Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/78518572
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 8/21
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Баранця О. М., Булгакової І. В., Катеринчук Л. Й., Львова Б. Ю., Пількова К. М., Селіваненка В. П., Ткача І. В., Ткаченко Н. Г.,
секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,
за участю представників:
прокуратури - Кривоклуб Т. В., Коркішко В. М.,
позивачів - Субота О. В., Рудник Ю. М.,
відповідача -Перчак С. В.
розглянувши касаційні скарги Міністерства оборони України, Генеральної прокуратури України
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 (судді: Куксов В. В., Гончаров С. А., Станік С. Р.) і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 (судді: Ващенко Т. М., Мельник В. І., Шкурдова Л. М.) у справі № 8/21
за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хрещатик Інвестбуд"
про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей, зобов'язання сторін повернути усе одержане на виконання цього договору,
В С Т А Н О В И Л А:
1.1. У грудні 2006 року Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хрещатик Інвестбуд" (далі - ТОВ "Хрещатик Інвестбуд") про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, укладеного 26.11.2004 між Міністерством оборони України і ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" (далі - договір від 26.11.2004), та зобов'язання сторін повернути все одержане за цим договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір укладено із порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 293 Господарського кодексу України, статей 715, 203 Цивільного кодексу України, Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (далі - Положення), оскільки Міністерство оборони України здійснило відчуження військового майна з перевищенням повноважень, визначених законом, за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
1.2. ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позову, наголошуючи, що відчуження нежитлової будівлі Міністерством оборони України за оспорюваним договором міни здійснено із дотриманням вимог закону, відповідно до чинного Положення і за встановленою процедурою; цей договір повністю виконано сторонами; відповідачі під час укладення договору від 26.11.2004 були переконані, що діяли правомірно.
1.3. Верховна Рада України у поясненнях у справі повністю підтримала позовні вимоги, зазначила про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону до нього; перевищення Міністерством оборони України своїх повноважень під час укладення цього договору, оскільки рішення щодо відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України, якого він у цьому випадку не приймав.
1.4. Генеральна прокуратура України у поясненнях у справі наголосила, що під час укладення спірного договору Міністерством оборони України і ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" не було додержано вимог, установлених частиною 1 статті 203, статтею 715 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", частиною 4 статті 293 Господарського кодексу України, пунктами 5, 6, 14 Положення, у зв'язку з чим, на думку прокурора, договір від 26.11.2004 підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених статтею 215 Цивільного кодексу України.
1.5. Як убачається із матеріалів справи, згідно з ухвалами місцевого господарського суду провадження у цій справі неодноразово зупинялося та було поновлено, оскільки обставини, які викликали необхідність його зупинення, відпали.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2007, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018, у позові відмовлено повністю.
2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна шляхом його передачі відповідачеві в обмін на житло для військовослужбовців, виходячи із того, що оспорюваний договір було укладено сторонами із дотриманням порядку, встановленого пунктом 14 Положення і наказом Міністра оборони України від 01.06.2004 № 194 "Про вдосконалення порядку обміну військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з яким передбачено здійснення такого відчуження на підставі рішення Міністерства оборони України у формі розпорядження без додаткового рішення саме Кабінету Міністрів України, такий порядок був чинним на час укладення сторонами оспорюваного договору міни.
Суди зазначили, що Положення прийнято Кабінетом Міністрів України на виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", невідповідність пункту 14 цього Положення вимогам статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" було установлено Верховним Судом України лише у 2006 році, а зазначений пункт 14 Положення виключено 01.03.2007 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 314.
Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" також застосували положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання принципів "належного урядування", правової визначеності, захисту власності.
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Підставами для скасування судових рішень Міністерство оборони України вважає неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судами обставин справи, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник наголошує на невідповідності оспорюваного договору вимогам законодавства та акцентує, що рішення про відчуження військового майна відповідно до вимог чинного законодавства приймає Кабінет Міністрів України, а Міністерство оборони України визначає лише спосіб його реалізації. Крім того, будівля, відчужена за договором міни, є пам'яткою архітектури. При цьому Міністерство оборони України посилається, зокрема, на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 7/61-9/80.
3.2. Водночас, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 звернулася Генеральна прокуратура України, яка просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи підстави для скасування судових рішень Генеральна прокуратура України посилається на порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, стверджує про залишення судами поза увагою, що сторонами під час його укладення не додержано вимог частини 1 статті 203, статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", у зв'язку з чим, на думку, прокурора, договір від 26.11.2004 слід визнати недійсним із підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України. Прокуратура акцентує, що нерухоме військове майно відчужено Міністерством оборони України за відсутності рішення Кабінету Міністрів України про таке відчуження та наголошує, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім цього, прокуратура послалася на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 7/61-9/80.
