Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/74847588
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 916/933/17
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Булгакова І.В., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Селіваненко В.П., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,
представники учасників справи:
прокурора - Савицька О.В.,
позивача -Штоля А.О.,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - Зіньков О.Ю., Прощенко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017
(головуючий суддя - Аленіна О.Ю., судді: Богатир К.В., Таран С.В.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2017
(суддя Цісельський О.В.)
у справі № 916/933/17
за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до 1) Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради,
2) Фізичної особи-підприємця Юрочкіна Петра Миколайовича
про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. У квітні 2017 року заступник прокурора Одеської області звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Юрочкіна Петра Миколайовича (відповідач-2). Позивач просив визнати недійсним договір оренди комунального майна - берегозахисної споруди у вигляді бетонованого майданчика площею 487,2 м2, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між буною №3 та буною №4 (район пляжу "Ланжерон"), укладений 25.04.2014 між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Юрочкіним Петром Миколайовичем шляхом підписання сторонами удаваного правочину - договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 25.04.2014 №01/с-14. Також позивач просив зобов'язати Фізичну особу-підприємця Юрочкіна Петра Миколайовича повернути на користь Одеської міської ради комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді бетонованого майданчика площею 487,2 м2, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між буною №3 та буною №4 (район пляжу "Ланжерон").
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір укладено сторонами (відповідачами-1, 2) з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, - договору оренди комунального майна (берегозахисної споруди), тому оспорюваний правочин є удаваним та підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 235 ЦК України. Прокурор зазначає, що умови договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №01/с-14 від 25.04.2014 не відповідають вимогам статті 1130 ЦК України в частині визначення предмета договору про спільну діяльність, а приховують договір оренди спірного об'єкта нерухомості, оскільки оспорюваний договір містить істотні умови договору оренди (об'єкт оренди, строк оренди, страхування об'єкта оренди) та передбачає передання берегозахисної споруди відповідачу-2 для здійснення підприємницької діяльності (надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу). Прокурор наполягає, що спірне нерухоме майно, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, передано в користування відповідачу-2 за відсутності відповідного рішення Одеської міської ради, без здійснення його оцінки та поза межами конкурсної процедури передачі в оренду комунального майна, що є порушенням вимог статей 2, 5, 11, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статей 25, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування".
1.3. Звертаючись з позовом в інтересах держави, заступник прокурора Одеської області зазначив про вжиття ним заходів представницького характеру на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з тим, що Одеська міська рада, яка наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями на території міста Одеси, не вчиняє дій щодо визнання недійсним укладеного між відповідачами-1, 2 договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №01/с-14 від 25.04.2014 та повернення спірного нерухомого майна (берегозахисної споруди) відповідачем-2 у розпорядження територіальної громади міста Одеси.
2.1. Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 04.01.1996 №3/к-96 утворено протизсувне управління обласної державної адміністрації.
Розпорядженням Одеської обласної ради від 17.09.1996 №62/р-96 передано майно протизсувного управління обласної державної адміністрації до власності Одеської міської ради.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 13.12.1996 №552 прийнято майно Одеського протизсувного управління в комунальну власність міста.
25.04.2014 між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та ФОП Юрочкіним П.М. укладено договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №01/с-14, відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані.
Відповідно до п. 1.2 договору для реалізації спільного проекту задіюється берегозахисна споруда у вигляді бетонованого майданчика площею 487,2 м2, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга протизсувних споруд, між буною №3 та буною №4 (район пляжу "Ланжерон"), та у подальшому іменована "берегозахисна споруда", згідно з схемою, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1).
Згідно з п. 1.3 договору ФОП Юрочкін П.М. бере на себе зобов'язання виконувати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди: бетонованого майданчика площею 487,2 м2.
Пунктом 1.4 договору встановлено, що берегозахисна споруда є власністю територіальної громади міста Одеси, а підприємцю надається право користування нею виключно для реалізації вищезазначених цілей та згідно з умовами договору.
Відповідно до п. 6.2 договору цей договір укладено строком на 12 років та є чинним до 25.04.2026, у разі не припинення його дії в достроковому порядку, передбаченому пунктом 2.2.3 договору.
Додатком №2 до договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №01/с-14 від 25.04.2014 сторони погодили вид ремонтних робіт - поточний ремонт, благоустрій території з облаштуванням літнього дерев'яного майданчика у строк з 01.02.2016 по 20.05.2016.
