Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/82426046
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 925/916/17
Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Булгакова І.В., Дроботова Т.Б., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.
за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
представник - адвокат Родіна Т.М. (довіреність №14-214 від 24.05.2019)
відповідач - Публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"
представник - адвокат Беленкова В.В. (довіреність №23 від 12.03.2018)
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 27.03.2018
у складі колегії суддів: Корсакова Г.В. (головуючий), Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.
у справі № 925/916/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"
про визнання договору укладеним
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3.1. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на правовідносини, які склалися між сторонами спору, поширюються приписи Кодексу газорозподільних систем та Закону України "Про ринок природного газу", що визначають відповідальність оператора ГРС за безпечну експлуатацію газорозподільних систем та обов`язковість укладення договору на експлуатацію газорозподільних систем з їх власниками, у зв`язку з чим відхилив, як необґрунтовані, доводи відповідача про відсутність правових підстав у позивача, як власника спірної газорозподільної системи, зобов`язувати відповідача, як користувача, до укладення договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів. Судом встановлено, що суперечності між сторонами при укладенні спірного договору виникли щодо встановлення плати за експлуатацію об`єктів ГРС, так як відповідач, як її користувач, вважав, що експлуатація спірного майна (ГРС) позивача має здійснюватися відповідачем безоплатно. Пунктом 2.15.1. договору №50/12/02/17, поданого на затвердження до місцевого суду, визначено, що користувач (відповідач) починає здійснювати плату за експлуатацію майна, передбачену цим пунктом Договору, починаючи з місяця, наступного за місяцем затвердження НКРЕКП користувачу тарифу на послуги з розподілу природного газу з урахуванням зазначеної в абзаці першому цього пункту річної плати. Отже, до затвердження зазначеного тарифу відповідач не матиме додаткового обов`язку щодо здійснення плати за експлуатацію майна за цим договором, а тому укладення спірного договору на запропонованих позивачем умовах не створює жодних негативних наслідків для відповідача в частині оплати за користування газорозподільною системою позивача до затвердження НКРЕКП відповідного тарифу користувачу. Суперечностей щодо предмета та строку дії договору у сторін не виникло. Місцевий суд дійшов висновку, що відповідачем не підтверджено належними та достатніми доказами того, що запропонована позивачем редакція договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів порушує права й законні інтереси відповідача, як користувача ГРС, та суперечить вимогам чинного законодавства, а тому визнав спірний договір укладеним на умовах позивача як власника газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт Цибулів ГГРП м. Монастирище" та підвідного газопроводу від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці, укладення договору експлуатації яких є предметом спору.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
4.1. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони спору - позивач, як власник відповідних об`єктів газопостачання, та відповідач, як оператор ГРС, не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів, а тому в силу частини 8 статті 181 Господарського кодексу України спірний договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Договір на експлуатацію складових ГРС, визнання якого укладеним є предметом спору у справі №925/916/17, не базується на державному замовленні, не є обов`язковим до укладення в силу закону, попередні домовленості сторін спору щодо укладення спірного договору відсутні, а тому немає законних підстав для зобов`язання відповідача до укладення спірного договору або визнання його укладеним в судовому порядку. При цьому, зазначений в додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем договір на експлуатацію складових газорозподільної системи не визначений як типовий або примірний, а Кодексом ГРС не встановлено обов`язку сторін щодо дотримання форми такого договору, у зв`язку з чим, договір на експлуатацію ГРС вчиняється сторонами на основі їх вільного волевиявлення та спільної домовленості щодо його істотних умов, в тому числі щодо ціни, що встановлюється за використання об`єктів газорозподільних систем.
4.2. При розгляді спору у справі №925/916/17 апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду у Постанові від 06.02.2018 у справі №911/2354/17 про відсутність підстав для зобов`язання відповідача, як користувача ГРС, укладати спірний договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів або визнавати його укладеним в судовому порядку, оскільки укладення такого виду господарських договорів не є обов`язковим, тоді як сторони не досягли попередніх домовленостей щодо його укладення та не погодили всі істотні умови спірного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
5.1. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив про прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №925/916/17 з порушенням вимог законодавства, що регулює порядок експлуатації газорозподільних систем, та без урахування апеляційним судом обставин того, що спірні об`єкти ГРС перебувають в користуванні відповідача, як оператора ГРС, за відсутності укладеного з позивачем, як власником ГРС, договору на їх експлуатацію, що не узгоджується з вимогами частини 1 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу" щодо користування оператором газорозподільною системою на законних підставах, та порушує права позивача на одержання плати за користування відповідачем належними йому на праві власності об`єктами ГРС.
