в графах №№ 30, 64, 66 накладних відомостей щодо місця та часу перевідправлення, попереднього узгодження перевезення з перевізником ЦІМ на місці перевідправлення, договірного перевізника ЦІМ, внесення яких передбачено підпунктом 14.3., пунктом 15 Розділу "Б" Посібника.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів затримання вагонів з вантажем у спірному міжнародному перевезенні на прикордонній станції Чоп в Україні саме на ділянці залізниці з вузькою шириною колії, яка підпадає під сферу дії КОТІФ, та враховуючи те, що перевідправлення вантажу згідно з ЦІМ не здійснювалось, а вантаж не був переданий на ділянку залізниці, що віднесена до списку залізничних ліній ЦІМ, які підпадають від сферу регулювання КОТІФ, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ЦІМ, які є додатком В до КОТІФ. Натомість міжнародним договором, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є саме Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що міжнародний договір, учасником якого є Україна, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин між сторонами у цій справі, є саме Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду, враховуючи зазначені вище обставини у цій справі не бере до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.07.2018 у справі № 906/429/17 про те, що до правовідносин, пов`язаних з перевезенням вантажу у міжнародному сполученні, має застосовуватися положення ЦІМ (Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів), які є додатком B до Конвенції. Правовідносини у зазначеній справі хоча і є подібними з правовідносинами у цій справі № 924/320/17, однак певні обставини, які мають значення для справи та від яких залежить який міжнародний договір слід застосовувати до спірних правовідносин, є різними, зокрема щодо станцій залізниці України, на які прибували вантажі, ділянок залізниці, між яким здійснювалось переміщення цих вантажів. Отже, висновки у справі № 906/429/17 були зроблені виходячи з інших, ніж у цій справі (№ 924/320/17) обставин, у зв`язку з чим до уваги не беруться.

Предметом спору у цій справі є вимоги позивача - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Державного підприємства "Славутське лісове господарство" (вантажовідправник) та до Закарпатської митниці ДВС про стягнення 561 317,14 грн нарахованих у зв`язку із затримкою вагонів платежів за додатково надані залізницею послуги під час здійснення митного контролю вантажу, що прибув на станцію Чоп у вагонах № 68746668 та № 66170564 за накладними ЦІМ/СМГС, а саме: за користування вагонами, за зберігання вантажу, за маневреву роботу, за повідомлення власнику вантажу про затримку вагонів, за зважування вагонів, за участь комерційного агента при зважуванні, за вивантажувально-завантажувальні роботи, за подачу та забирання вагона на АТ "Закарпатінтерпорт".

Отже, спірні правовідносини у цій справі за своєю правовою природою є правовідносинами з надання послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів залізницею, їх зберіганням та проведенням митного контролю, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми спеціального національного законодавства, зокрема норми міжнародних договорів, які встановлюють порядок перевезення вантажів залізничним транспортом, а також норми митного законодавства.

Відповідно до параграфу 6 статті 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, дія якої поширюється на спірні правовідносини, якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникло з причин, що не залежали від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв`язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов`язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Ці витрати встановлюються на дату їх виникнення окремо для кожного відправлення та підтверджуються відповідними документами. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в прядку, передбаченому статтею 31 Угоди (стаття 32 Угоди).

Згідно з параграфом 1 статті 31 Угоди якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов`язком 1) відправника, який бере участь в перевезенні вантажу перевізником, за виключенням перевізника, який видає вантаж, за перевезення, яке ним здійснюється; 2) отримувача - перевізнику, який видає вантаж за перевезення, яке ним здійснюється.

Провізні платежі та неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якій здійснюється оплата (параграф 5 статті 31 Угоди).

Відповідно до статті 119 Статуту залізниць за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням.

Відповідно до пунктів 2, 10, 13 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Згідно з пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Отже, зазначені норми чинного законодавства передбачають обов`язок вантажовідправників/вантажовласників вносити плату за користування вагонами (стаття 119 Статуту, пункти 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерами), за зберігання вантажу (пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів). Також пункт 10 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає обов`язок станції призначення повідомляти вантажовласника про затримку вагонів, а відправник відповідно до положень статей 28, 31, 32 Угоди зобов`язаний оплатити залізниці витрати, понесені у зв`язку із надісланням зазначеного повідомлення.

