Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/75825021
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2018 року
м. Київ
Справа № 909/976/17
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткача І.В. - головуючого, Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного природного парку "Гуцульщина"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018
(у складі колегії суддів: Орищин Г.В. - головуючий, Галушко Н.А., Данко Л.С.)
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2017
(суддя Фрич М.М.)
у справі №909/976/17
за позовом Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області
до Національного природного парку "Гуцульщина"
про стягнення 563 248,50 грн шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області (далі - Державна екологічна інспекція, позивач) звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Національного природного парку "Гуцульщина" (НПП "Гуцульщина", позивач, парк) про відшкодування шкоди, заподіяної лісу та об'єктам природно-заповідного фонду внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства в сумі 563 248,00 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на норми ст.ст. 1, 17, 19, 63, 64, 69, 86, 90, 91, 93, 105, 107 Лісового кодексу України, ст.ст. 12, 20-2, 40, 47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Закону України "Про рослинний світ", ст.ст. 1166, 1172 ЦК України та ст.ст.152, 224 ГК України.
2.1. У період з 25.10.2016 по 28.10.2016 головним спеціалістом відділу екологічного контролю природного-заповідного фонду рослинного та тваринного світу - державним інспектором з ОНПС в Івано-Франківської області Івасевим В.В. за участю головного природознавця НПП "Гуцульщина" Чернявського В.І., начальника відділу державної охорони ПЗФ НПП "Гуцульщина" Копчука І.М., начальника Косівського ПНДВ Пліхтяка В.П., прокурора Косовського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області Гуменюка А.В. проведено позапланову перевірку Косівського ПНДВ НПП "Гуцульщина" щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Вказана перевірка була призначена на підставі наказу Державної екологічної інспекції №405 від 24.10.2016 та направлення на проведення перевірки №259 від 24.10.2016.
Відповідно до наказу №405 від 24.10.2016 підставами для його видачі були: лист прокуратури Івано-Франківської області від 18.10.2016 №17-1307-16 та ухвала слідчого судді Івано-Франківського міського суду "Щодо проведення перевірки" від 19.10.2016 у справі №344/13408/16-к, провадження №1-кс/344/4255/16.
2.2. За результатами позапланової перевірки НПП "Гуцульщина" складено акт від 28.10.2016, який підписаний всіма особами, що брали участь у перевірці, та у якому міститься відмітка про отримання примірника цього акта в.о. директором НПП "Гуцульщина" Стефураком Ю.П. В акті відсутні відомості про наявність зауважень будь-кого із посадових осіб відповідача з приводу інформації, зазначеної в акті, та встановлених обставин.
2.3. Згідно з актом позапланової перевірки від 28.10.2016 комісією при натурному обстеженні виділів 13, 20, 25, 24, 9, 29, 33, 31 кварталу №10 та виділів 28, 36, 19, 22, 20, 21, 5, 46 кварталу №9 Косівського ПНДВ було виявлено незаконну рубку 92 сироростучих дерев різних порід (пні яких відтавровані на торцях зрізів тавром): 73 дерева ялиці білої, 8 дерев ялини європейської , 5 дерев бука, 4 дерева граба, 1 дуб, 1 черешня. Вищезазначені рубки відображені також у відомості №1 обліку пнів незаконно зрубаних дерев.
2.4. Згідно з розрахунком, проведеним державним інспектором з ОНПС в Івано-Франківської області Івасевим В.В. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №541 від 24.07.2013 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд", розмір шкоди внаслідок вищезазначеної незаконної рубки на території Косівського ПНДВ НПП "Гуцульщина" становить 563 248,00 грн.
2.5. 31 жовтня 2016 року Державна екологічна інспекція звернулася до НПП "Гуцульщина" з претензією №02-12/2326 про сплату шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконної рубки дерев та пошкодження дерев до ступеня не припинення росту, не очистки лісосіки та невивезеної у встановлені терміни деревини в розмірі 563 248,00 грн.
