Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/80149774
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 910/289/18
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткача І.В. - головуючого, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,
представників учасників справи:
позивача - Півчук Т.В.,
відповідача - Разумов М.А., Дацьків А.І.,
третьої особи-1 - не з'явився,
третьої особи-2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сбербанк"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2018
(колегія суддів: Мартюк А.І. (головуючий), судді Алданова С.О., Зубець Л.П.)
зі справи № 910/289/18
за позовом приватного акціонерного товариства "Квазар" (далі - Товариство)
до публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - Банк),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
2) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна (далі - Нотаріус),
про визнання виконавчого напису № 5704 таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
1.1. У січні 2018 року Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 5704, вчиненого 30.12.2016 Нотаріусом, про звернення стягнення на нежилу будівлю (літ. Л), загальною площею 16 578,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. № 1-3 та належить позивачеві, в рахунок виконання основного зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії від 29.04.2010 № 05-В/10/47/КЛ (далі - Кредитний договір) у сумі 7 077 308,41 євро, з яких: заборгованість за кредитною лінією - 6 340 000,00 євро, заборгованість з процентів за користування кредитною лінією - 737 308,41 євро, зі строком стягнення з 02.04.2016 до 11.10.2016.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- на порушення приписів статті 35 Закону України "Про іпотеку" відповідачем не направлялась на адресу позивача вимога про усунення порушення в не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги;
- Банк неправомірно надав Нотаріусу для вчинення виконавчого напису копію іпотечного договору в редакції 27.01.2012, оскільки цей документ не свідчить про безспірність вимог та не може вважатися борговим документом (зазначена сума основного зобов'язання в розмірі 8 500 000 євро зі строком виконання 28.04.2013). У результаті Нотаріусом вчинено виконавчий напис на порушення статті 88 Закону України "Про нотаріат", тобто за вимогою, строк пред'явлення якої минув;
- Банк не надав Нотаріусу жодних документів, передбачених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", що підтверджують безспірність його вимог станом на 11.10.2016. Позивач вважає, що станом на зазначену дату заборгованість склала 1 199 782,09 євро, і спір щодо стягнення заборгованості з позивача розглядається господарським судом міста Києва у справі № 910/15888/17 за відповідним позовом Банку;
- постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 зі справи № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів". Тобто, за висновком позивача, виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки скасовано підстави, за якими нотаріусом визначається безспірність вимог стягувача.
2.1. 29.04.2010 публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є Банк, і публічним акціонерним товариством "Квазар" (перейменовано на приватне акціонерне товариство "Квазар") укладено Кредитний договір з подальшими змінами до нього.
2.2. 27.01.2012 Товариством (іпотекодавець) і Банком (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований у реєстрі за № 861 (далі - Іпотечний договір).
Згідно з умовами Іпотечного договору:
- на забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця, які випливають з Кредитного договору, укладеного сторонами, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом строку його дії, іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку майно, зазначене в пункті 3.1 договору (далі - предмет іпотеки; пункт 1.1);
- предметом іпотеки є нежила будівля (літ. Л), загальною площею 16 578,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок № 1-3, та належить іпотекодавцю на праві власності згідно з рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18.05.2011 (пункт 3.1);
- за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені іпотекою згідно зі статтею 2 цього договору, у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування [(задоволення) пункт 6.1];
- іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо в момент настання терміну (строку) виконання іпотекодавцем будь-якого із зобов'язань, зазначених у статті 2 цього договору, воно/и не буде/уть виконане/і або буде/уть виконане/і неналежним чином (пункт 6.2);
- у разі настання випадків, передбачених у пунктах 6.2- 6.3 цього договору, іпотекодержатель реалізує предмет іпотеки, на який звернено стягнення на підставі рішення суду, вчиненого виконавчого напису нотаріуса (пункт 6.4).
2.3. 29.07.2016 Банком на адресу позивача направлялось повідомлення-вимога іпотекодавцю/заставодавцю № 392/5/50 про сплату простроченої заборгованості за Кредитним договором. До вимоги було додано розрахунок заборгованості. 05.08.2016 зазначена вимога була отримана уповноваженою особою позивача (копія доказів направлення та отримання вимоги додані до матеріалів справи). Цим повідомленням-вимогою Банк повідомив Товариство про існуючу прострочену заборгованість за Кредитним договором та попередив про те, що у випадку незадоволення вимоги Банку останній буде змушений задовольнити вимогу за рахунок іпотечного/заставного майна, у тому числі шляхом вчинення виконавчого напису.
