Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/77624222
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 918/33/17
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Хоменко І.М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник позивача - Родіна Т.М., адвокат (дов. від 26.12.2017),
відповідач - Селецька сільська рада,
представник відповідача - Савурко О.В., адвокат (дов. від 16.01.2018), Голяка П.В., голова сільської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Рівненська обласна державна адміністрація, Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департамент з питань будівництва та архітектури Рівненської державної адміністрації, Дубровицька районна державна адміністрація, публічне акціонерне товариство "Рівнегаз",
представники третіх осіб: від Кабінету Міністрів України - Шокун О.В., головн. спец. відділу (дов. від 09.02.2018),
від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України - не з'явився,
від Рівненської обласної державної адміністрації - не з'явився,
від Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області - не з'явився,
від Департаменту з питань будівництва та архітектури Рівненської державної адміністрації - не з'явився,
від Дубровицької районної державної адміністрації - не з'явився,
від публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" - Богдан С.В., адвокат (дов. від 26.03.2018),
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Рівненської області від 15.03.2017 (суддя Політика Н.А.)
та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 (головуючий суддя - Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.),
у справі № 918/33/17
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України")
до Селецької сільської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Рівненська обласна державна адміністрація, Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департамент з питань будівництва та архітектури Рівненської державної адміністрації, Дубровицька районна державна адміністрація, публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз",
про стягнення 18 977 738,14 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Суд
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.Короткий зміст позовних вимог
1.1. НАК "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Рівненської області з позовом до Селецької сільської ради про стягнення 18 977 738,14 грн. заборгованості (з них: 9 139 799,30 грн. основного боргу, 800 107,02 грн. - 3% річних, 9 037 831,82 грн. інфляційних втрат), яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням Селецькою сільською радою умов договору від 15.03.2011 № 14/566/11 (далі - Договір) у частині повернення позивачу грошових коштів, отриманих на добудову об'єкта газопостачання.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на умови укладеного сторонами Договору, приписи статей 525, 526, 599 612, 625 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.
2.1. 15 березня 2011 року НАК "Нафтогаз України" та Селецька сільська рада на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (далі - Розпорядження) зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р, відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України "Про трубопровідний транспорт" і діючого законодавства України уклали Договір.
Згідно з пунктом 1.1 Договору НАК "Нафтогаз України" відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу та погодженого Мінпаливенерго України "Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", та графіка фінансування спорудження об'єкта газопостачання (Додаток 1) здійснює фінансування добудови (будівництва) об'єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску від АГРС м. Дубровиця до сіл Селець та Ясинець Дубровицького району Рівненської області" (далі - Обєкт), а Селецька сільська рада як замовник зобов'язується здійснити добудову (будівництво) об'єкта, забезпечити передачу його як цілісного об'єкта у державну власність та введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами Договору та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) Обєкта.
Відповідно до пункту 2.3.2 Договору до обов'язків замовника віднесено здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, пов'язаних з добудовою (будівництвом) Об'єкта за державні кошти згідно з діючим законодавством України.
У пункті 2.3.13 Договору сторони погодили, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови (будівництва) Об'єкта Селецька сільська рада зобов'язується повернути позивачу суму грошових коштів, отриманих від ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) Об'єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Згідно з пунктом 4.7 Договору встановлено, що Селецька сільська рада не несе відповідальності перед НАК "Нафтогаз України" за невиконання пункту 4.3 Договору в разі відсутності субвенцій з Державного бюджету України.
2.2. Судами встановлено, що 28.05.2012 НАК "Нафтогаз України" та Селецька сільська рада уклали додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої внесено зміни до Договору.
Зокрема, пункт 1.1 Договору викладено у такій редакції: "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу "Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску від АГРС м. Дубровиця до сіл ОСОБА_14 та Ясинець Дубровицького району Рівненської області" (далі - Об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову Обєкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами Договору, забезпечити передачу його як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації і повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта".
Відповідно до пункту 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) до обов'язків НАК "Нафтогаз України" віднесено, зокрема: при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови Обєкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період згідно з Додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України; щоквартально на звітну дату та в місячний термін після завершення робіт по добудові Обєкта в установленому порядку оформити акти звірки взаємних розрахунків із замовником з підтвердженням заборгованості замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування.