3.3. У відзивах на касаційні скарги ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" просило відмовити у їх задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, наголошуючи на правомірності відчуження Міністерством оборони України будівлі за спірним договором міни, що здійснювалося відповідно до вимог Положення, прийнятого Кабінетом Міністрів України, і в межах наданих міністерству повноважень на виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а також згідно із визначеною процедурою; цей договір повністю виконано сторонами, Міністерство оборони України отримало житлові приміщення, які розподілено та передано військовослужбовцям; доказів приналежності будівлі, відчуженої за спірним договором, до пам'яток архітектури матеріали справи не містять.
ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" також акцентувало, що прокурор та позивачі, намагаючись визнати недійсним спірний договір, у цьому випадку не враховують встановленого Європейським судом з прав людини у справі "Федоренко проти України" принципу пропорційності при застосуванні доктрини ultra vires і втручання держави у право відповідача мирно володіти своїм майном, тому до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" як джерело права.
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах та запереченнях на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 09.08.2004 Міністерством оборони України видано розпорядження № 42 "Про відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з яким директорові Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України доручено здійснити відчуження військового майна в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, у тому числі спірного майна.
26.11.2004 між Міністерством оборони України і ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.
Розділом 1 цього договору передбачено, що ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" передає Міністерству оборони України квартири № 48, 50, 53, 92, 95, 102 у будинку № 32 по вул. Достоєвського в місті Первомайську Миколаївської області, квартири № 101, 105, 108, 109, 111, 112, 113, 116, 136, 137, 140, 141, 144 у будинку № 3-А по вул. Керченській в місті Кременчуці Полтавської області, п'ятиквартирний житловий будинок № 81-Б по вул. 60-річчя Жовтня в місті Кременчуці Полтавської області, що належать відповідачеві на праві власності; а Міністерство оборони України передає ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" нежилу будівлю (літ. Б), розташовану за адресою: місто Київ, вул. Січневого Повстання, 1 (музична студія зі складом загальною площею 1 442,80 м2), що належить Державі Україна на підставі свідоцтва про право власності серії від 12.08.2004 САА № 384111 та перебуває на балансі Міністерства оборони України.
Умови договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців від 26.11.2004 виконано сторонами повністю, про що складено акт приймання-передачі від 26.11.2004, акти від 30.06.2005 № 17 і № 19.
За повідомленням Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (лист від 19.09.2005 № 303/1/5/4503), всі квартири розподілені гарнізонними житловими комісіями серед військовослужбовців, які не мало власного житла, через виконкоми оформлено ордери.
4.3. Як убачається із матеріалів справи, предметом позову у ній є вимога Заступника Генерального прокурора України, заявлена в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, укладеного 26.11.2004 між Міністерством оборони України і ТОВ "Хрещатик Інвестбуд", та зобов'язання сторін повернути все одержане за цим договором.
5.1. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2018 та від 23.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 8/21 за касаційними скаргами Генеральної прокуратури України і Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017, призначено до розгляду у судовому засіданні.
Ухвалою Верховного Суду від 26.09.2018 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І. С., Міщенка І. С., Сухового В. Г. справу № 8/21 разом із касаційними скаргами Міністерства оборони України та Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального господарського кодексу України у зв'язку із необхідністю відступлення від правового висновку, викладеного раніше у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 7/61-9/80, щодо застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 22.10.2018 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Ткаченко Н. Г., Ткач І. В., Селіваненко В. П., Пільков К. М., Катеринчук Л. Й., Булгакова І. В., Баранець О. М., Львов Б. Ю.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (Дроботової Т. Б. - головуючий, Баранця О. М., Булгакової І. В., Катеринчук Л. Й., Львова Б. Ю., Пількова К. М., Селіваненка В. П., Ткача І. В., ТЬкаченко Н. Г.) від 25.10.2018 прийнято до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги Міністерства оборони України та Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 8/21, призначено розгляд касаційних скарг на 23.11.2018.
6.1. Як уже зазначалося Міністерство оборони України і Генеральна прокуратура України, у поданих касаційних скаргах, посилалися, зокрема на постанову Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 7/61-9/80, зазначаючи про необхідність її урахування при перегляді оскаржених у цій справі судових рішень.
6.2. Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 у справі № 7/61-9/80 при вирішенні частини позовних вимог, які є аналогічними (визнання недійсним договору міни), не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, скасував постановлені у справі судові рішення у відповідній частині та ухвалив своє рішення про задоволення заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору.
