flag Судова влада України
| Українська | English |
ВЕРХОВНИЙ СУД

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Постанова ОП КГС ВС від 18 січня 2019 року у справі №910/11510/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/79369729

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/11510/17

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління),

представник Управління - не з'яв.,

відповідач  за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Львівської дирекції (далі - Товариство),

представники Товариства: Райхель Р.П. - адвокат (посвідчення від 28.08.2003);

Бусюкін І.А. - адвокат (посвідчення від 25.04.2018 № 5034),

розглянув касаційну скаргу Товариства

на рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2017

(суддя Іванчук С.В.) та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2018

(головуючий суддя - Матущак О.І., судді Кравчук Н.М. і Мирутенко О.Л.)

за первісним позовом Управління

до Товариства

про стягнення заборгованості з орендної плати  та

за зустрічним позовом Товариства

до Управління

про визнання права на оренду за 1 грн. на рік та визнання договору оренди в частині розміру орендної плати частково недійсним.

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

  1. Первісний позов було подано про стягнення заборгованості в сумі 56 649,72 грн.  
  2. Первісний позов мотивовано тим, що, всупереч умовам укладеного договору оренди від 14.09.2015 № Ф-9797-15 (далі - Договір), Товариство взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконало, а саме орендна плата за користування об'єктом оренди вносилася невчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 56 649,72 грн.
  3. Зустрічний позов було подано про: визнання за Товариством права на користування орендованим приміщенням за Договором, розмір орендної плати за яке має становити 1 грн. на рік; визнання недійсним пункту 5.1 Договору в частині орендної плати, що перевищує 1 грн.        
  4. Зустрічний позов мотивовано тим, що, на думку Товариства, останнє не повинно сплачувати кошти в обумовленому Управлінням  розмірі, оскільки відповідно до статті 12 Закону України "Про поштовий зв'язок", частини другої статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 30 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та пункту 10 Методики розрахунку, порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2015 №786 (далі - Методика №786), Товариство наділене правом на сплату орендної плати в розмірі 1 грн. на рік. Оскільки Управління його права на сплату вказаної орендної плати не визнає, Товариство звернулося до суду із зустрічним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

  1. Рішенням господарського суду Львівської області від 12.12.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2018: первісний позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства на користь Управління 56 649,72 грн. боргу та 1 600 грн. судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
  2. Судові рішення в частині задоволення первісного позову мотивовано наявністю правових підстав для стягнення з Товариства на користь Управління 56 649,72 грн., оскільки Товариство на порушення умов Договору не сплатило Управлінню заборгованість з орендної плати за Договором. Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання за Товариством права на оренду за 1 грн. обґрунтоване тим, що вимога про визнання права без пред'явлення вимоги про внесення змін до договору не є такою, що спрямована на захист порушеного права Товариства в частині нарахування орендної плати, тому що розмір орендної плати визначається в договорі, і право на орендну плату в певному розмірі ґрунтується на умовах цього договору, укладеного за волевиявленням сторін. Рішення судів у частині відмови у визнанні недійсним пункту 5.1 Договору мотивоване тим, що погодження сторонами певних умов договору щодо розміру орендної плати є волевиявленням сторін та не порушує встановлені норми закону щодо визначення іншого розміру орендної плати (більшого чи меншого).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

  1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Товариство просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2017 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити; судові витрати по справі покласти на Управління.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

  1. При укладенні Договору сторонами було визначено ціну договору всупереч частинам першій та третій статті 6  Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", статті 30  Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", статті 12 Закону України "Про поштовий зв'язок", частині другій статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методиці №786, оскільки орендна плата для відділень поштового зв'язку Товариства відповідно до названих нормативно-правових актів мала становити 1 грн. на рік, а тому нарахування та стягнення судами орендної плати в сумі 56 649,72 грн. є незаконним.
  2. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
  3. Норма частини третьої статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" є імперативною і визнає не право (яким можна користуватися на розсуд суду), а правило застосування орендної плати у визначенні її розміру. Сторони договору не вправі були визначати розмір орендної плати в розмірі іншому, ніж вказує закон.
  4. Суди попередніх інстанцій не вправі були ставити свободу договору вище за імперативну норму закону, а тому допустили неправильне застосування норм матеріального права.
  5. Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не навели мотивів відступлення від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 924/1134/14, від 27.05.2015 у справі № 920/49/14, від 13.05.2015 у справі № 920/55/14.