Згідно з пунктом 2.3 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) передбачено обов'язки замовника, зокрема:
- забезпечити виконання всіх належних дій для добудови Обєкта відповідно до діючого законодавства України та умов Договору, в тому числі, отримання необхідних дозвільних документів та розробку проектно-кошторисної та іншої документації, надання підтверджуючих документів щодо права власності замовника на інші частки Обєкта та введення в експлуатацію Обєкта і передачу його у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс відповідного спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, яке здійснює ліцензійну діяльність на території розташування Обєкта, згідно з діючим законодавством України;
- після завершення робіт по добудові Обєкта замовник зобов'язаний забезпечити введення його в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів та у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати введення об'єкта в експлуатацію, забезпечити його передачу як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації (підпункт 2.3.12 пункту 2.3 Договору [в редакції додаткової угоди № 1 до Договору]);
- замовник зобов'язаний своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову Обєкта газопостачання для забезпечення повернення Нафтогазу у встановлений даним договором термін суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову Обєкта газопостачання (підпункт 2.3.14 пункту 2.3 Договору [в редакції додаткової угоди № 1 до Договору]);
- відповідно до підпункту 2.3.15 пункту 2.3 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію замовник зобов'язаний повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Обєкта;
- розділом 3 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) передбачено ціну та порядок проведення розрахунків, зокрема у пункті 3.1 сторонами погоджено загальний обсяг фінансування в сумі 9 164 313,00 грн.;
- вартість добудови Обєкта визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку та не може перевищувати вартості добудови, затвердженої переліком (пункт 3.2 Договору [в редакції додаткової угоди № 1 до Договору]);
- фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва Обєкта буде здійснюватись у межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період. Фінансування робіт з добудови Обєкта за Договором здійснюється згідно з Додатком 1, який є невід'ємною частиною цього договору (пункти 3.3, 3.4 Договору [в редакції додаткової угоди № 1 до Договору]);
- відповідно до пунктів 4.4, 4.5 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) Нафтогаз не несе відповідальності за нефінансування добудови Обєкта. Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору;
- пунктом 4.7 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) визначено, що невиконання замовником підпункту 2.3.15 пункту 2.3 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв'язку із відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє замовника обов'язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з Договором.
2.3. Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання умов НАК "Нафтогаз України" перерахувало Селецькій сільській раді на фінансування будівництва Обєкта кошти в загальній сумі 9 164 313,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних у матеріалах справи.
2.4. 14 вересня 2012 року Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Рівненській області зареєстровано Декларацію про готовність Обєкта до експлуатації - підвідного газопроводу високого тиску від АГРС м. Дубровиця до сіл ОСОБА_14 та Ясинець Дубровицького району Рівненської області за номером РВ14312165262.
2.5. 09 жовтня 2012 року на підставі Акта приймання-передачі підвідного газопроводу збудований позивачем Об'єкт передано у державну власність на баланс публічного акціонерного товариства з газопостачання та газифікації "Рівнегаз", а саме Дубровицькому УЕГГ ПАТ "Рівнегаз".
2.6. 15 вересня 2013 року Селецька сільська рада повернула позивачеві 24 513,70 грн. невикористаних грошових коштів. Решта грошових коштів, отриманих на добудову підвідного газопроводу відповідно до умов Договору відповідач не повернув, що й стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі.
3.1. Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.03.2017 у задоволенні позову відмовлено, з посиланням на відсутність доказів надходження на рахунок відповідача субвенцій з Державного бюджету України на виконання умов Договору, а також з огляду на те, що у Державному бюджеті України ніколи й не передбачалося бюджетних асигнувань на відшкодування забудовникам чи інвесторам витрат на будівництво мереж постачання природного газу (об'єктів).
3.2. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 рішення місцевого господарського суду зі справи залишено без змін; визнано недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 28.05.2012 № 1 до Договору, укладеної НАК "Нафтогаз України" та Селецькою сільською радою на підставі пункту 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017).
3.3. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду та визнаючи недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 28.05.2012 № 1 до Договору, зазначив, зокрема, таке.
3.3.1. Правочин між сторонами спору укладений на виконання державного замовлення. Зміст Розпорядження є державним завданням, яке встановлено Кабінетом Міністрів України з метою виконання якого сторонами у справі укладено Договір.