При цьому Верховний Суд у названій справі зазначив, що системний аналіз положень Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і Положення свідчить про те, що для відчуження нерухомого військового майна, яке є предметом оспорюваного договору міни, необхідний належним чином оформлений дозвіл Кабінету Міністрів України, який отриманий не був; посилання суду апеляційної інстанції на рішення Європейського суду з прав людини визнав безпідставними, оскільки мало місце порушення закону при відчуженні військового майна; зазначив про необхідність "виправлення" порушення законності при укладенні оспорюваного договору та вважав за можливе задовольнити заявлені прокурором вимог про визнання недійсним договору міни військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей без установлення всіх трьох критеріїв, визначених практикою Європейського суду з прав людини, для втручання у правовідносини власності.
6.3. Однак ухвалюючи судові рішення у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки договір міни нерухомого військового майна шляхом його передачі відповідачеві в обмін на житло для військовослужбовців укладено сторонами із дотриманням порядку, встановленого пунктом 14 Положення і наказом Міністра оборони України від 01.06.2004 № 194 "Про вдосконалення порядку обміну військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей", яким було передбачено здійснення такого відчуження на підставі рішення Міністерства оборони України у формі розпорядження без додаткового рішення саме Кабінету Міністрів України, такий порядок був чинним на час укладення сторонами оспорюваного договору міни.
Господарські суди зазначили, що Положення прийнято Кабінетом Міністрів України на виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", невідповідність пункту 14 цього Положення вимогам статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" було встановлено Верховним Судом України лише у 2006 році, а виключено було зазначений пункт 14 Положення 01.03.2007 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 314.
Поза тим суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосували положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання принципів "належного урядування", правової визначеності, захисту власності.
З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані правові норми, господарські суди, зокрема, встановили невідповідність втручання держави у право власності ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" трьом критеріям правомірності такого втручання у право на мирне володіння майном відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, суди встановили, що визнання недійсним укладеного Міністерством оборони України з ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей у зв'язку із недотриманням державним органом вимог закону при його укладенні не відповідає критерію законності - відчуження військового майна шляхом його передачі юридичній особі в обмін на житло для військовослужбовців і членів їх сімей здійснювалося на підставі пунктів 14 і 15 Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України в межах його компетенції.
Невідповідність чинного на час укладення оспорюваного договору законодавства щодо порядку відчуження військового майна вимогам доступності, чіткості та передбачуваності призвела до необмеженості трактування норм Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення у правозастосовній практиці, а факт зміни такого порядку відчуження військового майна у 2007 році не відповідає вимогам передбачуваності та правової визначеності.
Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм законодавства судами не можуть свідчити про законність втручання у право власності.
Також судами установлено, що прокурор, звертаючись до суду із цим позовом, не зазначив, у чому полягає суспільний публічний інтерес втручання у мирне володіння майном ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" та у чому полягає дотримання принципу пропорційності у разі такого втручання, одним з елементів якого є надання справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку прокурор і позивачі взагалі не порушували.
Дотримання усіх трьох наведених критеріїв під час втручання у право ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" на володіння майном судами не установлено.
6.4. Об'єднана палата Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у цьому випадку виходить із такого.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом визнання недійсним договору та зобов'язання повернути все одержане за договором.
Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку, як уже зазначалося, прокурор і позивачі взагалі не порушували.
Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").
Господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі не встановлено всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право власності ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" на мирне володіння спірним майном, а тому об'єднана палата Верховного Суду вважає, що цей спір необхідно вирішувати з урахуванням наведених положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.
Як з'ясували суди попередніх інстанцій під час укладення договору сторони вважали, що діяли правомірно і мали повноваження на вчинення таких дій; оспорюваний договір міни виконано; житло, набуте за спірним договором міни, яке є предметом цього спору розподілено і передано військовослужбовцям, які не мали власного житла, та які володіють і користуються ним на відповідних правових підставах, чиї права та інтереси, відповідно, також може бути порушено унаслідок задоволення позовних вимог прокурора у цьому випадку.
За таких обставин та беручи до уваги викладене, задоволення позову прокурора по суті у цій справі суперечитиме загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
6.5. Ураховуючи наведені положення і обставини установлені господарськими судами, об'єднана палата Верховного Суду, розглянувши касаційні скарги Міністерства оборони України та Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 8/21, вважає за необхідне оскаржені судові рішення у справі залишити без змін.
7.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).
Доводи, викладені у касаційних скаргах про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає.
За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Оскільки підстав для скасування оскаржених постанови і рішення та задоволення касаційних скарг немає, судовий збір за подання касаційних скарг слід покласти на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду
П О С Т А Н О В И Л А :
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
О. М. Баранець
Судді: І. В. Булгакова
Л. Й. Катеринчук
Б. Ю. Львов
К . М. Пільков
В. П. Селіваненко
І. В. Ткач
Н. Г. Ткаченко
_03_03.png)