НПП "Гуцульщина" вимоги претензії у добровільному порядку не виконало, що і стало підставою для виникнення спору у цій справі.
3.1. Рішенням Господарського суду Івано-франківської області від 07.12.2017 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з НПП "Гуцульщина" на користь Державної екологічної інспекції 563 248,00 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та об'єктам природно-заповідного фонду, а також 8 448, 72 грн сплаченого позивачем судового збору.
3.2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
3.3. Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили таке.
3.3.1. Відповідно до Положення про НПП "Гуцульщина" (в редакції наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.05.2017 №193) НПП "Гуцульщина", що створений відповідно до Указу Президента України від 14.05.2002 №456, є об'єктом природоохоронного фонду загальнодержавного значення та розташований на території Косівського району Івано-Франківської області. Загальна площа парку становить 32 271 гектари, у тому числі 7 606 гектари, що мають бути надані парку в постійне користування, та 24 665 гектарів, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.
3.3.2. 23 серпня 2002 року на виконання Указу Президента №456 від 14.05.2002 та наказу Мінекоресурсів від 14.08.2002 №315 згідно з Актом приймання-передачі цінностей лісового фонду та документації проведено приймання-передачу матеріальних цінностей, лісового фонду та документації від Кутського держлісгоспу та Косівського районного підприємства "Райагроліс" до сфери управління Мінекоресурсів України. Зокрема, директор НПП "Гуцульщина" від директорів Кутського держлісгоспу Дмитрука В.Д. та Косівського районного підприємства "Райагроліс" Пліхтяка Ю.М. по Кутському ДЛГ прийняв: 1.1) лісовий фонд площею 21 562 га; 1.2) документацію з обліку лісового фонду, таксаційні описи, книги лісових культур тощо; 1.3) лісову продукцію, що є в залишку в лісі; 1.4) лісосічний фонд, на який виписані лісорубні квитки і сплачена попенна плата. По Косівському районному підприємству "Райагроліс": 2.1) лісовий фонд площею 10 709 га; 2.2) документацію з обліку лісового фонду, таксаційні описи, книги лісових культур тощо.
Зазначений акт складено комісією, до складу якої входили начальник Державної служби заповідної справи, заступник начальника Державної служби заповідної справи, начальник управління бухгалтерського обліку та фінансової звітності Мінекоресурсів, перший заступник Голови облдержадміністрації, начальник нормативно-правового управління Мінекоресурсів, начальник Державного управління екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області, начальник обласного управління лісового господарства, заступник начальника управління земельних ресурсів облдержадміністрації, начальник відділу заповідної справи та екомережі Державного управління екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області, головний технолог ОП "Івано-Франківськоблагроліс", голова Косівської районної ради, перший заступник голови Косівської райдержадміністрації, директор НПП "Гуцульщина", директор Кутського держлісгоспу та директор Косівського районного підприємства "Райагроліс".
Частина кварталів була передана у постійне користування НПП "Гуцульщина" із вилученням у попередніх лісокористувачів (в тому числі - квартали 12, 6-8, 11-19 Косівського лісництва), частина - без вилучення (в тому числі - квартали 1-5, 9-10, 20-38 Косівського лісництва). В акті закріплено, що на переданій території НПП "Гуцульщина" з вилученням земель охорону здійснює служба державної охорони НПП "Гуцульщина" з часу підписання акта.
3.3.3. Судами досліджено, що у 2004 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням "Львівська державна лісовпорядна експедиція" було проведено лісовпорядкування НПП "Гуцульщина", в результаті якого було змінено цифрові позначення кварталів НПП "Гуцульщина", внаслідок чого в акті перевірки від 28.10.2016 позивач використовував позначення кварталів згідно з новими матеріалами лісовпорядкування. Лісовпорядкування проводилося щодо тих кварталів, які були передані відповідачу із вилученням у попередніх лісокористувачів. Як зазначили суди, вказані обставини представниками відповідача в судовому засіданні не спростовані.