Специфікою договорів, укладених на виконання державного замовлення, виходячи з норм статей 12, 13, 183 Господарського кодексу України (далі - ГК України) є те, що держава гарантує оплату за такими контрактами, що узгоджується з пунктом 3 Розпорядження, згідно з яким замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт, послуг, пов'язаних з завершенням будівництва.
3.3.2. Врахувавши також те, що результати робіт, які профінансовані позивачем за Договором, перейшли у державну власність, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов'язаною стороною у цих правовідносинах слід вважати Державу. Відтак зміни, внесені до Договору згідно з додатковою угодою № 1, які передбачають покладення обов'язку з повернення коштів на відповідача, є порушенням приписів статей 12, 13, 183 ГК України та бюджетного законодавства, оскільки такі витрати місцевого бюджету не передбачалися та не погоджені в установленому законом порядку.
Отже, суд дійшов висновку, що такі зміни, внесені до Договору щодо покладення обов'язку з повернення коштів на Селецьку сільську раду за відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям відповідачем зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, а тому підлягають визнанню недійсними, як такі, що суперечать вимогам закону.
4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, НАК "Нафтогаз України" звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення судів попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
4.2. Вимоги касаційної скарги (з урахуванням поданих письмових пояснень до неї) обґрунтовані такими доводами.
4.2.1. Суди не врахували те, що Договір та додаткова угода до нього профінансовані за рахунок юридичної особи приватного права та не з'ясували, за рахунок чого передбачалося покриття витрат НАК "Нафтогаз України". Зі змісту Розпорядження та умов Договору не слідує, що Держава виступила гарантом за зобов'язаннями сільської ради. Висновок апеляційного господарського суду про те, що Договір підпадає під категорію державного замовлення базується виключно на припущеннях, зроблених за аналогією з іншими пріоритетними державними потребами, які реалізовувались на підставі державного контракту, проте не на підставі доказів, зібраних у справі.
Відтак Держава, не виступивши гарантом за зобов'язаннями та не передбачивши коштів у державному бюджеті на відповідні періоди, безкоштовно отримала у власність об'єкт, продуктом діяльності якого користується відповідач.
Таким чином, оскільки скаржник вважає, що Договір та додаткова угода № 1 до нього не засновані на державному замовленні, то судами попередніх інстанцій помилково застосовані відповідні положення норм матеріального права в цій частині.
4.2.2. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що кошти підлягають поверненню позивачу виключно в порядку та у спосіб, визначені Державою в особі Кабінету Міністрів України на виконання власного Розпорядження, не врахував того, що цим Розпорядженням не визначено порядку відшкодування Державою коштів, витрачених НАК "Нафтогаз України" на добудову підвідних газопроводів.
Скаржник стверджує, що Уряд своєю бездіяльністю створив умови, за яких позивач не отримав того, на що розраховував, укладаючи Договір, а саме, коштів, що ним були профінансовані на добудову Обєкта. При цьому скаржник звертає увагу на приписи статті 117 Конституції України, згідно з якими акти Уряду України є обов'язковими до виконання.
4.2.3. Посилаючись на статтю 69 Бюджетного кодексу України та частину другу статті 64 Закону України "Про місцеве самоврядування", позивач зазначає про те, що, уклавши Договір та додаткову угоду до нього, сторони були вільними у визначенні його умов та положень, а проведення розрахунків за рахунок власних коштів є цілком законним.
4.2.4. Скаржник вважає, що місцевим господарським судом не встановлено, а апеляційним судом не перевірено, чи вживались відповідними органами належні заходи, направлені на включення до місцевих бюджетів видатків для розрахунків з НАК "Нафтогаз України", та чи може бездіяльність органів державної влади бути підставою для звільнення від відповідальності Селецької сільської ради як замовника будівництва Об'єкта.
4.2.5. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій проігнорували ту обставину, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також ними визначено правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі за участю органу місцевого самоврядування) під час укладення господарських договорів та їх виконання.
Апеляційний господарський суд, встановивши, що Селецька сільська рада взяла на себе зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, не з'ясував, чи є відсутність бюджетних асигнувань підставою для припинення зобов'язань відповідно до глави 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4.2.6. Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував приписи пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та визнав недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 28.05.2012 № 1 до Договору, укладеної НАК "Нафтогаз України" та Селецькою сільською радою.