2.2. 12.04.2016 між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та ФОП Юрочкіним П.М. був укладений додатковий договір про внесення змін до договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №01/с-14, відповідно до якого з метою виконання робіт з поточного ремонту та благоустрою сторони вирішили внести зміни у відповідні пункти договору та читати їх у такій редакції:
"1.2. Для реалізації спільного проекту задіються берегозахисні споруди у вигляді бетонованого майданчика, що розміщений в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга протизсувних споруд, між буною №3 та буною №4 першої черги ПЗС (район пляжу "Ланжерон") та у вигляді буни №4, в подальшому іменована "берегозахисні споруди", згідно схеми, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1).
1.3. Підприємець бере на себе зобов'язання виконати за власний рахунок поточний ремонт, або за необхідністю капітальний ремонт, та заходи з благоустрою берегозахисних споруд: бетонований майданчик площею 487,2 м2; буна №4 першої черги ПЗС, протяжністю 60 пог. метрів".
2.3. Згідно з актом контролю використання берегозахисної споруди у вигляді бетонованого майданчику між буною №3 та буною №4, та буни № 4 від 30.05.2017, який складений представниками відповідача-1, при обстеженні берегозахисної споруди у вигляді бетонованого майданчику між буною №3 та буною №4, площею 487,2 м2, та буни №4 встановлено:
- берегозахисна споруда у вигляді бетонованого майданчику між буною №3-№4, та буна №4 - є предметом договору про співробітництво та організацію взаємовідносин № 01/с-14 від 25.04.2014;
- на берегозахисній споруді у вигляді бетонованого майданчику встановлено балкон у вигляді майданчику літнього кафе;
- на берегозахисній споруді у буни №4 - відсутні ознаки самовільно встановлених тимчасових споруд, об'єктів самочинного будівництва тощо.
3.1. 04 липня 2017 року рішенням Господарського суду Одеської області у задоволенні позову відмовлено.
3.2. 20 листопада 2017 року постановою Одеського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2017 залишено без змін.
3.3. Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що спірний правочин вчинено відповідачем-1 в межах наданих повноважень з метою забезпечення належного технічного стану берегозахисної споруди, яка перебуває у нього на балансі. При цьому укладений договір є змішаним і містить елементи договорів про спільну діяльність та підряду, оскільки за його умовами на відповідача-2 покладено обов'язок здійснення за власний рахунок ремонту, реконструкції берегозахисної споруди з метою створення спільними зусиллями сторін умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в місті Одесі та підтримки берегозахисної споруди в належному стані, що узгоджується з відображеним у статті 627 Цивільного кодексу України принципом свободи договору.
3.3.1. Спірний договір не має ознак договору оренди, оскільки не містить визначених чинним законодавством істотних умов для цього виду договору, таких як орендна плата, строк дії договору, право користування об'єктом оренди.
При цьому за змістом п. 2.4.1 договору ФОП Юрочкін П.М. має право користуватися берегозахисною спорудою, бетонована площадка 487,2 м2, та надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу згідно з цільовим призначенням берегозахисної споруди та умовами цього договору, а також Правилами устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, затвердженими Одеською міською радою, протягом строку, на який він укладений.
Отже, спірна берегозахисна споруда, а саме бетонована площадка, може використовуватися за призначенням саме для утримання берегу від оповзнів та інших природних процесів, що впливають на цілісність берегу. При цьому зміна цільового призначення вказаної споруди не передбачена умовами договору, тому користування цією спорудою в інший спосіб договором не визначено.
Відповідно до ДБН В.2.4-3-2010 до основних гідротехнічних споруд відносяться, зокрема, стояни і підпірні стіни, що входять до складу напірного фронту. До другорядних гідротехнічних споруд відносяться, зокрема, стояни і підпірні стіни, що не входять до складу напірного фронту.
Отже, берегозахисна споруда у вигляді бетонованого майданчика площею 487,2 метра квадратних, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між буною №3 та буною №4 (район пляжу "Ланжерон"), є гідротехнічною берегозахисною спорудою, яка взагалі не може бути об'єктом договору оренди.
Враховуючи викладене, господарські суди дійшли висновку, що спірний договір відповідає вимогам законодавства, тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
3.3.2. Щодо вимоги позивача про зобов'язання ФОП Юрочкіна П.М. повернути на користь Одеської міської ради комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді бетонованого майданчика площею 487,2 м2, то господарські суди дійшли висновку про те, що з огляду на відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, відповідно відсутні й підстави для застосування наслідків, зазначених в статтею 216 ЦК України, пов'язаних з недійсністю договору, та зобов'язання ФОП Юрочкіна П.М. повернути позивачу берегозахисну споруду у вигляді бетонованого майданчика, яка відповідачеві в користування фактично не передавалася. Матеріали справи не містять доказів про передачу ФОП Юрочкіну П.М. берегозахисної споруди у користування та її вибуття з володіння та користування Управління.