3.3.4. За результатами здійсненої оцінки наявних у матеріалах справи доказів суди встановили, що відповідач є лісокористувачем на спірних кварталах та виділах, у яких було здійснено незаконну вирубку. При цьому суди відхилили доводи відповідача про відсутність у нього державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, посилаючись при цьому на п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в якому визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Відтак суди дійшли висновку, що, допустивши незаконну рубку лісу, відповідач порушив вимоги пункту 1 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України, оскільки не виконав свого обов'язку здійснювати охорону лісів від незаконних рубок. На виконання положень ст.ст. 74 ГПК України та ч.2 ст.1166 ЦК України Парк не надав жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів, з метою недопущення самовільної рубки лісу. Причинний зв'язок між вчиненим порушенням та заподіяною шкодою полягає у тому, що внаслідок бездіяльності відповідача було заподіяно шкоду лісовим ресурсам.
Таким чином, суди попередніх інстанцій зазначили про обґрунтованість позовних вимог Державної екологічної інспекції та наявність правових підстав для стягнення з відповідача шкоди відповідно до ст.1166 ЦК України.
3.3.5. Суди дослідили, що під час проведення перевірки та складення акта перевірки від 28.10.2016 позивачем було дотримано вимоги чинного законодавства, а відтак вони відхилили доводи відповідача про неналежність акта як доказу у справі.
3.3.6. Врахувавши приписи ст.86 Лісового кодексу України та п.п. 5.1, 5.2, 5.4 Положення про НПП "Гуцульщина", в яких врегульовано питання здійснення охорони території Парку, суди попередніх інстанцій відхили твердження НПП "Гуцульщина" про те, що він є неналежним відповідачем у справі, а також те, що служба охорони парку не є його структурним підрозділом.
4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову Державній екологічній інспекції у задоволенні позовних вимог повністю, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник зазначає таке.
4.2.1. Суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам представника відповідача про те, що Акт №361 позапланової перевірки від 28.10.2016 не є належним та допустимим доказом, не доводить наявності складу правопорушення в діях відповідача та вини парку у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а, отже, на думку скаржника, він не може нести деліктну відповідальність.
В аспекті зазначеного відповідач наголошує на тому, що згаданий акт позапланової перевірки здобуто у кримінальному провадженні, в якому не прийнято рішення по суті. Відтак цей акт не є належним та допустимим доказом у господарській справі. Суди дали неправильну оцінку доводам стосовно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.01.2018 у справі №2а/1270/8688/2012, згідно з якою матеріали позапланової перевірки на виконання постанови слідчого можуть бути підставою для прийняття податкового-повідмолення рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами. На думку скаржника, правові ситуації у справі, що розглядається, та в загаданій адміністративній справі є аналогічними, у зв'язку з чим судам попередніх інстанцій слід було застосувати висновки, здійснені у справі №2а/1270/8688/2012, за аналогією права.
4.2.2. Скаржник також вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що служба охорони парку є відділом НПП "Гуцульщина". Відповідач наголошує, що НПП "Гуцульщина" відповідно до Указу Президента України від 14.05.2002 №456 є природоохоронною установою загальнодержавного значення, яка підпорядкована Міністерству екології та природних ресурсів України, а служба охорони парку має статус правоохоронного органу і не є структурним підрозділом охорони парку. До складу служб охорони входять лише керівники парків, а не парки.
4.2.3. Висновки суду першої та апеляційної інстанції, що відповідач є постійним лісокористувачем є помилковими, оскільки право на постійне користування земельною ділянкою підтверджується державним актом на право постійного користування, а такий у відповідача відсутній.
4.3. У відзиві на касаційну скаргу Державна екологічна інспекція просить залишити рішення та постанову судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Позивач зазначає, що акт перевірки - це документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання. Також позивач посилається на п. 5 розділу VІІІ Прикінцевих та перехідних положень Лісового кодексу України, відповідно до якого до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Саме у матеріалах лісовпорядкування встановлюються межі території лісового фонду України і дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки.