Суди також встановили, що затримка вагонів відбулася у зв`язку з проведенням митного огляду вантажу, що перевозився у зазначених вагонах, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Митного кодексу України, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 4 Митного кодексу України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно зі статтею 318 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до статті 336 Митного кодексу України митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.

Положення щодо проведення митних процедур (контролю) саме на залізничному транспорті містяться в частині другій статті 218 Митного кодексу України, яка, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, є спеціальною для застосування до спірних правовідносини щодо інших норм Митного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виходячи із системного аналізу змісту положень статей 28, 31, 32 Угоди, статей 218, 338 Митного кодексу України, статей 119, 121 Статуту, вартість проведених залізницею розвантажувальних, навантажувальних та перевантажувальних робіт, а також робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) або уповноваженими ними особами незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 зі справи № 911/4079/16 та від 03.04.2018 зі справи №    911/4080/16.

Аналіз наведених положень чинного законодавства, які регулюють правовідносини у сферах залізничних перевезень, митного контролю, та положень міжнародного договору - Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, свідчать про те, що обов`язок зі сплати платежів за користування вагонами, за зберігання вантажу, витрат залізниці на повідомлення вантажовласника про затримку вантажу та інших операцій, здійснених залізницею для проведення митного контролю, зокрема зі зважування вагонів, маневревої роботи, вивантаження та завантаження вагонів, за участь агента у зважуванні під час здійснення такого контролю тощо, покладений саме на вантажовласників (вантажовідправників), а не на митні органи, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій та у зв`язку з чим суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог до Закарпатської митниці ДФС.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Отже, відповідно до наведених вище норм чинного законодавства належним і допустимим доказом на підтвердження факту настання відповідних подій, зокрема затримки вагонів на станції для здійснення митного контролю, здійснення операцій, необхідних для проведення митного контролю, є акт загальної форми ГУ-23, складений згідно з додатком № 6 до Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом № 113 від 25.02.1999.

Як встановили суди попередніх інстанцій, обставини затримки вагонів № ПВ 66170564 та № ПВ 68746668 на прикордонній залізничній станції Чоп та обставини здійснення залізницею операцій з вантажем, необхідних для проведення митного контролю, сторонами не заперечуються та документально підтверджуються наявними в матеріалами справи доказами, а саме: складеними позивачем актами загальної форми ГУ-23: № 7557 від 14.05.2016,  № 39 від 14.05.2016, № 193 від 27.08.2016, № 197 від 27.08.2016, № 245 від 03.10.2016, № 255 від 14.10.2016, № 7052 від 29.10.2016, № 7054 від 02.11.2016, № 7561 від 15.05.2016, № 53 від 19.05.2016, № 9925 від 15.06.2016, № 49 від 18.05.2016, № 192 від 24.08.2016, № 196 від 26.08.2016, № 247 від 04.10.2016, № 256 від 17.10.2016, № 7051 від 29.10.2016, № 7053 від 02.11.2016. Суди встановили, що зазначені акти за формою та змістом були складені відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом № 113 від 25.02.1999, містять підписи уповноважених осіб.

У статті 121 Статуту залізниць та пункті 16 Правил користування вагонами і контейнерами визначені підстави для звільнення вантажовідправника, вантажоотримувача від плати за користування вагонами і контейнерами, до яких віднесено 1) стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також стихійне лихо або аварія на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; 2) подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; 3) затримка прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці.

При цьому, як правильно зазначили суди, здійснення митних процедур не входить до цього переліку та не є підставою для звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами, а існування передбачених законодавством підстав для звільнення вантажовласника (відповідача) від плати за користування вагонами у спірних правовідносинах суди попередніх інстанцій не встановили.

З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлені Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" позовні вимоги у цій справі до Державного підприємства "Славутське лісове господарство", який є вантажовідправником, про стягнення плати за користування вагонами, за зберігання вантажу, за направлення повідомлень про затримку вагонів, за маневреву роботу, за зважування вагонів, за участь комерційного агента при зважуванні, за вивантажувально-завантажувальні роботи, за подачу та забирання вагонів на  АТ "Закарпатінтерпорт", нарахованої на підставі актів загальної форми є обґрунтованими та доведеними, а позивач має правові підстави для стягнення з відповідач-1, як з вантажовідправника, платежів за затримку вагонів.