2.4. 30.12.2016 Нотаріусом вчинено виконавчий напис № 5704, яким запропоновано звернути стягнення на нежилу будівлю (літ. Л), загальною площею 16 578,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок № 1-3, що належить Товариству та є предметом забезпечення виконання основного зобов'язання позивача за Кредитним договором (зі змінами і доповненнями).
3.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2018 (суддя Підченко Ю.О.) у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
- Товариство не виконало вимогу Банку про сплату простроченої заборгованості за Кредитним договором та не надало жодних заперечень з приводу доданих до вимоги розрахунків заборгованості;
- Банк надав Нотаріусу всі необхідні документи для вчинення виконавчого напису;
- у виконавчому написі суму зобов'язання позивача, яку пропонується сплатити за рахунок реалізації предмета іпотеки (часткове задоволення вимог стягувача), визначено в розмірі 7 077 308,41 євро, з яких заборгованість за кредитною лінією - 6 340 000 євро, заборгованість по процентах за користування кредитною лінією - 737 308,41 євро. Строк стягнення визначено з 02.04.2016 до 11.10.2016;
- іпотекодержатель (Банк) надав для вчинення виконавчого напису Іпотечний договір з усіма змінами і доповненнями;
- зазначена заборгованість Товариства перед Банком на час вчинення виконавчого напису була безспірною;
- Нотаріус діяв відповідно до вимог чинного законодавства України;
- будь-яких належних доказів на підтвердження відсутності порушення зобов'язання за Кредитним договором чи наявності спору щодо заборгованості (щодо її розміру, строків, за які вона нарахована, тощо) позивач суду не надав.
3.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2018 скасовано; позов задоволено повністю; визнано таким, що не підлягає виконанню, вчинений 30.12.2016 Нотаріусом виконавчий напис № 5704.
3.2.1. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік документів);
- безспірність заборгованості для нотаріуса підтверджується формальними ознаками;
- з матеріалів нотаріальної справи вбачається, що Банком була подана заява про вчинення виконавчого напису від 22.12.2016, у якій відповідач просив вчинити виконавчий напис на копії Іпотечного договору. Додатками до заяви від 22.12.2016 були: копія Іпотечного договору; належним чином засвідчені копії Кредитного договору та всіх додаткових угод до нього;
- виконавчий напис вчинено 30.12.2016 на копії Іпотечного договору шляхом прикріплення до копії договору спеціального бланку нотаріальних документів;
- виконавчий напис вчинено відповідно до пункту 1 Переліку документів, тоді як застосуванню підлягає пункт 2 Переліку документів, який регулює стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин;
- подані до заяви Банку про вчинення виконавчого напису документи не відповідають передбаченим Переліком документам, які мають бути подані нотаріусу для вчинення нотаріального напису, оскільки за наявності між сторонами зобов'язань з кредитних правовідносин виконавчий напис мав вчинятися на Кредитному договорі, який у даному випадку і є борговим документом. Саме з огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
3.2.2. Апеляційний господарський суд відхилив посилання відповідача і Нотаріуса на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 5.3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), відповідно до якого, якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій. За висновками суду апеляційної інстанції:
- Іпотечний договір не є борговим документом, оскільки укладається з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за основним договором, яким у даному випадку є Кредитний договір;
- матеріали справи не містять доказів здійснення Нотаріусом виконавчого напису або відмітки на оригіналі Кредитного договору;
- Банк не надав доказів того, що на момент вчинення виконавчого напису існувала об'єктивна необхідність провести стягнення за борговим документом саме частинами.
4.1. 31.07.2018 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі № 910/289/18 за касаційною скаргою Банку.
4.2. 07.11.2018 ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Стратієнко Л.В. (головуючий), Баранець О.М., Ткач І.В. справу № 910/289/18 з касаційною скаргою Банку передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до приписів частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. Ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2018 справу № 910/289/18 прийнято до розгляду.
5.1. Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2018 залишити в силі.
5.2. Банк обґрунтовує вимоги касаційної скарги, зокрема, такими доводами.
5.2.1. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку стосовно обов'язковості вчинення виконавчого напису із застосуванням пункту 2 Переліку документів як такого, що стосується стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.
5.2.2. Суд першої інстанції правильно зазначив, що зі змісту виконавчого напису вбачається, що останній був виданий на частину заборгованості за Кредитним договором, у зв'язку з чим вчинення виконавчого напису на копії Іпотечного договору не суперечить нормам чинного законодавства.
5.2.3. Виконавчий напис було здійснено 30.12.2016, тоді як судовий спір у господарській справі № 910/15888/17 виник лише у вересні 2017 року. Отже, на момент вчинення виконавчого напису спір про стягнення боргу був відсутній.
5.2.4. Виконавчий напис було вчинено відповідно до чинного на той момент нормативного акта.