5.2. Позивач заперечував доводи відповідача про те, що договір на експлуатацію ГРС та її об`єктів має відповідати договору, викладеному в додатках 3-5 до Кодексу газорозподільних систем, оскільки такі договори не є типовими або примірними, тому при укладені такого виду господарських договорів сторони керуються принципом свободи договору та погоджують його умови на основі їх вільного волевиявлення. Така позиція підтверджується листом Міністерства юстиції України №1575/277-0-4-16/10 від 20.01.2016, офіційною відповіддю державного регулятора НКРЕКП на запит позивача №5540/16.3.1/7-17 від 23.05.2017 та судовими рішеннями в адміністративній справі №826/370/16 за позовом Дочірної компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики України про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494. Позивач зазначив, що у справі №826/370/16 адміністративними судами розглядався спір про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, якою затверджено Кодекс газорозподільних систем, в частині абзаців 1, 2 пункту 2 глави 1 Розділу III Кодексу газорозподільних систем та додатків 3-5 до цього Кодексу. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2016, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суди дійшли висновку, що сторони при укладенні договорів, визначених у додатках 3-5 Кодексу ГРМ (крім газових мереж, що є державним майном), мають право викласти зміст договору у довільній формі, що не суперечить чинному законодавству, так як зазначені у додатках 3-5 Кодексу ГРМ договори не визначені як типові або примірні, а Кодексом не встановлено обов`язковості дотримання їх форми власником та оператором ГРС.
5.3. Позивач зауважив, що умови договорів, які затверджено додатками 3-5 до Кодексу газорозподільних систем, для ПАТ НАК "Нафтогаз України" не є прийнятними як типові, оскільки передбачають умови щодо передачі майна на баланс оператора ГРС, що не є можливим в силу частини 6 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", а також умови щодо внесення власником газопроводу плати оператору ГРС за її експлуатацію та обслуговування позбавляють позивача, як власника майна та особи, що здійснює комерційну діяльність, права на одержання прибутку від експлуатації його майна третіми особами (оператором ГРС) та порушує вимоги статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України про непорушність права власності та заборону державі втручатися у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном на власний розсуд.
5.4. Позивач наполягав на неправильному застосуванні апеляційним судом вимог частини 1 статті 187 Господарського кодексу України з посиланням на те, що укладення договору експлуатації належного йому газопроводу є обов`язковим на підставі закону (частини 1 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу").
Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях у справі
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій
Разом з тим, обмеження прав власника у свободі користування належним йому майном повинно здійснюватися з дотриманням прав особи на "мирне володіння майном" відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає можливість контролю держави за використанням майна особою відповідно до "спільних інтересів". У такому випадку судами повинно досліджуватися два питання: чи переслідує держава, яка встановила контроль щодо певного майна, законну мету забезпечення "спільних інтересів"; чи є функціонування цього законодавства і здійснюваний за його допомогою контроль пропорційним переслідуваній меті (справа "Сколло проти Італії" рішення ЄСПЛ від 28.09.1995, справа "Серявін та інші проти України" рішення від 10.02.2011).
Відтак, вирішуючи спір, щодо обмеження власника у свободі укладення договору щодо експлуатації його майна судам належить досліджувати чи було таке обмеження застосоване державою в особі її компетентних органів з метою використання майна для забезпечення "спільних інтересів" та чи є таке втручання пропорційним переслідуваній меті.
При цьому, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приймає до уваги наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, директора Інституту економіко правових досліджень Національної академії наук України доктора юридичних наук, професора Устименко В.А. №299/78 від 04.03.2019 та доктора юридичних наук, професора, завідувача відділу правового забезпечення ринкової економіки НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України Беляневич О.А., згідно яких майно, набуте ПАТ НАК "Нафтогаз України" в ході здійснення ним господарської діяльності, є майном цього суб`єкта господарської діяльності та не має статусу державного майна.