Судами не враховано те, що саме відповідач як замовник зобов'язаний був вчинити всі дії для забезпечення повернення коштів позивачу, на які він розраховував, у строк, визначений сторонами у Договорі. У зазначеному аспекті позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сук проти України".
Апеляційний господарський суд, зазначаючи, що переведення обов'язку Держави на територіальну громаду в особі Селецької сільської ради не відповідає вимогам закону, не вказав, якому ж саме закону переведення такого обов'язку не відповідає, як і не врахував того, що саме Держава безкоштовно отримала у власність об'єкт, продуктом якого користується, в тому числі, й відповідач.
4.3. Рівненська обласна державна адміністрація у відзиві на касаційну скаргу зазначила про те, що зобов'язання органів місцевого самоврядування щодо повернення позивачу коштів, отриманих на добудову підвідних газопроводів могли бути включені до Договору, за умови наявності відповідного бюджетного призначення. Згідно з інформацією, отриманою від органів місцевого самоврядування, протягом 2011-2017 років Законами України "Про Державний бюджет України" не передбачалося повернення коштів НАК "Нафтогаз України" за добудову підвідних газопроводів.
4.4. У відзиві на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема на те, що судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.1. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
5.2. Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 918/33/17 справу передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав необхідності відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів з інших палат.
5.3. Ухвалою від 10.05.2018 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийнято до розгляду касаційну скаргу НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.03.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 918/33/17, розгляд справи за касаційною скаргою призначено на 15.06.2018.
5.4. У судових засіданнях оголошувались перерви до 22.06.2018, 03.08.2018 та до 12.10.2018.
5.5. У зв'язку з виходом з відпустки судді Баранця О.М. та закінченням періоду тимчасової непрацездатності судді Селіваненка В.П., на підставі розпорядження в.о заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду, відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями), здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 918/33/17 та сформовано колегію суддів для розгляду цієї справи у складі, зазначеному у вступній частині цієї постанови.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1.1. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Щодо суті касаційної скарги
6.2.1. Спір у справі стосується стягнення з Селецької сільської ради на користь НАК "Нафтогаз України" грошових коштів, отриманих Селецькою сільською радою на добудову підвідного газопроводу високого тиску від АГРС м. Дубровиця до сіл ОСОБА_14 та Ясинець Дубровицького району Рівненської області (Об'єкта).
Як зазначено у преамбулі Договору, його укладено НАК "Нафтогаз України" та Селецькою сільською радою на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р (Розпорядження), відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України "Про трубопровідний транспорт" і діючого законодавства України.
НАК "Нафтогаз України" здійснила фінансування добудови (будівництва) Об'єкта у сумі 9 164 313 грн.
Селецька сільська рада на виділені грошові кошти здійснила організацію будівництва зазначеного у Договорі газопроводу. Після закінчення будівництва газопроводу та введення його в експлуатацію Селецька сільська рада передала газопровід у власність Держави. Залишок невикористаних під час будівництва газопроводу грошових коштів у сумі 24 513,70 грн. відповідач повернув НАК "Нафтогаз України".
Предметом спору у справі є стягнення з Селецької сільської ради на користь НАК "Нафтогаз України" грошових коштів у сумі 9 139 799,30 грн., які не були повернуті за Договором, а також нарахованих на суму основного боргу 3% річних та інфляційних втрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що зобов'язаною особою за цим Договором є Держава, відповідно, Селецька сільська рада не повинна нести відповідальність за невиконання Державою своїх зобов'язань.
6.2.2. За змістом частини першої статті 5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.
Відповідно до приписів частини третьої статті 5 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
При цьому, враховуючи те, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.
6.2.3. Відповідно до частини першої статті 9 ГК України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (частина четверта статті 9 ГК України).
Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (який був чинний на час видання Розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.
Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (стаття 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час видачі Розпорядження).
6.2.4. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.
Серед шляхів та способів розв'язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов'язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.
У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.
Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.
Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн. гривень.
6.2.5. Підсумовуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.
Зазначене відповідає приписам статті 1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.
Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р ( далі - Розпорядження).
6.2.6. У пункті 1 Розпорядження зазначено: "Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку".
Згідно з пунктом 2 Розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Відповідно до пункту 3 Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.
Зі змісту пунктів 4 та 5 Розпорядження слідує, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.
Зазначені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.
Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов'язковими до виконання.
6.2.7. Згідно з Розпорядженням НАК "Нафтогаз України" була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.
Слід звернути увагу на те, що НАК "Нафтогаз України" створена відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 № 151 "Про реформування нафтогазового комплексу України" та постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Засновником та єдиним акціонером НАК "Нафтогаз України" є Держава.
Проте взаємовідносини НАК "Нафтогаз України" та Держави, зокрема і відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання позивачем Розпорядження, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.
6.2.8. Аналізуючи зміст укладеного сторонами Договору, слід погодитись з висновком апеляційного господарського суду про те, що відповідач (Селецька сільська рада) не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником Договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність.
Розпорядженням на Селецьку сільську раду, по суті, покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.
Підтвердженням цих обставин є і той факт, що статус Селецької сільської ради як "замовника будівництва газопроводу" визначався Рівненською обласною державною адміністрацією за погодженням з НАК "Нафтогаз України", що, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, додатково свідчить про участь Держави у цих правовідносинах.
Селецька сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.2.9. Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.
Селецька сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.
Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов'язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено Договір між позивачем та відповідачем у справі.
6.2.10. Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).
У справі, що розглядається, безсумнівно потрібно звернути увагу на особливості, які стосуються укладення та виконання Договору. Зокрема, на те, що учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава і що Договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України. У підсумку газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Селецькій сільські раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава.
Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій конкретній ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.
6.2.11. Разом з тим помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо визначення правової природи Договору як "договору державного замовлення".
Так, суд не врахував того, що відповідно до положень статті 183 ГК України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.
У відносинах, що виникли за Договором, Селецька сільська рада не є державним замовником, а НАК "Нафтогаз України" не є виконавцем державного замовлення у значенні, що застосовується у Господарському кодексі України.
Договір, укладений між Селецькою сільською радою та НАК "Нафтогаз України", прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але сторони могли його укласти, виходячи із загального принципу диспозитивності цивільного права (стаття 6 ЦК України).
6.2.12. Стосовно здійснення розрахунків за Договором та повернення грошових коштів слід зазначити таке.
У підпункті 2.3.13 пункту 2.3 Договору (до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1) було зазначено, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови (будівництва) Об'єкта Селецька сільська рада зобов'язується повернути позивачу суму грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) Об'єкта відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Відповідно до частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції, чинній на час укладення Договору) у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тобто альтернативи компенсації НАК "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.
Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17).
Основне положення Договору, змінене у додатковій угоді № 1, стосувалося питання компенсації позивачу витрат, понесених на добудову Об'єкта.
Так, відповідно до підпункту 2.3.15 пункту 2.3 додаткової угоди № 1 Селецька сільська рада зобов'язалася протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача суму грошових коштів, отриманих на добудову Об'єкта. Тобто саме на Селецьку сільську раду було покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов Договору.
Проте до Розпорядження, на виконання якого укладено Договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов'язок Селецької сільської ради компенсувати позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.
Як встановив суд апеляційної інстанції, серед видатків місцевого бюджету Селецької сільської ради положення про компенсацію грошових коштів НАК "Нафтогаз України" не передбачено.
Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що, підписавши додаткову угоду № 1 до Договору, Селецька сільська рада всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяла на себе зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 28.05.2012 № 1 до Договору.
Таким чином, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), натомість погоджується з висновком апеляційного суду в цій частині.
6.2.13. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.
Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.
У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування". Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
6.2.14. Держава взяла на себе обов'язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.
Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Селецької сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів.
Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком Держави, Суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Селецьку сільську раду обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування. Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову позивачу в задоволенні позову.
7.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
7.2. З огляду на зазначене вище у розділі 6 цієї постанови, зважаючи на те, що висновки апеляційного господарського суду в частині віднесення Договору до категорії договорів державного замовлення є помилковими, проте такі висновки не вплинули на ухвалення правильного по суті рішення суду, суд касаційної інстанції залишає постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду без змін, з урахуванням зазначених Судом у розділі 6 цієї постанови висновків.
8.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 15.03.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 918/33/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Булгакова
Судді О. Баранець
Т. Дроботова
Л. Катеринчук
Б. Львов
К. Пільков
В. Селіваненко
І. Ткач
Н.Ткаченко
_03_03.png)