4.1. 03 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Суховий В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Міщенко І.С. відкрито касаційне провадження у справі №916/933/17 за касаційними скаргами заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2017.
4.2. 25 квітня 2918 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Суховий В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Міщенко І.С. справу №916/933/17 з касаційними скаргами заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до статті 302 ГПК України.
4.3. 11 травня 2018 року ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №916/933/17 прийнято до розгляду.
5.1. У грудні 2017 року заступник прокурора Одеської області та Одеська міська рада подали касаційні скарги, в яких просять скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017, рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2017 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
5.2. Скаржники обґрунтовують вимоги, що містяться у касаційних скаргах, зокрема, такими доводами.
5.2.1. Судами неправильно визначено правову природу спірного договору, який вчинено з метою приховування договору оренди, і сторонами цього договору погоджено саме істотні умови договору оренди. Отже, спірний договір не містить ознак договору про спільну діяльність, а є удаваним правочином, а тому підлягає визнанню недійсним.
5.2.2. Умови спірного договору не відповідають вимогам статті 1130 ЦК України щодо предмета договору про спільну діяльність та він укладений з метою приховати фактичні правовідносини оренди, що виникли між сторонами. Зазначені правовідносини підпадають під регулювання Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про місцеве самоврядування".
5.2.3. Висновок судів про наявність у спірного договору ознак договору підряду суперечить чинному законодавству, оскільки відповідно до статті 837 ЦК України підрядні роботи виконуються підрядником за плату, а підрядник не набуває права користування об'єктом договору, тоді як за умовами спірного договору відповідач-2 повинен був виконати ремонтні роботи за власний рахунок, одночасно отримавши право користування відремонтованим майном.
5.2.4. При цьому спірний правочин вчинений відповідачем-1 за відсутності відповідних повноважень на передачу в користування комунального майна від імені органу місцевого самоврядування та з порушенням встановленого порядку укладення договору оренди.
5.2.5. Господарські суди відмовили в задоволенні позовної вимоги про повернення майна з формальних підстав, не надавши правової оцінки підставам її заявлення, які свідчать про самостійний, а не похідний характер цієї вимоги. Зокрема, ця вимога спрямована на захист речового права територіальної громади міста Одеси (негаторний позов).
5.2.6. При цьому, господарський суд, з'ясувавши в ході розгляду справи, що сторона в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалася не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
5.3. ФОП Юрочкіним П.М. подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2017 залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
З урахуванням заяви ФОП Юрочкіна П.М. про продовження процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву, та наявності в матеріалах справи доказів, що відповідачем-2 не отримано ухвалу Верховного Суду від 03.03.2018 про відкриття касаційного провадження у цій справі, Верховний Суд вважає, що строк пропущено з поважних причин, тому доводи, наведені у відзиві, беруться до уваги.
5.4. Відзив мотивовано такими аргументами.
5.4.1. Спірний договір є змішаним та містить ознаки договору підряду та спільної діяльності, про що прямо свідчать його умови та характер правовідносин між сторонами, які відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України є вільними в укладанні договору. При цьому при укладенні договору відповідач-1 діяв в межах наданих повноважень, як балансоутримувач берегозахисної споруди; жодних істотних умов договору оренди сторонами не погоджувалось, а берегозахисна споруда з володіння територіальної громади не вибувала.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
6.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Щодо суті касаційної скарги
6.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсним укладеного між відповідачами договору як такого, що є удаваним.
6.2.2. Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У свою чергу, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
6.2.3. Відповідно до змісту прав і обов'язків сторін договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 25.04.2014 №01/с-14, відповідач-2 на підставі спірного договору фактично отримав право користування комунальним майном - берегозахисною спорудою у вигляді бетонованого майданчику площею 487,2 м2 для здійснення його господарської діяльності (надання платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу - в тому числі з облаштуванням літнього дерев'яного майданчика) (п. 2.4.1 договору, додаток №2 до договору).
Крім того, за умовами спірного договору відповідач-2 взяв на себе зобов'язання виконати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди; після створення пляжу нести відповідальність за безпеку життя і здоров'я відпочиваючих та інших осіб, які перебувають на території берегозахисної споруди (пункти 1.2, 2.3.9).
6.2.4. Враховуючи викладені умови договору від 25.04.2014 №01/с-14, Верховний Суд вважає помилковими висновки першої та апеляційної інстанцій про наявність у договорі, що оспорюється, елементів договору підряду та договору про спільну діяльність з огляду на таке.
За приписами статті 837 ЦК України підрядні роботи виконуються підрядником за плату, а підрядник не набуває права користування об'єктом договору, тоді як відповідно до умов договору відповідачу-2 було передано саме в користування берегозахисну споруду, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради.