Разом з цим суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачі під час розгляду справи місцевим господарським судом просили відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом встановленого статтею 31 Угоди спеціального дев`ятимісячного строку позовної давності, тобто заявили про застосування до позовних вимог у справі строку позовної давності.

Місцевий господарський суд погодився з доводами відповідачів про те, що до позовних вимог у справі слід застосувати встановлений статтею 31 Угоди дев`ятимісячний строк позовної давності, задовольнив позовні вимоги частково, та відмовив у задоволенні позову про стягнення збору за часткове відвантаження товару у розмірі 2 232,62 грн, нарахованого на підставі актів загальної форми № 39 від 14.05.2016 та № 53 від 19.05.2016, з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суд першої інстанції, зазначив про те, що до позовних вимог перевізника у цій справі, пред`явлених до вантажовідправника, підлягає застосуванню спеціальний шестимісячний строк позовної давності, встановлений національним законодавством України, а саме: частиною п`ятою статті 315 Господарського кодексу України та пунктом 137 Статуту залізниць України, оскільки до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення 06.06.2014 та 16.10.2015 були внесені зміни, угода була викладена у новій редакції, згідно з якою норми щодо позовної давності містились у статті 48, а не у статті 31. Однак, у статті 48 Угоди в редакції від 16.10.2015 встановлені строки давності лише щодо позовів, пред`явлених до перевізника, інших положень щодо строків давності Угода не містить.

У постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 911/1560/17, висновки у якій стали підставою для передачі цієї справи № 924/320/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що до позовних вимог у справі підлягає застосуванню стаття 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, яка передбачає дев`ятимісячний строк позовної давності, і зазначений висновок відповідає висновку, зробленому місцевим господарським судом у цій справі.

Колегія суддів, яка передала цю справу № 924/320/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, зазначила про необхідність відступлення від зазначеного висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.05.2018 у справі № 911/1560/17, у зв`язку з тим, що до позовних вимог у цій справі має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами параграфів 1 та 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів, які є додатком B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 09.05.1980, учасником якої є Україна, а не дев`ятимісячна позовна давність, встановлена статтею 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, чинна редакція якої не містить положень щодо строків давності до вимог та позовів залізниць до відправників або вантажоодержувачів про сплату провізних платежів, штрафів, відшкодування збитку.

Касаційний господарський суд у складі суддів об`єднаної палати не погоджується з висновками колегії суддів, яка передала цю справу № 924/320/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, про те, що до позовних вимог у цій справі має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами параграфів 1 та 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів, які є додатком B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення, оскільки, як було зазначено вище, положення Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів, які є додатком B до Конвенції, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, оскільки спірні правовідносини виникли на ділянці залізниці України, на яку не поширюється дія Конвенції, а поширюється дія Угоди.

Разом з цим Касаційний господарський суд у складі суддів об`єднаної палати, з`ясувавши суть позовних вимог, правову природу спірних правовідносин, та дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, врахувавши зазначені вище висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування до позовних вимог у справі положень статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, яка передбачає дев`ятимісячний строк позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 926 Цивільного кодексу України та частиною шостою статті 315 Господарського кодексу України встановлено, що позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України (частина 2 статті 10 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, спірні правовідносини з перевезення вантажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, учасником якої є Україна.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції 06.06.2014 та 16.10.2015 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення були внесені зміни, угода була викладена в новій редакції. У редакції Угоди від 16.10.2015, чинній станом на момент виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин, стаття 31 Угоди має назву "Сплата провізних платежів і неустойки", тобто не встановлює строки позовної давності. Натомість строки давності встановлені у статті 48 Угоди.

Відповідно до § 1 статті 48 Угоди позови до перевізника на підставі цієї Угоди подаються 1) про перевищення строку доставки - протягом двох місяців; 2) за іншими підставами - протягом дев`яти місяців.

