Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/77787933
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 922/4099/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В. та Ткаченко Н.Г.,
обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді здійснюються помічником судді Селівоном А.О.,
учасники справи:
позивач - PRZEDSIEBIORSTWO PRODUKCYJNO HANDLOWO-USLUGOWE "HYDRAMET" SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (виробничо-торгівельно-сервісне підприємство "HYDRAMET" товариство з обмеженою відповідальністю),
представник позивача - не з'явився,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Успіх-Східна Україна",
представник відповідача - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх-Східна Україна"
на рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2018 (головуючий суддя Светлічний Ю.В.)
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 (головуючий Хачатрян В.С., судді: Гетьман Р.А. і Ільїн О.В.)
у справі № 922/4099/17
за позовом PRZEDSIEBIORSTWO PRODUKCYJNO HANDLOWO-USLUGOWE "HYDRAMET" SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (виробничо-торгівельно-сервісного підприємства "HYDRAMET" товариства з обмеженою відповідальністю; далі -Підприємство)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх-Східна Україна" (далі - Товариство)
про стягнення 39 414,32 євро (еквівалент 1 268 233,19 грн.).
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Підприємство звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства про стягнення з Товариства на користь Підприємства основної заборгованості у розмірі 20 375,65 євро, пені у розмірі 16 349,08 євро та 3% річних у розмірі 2 689,59 євро.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Товариством своїх зобов'язань за контрактом №USP-HYD 08/2010 про продаж техніки та запасних частин від 03.08.2010 (далі - Контракт), що був укладений Підприємством та Товариством.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.04.2018 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства суму основного боргу у розмірі 20 375,65 євро, 3% річних у розмірі 2 689,59 євро. У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 16 349,08 євро відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та 3 % річних є обґрунтованими, оскільки Товариство не виконало взяті на себе зобов'язання за Контрактом щодо повної оплати отриманого товару, а позовна давність за цими вимогами не пропущена Підприємством у зв'язку з обставинами, які свідчать про переривання перебігу позовної давності, однак у частині стягнення пені позов подано з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено Товариством.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 оскаржуване рішення було змінено, а саме пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2018 викладено у такій редакції:
"2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх-Східна Україна" (61036, м.Харків, вул. Мухачова, б. 1А, р/р 26006000121101 в "The State Export-Import Bank of Ukraine", код ЄДРПОУ 22707237) на користь PRZEDSIEBIORSTWO PRODUKCYJNO HANDLOWO-USLUGOWE "HYDRAMET" SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (виробничо-торгівельно-сервісне підприємство "Hydramet" товариство з обмеженою відповідальністю) (Polska, OBWODOWA 3, GAJEWO, 11-500, код NIP: 8450000518, рахунок: 62 1020 4753 0000 0402 0055 9682 в РКО ВР S.A.) суму боргу у розмірі 20 375,65 євро, 3% річних у розмірі 1 829,46 євро та судовий збір у розмірі 10 717,84 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- у частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу та в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені рішення суду першої інстанції є правомірним, оскільки Товариство не виконало взяті на себе зобов'язання за Контрактом щодо повної оплати отриманого товару, а позовна давність щодо стягнення основного боргу Підприємством не пропущена у зв'язку з обставинами, які свідчать про переривання перебігу позовної давності, однак у частині стягнення пені позов подано з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено Товариством;
- вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Тобто Підприємство має право на стягнення 3% річних за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду. Позивач звернувся до суду 01.12.2017, що підтверджується експрес-накладною про направлення позовної заяви до суду. Отже, належний трирічний строк для розрахунку 3% річних становить з 30.11.2014 по 30.11.2017.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким у цій частині відмовити у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій:
- неправильно застосовано положення статей 256, 257, 261, 267 ЦК України;
- не враховано, що визнання основаного боргу боржником, у тому числі часткова його оплата, не є доказом визнання боржником і додаткових вимог кредитора, тобто відсутні обставини, за яких відбувається переривання позовної давності щодо додаткових вимог кредитора.
Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2018 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Булгакової І.В.(головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П. справу № 922/4099/17 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів інших палат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 922/4099/17 між суддями від 02.08.2018 визначено такий склад колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Селіваненко В.П., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2018 визначено такий склад колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Дроботова Т.Б., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Селіваненко В.П., Ткач І.В. та Ткаченко Н.Г.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2018 визначено такий склад колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Селіваненко В.П., Ткач І.В. та Ткаченко Н.Г.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 03.08.2010 Підприємством (продавець) та приватним акціонерним товариством "Успіх-Східна Україна" (правонаступником якого є Товариство; покупець) було укладено Контракт.
Відповідно до пункту 1.1 Контракту: "Покупатель оплачивает, а продавец поставляет технику и запасные части".
Згідно з пунктом 2.1 Контракту: "Отгрузка осуществляется на условиях FСА Гидрамет Польша".
Пунктом 3.1 Контракту передбачено, що: "Оплата за товар производится: - в виде предварительной оплаты по банковским реквизитам указанным в пункте 12 настоящего контракта - предоплата 30% при заказе - остальные 70% оплаты перед загрузкой".
Відповідно до пункту 3.3 Контракту: "В случае нарушения покупателем согласованных сроков оплаты стоимости отгруженного товара, продавец имеет право требовать, а покупатель обязуется уплатить пеню в размере 0,05% от стоимости неисполненного обязательства за каждый день просрочки".
Згідно з пунктом 2 додатку 3 до Контракту: "Настоящий контракт вступает в силу с момента подписания и действует до 31.12.2017".