5.3. Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 зі справи залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5.4. Відзив мотивовано такими аргументами.
5.4.1. Подані Банком документи не відповідають Переліку документів, а отже, у стягувача не було права на стягнення грошових сум на підставі пункту 1 Переліку документів, відповідно до якого Нотаріусом було вчинено виконавчий напис.
5.4.2. До заяви Нотаріусу про вчинення виконавчого напису від 22.12.2016 Банком надано копії Іпотечного та Кредитного договорів, тоді як виконавчий напис нотаріуса як виконавчий документ повинен бути вчинений на оригіналі (дублікаті) боргового документа або документа, що встановлює заборгованість. В іншому випадку виконавчий напис не має сили виконавчого документа, а тому не підлягає виконанню.
5.4.3. Оскільки виконавчий напис вчинено після настання строку виконання основного зобов'язання (після 28.04.2016), жодної необхідності/підстави проводити стягнення частинами не було, а отже, застосування Нотаріусом пункту 5.3 Порядку вчинення нотаріальних дій є порушенням правил вчинення виконавчого напису. Крім того, на оригіналі Кредитного договору немає жодної відмітки про вчинення виконавчого напису, як того вимагає зазначений пункт Порядку вчинення нотаріальних дій.
5.4.4. Наслідком вчинення виконавчого напису на копії Іпотечного договору і відсутності відмітки на Кредитному договорі про вчинення виконавчого напису та стягнутої суми стало два рішення, два виконавчих документа (судовий наказ та виконавчий напис), спрямованих на стягнення однієї і тієї ж суми заборгованості, що виникла з одних і тих же підстав, і є, по суті, стягненням у подвійному розмірі.
5.4.5. При розгляді справи не врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 28.03.2018 зі справи № 444/9519/12, щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами.
6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.1.2. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
6.2. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
6.2.1. Причиною спору у справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
6.2.2. Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
6.2.3. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
6.2.4. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
6.2.5. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
6.2.6. Згідно з частинами першою і третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
6.2.7. Іпотека згідно з приписами статті 17 Закону України "Про іпотеку" припиняється, зокрема, у разі реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону.
6.2.8. Згідно з пунктом 1 Переліку документів до документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (розділ "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами"), віднесені нотаріально посвідчені договори, що передбачають як сплату грошових сум, передачу або повернення майна, так і право звернення стягнення на заставлене майно. До категорії останніх, зокрема, належать й іпотечні договори.
6.2.9. З огляду на наведене вчинення виконавчого напису нотаріуса на іпотечному договорі відповідає приписам чинного законодавства, і до моменту реалізації предмета іпотеки стягувач не позбавлений права неодноразово (частинами) ініціювати погашення заборгованості шляхом вчинення відповідного виконавчого напису.
6.2.10. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
6.2.11. Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
6.2.12. Вчинення виконавчих написів здійснюється нотаріусом відповідно до глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Відповідно до пункту 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Відповідно до пункту 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів.
Згідно з підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів.
6.2.13. Абзацом другим пункту 1 Переліку документів встановлено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
6.2.14. Підпунктом 5.1 пункту 5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
6.2.15. Отже, для одержання виконавчого напису стягувач зобов'язаний надати нотаріусу оригінал нотаріально посвідченого договору. За загальним правилом, нотаріус вчиняє виконавчий напис на оригіналі документа.
6.2.16. У свою чергу, виключення з наведеного загального правила щодо вчинення виконавчого напису на оригіналі договору передбачає підпункт 5.3 пункту 5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій, відповідно до якого якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
У даному випадку саме про часткове задоволення вимог стягувача зазначено: у заяві Банку про вчинення виконавчого напису; самому виконавчому написі; Товариством у позовній заяві. Доводи апеляційного господарського суду щодо наявності у Банка права та можливості стягнення заборгованості у повному обсязі стосуються лише питання доцільності (вирішення якого належить до повноважень стягувача) та не впливають на правомірність стягнення наявної заборгованості частинами.
Місцевий господарський суд встановив, а суд апеляційної інстанції не спростував те, що Банк надавав Нотаріусу Іпотечний договір з усіма змінами і доповненнями, як це передбачено пунктом 1 Переліку документів. При цьому чинне законодавство України та, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій і Перелік документів не містять вимог щодо обов'язковості включення оригіналів договорів до переліку додатків до заяви про вчинення виконавчого напису, у зв'язку з чим відсутність посилання на оригінал Іпотечного договору у додатках № 1- 2 до заяви відповідача від 22.12.2016 (за встановленого факту його надання Нотаріусу) не є належною підставою для задоволення даного позову.