Позиції, викладені у відзиві на касаційну скаргу

  1. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Підстави передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

  1. Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2018 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Берднік І.С. (головуючий), Пільков К.М. і Чумак Ю.Я. справу № 910/11510/17 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегій суддів іншої палати.
  2. Так, у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 914/2325/17 [колегія суддів у складі: Селіваненко В.П. (головуючий), Булгакова І.В. і Пільков К.М.] за аналогічних предмета та підстав позову Верховний Суд, "залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою визнано недійсним пункт 5.1 договору оренди нерухомого майна в частині орендної плати, погодився з висновками цього суду про можливість визнання окремої частини такого правочину, яка є істотною умовою договору, недійсною".  

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

  1. Управлінням (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Договір, відповідно до якого:

орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради від 26.12.2013 №2970, ухвали Львівської міської ради від 20.11.2014 №4052 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП "Львівський Ліхтар". Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Є.Коновальця, 97, загальною площею 112,3 кв.м. Вартість об'єкта оренди відповідно до звіту про експертну оцінку, затвердженого наказом управління комунальної власності від 14.08.2015 №1727/е, станом на 30.06.2015 становить 1 414 000 грн. без ПДВ;

- об'єкт оренди орендар буде використовувати для відділення поштового зв'язку;

- розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинної на час укладення цього договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 07.06.2007 №897 (із змінами та доповненнями), та ухвали Львівської міської ради від 14.07.2015 № 4966 і складає 1 735,83 грн. без ПДВ за перший місяць оренди терміном на 1 рік з дати укладення цього договору оренди до 14.09.2016 включно; 5 786,09 грн. без ПДВ з 15.09.2016 до закінчення терміну дії цього договору;

- розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік);

- орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць щодо індексу інфляції за попередній місяць;

- розмір орендної плати переглядається лише за згодою сторін або за рішенням суду;

- термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні: з 14.09.2015 до 13.09.2018 включно;

- зміни та доповнення до цього договору вносяться у письмовій формі у порядку, встановленому чинним законодавством України;

- одностороннє внесення змін до цього договору не допускається.

  1. Управління зазначає, що, всупереч умовам Договору, Товариство не виконало зобов'язання у повному обсязі та не сплатило орендну плату за користування об'єктом оренди, що й стало підставою звернення до суду.
  2. Товариство вважає, що не повинно сплачувати кошти в обумовленому в Договорі розмірі, оскільки відповідно до   статті 12 Закону України "Про поштовий зв'язок", частини другої статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 30 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та пункту 10 Методики №786 воно наділене правом на сплату орендної плати в розмірі 1 грн. на рік. Крім того,  Товариство на підставі даних нормативних актів просить визнати за ним відповідне право на сплату орендної плати в розмірі 1 грн. на рік за Договором №Л-9797-15 від 14.09.2015, а також визнати недійсним пункт 5.1 Договору в частині орендної плати, що перевищує 1 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

  1. Стаття 5 Закону України "Про оренду державного  та комунального майна":

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Положенням про оренду майна територіальної громади м. Львова, затвердженим ухвалою міської ради від 07.06.2007 № 897 (із змінами та доповненнями), визначено, що орендодавцем комунального майна є управління комунальної власності департаменту економічної політики.

Частини перша і третя статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів":

- засобам масової інформації у встановленому порядку передаються у безстрокову оренду приміщення загальнодержавної і комунальної власності, якими вони користуються для здійснення виробничої діяльності;

- державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв'язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій.

Частина друга статті 2 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів":

- норми цього Закону поширюються також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність цих засобів масової інформації.

Водночас жодного юридичного механізму реалізації цього положення Законом не передбачено.

Статтею 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачено необхідності узгодження у договорі оренди цільового призначення орендованого майна за кожним з видів господарської діяльності.

Поширення заходів державної підтримки засобів масової інформації на підприємства зв'язку пов'язано зі здійсненням підприємствами зв'язку діяльності з розповсюдження періодичних друкованих видань, зазначених у частинах першій та третій статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".

За пунктом 10 Методики №786 та пунктами 4.1, 4.2 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897, розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, зокрема, державними та комунальними телерадіоорганізаціями, редакціями державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх розповсюджують, становить 1 грн.

Таке право підприємств зв'язку прямо і без обмежень передбачено частиною третьою статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 914/707/17.