При цьому умови договору, згідно з якими відповідач-2 взяв на себе зобов'язання виконати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди, підпадають під ознаки ремонту орендарем об'єкта оренди, що врегульовано статтею 776 ЦК України та статтею 18-1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Висновки судів попередніх інстанцій про наявність в оспорюваному правочині ознак договору про спільну діяльність не узгоджуються з вимогами частини 1 статті 1130 ЦК України про укладення такого виду цивільно-правових договорів для здійснення його сторонами спільних дій для досягнення спільної мети, яка не суперечить закону, оскільки за умовами оспорюваного договору відповідач-1 як балансоутримувач, до обов'язків якого входить підтримання спірної берегозахисної споруди у належному технічному стані, фактично передав її в користування відповідачу-2 всупереч законодавчій забороні згідно з статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Отже, правочин, який вчинено сторонами, спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму (оренди) нерухомого комунального майна, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України.
6.2.5. Відповідно до частини другої статті 235 Цивільного кодексу України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) комунального майна, врегульовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.
Позивач - Одеська міська рада в силу статті 12 Земельного кодексу України уповноважена державою на розпорядження землями територіальної громади міста Одеси та здійснює від імені та в інтересах територіальної громади міста Одеси правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі з правом передання об'єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам на підставі частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відтак суди попередніх інстанцій правильно встановивши обставини справи не врахували, що спірним договором фактично відповідачем-1 було передано в користування відповідача-2 об'єкт комунальної власності, хоча за законодавством України така правомочність належить лише власнику - територіальній громаді, від імені та в інтересах якої діє позивач (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування").
Отже, всупереч наведеним вимогам спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений неуповноваженою особою, про що вірно зауважено касаторами в касаційних скаргах.
Більше того, в силу імперативних приписів статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єкт спірного договору - берегозахисна споруда взагалі не може бути об'єктом оренди.
Таким чином, спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним згідно зі статями 203, 215 Цивільного кодексу України.
6.2.6. У зв'язку з викладеним, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №916/940/17 щодо застосування у подібних правовідносинах статей 837, 1130, 1131 Цивільного кодексу України стосовно відповідності спірного договору їх вимогам.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у цій справі не підлягають застосуванню норми статей 837, 1130 і 1131 Цивільного кодексу України, а слід застосувати норми статей 203, 215, 235, 776 ЦК України, а також вимоги Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про оренду державного та комунального майна".
6.2.7. Отже, договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №01/с-14 від 25.04.2014 укладено між відповідачами як удаваний правочин, без додержання загальних вимог щодо дійсності правочину, який сторони мали на увазі (частини 1, 2, 5 статті 203 Цивільного кодексу України), це є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи, що господарськими судами встановлено факт користування берегозахисною спорудою відповідачем-2 без згоди власника цього майна, це є підставою для повернення спірного комунального майна його власнику - територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до статті 391 цього Кодексу.
7.1. Зважаючи на викладене, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що під час вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статті 203, 215, 216, 235, 391, 837, 1130 ЦК України, статті 4, 9, 10 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтю 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
7.2. Відповідно до частин 1, 3 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
7.3. Таким чином, касаційні скарги підлягають задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову шляхом визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин №01/с-14, укладеного 25.04.2014 між відповідачем-1 та відповідачем-2, з зобов'язанням відповідача-2 повернути комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді бетонованого майданчика площею 487,2 м2, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, перша черга ПЗС, між буною №3 та буною №4 (район пляжу "Ланжерон"), - Одеській міській раді.
8.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що в даному випадку Верховний Суд приймає нове рішення, судовий збір за розгляд справи в судах попередніх інстанцій покладається на відповідачів.
Так, витрати прокурора зі сплати судового збору за подання позовної заяви (3 200 грн), апеляційної (3 520,00 грн) та касаційної (3 840,00 грн) скарг підлягають стягненню з відповідача-1 та відповідача-2 на користь прокуратури Одеської області по 5 280,00 грн понесених ним витрат за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Витрати Одеської міської ради зі сплати судового збору за подання апеляційної (3 520,00 грн) та касаційної (3 840,00 грн) скарг підлягають стягненню з відповідача-1 та відповідача-2 на користь Одеської міської ради по 3 680,00 грн понесених ним витрат за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій.
Керуючись статями 129, 300, 301, 302, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду
ПОСТАНОВИВ:
Головуючий суддя І. Ткач
Судді О. Баранець
І. Булгакова
Т. Дроботова
Л. Катеринчук
Б. Львов
К. Пільков
В. Селіваненко
Н. Ткаченко
_03_03.png)