Аналіз положень статті 48 Угоди свідчить про те, що зазначена стаття визначає строки давності лише за позовами, поданими до перевізника та не містить положень про строки давності щодо позовів, поданих перевізником (залізницею) до вантажовідправників. Інші положення щодо строків давності, ніж ті, що містяться у статті 48, в Угоді відсутні, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції. Місцевий господарський суд, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 31 Угоди в редакції, яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, допустив неправильне застосування норми матеріального права.

З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку, що зазначене вище є підставою для відступу від висновку про застосування норми права, а саме: статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі № 911/1560/17, яка розглядалася колегією суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., оскільки чинна на день виникнення спірних правовідносин редакція Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (редакція від 16.10.2015) не містить положень про строки давності щодо вимог (позовів) залізниць до відправників або вантажоодержувачів про сплату провізних платежів, штрафів, відшкодування збитку.

Відповідно до положень статті 5 Угоди в чинній редакції від 16.10.2015 при відсутності відповідних положень у даній Угоді застосовується національне законодавство тієї Сторони, у якій правочинна особа реалізує свої права.

Отже, враховуючи відсутність в Угоді положень, які б встановлювали строки позовної давності щодо позовів, поданих перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів, до позовних вимог у справі підлягають застосуванню строки позовної давності встановлені національним законодавством України відповідно до правил статті 5 Угоди.

Згідно з частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За змістом пункту 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Отже, частиною п`ятою статті 315 Господарського кодексу України та статтею 137 Статуту залізниць України щодо позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, які випливають з перевезення, встановлено спеціальний шестимісячний строк позовної давності, а з огляду на положення статті 5 Угоди зазначені норми Господарського кодексу України та Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажовідправників, вантажоодержувачів, що випливають із перевезення, і саме ці норми національного законодавства підлягають застосуванню до позовних вимог у справі, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

За загальним правилом, встановленим у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, у статті 137 Статуту залізниць України встановлено порядок обчислення строку для пред`явлення перевізником позову до вантажовідправників, який обчислюється з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Як встановили суди попередніх інстанцій причиною затримки вагонів було проведення митного контролю вантажу, що перевозився у вагонах.

Отже, усі заявлені до стягнення у цій справі платежі були нараховані залізницею за додаткові послуги, надані з моменту затримання вагонів до моменту закінчення затримки вагонів, тобто у період, протягом якого здійснювався митний контроль. Затримка вагонів на станції у зв`язку з митним контролем є триваючою дією, яка охоплює певний проміжок часу, і щодо якої як єдиної події і розпочинається перебіг позовної давності. Відповідно, моментом, з якого розпочинається перебіг строку позовної давності до позовних вимог у цій справі, є день настання події, що стала підставою для подання позову, а саме: день закінчення затримки вагонів (день складання відповідного акту загальної форми про закінчення затримки вагонів), а не день складання кожного окремого акту загальної форми на різні операції, здійснені в межах єдиного періоду затримки вагонів, на підставі яких були нараховані заявлені до стягнення у цій платежі і збори, як помилково вважають суди попередніх інстанції.

Суд апеляційної інстанції правильно встановивши те, що підставою нарахування заявлених до стягнення у цій справі платежів стала єдина подія - затримка вагонів, дійшов помилкового висновку про те, що шестимісячний строк позовної давності слід обраховувати саме від дати складання кожного окремого акту загальної форми, на підставі якого була розрахована сума кожного платежу. Суд апеляційної інстанції не врахував наведеного вище, зокрема того, що перебіг строку позовної давності починається саме з моменту вилучення вантажу митницею, наслідком чого є закінчення затримки вагонів та припинення договірних відносин між залізницею та відповідачем-1, та дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги про стягнення плати за вивантажувально-завантажувальні роботи в розмірі 8 393,00 грн, нарахованої на підставі актів загальної форми № 39 від 14.05.2016, № 53 від 19.05.2016, № 196 від 26.08.2016 та № 197 від 27.08.2016, є такими, що заявлені з пропуском шестимісячного строку позовної давності.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, у спірних правовідносинах у цій справі періодом затримання вагонів, протягом якого здійснювався митний контроль, є період:

- з 14.05.2016 по 29.10.2016 для вагону № 66170564, встановлений актами загальної форми № 7557 від 14.05.2016 та № 7052 від 29.10.2016,

- з 15.05.2016 по 29.10.2016 для вагону № 68746668, встановлений актами загальної форми № 7561 від 15.05.2016 та № 7051 від 29.10.2016.