ЦК України:

частина перша статті 215:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

частина перша статті 203:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

частина перша статті 216:

- недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;

стаття 217:

- недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини;

стаття 15:

- кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства;

частина перша статті 16:

- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  

Частини перша і третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України :

- підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права;

- неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

  1. Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, відповідно до пункту 2.2 статуту публічного акціонерного товариства "Укрпошта", який затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 16.02.2017 № 56, до видів діяльності публічного акціонерного товариства "Укрпошта", поряд з іншими, віднесено розповсюдження періодичних друкованих видань за передоплатою, здійснення видавничої діяльності, видання газет, журналів та інших видів видавничої діяльності.

Товариство є відокремленим підрозділом публічного акціонерного товариства "Укрпошта".

Оскільки Товариство здійснює підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань і його діяльність підпадає під дію Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", то Товариство має право на отримання в оренду об'єктів, що перебувають у комунальній власності,   на тих саме умовах, що й бюджетні установи, зі сплатою орендної плати у розмірі 1 грн. на рік.

  1. Однак  пунктом 5.1 Договору сторони погодили розмір орендної плати: 1 894,19 грн. без ПДВ за перший місяць оренди терміном на 1 рік з дати укладення цього договору оренди до 14.09.2016 включно; 6 313,97 грн. без ПДВ з 15.09.2016 до закінчення терміну дії цього договору.
  2. Укладений сторонами Договір є дійсним і обов'язковим для виконання сторонами, а, отже, в силу приписів статей 204, 629 ЦК України породжує для його сторін відповідні права та обов'язки, зокрема право Управління отримати орендну плату, передбачену умовам Договору, та обов'язок Товариства як орендаря її сплатити.
  3. Сторонами у пунктах 5.5, 5.12 Договору погоджено, що розмір орендної плати переглядається лише за згодою сторін або за рішенням суду, а також можливість перегляду розміру орендної плати на вимогу однієї із сторін.
  4. Згідно з пунктом 12.1 Договору сторони домовилися вважати істотною умовою договору, згідно з якою у разі зміни Методики розрахунку орендної плати сторони погоджуються внести до Договору відповідні зміни у встановленому законодавством України порядку у частині розміру орендної плати. При цьому пунктом 13.3 Договору визначено, що зміни та доповнення до цього договору вносяться у письмовій формі у порядку, встановленому чинним законодавством України.
  5. За таких обставин судами попередніх інстанцій було визнано безпідставними посилання Товариства на те, що останнє неодноразово зверталося до Управління з листами щодо приведення умов Договору у відповідність з вимогами чинного законодавства в частині розміру орендної плати, однак відповідні зміни внесено не було.
  6. Задовольняючи первісний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, уклавши Договір на наявних умовах, сторони врегулювали свої відносини щодо оренди приміщень, у тому числі щодо розміру орендної плати, і до моменту внесення змін до договору оренди орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату у розмірі, передбаченому чинним договором оренди.
  7. Щодо зустрічних позовних вимог у частині визнання права сплати оренди в розмірі 1 грн. за Договором суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині, оскільки сторони узгодили між собою розмір орендної плати, а, відповідно, вимога про визнання права без пред'явлення вимоги про внесення змін до договору суперечить договору, укладеному за волевиявленням сторін.
  8. Що ж до зустрічної позовної вимоги про визнання недійсним пункту 5.1 Договору, то суди зазначили таке.

Під час підписання Договору сторони визнавали та були ознайомленні зі всіма істотними умовами Договору, включаючи розмір орендної плати, і, відповідно, в момент підписання дійшли взаємної згоди щодо виконання зобов'язань за даним договором оренди. Оскільки орендна плата є ціною, визначеною у договорі, і, відповідно до норм чинного законодавства, є істотною умовою договору, спірний правочин не міг би бути вчинений без включення до нього цієї спірної частини договору. Тобто орендна плата є умовою, без якої існування правочину у орендних правовідносинах є неможливим. А тому відсутні правові підстави для визнання пункту 5.1 Договору недійсним.