Контракт підписаний представниками сторін, про що свідчить копія Контракту, яка надана на вимогу ухвали суду про витребування доказів від 14.02.2018 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", засвідчена належним чином представником банку, який здійснює у передбаченому законом порядку контроль за експортними, імпортними операціями.
Вказану копію Контракту судами визнано належним та допустимим доказом у справі. Крім того, Підприємством було надано оригінал товарно-транспортної накладної б/н на підтвердження отримання товару Товариством, яка містить підпис та печатку Товариства, а також дату отримання Товариством товару - 17.05.2013.
Крім того, про прийняття Товариством товару від Підприємства свідчать дії Товариства з проведення митних процедур з розмитнення товару.
ТОВ "Юніттранс", яке було перевізником товару і послугами якого скористалось Товариство, надані на виконання ухвали суду першої інстанції від 14.02.2018 документи: копія товарно-транспортної накладної CMR та копія перепустки ЕЕ № 807000000/2013/906903, що підтверджує розмитнення вантажу для Товариства.
Додатковою угодою № 4 до Контракту змінено назву покупця з приватного акціонерного товариства "Успіх-Східна Україна" на Товариство як правонаступника.
Отже, матеріали справи свідчать про наявність між Підприємством та Товариством правовідносин, які випливають з умов Контракту та за своєю правовою природою є правовідносинами, що виникають з договору купівлі-продажу.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судами встановлено, що Підприємство свої зобов'язання за Контрактом виконало, а саме передало, а Товариство отримало товар на загальну суму в розмірі 26 435,65 євро.
Натомість Товариство свої зобов'язання за Контрактом в належному порядку та строки не виконало, що полягає лише у частковій оплаті товару 29.11.2013 у розмірі 2 000 євро, 03.06.2014 у розмірі 1 200 євро, 30.07.2015 у розмірі 960 євро, 02.09.2015 у розмірі 700 євро, 20.10.2015 у розмірі 600 євро, 10.11.2015 у розмірі 600 євро (всього на суму 6060,00 євро), що підтверджується довідками з банку, в яких вказано про призначення платежів: "оплата за товар по Контракту".
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства на користь Підприємства основної заборгованості у розмірі 20 375,65 євро, пені у розмірі 16 349,08 євро та 3% річних у розмірі 2 689,59 євро.
Приймаючи рішення у справі в частині стягнення основного боргу та відмови у стягненні пені, суди виходили з того, що відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно із статтями 611, 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи неналежне виконання Товариством взятого на себе зобов'язання зі сплаті за Контрактом, суди дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 20 375,65 євро боргу є обґрунтованими.
Водночас судами встановлено, що Товариством було заявлено про застосування позовної давності.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
При цьому при дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Судами встановлено, що Товариством було вчинено дії, які свідчать про переривання позовної давності, а саме оплата зобов'язання за Контрактом, що підтверджується платежами: від 29.11.2013 у розмірі 2 000 євро, 03.06.2014 у розмірі 1 200 євро, 30.07.2015 у розмірі 960 євро, 02.09.2015 у розмірі 700 євро, 20.10.2015 у розмірі 600 євро, 10.11.2015 у розмірі 600 євро. Крім того, в матеріалах справи містяться письмові звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу.
Враховуючи, що відповідні дії вчинялися у період, коли позовна давність не сплинула, тобто наявні обставин її переривання, суди дійшли висновку, що звернення Підприємства до суду з позовом про стягнення заборгованості за Контрактом вчинено в межах позовної давності.
Що ж до нарахування Підприємством пені у розмірі 16 349,08 євро за період з 29.05.2013 по 20.10.2017, то суди виходили з того, що розрахунок зроблений без урахування положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також без врахування позовної давності.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконано.
Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
При цьому визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами, тому суди дійшли висновку, що позовна давність щодо стягнення з Товариства пені є пропущеною і такі вимоги задоволенню не підлягають.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, розрахунок Підприємства є правильним, а позовна давність не пропущена у зв'язку з наявністю обставин її переривання.
З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На підставі вказаної норми закону Підприємством зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з Товариства 3% річних у розмірі 2 689,59 євро за період з 29.05.2013 по 20.10.2017.
Водночас Товариство посилалось на те, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Судом апеляційної інстанції такі посилання взято до уваги, однак зазначено, що Верховний Суд України у постанові від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Тобто, з огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що Підприємство має право на стягнення 3% річних за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Підприємство звернулось до суду 01.12.2017, що підтверджується експрес-накладною про направлення позовної заяви до суду, отже, належний трирічний строк розрахунку 3 % річних становить період часу з 30.11.2014 по 30.11.2017.
Перевіривши розрахунок Підприємства щодо заявлених до стягнення 3 % річних, суд апеляційної інстанції встановив, що він є невірним, оскільки неправильним є визначений період розрахунку 3% річних, а також розрахунок проведено без урахування оплат, здійснених Товариством.
З огляду на викладене, а також зважаючи на неможливість виходу за межі позовних вимог, що полягає у кінцевій даті розрахунку - 20.10.2017, апеляційний суд здійснив власний розрахунок 3% річних та встановив, що сума 3 % річних, яка підлягає стягненню з Товариства на користь Підприємства, становить 1 829,46 євро.
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена в цілому з додержанням норм матеріального і процесуального права. Водночас названий Суд не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14 та від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх-Східна Україна" залишити без задоволення, а постанову постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі № 922/4099/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Булгакова
Судді О. Баранець
Т. Дроботова
Л. Катеринчук
Б. Львов
К. Пільков
В. Селіваненко
Н. Ткаченко
І. Ткач
_03_03.png)