Встановлена апеляційним судом відсутність на оригіналі Кредитного договору відмітки, передбаченої пунктом 5.3 Порядку вчинення нотаріальних дій, не свідчить про правомірність його висновків по суті позову, оскільки в даному випадку Нотаріусом виконавчий напис вчинявся не на Кредитному, а на Іпотечному договорі, і саме на оригіналі Іпотечного договору [на який Нотаріус послався, засвідчивши наявні у нотаріальній справі та виконавчій службі копії (т. 2, а.с. 10, 66, 71, 74, 83), та який відповідачем пред'явлено, зокрема, і суду касаційної інстанції] наявна відповідна відмітка Нотаріуса.
6.2.17. За таких обставин Касаційний господарський суд вважає обґрунтованими доводи Банку щодо правомірності вчинення виконавчого напису Нотаріусом у даному випадку (щодо стягнення частини заборгованості) на копії Іпотечного договору з одночасним розміщенням необхідної відмітки на його оригіналі (пункт 5.3 Порядку вчинення нотаріальних дій).
6.2.18. Доводи Товариства про необґрунтованість розрахунку суми заборгованості Касаційний господарський суд вважає безпідставними, оскільки:
- судами попередніх інстанцій встановлено факт виконання Банком вимог закону щодо своєчасного повідомлення Товариства шляхом направлення повідомлення-вимоги про сплату простроченої заборгованості за Кредитним договором, до якої було додано й розрахунок заборгованості;
- Товариство до моменту вчинення виконавчого напису не подало жодних заперечень щодо доданих до вимоги Банку розрахунків заборгованості;
- позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за Кредитним договором станом на дату вчинення Нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості або оспорювання її розміру в судовому порядку.
6.2.19. Встановлена апеляційним судом помилка у виконавчому написі щодо періоду нарахування процентів за користування кредитом ("з 02.04.2016 по 11.10.2016" замість "з 29.07.2015 по 10.10.2016") не є підставою, визначеною позивачем для визнання виконавчого напису недійсним, та не змінює наявного розміру заборгованості по процентах, визначеного Банком у сумі 737 308,41 євро, а тому й не може бути підставою для задоволення позовних вимог Товариства. Більше того, навіть відсутність у тексті виконавчого напису строку, за який провадиться стягнення, не є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки факт наявності заборгованості та строк, за який вона виникла, підтверджуються документами, які надаються нотаріусу разом із заявою про вчинення напису.
6.2.20. Посилання Товариства у відзиві на касаційну скаргу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 28.03.2018 зі справи № 444/9519/12, також не може бути підставою для задоволення його вимог через різні фактичні обставини у цих двох справах.
Зокрема у названій постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи, яка стосувалася стягнення заборгованості за кредитним договором, а не визнання виконавчого напису нотаріусу недійсним, зазначено, що за умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці - до 3 червня 2008 року включно; тоді як у даній справі (що встановлено попередніми судовими інстанціями) відповідно до пункту 6.2 Кредитного договору нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі .
6.2.21. Твердження Товариства про відсутність у наявної заборгованості обов'язкової ознаки безспірної та можливість подвійного стягнення з посиланням на провадження у господарській справі № 910/15888/17 не є підставою для задоволення даного позову через відсутність зазначеного судового провадження на момент вчинення виконавчого напису (30.12.2016) та передбачені законодавством запобіжники подвійного стягнення (зокрема частиною другою статті 328 ГПК України).
6.2.22. Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 зі справи № 826/20084/14 (щодо постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662), залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, не впливає на чинність правових норм, що підлягають застосуванню при вирішенні даного судового спору (як по суті, так і з огляду на відсутність зазначених судових рішень на момент вчинення спірного виконавчого напису).
6.3. Відступ від попереднього правового висновку
З урахуванням наведеного об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 27.09.2018 зі справи № 910/23408/17 та від 10.10.2018 зі справи № 910/750/18, стосовно того, що "вчинення виконавчого напису на копії іпотечного договору не є правовою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню", оскільки за загальним правилом нотаріус вчиняє виконавчий напис на оригіналі документа. Виключення щодо можливості здійснення виконавчого напису на копії договору передбачає підпункт 5.3 пункту 5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій.
7.1. Беручи до уваги наведені приписи законодавства, визначені позивачем підстави даного позову, межі предмета доказування та встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не спростовано апеляційним господарським судом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками господарського суду міста Києва зі справи щодо відсутності в даному випадку правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства.
7.2. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
7.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2018.
8.1. З огляду на задоволення касаційної скарги Банку судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Товариство.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Ткач
Судді О. Баранець
І. Булгакова
Т. Дроботова
Л. Катеринчук
Б. Львов
К. Пільков
В. Селіваненко
Н. Ткаченко
_03_03.png)