  1. Однак судами попередніх інстанцій у розгляді справи не враховано того, що: однією з функцій Товариства, поряд з іншими, визначено розповсюдження періодичних друкованих видань за передплатою, здійснення видавничої діяльності, видання газет, журналів та інших видів видавничої діяльності; діяльність Товариства підпадає під дію Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; Товариство, здійснюючи підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна на тих самих умовах, що й бюджетні установи, тобто зі сплатою оренди в розмірі 1 грн. на рік; пункт 5.1 Договору в частині орендної плати, що перевищує 1 грн., не відповідає частинам першій та третій статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", статті 12 Закону України "Про поштовий зв'язок", частині другій статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 30 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".
  2. У суду Касаційної інстанції відсутні підстави для відступлення від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 зі справи  № 924/1134/14, від 29.04.2015 зі справи № 920/49/14, від 13.05.2015 зі справи № 920/55/14, зокрема, про те, що ПАТ "Укрпошта", яке здійснює підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна на тих самих умовах, що і бюджетні установи, зі сплатою оренди в розмірі 1 грн. на рік, і таке право підприємства зв'язку прямо і без обмежень передбачено частиною третьою статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".
  3. Враховуючи викладене, а також визначене законом право підприємства зв'язку на отримання в оренду комунального майна, на тих самих умовах, що й бюджетні установи, із визначенням орендної плати в розмірі 1 грн. на рік, позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню.
  4. Крім того, пункт 5.1 Договору в частині орендної плати, що перевищує 1 грн., не відповідає частинам першій, третій статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", статті 12 Закону України "Про поштовий зв'язок", частині другій статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 30 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", відтак вимога Товариства про визнання недійсним пункту 5.1 Договору в частині орендної плати, що перевищує 1 грн., підлягає задоволенню.
  5. Водночас суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у даній справі відсутні правові підстави для визнання за Товариством права на користування орендованим приміщенням за Договором, розмір орендної плати за яке має становити 1 грн. на рік, оскільки позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій з боку третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Тому рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову в даній частині слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

  1. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу Товариства зі зміною оскаржуваних судових рішень шляхом викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції в редакції, згідно з якою слід відмовити у задоволенні первісного позову та частково задовольнити зустрічний позов.

Водночас суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів: Селіваненка В.П., Булгакової І.В. і Пількова К.М., а саме у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 914/2325/17, оскільки умова про розмір орендної плати з договору не виключена, а лише приведена у відповідність з вимогами законодавства.

Судові витрати

  1. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на Управління і Товариство пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У матеріалах справи відсутні відомості щодо виконання рішення місцевого господарського суду в частині стягнення заборгованості з орендної плати та суми судових витрат. Тому питання про поворот виконання даного рішення  у відповідній частині Касаційним господарським судом не розглядається. Наведене не позбавляє заінтересованих осіб права на звернення до відповідного господарського суду, за наявності підстав для цього, із заявами про поворот виконання рішення у порядку статті 333 названого Кодексу.  

Товариством при поданні касаційної скарги було внесено судовий збір у меншому розмірі, ніж встановлено законом. Так, ним мало бути сплачено судовий збір у сумі 9 600 грн., але фактично за платіжним дорученням від 16.10.2018 № 15815 перераховано 7 048 грн. судового збору. Тому недоплачений судовий збір за розгляд касаційної скарги в розмірі 2 552 грн. підлягає стягненню з Управління в рахунок державного бюджету України.

Керуючись статтями 129, 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

  1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Львівської дирекції задовольнити частково.
  2. Рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 у справі № 910/11510/17 змінити, виклавши резолютивну частину зазначеного рішення в такій редакції:

"У первісному позові відмовити.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 5.1 договору оренди від 14.09.2015 № Ф-9797-15 у частині орендної плати, що перевищує 1 грн. на рік.

У зустрічному позові в частині вимог щодо визнання за публічним акціонерним товариством "Укрпошта" права на користування орендованим приміщенням, розмір орендної плати за яке має становити 1 грн. на рік, відмовити.

Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на користь публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Львівської дирекції судовий збір, сплачений за подання зустрічної позовної заяви, в сумі 1 600 грн."

  1. Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в доход державного бюджету України 2 552 грн. судового збору.
  2. Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на користь публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Львівської дирекції судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в сумі 4 800 грн. та судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в сумі 3 848 грн.
  3. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                                                     В. Селіваненко

Судді                                                                                                           О. Баранець

                                                                                                                    І. Булгакова

                                                                                                                    Т. Дроботова

                                                                                                                    Л. Катеринчук

                                                                                                                    Б. Львов

                                                                                                                    К. Пільков

                                                                                                                    І. Ткач

                                                                                                                    Н. Ткаченко