Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/79369979
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 913/66/18
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Селіваненка В.П. (головуючий), Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник позивача - Петрук Я.Ю. - адвокат (посвідчення від 26.04.2018 6591/10),
відповідач - комунальне підприємство "Первомайськтеплокомуненерго" Первомайської міської ради,
представник відповідача - не з'яв.,
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
на рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2018 (суддя Зюбанова Н.М.) та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2018 (головуючий суддя - Стойка О.В., судді Радіонова О.О. і Чернота Л.Ф.)
зі справи № 913/66/18
за позовом Компанії
до комунального підприємства "Первомайськтеплокомуненерго" Первомайської міської ради (далі - Підприємство)
про стягнення 3 780 194, 30 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про стягнення 1 400 218,78 грн. боргу за природний газ, 1 181 164,31 грн. пені, 214 681,36 грн. - 3% річних та 984 129, 85 грн. інфляційних нарахувань.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 26.12.2014 № 2361/15-ТЕ-20 (далі - Договір) у частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений природний газ.
Рішенням господарського суду Луганської області від 25.04.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2018: позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Компанії: 214 681,36 грн. -3% річних, 984 129, 85 грн. "інфляційних втрат" та 17 982,16 грн. судового збору; в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 181 164,31 грн. відмовлено; в частині стягнення 1 400 218,78 грн. основного боргу провадження у справі закрито.
Прийняті судові акти мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позивачем позовних вимог у частині стягнення "інфляційних витрат" та 3% річних. Закриваючи провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, попередні судові інстанції виходили з того, що після звернення позивача з позовом до суду відповідачем повністю сплачено суму основного боргу за Договором, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується позивачем. У частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені рішення попередніх інстанцій мотивовані відсутністю підстав для задоволення позовних вимог з посиланням на положення статей 1, 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" (далі - Закон), оскільки нарахування пені за Договором не має здійснюватися з 07.02.2015 на підставі положень Закону.
Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 1 181 164, 31 грн., Компанія звернулася з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у згаданій частині та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Підприємства на користь Компанії 1 181 164, 31 грн. пені. У касаційній скарзі Компанія також просила покласти судові витрати на відповідача.
Касаційну скаргу мотивовано: прийняттям попередніми судовими інстанціями судових рішень в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні та постанові, обставинам справи; прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону, пункту 27 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", статті 1 Закону України "Про електроенергетику", статті 175 Господарського кодексу України, статей 11, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивач не є енергопостачальною компанією, а тому Закон не поширює свою дію на спірні правовідносини.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2018 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Пєскова В.Г. (головуючий), Жукова С.В. і Погребняка В.Я. справу №913/66/18 за касаційною скаргою Компанії на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2018 та на рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2018 у частині відмови Компанії у стягненні з Підприємства 1 181 164, 31 грн. пені передано на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду з таких підстав:
"Колегією суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство під час підготовки цієї справи до розгляду було виявлено дві протилежні за своїми висновками постанови, ухвалені колегіями суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності, у справах № 905/3272/16 та № 913/65/18.
Зокрема, у постанові від 10.05.2018 у справі № 905/3272/16 судді дійшли висновку, що природний газ є одним з видів енергетичних ресурсів, а ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією.
Водночас у постанові від 16.10.2018 у справі № 913/65/18 зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією, а природний газ є енергетичним ресурсом.
Таким чином, відповідь на питання, чи є ПАТ "НАК "Нафтогаз України" енергопостачальною компанією, а природний газ - одним з видів енергетичних ресурсів, є визначальним для правильного застосування положень статті 2 Закону України від 13.01.2015 № 85-VIII "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з'ясовано та зазначено таке.
Відповідно до умов укладеного Компанією (продавець) та Товариством (покупець) Договору:
- продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору (пункт 1.1);
- газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (пункт 1.2);
- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1);
- у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (пункт 7.2).
На виконання умов Договору Компанією було передано у власність Підприємства природний газ на загальну суму 4 974 165,78 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2015 на суму 627 540,15 грн., від 28.02.2015 на суму 458 209,53 грн., від 31.03.2015 на суму 478 956,42 грн., від 30.04.2015 на суму 214 440,43 грн., від 31.10.2015 на суму 475 195,41 грн., від 30.11.2015 на суму 1 128 872,05 грн., від 31.12.2015 на суму 1 490 951,79 грн.
Відповідачем умови Договору щодо оплати вартості поставленого протягом січня-квітня, жовтня-грудня 2015 року природного газу виконувались неналежним чином, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість за зобов'язаннями грудня 2015 року в сумі 1 400 218,78 грн., з вимогою про стягнення якої й звернулася Компанія.
Через неналежне виконання Підприємством свого зобов'язання з оплати поставленого природного газу Компанією були нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3% річних у сумі 214 681,36 грн. за період з 17.02.2015 по 26.12.2017, "інфляційні нарахування" у сумі 984 129,85 грн. за період з березня 2015 року по листопад 2017 року та на підставі пункту 7.2 Договору -пеня в сумі 1 181 164,31 грн. за зобов'язаннями січня-грудня 2015 року.
Матеріалами справи підтверджено існування заборгованості відповідача перед позивачем за природний газ у сумі 1 400 218, 78 грн., що є залишком боргу за зобов'язаннями грудня 2015 року, зокрема акт приймання-передачі від 31.12.2015 на суму 1 490 951, 79 грн., підписаний сторонами.
Після звернення позивача з позовом відповідач платіжним дорученням від 27.02.2018 № 6 повністю сплатив заборгованість у сумі 1400218, 78 грн., тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та "інфляційних витрат", керуючись статтею 625 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 214 681, 36 грн. - 3% річних та 984 129, 85 грн. "інфляційних витрат".
Судами відмовлено у стягненні пені з посиланням на положення Закону.
Судові рішення в частині закриття провадження у справі, стягнення "інфляційних витрат" та 3% річних не оскаржуються жодною із сторін.
З урахуванням приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Причиною подання касаційної скарги стала незгода Компанії щодо відмови у стягненні пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з оплати спожитого природного газу за зобов'язаннями з січня по грудень 2015 року.
Статтею 1 Закону визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.
Згідно із статтею 2 Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У пункті 5 статуту Компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону) встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.
Пунктом 6 статуту Компанії (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
Законом України "Про енергозбереження" визначено, що: "енергозбереження" - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Компанія є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої статті 13 названого Закону в зазначеній редакції).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 24.05.2016 основним видом діяльності відповідача є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Відповідно до пункту 2.1 статуту Підприємства встановлено, що основною метою та видами його діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг з централізованого опалення споживачам.
З наявних у матеріалах справи копій ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, вбачається, що Підприємство є виробником, здійснює постачання та транспортування теплової енергії.
Тобто судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у місті Золоте Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р.
Таким чином, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов'язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону.
Крім того, наведені положення Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши усі фактичні обставини справи та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені.
Аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій статей 714 ЦК України та статті 275 ГК України не є прийнятним, оскільки зазначені норми не регулюють спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових актів - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2018 у справі № 913/66/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Селіваненко
Судді О. Баранець
І. Булгакова
Т. Дроботова
Л. Катеринчук
Б. Львов
К. Пільков
І. Ткач
Н. Ткаченко
_03_03.png)