Зокрема, ПАТ НАК "Нафтогаз України" було утворено на виконання Указу Президента України від 25.02.1998 №151 "Про реформування нафтогазового комплексу України", яким передбачено, що Державна національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" створюється на базі 100% акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення підприємств нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, а також пакетів акцій відкритих акціонерних товариств нафтогазового комплексу, які залишені у державній власності; Кабінетом Міністрів України має бути затверджений перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації, та порядок передачі його у користування Компанії.
Утворення ПАТ НАК "Нафтогаз України" у формі відкритого акціонерного товариства завершено прийняттям Постанови КМУ від 25.05.1998 №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Відповідно до загальних норм статті 85 ГК України, пункту 1 частини 1 статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому власність засновниками і учасниками як внески/вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
За змістом частини 1 статті 86 ГК України, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, не може бути внеском до статутного (складеного) капіталу.
Таке майно може бути передане господарському товариству на похідному від права державної власності правовому титулі (праві господарського відання, користування чи управління). Отже, таке майно не може бути власністю самого товариства.
Судами встановлено, що газопровід високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище, збудовано у 2004 році за кошти ПАТ "НАК "Нафтогаз", а "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий ПАТ "НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод. Отже, це майно є власністю ПАТ НАК "Нафтогаз України" як таке, що набуте в ході здійснення Компанією господарської діяльності на законних підставах та не може вважатися державним майном за формою власності.
Частинами 4 та 5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації. Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.
Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію "газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище", збудованого у 2004 за кошти НАК "Нафтогаз" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод".
Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт").
Отже, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.
Одним з важливих законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу" (далі - Закон №329-VІІІ), який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж).
Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 статті 1 Закону №329-VІІІ).
Так, відповідно до статті 37 Закону №329-VІІІ оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.
Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів (кодексів газорозподільних систем), які є обов`язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом.
Зокрема, газорозподільна система ліцензіата - це об`єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата ( у тому числі на праві господарського відання, користування чи експлуатації), та які знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності, а засобом провадження діяльності є газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації здобувача ліцензії/ліцензіата, якою здійснюється розподіл природного газу (пункт 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу).
Отже, зазначеним нормативним актом передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу шляхом купівлі-продажу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Отже, сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.
Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини 3 статті 179 Господарського кодексу України та за наявності переддоговірного спору щодо укладення конкретного виду договору, передбаченого у цьому виключному переліку розглянути його з дослідженням усіх спірних умов договору.
З огляду на таке, варіантом обов`язкового укладення договору між ПАТ НАК "Нафтогаз України", як власником газопроводів, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та ПАТ "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз", як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.
Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію "газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище", збудованого у 2004 за кошти НАК "Нафтогаз" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод", яких знаходиться за місцем здійснення ліцензійної діяльності відповідача з надання послуг оператора ГРМ.
Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС), що надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин 7-8 статті 181 та статті 179 Господарського Кодексу України за наявності спору щодо окремих умов договору.
Відповідач не погодився з рядом умов договору та у двадцятиденний строк надіслав позивачу протокол розбіжностей для підписання. Оскільки позивач не погодився в цілому із зазначеними відповідачем розбіжностями, він звернувся до суду з вимогою про укладення такого договору в судовому порядку. Отже, суди дійшли правильного висновку про наявність між сторонами спору про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи на певних умовах.
Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає такі висновки прийнятими з неправильним застосуванням пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС та частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та зазначає, що свобода сторін спірних правовідносин обмежена зазначеними нормами права до укладення договору експлуатації газопроводів або його продажу за згодою Кабінету Міністрів України, що відображено в пунктах 14-22 мотивувальної частини даної постанови.
З огляду на те, що позивач ініціював саме укладення договору експлуатації газопроводів, а відповідач надіслав протокол розбіжностей до цього договору, не здійснивши іншої пропозиції щодо укладення іншого договору, слід вважати укладення такого договору між сторонами обов`язковим та у випадку недосягнення згоди щодо його істотних умов розглянути спір відповідно до статей 179, 181 ГК України в судовому порядку.
Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням зазначених норм матеріального права.
Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає такі висновки місцевого суду прийнятими з порушеннями норм процесуального законодавства, оскільки незалежно від надання пояснень сторонами місцевий суд був зобов`язаний розглянути всі розбіжності спірного договору, які передбачені у протоколі розбіжностей, та дати їм власну оцінку на предмет відповідності приписам законодавства. Також, касаційний суд зазначає про помилковість висновків місцевого суду щодо відсутності спору по предмету договору. Предметом договору експлуатації є не тільки майно (трубопровід, який передається в експлуатацію), але й основні умови щодо його використання в ході виробничої діяльності, які охоплюються поняттям "експлуатації" та визначені у додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем. Також, касаційний суд вважає, що укладення договору під відкладальною умовою затвердження певного тарифу НКРЕКП для отримання позивачем доходу від експлуатації майна відповідачем стосується прав та інтересів відповідача, оскільки така умова наступає залежно від волевиявлення третьої особи НКРЕКП, як уповноваженого державою органу, а тому внесення такої умови до договору, як істотної умови експлуатації спірного майна, має бути перевірено судами на предмет відповідності її діючому спеціальному нормативному регулюванню, яким є Кодекс ГРМ та рішенням Регулятора НКРЕКП.
З огляду на зазначене, рішення місцевого суду також підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права.
Отже, відмежувавшись від розгляду спірних пунктів запропонованих сторонами умов договору в ході судового розгляду, з посиланням на наявність інших різновидів договорів, які також можуть бути укладені між власником газової мережі та оператором ГРМ згідно з пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГРС, які також можуть бути витлумачені, як такі, укладення яких є обов`язковим, суди неправильно застосували обмеження у свободі договору, передбачені спеціальним законодавством до даного виду договорів, з врахуванням специфіки майнового статусу позивача, як суб`єкта спірних правовідносин, та порушили вимоги статті 14 ГПК України.
Об`єднана палата суддів Касаційного господарського суду України у складі Верховного Суду зазначає, що між сторонами відсутній спір про можливість укладення іншого виду договорів, передбаченого пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС (судами не встановлено, що відповідач у відповідь на пропозицію укласти договір експлуатації запропонував позивачу продати йому спірні газопроводи або укласти іншу угоду, яка буде відповідати обмеженням, визначеним для позивача статтею 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт").
Отже, розгляд спору по суті спірних умов договору експлуатації, в межах обраного позивачем предмета, є належним способом захисту його прав відповідно до статей 179, 181 ГК України.
Верховний Суд погоджується з оцінкою майнового статусу спірних газопроводів судами у даній справі, як майна Компанії, яка є юридичною особою приватного права, а не держави.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від правового висновку відповідно до Постанов Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №911/2354/17 та 23.05.2018 у справі №927/751/17 про те, що оператор газорозподільних систем не зобов`язаний відповідно до закону укладати договір про експлуатацію з власником газопроводів, належних ПАТ НАК "Нафтогаз України", які розташовані на закріпленій за оператором ГРС території та використовуються ним з метою надання послуг оператора ГРС з огляду на те, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов`язок укладення одного з чотирьох видів договорів, а не єдиного виду договору.
Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", утворена Кабінетом Міністрів України відповідно до Постанови КМУ №747 від 25.05.1998 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом передачі до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, які утворюються на базі державних підприємств та державного майна, яке використовується для забезпечення її господарської діяльності, акції якої не підлягають приватизації, та яка в цілому заборонена як юридична особа до приватизації відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", є суб`єктом господарювання державного сектору економіки відповідно до статей 141, 145 Господарського кодексу України, а її майновий комплекс складається з державного майна, що передано Компанії на правах користування та обмеженого оперативного управління, а також власного майна, що складається з активів, набутих Компанією в ході господарської діяльності.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС, затвердженого Постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 компетентний державний орган передбачив обов`язок укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі: договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном). Таке нормативне регулювання, застосоване з частинами 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", дозволяє захист стороною своїх прав та інтересів у судовому порядку шляхом заявлення вимог про укладення договору згідно з приписами статей 179, 181 Господарського кодексу України.
Свобода сторін даного спору в укладенні інших видів договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору (статті 6, 627 ЦК України).
А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
В. Судові витрати
На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Й. Катеринчук
Судді І. В. Булгакова
Т. Б. Дроботова
Б. Ю. Львов
К. М. Пільков
І. В. Ткач
Н. Г. Ткаченко
_03_03.png)