5.1. Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2018 (колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі: Мамалуй О.О. - головуючий, Стратієнко Л.В., Ткач І.В.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного природного парку "Гуцульщина" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2017 у справі №909/976/17 та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження.
5.2. Ухвалою Верховного Суду від 04.06.2018 справу №909/976/17 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд.
5.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду Ткача І.В. - головуючого, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г. справу №909/976/17 прийнято до розгляду та вирішено здійснити розгляд касаційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
5.4. У зв'язку з відпусткою суддів Катеринчук Л.Й. та Баранця О.М. у справі проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, що підтверджується відповідними протоколами від 06.08.2018, наявними у матеріалах справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1.1. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до приписів ч.1 ст.300 ГПК України полягає у перевірці правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
6.1.2. У ч.2 ст.300 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. Щодо суті касаційної скарги
6.2.1. Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної лісу та об'єктам природно-заповідного фонду внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.
6.2.2. Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).
Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії. 2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). 3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. 4. Вина особи, що завдала шкоду.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
6.2.3. Частиною другою статті 19 ЛК України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Положеннями статті 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
За змістом пункту 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно з ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
6.2.4. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
6.2.5. Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, то судами обґрунтовано стягнуто з НПП "Гуцульщина" 563 248,00 грн завданої шкоди.
При цьому суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника, про які йшлося у п.4.2.3 постанови, зважаючи на правильне застосування судами попередніх інстанцій приписів п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а також встановлені судами обставини надання відповідачу у постійне користування лісового фонду відповідно до Указу Президента України №456 від 14.05.2002 згідно з Актом приймання-передачі цінностей лісового фонду та документації від 23.08.2002, про що зазначено у п.п. 3.3.1-3.3.2 цієї постанови. Зазначені висновки скаржником не спростовані.
6.2.6. Верховним Судом відхиляються також доводи відповідача про те, що акт №361 позапланової перевірки від 28.10.1016 є неналежним доказом у справі (п.4.2.1 постанови) та не доводить наявності встановленого судами в діях відповідача складу правопорушення, оскільки, по-перше, відповідач не заперечує встановлений факт виявлення незаконної вирубки на підконтрольних йому лісових ділянках, по-друге, такі доводи не спростовують факту порушення ним вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної вирубки.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23.01.2018 в адміністративній справі №2а/1270/8688/2012 є непереконливим, оскільки, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, правова позиція, викладена у згаданій постанові, стосується відносин у сфері справляння податків та зборів. Тобто обставини, які формували зміст правовідносин і вплинули на застосування норм права в адміністративній справі та у справі, яка розглядається, не є подібними. Відтак висновки щодо застосування норм Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до інших видів здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Недоречним є й посилання скаржника на аналогію права, підстави для застосування якої у цій справі відсутні.
6.2.7. Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що служба охорони парку не є структурним підрозділом охорони парку (п.4.2.2 постанови), оскільки такі твердження спростовуються Положенням про НПП "Гуцульщина" в редакції наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.05.2017 №193, згідно з яким служба охорони є відділом НПП "Гуцульщина", на який покладено обов'язок здійснення охорони природно-заповідного фонду з моменту передачі вилучених земель, про що правильно зазначено судами попередніх інстанцій у рішенні та постанові, що оскаржуються. Отже, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що НПП "Гуцульщина" є належним відповідачем у справі.
6.2.8. Таким чином, зважаючи на зазначене вище та враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, про які зазначено у п.6.1 цієї постанови, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову Державної екологічної інспекції у цій справі. Тоді як, звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не довів неправильного застосування судами норм права як необхідної передумови для скасування судових рішень, що оскаржуються.
7.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
7.2. З огляду на зазначене вище у розділі 6 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги НПП "Гуцульщина" без задоволення, а судових рішень - без змін.
8.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Головуючий суддя І. Ткач
Судді І. Булгакова
Т. Дроботова
Б. Львов
К. Пільков
В. Селіваненко
Н. Ткаченко
_03_03.png)