Враховуючи правила обчислення перебігу строку позовної давності до позовних вимог перевізника до вантажовідправників, встановлені у статті 137 Статуту залізниць України, правила визначення початку перебігу строку, встановлені у статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг шестимісячного строку позовної давності до позовних вимог у цій справі (щодо усіх нарахованих платежів) починається з 30.10.2016, тобто з дня, наступного за днем закінчення затримки вагонів, та відповідно закінчується 30.04.2017.

Як встановили суди попередніх інстанцій, згідно з відбитком поштового штемпеля на конверті, в якому позивач надіслав позовну заяву до суду, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до господарського суду з позовом у цій справі 03.04.2017, тобто в межах встановленого чинним законодавством України шестимісячного строку позовної давності.

Враховуючи те, що, як встановили суди попередніх інстанцій, проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення у цій справі платежів є арифметично правильним, позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем нарахованих йому за період затримки вагонів залізницею платежів, з огляду на дотримання позивачем строку позовної давності об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає, що позовні вимоги, заявлені до відповідача-1- Державного підприємства "Славутське лісове господарство", підлягають задоволенню в повному обсязі. Однак, суди попередніх інстанцій помилково задовольнили позовні вимоги частково.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою та третьою статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій у повній мірі встановили всі обставини, які мають значення для даної справи, проте неправильно застосували норми матеріального права, які встановлюють правила застосування позовної давності та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, зокрема статтю 31 Угоди, яку неправильно застосував місцевий господарський суд, статті 253, 261 Цивільного кодексу України, статтю 315 Господарського кодексу України та пункт 137 Статуту залізниць України, у зв`язку з чим надали неправильну юридичну оцінку обставинам справі щодо позовної давності, об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за необхідне скасувати ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та постанову в частині часткового задоволення позовних вимог до відповідача-1 - Державного підприємства "Славутське лісове господарство" та ухвалити в цій частині нове рішення у справі про задоволення позовних вимог до Державного підприємства "Славутське лісове господарство" повністю. У частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до Закарпатської митниці ДВФ рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 у справі № 924/320/17 підлягають залишенню без змін.

9. Судові витрати

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Державного підприємства "Славутське лісове господарство" підлягає задоволенню в повному обсязі, здійснені позивачем витрати по сплаті судового збору у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 8 419,76 грн та переглядом справи у суді касаційної інстанції в сумі 10 103,71 грн стягуються на його користь з відповідача-1 - Державного підприємства "Славутське лісове господарство".

Керуючись статтями 300, 304, 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 у справі № 924/320/17 скасувати в частині позовних вимог до Державного підприємства "Славутське лісове господарство".

3. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Державного підприємства "Славутське лісове господарство" про стягнення 561 317,14 грн задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Славутське лісове господарство" (30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Кузовкова, 1, ідентифікаційний код 00993314) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ідентифікаційний код 40081195) 561 317,14 грн (п`ятсот шістдесят одну тисячу триста сімнадцять гривень чотирнадцять копійок) платежів, нарахованих за час затримки вагонів.

Стягнути з Державного підприємства "Славутське лісове господарство" (30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Кузовкова, 1, ідентифікаційний код 00993314) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код 40081195) 8 419,76 грн (вісім тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень сімдесят шість копійок) витрат по сплаті судового збору за подання до господарського суду позовної заяви.

4. В частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби про стягнення 561 317,14 грн рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 у справі № 924/320/17 залишити без змін.

5. Стягнути з Державного підприємства "Славутське лісове господарство" (30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Кузовкова, 1, ідентифікаційний код 00993314) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код 40081195) 10 103,71 грн (десять тисяч сто три гривні сімдесят одну копійку) витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий суддя                                                                       О. Баранець

 

Судді                                                                                             І. Булгакова

                                                                                                     Т. Дроботова

                                                                                                     Л. Катеринчук

                                                                                                     Б. Львов

                                                                                                     К. Пільков

                                                                                                     В. Селіваненко

                                                                                                     Н. Ткаченко